Побутові умови колективів педінститутів УРСР часів "відлиги"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

ПОБУТОВІ УМОВИ КОЛЕКТИВІВ ПЕДІНСТИТУТІВ УРСР ЧАСІВ "ВІДЛИГИ"

О. В. Лук'яненко

У статті аналізуються матеріально-побутові умови організації навчального процесу у вищій педагогічній школі УРСР часів "відлиги" (1953-1964 рр.).

Ключові слова: повсякдення, матеріально-побутові умови, педінститути, УРСР, "відлига", студенти, викладачі.

Зміст

Найбільшу частину свого життя викладачі та студенти проводили у стінах педагогічних інститутів. Однією з головних умов, що визначала специфіку їхньої буденності, було створення аури другого дому на робочому місці. Ми вдалися до практики "оприсутнення минулого" [1, 53], аби з'ясувати: у яких умовах працювали викладачі та студенти протягом "відлиги"; чи позначилось деклароване зростання добробуту на покращенні роботи "вишів"; чи були готові освітяни братися за зміни у повсякденному житті, коли держава не допомагала розв'язувати проблеми інститутів?

Післявоєнна доля вищих навчальних закладів мала багато спільного, що було визначене загальним кризовим становищем країни, що піднімалася з руїн Другої світової. Один із найстаріших у країні - Ніжинський педінститут зміг повернути собі усі приміщення, які належали йому до війни, у 1953 р. мав чотири повноцінних гуртожитки для студентів, а на чергові державні асигнування навіть розпочав будівництво нового [2, 3]. Однак у більшості ВНЗ існувала проблема, властива зокрема Полтаві. На початку 1953 р. затягувалася відбудова навчального корпусу та повернення власності Полтавського педінституту, втраченої під час війни. В окремих приміщеннях розташовувались приватні квартири та навіть приміщення "Кінопрокату". Інші "виші" також були у доволі тісних умовах протягом довгого часу "відлиги". Так, в Умані інституту доводилось ділити перший поверх власної будівлі з торгівельними та господарськими установами і дитячим кінотеатром міста [3, 238]. За відсутності власних, орендував чужі площі Київського педінституту іноземних мов [4, 3]; приміщення загальноосвітніх шкіл винаймали Житомирський, Кам'янець-Подільський [5, 3], Мелітопольський педінститути [6, 12]. Останній на орендованих площах спромігся розмістити лише один факультет [7, 5]. У Дніпропетровському педінституті іноземних мов 1953 р. жодна кафедра, окрім кафедри марксизму-ленінізму, не мала власної окремої кімнати. Навіть деканати знаходилися в одному кабінеті, перегородившись "по-комуністичному" фанерними перегородками [8, 4].

Зміцненню матеріально-технічної бази педагогічних "вишів" на зорі десталінізації часто заважало те, що плани відбудови корпусів систематично губилися, перероблялись і перераховувались, у зв'язку з подорожчанням чи здешевленням будівельних матеріалів [9, 124]. Облбудтрести інколи не давали матеріалів чи людей для завершення робіт [10, 4]. Так, з причини недбалості підрядчиків затягувалась відбудова Вінницького педінституту [11, 103]та Одеського педінституту іноземних мов [12, 17].

Стан же наявних приміщень також часто бажав бути кращим. У старих аудиторіях Полтавського педінституту взимку в окремих кабінетах температура повітря не перевищувала 14 градусів [13, 53]. Схожими були температурні умови в інших вишах: у Черкаському педінституті протягом усієї зими за "стандарту" 12-16 градусів вона інколи знижувалась до 4 тепла [14, 25]! Коли ж окремих викладачів зауважували на спробах зігрітись біля електроплитки чи заварюванні чаю на "казенній електроенергії" у зимові дні, справи доводили ледь не до звільнення [15, 72]. Часто відбудовчі процеси затягувались не на один рік [16, 1]. Іноді пропозиції продовжити будівництво господарчим способом (залученням власних сил і потужностей) заборонялись урядом як невластиве системі [17, 27зв.]. Хоча за відбудови Київського університету до Міністерства без остраху звинувачень у симпатіях буржуазним ідеям цього часу надходили проекти відбудови вузу, зорієнтовані на кращі зразки Каліфорнійського, Оклахомського чи Колумбійського університетів [18, 1].

