Підготовка майбутніх соціальних педагогів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

соціальний педагог здоров'я дитина

Актуальність дослідження. В Україні формування відповідального ставлення до здоров'я в дитячому та молодіжному оточенні стає важливим соціально-економічним та гуманітарним складником державної політики. Особливе занепокоєння викликає те, що за даними міністерства охорони здоров'я за останнє десятиліття у дитячому та молодіжному оточенні зростає популярність малорухомого способу життя; усе більше переважають пасивні форми дозвілля, ризикована поведінка та різні форми залежності -алкогольна, наркотична, тютюнова, тощо. Кожна шоста дитина в Україні народжується з відхиленнями у здоров'ї, а за час навчання в школах учні втрачають щонайменше третину свого здоров'я [10].

Подолання зазначених негативних тенденцій, які склалися в сучасному освітньому й соціально-виховному просторі щодо стану здоров'я учнівської молоді, стане можливим лише за умови якісної підготовки фахівців соціально-педагогічної сфери,які будуть готові до збереження й зміцнення здоров'я, дітей та молоді.

В останні роки статус соціального педагога набуває в Україні все більшої вагомості. Питанням здоров'я творчої та здоров'язберігаючої діяльності фахівців соціально-педагогічної сфери присвячено праці вітчизняних та зарубіжних дослідників. Філософський та соціальний напрями дослідження проблем збереження здоров'я різних категорій населення відображено в працях А. Бойко, Н. Гундарева, В. Крюкова, Ю. Лисицина, О. Сахно. Проблема відповідального ставлення людини до свого здоров'я розкрита у працях В. Ананьєва, Т. Бойченко, М. Віленського, В. Каган, В. Смирнова. Пошуку нових соціально-педагогічних технологій формування здорового способу життя присвячені дослідження О. Вакуленко, Н. Заверико, Н. Зимівець, С. Омельченко, Л. Сущенко, О. Стойко, Л. Тихомирової. У низці досліджень розглянуто питання підготовки фахівця соціально-педагогічної сфери до виконаннясвоїх професійних функцій (С. Архипова, І. Звєрєва, А. Капська, Г. Лактіонова, Ю. Мацкевіч, Л. Міщик, В. Поліщук, І. Трубавіна, С. Харченко та ін.). Питання ж професійної підготовки фахівців до сприяння здоров'ю та формування установок на діяльність, спрямовану на збереження та зміцнення здоров'я і в учнівському оточенні, і в педагогічній спільноті є малодослідженими (В. Підобід, С. Омельченко, В. Пахальян) що, безумовно, актуалізує наше дослідження.

Об'єкт дослідження - процес підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров'я дітей у сім'ї.

Предмет дослідження - програма підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров'я дітей у сім'ї.

Мета дослідження - визначити, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність програми підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров'я дітей у сім'ї.

У відповідності до об'єкта, предмета, мети й гіпотези дослідження поставлено такі завдання:

1. Проаналізувати науково-методичну літературу щодо підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров'я дітей у сім'ї.

2. Розробити та експериментально перевірити ефективність програми підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров'я дітей у сім'ї.

Методи дослідження: теоретичні - аналіз психолого-педагогічної літератури; порівняння, узагальнення педагогічних, психологічних, основ досліджуваної теми; аналіз документів, які регламентують процес формування здорового способу життя; емпіричні - інтерв'ювання, анкетування, бесіди з метою виявлення рівнів професійної освіти майбутніх соціальних педагогів; аналіз педагогічного досвіду, педагогічний експеримент з метою перевірки особливостей ефективної організації процесу підготовки майбутніх соціальних педагогів в умовах професійної педагогічної освіти.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ ДО ЗМІЦНЕННЯ ЗДОРОВ'Я ДІТЕЙ У СІМ'Ї

1.1 Здоров'я та здоровий спосіб життя як соціально-педагогічна проблема

Проблематика здоров'я та здорового способу життя висвітлена в Л. Анісімова, В. Коваль, Г. Кулініч, І. Дубровіна, О. Єлізарова.

На думку О. Козлова, Ц. Короленка, О. Лісовець, А. Мудрика, М. Малькова здоров'я це - якість пристосування організму до умов зовнішнього середовища і представляє підсумок процесу взаємодії людини й довкілля; сам стан здоров'я формується в результаті взаємодії зовнішніх (природних і соціальних) і внутрішніх (спадковість, стать, вік) чинників.

С. Омельченко, Л. Сущенко, О. Стойко розглядали компоненти (види) здоров'я, зокрема:

1. Соматичне здоров'я - поточний стан органів та систем організму людини, - основу якого складає біологічнапрограма індивідуального розвитку, опосередкована базовими потребами, домінуючими на різних етапах онтогенетичного розвитку.

2. Фізичне здоров'я - рівень росту і розвитку органів і систем організму, - основу якого складають морфофізіологічні та функціональні резерви, що забезпечують адаптаційні реакції.

3. Психічне здоров'я - стан психічної сфери, - основу якого складає стан загального душевного комфорту, що забезпечує адекватну поведінкову реакцію. Такий стан зумовлено як біологічними, так і соціальними потребами, в також можливостями їх задоволення.

4. Моральне здоров'я - комплекс характеристик мотиваційної і потребностно-інформативної сфери життєдіяльності, - основу якого визначає система цінностей, установок і мотивів поведінки індивіда в суспільстві.

Моральним здоров'ям опосередкована духовність людини, тому що воно пов'язане з загальнолюдськими істинами добра, любові та краси [19; 26; 35; 38].

В. Коваль окреслив питання здоров'я, зокрема до них можна віднести: специфічна (імунна) і неспецифічна стійкість до дії пошкоджуючих факторів; показники росту і розвитку; функціональний стан і резервні можливості організму; наявність і рівень якого-небудь захворювання або дефекту розвитку; рівень морально-вольових і ціннісно-мотиваційних установок [14; 25]

Такі вчені як, М. Антропова, Є. Кудрявцева, М. Мамардашвили наголошують, що здоровий спосіб життя - це спосіб організації виробничої, побутової і культурної сторін життєдіяльності, який склався у людини, що дозволяє в певній мірі реалізувати свій творчий потенціал.

