Методика організації екологічного виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Зміст, форми і методи формування у школярів шанобливого ставлення до природи

Одним із важливих завдань школи на сучасному етапі є екологічне виховання школярів -- психолого-педагогічний процес, спрямований на формування в учнів шанобливого ставлення до природи та екологічної культури в цілому.

Екологічна культура школяра охоплює:

-- знання про взаємозв'язки в природі та усвідомлення людини як її частини;

-- розуміння необхідності берегти навколишнє середовище;

-- уміння і навички позитивного впливу на природу;

-- розуміння естетичної цінності природи;

-- негативне ставлення до дій, що завдають шкоди нашому довкіллю.

Наукові й моральні ідеї бережливого ставлення до природи закладаються і формуються у процесі навчання на уроках, а їх подальший розвиток, розширення і поглиблення удосконалюється в позаурочній діяльності.

Провідну роль в екологічному вихованні школярів відіграють предмети “Природознавство”. Дана дисципліна забезпечує природничонаукову основу для розуміння взаємозв'язків у природі й формування екологічної культури учнів.

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення повітря, водоймищ, ерозія ґрунтів і вирубки лісів у багатьох місцях досягли критичного рівня. Екологічна криза вимагає інтенсивного екологічного виховання підростаючого покоління зокрема і впровадження таких форм, які стимулюють практичну діяльність.

Екологічне виховання -- систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток екологічної культури особистості.

Проектна діяльність в системі екологічного виховання передбачає формування умінь аналізувати явища природи, бережливого ставлення до її багатств, як надзвичайно важливого середовища існування людини.

Основними завданнями проектної діяльності в системі екологічного виховання є нагромадження в учня екологічних знань, виховання любові до природи, прагнення берегти і примножувати її багатства та формування вмінь і навичок природоохоронної діяльності.

Зміст екологічного виховання передбачає розкриття сутності світу природи -- середовища існування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Індивід має вміти осмислювати екологічні явища і розумно взаємодіяти з природою. Естетичний підхід до природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності.

«Дітей, що не вміють ще ходити, -- писав Г. Ващенко, -- треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи».

Змістовний аналіз мотиваційної сфери особистості у взаємодії з природою дозволяє виділяти такі її компоненти:

1) естетичні спонуки, що полягають у розумінні та захопленні красою природного середовища, прагненні до сприйняття прекрасного;

2) гуманістичні потреби: виявити добро, співчуття до живого, бажання захистити;

3) утилітарно-економічні мотиви -- визнання природи як джерела ресурсів та економічного розвитку суспільства, як середовища існування та об'єкта праці людини;

4) пізнавальні інтереси, що спрямовані на усвідомлення взаємозв'язків у природі, прагнення осягнути закони її розвитку;

5) рекреаційно-оздоровчі мотиви, що виходять із розуміння значення природи для здоров'я, життя людини, бажання зберегти її оптимальні параметри;

6) прагнення до творчої діяльності у природі -- до занять малюванням, фотографуванням, написанням художніх творів, благоустроєм середовища (проектування парків, квітників, зелених насаджень тощо).

У школярів ставлення до навколишньої дійсності формується у сфері почуттів. У процесі чуттєвого сприймання об'єктів природи відбувається «переживання» знань, їх інтеріоризація та усвідомлення. Дитина схильна любити, захищати, пізнавати, насамперед, те, що їй подобається, те, що вона сприймає як красиве. Розвиток естетичних почуттів, розуміння краси природи, її унікальності та неповторності активізує мислення, образну пам'ять, спостережливість та творчу уяву дитини. Естетичні почуття породжують емоційний відгук, співчуття до природних об'єктів, сприяють формуванню гуманного ставлення до світу природи, до самого себе та інших людей.

Психологами виділено умови актуалізації механізмів розвитку екологічної свідомості. До них належать:

1) атрактивність (привабливість) природних об'єктів, їх позитивне сприйняття;

2) індивідуалізованість -- взаємодія з конкретним, персоніфікованим природним об'єктом;

3) можливість встановлення паралелізму з людиною («подібний до мене, до людей»).

