Нетрадиційні форми проведення уроків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

навчання школа урок гра

Розвиток сучасного суспільства підвищує вимоги суспільства до рівня освіти й виховання кожної людини. У цих умовах дедалі актуальніше стає формування у людей творчого потенціалу, активної життєвої позиції. Для успішного досягнення мети людина повинна мати необхідний обсяг знань. Людина не повинна застосовувати будь-які усталені шаблони, а має мислити, розвивати своє мислення.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб вивчити особливості дитини та орієнтуватися на загальні завдання формування особистості дитини, які випливають з Концепції загальної середньої освіти та Державного стандарту початкової загальної освіти, а також спираються на конкретні програми навчання і виховання, створюють для кожного учня оптимально-сприятливі умови для його всебічного розвитку. Для здійснення цієї мети потрібно підвищити ефективність уроку різними способами і засобами навчання.

Нудьга на уроці - один із найнеприємніших недоліків вчительської праці, який важко усунути. Нудно і важко буває не тільки учням, а і самому вчителеві, а від цього знижується ефективність будь-якого найрозумнішого і найкориснішого уроку. Постійно підвищувати інтерес до уроку - завдання кожного педагога. Напевно, кожний учитель має свої маленькі секрети і винаходи, як побороти нудьгу на уроці. Щоб оволодіти знаннями, недостатньо тільки відтворити матеріал підручника. Розвиток винахідливості та творчих здібностей учнів багаторазово підвищує ефективність самого уроку, створює умови для розкриття особистості учня.

На загострення проблеми масова практика відреагувала так званими нетрадиційними уроками, головною метою яких є порушення і утримання інтересу учнів до навчального предмета.

Актуальність теми даного курсового проекту полягає в необхідності обґрунтування теоретичних підходів до визначення нетрадиційних форм організації навчальної діяльності; широкому розвитку нових інформаційних технологій, що дають змогу втілювати різноманітні нововведення у процес навчання; удосконаленні вмінь і навичок учнів початкової школі за допомогою нетрадиційних уроків.

Крім того, цікавим моментом ми вважаємо те, що погляди педагогів на нетрадиційні уроки розходяться: одні бачать у них прогрес педагогічної думки, правильний крок у напрямку демократизації школи, інші навпаки, вважають такі уроки небезпечним порушенням педагогічних принципів, вимушеним відступом педагогів під напором учнів.

Об'єкт дослідження: нетрадиційні форми організації навчально-виховного процесу в початковій школі.

Предмет: особливості використання нетрадиційних форм організації роботи в процесі вивчення української мови в початковій школі.

Мета дослідження: дослідити можливості впливу нетрадиційних уроків на навчально-виховний процес в сучасній школі.

Завдання дослідження:

1. Вивчити психолого-педагогічну літературу з проблеми дослідження.

2. Показати необхідність застосування нетрадиційних уроків в навчально-виховному процесі.

3. Теоретично обґрунтувати, експериментально підтвердити позитивний вплив нетрадиційних уроків на навчально-виховний процес у початковій школі

1. Теоретичні основи нетрадиційних форм організації навчання

1.1 Поняття та класифікація форм організації навчання в початковій школі

Навчальна діяльність учнів здійснюється в різних формах. Форма навчання (від латинського forma - зовнішній контур, структура чогось) - це зовнішня сторона організації навчального процесу. Форма навчання повинна відповідати цілям, змісту, принципам, методам, засобам і умовам навчання, складу учасників навчального процесу, термінам навчання тощо.

Функції форм навчання: навчально-освітня, виховна, організаційна, психологічна, розвиваюча, інтегративно-диференційна, систематизуючи, координаційна, стимуляційна [10].