В. Горащук здоровий спосіб життя розглядає як діяльність, спрямовану на формування, збереження, зміцнення і відновлення здоров'я людей як умови ы передумови здыйснення, розвитку інших сторін і аспектів способу життя.

Н. Болдін, А. Борисенко, Д. Ізуткін, Ю. Лісіцин здоровий спосіб життя розглядають як відносно окрему частину життя людини, на яку відводиться певний час.

Для вирішення всіх практичних і наукових питань здоров'я, важливе значення має сучасне визначення самого поняття здоров'я. В літературі можна зустріти дуже багато визначень здорового способу життя. За даними Є. Булич, Г. Муравова у науковій літературі існує 99 визначень поняття здоров'я.

І. Брехман дає визначення, виходячи з концепції «людина в потоці інформації», «здоров'я людини - її здатність зберігати відповідно віку стійкість в умовах різних змін кількісних та якісних параметрів триєдиного потоку сенсорної, вербальної та структурної інформації».

Г. Сигерист дає наступне визначення здорової людини: «здоровою може вважатись людина, яка характеризується гармонійним фізичним та розумовим розвитком і добре адаптована до навколишнього фізичного та соціального середовища. Вона повністю реалізує свої фізичні й розумові здібності, може пристосуватись до змін у навколишньому середовищі, якщо вони не виходять за рамки норм і вносять посильний вклад у благополуччя суспільства, що відповідає його здібностям».

Б. Чумаков охарактеризує здоровий спосіб життя, як «активна діяльність людей, спрямована, в першу чергу, на збереження і поліпшення здоров'я. При цьому має враховуватися те, що спосіб життя людини і сім'ї не складається сам по собі в залежності від обставин, а формується протягом життя цілеспрямовано і постійно. Формування здорового способу життя є головним важелем первинної профілактики у зміцненні здоров'я населення через зміни стилю й укладу життя, його оздоровлення з використанням гігієнічних знань у боротьбі зі шкідливими звичками, подоланням несприятливих сторін, пов'язаних з життєвими ситуаціями»[15; 135].

Л. Сущенко ззазначає здоровий спосіб життя формується всіма сторонами і проявами суспільства, пов'язаний з особистісно-мотиваційним втіленням індивідом своїх соціальних, психологічних та фізіологічних можливостей і здібностей. «Від того, наскільки успішно вдається сформувати і закріпити у свідомості принципи і навички здорового способу життя в молодому віці, залежить в подальшому вся діяльність, що перешкоджає розкриттю потенціалу особистості» [32; 36]

Таким чином, під здоровим способом життя слід розуміти типові форми і способи повсякденної життєдіяльності людини, які зміцнюють і удосконалюють резервні можливості організму, забезпечуючи тим самим успішне виконання своїх соціальних та професійних функцій незалежно від політичних, економічних і соціально-психологічних ситуацій. І висловлює орієнтованість діяльності особистості в напрямку формування, збереження і зміцнення як і індивідуального, так і суспільного здоров'я.

За сучасними уявленнями Ц. Короленка, В. Матвєєва в поняття здорового способу життя входять наступні складові: відмова від шкідливих звичок; раціональне харчування; загартовування; особиста гігієна; позитивні емоції; оптимальний руховий режим.

В працях С. Архипова, І. Звєрєва наголошується на необхідності формування належної мотивації до здорового способу життя з раннього віку.

Л. Анісімов, Ю. Василькова, І. Дубровіна, Г. Кулініч, Б. Нікітін в своїх працях дослідили питання необхідності проведення профілактичних заходів зокрема: виховання вольових якостей характеру, знання правових засад охорони здоров'я, правильне ставлення до життєвих цінностей, формування інтересу до творчої, пізнавальної діяльності, створення умов для соціального та професійного самовизначення.

Профілактика (у перекладі з грецької - запобіжний, попереджувальний) - це цілий комплекс заходів, які спрямовані на те, щоб забезпечити високий рівень здоров'я людей, їх творчого довголіття, усунення причин захворювань (наприклад, попередження розвитку шкідливих звичок), створення кращих умов для праці , побуту, відпочинку [3; 7; 10].

Л. Боднар, Р. Вайнола, О. Єлізаров в своїх працях виділяють види профілактичної роботи соціального педагога з реалізації права неповнолітнього на охорону здоров'я:

- Залучення дітей до діяльності з охорони свого фізичного, емоційного і соціального здоров'я;

- Навчання культурі використання вільного часу з урахуванням можливостей і потреб особистості, кількості годин, відведених на ті чи інші заняття, загального режиму в школі і сім'ї;

- Цілеспрямоване навчання способам спостереження за своїм станом і його саморегуляція у діяльності і спілкуванні;

- Формування етнокультури дітей.

В. Войтенко, І. Смірнов, А. Царенковважають, що у реальному житті всі чотири складові - соціальна, духовна, фізична, психічна діють одночасно. Інтегрований вплив цих складових визначає стан здоров'я людини як цілісного складного феномену. До основних передумов життя здоров'я зараховують дев'ять чинників:мир, дах над головою, соціальна справедливість, освіта, харчування, прибуток, стабільна екосистема, сталі ресурси, спосіб життя.

1.2 Теоретичні засади підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров'я дітей у сім'ї

Соціальний педагог -- фахівець з соціального виховання, який здійснює посередницьку роль між людиною та соціальним середовищем з метою їх духовного розвитку та гармонізації їх відносин на особовому, між особовому та надособовому рівнях. Соціальний педагог як професія офіційно зареєстрована лише в квітні 1991 р. [19, С. 4-5].

Соціально-педагогічна діяльність - це різновид професійної діяльності, спрямована на надання допомоги дитині в процесі її соціалізації, засвоєння ним соціокультурного досвіду і на створення умов для її самореалізації [7; 17; 19].

Професійна соціальна-педагогічна діяльність з формування здорового способу життя реалізується з урахуванням вікових та індивідуальних фізіологічних і психологічних особливостей дітей і дорослих. Особлива увага приділяється таким віковим етапам, як дошкільний, підлітковий і юнацький, коли має місце особливо інтенсивний ріст і перебудова функціонального стану всіх систем життєдіяльності організму, що розвивається.

