Рухлива гра як засіб фізичного розвитку дітей молодшого дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з теорії та методики фізичного виховання

на тему: Рухлива гра як засіб фізичного розвитку дітей молодшого дошкільного віку

Харків - 2015



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи дослідження

1. Особливості фізичного розвитку дітей молодшого дошкільного віку

2. Вітчизняні і зарубіжні дослідники про роль рухлвих ігор в фізичному розвитку дітей дошкільного віку

3. Керівництво рухливими іграми в молодшому дошкільному віці як один із методів фізичного розвитку дітей

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

фізичний рухливий дошкільний гра

Актуальність данного дослідження полягає в тому, що через економічні обмеження, екологічну кризу більшість дітей в Україні живе у несприятливих умовах, що згубно позначається на їхньому здоров'ї.

Недостатня оздоровча спрямованість навчально-виховного процесу взагалі й фізичного виховання зокрема, у дошкільних закладах може зумовлюватися різними причинами: перенавантаженнями дітей заняттями, скороченням прогулянок і рухливих ігор. Не кожний педагог враховує у роботі з дітьми закономірностей формування їхньої працездатності, підвищує її обсяг.

Основою системи фізичного виховання в ДНЗ залишається руховий режим як сукупність різних способів та організацій форм роботи з дітьми. Дуже ефективною формою роботи з фізичного виховання та важливим засобом фізичного виховання є рухлива гра.

Гра займає найважливіше місце в житті дитини-дошкільника, і тому розглядається педагогами, як один з головних засобів виховання. У практиці дитячого садка широко використовуються ігри рольові, дидактичні, будівельні, рухливі, ігри зі співом та інші. Але серед усього різноманіття ігор слід виділити особливо рухливі ігри, в яких всі гравці обов'язково залучаються в активні рухові дії. Ці дії обумовлені сюжетом і правилами гри і спрямовані на досягнення певної умовної мети, поставленої перед дітьми дорослими або самими граючими. У зв'язку з тим, що ігри, як правило, проводяться на вулиці, на свіжому повітрі, це сприяє зміцненню здоров'я.

Поряд з творчими іграми, виникаючими в самостійній руховій діяльності дітей ( " Салки ", " Хованки ", "Козаки- розбійники" та інші). Виділяються так звані організовані, педагогічно найбільш доцільні рухливі ігри з готовим зафіксованим змістом і певними правилами . Такі ігри зручні для проведення їх з групами дітей на заняттях або у вільний час під керівництвом вихователя .

Рухливі ігри різноманітні за своїм змістом і організацією . Одні ігри мають сюжет, ролі і правила, тісно пов'язані з сюжетом; ігрові дії в них виробляються відповідно до вимог, заданої роллю і правилами. В інших іграх сюжет і ролі відсутні, запропоновані лише рухові завдання, регульовані правилами, які визначають послідовність, швидкість і спритність їх виконання. Сюжет, дії граючих обумовлений текстом, визначальним характером рухів і їх послідовність.

При підборі ігор, які сприяють фізичному вихованню дітей молодшого дошкільного віку, доцільно орієнтуватися на особливості їх змісту, під якими розуміється , насамперед, сюжет, тема гри, її правила і рухові дії. Саме зміст гри визначає її освітню і виховну значимість, ігрові дії дітей; від змісту залежить своєрідність організації та характер виконання рухових завдань .

У молодших групах дитячого садка найбільше застосування мають сюжетні рухливі ігри, а також найпростіші ігри без сюжету, типу піймалок та ігри - забави. Безсюжетні ігри з елементами змагання, естафети, ігри з предметами ( кеглі, кілцеброси і так далі) ще не доступні малюкам. Зовсім не проводять в цьому віці спортивні ігри. Разом з тим в роботі з дітьми молодшого дошкільного віку широко застосовуються ігрові вправи , що займають як би проміжне місце між гімнастичними вправами і рухливими іграми.

Як вважав Є.А. Аркін, рухливі ігри досить важливі для всебічного розвитку дитини. Цінність їх не лише в тому, що вони розвивають рухи дітей, а й у тому, що спонукають малят бути активними, діяльними, міркувати, досягати успіху. Завдяки цим іграм увесь організм дитини втягується в роботу, в неї поліпшується травлення, стає глибшим дихання, зміцнюється нервова система, виховуються такі риси характеру, як дисциплінованість, стриманість, наполегливість тощо. [1]

Основоположник теорії фізичного виховання П.Ф. Лесгафт [2]- надавав важливого значення рухливим іграм з правилами - як засобу розвитку само організованості, дисциплінованості дітей. Е.С. Вільчковський працював над проблемою використання рухливих ігор в різних вікових групах, організацією та керівництвом рухливих ігрор з дітьми дошкільного віку. Психологи та педагоги Хухлаєва Д.В., Денисенко Н.Ф., Шишкіна Н.В., Вавілова Л.Л., Колесникова О.В., Лейкіна В.Р., Тимофєєва Е.А., Потєхіна О.О.[2] обґрунтували, розкрили та експериментально перевірили значення рухливих ігор для повноцінного розвитку та довели вплив рухливих ігор на розвиток у дітей основних рухів та рухових якостей.

