Юридична освіта й наука в ліцеях України ХІХ століття: історіографія проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

ЮРИДИЧНА ОСВІТА Й НАУКА В ЛІЦЕЯХ УКРАЇНИ ХІХ СТОЛІТТЯ: ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

Міхневич Л.В., кандидат юридичних наук, докторант кафедри історії права і держави (Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

У статті на матеріалах дореволюційної, радянської та сучасної історіографії розкрито розвиток досліджень про юридичну освіту й науку в ліцеях на українських територіях, якими володіли Російська та Австрійська імперії. З'ясовано особливості висвітлення ліцейської освіти в українських і зарубіжних виданнях.

Ключові слова: юридична освіта, юридична наука, ліцей, історіографія, джерелознавство.

Вступ

Нині сформувався стійкий інтерес сучасних дослідників до історії вітчизняної юридичної науки й освіти. Але чимало аспектів цієї проблеми ще залишаються поза увагою науковців і потребують спеціального вивчення. Зокрема, досі були відсутні комплексні праці, де розглядався б досвід наукової та навчальної діяльності ліцеїв і гімназій вищих наук, що діяли на теренах України та здійснювали підготовку юридичних кадрів. Такі спеціалізовані навчальні заклади наслідували нові західні моделі освіти, тобто розвивалися у взаємозв'язку з тодішньою європейською освітньою системою. Тому досвід їх діяльності, як позитивний, так і негативний, можна врахувати при входженні української вищої освіти до світової системи. Спеціальні дослідження цієї проблеми на сьогодні відсутні, хоча в контексті загальних питань історії науки та освіти, навчальних і наукових установ учені зверталися до її окремих аспектів.

Постановка завдання. Метою статті є аналіз історії вивчення історичних реалій розвитку юридичної освіти й науки в ліцеях, які діяли на українських землях в ХІХ ст., що може стати прикладом для становлення сучасної системи вищої освіти в Україні та її інтегрування до європейського освітнього простору.

Результати дослідження

Насамперед зазначимо, що розвиток вищої освіти й науки, зокрема освітньої діяльності перших навчальних закладів Російської імперії, непогано висвітлені в дорадянській історичній і юридичній науці. Ці праці, що вже стали класичними, є історичними хроніками діяльності університетів та інших вишів, які, зазвичай, являли собою ювілейні видання. Авторами розвідок про російські університети, які знаходилися на українських землях, були видатні вчені: Д.І. Багалій, М.П. Чубинський, В.Я. Шульгін, М.Ф. Владимирський-Буданов, В.С. Іконніков, О.І. Маркевич та ін. Цінність їхніх робіт полягає в тому, що в них зібраний і узагальнений архівний матеріал з історії українських (за територією) вишів Російської імперії.

З другої половини ХІХ ст. актуальними стають дослідження імперської урядової політики у сфері вищої освіти. З'являються численні статті й монографії, присвячені т. з. університетському питанню, університетським статутам, проблемам юридичної освіти, вишівській науці, системі наукової атестації (В.С. Іконніков, П.Є. Казанський, Л.І. Петражицький, Г.Ф. Шершеневич). Напрацьований масив законодавчих і офіційних урядових документів у сфері освіти спонукав дослідників до підготовки узагальнених праць. Серед таких робіт особливо помітними є такі: чотиритомне видання "Сборник материалов для истории просвещения в России" (СПб., 1893-1904), праця М.І. Сухомлинова "Материалы для истории образования в России в царствование императора Александра І" (СПб., 1866) і книги С.В. Рождественського: двотомник "Исторический обзор деятельности Министерства народного образования за сто лет (1802-1902 гг.)" (СПб., 1902), "Материалы для истории учебных реформ в России в XVШ-XIX веках" (СПб., 1910) й "Очерки по истории систем народного просвещения в России в XVШ-XIX веках" (СПб., 1912), які містять не лише коментарі до основних нормативно-правових актів, а й аналіз освітньої справи в навчальних закладах імперії, зокрема й у гімназіях вищих наук і ліцеях. Цінність цих робіт визначає наявна в них систематизація та науковий аналіз офіційних документів, уведення до наукового обігу архівних матеріалів з історії вищої школи.