Зміст соціально-педагогічної діяльності, що забезпечує досягнення поставлених мети та завдань, багато в чому залежить від спеціалізації, місця роботи соціального педагога. У найзагальнішому вигляді можна виділити наступні його складові: системне вивчення індивідуальних особливостей особистості підопічного, соціально-педагогічних впливів мікросередовища; встановлення професійного (особистісно-ділового) контакту, взаємодії з особистістю (групою), яка потребує допомоги; соціально-педагогічне управління способами активізації самостійності особистості в процесі її самореалізації; соціально-педагогічна опіка і посередництво; соціально-педагогічна підтримка особистості в критичних, кризових, проблемних ситуаціях; соціально-педагогічна підтримка дитинства (особливий вид соціально-педагогічної діяльності, яка спрямована на виявлення і вирішення проблем дитини з метою забезпечення і захисту його прав на повноцінний розвиток і освіту).

Тобто, метою діяльності соціального педагога є створення умов для психологічного комфорту і безпеки дитини, задоволення її потреб за допомогою соціальних, правових, психологічних, медичних, педагогічних механізмів попередження та подолання негативних явищ у сім'ї, школі, найближчому оточенні та інших соціумах [31].

Цілі соціально-педагогічної діяльності мають об'єктивний і суб'єктивний характер. Процес досягнення цілей спрямований на вироблення такої поведінки, дії людини (групи), в яких проявляється соціальна активність самої особистості. Категорія дії розглядається як основна одиниця діяльності. Для розуміння суті дії соціального педагога необхідно спочатку починати з визначення цілей чим визначаються цілі спеціаліста в конкретній ситуації, в конкретний час, як ці цілі (а потім і дії) змінюються. Потім в дію має включатися завдання, для вирішення якого визначається «зона ближньої дії». Дія, окрім цілей і завдань, включає операційно-практичні акти (зателефонувати, надати адресну допомогу, дати направлення на консультацію тощо) При цьому вони можуть мати як предметно-матеріальне, так і морально-словесне вираження, і завершується дія аналізом результативності [40, c. 12].

Оцінюючи рівень підготовки і якості соціальної-педагогічної діяльності, А. Капська використовує поняття «професіоналізм», яке характеризує як високий і стійкий рівень знань, умінь і навичок, які дозволяють досягти найбільшого ефекту у професійній діяльності [40, c. 5].

Професіоналізм соціального педагога виявляється в умінні виявляти як гідності особистості, так і «проблемне поле» підопічного, прогнозувати можливі варіанти його розвитку, позитивно впливати на мотивацію, активізуючи процеси самовиховання, саморозвитку. Це можливо при правильному визначенні фахівцем ціннісних орієнтацій, що формуються соціальної мікросистеми, в яку включений дитина. Соціальному педагогу необхідно уміти з'ясувати соціальні ролі, виконувані дитиною, багато в чому визначають його потреби і поведінку. Адже в широкому сенсі професійна соціально-педагогічна діяльність спрямована на формування і розвиток моральної сфери особистості, соціально значущих установок в життєвому самовизначенні [21].

Аналізуючи досвід практичної соціально педагогічної діяльності, можна виділити такі професійні знання соціального педагога: основні історичні факти, дати, події та імена історичних діячів; типологію, основні джерела виникнення та розвитку масових соціальних рухів, форм соціальних взаємодій, фактори соціального розвитку, типи та структуру соціальних організацій, їх аналіз; умови формування особи, її свободи, відповідальності за збереження життя, природи, культури, розуміння ролі насильства та ненасильства в історії та людській поведінці, моральних зобов'язань людини стосовно себе та інших людей; знати специфіку роботи в різноманітному соціальному середовищі; мати наукове уявлення про соціологічний підхід до трактування особистості, чинники її формування в процесі соціалізації; основні закономірності та форми регуляції соціальної поведінки; соціальні спільноти та соціальні групи [22], окрім цих знань соціальний педагог повинен знати основи законодавства України, нормативні документи, державну мову тощо [9]. Та бути обізнаним в психологічних, педагогічних, історичних, економічних, валеологічних, екологічних науках [39].

До професійних вмінь соціального педагога, зокрема Р. Овчарова відносить: аналітичні, що передбачають теоретичний аналіз соціальних процесів, які негативно позначаються на становленні та розвитку дитини; моделювання подальшої спільної діяльності з метою запобігання утруднень соціально педагогічного характеру на основі виокремлення проблеми; прогностичні вміння - передбачають здатність обґрунтовувати мету діяльності, формулювати завдання, відбирати зміст, методи та форми впливу, моделювати очікувані результати; враховувати можливі відхилення від визначеної мети, окреслювати етапи роботи, регламентувати час і планувати спільні дії; проективні, що передбачають визначення конкретного змісту діяльності на основі врахування мети і завдань, а також специфіки мотиваційної сфери дитини; врахування особистісних можливостей соціального педагога, рівня професійної компетентності та матеріальних умов; створення програми розвитку для окремої дитини; рефлексивні, що передбачають самоаналіз власної діяльності на кожному етапі, осмислення як позитивних результатів, так і причин утруднень; комунікативні, що відображають культуру міжособистісного спілкування і передбачають уміння встановлювати контакт, виділяти головне і другорядне в інформаційному потоці, вміння слухати і чути, створювати і розвивати позитивні стосунки, сприймати та адекватно інтерпретувати вербальну і невербальну поведінку дитини, проявляти толерантність [22] .

Виходячи з професійних вмінь соціального педагога в науковій літературі обґрунтовані особистісні якості соціального педагога, зокрема М. Галагузова виокремлює наступні: гуманістичні якості (доброта, альтруїзм, почуття власної гідності і ін); психологічні характеристики (високий рівень протікання психічних процесів, стійкий психічний стан, високий рівень емоційних і вольових характеристик); психоаналітичні якості (самоконтроль, самокретичність, самооцінка); психолого-педагогічні якості (комунікабельність, емпатичність, візуальність, красномовність та ін.); особливості нервової системи: емоційна стійкість і підвищена працездатність в процесі спілкування, що дозволить протистояти емоційній втомі при роботі з дітьми і розвитку синдрому «емоційного згоряння» [31].