Об'єктом дослідження є - фізичне виховання дітей молодшого дошкільного віку, а предметом дослідження є - використання рухливих ігор як засобу фізичного виховання у дітей молодшого дошкільного віку.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Особливості фізичного розвитку дітей молодшого дошкільного віку

Своєчасне та успішне формування рухової функції людини, особливо в дошкільний період її життя, має першочергове значення для повноцінного фізичного розвитку. Як вважав Вільчковський Е.С, цей період закладається фундамент здоров'я, нормального фізичного розвитку та виховуються основні риси особистості людини. Правильним фізичний розвиток - фізіологічний та педагогічний процес, спрямований на досягнення фізичної досконалості, зміцнення здоров'я, підготовку підростаючого покоління до дорослого життя та праці. [3]

На 3-му році життя триває подальша диференціація рухів ніг, вдосконалюється пяточно-пальцевий навик ходьби. У міру того як цей навик набуває рис автоматизму, дитині вже не потрібно широко розставляти ноги для збереження рівноваги, і він може використовувати досить вузьку "базу" для кроку. Це в свою чергу, веде до поліпшення координації рухів при ходьбі. Однак малюк поки відчуває деякі труднощі при швидких поворотах тіла, тому що його вага ще нерівномірно розподіляється на різні відділи стоп. Разом з тим дитина вже зберігає стійкість при перенесенні ваги тіла з однієї ноги на іншу, завдяки чому підйом і спуск зі сходів стають все більш досконалими. Рівновага розвивається, і дитина спочатку недовго може стояти на одній нозі. [2]

Уміння переміщати центр ваги і зберігати при цьому стійкість дає дитині можливість освоїти новий спосіб руху - переступання через низькі предмети.

Розвиток рухливості і рівноваги створює основу для вдосконалення бігу. Ближче до 3 років дитині все більше і більше подобаються ігри, в яких потрібно швидко тікати від переслідувача, озиратися на нього і вивертатися від його рук. Але маля ще не може зістрибувати зі сходинок, так як у нього поки не сформувалася двостороння координація рухів ніг, коли обидві ноги повинні виконувати одночасно одне і те ж рух. Дитина цього віку може стрибати, тільки тримаючись за поручні і викидаючи одну ногу вперед.

Під час гри 3-річна дитина все ще користується переважно однією рукою (провідною), найбільш часто - правою. Більшість дій він починає однією рукою, а іншу використовує для підтримки предметів, якими маніпулює.

У 3 роки малюк освоює досить тонке маніпулювання предметами: він може нанизувати намисто, застібати "блискавку" на одязі, робить спроби розстібати гудзики, виймати шнурки з взуття, зав'язувати бант. Крім цих досить складних маніпулятивних дій малюк починає опановувати навичками одягання і роздягання. Таким чином, завдяки інтенсивному розвитку рухових функцій дитина до 3 років уже володіє способами вживання багатьох предметів, а також початковими навичками самообслуговування.

У середньому на третьому році життя діти підростають і на 9 см, і вага їх збільшується на 2 кг. У трирічної дитини зріст складає близько 55% від зросту дорослої людини. Зміцнюються кісткова, м'язова і нервова системи маляти.

Фігура дитини в цьому віці значно відрізняється від дитячої. Наприкінці другого і початку третього року життя маля вже добре ходить і бігає, переборює різні перешкоди, вміє підійматися на невеликі гірки і спускатися з них, а координація рухів уже на такому рівні, що дитина може тримати обома руками посуд з водою і нести його. [4]

На третьому році життя маля вже добре користується набутим досвідом, воно значно швидше думає і робить висновки про будь-які нові явища. В цьому віці цікава гра займає маля приблизно на півгодини, тоді як монотонні дії воно може узагалі відмовитися виконувати. Те, що її цікавить, дитина запам'ятовує дуже швидко.

У цей період маля схильне в усьому наслідувати батьків. Потрібно використовувати прагнення маляти до самостійності у виховних цілях, коли повсякденне самообслуговування для дитини вже перестане бути грою.

До кінця третього року дитина може незалежно від батьків задовольняти деякі свої потреби. Зовсім самостійно вона справляється з їжею. Перше з'їдає ложкою, друге - виделкою, повну чашку дитина тримає двома руками, порожню - однією. Дитина любить готуватися до їжі: розкладати ложки, виделки, діставати серветки і т.п. Вона сама виконує свій туалет. Майже цілком вже може вдягатися, хоча застебнути ґудзика і зашнурувати черевики йому ще не під силу. Узагалі прагнення до чистоти і порядку в цьому віці в дитини є досить активним. [4]

До трьох років дитина добре упізнає обличчя знайомих, навіть якщо не бачила їх досить довго. Зараз ваше маля, користуючись уявою, організує так звані тематичні ігри. Наприклад, йде за покупками, готує їжу, лікує ляльку, водить машину і т.д.

В молодшій групі вихователь має привчати дітей ходити і бігати вільно, природно координуючи рухи рук і ніг, не «човгаючи» ногами, не опускаючи голови; домагатися оволодіння різними видами ходьби та бігу. Вчити стрибати, енергійно відштовхуючись двома ногами і м'яко приземляючись. Вправляти в повзанні і лазіння, киданні і відштовхуванні предметів при катанні, ловлі (не притискаючи до грудей). Привчати діяти спільно, в загальному для всіх темпі, знаходити своє місце в групових побудовах. Вправляти у збереженні рівноваги. Вчити підтримувати правильну поставу. Вчити кататися на санках, сідати на триколісний велосипед, кататися на ньому і сходити. Вчити надягати і знімати лижі, ставити їх на місце, ходити на лижах. Вчити дітей виконувати правила рухливих іграх, розвивати інтерес до них, виховувати бажання займатися фізичними вправами.

