Формування богословського аспекту як основи релігійної освіти та виховання в духовних навчальних закладах Півдня Україні (1861-1919 рр.)

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Формування богословського аспекту як основи релігійної освіти та виховання в духовних навчальних закладах Півдня Україні (1861-1919 рр.)

К.О. Тургенев

В останні роки концептуальна та як наслідок - ідеологічна невизначеність у системі освіти та виховання молоді призвела до значного погіршення рівня моральних та етичних стандартів нації. Тому вивчення досвіду організації та змісту викладання богословських предметів у духовних навчальних закладах Півдня України у 1861 - 1919 рр. може дати необхідний напрям для корегування сучасної системи освіти.

Дослідженнями, що торкалися проблем організації викладання релігійних предметів у семінаріях та духовних училищах краю, займалися І. Смоліч [1], І. Лиман [2]. Крім того, в останні роки були захищені дисертації К. Шум- ського [3], І. Петренко [4], Г Степаненко [5], але власне зміст та організація вивчення богослов'я в духовних навчальних закладах південноукраїнського регіону в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. ще не ставав предметом комплексного дослідження. Тому метою статті є дослідження генезису структури викладання предметів богословського спрямування у суто духовних навчальних закладах, з виокремленням регіональних особливостей, притаманних Півдню України.

Реформи Олександра ІІ докорінно вплинули на зміст релігійної освіти та виховання в духовних навчальних закладах Півдня України. Вже у 1865 р. із семінарських програм Катеринославської та Херсонської семінарій були вилучені викладання катехізису Петра Могили, вчення «про богослужебні книги» та патрологію. Новий статут 1867 р. вніс ще докорінніші зміни у програми викладання в духовних семінаріях: біблійна історія та герменевтика увійшли до курсу вивчення Св. Писання, вчення «про віросповідання» було розподілено між догматикою та церковною історією, пастирське богослов'я та церковне право були з'єднані у предмет під назвою «Практическое руководство для пастырей». У першій частині цього курсу вивчалися моральні обов'язки священнослужителів, а у другій церковно-юридичний бік цього звання. Згідно статуту, уроки в семінаріях південноукраїнського регіону були розподілені наступним чином: у І класі - Св. Писання (2 уроки); ІІ класі - Св. Писання (2 уроки); ІІІ класі - Св. Писання (3 уроки); ГУ класі - Св. Писання (3 уроки); V класі - Св. Писання (3 уроки), церковна історія та історія руської церкви (6 уроків); літургика (3 уроки), гомілетика (4 уроки), основне богослов'я (3 уроки); УІ класі - Св. Писання (3 уроки), церковна історія та історія руської церкви (2 уроки), гомілетика (2 уроки), догматичне богослов'я (6 уроків.), моральне богослов'я (2 уроки), практичне керівництво для пастирів (4 уроки.) [6, 498 - 511].

Новий статут духовних училищ затвердив і новий розподіл предметів. Так, у першому класі вивчалися Священна історія Ветхого Завіту (3 уроки), руська і церковнослов'янська мови (4 уроки), спів (2 уроки); у другому класі викладалися Священна історія Нового Завіту (3 уроки), руська і церковнослов'янська мови (3 уроки), спів (2 уроки); вихованці третього класу засвоювали катехізис (3 уроки), руська і церковнослов'янська мови (3 уроки); у четвертому класі викладали закінчення катехізису і пояснення богослужінь (3 уроки), руська і церковнослов 'янська мови (1 урок) [7, 511 - 519].