Наукові узагальнення праць вчених [14; 23; 27] здоров'яформуючі можливості процесу підготовки майбутніх соціальних педагогів визначають трьома складовими:

-включення до освітніх програм курсової підготовки спецкурси: «Сучасні підходи у сфері охорони громадського здоров'я та його популяризації», «Здоров'я соціального педагога», проведення семінарів тренінгів: «Здоров'я - моя цінність», «Психологія екстремальних станів», «Тренінг професійно-особистісного зростання»;

- використанням освітніх програм, особистісно орієнтованих форм і методів (інтерактивні методи навчання, робота за індивідуальними програмами й ін.), які сприяють професійному й особистісному розвитку;

- організацією освітнього процесу з урахуванням пріоритету збереження й зміцнення здоров'я педагога.

Аналіз програм навчальних дисциплін освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму підготовки 6.010106 «Соціальна педагогіка» дав можливість виділити які дисципліни, котрі орієнтовані, безпосередньо чи опосередковано, на формування готовності до здоров'язберігаючої та здоров'ятворчої діяльності, до сприяння здоров'ю вихованців. До них, зокрема, належать вікова фізіологія й валеологія, основи медичних знань, екологія, безпека життєдіяльності, основи психології, загальна педагогіка, основи соціалізації особистості, соціальна педагогіка, педагогіка сімейного виховання, теорія й історія соціального виховання, соціальна робота у сфері дозвілля, етнопедагогіка, технології соціально-педагогічної діяльності, самовиховання та саморегуляція особистості, екокультура особистості, теорія й методика роботи з дитячими та молодіжними організаціями України, технологія соціального виховання, основи педагогічної конфліктології, соціальна робота у сфері дозвілля тощо. Усі вони, входячи до обов'язкового для вивчення переліку навчальних дисциплін, певним чином розглядають питання здоров'я, його змісту і складників, його визначальних чинників, ролі різних аспектів здоров'я в житті людини.

До програм професійної підготовки соціальних педагогів включені предмети вільного вибору студентів, зокрема такі з них, як: профілактика девіантної поведінки, позашкільна педагогіка, робота в літньому оздоровчому таборі, соціально-педагогічна робота з групами ризику, робота з ВІЛ-інфікованими та їх сім'ями, основи громадського здоров'я, формування здорового способу життя, основи соціально-медичної роботи, соціально-педагогічні технології збереження та відновлення здоров'я, соціальна робота в галузі охорони здоров'я, превентивна робота з молоддю за методом «рівний рівному» тощо.

Під час проходження практик - літньої педагогічної, навчально-виховної, навчально-технологічної оволодівають спеціальним набором практичних вмінь професійної здібності. В межах проходження практики студенти відвідують міські та районні центри соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді, служби у справах дітей, центри денного перебування для дітей із кризових сімей, притулок для та соціальний гуртожиток, загальноосвітні навчальні заклади різних типів, зокрема й школи-інтернати, центр профілактики підліткової наркоманії, алкоголізму та тютюнопаління, центр профілактики й боротьби зі СНІД, громадські організації соціальної спрямованості тощо.

Соціальний педагог ставить піклування про здоров'я та фізичний розвиток дітей на перше місце («Нема щастя без здоров'я», «Здоровому все здорово»), цього, по суті, й розпочинається виховання дитини в сім'ї, а також підносить значення фізичного розвитку тому, що він створює добрі передумови для повноцінної й активної трудової діяльності. Кожний батько й мати знають, що своєчасне формування в дитини рухових навичок, удосконалення її фізичних якостей і зміцнення здоров'я допомагають їй успішно оволодівати трудовими діями.

Потрібно щоб батьки, піклуючись про фізичний розвиток дитини, всіляко заохочували її до рухів. Чим більше дитина рухається, тим краще росте і розвивається («Як дитина бігає і грається, то їй здоров'я усміхається»). Коли дитя швидко росте і міцніє, то батьки відзначають: «Росте, як каченя на воді», «Росте, як на дріжджах». Щоб дитина швидко навчилася ходити, дорослі приставляють її до спеціальних візочків-ходунків. Велике значення має правильне харчування. Для малят найціннішим вважається молоко матері. Український фольклор опоетизував цілющі властивості материнського молока. Крім того, дитя гартують, прищеплюючи певні гігієнічні вміння і навички.

Найпоширенішим, найдійовішим і до того ж загальнодоступним засобом фізичного виховання дітей у народній педагогіці є оздоровчі сили природи -- сонячні промені, свіже повітря і вода.

Соціальний педагог рекомендує тривале перебування дітей на свіжому повітрі, сонці. Велика користь сонячного світла була помічена дуже давно. Великі цілющі властивості сонця (ярила) широко використовували ще давні слов'яни, в яких побутував звичай винесення хворих з хатин під прямі або розсіяні промені сонця. Сонячне світло зміцнює здоров'я, сприяє нормальному розвитку організму.

У сім'ї дорослі прищеплюють дітям елементарні гігієнічні навички, вимагаючи, щоб вони щодня вмивалися, тримали в чистоті тіло, одяг і взуття, постіль, житло, а під час харчування добре пережовували їжу. Дітей систематично купають. До купання вдаються вже на другий чи третій день народження немовляти. Воно має медико-профілактичне значення («щоб дитина чистенька і пахуча була»).

У забезпеченні фізичного виховання дітей у сім'ї велику роль відіграють батьки. Саме вони є прикладом для своїх дітей у ставленні до фізичної культури. Прекрасна традиція коли і мати, і батько самі вранці роблять ранкову зарядку й залучають до неї дітей, катаються разом з ними на лижах і велосипедах, беруть участь у походах і прогулянках.

З метою здійснення нормального фізичного розвитку дитини соціальні педагоги звертають увагу на необхідність додержання режиму дня, харчування та сну, рівномірного чергування роботи й відпочинку.

