Форми громадської підтримки вищої жіночої освіти в Російській імперії (друга половина ХІХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФОРМИ ГРОМАДСЬКОЇ ПІДТРИМКИ ВИЩОЇ ЖІНОЧОЇ ОСВІТИ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЙ' (друга половина ХІХ ст.)

Досліджується роль громадськості щодо становлення вищих жіночих курсів у Російській імперії впродовж другої половини ХІХ ст. Приділено увагу з'ясуванню основних форм і методів громадської допомоги навчальним закладам для жінок. жіночий освіта вищий громадськість

Ключові слова: вищі жіночі курси, громадськість, форми допомоги

Сучасна Українська держава, оновлюючи всі сфери суспільного життя, активно впроваджує реформування освітньої галузі, котра є визначальною для формування нової генерації громадян, відданих демократичним цінностям і національно-державним традиціям. Від глибини їхніх знань, твердості переконань, спектру світоглядних цінностей і моральних чеснот залежить дієвість громадянського суспільства. Тому вивчення історичного досвіду взаємодії громадськості щодо становлення вищої жіночої освіти у Російській імперії, частиною якої були дев'ять губерній Наддніпрянської України є вельми актуальним, з огляду на схожість періоду, що переживає українська спільнота сьогодні.

Дослідження історії жіночої освіти постійно перебуває в полі зору вчених. Не можна оминути увагою роботу Р. Стайса щодо жіночого руху [1]. Доповнює новими підходами галерею російських «емансипе» Б. Пієтров-Енкер [2]. Активністю у вивченні теми вирізняються і сучасні російські науковці [3]. Варто окремо виділити ґрунтовні студії з історії вищої школи Російської імперії А. Іванова [4] та Д. Саприкіна [5]. В Україні теж спостерігається зростання інтересу до історії освіти та виховання жінок [6]. Так, історії Київських вищих жіночих курсів (далі - ВЖК) присвятила увагу К. Кобченко [7]. Однак, попри це, дотепер відсутні ґрунтовні дослідження стосовно ролі громадськості у становленні вищої жіночої освіти в Російській імперії. Відтак, метою цієї статті є аналіз форм громадської підтримки вищої жіночої освіти в Російській імперії, на етапі її організаційного оформлення протягом другої половини ХІХ ст.

Однією з прикметних особливостей епохи великих реформ можна вважати потужний вибух громадянської активності, що виявився у створенні самодіяльних організацій. Зокрема було спрощено процедуру затвердження благодійних товариств. Ліберальна політика уряду відносно до приватних благодійних товариств сприяла вияву «духу самодіяльності», хоча як слушно зауважує А. Ліндермейер, не в них слід шукати першопричину його появи [8, 290]. Підйом суспільної активності бере початок з етосу покоління шістдесятників, де прагнення до особистої та громадянської свободи сполучалось з необхідністю віднайти раціональний сенс власного суспільного буття. Широкий простір для вияву індивідуальних здібностей та реалізації гуманних прагнень усіх охочих надавала саме нива просвітництва, де представники громадськості в різний спосіб сприяли втіленню ідеї вищої жіночої освіти.

Нова культурна парадигма згуртувала в умовах несхвалення ідеї вищої жіночої освіти більшістю соціуму відданих ентузіастів справи. Так, жіночий гурток Г Фі- лософової, Н. Стасової та М. Трубнікової став об'єднавчим центром у столиці, в Києві дієво заходилася допомагати в організації ВЖК ініціативна група інтелігентного жіноцтва, де більшість становили дружини та вдови професорів Університету Св. Володимира, як- то Є. Гогоцька, М. Гарнич-Гарницька, Н. Афанасьєва, В. Антонович.