Довгобуди в основному були завершені до 1955-1956 рр. В одних містах проблема браку приміщень була розв'язана шляхом відбудови (Полтава [19, 1], Кіровоград [20, 2]), в інших - шляхом злиття та переведення в інші міста (наприклад, із Білої Церкви у Горлівку) [21, 3]. Внаслідок цього навчальний процес став проходити організованіше.

Не дочекавшись допомоги від влади, освітяни педагогічних "вишів" вирішували допомогти собі самі. До часу стала кампанія з політехнізації навчання та переходу підприємств та установ на самообслуговування. За короткий час молодь зробила те, на що у партії не вистачало грошей, уваги та часу. У Києві звітували, як молодь самотужки протягом 1958 р. збудувала 15 навчальних корпусів, 6 гуртожитків, 48 майстерень та лабораторій, 13 стадіонів, 5 спортзалів, 100 спортмайданчиків, висадила 36 парків і скверів [22, 178]. Схожими були успіхи в інших містах. Молодь Бердичівського педінституту на 1956 р. відбудувала сараї, сторожку, водогін, теплиці та викопала водоймища [23, 2]. У Харківському педінституті та Одеському педінституті іноземних мов студенти також зорганізувались на облаштування власних інститутів [24, 13; 25, 23].

До кінця періоду десталінізації умови навчання уже було не порівняти з тими, у яких викладачі та студенти зустрічали епоху Хрущова: далися взнаки численні фінансові вливання з боку Міністерства [26]. Так, були значно розширені та насичені новинками НТР приміщення Кримського [27, 2], Чернігівського [28, 5], Миколаївського [29, 3-4], Полтавського педінститутів [30, 2]. Однак збільшення набору абітурієнтів поставило "виші" перед новою хвилею кризи приміщень. Зокрема Полтавський педінститут знову повернувся до ситуації, коли йому бракувало місця навіть кафедрам (із 16 кафедр тільки 5 мали власні кімнати [31, 34]). Скарги на повторення ситуації початку "відлиги" почали лунати з Донецького, Бердичівського та Дрогобицького педінститутів [32-34].

Осібно стояли проблеми забезпечення житлом та харчуванням студентської молоді педінститутів. Інколи гуртожиток перетворювався на засіб утримування контингенту студентів (так, у Луцьку 1953 р., абітурієнтам математичних спеціальностей надавали першочергове право на кімнату, аби залучити молодь на фізмат) [35, 5]. Однією з характерних причин нестачі житлових приміщень для студентів було те, що приміщення у гуртожитках педагогічні виші забирали під навчальні аудиторії (у Полтавському педінституті 72 % (!) площі гуртожитків забрали під навчальні аудиторії [36, 2]), бібліотеки чи квартири для професорсько-викладацького складу (це було властиве також педагогічним вузам Вінниці та Рівного [38, 21; 39, 2]) або ж навіть стороннім людям за спекулятивними цінами [40, 171]. Проте, серед числа педінститутів були і такі, що вповні забезпечили молодь житлом ще 1953 р., як це зробили Дрогобицький та Житомирський педінститути [40, 5]. Звичайно, пояснення цьому можна знайти у доволі невеликій кількості контингенту студентів. Та приплив абітурієнтів "з глибоких поліських районів" уже 1954 р. вимагав більших площ [42, 6].