Соціальна педагогіка послідовно обстоює фізичне виховання як один з основних компонентів гармонійного розвитку особистості.

Також одним із важливих факторів підготовки соціальних педагогів до зміцнення здоров'я дітей у сім'ї є тенденція переходу від теоретичного до практичного навчання з використанням інтерактивних форм роботи [25; 30; 33]

Науковці О. Безпалько, Р. Вайнола, Н. Зимівець, І. Захарченко, Т. Лях стверджують, що одним з основних завдань інтерактивної гри є створення умов для знаходження її учасниками нового значущого досвіду соціальної поведінки, що допоможе їм розібратися в різних життєвих ситуаціях, з розумінням та аналізом яких до цього були певні труднощі.

Взаємодія у цьому випадку виступає каталізатором і доповнює систему знань, що були раніше в учасників, і уявлень стосовно певних життєвих ситуацій. Таким чином, настільну гру можна визначити як інтерактивний метод навчання, заснований на досвіді, отриманому у результаті спеціально організованої взаємодії учасників із метою зміни.

У дослідженнях Т. Л. Лях до інтерактивних методів можуть бути віднесені ті методи навчання, котрі організовують процес соціальної взаємодії, на підставі якого в учасників виникає певне «нове» знання, що народилося безпосередньо в ході цього процесу взаємодії або стало його результатом [ 11 с. 117].

До інтерактивних методів підготовки соціальних педагогів до зміцнення здоров'я дітей у сім'ї відносяться і настільні ігри. Настільні інтерактивні ігри були створені з метою інформування майбутніх соціальних педагогів про особливості роботи з сім'ями, в яких порушена репродуктивна функція та в яких актуальне питання формування відповідального батьківства, сприяння формуванню особистісних якостей, необхідних в роботі з сім'ями, а також виробленню навичок надання допомоги сім'ям даної категорії.

Настільні ігри по підготовці соціальних педагогів до зміцнення здоров'я дітей у сім'ї, відносяться до групової форми роботи і мають добровільний, але одночасно і змагальний характер, мають чітко визначену мету та передбачений результат. Настільні ігри є також найбільш ефективним методом активізації та залучення студентів до розв'язання проблем сім'ї за рахунок змістовності самої гри і здатності викликати в студентів та соціальних педагогів високе емоційне збудження [11; 17].

1.3 Обгрунтування підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоровя дітей у сімї

Сім'я - це мала соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, дітей (власних і прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Сучасна сім'я зберегла і виконує такі функції: репродуктивну, виховну, економічну, рекреативну, господарсько-побутову, комунікативну, регулятивну.

Сім'я складається з трьох основних підсистем: чоловік-дружина; батьки-діти; дитина-дитина, у яких визначається тип спілкування. За стилем спілкування визначають тоталітарні, ліберальні та партнерські типи сімей.

Соціальний педагог повинен зосереджуватися на роботі з такими категоріями дітей: - діти, з сім'ї, яка складається з різних поколінь; - одна дитина в сім'ї; - дитина, з молодої сім'ї, сім'ї студентів; - дитина, з неповної сім'ї; - позашлюбна дитина; - дитина, з сім'ї в повторному шлюбі; - дитина, з сім'ї "маленької мами"; - дитина, з сім'ї біженців, військових, емігрантів, віруючих; - дитина-сирота, дитина-інвалід; - дитина, з сім'ї наркоманів, алкоголіків, матері-повії; - дитина, з багатодітної сім'ї; - усиновлена дитина; - хвора дитина.

Кожна сім'я має свою специфіку, свій характер сімейного благополуччя, а відтак соціально-педагогічна робота з сім'єю носить індивідуальний характер. Збереження здоров'я дітей у сім'ях за разними категоріями буде відбуватися по-різному.

Організація підготовки майбутніх соціальних педагогів до здійснення діяльності зі сприяння покращенню здоров'я дітей та молоді не можлива без визначення чітких критеріїв результативності такої підготовки.

Основою для визначення таких критеріїв, на думку В. Кратінової та Н. Ларіонової, є такі складники професійної готовності:

1. Ціннісно-змістовна готовність, для якої характерна позитивно спря мована мотивація до професії в поєднанні з компетентним уявленням про неї, усвідомленням цінності індивідуального здоров'я людини та громадсь кого здоров'я, інтересу до популяризації відповідального ставлення до здоров'я, сформованістю переконань у необхідності такої роботи.

2. Інструментально-технологічна готовність, що характеризують не лише достатнім рівнем володіння професійним інструментарієм, але й сформованістю комплексу професійних умінь, навичок, та яка включає й когнітивний компонент (сформованість наукового уявлення про здоров'я людини, його складники, концептуальні засади та стратегії здоров'язберігаючої діяльності, чинники ризику, механізми та наслідки їхнього шкідливого впливу на здоров'я, чинники захисту чи мінімізації такого впливу), й операційний компонент (володіння вміннями та навичками фізичного самовдосконалення; володіння різноманітними методами й технологіями роботи зі сприяння покращенню здоров'я; сформованість комунікативної культури).

3. Етико-поведінкова готовність, для якої властива сформованість стійких переконань у морально-етичній цінності такого феномену, як здоров'я, свідомих стійких настанов на дотримання здорового способу особистого життя, на врахування етичності цілей, змісту та засобів роботи щодо сприяння зміцненню здоров'я, етичних норм фахової діяльності.

4. Оцінно-рефлексивна готовність, що спрямована на усталеність адекватної професійної Я-концепції в поєднанні зі стійкою мотивацією до аналізу й оцінювання процесів, явищ і результатів професійної діяльності, до самоаналізу, професійного самовдосконалення, розвитку своїх творчих здібностей; сформованість системного уявлення про вимоги до особистісно-професійних характеристик спеціаліста, що здійснює роботу зі сприяння поліпшення здоров'я [9, с. 174 - 175].

5. Управлінська готовність, яка полягає в здатності й умінні фахівців прогнозувати, планувати, організовувати, контролювати й аналізувати процес і результат власної професійної діяльності.

Спробуємо розкрити зміст, напрями та способи професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери до сприяння покращенню здоров'я дітей і молоді.