Оволодіння екологічними знаннями -- важливий ланцюг у процесі навчання і виховання дітей. В.Сухомлинський наголошував, що процес пізнання навколишньої дійсності є незамінним емоційним стимулом думки. Для дитини дошкільного й молодшого шкільного віку цей стимул відіграє винятково важливу роль. Результатом екологічного виховання, на мою думку, мають стати розвинене емоційне сприйняття, бажання активно включитись у роботу з охорони й захисту об'єктів природи. Тому маю завершені екологічні проекти, які покликані вирішувати такі завдання і пропоную вам ознайомитися з виставкою виконаних спільно з батьками та учнями екологічних проектів. (Учасники семінару запрошуються до виставки).

2. Сучасні підходи до формування екологічної культури учнів

Формування екологічної культури, гармонійних відносин людини й природи посідає в Україні особливе місце. Чорнобильська катастрофа, високий рівень радіаційної, хімічної забрудненості довкілля привели до зростання захворюваності і смертності населення, скорочення тривалості життя, втрати величезної площі сільськогосподарських угідь, безповоротного зникнення окремих класів, родів та численних видів рослин і тварин і под. Тому ставлення людини до природи розглядається як важлива громадянська характеристика особистості.

Формування екологічної культури школярів здійснюється як у навчальному процесі, так і у позакласній діяльності. Педагогічною наукою визначені основні принципи екологічного виховання учнів і формування їх екологічної культури. До них належать принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення;

принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування ступенів навчання (початкової, базової, повної загальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів;

принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища;

принцип взаємозв 'язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі.

У позакласній роботі екологічне виховання здійснюється за напрямами:

· озеленення населених пунктів і внутрішнє озеленення школи;

· лісорозведення і охорона лісів;

· боротьба з ерозією ґрунтів;

· охорона водоймищ і рибних запасів;

· охорона і приваблювання птахів;

· відновлення ареалів лікарських рослин;

· турбота про збереження великих та малих річок, очищення джерел.

Природоохоронна діяльність здійснюється у таких формах: шкільні лісництва, садівництва, мисливські господарства, зелені і голубі патрулі, санітарні загони захисту довкілля, групи "швидкої допомоги" звірам і птахам, натуралістичні гуртки, клуби, наукові товариства, екологічні експедиції та екскурсії, екологічні стежки та інших.

Підвищенню ефективності екологічного виховання сприяє його тісний зв'язок з традиційним народним вихованням любові до природи. Народна виховна мудрість з колиски плекала в кожній дитині відчуття гармонії природи і людини. Природа постійно одухотворю вал ас ь в її свідомості як Матір-Берегиня, а Сонце, Земля та Вода були "святими". Дітей змалку привчали висаджувати і дбайливо доглядати городні та зернові культури, кущі, дерева, бережливо ставитись до птахів, диких звірів, комах та плазунів, розуміти природу як живий всеохоплюючий організм, що живе за власними законами, яких ніколи не можна порушувати.

Роль серцевини природовідповідної програми екологічного виховання виконує народний календар українців. Він містить історичні дати, події, свята, традиції, звичаї, обряди, які пов'язані з природою рідного краю, а також з природою самої людини: день зустрічі весни, день птахів, свято початку оранки і сівби, Пасхальне свято, день чищення джерел і криниць тощо. В основі цих подій - трудова діяльність людей, різноманітні види праці залежно від пори року. Участь школярів у підготовці і відзначенні цих свят виховує в них почуття господаря рідної землі, гуманістичне ставлення до природи, відчуття відповідальності за її долю.

3. Методика організації природоохоронної діяльності учнів

Екологічна освіта й виховання молодших школярів здійснюється на міжпредметній основі. Зміст чинних програм дає змогу сформувати у дітей елементарні природничі та природоохоронні уявлення й поняття, виробити окремі природоохоронні уміння і навички, розкрити взаємозв'язки між неживою та живою природою, природою і людиною. 

