Дослідження здібностей здійснюється у контексті особистісно-діяльнісного (Б. Ананьєв, Т. Артем'єва, О. Ковальов, В. Крутецький, В. М'ясищев, К. Платонов, О. Леонтьєв та ін.) і функціонально-генетичного (Е. Голубєва, Є. Ільїн, Н. Лейтес,

С. Максименко, Т. Хрустальова, В. Шадріков) підходів, представники яких виявили і ґрунтовно дослідили суттєві якості здібностей. Останніми роками у дослідженні проблематики здібностей для психологів характерним є системний підхід з позиції теорії функціональних систем (В. Шадріков), комплексного дослідження здібностей (Е. Голубєва).

Об'єкт дослідження - педагогічні здібності студентів вищого навчального закладу.

Предмет дослідження - психологічні особливості розвитку педагогічних здібностей студентів.

Дослідження ґрунтується на структурно-логічному аналізі та узагальненні науково-теоретичних та методичних джерел, присвячених вирішенню визначеної проблеми.

Постановка задачі

Зміни у системі вищої освіти, пов'язані із соціально-економічними умовами сучасного українського суспільства та поступовою інтеграцією України до європейського та світового співтовариства, висувають якісно нові вимоги до особистості вчителя.

Система загально-педагогічних знань, умінь та навичок є необхідною кожному вчителю для реалізації його соціально-професійних функцій незалежно від спеціальності. Показники ефективної діяльності педагогів значною мірою визначаються рівнем розвитку їх професійних здібностей. Проте аналіз сучасного стану підготовки педагогічних кадрів свідчить про наявну суперечність між зростаючими вимогами суспільства до рівня розвитку здібностей вчителів і практикою професійної підготовки студентів - педагогів. Ця суперечність закладена в рамках чинної системи педагогічного управління розвитком здібностей майбутніх педагогів, яке часто здійснюється без урахування індивідуального рівня розвитку студентів та психологічних особливостей конкретної професійної діяльності.

Мета дослідження - здійснити психологічний аналіз педагогічних здібностей на основі існуючих концептуальних підходів до їх вивчення та розкрити особливості розвитку педагогічних здібностей.

Результати та їх обговорення

Аналіз досліджень з проблеми педагогічних здібностей педагога показує, що їхнє вивчення йшло у декількох напрямках: визначення сутності, компонентного складу і структури педагогічних здібностей; вивчення окремих видів спеціальних здібностей педагога; вивчення впливу предметної специфіки і спрямованості на спеціальні здібності викладача; дослідження спеціальних здібностей педагога у руслі вивчення структури педагогічної діяльності, педагогічної майстерності, професійної компетентності, створення цілісної моделі праці педагога, типології педагогів і т.д., тобто інших, але близьких за своєю сутністю психологічних феноменів; виявлення взаємозв'язку спеціальних здібностей з індивідуальними властивостями викладачів; дослідження професійного становлення педагога.

М.Д. Левітов під педагогічними здібностями він розумів ряд якостей, що мають відношення до різних сторін особистості вчителя: якість мовлення; спритність і швидке орієнтування; розуміння учня, тобто спостережливість; здібність до передачі дітям знань у короткій, цікавій формі; самостійність і творчий склад мислення; організаторські здібності, що є умовами успішного виконання педагогічної діяльності.

До структури особистості педагога О.І. Щербаков включає цілу систему різних індивідуально-психологічних властивостей, що забезпечують успішність та ефективність: пізнавальний інтерес, любов до дітей і потребу працювати з ними, цільний і твердий характер (тактовність, витримка, самовладання), самостійність, діловитість у рішенні життєво важливих завдань, педагогічні здібності (адекватність сприйняття дитини, прогнозування особистості дитини, яка формується, визначення умов і засобів всебічного розвитку особистості учня), практичні навички та уміння: загальнопедагогічні, загальнотрудові, комунікативні, самоосвіту.