Як зазначають Н. Заверико та Н. Зимівець, підготовка соціальних педагогів/працівників до зміцнення здоров'я дітей у сім'ї передбачає:

- опанування студентами знань щодо понять «здоров'я», «здоровий спосіб життя», «відповідальне ставлення до здоров'я», «сприяння здоров'ю», механізмів збереження та зміцнення здоров'я, шляхів забезпечення тривалого активно-творчого життя;

- формування валеологічного світогляду - системи відповідних переконань особистості й почуття відповідальності за власне здоров'я, його визначальні детермінанти, що спрямована на оздоровлення організму, «інвестування» в здоров'я, оскільки внески в здоров'я сьогодні сприятимуть процвітанню та благополуччю завтра;

- формування персональних умінь та навичок попередження захворювань, функціональних відхилень, шкідливих звичок, психопрофілактики емоційних зривів, стресів та депресивних станів;

- здійснення активної превентивної роботи та організації інтерактивних форм навчання підлітків та молоді здоровому способу життя [3, с. 58; 9, с. 109].

На основі визначених структурних компонентів соціального педагога були виділені чотири рівні його підготовки.

Низький (адаптивний) рівень підготовки майбутнього соціального педагога характеризується нестійким ставленням до сімейних реалій, діяльність не спрямована на вирішення певних завдань. Ставлення до знань індиферентне, система знань і готовність їх використовувати в разі необхідності - відсутні. Технологічна готовність в основному базується на попередньому досвіді. Практична діяльність будується на основі алгоритмізованих схем і творчий підхід в діяльності не виявляється.

Середній (репродуктивний) рівень відрізняється проявом тенденцій до стійкого ціннісного ставлення стосовно сім'ї. Мають місце більш висока оцінка значення знань і тенденція до їх поглиблення і розширення, здатність до цілепокладання і планування своєї діяльності і прогнозу її наслідків. Творча активність проявляється в елементах пошуку нових нестандартних рішень у відносно стандартних ситуаціях.

Достатній (евристичний) рівень підготовки майбутніх соціальних педагогів характеризується більшою цілеспрямованістю, стійкістю, усвідомленням шляхів і засобів педагогічної діяльності. Має місце значне вдосконалення технологічного компоненту, що свідчить про становлення особистості, яка вже здатна вирішувати складні оціночно-регулюючі завдання. Діяльність характеризується вираженою гуманістичною спрямованістю. Творча активність проявляється постійним пошуком новітніх соціальних технологій.

Високий (креативний) рівень відрізняється високим рівнем знань, їх мобільністю і тенденцією до оновлення і поглиблення; наявністю стійких валеологічних цінностей. Технологічна готовність майбутнього соціального педагога має цілісний, завершений характер. В діяльності (в тому числі і навчальній) важливе місце займають такі форми творчої активності, як імпровізація та інтуїція, що забезпечує продуктивне вирішення поставлених завдань, а саме забезпечення здоров'я дітей у сімї.

Щоб підтвердити необхідність розробки програми необхідно, провести експериментальне дослідження, для чого нами було взято дві групи 411 та 412 СП і проведено в них опитування за трьома критеріями, щоб визначити їх знання, уміння і якості. Використовувались: тест, анкета у яких містилися запитання, що дозволили з'ясувати підготовку майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров'я дітей у сім'ї та словесне опитування студентів.

Аналіз матеріалів опитування дозволив з'ясувати, що знання у обох групах майже на однаковому рівні, середнє арифметичне всіх відповідей респондентів у 411 СП групі становить 52,4%, а у 412 СП групі становить 52,6%.

Це підтверджується тим, що більшість студентів не мають повної готовності до зміцнення здоровя дітей у сім'ї. Опитування дозволило з'ясувати, що як і у 411 так і у 412 СП групі є студенти неурівноважені, тривожні, які не уявляють собі практичної діяльності в цьому напрямі.

РОЗДІЛ 2. РОЗРОБКА ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ФОРМ ТА МЕТОДІВ

2.1 Розробка форм та методів підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров'я дітей у сім'ї

Процес активізації навчання вимагає певної спільної діяльності викладача і студента, застосування різних засобів, форм, системи дій, прийомів, спрямованих на розв'язання навчальних завдань.

Наша програма передбачає застосування форм і методів таких як лекції, бесіди та круглий стіл.

Спираючись на те , що в системі активізації навчання лекційний метод займає провідне місце, бо лекція - основна форма проведення навчальних занять у навчальному закладі, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу.

Лекція - це логічно викладений, системно послідовний комплекс усних методів навчання (інформаційне повідомлення, пояснення, розповідь), спрямований на реалізацію студентами репродуктивної творчої активності. В своїй структурі лекції базуються на основі поєднання історичного та логічного принципів, а в окремих лекціях можлива перевага одного з них. Зовнішня структура лекції - вступ, виклад, заключна частина. Це не обов'язкові складові кожної лекції, однак «логічна стрункість, зіставляння і взаємозв'язків окремих частин лекції - необхідні умови її успіху».

Вступ має бути коротким, живим та виразним: функціонально це «камертон», який має настроїти аудиторії на продуктивну навчальну роботу. В подальшому викладі, як правило, лектор послідовно називаючи свою думку, спрямовує слухачів на розуміння ідей лекції, застосовуючи різні докази правильності науково-теоретичних положень, ілюструючи їх прикладними, цифровими, наочними посібниками.

Дуже важко давати короткі узагальнюючі висновки з окремих питань теми. У заключній частині підводиться підсумок, дається необхідне узагальнення, робляться науково-теоретичні і практичні висновки для спрямування подальшої самостійної роботи студентів та створення наукової основи для наступної лекції.

Значну допомогу у визначенні структури лекції та відборі навчального матеріалу надає план лекції з приблизним розподілом часу з окремих питань. Для кінцевого визначення змісту та структури лекції необхідний конспект різного ступеня деталізації в залежності від досвіду викладача. Для викладача-початківців необхідно мати повний, розгорнутий текст лекції. Але в аудиторії викладач не повинен дослівно її зачитувати студентам.