Людина - частка природи. Потяг до всього живого закладений у ній від самого народження, та чи не найяскравіше виявляється в дитячому віці. Однак відчуття краси, розуміння природи не приходить саме собою. Його треба виховувати з раннього дитинства, коли інтерес до навколишнього особливо великий.

Починати слід з формування в дітей уявлення про природу рідного краю, потреби спілкування з нею, розкриття зв'язків між різноманітними її об'єктами, взаємовпливу природи і людини. Вже в початковій школі учні мають усвідомити, що життя людини, її матеріальне й моральнеблагополуччя залежать від стану навколишнього середовища. Ці ідеї екологічного виховання можна втілювати в різний спосіб. Скажімо, під час екскурсій до лісу (парку, водойми), коли діти спостерігають за змінами як у живій, так і в неживій природі та за працею людей, перевіряють прикмети про зміну погоди, з'ясовують особливості пір року; на прогулянках, в ході яких виявляються ті рослини найближчого оточення, що потребують охорони (те ж саме і щодо тварин) або більш тривалих подорожей. 

Не бракує й доступних для молодшого шкільного віку видів практичної природоохоронної діяльності. Це "догляд за шкільними квітниками та кімнатними рослинами в зеленому куточку класу, вирощування розсади овочевих культур чи квітів в умовах класного приміщення; робота на навчально-дослідній ділянці, озеленення школи, дитячого садка; збирання насіння та плодів для пернатих; висаджуванні дерев і кущів на шкільному подвір'ї, за межами школи; прокладання екологічної стежини; регулярна підгодівля птахів узимку, розвішування шпаківень, дуплянок; допомога дорослим у підгодівлі лісових звірів" [41, 58]. Вже один цей перелік свідчить, що у вчителя є чимало можливостей для формування в дітей необхідних практичних навичок. 

Широкий простір для екологічного виховання забезпечують й інші види природничих завдань: виготовлення гербаріїв дикорослих рослин, альбомівкнижок-розкладок про рослини й тварин створення місцевої Червоної книги - книги тривоги, оформлення краєзнавчого куточка; виготовлення іграшок та аплікацій з природного матеріалу, фільмів про природу для іграшкового телевізора. Зарекомендували себе й тематичні бесіди, ранки, конкурси, участь дітей у роботі учнівських організацій "Голубий патруль" та "Зелений патруль". 

При цьому слід пам'ятати, що всі види й форми екологічного виховання дають найбільший ефект тоді, коли їх застосовувати комплексно, не зводячи до буденного повторення вивченого на уроці підручникового матеріалу, їхня мета - розширити, поглибити, систематизувати набуті знання, сформувати в учнів уявлення про природу як джерело добра і краси, матеріального й морального благополуччя. . 

За змістом екологічної роботи учні виконують завдання державних, наукових, громадських організацій, державних, народних і шкільних музеїв; здійснюють громадсько-корисну роботу з охорони природи у своїй місцевості, вивчають і пропагують природоохоронні традиції свого народу. Зокрема, цікавим видом дослідницької роботи молодших школярів "на замовлення" може бути вивчення ними малих річок і водойм свого краю, ярів та балок, котрі ускладнюють сільськогосподарське виробництво. Учні можуть вивчити стан забруднення водних ресурсів краю, склад риб і тварин, птахів у місцевих водоймах; вести щоденні спостереження за погодою; досліджувати водні джерела та спостерігати за їх станом. 

Досвід засвідчує, що досить результативно зарекомендували себе в навчально-виховній роботі такі методи, як повідомлення вчителем екологічного матеріалу, інформування й доповіді учнів, самостійна робота школярів з літературою природоохоронного спрямування та іншими місцевимиматеріалами на уроці, використання схем, діаграм таблиць, карт, фотодокументів, різного ілюстративного матеріалу, щоденників свідків подій. Основними ж формами природоохоронної роботи в структурі шкільного життя учнів можуть бути громадсько-корисна робота; шкільні екскурсії, туристичні походи, краєзнавчі експедиції; оформлення екологічних виставок на основі зібраних матеріалів, створення куточків і музеїв охорони природи у школах. 