Саме тому треба створити якнайсприятливіші умови для правильного фізичного розвитку дитячого організму, для підвищення його опірності інфекціям, а також для поступового та систематичного загартування дітей з активним використанням здоров'язбережувальних технологій; зберігати і зміцнювати фізичне, психічне, соціальне і духовне здоров'я дітей, підвищувати їх фізичну і розумову працездатність, розвивати кожну дитину за її індивідуальною природною програмою.

1.2 Вітчизняні і зарубіжні дослідники про роль рухлвих ігор в фізичному розвитку дітей дошкільного віку

В сучасній оцінці навчання дітей дошкільного віку підкреслюється значущість використання ігрового методу та прийомів, що роблять навчання більш цікавим створюють передумови для підвищення довільної уваги, для більш глибокого оволодіння знаннями тому, що засвоєння матеріалу проходить у простій і цікавій формі. В концепції дошкільного виховання наголошується на тому, що пряме навчання не повинно бути домінуючою формою організації занять, а здійснюватися в контексті з ігровою діяльністю.[5]

Питання про значення гри у вихованні дитини розглядалися багатьма педагогами минулого та сьогодення. Більшість із них розцінюють гру як серйозну і потрібну для дитини діяльність. Прогресивні вчені, лікарі, педагоги: І.М. Сєченов, П.Ф. Каптєрев, М.І. Пірогов, К.Д. Ушинський, С.Ф. Русова підкреслювали значення гри, як універсального засобу фізичного виховання. Джерелом зміцнення сили і здоров'я дітей вони вважали народні ігри і розваги, самобутні народні вправи. Гра - це могутній виховний засіб, який виробило людство і тому в ній істотна потреба людської природи - стверджував К.Д. Ушинський. [6]

Великий вклад у розвиток теорії рухливої гри вніс Т.Ф. Лесгафт. Стосовно фізичного виховання, то ще Є.А. Аркін відзначав, що в системі розвитку рухів дошкільників особлива роль належить грі: “Навіть чисто гімнастичним вправам, тобто вправам обмеженої групи м'язів, досить доцільно надавати ігровий характер. Емоційна насиченість, не диференційованість, живість дитячих сприймань і дитячих переживань дають можливість дитині при наявності самих мізерних засобів розгорнути яскраві драматичні дії" [1]

При проведенні планомірної роботи з фізичного виховання дітей дошкільного віку необхідно враховувати не тільки те, що рухи тіла, розвиток опорно-рухового апарату активізують мозок, підвищують його синтетичну діяльність, але й те, що емоції теж впливають на вищу нервову систему дитини, на її почуття. Цей вплив має позитивну або негативну сторону, в залежності від уміння вихователя організовувати роботу з дітьми.

С.Ф. Русова, А.С. Макаренко і В.О. Сухомлинський зазначили, що дитяча радість є могутнім стимулом формування естетичних, моральних та фізичних започаткувань становлення людини. “Я не боюся ще і ще раз говорити: турбота про здоров'я - це найважливіший труд вихователя. Від життєдіяльності, бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра у їх сили” - підкреслював В.О. Сухомлинський. [6]

Тому, різні організаційні форми з фізичного виховання у дошкільних закладах повинні проводитись так, щоб вони максимально активізували дитину, підвищували її зацікавленість фізичними вправами, викликали позитивні емоції. За дослідженням Г.П. Юрко фізіологічні зрушення, які відбуваються в організмі дитини, залежать не тільки від обсягу та інтенсивності м'язової діяльності, а й від її емоційного стану. Позитивні емоції, які викликаються цікавими для дитини вправами та іграми, підвищують їх працездатність та покращують якість виконання рухів. Таким чином, використання комплексу різноманітних засобів фізичного виховання, крім їх впливу на зміцнення здоров'я, покращення фізичного розвитку, повинні приносити дітям емоційне задоволення.

Психолого-педагогічні дослідження (О.В. Запорожець, М.Ю. Кистяківська, Е.С. Вільчковський та ін.). свідчать, що у дітей дошкільного віку є у наявності великі потенційні можливості, тому необхідно підходити до використання цих можливостей з великою обережністю і будувати педагогічний процес із врахуванням певних закономірностей дитячого розвитку. [4]

Вітчизняні психологи: Л.С. Вигодський, О.В. Запорожець, Д.Б. Ельконін, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн у своїх дослідженнях підкреслюють, що з метою повноцінного розвитку і виховання дитини доцільно використовувати ті засоби, форми та методи педагогічного впливу, які є адекватними її віку, вони повинні органічно поєднуватися з особливою, специфічною діяльністю, що характерна для даного вікового періоду. Психічний розвиток та формування особистості відбувається насамперед у тій діяльності, яка на даному віковому етапі онтогенезу є провідною. А провідною діяльністю дітей дошкільного віку, за загальним визнанням, виступає гра, “що є доступною для дитини формою активної участі у навколишньому суспільному житті, активного пізнання нею дій і відносин дорослих". [6]

Ігрова діяльність, як основна діяльність, тісно пов'язана із розвитком особистості дошкільника, вона обумовлює важливі зміни у психічних процесах особистості дитини, яка розвивається, а також є “джерелом розвитку і створює зону найближчого розвитку” (Л.С. Виготський).[7]