Форми навчання в початковій школі класифікують за такими властивостями:

· за кількістю учнів

Індивідуальна форма навчання передбачає взаємодію викладача з одним учнем. Дана форма організації навчання полягає у тому, що учень виконує свої шкільні завдання незалежно від товаришів, користуючись при цьому допомогою вчителя безпосередньо (коли виконує домашню роботу на основі рекомендацій, отриманих у класі) [13]; учень виконує навчальні завдання індивідуально, користуючись при цьому безпосередньо або опосередковано допомогою викладача (репетиторство, вивчення підручника).

Переваги: дозволяє повністю індивідуалізувати зміст і темп навчання; здійснювати постійний і більш повний контроль як за ходом, так і за результатами роботи учня; вчитель одержує можливість модифікувати власну діяльність, пристосовувати її до мінливої, проте контрольованої, ситуації.

Недоліки: невигідно з економічної точки зору; різко обмежує сферу впливу викладача; учень не має можливості співпрацювати зі своїми однолітками. [9]

При парній формі навчання основна взаємодіє здійснюється між двома учнями, а вчитель направляє процес навчання.

Групова форма реалізується в групах учнів (тимчасових або постійних). Об'єднання учнів у групи може відбуватися на різних педагогічно-обумовлених засадах.

Позитивні сторони: більші можливості для врахування диференційованих потреб учнів, для кооперування діяльності школярів, для організації їхнього взаємоконтролю; значне підвищення інтересу учнів до навчання.

Слабкі сторони: загроза перекладання тягаря навчання на плечі самих учнів; при тривалій груповій роботі вчителю дуже важко постійно підтримувати в класі напружений робочий стан; насиченість програм навчальним матеріалом не дозволяє довго використовувати групову форму, оскільки темп вивчення нового матеріалу за нею порівняно невисокий; окремі учні, залишаючись пасивними, можуть скористатися результатами, які отримали інші учні. [2]

Фронтальна форма навчання передбачає роботу учителя з усіма учнями (як правило учнями всього класу) відразу, над спільними завданнями і в єдиному темпі. Можливі варіанти незначної диференціації по об'ємах і видах навчальних завдань.

Недоліки: розшарування на групи кращих та гірших; можлива неприязнь за соціальним статусом тощо. [16]

Позитивні сторони - вчитель забезпечує одночасне керівництво всіма учнями; активно керує сприйманням інформації, систематичним повторенням і закріпленням знань учнями всього класу.

· за місцем навчання

У класній формі навчання можуть виділяти таку форму, як урок та позаурочне заняття. Спільним у цих формах є те, що вони здійснюються з одним і тим самим складом учнів - учнями одного класу, а відрізняє їх те, що позаурочне заняття може проводитися з різною кількістю учнів класу і, як правило, за бажанням учня.

Позакласна форма навчання передбачає об'єднання у одну групу (постійну чи змінну) учнів кількох класів, можливо, навіть різних за віком і класом.

Місцем проведення позашкільної форми організації навчальної діяльності учнів є різноманітні позашкільні навчальні заклади: будинки дитячої творчості, кімнати школярів за місцем проживання, станції юних техніків, юних натуралістів, художні студії, школи мистецтв тощо.

· за тривалістю

Класифікація за тривалістю [15] передбачає залежність форми навчальної діяльності від суб'єкта навчальної діяльності, який регламентує цю діяльність.

Позаурочні форми організації навчання:

· домашня робота (закріплює знання, отримані на уроці, розвиває самостійність навчальної праці, формує потребу до самоосвіти);

· факультативи і предметні гуртки (диференціація навчання з урахуванням інтересів і схильностей учнів);

· додаткові заняття (індивідуальні, і групові) з метою попередження неуспішності, ліквідації пробілів у знаннях учнів;

· практикуми в лабораторіях, майстернях, навчально-дослідній ділянці, що сприяють практичному використанню знань;

· семінарські заняття, ще дають простір для самостійної діяльності учнів;

· екскурсії на природу, виробництво, у музей, що збагачують наочність навчання;

· консультації, заліки, іспити, співбесіди; [1]

· семінарські заняття - обговорення класним колективом підготовлених учнями доповідей, рефератів, повідомлень, головних питань з основного розділу;