Ф.М. Гоноболін вважав, що проблема педагогічних здібностей у широкому сенсі - це проблема особистості педагога. До структури педагогічних здібностей він включав: дидактичні - здібність успішно вирішувати питання про зміст матеріалу, про методи викладання, здібність педагога оцінювати труднощі поставлених перед вихованцем завдань, знання і розуміння вікових та індивідуальних особливостей вихованців здібність "заражати" учнів та емоційно впливати на них; перцептивні - здібність розуміти внутрішній світ своїх вихованців, бачити їхніми очами; авторитарні - здібність завоювати авторитет у вихованців і здібність до вольового впливу на них; комунікативні - здібність встановлювати і підтримувати контакт; науково-пізнавальні - здібності до занять у відповідній галузі науки; сугестивні здібності - здібності до безпосереднього вольового впливу на тих, хто навчається [1].

Здібності як складну багатогранну психологічну категорію визначає В.А. Крутецький. Він виділяє загальнопедагогічні здібності, необхідні всім педагогам, незалежно від предмета, і спеціальні педагогічні здібності, пов'язані з викладанням певного предмета. Вони різні у викладачів різних спеціальностей. Систематизуючи типологію педагогічних здібностей, В.О. Крутецький і О.Г. Балбасова виділили три основних групи: дидиктичні, комунікативно-організаторські, особистісні. Дидактичні здібності пов'язані зі здійсненням інформаційної функції педагога. Комунікативно - організаторські здібності пов'язані з організаторською функцією і спілкуванням педагога. Особистісні здібності пов'язані зі здійсненням виховної функції. В усій цій системі автори зауважують, що компоненти педагогічних здібностей настільки взаємозалежні і взаємопроникають, що диференціювати їх часом достатньо важко.

Психолого-педагогічні проблеми розуміння педагогом того, хто навчається, досліджувалися С.В. Кондратьєвою, яка провела детальне вивчення соціально - перцептивних здібностей педагога і виділила дві основні групи педагогічних здібностей: соціально-перцептивні і здібності до управління поведінкою і діяльністю тих, хто навчається. О.В. Федик у розгляд педагогічних здібностей увів аспект активності педагога по перебудовуванню педагогічної ситуації, розробив ознаки (узагальненість, нестереотипність, діалогічність) і прояву цієї професійної активності. Він вважає, що рівень педагогічних здібностей виражається у співвідношенні перцептивного та управліського компонентів здібностей, що визначають можливість застосування викладачем різних видів перебудовування педагогічної ситуації. Найбільш системними і великими дослідженнями педагогічних здібностей в останні десятиліття стали роботи Н.В. Кузьміної, що визначає педагогічні здібності як індивідуальні, стійкі властивості особистості, що відображають особливу чутливість до вимог педагогічних систем, до специфіки відображення особистості об'єкта та суб'єкта, що вчиться, педагогічного процесу, а також до можливих способів впливу на нього. Структура педагогічних здібностей у концепції Н.В. Кузьміної є відображенням функціональних компонентів педагогічної діяльності (гностичного, проектувального, конструктивного, комунікативного, організаторського) ^]. Н.В. Кузьміна виокремлює такі педагогічні здібності:

- конструктивні - здібність проектувати особистість учня, відбирати й композиційно будувати навчально-виховний матеріал стосовно віку та індивідуальних особливостей дітей;

- організаційні - здібність залучати учнів до різних видів діяльності і робити колектив інструментом впливу на кожного учня;

- комунікативні - здібність установлювати правильні взаємини з дітьми і перебудовувати їх у залежності від розвитку учнів і їх вимог до вчителя.

До педагогічних здібностей Н.В. Кузьміна відносить також педагогічний такт, педагогічну уяву, педагогічну спостережливість. Проте, педагогічний такт - це особистісна якість педагога, яка проявляється і формується в процесі професійного спілкування з вихованцями і є складовою його комунікативних умінь. А педагогічна уява і педагогічна спостережливість - важливі компоненти перцептивних здібностей. Усі педагогічні здібності, на думку психолога, мають подвійну зверненість: до учня і самого вчителя. Вони фокусують у собі гностичний і творчий елемент [2]. "Якщо в структурі особистості педагога, - говорить Н.В. Кузьміна, - гармонійно поєднуються декілька здібностей при провідній ролі педагогічних, то в цьому випадку можна говорити про талановитість педагога. Рівень педагогічних здібностей залежить від ступеня обдарованості людини і в спеціальних видах діяльності" [2].