У грі є всі необхідні умови для виявлення життєвої позиції дитини. Основним мотивом ігрової діяльності є потреба пережити важливі для дитини сторони діяльності. На думку видатного педагога К.Д. Ушинського, гра - це самостійна діяльність дітей, що відкриває їм шлях до перетворення навколишнього, до активних дій. Він писав, що “В дійсності дитя, не більш ніж дитя. Істота, що не має ніякої самостійності, сліпо і самовіддано захоплена плином життя; у грі ж дитя вже зріла людина, щ потребує свої сили і самостійно розпоряджується своїми ж творіннями".[6]

Один із засновників системи фізичного виховання дошкільників Є.А. Аркін підкреслював, що “Гра дає дитині ту повноту життя, якої вона прагне, звідси випливає, що саме гра повинна бути важелем дошкільного виховання". [1]

Видатний педагог П.Ф. Лесгафт у своїй оригінальній системі фізичного виховання значне місце відводив іграм. Він розглядав гру як вправу, за допомогою якої дитина готується до життя. [8]

В.О. Покровський, Є.М. Водовозова, Є.І. Тіхєєва, Є.А. Аркін зазначили, що розвиток фізичних сил дитячого організму, його працездатності забезпечує активна спільна діяльність, що супроводжується емоційними переживаннями.

Цінною, на наш погляд, є думка висловлена О.М. Лєонтьєвим і О.В. Запорожцем про те, що у сфері рухів і у психічному розвитку дитини в цілому існують загальні закономірності. Формування окремих психічних процесів і дій проходить не ізольовано, а у процесі провідної діяльності. Таким чином, розвиток рухової сфери дошкільника відбувається у “значній мірі в середині його ігрової діяльності". [6]

Посилаючись на твердження психологічних і педагогічних досліджень, необхідно зазначити, що гра дійсно відіграє велику роль у житті дітей дошкільного віку і її доцільно використовувати як метод навчання, і зокрема, як метод навчання дітей дошкільного віку руховим діям.

Загальноприйнятим положенням є те, що у процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку провідна роль належить рухливій грі. Як один із основних засобів і методів фізичного виховання, рухлива гра сприяє ефективному вирішенню оздоровчих та навчально-виховних завдань.

У розробці питань удосконалення теорії та методики фізичного виховання дітей дошкільного віку проблема рухливої гри, як засобу всебічного виховання і розвитку дитини, була предметом досліджень багатьох наукових співробітників. [3]

М.В. Лєйкіна відводить рухливим іграм центральне місце у роботі з дітьми-дошкільниками. Вона підкреслює доцільність використання у молодших групах - імітаційних ігор, у середній групі - складніших ігор з правилами і великим навантаженням, а у старшій групі - ігор змагального характеру.

Г.І. Бикова вперше намагалася навчити дітей молодшого дошкільного віку основним рухам у процесі проведення рухливих ігор. Однак, нею не визначена чітка позиція по відношення до рухливих ігор як до засобу навчання.

В роботах Н.Г. Кожевнікової, Л.Г. Пономарьової, Л.С. Богунової рухливі ігри розглядаються як засіб розучування основних рухів з дітьми молодшого дошкільного віку. Але в їх працях мова, в основному, йде про імітаційні ігрові вправи, що готують дітей до оволодіння основними рухами (біг на носочках, підстрибування та ін.). [9]

Вивченню змін, що відбуваються у процесі розвитку рухів дитини молодшого дошкільного віку під впливом переважаючого застосування рухливих ігор, а також визначенню їх ролі і місця в процесі фізичного виховання, присвячені дослідження О.О. Тімофєєвої. Основний висновок дослідження полягає у тому, що формування основних рухів дітей четвертого року життя може здійснюватися не лише шляхом прямого навчання на заняттях, але й шляхом опосередкованого навчання у рухливих іграх. Автор стверджує, що у процесі фізичного виховання дітей цього віку, рухлива гра виступає не лише як засіб навчання, але й як метод розвитку основних рухів. Нею переконливо доведено, що найбільш успішно в процесі опосередкованого навчання формуються такі природні рухи, як ходьба, біг і стрибки у довжину з місця і в результаті відбувається покращення показників рухової підготовленості. Однак, ігрова форма навчання не достатньо забезпечує засвоєння дітьми більш складних рухів (метання, лазіння та деяких видів стрибків).

Існує з цього приводу і інша точка зору. Так Н.М. Кільпіо відзначає, що рухлива гра має на меті закріпити рухи, якими оволоділи діти під час занять з фізкультури. Аналогічної точки зору дотримуються педагоги-дослідники: Д.В. Хухлаєва, І.В. Потєхіна, Т.І. Осокіна, Г.Н. Лєскова, М.М. Конторомич, Л.М. Михайлова. Вони вважають, що рухливу гру не раціонально використовувати на етапі початкового розучування. І це твердження пояснюється тим, що для дитини основним завданням в грі є не вірне виконання руху, а головне - не бути пійманою ведучим. А особливого значення, на їх думку, рухлива гра набуває в період накопичення рухового досвіду дітьми дошкільного віку, тобто у рухливих іграх досить ефективно закріплювати і удосконалювати рухові навички з основних рухів. [10]

Саме на етапі удосконалення основних рухів діти вчаться свідомо застосовувати сформовані навички, вибирати найбільш ефективний спосіб виконання того чи іншого руху в конкретних умовах. У рухливій грі, на думку І.В. Потєхіної, удосконалюються якість і швидкість рухових дій, гнучкість рухових навичок, ефективність їх застосування. Автор стверджує, що цьому сприяє наявність певних факторів у рухливій грі:

самостійне розв'язування рухових завдань з врахуванням ігрової ситуації;

швидке виконання основних рухів;

відсутність часу для підготовки до виконання основного руху;

швидке переключення з одного руху на інший;

емоційна насиченість;

узгодження своїх рухів з діями ведучого та інших дітей.