Дореволюційна історіографія розвитку освіти й науки на західноукраїнських землях представлена окремими працями з історії Львівського університету, зокрема це книги Л. Фінкеля та С. Стажинського "Історія Львівського університету" ("Ногуа Uniwersytetu Lwowskiego") (Львів, 1894), двохтомник В. Гана "Хроніка Львівського університету" ("Кгопіка Umwersytetu Lwowskiego") (Львів, 1912) і розвідка Б. Барвінського "Предтеча Університету Франца І у Львові (критичні замітки до питання про ґенезу Львівського університету)" (Львів, 1917).

Аналіз розвитку юридичної освіти й науки за межами університетів у ХІХ ст. в дореволюційній літературі представлений працями, які присвячені діяльності трьох ліцеїв Російської імперії, що існували на землях України: Волинського (Кременецького) (1805-1833), Рішельєвського (1817-1865) і Ніжинського (1820-1975). Хоча варто визнати, що історіографія з цієї теми має переважно історичний характер, правові ж аспекти в цих працях або зовсім не ставали предметом розгляду, або їм приділялась недостатня увага. Спеціальних праць дореволюційної доби, присвячених Львівському ліцею (1805-1817), що діяв на українських територіях, якими володіла Австрійська імперія, не знайдено, про нього лише згадували в названих вище загальних працях із історії Львівського університету.

Основу дореволюційної літератури розвитку освіти й науки у Волинському ліцеї здебільшого становлять польськомовні публікації. Найперші розвідки, що торкаються зазначеного питання, присвячені визначенню ролі Т. Чацького в заснуванні закладу. Вони з'явилися відразу після його смерті (А. Осінський "Про життя і працю Тадеуша Чацького" ("О Tadeusza Czackiego") (Кременець, 1816), С. Потоцький "Похвала Тадеуша Чацького" ("Pochwala Tadeusza Czackiego") (Варшава, 1818).

Спроби розкрити науковий доробок закладу, освітні традиції, студентське життя були здійснені вже після 40-х роках ХІХ ст. в спогадах і щоденниках викладачів і ліцеїстів, що публікувалися в періодичній пресі або окремими брошурами зазвичай польською мовою. Серед такої мемуарної літератури варті уваги спогади викладача ліцею А.Л. Анджейовського [1].

Згодом з'явилися історичні, науково-популярні, краєзнавчі розвідки та публікації в церковних виданнях. Так, у другій половині ХІХ ст. побачили світ перші наукові розробки про діяльність Волинського (Кременецького) ліцею, які були тісно пов'язані з дослідженнями історії університету св. Володимира (В.Я. Шульгін, М.Ф. Владимирський-Буданов, В.С. Іконніков). Дані стосовно означеного питання містяться й в історичних працях П.М. Батюшкова [2] і М.І. Теодоровича [3; 4]. У книзі Т. Отецького "Волинь із статистичного, історичного та археологічного погляду" ("Volyn under statistical, historical and archeological view") (Львів, 1864) в окремому розділі "Освіта на Волині" був уміщений матеріал про ліцей. Передумови виникнення, головні напрями функціонування закладу та аналіз діяльності Г. Колонтая як одного з його засновників представлені в монографії польського дослідника М. Яніка "Гуго Колонтай" ("Hugo Kollоtaj; monografia z czterema podobiznami") (Львів, 1913). Наприкінці ХІХ ст. з'являлися й російськомовні праці з оцінюванням діяльності історичних постатей, зокрема Т. Чацького [5].

Утім один із перших детальних літописів ліцею в 1898 р. створив Міхал Роллє "Волинські Афіни" ("Ateny Wolynskie"). У хронологічній послідовності автор висвітлив стан освіти на західноукраїнських землях кінця XVIII - першої третини ХІХ ст. Робота цінна ще й тим, що побудована на джерелах польських архівів. Через 25 років М. Роллє перевидав цю книгу, виправивши та доповнивши її, а в 2007 р. в Україні вийшло її репринтне відтворення [6].

Початок вивчення історії Рішельєвського ліцею був покладений у працях А.О. Скальковського та І.Г Міхневича. Насамперед це узагальнені розвідки історії Одеси й Новоросійського краю А.О. Скальковского, у яких автор торкався й питань розвитку народної освіти. У низці його праць із цього дослідження особливо помітні роботи "Общественное образование Новороссийского и Бессарабского края в 1840 годах" (ЖМНП, 1847), "Материалы для истории образования в Одессе" (Одеса, 1859) і "Материалы для истории общественного образования в Одессе" (Одеса, 1867).