· практикум - форма навчального процесу, за якою учні самостійно виконують практичні чи лабораторні роботи, застосовуючи знання, уміння, навички;

· факультативні заняття - (від лат. - необов'язковий) - навчальний курс; не обов'язковий для відвідування;

· навчальна екскурсія (лат. - прогулянка) - форма організації педагогічного процесу, спрямована на вивчення учнями поза межами школи і під керівництвом учителя явищ, процесів через безпосереднє їх сприймання;

· предметні гуртки - науково-освітні гуртки, організовані з метою розширення й поглиблення знань учнів з різних предметів навчального плану школи й розвитку в них інтересу до відповідних галузей науки, художньої літератури й мистецтва, техніки тощо;

· домашня робота - самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків [5];

· допоміжні, позакласні, позаурочні, домашні, самостійні тощо. До них відносять: консультації, додаткові заняття, інструктажі, конференції, гурткові та факультативні заняття, клубну роботу, позакласне читання, домашню самостійну роботу учнів тощо. [16]

Існують і інші підходи до класифікації форм навчання. Наприклад, В.О. Онищук поділяє всі форми за дидактичною метою на форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого або змішаного навчання (урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного (практикуми) і трудового навчання [7, С. 241].

1.2 Специфіка, актуальність та ефективність нетрадиційних форм навчання

Модернізація освіти передбачає формування в молодших школярів соціальних навичок і, насамперед, спільну працю в парах, у групах з різною кількістю дітей. Така навчальна співпраця виховує в школярів повагу до інших, уміння дати оцінку роботі інших або висловлювати з цього приводу критичні зауваження, змінювати свою думку у разі переконливих аргументів інших учасників спільної роботи і т. ін. Для цього треба перетворити кожен урок у школі на урок-мислення-спілкування, урок-діалог.

Практичний досвід переконує нас у недостатній ефективності традиційного уроку, тому науковці та педагоги-практики беруть за мету створення нових форм і методів навчання, які б дали змогу реалізувати завдання, що стоять перед сучасною школою:

- формувати в учнів розвинуте критичне мислення, здатність мати власну точку зору та поважати точку зору інших;

- виробляти навички ефективного спілкування, які дають змогу вступати в контакти з усіма людьми, уникати конфліктних ситуацій;

- навчати творчо працювати, вирішувати різноманітні проблеми;

- формувати бачення самого себе у взаємозалежності з іншими [5].

Очевидно, одним із можливих варіантів розв'язання проблеми може стати застосування нетрадиційних форм проведення уроків.

Нетрадиційні форми навчання такі, що вже відомі в номенклатурі організаційних форм навчання, але їх актуалізація здійснюється в ті моменти, коли з'являються якісно нові соціальні завдання, з також форми, котрі відзначаються нестандартністю організації навчального процесу, забезпечуючи оптимальність розв'язання навчально-виховних завдань.

Метою нетрадиційної системи є не просто всебічний і гармонійний розвиток особистості, а й створення оптимальних умов для цього розвитку. Нетрадиційне навчання зосереджує свою увагу на вмінні учня критично, але адекватно оцінювати себе та інших; воно вчить як правильно це робити і не породжувати при цьому негативні емоції і почуття. Ціллю є взаємонавчання як вчителя з учнями, так і учнів між собою, де в кінцевому результаті всі у виграші, адже основною метою є здобуття нових знань, вмінь та навичок. Але щоб проводити нетрадиційний урок треба бути не лише майстерним педагогом, а й дуже дбайливим спостерігачем. Адже для проведення такого уроку важливо знати що цікавить учнів і як подати це їм у доступній формі.