Причому, лише послідовне врахування усіх цих факторів сприятиме закріпленню і подальшому удосконаленню техніки виконання основних рухів у дітей старшого дошкільного віку, вважає І.В. Потєхіна. [11]

Значенню рухливих ігор, як засобу і методу удосконалення фізичної підготовленості дітей присвячені дослідження Х.О. Мелієва, Л.В. Воробей, А.Я. Вольчинського, Є.Н. Приступи (дошкільний та молодший шкільний вік). Ці автори особливого значення у роботі з дітьми надають народним національним іграм.

Виходячи із вищезазначеного, можна зробити висновок, що рухливу гру доцільніше все ж таки використовувати на етапі закріплення і удосконалення основних рухів. Це судження корелює з висновками, одержаними у результаті фундаментальних досліджень О.В. Запорожця: “Гра становить собою першу доступну для дошкільника форму діяльності, яка передбачає свідоме відтворення і удосконалення нових рухів".

Проблемні використання рухливої гри для удосконалення моторики дітей присвячені дослідження Н.М. Кільпіо. Вона зазначала, що рухливі ігри у основний частині заняття мають на меті закріплення основних рухів.

Впливові рухливих ігор на фізичний розвиток дітей присвячені дослідження М.К. Шейко, яка підкреслювала, що рухливі ігри зміцнюють опорно-м'язову систему, збільшують довжину тіла, обвід грудної клітки, гнучкість і рухливість суглобів, покращують працездатність дихальних органів, вентиляцію легень. [11]

Л.В. Артемова досліджувала проблему формування взаємовідносин, виховання поведінки дітей дошкільного віку в іграх з правилами, в тому числі і рухливих іграх. Важливу роль у формуванні позитивної поведінки, на думку автора, відіграє засвоєння дітьми правил. У дітей старшого дошкільного віку свідоме відношення до обов'язкового виконання правил гри формується поступово. На початковому етапі діти їх виконують лише під керівництвом вихователя, на другому - під впливом тих дітей, які добре усвідомлюють суспільно-вагоме значення правил гри, а на третьому етапі правила вже стають фактором, що безпосередньо визначає норми поведінки дітей в колективі. [12]

Аналіз літературних джерел дозволяє зробити висновки, що питанню про рухливу гру, її значенню для всебічного розвиту особистості і для удосконалення рухових навичок і вмінь приділялася велика увага. На думку багатьох науковців, рухлива гра визначається як один із основних засобів і методів фізичного виховання. Цінність її полягає у тому, що рухлива гра викликає позитивні емоції, задоволення, життєрадісність, активність, позитивно впливає на нервову систему.

Як бачимо, питання доцільності використання гри в процесі навчання дітей дошкільного віку вирішувалось позитивно всіма педагогами-дослідниками. Підставою цьому у дошкільній дидактиці стали вікові особливості дітей: мимовільність усіх психічних процесів, наочно-образний та наочно-дійовий характер мислення, нестійка увага, швидка втомлюваність, а також твердження, що гра в дошкільному віці є провідною діяльністю.

Таким чином, рухлива гра - явище суспільне. Питання значення рухливих ігор для всебічного розвитку дітей, їх вплив на розвиток рухових умінь і навичок розкрито в педагогічній та методичній літературі належним чином.

1.3 Керівництво рухливими іграми в молодшому дошкільному віці як один із методів фізичного розвитку дітей

Рухливі ігри створюють сприятливі умови для розгортання активної рухової діяльності. Хоча певний зміст і правила найчастіше обумовлюють вид рухів грають, тим не менш є простір для самостійного, творчого вибору конкретних способів дій, їх поєднання, чергування, зміни характеру і інтенсивності в залежності від несподівано виникаючих нових ігрових ситуацій. Це дозволяє кожній дитині діяти в міру своїх можливостей у відповідності з індивідуальними особливостями фізичного та психічного розвитку.

Виконання дій в рухомий грі пов'язані зі сприйняттям навколишнього середовища, з орієнтуванням у ній, а так само з яскравими емоційними переживаннями в колективі однолітків. Висока педагогічна ефективність гри у великій мірі обумовлена ??наступним: формування позитивних взаємин у дітей, засвоєння ними норм і правил поведінки, розвиток мислення, моторики та інших функцій носять активний, діяльнісний характер. Саме цим визначається багатоплановість впливу рухомий гри, доцільність її використання для оптимізації повсякденного рухового режиму дитини, як в домашніх умовах, так і в дошкільних закладах серед однолітків.

Рухливі ігри є найбільш доступним та сприятливим засобом зростання фізичних сил. Участь у різноманітних рухливих іграх сприяє активізації розумової діяльності, розвитку творчої активності, вихованню спритності та швидкості рухів, самостійності та наполегливості, кмітливості та ініціативи.