Оскільки вища жіноча освіта починалася як приватна ініціатива, то питання пошуку фінансових ресурсів стояло досить гостро. В реальному житті це означало відсутність матеріальної державної підтримки. Фундатори могли покладатися тільки на власні зусилля, організаторські здібності та прихильність громадськості. Перші ВЖК (у Москві) апробували досвід залучення представників громадськості до підтримки справи вищої жіночої освіти. У Положенні про ВЖК засновник навчального закладу, професор В. Гер'є підставою входження до опікунського комітету визначив щорічні внески (не менше 50 руб.) чи одноразові (не менше 500 руб.) для жертвувателів [9, 29]. Саме комітет відповідав за фінансовий аспект діяльності навчального закладу. До першого складу комітету ввійшли десять осіб, в основному, представниці московського жіноцтва. Вдалося залучити до справи підтримки курсів і мільйонера К. Солдатенкова.

У Києві комітет з організації ВЖК в оголошенні про відкриття вищого закладу для жінок (1878 р.) констатував складність матеріального становища і закликав місцеве товариство до сприяння та підтримки [10, 33]. Створений при курсах, опікунський комітет так само мав «жіноче обличчя», оскільки його сформували інтелігентні киянки, які зібрали початковий капітал (550 руб.) та в подальшому вносили не менше 25 руб. на рік [11, 26].

Засновник ВЖК у Санкт-Петербурзі професор К. Бестужев-Рюмін відразу зауважив головну складність - «функціонування вищого приватного жіночого закладу зі складною організацією (двома відділеннями) та високою оплатою за лекції викладацького контингенту в умовах столичної дорожнечі без будь-якої урядової допомоги» [12, 50]. Організатори навчального закладу вирішили поставити справу міцніше підґрунтя. Професори Бекетов, Бутлеров, та Іностранцев, звернулися до Міністерства внутрішніх справ, з ініціативою організувати «Товариство для надання коштів ВЖК». Метою його діяльності визначили підтримку Санкт- Петербурзьких курсів у господарському аспекті [13, 1].

Найскладнішою була ситуація на Казанських ВЖК, де організаторам закладу не вдалося започаткувати опікунський комітет для їх підтримки. Існування курсів залежало винятково від доброї волі професорів. За висновком попечителя навчального округу, вони «присвячували свій вільний час справі ВЖК заради ідеї, а не мізерної платні» [14, 183]. Завідувач закладу, професор М. Осокін з сумом констатував, що «місцева публіка з флегматичною байдужістю поставилася до відкриття курсів і їх подальшої долі; ніхто не з'явився з пропозицією пожертвувань на справу» [15, 435]. Таку ситуацію можна пояснити непорозумінням між професорською корпорацією та міським товариством Казані в культурно-психологічній площині, зумовлене протиріччям між високою самооцінкою університетського середовища та його низькою соціальною репутацією. Як слушно зауважила О. Вішлєнкова, «провінційна аристократія ніби відгородилася кам'яною стіною від учених плебеїв» [16, 176]. Претензійність професорів на визначальну роль у місцевому «бомонді» здавалася надмірною.

Головним завданням Товариства, створеного для підтримки столичних курсів та опікунських комітетів інших ВЖК став пошук коштів на утримання навчальних закладів. До обов'язкових витрат належали оренда та обслуговування приміщення, оплата праці викладацького персоналу та навчальне приладдя. Надходження від оплати слухачок за навчання (до 1889 р. - 50 руб. на рік) не покривали всіх витрат. Фінансовий аспект став серйозним випробуванням життєздатності вищих жіночих навчальних закладів та організаторських здібностей їх адміністрації. Втім, остання не розгубилася і вживала різноманітних заходів до пошуку коштів. Уже протягом першого навчального року (1872-1873) опікунський комітет курсів В. Гер'є в Москві залучив 1764,55 руб., з яких 82% становили внески його членів, 17% - пожертви, решта - банківські відсотки на акумульований капітал [17, 3]. Початкові організаційні витрати на відкриття ВЖК у Казані реалізовані винятково завдяки внескам професорів Осокіна та Булича по 100 руб.