Важливим є висновок дослідників школи Н.В. Кузьміної про те, що педагогічні здібності передбачають високий рівень розвитку загальних здібностей (спостережливості, мислення, уяви) та інших спеціальних здібностей (наприклад, поетичних, артистичних) включаються в сферу педагогічної діяльності лише за наявності педагогічної спрямованості і педагогічних здібностей за умови їх подальшого розвитку.

Е.О. Гришин виділяє професійно-педагогічні, особистісні якості, педагогічні і спеціальні здібності. До педагогічних здібностей автор відносить конструктивні, організаторські, комунікативні здібності, здібність педагога передбачати результати своєї праці, збуджувати у тих, хто навчається, постійне бажання вчитися, розвивати допитливість розуму, розуміти їх, уміло планувати їхню діяльність і т.д. Ідею укрупнення видів здібностей розглядає Ю.М. Кулюткін. Він вважає, що необхідно говорити про єдину педагогічну здібність і виділяє 6 основних її складових: академічні, перцептивні, дидактичні, організаторські, рефлексивні, регуляторні.

Розуміючи під здібностями індивідуальні властивості особистості, що сприяють успішному виконанню її діяльності, А.К. Маркова виділяє дві великі групи педагогічних здібностей: перцептивно-рефлексивні, тобто здібності, що визначають можливість проникнення педагога в індивідуальну своєрідність особистості того, хто навчається і розуміння самого себе; і проективні, конструктивні, управлінські здібності, пов'язані з умінням впливати на іншу людину.

М. Мітіна розглядає педагогічні здібності як більш високий рівень структурно - ієрархічної моделі особистості педагога. Автор виділяє проектувально-гностичні, що визначають різні аспекти прогнозування викладачем індивідуального розвитку кожного учня, управління його поведінкою і свідомістю, і рефлексивно-перцептивні, що включають здібність до вивчення того, хто навчається, уміння зрозуміти себе і свої дії [2].

Подальший розвиток теорії педагогічних здібностей представлено у дослідженнях М.О. Амінова. Під педагогічними здібностями автор розуміє кількісні індивідуальні розбіжностями між педагогами, що визначають ступінь переваги індивіда у педагогічній сфері і що проявляються в процесі викладання. З різноманіття компонентів, запропонованих Н.В. Кузьміною, він виділяє здібності до розпізнавання внутрішніх станів інших людей (почуття емпатії), здібності до оцінки альтернативних ліній своєї поведінки і вибору дій, адекватних переживанням іншої людини (почуття такту), здібності до контролю обраної лінії поведінки щодо іншого (почуття причетності). Комунікативні, конструктивні, організаторські здібності розглядаються ним як більш високий щабель педагогічної майстерності. М.О. Амінов запропонував модель структурної організації головних компонентів педагогічних здібностей, що включає 3 блоки: рефлексивний, дидактичний та управлінський; а самі педагогічні здібності розділив на 2 підгрупи: фактори ефективних можливостей особистості і фактори ефективних можливостей "робочого оточення". Для М.А. Амінова провідним виступає успішність, яка розглядається з двох боків: індивідуальна (досягнення людини по відношенню до самої себе в часі) та соціальна (досягнення однієї людини по відношенню до досягнень інших людей). Перший вид - це індивідуальна (ресурсна) успішність, другий - конкурентноздатність.

Індивідуальна, ресурсна успішність - це способи досягнення успіху, інструментальні здібності, до яких входять загальні (перцептивні) і спеціальні здібності.

Спеціальні здібності (по М.А. Амінову) включають емоційні, вольові, мнемічні, атенціонні, і мажинітивні. Справжні здібності автор називає термінальними. Вони забезпечують та підвищують конкурентноздатність. Термінальна здібність до педагогічної діяльності передбачає здатність до протидії відповідно до розвитку синдрому емоційного спалення (виснаження емоційних ресурсів).