Популяризації знань і відомостей про рідний край слугує влаштування у кожній школі різноманітних виставок. Можна широко показати результативність екологічно спрямованої пошуково-дослідницької та пізнавальної активності учнів на терені рідного краю через карти походів, гербарії, колекції мінералів, щоденники, записи (протоколи) бесід з людьми, сценарії народних свят, обрядів, експонати до природоохоронних експозицій і т. ін. Такі виставки мають дуже високий пізнавальний, навчальний, виховний потенціал і для учнів, і для вчителів, а разом з тим збагачують методичний арсенал педагогів щодо ефективного природничого навчання й екологічного виховання. 

Використання наочності на уроках у процесі ознайомлення молодших школярів з основами природоохоронної діяльності відіграє переважно допоміжну роль, однак у деяких випадках певний навчальний матеріал (наприклад, явища, предмети такий характер, що без унаочнення правильне уявлення про новий об'єкт взагалі неможливе). Тому вчителі збирають й упорядковують додатковий матеріал для уроків. Це тематичні папки: "Польові роботи", "Рідкісні звірі й птахи України", "Тварини лісів нашої місцевості", "Лікарські рослини нашого краю". Розробляють також для опитування і спостереження пам'ятки, картки з усіх тем курсу. 

Вивчаючи тему "Форми поверхні Землі: рівнини, яри, гори", передові педагоги проводять екскурсії в природу. Для цього вибирають місце, яке найкраще показує специфіку поверхні. При вивченні розділу "Використання і охорона природи людиною" ознайомлюють дітей із заказниками,заповідниками області. 

Природа - джерело здоров'я і радості, неоціненне багатство. Вчити бачити красу рідно природи, виховувати бережливе ставлення де неї потрібно починати з раннього дитинства, і цьому сприяють екскурсії. На екскурсіях поряд з навчальною і розвивальною метою передбачається посильна суспільно-корисна праця дітей. Наприклад: обгородження мурашників, підгодовування птахів, виготовлення гербаріїв тощо. 

Результати цілеспрямованих досліджень свідчать, що екологічне виховання у процесі навчальної діяльності в початковій школі проводиться епізодично, без детально розробленої методики. Проте слід враховувати, що успішність процесу екологічного виховання засобами навчальної діяльності визначається сукупністю взаємопов'язаних дидактичних умов, що забезпечують ефективне використання екологічно спрямованого матеріалу у початкових класах, а саме: 

у процесі добору екологічно спрямованого матеріалу необхідно дотримуватись критеріїв: науковості, доступності, поліфункціональності, емоційної насиченості та особистісної значущості для учнів початкових класів; 

використання природоохоронних відомостей має здійснюватися систематично та цілеспрямовано; 

під час розробки змісту й методики використання екологічно спрямованого матеріалу у навчальній діяльності необхідно враховувати пізнавальні особливості молодших школярів, специфіку навчальних предметів й опиратися на пізнавальну активність учнів [48, 41-42]. 

Вихідною умовою, що забезпечує ефективне використання екологічно спрямованого матеріалу на уроках у початкових класах, є добір його змісту за сукупністю названих критеріїв. Згідно з ними, цей матеріал, який учитель планує використати на уроці, має бути науково достовірним, перевіреним за кількома джерелами; доступним для розуміння його молодшими школярами, не переобтяженим зайвою, занадто детальною інформацією; співвідноситись із основним програмовим матеріалом, не затіняючи головного, а навпаки, надаючи йому конкретності та виразності; емоційно насиченим, спрямованим на формування в учнів емоційно-позитивного ставлення до рідної природи, праці людей, до всього живого. 

У процесі добору змісту екологічно спрямованого матеріалу важливим критерієм є також його особистісна значущість для учнів. Реалізація цієї вимоги, як показали результати експериментального дослідження й аналіз передового педагогічного досвіду, забезпечується кількома шляхами: залученням учнів до добору даного матеріалу для уроку (за умови різних способів педагогічної підтримки - залежно від індивідуальних особливостей школярів). Так, учні можуть робити (за власним вибором) невеликі повідомлення про охорону місцевих рослин, тварин; добирати ілюстрації, виготовляти малюнки. Ще один шлях - "вільний вибір учнями відповідних об'єктів для спостережень з наступним обговоренням у класі їх результатів"; "врахування учителем змісту і обсягу пізнавальних інтересів учнів". 