Розпочав діяльність і опікунський комітет Київських ВЖК, що вже протягом першого року передав адміністрації закладу 763 руб., наступного - 1150 руб., сформовані за рахунок членських внесків і пожертв [11, 26]. Поширення в пресі інформації про складне матеріальне становище ВЖК у Києві стало імпульсом для вияву співчуття справі пересічних мешканців різних місцевостей. Так, учні середніх навчальних закладів Одеси, «вважаючи своїм моральним обов'язком підтримати курсисток», зібрали 30 руб. і надіслали їх завідувачу у жовтні 1878 р. [18, 1]. Всі грошові надходження на Київські ВЖК від приватних осіб, громадських організацій чи земств мали спеціальне призначення - підтримку слухачок.

Найбільш діяльно взялися за справу пошуку коштів у столиці. Маючи в касі Товариства тільки 222 руб., як залишок від Володимирських і Аларчинських курсів, завдяки особистим зв'язкам Г. Філософової вдалося отримати субсидію Міністерства народної освіти в сумі 1500 руб. на відкриття ВЖК та залучити 2123 руб. від приватних осіб на допомогу закладу [19, 1]. Крім того, акумулювали ще 650 руб. установчих внесків від засновників. Протягом 1878-1879 н. р. надходження від діяльності товариства склали 6345 руб., з яких 12,7% становили пожертви від приватних осіб, 20,7% - членські внески, решта (66,5%) - кошти від проведених розважальних заходів.

З метою збільшення надходжень коштів Санкт- Петербурзьким ВЖК, керівництво вживало заходів для залучення нових членів. У пресі, що співчувала справі вищої жіночої освіти, постійно інформували про прийом пожертв і оприлюднювали звіти про діяльність громадської організації. Крім того, члени комітету мали право на місцях приймати членський внесок за квитанцією від бажаючих. У такий спосіб формувалася когорта кандидатів до лав об'єднання, що підтверджували чергові загальні збори. Наприклад, уже на травень 1879 р. у такий спосіб долучили 104 осіб. Протягом 1878-1889 рр. кількість членів Товариства для надання коштів Санкт-Петербурзьким ВЖК зросла з 254 - до 1026, тобто, вчетверо [20, 437]. Як зауважила колишня «бестужевка» Н. Вревська, «брати участь у розвитку та зміцненні ВЖК як одного з культурних закладів столиці вважалося справою почесною і число членів Товариства безперервно зростало». Вельми сприяли цьому й основні принципи діяльності комітету громадського об'єднання - максимальна публічність, прозорість і гласність.

Виконавчим органом Товариства для надання коштів Санкт-Петербурзьким ВЖК був комітет з 12 членів, які обиралися на загальних зборах. Засадничим у діяльності комітету став принцип безкоштовної праці. Єдиною найманою особою був секретар. Розпорядницею курсів комітет обрав Н. Стасову, котра з черговими наглядала за порядком в аудиторіях. Так, чергова дама Є. Конраді запросила в помічниці М. Цебрикову, яка не приховувала радість від «першого входження до громадської справи». Аналогічно діяв і опікунський комітет Київських курсів, порекомендувавши уже на першому засіданні організаційну допомогу закладу - «двох чергових дам» [21, 2]. Ініціатива виходила від жіноцтва комітету, які запропонували особисту працю у формі щоденної присутності на курсах задля нагляду за порядком. Список бажаючих містив 14 прізвищ, більшість яких була наближена до справи через «учену діяльність» чоловіків або братів [22, 41]. Про «почесність» такої місії серед інтелігентної київської публіки свідчить і намагання організатора ВЖК у Києві С. Гогоць- кого залучити до справи чергування свою доньку-вдову. Він рекомендував використати її гарне знання іноземних мов, якими вона могла додатково займатися зі слухачками [23, 1-2]. Крім того, предметом турбот опікунського комітету стало упорядкування приміщення лавами, печами та організація медичної допомоги слухачкам.

Інформація про діяльність столичного Товариства для надання коштів ВЖК спонукала до спроб організації аналогічних громадських об'єднань як у Москві, так і Києві, що завершилося відмовою в дозволі Міністерства внутрішніх справ [24, 32,36,48,61].