Особливу увагу перцептивному та управлінському компонентам педагогічних здібностей приділяють О.В. Федик та Л.І. Шевчук [6]. До структури перцептивного компонента автор вносить диалогічність і нестереотипність розуміння, конкретність педагогічної емпатії, аналітичність-синтетичність розуміння, вибірковість конкретної педагогічної емпатії, розуміння з позиції ролі того, хто навчається, і виділяє два їхній основних типи, перший з яких припускає складну диференційованість у розумінні вихованців, високий рівень ідентифікації, заснованої на нестереотипності їх оцінок і себе, виразність як конкретної педагогічної емпатії на занятті, так і загальних емпатійних тенденцій; а другий - складну інтегрованість у розумінні тих, хто навчається, низький рівень ідентифікації, пов'язаний зі стереотипністю в оцінках, прояв лише загальних емпатійних тенденцій. До структури управлінського компонента педагогічних здібностей, на думку автора, входять: диалогічність і нестереотипність впливу, його узагальненість, мажорне самопочуття педагога перед заняттям, узгодженість-неузгодженість його взаємодії з тими, хто навчається, врахування активності вихованця на занятті, диалогічність оцінювання останнього в ході заняття, проблемність викладу матеріалу.

Н.Р. Вітюк показав, що структура комунікативних здібностей педагога містить професійно важливі комунікативні властивості і здібності, що забезпечують успішність взаємодії і виконання професійних завдань, і, опираючись на особисті властивості і досвід особистості, інтегровані у стилі спілкування, пов'язана з характером предметної діяльності. Ним були виділені 5 фундаментальних перемінних, за допомогою яких можна узагальнено описати комунікативні особливості: товариськість-замкнутість, соціально-психологічна сумісність, задоволеність-незадоволеність, соціальна чутливість, відносини, а також була показана предметна специфіка комунікативних здібностей.

Серед сучасних класифікацій педагогічних здібностей, на наш погляд, найбільш повною і детальною є класифікація М.Й. Станкіна. Поділяючи позицію О.М. Леонтьєва, він до основних педагогічних здібностей відносить:

експресивні - уміння викладача образно і яскраво висловлювати думки з допомогою слова і невербальних засобів. Тут же М.Й. Станкін зазначає, що визначеній здібності через уміння не зводить здібності до вмінь, а тільки відображають досягнутий реальний рівень прояву даної здібності, з чим ми абсолютно згодні [4];

дидактичні - уміння ефективно будувати навчально - виховний процес, на основі принципів виховуючого навчання, активності, свідомості, доступності, наочності, систематичності, міцності;

перцептивні здібності - уміння сприймати внутрішній світ того, хто навчається, відчувати його психічний стан у кожен окремий момент, виявляти його ставлення до занять і викладача: "основа перцепції - в аналітичному підході до поведінки того, хто навчається, у готовності педагога фіксувати в свідомості значущі деталі цієї поведінки, які розкривають їх внутрішній зміст";

науково-педагогічні здібності - уміння педагога виконувати науково - дослідну роботі. Саме вони забезпечують постійне прагнення його до нового, викликають бажання працювати творчо, експериментувати, критично оцінювати свій досвід і досвід колег;

авторитарні здібності - уміння швидко завойовувати повагу, а надалі - високий авторитет; у вольовому впливі на вихованців;

комунікативні здібності - це вміння легко вступати в контакт з іншими людьми й підтримувати з ними правильні стосунки;

особистісні здібності - це вміння виявляти педагогічний такт;

організаційні здібності - уміння чітко без втрати часу і підготовки провести будь-яке заняття, знайти кожному посильну, цікаву справу, створити дружню атмосферу в колективі;

конструктивні - це вміння проектувати майбутнє вихованців, передбачати результати своєї праці;

мажорні - це оптимізм і гумор педагога, які допомагають активізувати навчальним процес, попередити чи безболісно ліквідувати конфлікт, зняти напругу;

гностичні - це вміння швидко й точно розпізнавати предмет чи явища, аналізувати їх, успішно оперуючи відтвореними в пам'яті образами [4];

психомоторні - уміння які забезпечують рухові навички, здатність у роботі "поєднувати голову з руками";

здібність до розподілу й концентрації уваги - готовність на занятті і в усіх інших випадках спілкування тримати в полі зору всю групу вихованців, бачити одночасно кожного окремо, контролюючи свою поведінку - мовлення, жести, вираз обличчя, позу.

До запропонованого переліку варто додати ще й креативні здібності. Виходячи з того, що в основі вміння, як правило, лежить відповідна здібність, ця класифікація видається найоптимальнішою, оскільки відповідає основним групам умінь педагогічної техніки.