Дидактика нетрадиційних форм організації навчання виходить з таких аспектів ефективності уроку:

1. Керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання;

2. Напружена, досконало організована й результативна пізнавальна діяльність учнів;

3. Ретельна діагностика причин, що впливають на якість занять, прогнозування здійснення і результатів навчально-виховного процесу, вибір на цій основі досконалої технології досягнення запроектованих результатів;

4. Творчий підхід до розв'язання нестандартних завдань відповідно до наявних умов та можливостей; обґрунтований вибір, доцільне застосування необхідного і достатнього для досягнення мети комплексу дидактичних засобів;

5. Диференційований підхід до окремих груп учнів;

6. Ефективне використання кожної робочої хвилини на уроці;

7. Атмосфера змагання, стимулювання, дружнього спілкування, прогнозування навчальної діяльності, вибір на цій основі досконалої технології досягнень запрограмованих результатів.

Ефективність нестандартних уроків забезпечується за умови володіння вчителем методикою їх проведення та умілого використання таких уроків у певній системі в поєднанні з традиційними формами роботи.

1.3 Основні групи нетрадиційних уроків

Особливість нетрадиційних уроків полягає в такому структуруванні змісту і форми, яке викликало б інтерес в учнів, сприяло їх оптимальному розвитку і вихованню.

До нетрадиційних уроків належать [5]:

Уроки змістовної спрямованості. Їх основним компонентом є взаємини між учнями, засновані на змісті програмного матеріалу - уроки-семінари, уроки-конференції, уроки-лекції.

Уроки на інтегративній основі (уроки-комплекси, уроки панорами). Їм властиве викладання матеріалу кількох тем блоками, розгляд об'єктів, явищ в їх цілісності та єдності. Проводять такий урок кілька вчителів, один з яких ведучий. Поєднують різні предмети: історію та музику, географію та іноземну мову тощо.

Уроки міжпредметні. Мета їх - «спресувати» споріднений матеріал кількох предметів.

Уроки-змагання (уроки-КВК, уроки-аукціони, уроки-турніри, уроки-вікторини, уроки-конкурси). Передбачають поділ дітей на групи, які змагаються між собою, створення експертної групи, проведення різноманітних конкурсів, оцінювання їх результатів, нарахування певної кількості балів за правильність і повноту відповідей.

Уроки суспільного огляду знань (уроки-творчі звіти, уроки-заліки, уроки-експромт-екзамени, уроки-консультації, уроки-взаємонавчання, уроки-консиліуми). Особливості цих уроків полягають в опрацюванні найскладніших розділів навчальної програми, відсутності суб'єктивізму при оцінюванні (експертами виступають учні, дорослі, батьки). Вони спонукають до активної самостійної пізнавальної діяльності, вивчення додаткової літератури. Проводять їх наприкінці чверті, семестру, року.

Уроки комунікативної спрямованості (уроки-усні журнали, уроки-діалоги, уроки-роздуми, уроки-диспути, уроки-прес-конференції, уроки-репортажі, уроки-панорами, уроки-протиріччя; уроки-парадокси). Передбачають використання максимально різноманітних мовних засобів, самостійне опрацювання матеріалу, підготовку доповідей, виступи перед аудиторією, обговорення, критику або доповнення опонентів. Сприяють розвитку комунікативних умінь, навичок самостійної роботи. Підготовка доповідей розвиває мислення, пробуджує інтерес, перетворює малоцікаве повторення на захоплююче зіставлення точок зору.

Уроки театралізовані (уроки-спектаклі, уроки-концерти, кіно-уроки, дидактичний театр). Проводять їх у межах діючих програм і передбаченого навчальним планом часу, викликають емоції, збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів.

Уроки-подорожування, уроки-дослідження (уроки-пошуки, уроки-розвідки, уроки-лабораторні дослідження, уроки-заочні подорожування, уроки-експедиційні дослідження, уроки-наукові дослідження). Зацікавлюють дітей, чиї інтереси мають романтичну, фантастичну спрямованість. Пов'язані з виконанням ролей, відповідним оформленням, умовами проведення, витівками.

Уроки з різновіковим складом учнів. Їх проводять з учнями різного віку, спресовуючи у різні блоки матеріал одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.