Систематичність використання екологічно спрямованого матеріалу забезпечується його регулярним застосуванням на багатьох уроках з різних предметів: природознавство, рідна мова, ознайомлення з навколишнім, читання, образотворче мистецтво і т.ін.). Причому, природоохоронні відомості, що опрацьовуються, мають бути не уривчасті й розрізнені, а впорядковані в певну, логічно побудовану, завершену систему. Тобто, починаючи навчальний рік, учитель має чітко визначити обсяг екологічних знань та вмінь, який необхідно засвоїти учням. 

Цілеспрямованість процесу використання екологічно спрямованого матеріалу означає підпорядкування його меті уроку (навчальній, виховній, розвивальній). При цьому потрібно виходити із багатофункціональності екологічних відомостей, зумовленої специфікою їх змісту та різноплановим пізнавально-виховним навантаженням. Так, екологічно спрямований матеріал, залучений до уроку, може використовуватися для ілюстрації та конкретизації основного програмового матеріалу; актуалізації знань учнів, чуттєвого досвіду; збудження інтересу учнів до нової теми; перевірки міцності та усвідомленості знань та вмінь учнів; закріплення та поглиблення вивченого матеріалу; розвитку самостійності учнів; підвищення їх активності; зв'язку навчання з життям. 

Поряд із навчальною екологічно спрямований матеріал пропонує виховну та розвивальну функції, тобто він сприяє вихованню в учнів любові до рідного краю, відповідального, гуманного ставлення до природи та праці людей. Розвивальна функція цього матеріалу полягає в стимулюванні та розвитку навальних психічних процесів учнів, їх мовлення, спостережливості. екологічний культура природоохоронний учень

Для того, щоб сформувати в учнів правильне уявлення про той чи інший екологічний об'єкт, учителю необхідно поряд із словесним описом його використовувати наочні посібники. Це можуть бути гербарії рідкісних рослин різних природних угруповань (лісу, луки, поля), колекції корисних копалин, що добувають у цій місцевості, зразки місцевих ґрунтів, діапозитиви із зображенням місцевих тварин, рослин, краєвидів тощо. Доцільність такої діяльності обумовлюється також і перевагою конкретно-образного мислення молодших школярів. Добираючи зміст матеріалу та розробляючи методики його використання, необхідно враховувати і таку особливість уваги учнів початкових класів, як її мимовільний характер. Саме тому все нове, яскраве, що опрацьовується на уроці, зразу ж привертає до себе увагу учнів. 

Організовуючи засвоєння екологічно спрямованого матеріалу, можна використовувати різноманітні методи та прийоми навчання. До них належать: розповідь учителя про природу та її охорону, бесіда, побудована на природоохоронній основі, читання відповідної літератури, спостереження над об'єктами рідної природи, яке проводять молодші школярі; сприймання ілюстративного та натурального наочного матеріалу. 

Основна мета проведення спостережень - вивчити вплив антропогенних факторів на мікроклімат і сезонний розвиток природи, характер цього впливу (позитивний, негативний) та використовувати зібрані дані для розробки можливих заходів з охорони природи, створення банку даних. А також навчитися відрізняти нормальні цикли розвитку природи від порушених діяльністю людини. Наприклад, можуть спостерігатися зміщення часу сезонного розвитку дерев, кущів, трав поблизу промислових підприємств під дією забруднення повітря і ґрунту тощо. 

Результати проведеного учнями аналізу фенологічних спостережень варто використати для можливих розробок заходів з охорони довкілля, визначеної інтенсивності впливу місцевих умов. 

Аналіз наукової педагогічної літератури, присвяченої екологічному вихованню молодших школярів, а також практики роботи початкових шкіл показав, що проблема методів екологічного виховання, як і проблема методів навчання і виховання в цілому, у дидактиці і теорії виховання залишається недостатньо розробленою. Тому доцільно буде, на наш погляд, дати рекомендації вчителям початкових класів щодо основних методів екологічного виховання засобами народних традицій ставлення до природи. 