Середня плата за гуртожитки становила 10 крб. на місяць, до суми додавалось 5 крб. за користування білизною [43, 311]. Тим, хто не мав змоги жити у гуртожитку навчального закладу, доводилось шукати житло на стороні. В усьому СРСР навіть 1957 р. більше 100 тис. студентів жили "на кутках" [44, 1; 45]. За інформацією Н. Хоменко, "кутки" коштували від 50 до 150 крб. на місяць. Таку суму молоді доводилось часто виплачувати з власного гаманця. Інколи держава забезпечувала студентів стаціонару квартирними грошима. Хоча ці виплати були доволі помітним ударом по "скарбницях вишів". Так, у Полтаві до 1960-х рр. навіть за мінімальної суми 50 крб. на місяць, квартирні виплати для 467 осіб становили близько 700 тис. 50 крб. видатків [46, 1]. Варто брати до уваги, що це були "офіційні" розцінки. Були випадки "приватної спекуляції", коли "виші" були змушені платити власникам квартири значно більше за розміщення студентів на квартирах, як то було у Черкаському та Уманському педінститутах [47, 10]. Та й бухгалтерії ВНЗ (як у Київському педінституті) часто затримували виплату квартирних, а молодь опинялась за крок до виселення з приватних квартир [48, 47]. Витрати "вишів" на розселення студентів були ще більшими, якщо взяти до уваги потреби розселити, окрім стаціонару, студентів-заочників. Так, Харківський педінститут 1953 р. за допомогою преси та радіо шукав для цього 2,5 тис. "кутків" [49, 79зв.]. Не дивно, що важко було розселити таку кількість молоді у повноцінних квартирах, тому багато ВНЗ укладали договори зі школами міст про розміщення та харчування у класах чи спортзалах, як то робили в Уманському та Київському педінституті іноземних мов [50, 4; 51, 18].

"Виші" періодично проводили рейди перевірки умов проживання студентів "на кутках" (полтавські "побутові комісії" [52, 118]та ніжинські "рейдові бригади" [53, 54]). Життя молоді "на кутках" іноді коштувало їй не лише фінансів: майбутніх педагогів примушували працювати на господарів квартир. Скажімо, молодь Харківського педінституту іноземних мов через такі випадки не встигала готуватись до занять [54, 1].

О. Сергійчук зауважувала, що гуртожитки протягом цього періоду були перевантажені. У 1959 р. житлова площа для студентів у 21 вузі становила менше 3 м кв. на одного іногороднього студента (при нормі 10 м кв. [55, 14]) (так, Львівські освітяни мали від 3,1 до 4,1 м. кв. на людину [56, 49]). Зі збільшенням контингенту молоді влада не будувала нові приміщення, а просто скорочувала мінімальну житлову площу. Міністерські директиви 1959 р. закріпили норму по УРСР у 2,6 м. кв. на студента [57, 106]. О. Ісайкіна підрахувала, що 12-місні кімнати були стандартними для тогочасних гуртожитків УРСР [58, 10] (у Полтавському педінституті в них селили від 5 до 14 осіб [59, 128-131]).

Наприкінці "відлиги" молодь педагогічних ВНЗ у більшості мала дах над головою та не скаржилась на неможливість готувати їжу. Поодинокі випадки відсутності їдальнь (як було у Донецькому педінституті 1963 р. [60, 5]) ставали радше винятком, аніж закономірністю, характерною для початку 1950-х рр. матеріальна побутова український педагогічна

Література

1. Потапенко Я. Перспективи розвитку історії повсякденності через призму дискурсу постмодерну // Історія повсякденності: теорія та практика: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. - Переяслав- Хмельницький, 2010.

2. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВОУ). - Ф.166. - Оп.15. - Спр. 1874.

3. Державний архів Черкаської області (далі - ДАЧО). - Ф. Р-3070. - Оп. 1. - Спр. 300.

4. ЦДАВОУ. - Ф. 166. - Оп. 15. - Спр. 1297.

5. Там само. - Спр. 1296.

6. Там само. - Спр. 1873.

7. Там само. - Спр. 1294.

8. Там само. - Спр. 1292.

9. Державний архів Полтавської області (далі - ДАПО). - Ф. П-12. - Оп. 1. - Спр. 710.

10. Там само. - Ф. П-15. - Оп. 1. - Спр. 1365.

11. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГОУ). - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 106.