Уроки-ділові, рольові ігри (уроки-суди, уроки-захисти дисертацій, уроки - «Слідство ведуть знавці», уроки-імпровізації, уроки-імітації). Передбачають виконання ролей за певним сценарієм, імітацію різнопланової діяльності, життєвих явищ. Особливо цінною є навчальна гра для школярів молодших класів, у яких конкретне образне мислення переважає над абстрактним. Проте деякі вчені вважають, що навчальні ігри дегуманізуюче впливають на учнів, оскільки дають можливість маніпулювати життям інших людей без одночасного підкорення системі стимулюючих імпульсів, яка існує в реальному житті. В іграх єдиним стимулюючим началом є боязнь бути низько оціненим товаришами або педагогом. Багато хто з педагогів недооцінює дидактичний ефект навчальних ігор, хоч і визнає їх роль у підтриманні в учнів пізнавального ентузіазму.

Уроки драматизації (драматична гра, драматизація розповіді, імпровізована робота у пантомімі, тіньові п'єси, п'єси з ляльками і маріонетками, усі види непідготовленої драми - діяльність, де неформальна драма створюється самими учасниками гри). Спрямовані на розвиток співробітництва і єдності у навчальній групі. Драматизація є засобом надання навчальному матеріалу і навчальному процесу емоційності. Забезпечує міжпредметні зв'язки з літератури, історії, предметів естетичного циклу тощо. Проте деякі педагоги застерігають від надмірного захоплення драматизацією, зокрема, при вивченні історії, що може зашкодити серйозному аналізу історичних подій.

Уроки-психотренінги. Спрямовані на розвиток і корекцію дитячої психіки (пізнавальної, емоційно-особистісної сфери), виховання індивідуальності, цілісної та багатогранної особистості. Використовують їх при навчанні дітей різного віку. Психотренінги загострюють сприйняття, поліпшують розумову діяльність. Навчання прийомів самоконтролю, самоорганізації, самодисципліни, розвиток активності сприяють психокорекції особистості.

2. Шляхи використання нетрадиційних форм навчання

2.1 Взаємозв'язок традиційних і нетрадиційних форм організації навчання

Перетворення наукових істин у живий досвід творчої праці - це найскладніша сфера зіткнення науки з практикою. Творчість педагогічної праці і практики здійснюється в ефективному застосуванні уже створеного досвіду в освоєнні нових розробок, в умінні розвивати ідею, реалізовувати в конкретних умовах, бачити варіанти у вирішенні однієї і тієї ж проблеми, застосувати досвід інших, створювати свій і так далі до нескінченного пошуку ідеального варіанту роботи з дітьми, як вихованцями і учнями. [14, c. 2-3].

Основні риси відмінності традиційних і нетрадиційних уроків є:

- Структура уроку. У стандартних уроках структура уроку постійна, майже незмінна, а в нестандартних уроках - різноманітна, залежить від типу уроку і способу проведення.

- Мотивація навчання. У стандартних уроках мотивація навчання проводиться по принципу «вчу, бо треба знати», а в нестандартних уроках мотивація навчання проводиться по принципу «вчу, бо треба допомогти казковому герою» або «вчу, бо потрібно перемогти суперників у конкурсі» і таке інше. В даному випадку мотивація навчання іде підсвідомо і без всяких примусів до навчання.

- Спосіб проведення. Навчання, яке ведеться за допомогою нестандартних уроків, проводиться як певний «шаблон» серії уроків, де іноді можуть зустрічатися ігрові моменти в залежності від особливостей вчителя, а нестандартний урок може пройти під величезною ігровою ситуацією на протязі усього уроку. І кожен нетрадиційний урок не буде схожий на попередній, бо він немає встановленої структури.

- Новий спосіб навчання. Стандартні уроки вивчають матеріал одного предмету та інколи можуть з'являтися міжпредметні зв'язки, а нестандартні уроки можуть вивчати матеріал блоками кількох предметів, (наприклад, інтегровані уроки).