Практика підтверджує, що найбільшої різноманітності форм екологічного виховання учнів можна досягти в позакласній та позашкільній навчально-виховній роботі. Нині відбувається інтенсивний процес становлення позакласної та позашкільної виховної роботи на національній основі в школах нашої області та ін. У них проводяться виховні заходи у формі свят: "Без верби і калини нема України", "Українські обереги", "Українська хата, піч і хліб", "Бабусині казки", "Зелений барвінок", "Мамин рушник", "Бабуся - берегиня роду" і т.д. 

В основі їхнього змісту - легенди, перекази, загадки, які відображають надзвичайно широке використання рослин у народній обрядовості, побуті,фольклорі, дають змогу виділити одну з провідних ідей - надзвичайно шанобливе і дбайливе ставлення народу до природного середовища, розуміння своєї органічної єдності з ним, відчуття позитивного впливу природи на людський організм, тобто його етичні і правові норми. 

4. Методика проведення вікторини, екскурсії в природу, творчого конкурсу «Природа і фантазія»

Методика проведення вікторин, конкурсу

Спільне у проведенні конкурсу і вікторини

Конкурсні програми та вікторини допомагають надати позакласним заходам захоплюючого характеру, викликати у дітей інтерес, активність, бажання удосконалювати практичні уміння, самостійно здобувати знання з книг, довідників, журналів і газет.

Вимоги:

· Провести вчасно і ефективно підготовку.

· Попередити учнів за 2-3 тижні.

· Визначити тему.

· Роздати завдання.

· Визначити відповідальних.

· Визначити рівень знань, умінь і навичок учнів.

· Дібрати питання (завдання); оформити клас.

· Нагороди переможцям.

· Матеріальне забезпечення.

· Дібрати доцільне, яскраве унаочнення, музичне оформлення.

· Журі.

· Система оцінки і підведення підсумків.

· Види конкурсів і вікторин:

Питання і завдання виконуються на конкурсі, під час вікторини. Учасники заздалегідь

знають лише тему. Конкурси/ вікторини з навчальних предметів, знавців казок, прислів'їв….

Питання і конкурси оголошуються заздалегідь, проводяться консультації добирається

література, креслення, схеми, конкурсні завдання (відповіді на питання вікторини) виконуються до визначеного строку і перевіряються журі: на кращій малюнок, твір, майстра, виконавця.

Конкурси з великою кількістю учасників відкриваються на урочистій лінійці, оголошуються умови, порядок проведення. Положення про проведення розробляється заздалегідь. Умови яскраво оформлюються і вивішуються, оголошуються.

Проведення:

· Організація класу.

· Оголошення теми і мети.

· Умови конкурсу /вікторини. При проведенні конкурсу обов'язково розробляється положення.

· Представлення журі.

· Проведення.

· Підсумки. Нагородження переможців.

Особливості підготовки і проведення вікторини

Вікторина - це пізнавальна справа - огляд, в якій приймають участь декілька команд, які колективно готують питання і відповіді по даній темі, або по кільком темам.

Варіанти:

1. Питання підбираються на одну, загальну тему, що обирається по погодженню команд шляхом конкурсу на краще із запропонованих питань (кінцеве рішення виносить рада капітанів і ведучих).

2. Кожна команда обирає свою тему, прийнявши естафету атаки, називає цю тему, а потім вже атакує.

3. «Змійка» ( на загальну тему або на свої теми). Проводиться, як ланцюжок, тільки естафета передається в будь якому порядку.

4. «Атака віялом» (3-4 команди). Кожна команда по черзі стає атакуючою і задає питання всім останнім.

5. «Оборона віялом» (3-4 команди). Кожна команда по черзі займає оборону, їй задають по питанню останні.

Команди готують по декілька питань і задають їх по черзі один одному

Схема проведення::

· Організація класу.

· Оголошення теми вікторини.