Радісний, піднесений настрій є важливою умовою підвищення зацікавленості дітей у виконанні різних рухових завдань. Емоційні переживання в грі мобілізують всі сили при досягненні поставленої мети. Це веде до значного посилення діяльності організму, підвищенню його функціональних можливостей, поліпшенню обміну речовин.

Рухлива гра, як будь-яка дидактична, спрямована на досягнення певних цілей виховання і навчання.

У молодшому дошкільному віці діти тільки знайомляться з рухами і вчаться виконувати їх у загальних рисах. На даному етапі гра виступає як важливий засіб навчання: активна участь в ній вихователя стимулює невимушене, природне виконання дитиною рухових дій. Однак навіть у молодшому дошкільному віці сприятливі умови, що складаються в грі, не можуть забезпечити розвитку одночасно всіх видів основних рухів. Найбільш успішно відбувається формування навичок у бігу та стрибках. Лазіння, метання, кидання та ловля слабо представлені у змісті ігор молодших дошкільників і тому не можуть бути досить добре освоєні. Тому необхідно поєднувати пряме (фізичні вправи) і опосередковане (гра) навчання рухам. [13]

Для дітей молодших груп підбирають ігри з нескладним змістом. Правил у цих іграх небагато - одне, два. Невелика й кількість ролей (усі діти «миші», а вихователь «кіт»; усі діти «горобчики», а вихователь «автомобіль»). Ігри добираються з обов'язковим чергуванням руху й відпочинку.

Спочатку ведучим має бути вихователь. Він регулює рухи дітей, щоб вони занадто не збуджувалися і не втомлювалися. Цікаво проведена вихователем роль ведучого створює бадьору, емоційну атмосферу, сприяє залученню всіх вихованців до гри, активізує їхні дії. Поступово, коли діти другої молодшої групи засвоять правила гри та звикнуть до організованих дій, їх можна залучити й до виконання ролі ведучого. [14]

Молодші дошкільнята в колективних іграх виконують одні й ті самі рухи (ходять, бігають, стрибають тощо). У них ще немає зацікавленості в результатах гри, їх приваблює сам процес руху: бігати, наздоганяти, лазити, кидати предмети в ціль та на дальність тощо. Цю особливість вихователь і повинен враховувати, плануючи роботу з дітьми.

У своїй науково обґрунтованій методиці проведення рухливих ігор педагог А.І. Бикова пропонує умовно виділити три періоди в плануванні та організації рухливих ігор з дітьми молодшого дошкільного віку.

Завдання першого періоду (вересень-жовтень) -- привчати малят гратися разом (невеликими групками), використовуючи різноманітні іграшки, м'ячі, обручі. Водночас можна починати проводити й колективні рухливі ігри, об'єднуючи 10-12 дітей. Діти виконують цікаві та нескладні завдання: підбігти до вихователя («Біжіть до мене»), наздогнати м'яч («Дожени м'яч»), знайти предмет («Знайди прапорець») тощо. У цих іграх кожна дитина діє в своєму темпі. її рухи ще не пов'язані з рухами інших дітей.

Другий період - з листопада по квітень. Завдання вихователя в цей період - підвищити активність дошкільнят, привчити їх пристосовуватися до сезонних явищ. Тому в цей час добирають ігри, в яких діти можуть рухатися без особливих труднощів, навіть у теплому одязі. Це ігри з бігом і ходьбою по всьому майданчику («Поїзд», «Знайди свій будинок»), з катанням м'ячів, кульок («Влучи у ворітця»), проводяться в приміщенні. Рухливі ігри, що їх організовує вихователь у цей період, поступово ускладнюють.

У літній період (травень-серпень). Завдання вихователя в цей період - збагатити руховий досвід дошкільнят, удосконалити набуті ними рухові навички. Вводять нові ігри, а вивчені раніше проводять в ускладненому варіанті. Наприклад, у грі «Трамвай» діти проходять не по рівному майданчику, а між предметами (кубиками, кеглями), які поставлено на землі.

Тривалість гри для дітей молодшої групи становить у середньому 5-7 хв з повторенням кожної з них 3-4 рази. У дітей другої молодшої групи відповідно 6-8 хв, кількість повторень 3-5 разів. [13]

Рекомендуються ігри з простим і доступним сюжетом, в яких діючі особи добре відомі дитині з повсякденного життя (кіт, пташки) використовуючи картинку, іграшку, казку. Правила в цих трах дуже прості і тісно пов'язані з сюжетом.

Педагог викликає у дітей зацікавлене ставлення до гри або вправи й тим, що барвисто розповідає придуманий їм простий і короткий сюжет завдання, підкреслюючи інтонацією голосу і жестами найбільш складні рухи. [14]

Для того, щоб гра пройшла добре, керівник фізичного виховання або вихователь повинен ретельно підготуватися до неї; підібрати посібники та дрібні предмети, продумати, де будуть будиночки, гніздечка, кого з дітей залучити на провідну роль та інше; він повинен добре знати зміст гри, її хід, правила, супровідний текст.[15]

Маленькі діти досить повільно засвоюють всі тонкощі гри та оволодівають необхідними навичками. Тому вихователь і керівник фізичного виховання може часто проводити одну і ту ж гру, не побоюючись, що вона їм набридне. Поступове проникнення в задум гри, більш глибоке розуміння правил і в результаті зростаюча самостійність доставляє малюкам радість, підтримує інтерес до гри на тривалий час. Доцільно повторити гру 2-3 рази поспіль, далі запропонувати дітям нову або з числа розученого раніше, а потім знову повернутися до першої гри. У процесі гри важливо стежити за тим, щоб малюки не перевтомлювалися, не порушувалися.[16] Як і на заняттях, при поєднанні декількох рухливих ігор та вправ важливо передбачати поступове збільшення фізичного навантаження. Починати потрібно з нескладної гри або ігрового вправи, а потім залучати всіх дітей до активних дій. У міру накопичення дітьми рухового досвіду, засвоєння правил і змісту ігор та вправ ускладнюється.