- Кількість класів. Нестандартні уроки дають можливість провести урок з двома класами одночасно (Наприклад: змагання між двома паралельними класами «Юний математик»), або з учнями різного віку.

- Розвиток нових умінь. За допомогою нестандартних уроків можна розвивати психічні процеси, (наприклад, психічні тренінги на розвиток уваги, пам'яті та інше), акторські здібності та інше.

- Продуктивність праці. Цей вид діяльності краще активізує увагу дітей і вони не так втомлюються при проведенні таких уроків. Відмінність типів уроків полягає у різносторонності підходів до проведення уроків, для здійснення загально-навчальної мети [10].

2.2 Порядок підготовки й проведення нетрадиційних уроків у початковій школі

Формула ефективності уроку включає дві складові: ретельність підготовки й майстерність проведення. Погано спланований, недостатньо продуманий, наспіх спроектований і узгоджений із можливостями учнів урок, якісним не може. Підготовка уроку - це розробка комплекту заходів, вибір таку організацію навчально-виховного процесу, що у даних умовах забезпечує найвищий кінцевий результат.

У підготовці вчителя до уроку виділяються три етапу: діагностики, прогнозування, проектування (планування). Передбачається, що вчитель добре знає фактичний матеріал, вільно орієнтується у своїй навчальному предметі. Він веде і поповнює власні звані тематичні папки чи робочі книжки, куди заносить новітні відомості в області свого предмета, проблемних питань і завдання, тестові матеріали тощо.

Щоб вибрати оптимальну схему проведення уроку, необхідно подолати канонічний шлях розрахунку навчального заняття. У його основі - алгоритм підготовки уроку, послідовне виконання кроків якого гарантує облік всіх життєво важливих факторів, і обставин, від нього залежить ефективність майбутнього заняття.

Реалізація алгоритму починається з діагностування конкретних умов. Діагностика залежить від «прояснення» всіх обставин проведення уроку: можливостей учнів, мотивів своєї діяльності, власної поведінки, запитів і схильностей, інтересів і здібностей, необхідного рівня навчання, характеру навчального матеріалу, його особливостей і з практичної значимості, структури уроку - і навіть в уважному аналізі всіх витрат часу у процесі - на повторення (актуалізацію) опорних знань, засвоєння нову інформацію, закріплення і систематизацію, контроль і корекцію знань, умінь. Завершується даний етап отриманням діагностичної карти уроку, де наочно представляється дію визначальних ефективність заняття чинників.

Прогнозування спрямоване на оцінку різних варіантів проведення майбутнього уроку і вибір з них оптимального по прийнятому критерію. Сучасна технологія прогнозування дозволяє виводити кількісний показник ефективності уроку наступним способом. Обсяг знань (умінь), формування яких складає мета уроку, приймається за 100%. Величина втрат (вона визначається по спеціальній методиці) віднімається від ідеального результату та визначається реальний показник ефективності уроку по задуманій педагогом схемі. Якщо показник задовольняє вчителя, він вдається до заключного етапу підготовки уроку - планування. Якщо ні, педагог змушений шукати досконалішу схему організації, маніпулюючи тими чинниками, вплив яких може змінюватися.

Проектування (планування) - це завершальна стадія підготовки уроку, і закінчується вона створенням програми управління пізнавальної діяльністю учнів. Програма управління - це короткий і конкретний довільно складений документ, у якому педагог фіксує важливі для нбого моменти управління процесом: кого і коли запитати, де вводити проблему, коли перейти до наступного етапу заняття, якою схемою перебудувати процес у разі заздалегідь передбачених труднощів тощо. Програма управління відрізняється від традиційного плану уроку чітким, конкретним визначенням управляючих факторів впливу.