Таким чином, у сучасній психології здібностей існують різні уявлення про компонентний склад педагогічних здібностей. Проведений аналіз показав, що існують дві тенденції у дослідженні педагогічних здібностей педагога: виявлення як можна більше підпорядкованого складу педагогічних здібностей (М.Д. Левітов, Ф.М. Гоноболін, М.І. Станкін та ін.); і прагнення до укрупнення груп здібностей (СВ. Кондратьева, А.К. Маркова, Л.М. Мітіна та ін.), виділення блоків педагогічних здібностей (М.О. Амінов) абоєдиної педагогічної здібності (Ю.М. Кулюткін). Причому, якщо для першого періоду дослідження педагогічних здібностей була характерна тенденція до розширювального тлумачення складу здібностей, то для наступного етапу характерне прагнення до знаходження більш оптимальної їхньої структури. Аналіз структури спеціальних здібностей викладача виявив, що для сучасного етапу характерне встановлення певної ієрархії компонентів педагогічних здібностей і виділення у них провідних, "ядерних" (А.К. Маркова), що компенсуються і не компенсуються (М.О. Амінов, О.Г. Балбасова, А.К. Маркова), стратегічних (Б.Б. Коссов), термінальних та інструментальних (М.О. Амінов) здібностей. У розумінні сутності спеціальних здібностей викладача можна виділити два основних підходи: спеціальні здібності розуміються як загальнопедагогічні здібності (М.Д. Левітов, Ф.М. Гоноболін, М.І. Станкін); спеціальні здібності діляться на загальні педагогічні і спеціальні педагогічні здібності (О.І. Щербаков, В. АКрутецький, Н.В. Кузьміна). Однак зміст цих здібностей різні автори розуміють по-різному.

В сучасних дослідженнях (Матвійчук Т. В.) модифікована класифікація педагогічних здібностей, яка полягає у тому, що загальні здібності (педагогічні, загально-педагогічні, професійно-педагогічні) - це загальноприйняті у науковій літературі педагогічні здібності, а спеціальні здібності розглядаються як нова складова класифікації - предметно-педагогічні здібності.

Формування основних механізмів саморозвитку педагогів, таких як педагогічне пізнання, спілкування, адаптація, діяльність, релаксація, рефлексія, неможливе без розвитку основних педагогічних здібностей, а саме:

- здатності до педагогічного пізнання через розуміння вчителем учня, інтерес до дітей, творчість у роботі, спостережливість у стосунку до них;

- здатності до організації педагогічного спілкування через педагогічну вимогливість, педагогічний такт і здатність створювати дитячий колектив;

- здатності до адаптації в нових, швидкомінливих умовах;

- здібностей, що характеризують діяльність учителя через змістовність, яскравість, образність і переконливість;

- креативності, що виявляється через творчість, педагогічну імпровізацію, знайдення несподіваного педагогічного рішення та його втілення;

- релаксацію та рефлексію своїх здібностей, усвідомленням себе в педагогічній діяльності й оцінкою її ефективності.

Таким чином можна виділити такі складові класифікації педагогічних здібностей:

- умови ефективності педагогічної діяльності, покладені в основу трактування М.Д. Левітова, Ф.М. Гоноболіна, В.А. Крутецького);

- чутливість до різних компонентів педагогічної діяльності за Н.В. Кузьміною та А.О. Реаном;

- валентність результату дії, яка співвідноситься з психофізіологічними особливостями психічних функцій та станів (М.А. Амінов) [5].

Особистість педагога представлена п'ятьма основними потенціалами:

пізнавальним, тобто обсягом та якістю інформації, які влаштовують особистість; моральним, обумовленим придбаними особистістю у процесі соціалізації морально - естетичними нормами, життєвими цілями, переконаннями, устремліннями; творчими, обумовленими наявністю вмінь і навичок, здібностями до дії та мірою їх реалізації в певній сфері діяльності та спілкування; комунікативним, котрий оцінюється ступенем товариськості, характером і міцністю контактів, що встановлюються індивідом з іншими людьми, й естетичним, обумовленим рівнем та інтенсивністю художніх потреб особистості, а також тим, як вона їх задовольняє.