Вихідною точкою комплексних досліджень освітньої діяльності перших навчальних закладів м. Одеси можна вважати працю професора філософії, інспектора ліцею І.Г Міхневича "Исторический взгляд на учебные заведения Новороссийского края и Бессарабии" (Одеса, 1843), яка містила короткий здебільшого довідкового характеру нарис про Рішельєвський ліцей. Він же підготував і першу ґрунтовну працю з історії власне самого ліцею. Його монографія "Исторический обзор сорокалетия Ришельевского лицея с 1817 по 1857 год" (Одеса, 1857) дає досить детальний огляд заснування, діяльності та найважливіших подій в історії ліцею як вищого навчального закладу. Хоча, як і більшість робіт того періоду, вона має описовий характер, однак залишається доволі цінною, передусім багатою фактологічною базою. Зокрема, у ній подані короткі біографічні відомості професорсько-викладацького складу, кількісні показники студентського контингенту й випускників, деякі підсумки діяльності закладу тощо. Водночас автор показав, що ліцей був оригінальною школою за своїм устроєм, але згодом зазнав уніфікації із загальною освітньою системою Російської імперії й поступово наблизився до рівня університету.

Попри досить офіційний виклад матеріалу, ця книга стала першим і чи не єдиним у дореволюційній науковій літературі системним дослідженням історії закладу. У 1890 р. з нагоди 25-річчя Новоросійського університету була видана монографія О.І. Маркевича [7]. Не заглиблюючись в історію Рішельєвського ліцею, її автор виділив окрему главу детальному аналізові передумов і підстав його перетворення в університет, побіжно торкаючись окремих питань внутрішнього життя закладу в останні роки його існування. Традиційно для таких видань у книзі був здійснений опис університетських структурних підрозділів. Характеризуючи кафедри юридичного факультету Новоросійського університету, О.І. Маркевич опирався на бібліографічні матеріали тогочасних професорів, що є корисним для з'ясування подальшої долі колишніх ліцейських професорів-юристів.

Далі, на рубежі ХІХ-ХХ ст., зріс інтерес не лише до історії Рішельєвського ліцею, а і його викладачів та відомих одеських діячів, що внесли значний вклад у розвиток народної освіти міста й розбудову ліцею. Зокрема, були опубліковані праці про життя та діяльність його директорів - абата Ш.Д. де-Ніколя і професора М.Н. Мурзакевича, генерал-губернаторів А.Є. Рішельє і М.С. Воронцова, попечителів Одеського навчального округу Д.М. Княжевича й М.І. Пирогова. У періодичній пресі, особливо одеській, з'являються різноманітні статті про ранню історію ліцею (Д. Блюменфельд), публікуються спогади його вихованців (О. Сумароков). Предметом досліджень окремих робіт стали історія навчальних закладів, які були попередниками ліцею, ліцейські традиції та культурно-історичне значення закладу. У низці таких робіт особливо варто відмітити працю М.І. Ленца "Учебно-воспитательные заведения, из которых образовался Ришельевский лицей. 1804-1817" (Одеса, 1903), де автор описав освітню діяльність єзуїтів Одеси, невдачу із заснуванням Одеської комерційної гімназії та протистояння герцога Рішельє й керівництва Харківського навчального округу в питаннях освітньої реформи початку ХІХ ст. Роль Харківського університету в розвитку шкільництва в Одесі в першій чверті ХІХ ст. висвітлив Д.І. Багалій [8]. Історія ліцею та його роль у становленні освіти в м. Одесі розкриті також у книзі Р.Є. Заузе "Исторический очерк Ришельевской гимназии" (Одеса, 1881). Хоча ліцею відведено значну частину книги, автор здебільшого використав праці А.О. Скальковського й І.Г Міхневича.

Окремі нариси про народну освіту та, зокрема, про Рішельєвський ліцей містять узагальнені праці з історії м. Одеси, наприклад у колективній монографії "Одесса. 1794-1894" (Одеса, 1894), в історії Одеси К.М. Смольянінова [9] і Д.Г. Атлас [10], а спогади про ліцей, його викладачів та студентів - у збірнику статей "Из прошлого Одессы" (Одеса, 1894), підготовленого Л.М. де-Рибасом, і в збірці "Ришельевский лицей и Новороссийский университет" (Одеса, 1898), виданій його вихованцями.