Найпершими, хто подав «руку підтримки» ново- створеним ВЖК, стали університетські професори та доценти, котрі власне ініціювали організацію цих закладів. Так, обговорюючи засади втілення в життя першого громадського проекту в цьому напрямі - публічних лекцій для «слабкої статі», - на спільній нараді з лідерами жіноцтва, всі 43 запрошені викладачі підтримали пропозицію працювати перший рік безкоштовно. Хоча така практика збереглася і в подальшому. Так, професори К. Бестужев-Рюмін, Ф. Овсянніков та О. Міллер читали по дві безкоштовні лекції на тиждень [25, 10]. Утім, не слід ідеалізувати ситуацію. Як констатувала спеціальна комісія Київських ВЖК, «украй бажаним було встановлення визначеної платні викладачам, оскільки часте зменшення її впливало на ставлення викладачів до своїх обов'язків» [26, 1].

Для функціонування ВЖК найголовнішим було питання розміщення закладу. Організатори мали самостійно підшукати зручне приміщення, яке можна було б найняти для проведення навчальних занять. У реаліях великих міст Російської імперії, де функціонували ВЖК, реалізувати це було вельми непросто, через брак зручних приміщень і недешеву вартість їхньої оренди. Значні фінансові витрати та короткий термін оренди актуалізували питання будівництва спеціальних приміщень для навчальних закладів. Так, загальні збори Товариства для надання коштів Санкт-Петербурзьким ВЖК ухвали рішення про це 1884 р. Всі витрати на будівництво та купівлю ділянки оцінювались у 212870 руб. Оскільки об'єднання мало тільки 60 тис. руб., нестачу поповнили за рахунок позики кредитного товариства та своїх членів, зокрема у пані Варгуніної взяли в борг 20 тис. руб., Цебрикової - 5 тис. руб., Сибірякової - 42 тис. руб. [27, 63]. Обслуговування боргу дорівнювало 8545 руб. на рік, тоді як наймана квартира обходилася в 12 тис. руб. Така ситуація, незважаючи на значну суму позички (понад 100 тис. руб.), була фінансово вигіднішою для навчального закладу, що з 18851886 н. р. функціонував уже у власному приміщенні.

Організатори справи вищої жіночої освіти в державі розуміли важливість підтримки навчальних закладів органами місцевого самоврядування - міськими думами та земствами, а тому співпрацювали з ними. Комітет Товариства для надання коштів ВЖК звернувся до Санкт-Петербурзької міської думи, з клопотанням про надання щорічної грошової допомоги для покриття частини витрат з наймання квартир. У квітні 1882 р. гласні думи схвалили видачу допомоги в 3 тис. руб., виділяти яку передбачали, допоки буде потреба. Певним чином сприяла проведенню благодійних акцій з залучення коштів для ВЖК і Київське міське управління. Так, 26 січня 1885 р. завідувача закладу В. Ікон- никова повідомили про безкоштовне надання зали управи для музично-танцювального вечора, з відшкодуванням лише освітлення (20 руб.) та чистки паркету (25 руб.) [28, 1].

Відповідальні за господарський аспект діяльності ВЖК для акумуляції фінансових засобів активно використовували організацію розважальних заходів, як-то музично-танцювальних вечорів, благодійних балів, концертів і лотерей. Наприклад, уже протягом першого року діяльності Товариству для надання коштів Санкт-Петербурзьким ВЖК вдалося залучити у такий спосіб 4223 руб. У столиці вдалося сформувати когорту відданих прихильників до справи. Наприклад, М. Фігнер - соліст імператорської опери - щорічно давав два сольні концерти на користь курсів. Опікунський комітет Київських ВЖК так само організовував для акумуляції коштів кілька культурно-масових заходів на рік. Взимку 1886 р. програма музично- танцювального вечора включала 19 номерів.