Педагогічна діяльність, будучи соціальною за своєю природою, залежить від здібностей особистості, від того, наскільки можливі розвиток і компенсація професійно важливих властивостей.

Система педагогічних здібностей вчителя має як загальні, так і специфічні для представника конкретної спеціалізації характеристики. Предметна спрямованість педагогічної діяльності і певний етап професійного становлення є при цьому тими опосередувальними ланками, які змінюють характер взаємозв'язків і структури педагогічних здібностей. Їх розвиток проявляється в ускладненні профілю професійно-педагогічних та предметно-педагогічних здібностей, зміні параметрів окремих індивідуально-психологічних властивостей. Це впливає на зміну характеру взаємозв'язків як усередині самих педагогічних здібностей, так і між їх компонентами, з одного боку, та індивідуально-психологічними властивостями особистості вчителя, - з іншого [2].

Автори розглядають здібності, як одну з найважливіших підструктур індивідуальності та особистості (Е.О. Голубєва В.С. Мерлін, В.Д. Шадріков). Крім того, вченими приділяється увага впливу навчальної дисципліни, яка викладається педагогом, на специфіку його здібностей. А також, висловлене судження про предметно-педагогічні та професійно-педагогічні здібності у діяльності педагога, які повинні розглядатися у сукупності із структурою конкретної педагогічної діяльності (Т.І. Артем'єва, Б.М. Теплов, В.Е. Чудновський, Л.О. Ясюкова).

Зміст і психологічні особливості педагогічної діяльності викладача обумовлюють певну його подвійність, сполучення професійно-педагогічного і предметно-педагогічного аспектів. Система педагогічних здібностей вчителя включає як загальні, властиві усім викладачам, так і специфічні для кожного педагога характеристики.

Системний підхід при вивченні педагогічних здібностей вчителя передбачає: їх розгляд як багаторівневої системи, що має певну ієрархію та структуру, яка пов'язана з іншими системами побудови особистості людини; вивчення характеру обумовленості педагогічних здібностей індивідуально-психологічними властивостями викладача; розгляд педагогічних здібностей як динамічної системи, що постійно розвивається; вивчення впливу предметної спрямованості педагогічної діяльності і педагогічного досвіду викладача на характер взаємозв'язків і структури педагогічних здібностей.

Освітньо-виховний простір вишу, який сприятиме розвитку педагогічних здібностей студентів, має бути спрямованим на створення педагогічно орієнтованого творчого середовища. Педагогічно орієнтоване творче середовище є відносно цілісною частиною реальної взаємодії педагогів, батьків, учнів, соціуму, що оптимізує позитивний розвиток кожного. Воно являє собою спільний творчий пошук шляхів зростання, в якому домінуючими є емоційна, етична, духовна сфери розвитку інтелекту. Його місія - допомогти сучасному студенту набути життєво необхідні знання і вміння: приймати рішення, застосовувати нові інформаційні технології, бути мобільним, адаптивним та здібним навчатися протягом життя.

Професійна педагогічна самореалізація, а отже і розвиток педагогічних здібностей майбутніх фахівців неможливі без позитивного ставлення студентів до професійно-педагогічної діяльності. Аналіз наукових джерел свідчить, що успіх творчої (зокрема педагогічної) діяльності особистості у значній мірі визначається позитивним ставленням до професії, а здібності до певного виду діяльності мають обов'язково бути підкріплені бажанням застосовувати їх на практиці. Інтерес до професії та її опанування - це одн із найважливіших факторів успішного навчання студентів та майбутнього професійного самовдосконалення.

Тільки позитивне ставлення до обраного виду діяльності забезпечить відповідні умови для стійкого інтересу до набуття професійних знань і для розвитку педагогічних здібностей і обдарованості майбутніх фахівців.

Мотивація навчання залежить від цілого ряду факторів, специфічних для діяльності, до якої вона включена. По-перше, вона визначається самою системою навчання, освітнім закладом. По-друге, організацією навчального процесу. По-третє, психологічними особливостями суб'єкта (вік, стать, інтелектуальний розвиток, здібності, самооцінка та ін.). По-четверте, суб' єктивними особливостями викладача. По-п'яте, специфікою навчального предмету.