Лекція повинна читатись образно, викладачу необхідно користуватись образами і порівняннями , взятими з реального життя чи народної творчості. Не можно спілкуватись з аудиторією мовою цифр, наукових фактів, законів, висновків.

Важливою умовою формування активності студентів є організація уваги. Організувати увагу студентів означає спрямувати їх свідомі дії на зміст навчального матеріалу, спонукати їх до міркування, осмислення.

Врахування наведених психолого-педагогічних умов під час лекції не тільки підвищує результативність засвоєння навчального матеріалу, а й стимулює формування продуктивних пізнавальних потреб та мотивів навчання.

Найпоширенішою роботою з майбутніми соціальними педагогами є бесіда. Успішне проведення бесіди сприяє підвищенню продуктивності праці (2-12%).

Як, відомо бесіда є також одним з найпродуктивніших методів в психології особи, що дають можливість вглядітися у внутрішній світ людини, багато в чому зрозуміти його складний, часто суперечливий зміст.

Особливе місце бесіди в арсеналі методів дослідження особи пов'язане також з тим, що, хоча даний метод не вимагає залучення складної додаткової апаратури і устаткування він в той же час, як жоден інший, пред'являє високі вимоги до експериментатора, його майстерності, професійної зрілості.

Бесіда - це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо.

Орієнтовно можно назвати такі функції бесіди: обмін інформацією щодо здоров'я та здорового способу життя; формування перспективних заходів і процесів; контроль і координація вже розпочатих дій в сім'ї; взаємне спілкування в сім'ї під час виконання виробничих завдань; стимулювання один одного в сім'ї в новому напрямку; розв'язання всією сім'єю проблем, що виникли в якійсь ситуації,та ін.

Кожна бесіда - це нова тема. Це завжди процес творчий, що приносить радість відкриття нового в житті, у співрозмовника й у собі.

Інтерактимвна домшка -- це гнучкий інструмент, що поєднує в собі простоту звичайної маркерної дошки з можливостями комп'ютера. У комбінації з мультимедійним проектором стає великим інтерактивним екраном, одним дотиком руки до поверхні якого можна відкрити будь-який комп'ютерний додаток або сторінку в інтернеті й демонструвати потрібну інформацію або просто малювати. Усе, що ви намалювали або написали, програмне забезпечення інтерактивної дошки дає змогу зберегти у вигляді комп'ютерних файлів, роздрукувати, надіслати електронною поштою, навіть зберегти у вигляді Web-сторінок і розмістити їх в інтернеті. Під час роботи з інтерактивною дошкою учень засвоює інформацію не тільки через аудіальний і візуальний канали сприйняття, але й через кінестетичний, що майже не використовується в сучасній педагогіці. Тому діти, які недоотримали інформації через цей канал -- є потенційними «трійочниками». Цю ситуацію можуть виправити саме інтерактивні технології -- кожен учень інтуїтивно обирає найзручніший для себе спосіб сприйняття інформації при роботі з інтерактивною дошкою.

Найбільшої популярності інтерактивні дошки набули в середніх та вищих навчальних закладах. Дослідження показали, що в классах та аудиторіях з інтерактивною дошкою діти хочуть вчитися більше.

Проведення круглого столу є популярним методом в роботі майбутнього соціального педагога. Його проводять з метою пошуку найраціональніших шляхів розв'язання проблем, для прийнятих рішень, програм розвитку організації тощо.

Характерним для нього є:

* визначення мети обговорення (наприклад, узагальнити ідеї і думки щодо обговорюваної проблеми);

* виступи всіх учасників круглого столу мають характер опанування (кожний повинен висловлювати думку з приводу обговорюваного питання, а не з приводу думок інших учасників);

* всі учасники обговорення рівноправні і ніхто не має права диктувати свою волю і рішення.

Водночас слід зауважити, що відсутність набору декількох ролей характерна не для всіх круглих столів. Проведення круглого столу передбачає дотримання певних правил. Для досягнення позитивного результату і створення ділової атмосфери необхідно: передбачити оптимальну кількість учасників (якщо круг фахівців великий, має бути не один ведучий, а два. Для аудиторії в 20-30 осіб необхідний один модератор і асистент, який забезпечує роботу технічних засобів для аудіо- і відеозаписів); встановити регламент виступів (як правило, спільний регламент «круглого стола» - 2 години, виступи фахівців і учасників - до 10 хв., участь в дискусії - передбачає час у 3-5 хв); забезпечити відповідне оформлення аудиторії (бажано щоб «круглий стіл» був дійсно круглим і комунікації здійснювалися «обличчям до обличчя», що сприяє груповому спілкуванню і максимальній участі всіх присутніх за круглим столом у дискусії).

В організації і проведенні круглого столу, зазвичай, виділяють три етапи: підготовчий, дискусійний і завершальний (постдискусійний).

Підготовчий етап включає: вибір проблеми (проблема має бути гострою, актуальною, тобто такою, що має різні шляхи вирішення). Ця проблема може носити міждисциплінарний характер і разом з цим представляти практичний інтерес для всіх учасників з точки зору подальшого розвитку системи професійної освіти; підбір модератора (модератор керує проведенням круглого столу, а тому повинен на високому рівні володіти мистецтвом створення довірливої атмосфери, підтримки дискусії та методом нарощування інформації); підбір диспутантів (диспутантами круглого столу є представники різних організацій, соціальні партнери, представники громадських 5 організацій; склад учасників «круглого стола» може бути розширений шляхом залучення представників органів виконавчої влади, професійних співтовариств та інших організаційних структур); підготовка сценарію (проведення круглого стола по заздалегідь спланованому сценарію дозволяє уникнути спонтанності та хаотичності в його роботі).