Постійне словесне спілкування з дорослими доставляє малюкам радість і приносить велику користь в розвитку мови й уяви, збагачує уявлення. Діти завжди з великою увагою прислухаються до мови вихователя, навіть ті, хто не бере участі в грі.

Важливо активізувати і направляти спілкування дітей між собою. У другій молодшій групі рухливі ігри та ігрові вправи включаються в різні частини заняття: по вступну, в основну і заключну. Підбираючи ігри для занять, важливо передбачити умови, в яких воно буде проходити: у приміщенні або на відкритому майданчику. В останньому випадку слід орієнтуватися на пору року і стан погоди, наявність інвентарю та необхідного одягу. Від цього залежать зміст і методика рухливих ігор.[17]

В процесі рухливої гри вихователь стежить за виконанням правил, за взаємовідносинами дітей, за їх станом. Усе це дуже важливо, оскільки порушення правил, наприклад, з боку більшості дітей, або занадто збуджений їх стан є ознаками стомлення. В цьому випадку гру потрібно припинити, перемкнути дітей на спокійнішу діяльність. [18]



Висновки

Отже, виходячи з мого дослідження я можу зробити такі висновки, що гра - одна з основних форм діяльності дошкільника.

У роботі обгрунтовано, що характерною особливістю гри є тісний зв'язок з колективом та оточуючим. В іграх відображаються важливі явища навколишнього середовища. Свободу дітей в грі треба певним чином контролювати і регулювати, щоб ігрові дії завжди були в рамках однакових для всіх умов і добровільно взятих ролей. Тільки в цьому випадку ігрова діяльність стає засобом виховання.

Рухливі ігри - це емоційно забарвлена рухова діяльність, обмежена правилами. Ігрова діяльність в них характеризується більш чи менш складною взаємодією її учасників - та взаємовідносинами між гравцями.

В результаті прояву таких взаємовідносин процес ігрової взаємодії приймає різноманітний характер.

Відносини між гравцями в змаганні повинні бути в рамках норм поведінки (правил). Постійна зміна умов викликає необхідність орієнтуватися в них. В зв'язку з цим треба виявляти спостережливість, швидко аналізувати і обдумувати дії.

В рухливих іграх широко використовуються раніше набуті чи засвоєні рухливі уміння. Інколи вони виконуються у звичних ситуаціях, але частіше всього треба змінювати їх у відповідності з умовами. В результаті, з однієї сторони, формується і удосконалюється уміння керувати своїми рухами в змінних умовах чи загальному збудженні. З іншої сторони - удосконалюються засвоєні рухи, а також уміння ними користуватися. Засвоєння нових і складних форм руху в грі проблематичне.

Дуже важливий вплив рухлива гра здійснює на розвиток рухових якостей. В іграх ці якості розвиваються комплексно. Це сприяє їх широкому "переносу" і вияву їх у різних видах і умовах діяльності.

В молодшому дошільномі віці, так як у дітей ще не достатньо розвина рухова активність та вміння орієнтуватися, діти повинні виконувати якомога більше вправ для розвитку координації рухів. Мають виконувати вправи з швидкою зміною ситуації, де вимагається точність, швидкість та координація рухів.

У дітей краще розвинені м'язи тулуба, слабше - м'язи кінцівок. Тому вправи мають бути спрямовані на здатність розслабляти м'язи після їх напруження.

Також особливу увагу у фізичному вихованні дітей потрібно приділяти на розвиток швидкості. При розвитку у дітей швидкості вирішуються дві основні задачі: збільшення швидкості простих рухів та збільшення частоти рухів.

Під час рухливих ігор дитина краще зростає. Серце дитини потребує постійного навантаження. Серцевий м'яз тренованої людини з кожним поштовхом посилає у кровоносні судини значно більше крові, ніж у тих дітей, які не займаються фізичними вправами та рухливими іграми. У дитини під час рухливих ігор збільшується об'єм грудної клітки. Це приводить до більшому притоку корисних речовин у кров.

Також рухливі ігри дуже сильно діють на травневий апарат.

У роботі виявлено і доведено, що рухливі ігри та фізичні вправи не тільки покращують здоров'я та розвивають організм дитини, але також є засобом для виховання характеру, впливають на поведінку дітей. Під час гри дитина вчиться підкорювати свої інтереси інтересам колективу, спільними зусиллями отримувати поставлені цілі. Для виховання дитини зміст, викладений у грі, має велике значення. Граючись, дитина глибоко переживає ті дії, які вона виконує.

Відповідний підбір змісту імітаційних ігор дозволяє включити в них різні корисні фізичні вправи. Рухливими іграми можна займатись в любу пору року.