З часом провінційна громадськість більш активно долучилася до шляхетної справи підтримки вищої жіночої освіти. Так, у Полтаві, під час різдвяних свят 1895 р., організували музичну вечірку, збір з якої (262 руб.), чиновник з особливих доручень при губернаторі надіслав до Санкт-Петербурзьких ВЖК. Постійно практикували читання публічних лекцій у благодійних цілях вищої жіночої освіти і професори університету Св. Володимира. Небайдужі книговидавці й автори жертвували курсам окремі видання. Так, М. Цебрикова офірувала п'ять своїх книжок, від продажу яких до каси громадського об'єднання тільки протягом 1878-1879 р. надійшли 259 руб.. Професор Новоросійського університету І. Мечніков видав на користь столичного Товариства підтримки ВЖК власну брошуру «О чахотке и бугорчатке», 1220 примірників якої, передав для реалізації з благодійною метою. Ініціатори благодійної допомоги ВЖК докладали зусиль для акумуляції коштів і за рахунок пожертв. Наприклад, у 1888-1889 н. р. до каси Товариства Санкт-Петер- бурзьких курсів надійшли 3150 руб. пожертвувань. Київським ВЖК фінансово допомагав знаний меценат культурних проектів В. Симиренко, який 1882 р. передав опікунському комітету 221 руб.

Крім грошових пожертв, украй цінним для ВЖК було подароване навчальне обладнання та прилади. Так, у 1893-1894 н. р. Санкт-Петербурзьким курсам Рукавішнікова передала власний фізичний кабінет, а до цього обладнала хімічну лабораторію навчального закладу. Поширилася й така форма допомоги, як заповіт майна чи капіталу приватних осіб на користь ВЖК. Так, полковник О. Безус, колишній викладач Київського кадетського корпусу, відписав місцевим ВЖК власне майно, що складалося із садиби та цінних паперів, загальною вартістю 10 тис. руб. [29, 1-2]. При цьому він свідомо обрав Київські курси як навчальний заклад, що найбільше потребував допомоги. Припинення діяльності останнього 1889 р. не зупинило передачу в дар майна та коштів. У 1891 р. киянин К. Кри- жановський заповів садибу в центрі Києва та частину капіталу ВЖК, сподіваючись на відновлення їх роботи. Приблизна вартість такого надбання навчального закладу оцінювалась у 70 тис. руб. У цей же час землевласник П. Купріянов відписав у заповіті Київським ВЖК цінні папери на суму 10 тис. руб., передані Міністерством народної освіти на збереження до контори Державного банку [30, 44].

Отже, активістки жіночих гуртків, разом з представниками інтелектуальної еліти - професорами університетів, самотужки акумулювавши початковий капітал на відкриття ВЖК, заходилися популяризувати ідею. Інституційне оформлення їх діяльності відбулося в рамках легальних громадських об'єднань - Товариств для надання коштів ВЖК чи опікунських комітетів. Ці спілки тривалий час застосовували різні методи залучення коштів для підтримки навчальних закладів. Вагоме місце посідала активна пропаганда важливості «просвітницької місії» вищої жіночої освіти серед широких верств і використання задля цього потужних можливостей «друкованого слова», консолідація зусиль підприємців і заможних мешканців для обладнання навчальних закладів, інформування громадськості про пожертви та витрати акумульованих коштів.

Література

1. Стайте Р. Женское освободительное движение в России: Феминизм, нигилизм и большевизм, 1860--1930 / Пер. с англ. М., 2004.

2. Пиетров-Эннкер Б. «Новые люди» России: Развитие женского движения от истоков до Октябрьской революции /Пер. с нем. М., 2005.

3. Перова Н. Смолянки, мариинки, павлушки... бестужевки. Из истории женского образования в Санкт- Петербурге. СПб., 2007; Юкина И. Русский феминизм как вызов современности. СПб., 2007; Пономарева В.В., Хорошилова Л.Б. Мир русской женщины: воспитание, образование, судьба. XVIII -- начало XX века. М., 2008.