Зміни у системі духовної освіти позитивно вплинули на якість викладання та засвоєння предметів богословського напрямку Так, у межах курсу викладання Св. Писання, в Таврійській семінарії з'явилася систематичність читання Біблії: Ветхий Завіт учні читали у слов'янському варіанті, а Новий Завіт у грецькому, зупиняючись на уривках, які потребували спеціального пояснення, здебільшого пророцьких та месіанських, а також зверталася увага на місця, де викладалося моральне та догматичне вчення. На початку уроку вчитель перевіряв знання учнів, а під час відповідей вимагав обміркованого і всебічного засвоєння матеріалу, найважливіші уривки з текстів вчитель наказував вчити на пам'ять, паралельно з цим вихованці мали знаходити ті місцевості, які вивчалися, на малі. Відповіді учнів доповнювалися, після чого вчитель викладав зміст нового уроку, іноді використовуючи св. атлас та карти Палестини [8, 67]. У курс вивчення літургики входило практичне ознайомлення учнів із богослужебними книгами та із порядком проведення по ним церковних служб. Викладання гомілетики поєднувало теоретичний, практичний та історичний методи: теорія церковної проповіді вивчалася за прикладами церковно-проповідницьких творів, в Катеринославській семінарії звертали також увагу на тогочасне російське проповідництво, а особливо на катехізисне повчання, що посідало важливе місце у діяльності сільського священика. Для набуття практичних навичок учні самі писали проповіді, на уроках виступали із експромтами, які потім обговорювалися під керівництвом вчителя. Крім того, вивчалася історія проповідництва, учнів знайомили із знаменитими проповідниками, історичними умовами їх діяльності. Під час викладання курсу «Практическое руководство для пастырей Церкви» вчитель спочатку пояснював основне поняття про пастирську службу, говорив про найважливіші моральні якості пастирів, потім вивчалися церковно-юридичні права та обов'язки пастирського служіння. Частіше методами навчання були бесіди, диспути при вивченні законів, які вивчалися за «книгою правил», а потім відображалося використання самого закону у житті. При викладанні церковної історії вчителі звертали увагу на причини розповсюдження Християнства, єресі та боротьбу із ними отців та вчителів Церкви, при цьому, викладаючи історичні події, указували на взаємозв'язок між ними. Такі ж методи застосовували й під час викладання історії російської церкви. Доповненням до церковної історії слугували читання «отців Церкви» на грецькій та латинській мовах в V та УІ класах Катеринославської семінарії. Із грецьких отців читали твори св. Василя Великого, Кирила Єрусалимського, Макарія Єгипетського, Юстина Філософа, із латинських - бл. Августина, Лактанція, Ієронима та ін. При цьому зверталася увага на чітке розуміння думки автора та давалися автобіографічні данні останнього. Виховання учнів, між іншим, обумовлювало присутність останніх на богослужіннях, участь у церковних співах та читаннях, крім того, два рази на рік вихованців говіли, сповідалися та причащалися Святих Тайн і кожен день слухали необхідні молитви [9, 169 - 177]. Вчення про російській розкол у семінаріях південної України викладалося по особливій програмі. Так, програма викладання цього предмету в Таврійській семінарії відбивала ті особливості, що були притаманні всій єпархії. Згідно цієї програми, у V класі починали викладатися історичні відомості про розкол, далі розказувалося про два напрями релігійного життя російського народу: раціоналістичний та містичний, вивчалися данні про секти. У УІ-му класі викладалося вчення про «скопничество» та «молоканство». У УІІ-му класі вивчалися секти із доказами самих сектантів на користь того чи іншого вчення, після чого вчитель доводив хибність ідей останніх й паралельно приводив православне вчення, доказуючи його істинність. Учням також давалися теми творів щодо розколу. духовний освіта моральний виховання