Перший досвід дослідження історії Ніжинського ліцею князя Безбородька був представлений у книзі "Лицей князя Безбородко", виданій почесним попечителем закладу графом Г.О. Кушелевим-Безбородько в Санкт-Петербурзі в 1859 р. Автором історичного нарису діяльності ліцею з моменту заснування до 1856 р. був Н.В. Кукольник. У книзі також уміщено бібліографічні матеріали його засновників, почесних попечителів, директорів і викладачів. Наступним узагальненим дослідженням з історії закладу стало друге перероблене та доповнене видання цієї книги, яке вийшло під заголовком "Гимназия высших наук и лицей князя Безбородко" (Спб., 1881).

Аналіз діяльності Ніжинського ліцею був предметом і окремих наукових розвідок, зокрема перший період існування закладу як гімназії вищих наук князя Безбородька описаний М.О. Лавровським [11] і Є.В. Петуховим [12]. Нарис з історії Юридичного ліцею був підготовлений І.О. Сребницьким [13], а дослідження Т.В. Локотя [14] спрямоване на визначення причин та підстав перетворення ліцею в історико-філологічний інститут.

Питання розвитку вищої освіти й науки висвітлено й у літературі радянської доби. Зауважимо, що звернення до історії юридичної освіти та науки в Україні обмежувалося дослідженнями діяльності вищих навчальних закладів, здебільшого університетів чи Академії наук. Для історіографії вишівської освіти й науки цього періоду теж були популярними ювілейні видання, щоправда акцент у них зміщувався на здобутки саме в радянський період їх діяльності. Критика ж імперської освітньої політики в цих працях надавала їм відчутного ідеологічного забарвлення. Передусім це видання, присвячені університетам. У радянську добу були видані перші фундаментальні праці "Професійна освіта на Україні" (Х., 1927), "Вища школа Української РСР за 50 років" (К., 1967) тощо, проте дані про розвиток юридичної освіти в них або зовсім відсутні, або вони були стислими і торкалися виключно діяльності юридичних факультетів українських університетів. юридична освіта ліцей українська

Академічну юридичну науку в радянській Україні вивчали в контексті загальної історії Академії наук УРСР. Поряд із такими працями привертають увагу загальносоюзні роботи, присвячені проблемі наукових досліджень права, де належну, а іноді й досить критичну оцінку отримали праці відомих учених-юристів. Це, зокрема, праці О.П. Шебанова, О.С. Іоффе, В.Е. Грабаря, М.С. Алєксєєва, В.П. Портнова й ін.

Інший ідеологічний зміст мали праці з історії освіти та науки, підготовлені в еміграції. Хоча вища юридична освіта не була об'єктом окремих досліджень науковців-емігрантів, проте звернення до вищої освіти загалом мали місце (С.О. Сірополко). Зустрічаються й праці, присвячені діяльності окремих навчальних закладів (Є.В. Спекторський). Зауважимо, що представники української діаспори увагу акцентували на національних питаннях, а також участі професури та студентства в національно-визвольному русі. Натомість праці російських емігрантів були витримані в більш традиційній методології. Разом із тим учені української діаспори значне місце відводили дослідженням академічної науки (Н.Д. Полонська-Василенко, М.Д. Антонович, Я.М. Падох, О.П. Оглоблін, Л.О. Окиншевич, Д.Ф. Соловей, С.П. Наріжний та ін.), серед яких були й роботи правознавчого характеру.

Радянська історіографія (більш пізнього періоду) багата й спеціальними розвідками, які розглядали розвиток і систему вищої школи Росії, освітні реформи та контрреформи, стан університетів, проблеми організації науки, підготовки наукових кадрів тощо. Ці питання й деякі аспекти розвитку юридичної освіти та науки на теренах України (знову ж таки на юридичних факультетах університетів чи в академічних установах) у працях за суміжною тематикою побіжно висвітлені російськими вченими радянської доби (К.Т. Галкін, Р.Г. Ей- монтова, Т.Н. Камзолова, Г.Г Кричевський, В.Р. Лейкіна-Свірська, Г.Е. Павлова, Є.В. Соболева, О.Ф. Шебанов, Г.І. Щетініна й ін.). Відновлення інтересу до власне історії вітчизняної академічної юридичної науки пов'язують з ім'ям академіка Б.М. Бабія.