Молодим педагогам необхідно писати докладні плани - конспекти уроку. Тільки тоді, коли більшість структур стає звичними, можна переходити до скорочених записів, поступово знижуючи обсяг плану, перетворюючи їх у конкретну програму дій.

У плані початківця педагога необхідно відобразити такі моменти:

· дата проведення уроку та її номер за тематичним планом;

· назва теми уроку і класу, в якому він буде проводитися;

· цілі й завдання освіти, виховання, розвитку школярів;

· структура уроку із зазначенням послідовності його етапів і зразкового розподілу часу за цими етапами;

· зміст навчального матеріалу;

· методи корекції й прийоми роботи вчителя у кожній частині уроку;

· навчальне устаткування, необхідне для проведення уроку;

· завдання додому.

2.3 Використання гри-подорожі на уроках української мови

Вивчивши теорію питання з використання нетрадиційних форм організації роботи ми пропонуємо для використання на уроках української мови в початковій школі гру-подорож.

Ігри-подорожі мають схожість із казкою, її розвитком, дивами. Гра-подорож віддзеркалює реальні факти чи події, але звичайне розкриває через незвичайне, легке - через загадкове, важке - через цікаве. Все це відбувається в грі, стає близьким дитині, тішить її. Мета гри-подорожі - посилити враження, додати до пізнавального змісту ледь-ледь казкову чарівність, звернути увагу дітей на те, що знаходиться поруч, але не помічається ними. Ігри-подорожі загострюють увагу, спостережливість, допомагають побороти труднощі й досягти успіху.

Урок-подорож містить переміщення у просторі, але тільки в уяві. Учні знаходились в класі за партами та одночасно вони подорожували за нашою допомогою та підказкою.

Головним нашим завданням на уроці має бути створення відповідної атмосфери, у якій учні відчували б себе справжніми мандрівниками. Для цього необхідні будуть ілюстровані матеріали.

Урок-подорож буде містити у своїй структурі такі етапи:

Перший етап - організаційна частина. Привітання та побажання гарного настрою.

На другому етапі необхідно познайомити дітей з темою і правилами проведення уроку-подорожі.

Наступним етапом буде визначення мети та завдань уроку. Четвертий етап має за мету систематизацію, узагальнення вивчених знань, умінь і навичок, які містили в собі:

1. Фронтальне опитування;

2. Відповідь на проблемне запитання;

3. Фізична хвилинка.

У підсумку уроку можна провести бесіду, учням виставити оцінки. Щоб забезпечити об'єктивність оцінювання запропонуємо дітям власноруч оцінити роботу один одного, обговорюючи це в групі.

Нами була обрана саме ця форма організації уроку, тому що:

- по-перше, вона викликає інтерес майже у всіх учнів;

- по-друге, базується на грі, яка допомагає уникнути напруження, створити атмосферу веселого настрою у дітей;

- по-третє, стимулює розвиток творчих здібностей, логічного мислення, уяви.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що гра-подорож як засіб організації навчальної діяльності:

1) подобаються дітям більш, ніж звичайні навчальні заняття;

2) виконує свою мету й завдання;

3) полегшують засвоєння лінгвістичних навичок;

4) дає можливість для самостійних роздумів.

Отже, проведення подібного виду нетрадиційного уроку дають змогу звернути увагу на те, що:

1) Нетрадиційні уроки характеризуються високим рівнем активності дітей.

2) В навчальному процесі беруть участь навіть несміливі діти, що сприяє їхньому самоствердженню в класному колективі.

3) При цьому виховуються такі якості, як свідома дисципліна, самостійність, ініціативність, творчість.

Втіливши дану методику у навчальний процес, можна побачити, що нетрадиційні форми організації навчальної діяльності на уроках в початковій школі подобаються дітям більш, ніж звичайні уроки. Але, додаючи до процесу навчання гру як засіб організації навчальної діяльності, вчитель завжди повинен пам'ятати про мету та завдання уроку. Треба пам'ятати, що за грою стоїть урок, - це знайомство з новим матеріалом, його закріплення й повторення, цей робота з книгою та зошитом на друкованій основі.