4. Иванов А.Е. Высшая школа России в конце ХІХ -- начале ХХ века. М., 1991; Иванов А.Е. «Женский вопрос» в российских университетах в начале ХХ в. // О благородстве и преимуществе женского пола: из истории женского вопроса в России: Сб. науч. тр. / Ред. Р. Ганелин. СПб., 1997; Иванов А.Е. Студенческая корпорация России конца ХІХ -- начала ХХ века: опыт культурной и политической самоорганизации. М., 2004.

5. Сапрыкин Д.Л. Образовательный потенциал Российской империи. М., 2009.

6. Сарапулова Е. Історичний досвід фахової підготовки гувернерів (домашніх наставників і наставниць) у Російській імперії // Педагогіка і психологія. 2000. № 3; Чуткий А. Професура Університету Св. Володимира і вища жіноча освіта у Києві (друга половина ХІХ.

7. початок ХХ ст.) // Історичний журнал. 2005. № 5; Нижник В.В. Жіноче питання на прикладі вищої освіти у громадсько-політичному житті Російської імперіїу другій половині ХІХ ст. //Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. 2005. № 5; Добролюбский А. К истории женского высшего образования в Одессе в ХІХ -- начала ХХ вв. //Південний захід. Одесика: Історико-краєзнавчий альманах.

8. Вип. 7. Одеса, 2009.

9. Кобченко К.А. «Жіночий університет Святої Ольги»: історія Київських вищих жіночих курсів. К., 2007.

10. Линденмейер А. Добровольные благотворительные общества в эпоху Великих реформ // Великие реформы в России. 1856--1874: Сборник /Подред. Л. Захаровой, Б.Эклофа, Дж. Бушнелла. М., 1992.

11. Положение о Высших женских курсах в Москве и речи, произнесенные при открытии курсов 1 ноября 1872 г. профессорами Московского университета. М., 1872.

12. Держархів м. Києва, ф. 244, оп. 1, ч. 1, спр. 20.

13. Историческая записка и отчет о Киевских высших женских курсах за первое четырехлетие (1878--1882 гг.)

14. К., 1884.

15. Извлечение из представления министра народного просвещения в Государственный Совет «О выдаче пособия учрежденным в С.-Петербурге высшим женским курсам» //Извлечение из отчета Общества для доставления средств Санкт-Петербургским высшим женским курсам за 1885-1886 г. СПб., 1887.

16. Устав общества для доставления средств Высшим женским курсам. СПб., 1878.

17. Російський державний історичний архів (далі -- РДІА), ф. 733, оп. 191, спр. 198.

18. Осокин Н. Высшие женские курсы в Казани // Женское образование. 1878. № 6--7.

19. Вишленкова Е.А. Публичная и частная жизнь университетского человека Казани ХІХ века // Адам и Ева: Альманах гендерной истории / Под ред. Л. Репиной. М., 2004. № 7.

20. Первый годичный отчет Высших женских курсов в Москве. М., 1873.

21. Держархів м. Києва, ф. 244, оп.17, спр. 8.

22. Краткий отчет о движении денежных сумм Общества для доставления средств высшим женским курсам за 1877/78 -- 1878/79 гг. Б. м., б. г.

23. Годовой отчет о деятельности «Общества для доставления средств высшим женским курсам» //Женское образование. 1890. № 4.

24. Держархів м. Києва, ф. 244, оп.17, спр. 5а.

25. Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі -- ЦДІАК України), ф. 442, оп. 828, спр. 146.

26. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (далі -- ІР НБУВ), ф. 46, № 409.

27. РДІА, ф. 1282, оп. 2, спр. 1869.

28. Общество для доставления средств высшим женским курсам: Отчет за 1881--82 г. СПб., 1883.

29. ІР НБУВ, ф. 46, № 589.

30. Годичное общее собрание «Общества для доставления средств высшим женским курсам» //Женское образование. 1886. № 1.

31. ІР НБУВ, ф. 46, № 590.

32. ІР НБУВ, ф. 46, № 593.

33. ЦДІАК України, ф. 707, оп. 151, спр. 30.

Размещено на Allbest.ru