Ліцеї ж були визнані "буржуазними навчальними закладами", тож за таких умов проведення серйозних наукових досліджень розвитку ліцейської освіти практично стало неможливим. Радянських учених переважно цікавила історія цих закладів у контексті політичної та ідеологічної боротьби, участі ліцейських викладачів і студентів у громадсько-політичних рухах [15; 16].

У довоєнний період чи не єдиною працею, яка торкалася історії ліцеїв і була опублікована в радянській Україні, є розвідка М.П. Василенка "Кремінецький ліцей та університет св. Володимира" (1923). Це історико-юридичне дослідження, побудоване на архівних джерелах, що збереглися в університеті св. Володимира. Автор не лише розкрив історію закладу та специфіку його діяльності, а й довів хибність усталеної в російській літературі думки, що причиною переведення Кременецького ліцею до Києва була не участь ліцеїстів і викладачів у польському повстанні 1830-1831 рр., а реакція Російської імперії на ці події та нагальна потреба відкриття російського осередку освіти в м. Києві.

До радянського періоду належить і рукопис праці одеського вченого А.Г. Готалова- Готліба "Ришельевский лицей - предшественник Новороссийского (Одесского) университета: историографическое исследование" [17]. Хоча вона має чітко виражену негативну характеристику діяльності ліцею, акцентуючи увагу на "чиновницько-єзуїтській рутині" в навчанні та неспроможності ліцею задовольнити попит на фахівців, ця праця цінна підбіркою іноземних видань, здебільшого французьких, які розкривають історію ліцею і діяльність активних учасників розбудови освіти в м. Одесі.

Отже, спеціальні ґрунтовні дослідження з питань розвитку ліцейської освіти в радянський період не проводилися. Стислі нариси історії ліцеїв уміщувалися в радянських ювілейних виданнях, присвячених університетам, де оцінка ліцейських освітніх традицій поступово змінювалася від негативних характеристик у ранню радянську добу до більш стриманих тверджень про ґрунтовність освіти ліцеїстів у працях 1980-х рр. Радянська література Львівського ліцею (1805-1817) вичерпується короткою згадкою про його структуру в книзі "Львівський університет" (Львів, 1986).

Натомість у зарубіжній науковій літературі ХХ ст. питання історії ліцеїв Російської імперії активно вивчалися. Переважно це були дослідження історії Волинського ліцею. Серед польських учених, які комплексно або частково досліджували цю проблему, особливої уваги заслуговують праці Л. Яновського та М. Данілевічової. Численні монографії та статі М. Данілевічової присвячені організації наукового життя ліцею, зокрема й студентського. У 1977 р. була опублікована книга французького вченого Д. Бовуа про шкільництво на литовсько-руських землях 1802-1832 рр. (у 1991 р. її видали польською мовою під заголовком "Szkolnictwo роккіе па ziemiach litewsko-ruskich 1803-1832"), де автор не оминув увагою Кременецький ліцей як найголовніший після Віленського університету навчальний заклад на литовсько-руських землях [18].

У сучасній історіографії питання розвитку та ролі вищої освіти й науки імперської доби також відображені в книгах із історії університетів. Окремо варто виділити й нариси про вітчизняні юридичні навчальні заклади [19]і юридичні факультети [20; 21]. Автори цих видань прагнули позбутися застарілих підходів до оцінювання імперської освітньої політики та, спираючись на багатий джерельний матеріал, з позиції об'єктивності, переосмислити вплив вищих навчальних закладів попередніх історичних періодів на розвиток сучасної вищої школи й наступність освітніх і наукових традицій.

У спеціальних дослідженнях, поміж інших важливих проблем вищої школи, розглядаються і проблеми правового регулювання управління вищими навчальними закладами; регулювання їхньої освітньої діяльності; розвитку законодавства в освітній сфері; регламентації процесу підготовки наукових кадрів і присвоєння наукових ступенів; формування правового статусу професорсько-викладацького корпусу, які представлені в працях російських учених О.Є. Іванова, В.Г. Кинельова, Н.М. Зипуннікової, В.О. Томсинова й ін. У цій групі наукових досліджень варто виділити історичні та історико-правові праці українських учених (О.В. Єгорової, Е.А. Писарєвої, О.Л. Войно-Данчишиної, І.В. Костенко), що присвячені юридичній освіті, юриспруденції та атестаційній справі України періоду її входження у склад Російської імперії.