Новий статут духовних семінарій та духовних училищ був опублікований у 1884 р., але остаточний вигляд він прийняв після корегування у 1886 р., коли імператорським указом в духовних семінаріях відкрилися нові кафедри «по обличению русского раскола и сектантства», до яких був приєднаний навчальний курс «Обличительное богословие». Крім того, до кафедри «Загальної церковної історії та історії Православної церкви» приєднувалася «Біблійна історія». В Херсонській семінарії ці зміни вводилися вже із 1886/87 н. р., у Катеринославській і Таврійській семінаріях - упродовж наступних трьох років [10, 405]. Таким чином, новий статут розподіляв навчальний богословський курс наступним чином: у першому класі викладалися Св. Писання (4 уроки), церковний спів (1 урок); у другому класі вивчалися Св. Писання (2 уроки), церковна, біблійна історія та історія Руської церкви (2 уроки), церковний спів (1 урок); у третьому класі - Св. Писання (4 уроки), церковна, біблійна історія та історія Руської церкви (3 уроки), церковний спів (1 урок); у четвертому класі викладали Св. Писання (3 уроки), церковна, біблійна історія та історія Руської церкви (3 уроки), церковний спів (1 урок), літургика (1 урок), гомілетика (2 уроки), основне богослов'я (1 урок); у п'ятому класі вивчали Св. Писання (3 уроки), церковна, біблійна історія та історія Руської церкви (2 уроки), церковний спів (1 урок), викривальне богослов'я, історія та викриття руського розколу (2 уроки), літургика (2 уроки), гомілетика (1 урок), основне богослов'я (2 уроки), догматичне богослов'я (3 уроки), практичне керівництво для сільських пастирів (2 уроки); у шостому класі - Св. Писання (3 уроки), церковна, біблійна історія та історія Руської церкви (1 урок), церковний спів (1 урок), викривальне богослов'я, історія та викриття руського розколу (5 уроків), гомілетика (1 урок), догматичне богослов'я (3 уроки), моральне богослов'я (2 уроки), практичне керівництво для сільських пастирів (2 уроки). Паралельно із змінами у навчальному процесі, в семінаріях проводилося корегування освітніх богословських програм. Так, Ветхий Завіт викладався у першому класі (3 уроки), Новий Завіт (3 уроки) у другому класі, катехізис вивчали у третьому класі (3 уроки), закінчення катехізису та церковний устав із скороченим поясненням богослужіння викладали у четвертому класі (3 уроки), церковний спів вивчався у всіх класах [11, 257].

У 1896 р. Св. Синод ввів деякі зміни у навчально-виховний процес духовних семінарій та училищ. У семінаріях (V та VI класи) із предмету Святе Писання Нового Завіту було добавлено по одному уроку, кількість уроків по Святому Писанню Ветхого Завіту залишалася тією ж, але за умовою перерозподілу між класами: із І та ІІІ класів забиралося по одному уроку й добавлялися у програму ІІ та IV класів, крім того, біблійна історія як окремий предмет скасовувалася [12, 56]. В духовних училищах вводився новий предмет: скорочений курс російської історії, який включав в себе церковну та цивільну історію, в ньому викладалися загальні данні церковної історії й для цього виділялося 6 уроків. Крім того, передбачалось залучати учнів двох останніх класів семінарії, а також бажаючих з інших класів до практичної участі у проведенні богослужінь та діяльності просвітницьких та благодійних фондів.

Зміни у навчально-виховному процесі духовних закладів на Півдні України почали реалізовуватися лише на початку ХХ ст. Згідно Синодського указу від 20 - 27 травня 1902 р., за проханням архієрея Таврійської єпархії, з нового 1902/03 н. р. у Таврійській духовній семінарії як необов'язковий предмет вводилося викладання татарської мови та викриття мусульманства. До необов'язкових предметів належав і курс іконописання, який, наприклад, у Катеринославській семінарії вивчали 24 учні. Заняття ці проходили у післяобідні години, вихованці, які займалися малюванням вже 2 - 3 роки, робили копії з ікон Спасителя, Божої матері, чудотворця Мико- лая тощо. Цей курс входив і до навчальних програм Одеського духовного училища [13, 46 - 47].

Реформи в системі середньої духовної освіти у 1906 р. майже не торкнулися старих програм богословських предметів, але вони передбачали право до часткового перерозподілу навчального матеріалу та уроків в межах однієї кафедри між класами. Події 1905 - 1907 рр. мали значний вплив на зміст духовної освіти і вже з січня 1908 р. у Таврійській семінарії почали викладати курс протиму- сульманської полеміки [14, 69]. Крім того, наказом Святого Синоду від 4 - 6 червня 1909 р. до навчального курсу морального богослов'я в духовних семінаріях вводився новий предмет: розбір та викриття соціалізму, у якості посібника на перший час пропонувалася програма, написана архієпископом Волинським Антонієм та місіонером Айвазовим. У листопаді того ж року Св. Синод збільшив на один кількість уроків з морального богослов'я на тиждень [14, 7 - 21].