12. Там само. - Спр. 107.

13. ДАПО. - Ф. Р-1507. - Оп. 1. - Спр. 392.

14. ДАЧО. - Ф. Р-193. - Оп. 8. - Спр. 174.

15. Архів Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Короленка (далі - АПННПУ). - Ф. 3. - Оп. 1954. - Спр. Накази. - Т. 3.

16. ДАПО. - Ф. Р-1507. - Оп. 1. - Спр. 471.

17. Там само. - Спр. 513.

18. ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 177.

19. ДАПО. - Ф. Р-1507. - Оп. 1. - Спр. 440.

20. ЦДАВОУ. - Ф. 166. - Оп. 15. - Спр. 1869.

21. Там само. - Спр. 1861.

22. ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 226.

23. ЦДАВОУ. - Ф. 166. - Оп. 15. - Спр. 1859.

24. Державний архів Харківської області (далі - ДАХО). - Ф. Р-4293. - Оп. 2. - Спр. 741.

25. ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 71. - Спр. 242.

26. ЦДАВОУ. - Ф. 4621. - Оп. 7. - Спр. 24.

27. ЦДАВОУ. - Ф. 166. - Оп. 15. - Спр. 4182.

28. Там само. - Спр. 4194.

29. Там само. - Спр. 4185.

30. ДАПО. - Ф. Р-1507. - Оп. 1. - Спр. 847.

31. Там само. - Спр. 908.

32. ЦДАВОУ. - Ф. 166. - Оп. 15. - Спр. 4165.

33. Там само. - Спр. 4170.

34. Там само. - Спр. 4171.

35. Там само. - Спр. 1300.

36. ДАПО. - Ф. Р-1507. - Оп. 1. - Спр. 420.

37. Там само. - Спр. 470.

38. ЦДАВОУ. - Ф. 4621. - Оп. 7. - Спр. 7.

39. ЦДАВОУ. - Ф. 166. - Оп. 15. - Спр. 1874.

40. АПННПУ. - Ф. 3. - Оп. 1953. - Спр. Накази. - Т.2.

41. ЦДАВОУ. - Ф. 166. - Оп. 15. - Спр. 1294.

42. Там само. - Спр. 1293.

43. Хоменко Н. Повсякденне життя студентської молоді повоєнної України // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. - К., 2009. - Вип. 15.

44. ЦДАВОУ. - Ф. 4621. - Оп. 1. - Спр. 62.

45. Там само. - Оп. 7. - Спр. 18.

46. ДАПО. - Ф. Р-1507. - Оп. 1. - Спр. 420.

47. ДАЧО. - Ф. П-2087. - Оп. 1. - Спр. 26.

48. Державний архів Київської області. - Ф. П-485. - Оп. 3. - Спр. 6.

49. ДАХО. - Ф. Р-4293. - Оп. 2. - Спр. 497.

50. Державний архів м. Києва. - Ф. Р-985. - Оп. 2. - Спр. 32.

51. ДАЧО. - Ф. Р-1418. - Оп. 2. - Спр. 181.

52. ДАПО. - Ф. Р-1507. - Оп. 1. - Спр. 908.

53. ЦДАВОУ. - Ф. 166. - Оп. 15. - Спр. 1874.

54. ДАПО. - Ф. Р-1507. - Оп. 1. - Спр. 495.

55. Сергійчук О.М. Вища школа України в умовах лібералізації суспільного життя 1953-1964 рр.: Автореф. дис.... канд. іст. наук. - К., 2002.

56. ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 71. - Спр. 106.

57. Там само. - Спр. 237.

58. Ісайкіна О.Д. Побут і дозвілля міського населення України в повоєнний період (1945-1955рр.): Автореф. дис.... канд. іст. наук. - К., 2006.

59. АПННПУ. - Ф. 3. - Оп. 1956. - Спр. Накази. - Т. 2.

60. ЦДАВОУ. - Ф. 166. - Оп. 15. - Спр. 4171.

Размещено на Allbest.ru