Історія й сучасність вітчизняної юридичної освіти та науки були темою низки науково-практичних конференцій, зокрема історико-правових [22] і спеціальних збірок наукових праць [23].

Досить багатогранною є й сучасна історіографія ліцейської освіти. Окремі проблеми відображено в дослідженнях як українських, так і зарубіжних істориків, педагогів, правників, публіцистів, культуро- та мистецтвознавців. Серед них помітне місце посідають узагальнені праці з історії розвитку освіти в західноукраїнських землях і безпосередньо в Кременецькому ліцеї. З огляду на його особливу роль у суспільно-політичному та культурно-освітньому житті України й Польщі цікавилися історією цього закладу здебільшого українські та польські дослідники, російська ж історіографія зводилась до трактування його скромного місця в історії освітнього процесу держави.

Хронологію історії ліцеїв Російської імперії зібрав російський історик О.Д. Єгоров. Його дослідження ввійшло у вісім книг, окремі з яких присвячені Рішельєвському ліцею (книга 1) (Іваново, 1993) та ліцею князя Безбородько (книга 2) (Іваново, 1994). Між тим про Кременецький ліцей автор зробив лише коротку згадку у вступі до видання.

Знаковою подією у вивченні ліцейської освіти на українських теренах стала конференція "Гімназії і ліцеї: минуле, сучасне, майбутнє", яка відбулася в м. Тернополі в 1991 р., низка доповідей якої була присвячена Кременецькому ліцею [24]. Першими ж комплексними дослідженнями ліцейської освіти стали праці педагогічного й історичного напряму: розвідка А.В. Лопухівської "З історії розвитку гімназій і ліцеїв в Україні" (К., 1994) і книга С.Р. Чуйка "Ліцеї України (ХІХ-ХХ ст.)" (Тернопіль, 1996), яка отримала подальший розвиток у його дисертаційному дослідженні "Організація навчального процесу в ліцеях України (ХІХ - перша половина ХХ ст.)". Ліцейській освіті на західноукраїнських землях приділила увагу І.Є. Курляк [25].

Різноманітні проблеми ліцейської освіти, окремі аспекти діяльності ліцеїв, їх роль у соціокультурних процесах України в монографіях, дисертаціях, статтях досліджували Н.А. Сейко, І.С. Гребцова, Ж.Ю. Даюк, В.О. Ятищук, Г.В. Самойленко, О.Г. Самойленко, М. Сич, М.В. Левківський, В.В. Павленко та ін. Перші спроби в сучасній українській історіографії відтворити історію окремих ліцеїв ХІХ ст. здійснили С.М. Коляденко "Кременецький ліцей у системі освіти Волині (ХІХ - 30-ті рр. ХХ ст.)" (Житомир, 2002) і Є.А. Ковальов "Рішельєвський ліцей в соціально-культурних процесах Південної України (перша - друга третини ХІХ ст.)" (К., 2010).

Серед польських учених вагомий внесок у вивчення питання організації діяльності Кременецького ліцею у фундаментальній праці про розвиток освіти на приєднаних від Речі Посполитої до Російської імперії землях зробив Л. Заштовт [26; 27]. Власне, окрім аналізу шкільної освіти на територіях Литви й України, автор особливу увагу звернув на діяльність центральних російських освітніх установ. Чималий інтерес у цьому плані викликають розвідки А. Шмита, Я. Ходаковської, А. Фабіановські.

Значним науковим здобутком є біографічні студії, присвячені видатним ліцейським ученим, серед яких зустрічаються й розвідки про юристів: О.М. Богдановського [28], Ф.І. Леонтовича [29; 30], М.С. Власьєва [31].

Утім зауважимо, що на тлі значної уваги, яка приділяється сучасними дослідниками історії ліцеїв, досвід вивчення становлення та розвитку юридичної освіти й науки в цих закладах є недостатнім. Чи не єдину спробу розкрити юридичну складову освіти Ніжинського та Рішельєвського ліцеїв здійснила О.Л. Войно-Данчишина [32]. А літопис Львівського ліцею на основі архівних матеріалів спробував відновити В.С. Кахнич [33].