Матеріали та результати даної курсової роботи можуть бути використані студентами-практикантами під час проходження практики, для написання дипломних робот і практикуючими вчителями початкових класів.

Висновки

навчання школа урок гра

Нетрадиційні форми проведення уроків дають можливість не тільки підняти інтерес учнів до досліджуваного предмета, але й розвивати їхню творчу самостійність, навчати роботі з різними джерелами знань.

Такі форми проведення занять «знімають» традиційність уроку, пожвавлюють думку. Однак необхідно відзначити, що занадто часте звертання до подібних форм організації навчального процесу недоцільно, тому що нетрадиційне може швидко стати традиційним, що в остаточному підсумку приведе до падіння в учнів інтересу до предмета.

Педагоги постійно шукають способи пожвавлення уроку, намагаються урізноманітнити форми освідчення та зворотний зв'язок.

Зрозуміло, хто б вимагає скасування традиційного уроку, як основний форми навчання і виховання дітей. Йдеться про використання по-різному навчальної діяльності нестандартних, оригінальних прийомів, що активізують всіх учнів, що підвищують інтерес до занять разом із тим які забезпечують швидкість запам'ятовування, розуміння і засвоєння навчального матеріалу з урахуванням, звісно, віку і її здібностей школярів.

Організація нетрадиційного уроку передбачає створення умов оволодіння школярами прийомами розумової діяльності. Опанування ними як забезпечує нового рівня засвоєння, але й дає суттєві зрушення в розумовий розвиток.

Нетрадиційні форму ведення уроків дають можливість як підняти інтерес учнів до досліджуваному предмета, а й розвивати їх творчу самостійність, навчати роботі з різноманітними джерелами знань.

Список використаної літератури

1. Афонина Г.М. Педагогика. Курс лекций и семинарские занятия /Под ред. О.А. Абдуллиной. - Ростов н/Д, 2002. - С. 191.

2. Бабанский Ю.К., Поташник М.М. Оптимизация педагогического процесса (В вопросах и ответах). - К., 1984. - С. 117-119.

3. Бабкіна Н.В. Використання ігор і вправ в процесі // Початкова школа.-М., 1998.

4. Бажович Л.І. Проблема розвитку мотиваційної сфери дитини/ Вивчення мотивації поведінки дітей.-М; 1978.

5. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів.-К.: Академія, 2002. - 416 с.

6. Галузинський В.М., Євтух М.Б., Педагогіка: теорія і історія./В.М. Галузинський, М.Б. Євтух. - К.: Вища школа, 1995. - 237 с.

7. Дидактика современной школы: Пособие для учителей / Под ред. В.А. Онищука. - Киев, 1987. -351 c.

8. Коломієць Н.А. Дидактичні засади застосування інтерактивних методів

навчання молодших школярів: автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.09 /Н.А. Коломієць. - К., 2009. - 19 с.

9. Куписевич Ч. Основы общей дидактики. - М., 1986. - 355 с.

10. Лихачев Б.Т. Педагогика: Курс лекций. - М., 1996. - 393 с.

11. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання. Навчальний посібник. - Харків, 2002. - 412 с.

12. Матвієнко П.І. Орієнтир на освітні технології/П.І. Матвієнко // Початкова школа. - 2000. - No 1. - С. 3-4.

13. Оконь В.А. Введение в общую дидактику. - М., 1990. - 564 с.

14. Прошкуратова П. Від творчих вчителів до творчих учнів // Початкова школа. - 1998. №2. - 2-4 с.

15. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів. - К.: Ґенеза, 2002. - 386 с.

16. Стефановская Т.А. Педагогика: наука и искусство. - М., 1998.

17. Шарко В.Д. Сучасний урок: технологічний аспект / Посібник для вчителів і студентів. - К.: СПД Богданова А.М., 2007. - 220 с.

Размещено на Allbest.ru

...