Останні роки функціонування всієї системи духовної освіти в південноукраїнському регіоні не відрізнялися змінами у навчально-виховному процесі, нові проекти статутів духовних семінарій та училищ так і не були затверджені й реалізовані. Декрет більшовиків про відділення церкви від держави та школи від церкви у 1919 р. назавжди змінив організаційну та змістовну сутність духовної освіти в південноукраїнському регіоні.

Таким чином, організація та зміст навчально-виховного процесу на Півдні України повторювали загально- імперські тенденції та перебували під впливом місцевих факторів. У процесі розвитку та становлення системи духовної освіти на Півдні України є можливість виділити такі поворотні моменти: реформи Олександра ІІ зумовили якісно новий період в історії розвитку навчально- виховного процесу духовних закладів, його особливостями була відміна попередніх реформаторських заходів графа Протасова, лібералізація духовної школи, створення нових статутів та програм викладання богословських предметів; наступний етап - це реформи статутів 1884 р., які були проведені з метою ліквідації наслідків ліберального духу попередніх нормативних документів 1867 - 1869 рр.; третій період припадав на початок ХХ ст., але він так і не був логічно завершений, а ті зміни, які вводилися у 1902 - 1911 рр. не призвели до перебудови структури навчально-виховного процесу і до 1919 р. духовні семінарії та училища функціонували за статутами 1884 р., лише із деякими нововведеннями, згідно циркулярів Св. Синоду. Однак, незважаючи на всі зміни в організаційно-змістовому аспекті системи духовної освіти південноукраїнського регіону, можна зробити висновок, що богословський компонент був тією основою, на якій базувалася вся релігійна освіта та виховання в духовних навчальних закладах і саме цей аспект був носієм ідеології не тільки церкви, але й держави при підготовці кадрів майбутніх вчителів, проповідників, суспільних та політичних діячів.

Література

1. Смолич И.К. История русской церкви 1700 -- 1917. -- М., 1996. -- Ч. 1.

2. Лиман І.І. Російська православна церква на півдні України останньої чвертіХУШ -- середини ХІХст. -- Запоріжжя, 2004.

3. Шумський К. В. Духовно-навчальні заклади Таврійської єпархії (1859 -- 1920 рр.): Дис. ... канд. іст. наук. -- Сімферополь, 2004.

4. ПетренкоІ.М. Церковнопарафіяльні школи Лівобережної України в системі освітньої урядової політики царської Росії (1884 -- 1917рр.): Дис. ... канд. іст. наук. -- К., 2005.

5. Степаненко Г.В. Освітня діяльність православного духовенства в Україні (ХІХ -- початок ХХ ст.): Дис. ... канд. іст. наук. -- К., 2002.

6. Полное собрание законов Российской империи (далі -- ПСЗРИ). -- Собр. 2. -- Т. ХЬП. -- № 44571.

7. ПСЗРИ. -- Собр. 2. -- Т ХШ. -- № 44572.

8. Державний архів Автономної Республіки Крим. -- Ф. 113. -- Оп. 1. -- Спр. 45

9. Извлечение из всеподданнейшего отчёта обер-прокурора Св. Синода К. Победоносцева по ведомству православного

10. исповедания за 1879 г. - СПб., 1881.

11. ПСЗРИ. - Собр. 3. - Т. VI. - № 3892.

12. ПСЗРИ. - Собр. 3. - Т. IV. - № 2401.

13. Центральний державний історичний архів. - Ф. 711. -Оп. 3. - Спр. 2302.

14. Циркуляр по духовно-учебному ведомству. -1903. - № 22.

15. Циркуляр по духовно-учебному ведомству -1909 -1910.- № 25.

Размещено на Аllbеst.ru