Висновки

Отже, проаналізувавши історіографічний доробок, можна зробити висновок, що праці дореволюційної доби мають скоріше джерелознавчий, ніж історіографічний характер. їх автори звертали увагу на фактологічний матеріал, аналізували навчальний процес, студентський і викладацький склад. Деякі автори приділяли увагу ролі окремих діячів у становленні та розвитку вищої школи, юридичної зокрема. Головний акцент у працях радянських учених - політична й ідеологічна боротьба ліцейських викладачів і студентів. Лише деякі вчені цього періоду досить глибоко аналізували розвиток ліцеїв і загалом функціонування вищої школи Російської імперії. Натомість у зарубіжній історіографії активно вивчалася історія Кременецького ліцею. Сучасні дослідження зазначеної проблеми різнопланові та здійснені на нових методологічних основах. Однак це здебільшого історичні й педагогічні праці, тоді як історико-правових досліджень обмаль. Тому, на нашу думку, розробка юридичної складової ліцейської освіти заслуговує на увагу істориків права.

Список використаних джерел

1. Andrzejowski А. Ramoty starego Detiuka о Wo^ymu. - Wilno: пакыет і drukiem А.Н. Кігкога, 1861. - Т. 1. - 224 s.; Т 2. - 283 s.; Т. 3. - 338 s.; Т. 4. - 193 s.

2. Батюшков П.Н. Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края / П.Н. Батюшков. - СПб.: Тип. Об-ва "Общественная польза", 1888. - 126 с.

3. Теодорович Н.И. Город Кременец Волынской губернии: исторический очерк / Н.И. Теодорович. - Почаев, 1890. - 70 с.

4. Теодорович Н.И. История города Кременца, Волынской губернии / Н.И. Теодорович. - 2-е изд., совершенно переработанное. - Седлец, 1904. - 141 с.

5. Кудринский Ф. Фадей Чацкий / Ф. Кудринский // Киевская старина. - 1893. - Т. 40. - С. 319-345.

6. Роллє М. Афіни Волинські: нарис з історії освіти у Польщі / М. Роллє; В. Короткий, Ю. Цимбал (упоряд.) (Репринтне відтворення видання 1923 р.). - К.: Либідь, 2007. - 310 с.

7. Маркевич А.И. Двадцатипятилетие императорского Новороссийского университета. Историческая записка А.И. Маркевича и академические списки / А.И. Маркевич. - О.: Экономическая типография, 1890-734 с.

8. Багалей Д.И. Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам) / Д.И. Багалей. - Х.: Тип. и лит. М. Зильберберга, 1904. - Т. 2: 1815-1835. - 1904. - 1136 с.

9. История Одессы. Составленная К. Смольяниновым. - О., 1853. - 284 + XIV с.

10. Атлас Д.Г. Старая Одесса, её друзья и недруги / Д.Г. Атлас. - О.: Тип. "Техник", 1911. - 114 с.

11. Лавровский Н.А. Гимназия высших наук кн. Безбородко в Нежине (1820-1832) / Н.А. Лавровский. - К.: Тип. М.П. Фрица, аренд. Керер, 1879. - 158 с.

12. Петухов Е.В. Гимназия высших наук кн. Безбородко в Нежине. 1820-1832. (К 75-летию со дня основания): Исторический очерк / Е.В. Петухов. - СПб., 1895. - 61 с.

13. Сребницкий И.А. Очерки по истории лицея кн. Безбородко (1832-1875) / И.А. Сребницкий. - Нежин, 1895. - 39 с.

14. Локоть Т.В. Нежинский лицей князя Безбородко / Т.В. Локоть. - М.: в Типолитографии Т-ва И.Н. Кушнерев, 1905-36 с.

15. Рябінін-Скляревський О.О. Масони в Рішельєвському ліцеї / О.О. Рябінін-Скляревський // Вісник Одеської комісії краєзнавства при УАН. - 1925. - Ч. 2-3. - С. 134-140.