Окремо зупинимось на сценарії проведення круглого столу, який передбачає: визначення понятійного апарату (тезауруса); коротку змістовну вступну промову модератора, в якій оголошується тема і спектр проблем, що зачіпають в її рамках, контекст бажаного обговорення; перелік питань дискусійного характеру (до 15 формулювань); розробку «домашніх заготовок» відповідей, часом суперечливих і неординарних з використанням репрезентативної вибірки інформації; завершальну мову модератора; оснащення приміщення стандартним устаткуванням (аудіо-відеотехнікою, мультимедійними засобами) з метою підтримки ділової і творчої атмосфери; консультування учасників (дозволяє виробити у більшості учасників певні переконання, які надалі будуть ними відстоюватися); підготовка необхідних матеріалів (на паперовому або електронному носіях): статистичні дані, матеріали експрес-опитувань, проведеного аналізу наявної інформації з метою забезпечення учасників і слухачів круглого столу.

Дискусійний етап складається з: виступу модератора, в якому дається визначення проблем і понятійного апарату (тезауруса), встановлюється регламент, правила спільної технології проведення наради (засідання, заняття) у формі круглого столу і 6здійснюється інформування всіх учасників про спільні правила комунікації. До спільних правил комунікації відносяться рекомендації такого характеру: уникай спільних фраз; орієнтуйся на мету (завдання); умій слухати; будь активний в бесіді; коротко висловлюй думку; здійснюй конструктивну критику; не допускай образливих зауважень на адресу співрозмовника. Для ведучого також існують певні правила: при проведенні «інформаційної атаки» він повинен діяти директивно, жорстко обмежуючи в часі учасників круглого столу. Слідкувати, щоб учасники висловлювалися в певному порядку, оперуючи переконливими фактами, що ілюструють сучасний рівень розв'язання проблеми, винесеної на обговорення; виявляти існуючі думки щодо поставленого питання та акцентувати увагу на оригінальних ідеях; рекомендується формулювати додаткові питання з метою підтримки гостроти дискусії, як-то: що в ситуації є головним? що ви особисто думаєте про це? можете ви навести аналогічний приклад з практики? Або: ви торкнулися в ситуації інших аспектів, наприклад: етичних, психологічних? як би ви це оцінили? які наслідки вирішених проблем? кого це торкнеться, на кому відіб'ється? Можливі такі запитання: чи не пропустили ви важливу для правильного вирішення інформацію? відповіді на дискусійні питання. підводити міні-підсумки за результатами виступів і дискусії (формулювання основних висновків щодо причини і характер розбіжностей за результатами досліджуваної проблеми, способів їх подолання; про систему заходів вирішення даної проблеми). Завершальний (постдискусійний) етап включає: підведення завершальних підсумків ведучим; вироблення рекомендацій або рішень, прийняття резолюції, меморандуму; визначення спільних результатів заходу, що проводиться.

Застосування дистанційних технологій дає змогу проводити віртуальні круглі столи.

На сучасному етапі модернізації системи управління професійно-технічною освітою набувають важливості круглі столи як метод експертної оцінки. У такому разі в його роботі беруть участь з рівними правами декілька експертів під керівництвом модератора. Учасники спочатку висловлюються в певній послідовності, а потім переходять до вільної дискусії. Зазвичай ціллю такого круглого столу є виявлення спектру думок з поставленої проблеми; з різних точок зору обговорити суперечливі моменти, пов'язані з проблемою, винесеною на обговорення. Інколи, для додання гостроти дискусії, на засідання круглого столу навмисно запрошують представників різних шкіл, різних поколінь. Це також зменшує небезпеку здобуття однобічних знань і отримання помилкових рішень.

Таким чином, круглі столи - це демократичний варіант проведення інтенсивних дискусій. Вони організовуються для винесення колегіальних ухвал з низки проблем. Методика круглого столу може бути різною, але організація круглого столу потребує спеціальної підготовки [6; 13].

2.2 Впровадження форм і методів підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров'я дітей у сім'ї

В заняття 411 СП групи було впроваджено лекції з розробленої програми. Цю програму було розроблено на підставі аналізу літературних джерел (розділ 1) та соціально-педагогічних передумов, що було виявлено нами під час опитування студентів.

Ми проводили лекцію «Сім'я як специфічна педагогічна система». Вона висвітлювала такі питання, як: сім'я, родина; функції сім'ї; виховання дітей та його мета; засоби виховних завдань в сім'ї. З цієї лекції студенти дізналися:

- Визначення сім'я та родина.

- Сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства.

- Основними функціями сучасної сім'ї є економічна, репродуктивна, виховна, реактивна, комунікативна, регулятивна.

- Виховання дітей - одна з найважливіших функцій родини. Вона забезпечує належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального й духовного розвитку дитини, становлення особистості.

- Родинне виховання - це виховання дітей в сім'ї батьками, родичами, опікунами або особами, що замінюють батьків. Специфічною особливістю родинного виховання є те, що воно здійснюється в контексті життя самої сім'ї, на основі внутріродин-них стосунків, трудових та опікунських обов'язків і родинно-побутової культури. Його визначальна роль обумовлена, як ми вже зазначали, глибинним впливом на весь комплекс фізичного і духовного життя дитини. Сім'я - перше джерело, з якого починається велика ріка почуттів і переконань. В. О. Сухомлинський.

- Метою родинного виховання є формування якостей і властивостей особистості, які допомагають гідно долати труднощі й перепони, що трапляються на життєвому шляху. Досвід численних поколінь засвідчує, що до таких якостей й властивостей належить фізичне здоров'я, розвинутий інтелект, працьовитість, моральність, духовність, готовність до сімейного життя. Саме вони й складають головну мету родинного виховання.

- Методи сімейного виховання - це способи, шляхи, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей. Вони не вирізняються від розглянутих вище загальних методів виховання, але мають свою специфіку: надзвичайно важливу роль у вихованні дітей відіграє особистий приклад батьків, їх авторитет; вплив на дитину є більш індивідуалізованим і здебільшого грунтується на її конкретних вчинках.

- Всіма батьками використовуються: переконання (пояснення, настанова, порада, розповідь, навіювання та інші); вправи і привчання, організація різних доручень і обов'язків дітей, режиму їх навчання, праці та відпочинку; заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива), покарання (позбавлення задоволень, відмова від дружби). Сімейна педагогіка обережно підходить до покарання дітей і не схвалює методів, які шкодять фізичному і психічному здоров'ю дитини і принижують людську гідність.

...