· Поділ на команди (якщо вікторина командна).

· Вибір (або оголошення) назв команд.

· Представлення журі (якщо є).

· Оголошення системи та критеріїв оцінювання.

· Проведення вікторини.

· Підведення підсумків та нагородження переможця.

Методика проведення екскурсій спрямована на те, щоб допомогти екскурсантам легше засвоїти зміст екскурсій. Робиться це за допомогою методичних прийомів, які діляться на дві групи - прийоми показу і прийоми розповіді, але практика вимагає застосування ще більш складної класифікації методичних прийомів: по їх призначенню, часу і місця використання і т. д.

Завдання методичних прийомів - забезпечити найкращу дієвість екскурсійного методу повідомлення знань аудиторії. Методичні прийоми можуть бути розглянуті в кількох аспектах: як оптимальний спосіб виконання певних дій, як засіб перетворення пасивного огляду на активне спостереження об'єкта екскурсантами; як основа процесу трансформації усної інформації у зорову; як основа аналізу і синтезу на екскурсії і т. д.

Всі методичні прийоми, правильне використання яких становить одну з основ професійної майстерності екскурсовода, можуть бути за своїм призначенням поділені наступним чином:

- прийоми безпосереднього ведення екскурсії (показ і розповідь);

- прийоми, спрямовані на створення умов для ефективного проведення екскурсії.

Класифікація методичних прийомів

Методичні прийоми підрозділяються на декілька груп залежно від їх призначення: методичні прийоми, завдання яких - допомогти екскурсоводові встановити міцні контакти між екскурсоводом і екскурсантами; прийоми, завдання яких домогтися стійкої уваги аудиторії до спостережуваного об'єкта; прийоми, закріплюють увагу до розповіді, що збуджують у екскурсантів інтерес до певних питань; прийоми, що забезпечують зорове сприйняття екскурсійного матеріалу.

У класифікації прийомів проведення екскурсії виділяються дві групи:

Прийоми показу, куди входять : прийоми, що організують спостереження (вивчення, дослідження) об'єктів і що дозволяють виділити об'єкт із навколишнього середовища, із цілого; прийоми, завдання яких, опираючись на уяву екскурсантів, зробити зримими зміни в зовнішньому вигляді об'єкту; прийоми, які дають можливість побачити об'єкти в потрібному виді, побудовані на русі - наближенні екскурсійної групи до об'єкта, видаленні від нього, русі уздовж нього.

Прийоми розповіді - це прийоми, побудовані на поясненні об'єкту, описі його внутрішнього виду й викликають у екскурсантів зорові асоціації, а також прийоми репортажу, які дають можливість зрозуміти зміни, що відбуваються в спостережуваному об'єкті, і т. д.

Практично всі методичні прийоми можна розділити на дві категорії: більш прості, створюють умови для проведення екскурсії і більш складні - прийоми безпосереднього проведення екскурсій.

Методичні прийоми, як було сказано раніше, діляться на загальні, що застосовуються на всіх екскурсіях незалежно від того, що показується і про що йде розповідь; приватні, властиві одному виду екскурсій (виробничих, музейних, природознавчих); одиничні прийоми, використовувані при спостереженні якого-небудь одного унікального об'єкта (наприклад, Храм Покрови на Нерлі в літній погожий день, коли будівля відображається в водної поверхні прилеглого до нього озера). Такі прийоми, як правило, є "знахідкою" одного екскурсовода і не застосовуються всіма, хто проводить подібні екскурсії; прийоми, використовувані в певний час року, дня.

При використанні методичних прийомів екскурсовод повинен враховувати рівень підготовки групи (наприклад, знайомство зі стилями в архітектурі, різновидами монументальної скульптури). Одні екскурсоводи використовують на практиці всі прийоми, інші обмежуються двома-трьома, треті - не використовують методичні прийоми. Якість проведення екскурсії залежить не тільки від знань екскурсовода, не меншу роль грає його вміння застосовувати на екскурсійному маршруті вивчені прийоми у всьому їх розмаїтті.

Размещено на Allbest.ru

...