Метою рухливих ігор, починаючи з раннього дитинства, є формування фізично досконалої людини, зміцнення здоров'я та підвищення її працездатності.

Оздоровчі завдання спрямовані на охорону життя, всебічний фізичний розвиток, загартування та удосконалення функцій організму дітей, підвищення фізичної та розумової працездатності. Розвиток рухових якостей дітей має також оздоровче значення. Здоров'я природно обумовлене комплексним удосконаленням морфофункціональних властивостей організму, яке забезпечується завдяки систематичній руховій діяльності дитини.

Освітні завдання спрямовані на формування певних систем рухових умінь та навичок; ігрових дій; здобування доступних уявлень та знань про користь занять фізичною культурою, іграми, про основні гігієнічні вимоги та правила.

Виховні завдання спрямовані на формування позитивних моральних та вольових рис характеру дитини засобами рухливих ігор. Заняття рухливими іграми сприяють вихованню у дітей дисциплінованості, колективізму, рішучості, сміливості та інших якостей, необхідних кожній людині.

Успішне вирішення завдань фізичного виховання дітей дошкільного віку залежить від поєднання різноманітних засобів



Література

1. Аркин Е. А. Ребенок в дошкольные годы (в двух частях) /Под ред. А. В. Запорожца и В. В. Давыдова. - М.: Издательство «Просвещение», 1968.

2. Комісарик М.І. Теорія та методика фізичного виховання дітей дошкільного віку/ Чуйко Галина Василівна, М.І. Комісарик, Г.В. Чуйко. - Книги - XXI, 2013. - 484 с.

3. Вільчковський Е.С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку/ Е.С. Вільчковський, О.І. Курок. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2008. - 428 с

4. Кабанов О.М. Анатиомія, фізіологія і гігієна дітей дошкільного віку/ О.М. Кабанов, А.П. Чабовська. - Київ: «Вища школа», 1972. - 337с.

5. Степаненкова Э.Я. Теория и методика физического воспитания и развития ребенка/ Э.Я. Степаненкова - 2-е изд., испр. -- М.: Издательский центр «Академия», 2006. -- 368 с.

6. Поніманська Т. І. Дошкільна педагогіка : навч. посіб. / Т. І. Поніманська. - К. : Академвидав, 2008. - 456 c.

7. Мацинковський Т.Д. Дитяча практична психологія: підручник / Т.Д. Мацинковський, 2004. - 255 с.

8. П. Ф. Лесгафт о взаимосвязи умстенного и физического воспитания/ Н.В. Зайцева // педагогика : Научно-теоретический журнал. - 2006. - С. 94-96.

9. Богуславская З.М. Подвижные игры для детей дошкольного возраста/ З.М. Богуславская. - М. 1940.

10. Загородня Л.П. Фізичне виховання двтей дошкільного віку/ Л.П. Загородня, С.А. Тітаренко. - Суми: Університетсьа книга, 211. - 272с.

11. Русова С.Ф. Теорія і практика дошкільного виховання./ С.Ф. Русова. - Львів-Краків-Париж: Просвіта, 1993.-127 с.

12. Хухлаєва Д.В. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку/ Д.В. Хухлаєва/ Підручник для учнів дошкільних відділень пед. училищ - Київ.: Вища школа, 1979.-200с.

13. Кенеман А.В. Теория и методика физического воспитания детей дошкольного возраста/ А.В. Кенеман, Д.В. Хухлаева. - М.: Просвещение, 1985.

14. Педагогическая практиа студентов по курсу «Теория и методика физического воспитания детей дошкольного возраста»/[Под ред. А.В. Кенеман, Т.И. Осокиной]. - М., 1984

15. Муравов І.В. Фізична культура і активне довголіття. - М., 1979. - 396с.

16. Шебеко В.Н., Ермак Н.Н. Физическое воспитание дошкольников/ В.Н. Шебенко, Н.Н. Ермак - М:. Академия, 1996 - 260с.

17. Шебеко В.Н., Ермак Н.Н. Физическое воспитание дошкольников: уч. пособие/ В.Н. Шебенко, Н.Н. Ермак - М:. Академия, 2000 - 176с.

18. Лайзане С.Я. Физическая культура для малышей. - М., 1985.

19. Проскура О.В., Кочина Л.П. Програма виховання і навчання дітей від 2 до 7 років «Дитина»/ О.В. Проскура, Л.П. Кочина. -Київ.: Університет, 2010 - 288с

20. Тимофеева Е.А. Подвижные игры с детьми младшего дошкольного возраста/ Е.А. Тимофеева. - М., 1979

21.Кильпио Н.Н. 80 игр для детского сада/ Н.Н. Кильпио. - М., 1973

22. Лескова Г.П., Буцинская П.П., Васюкова Л.С. Общеразвивающие упражнения в детском саду/ Г.П. Лескова, П.П. Буцинская. - М., 1990.

23. Осокина Т.И. Игры и развлечения детей на воздухе/ Т.И. Осокина - М., 1983.

24. Лайзане С.Я. Физическая культура для малышей/ С.Я. Лайзане - М., 1985 - 132с.

25. Зганяйко Г.В., Пустовалов В.О. Рухливі ігри/ Г.В. Зганяйко, В.О. Постовалов.: навчально-методичний посібник. - Черкаси, 2012. - 105 с.

Размещено на Allbest.ru

...