16. Рябінін-Скляревський О.О. Таємні товариства на півдні в епоху декабристів: масони, гетерія, філарети та вільнодумці / О.О. Рябінін-Скляревський // Рух декабристів на Україні: Ювілейне видання Укрцентрархіву. - Х., 1926. - С. 117-168.

17. Готалов-Готлиб А.Г. Ришельевский лицей - предшественник Новороссийского (Одесского) университета: историограф. исследов. / А.Г. Готалов-Готлиб. - [Б. м.: б. и.]. - 82. с.

18. Beauvois D. Szkolnictwo polskie na ziemiach litewsko-ruskich 1803-1832. - Т. I, II. - Rzym-Lublin, 1991. - 460 s.

19. Юридический институт Одесского государственного университета: исторический очерк / сост.: Н.А. Абрамов и др.; под общ. ред. А.С. Васильева. - О.: БАХВА, 1996. - 159 с.

20. Андрейцев В.І. Юридичний факультет на перетині віків: документи і матеріали / В.І. Андрецев. - К., 2005. - 612 с.

21. Гриценко І.С. Юридичний факультет Університету Святого Володимира, 1834-1920 / І.С. Гриценко, В.А. Короткий. - К.: Либідь, 2009. - 256 с.

22. Юридична наука та освіта: історія, сучасність, перспективи: матеріали ІХ історико-правової конференції (м. Рівне, 6-8 червня 2003 р.) / ред. кол.: І.Б. Усенко (голова), І.В. Музика (відп. секр.), О.Н. Ярмиш та ін. - К., 2004. - 304 с.

23. Юридична освіта i правова держава: до 150-річчя Юрид. ін-ту ОДУ: зб. наук. праць. - Одеса, 1997. - 279 с.

24. Гімназії і ліцеї: минуле, сучасне, майбутнє: тези доповідей науково-практичної конференції. Ч. 1: Традиції і досвід / редкол.: А.В. Вихрущ, Б.П. Фенюк, Б.В. Хаварівський. - Тернопіль: ТДПІ, 1991. - 113 с.

25. Курляк І.Є. Класична освіта на західноукраїнських землях (ХІХ - перша половина ХХ століття). Історико-педагогічний аспект / І.Є. Курляк. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. - 328 с.

26. Zasztowt L. Szkolnictwo na ziemiach litewsko-ruskich (od 1795 roku) // Historia i wspolczesnosc j^zyka polskiego na Kresach wschodnich. Warszawa, 1997. S. 203-298.

27. Zasztowt L. Kresy 1832-1864. Szkolnictwo na ziemiach Litewskich i Ruskich dawnej Rzeczypospolitej. - Warszawa, 1997. - 452 s.

28. Гребцова И.С. Профессор Ришельевского лицея А.М. Богдановский / И.С. Гребцова // Р.Ф. Кайндль і українська історична наука: матеріали міжнар. наук. семінару "Кайндлівські читання". 22-23 травня 2004 р. Ч. 2. - Вижниця: Черемош, 2004. - С. 160-167.

29. Музичко О.Є. Історик Федір Іванович Леонтович (1833-1910): Життя та наукова діяльність / О.Є. Музичко. - О.: Астропринт, 2005. - 208 с.

30. Федір Іванович Леонтович (1833-1910): біобібліографічний покажчик / упоряд., авт. передм. та вступ. ст. О.Є. Музичко; Одеський національний ун-т ім. І.І. Мечникова. - О.: [б.в.], 2005. - 149 с.

31. Ковальов Є.А. Із біографії професора М.С. Власьєва (1832-1872) / Є.А. Ковальов // Знаки питання в історії України: особа і суспільство в історико-культурному просторі: збірник матеріалів ІV Міжнародної конференції. - Ніжин: Ніжинськ. держ. у-т імені Миколи Гоголя, 2009. - С. 76-80.

32. Войно-Данчишина О.Л. Правове регулювання вищої юридичної освіти і науки в Росії в ХІХ ст. (на матеріалах українських губерній): дис.... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 / О.Л. Войно-Данчишина; Харківський національний ун-т внутрішніх справ. - Х., 2006. - 230 с.

33. Кахнич В.С. Становлення і розвиток правової освіти та науки на юридичному факультеті Львівського університету (XVII-XX ст.): історико-правове дослідження: дис.... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 / В.С. Кахнич; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. - Л., 2012. - 256 с.

Размещено на Allbest.ru