Ефективність професійної підготовки майбутніх учителів суттєво залежить від організаційних форм навчальної роботи, які дозволяють розвивати спеціальні здібності, формувати мотивацію (спрямованість) до педагогічної діяльності, стимулювати креативність мислення. Робота з студентами вимагає належної змістової наповненості занять, зорієнтованої на новизну інформації та різноманітні види пошукової, аналітичної, розвивальної, творчої діяльності. Для стимулювання і мотивування студентів при вивчення фахових дисципліни, використовуються відповідні методи:

1) навчальна дискусія;

2) створення ситуації успіху в навчанні. Реалізація вищезгаданих методів відбувається шляхом запровадження таких форм роботи: а) лекція, семінари, бесіди; б) виконання практичних вправ, моделювання ситуацій; в) самостійна робота під керівництвом викладача.

Визначені педагогічні умови дозволяють забезпечити наступність та послідовність засвоєння професійних знань, умінь та навичок, а отже вивести навчально-виховний процес на якісно новий рівень; забезпечити всебічний розвиток особистості студента, підвищити спрямованість студентів на професійну педагогічну діяльність, а також виявити та розвивати педагогічні здібності майбутніх учителів. При цьому педагогічні здібності студентів певною мірою обумовлені властивостями особистості. Педагогічні здібності детерміновані різними наборами психологічних властивостей індивідуальності студента. Тому надзвичайно важливу роль у розвитку педагогічних здібностей належить процесу професійного та особистісного самовдосконалення студентів ще під час навчання. Велика роль у професійному розвитку особистості належить соціальній групі, в якій особистість навчається.

Тому серед форм і методів групового впливу на формування творчої особистості майбутнього вчителя можна виділити: дискусійні методи (групова дискусія, "мозкова атака", "синектика" та ін.); ігрові методи (дидактичні, творчі, ділові, рольові ігри; ігрова психотерапія, психодрама та ін.); тренінги творчості, особистісного зростання, (психогімнастика, психомалюнок, музикотерапія та ін.)

Отже, ефективність розвитку професійних здібностей у майбутніх вчителів можна значно підвищити, якщо забезпечити під час професійної підготовки педагогічне управління даним процесом, яке передбачає діагностику здібностей,реалізацію комплексу інформаційних, формуючих і корекційних профконсультацій на всіх етапах професійного навчання з урахуванням нерівномірного та гетерохронного характеру розвитку здібностей; включає впровадження системи розвивальних завдань, в яких закладена специфіка системогенезу професійної діяльності педагога.

На думку академіка І.А. Зязюна [5], який багато років присвятив проблемі формування педагогічної майстерності у майбутніх учителів, не можна чекати закінчення вищого педагогічного навчального закладу, щоб потім у практичній діяльності стати майстром. Потрібно саме у студентські роки набувати професіоналізму. Потрібна щоденна і наполеглива праця над розвитком своїх здібностей до педагогічної діяльності, формуванням професійної позиції, виховуванням уміння спілкуватися з людьми, у процесі органічної взаємодії розв'язувати завдання навчання та виховання. Тому поняття навчання у педагогічному навчальному закладі означає не лише засвоєння знань, а й розвиток здібностей, формування професійних якостей і вмінь, що допоможуть настроїти особистість як інструмент педагогічного впливу на взаємодію з дітьми, батьками, колегами. Така система навчання складна і навчальними планами не завжди передбачена, проте сьогодні це найактуальніше завдання педагогічного вузу.

Висновки

1. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін.2-е вид. - К.: Каравела, 2009. - 400с.

2. Кузьміна Н.В. Здібності, обдарованість, талант учителя/ Н.В. Кузьміна // Педагогічна творчість і майстерність: хрестоматія [укл. Н.В. Гузій]. - К.: ІЗМН, 2000. - С.35-40.

3. Мамічева О.В. Психологічні основи розвитку педагогічних здібностей викладачів гуманітарних дисциплін вищих навчальних закладів: автореф. на здобуття наук. ступеня доктора психол. наук: спец. - 19.00.01 - загальна психологія, історія психології / О.В. Мамічева. - Одеса, 2010. - 20с.

4. Митина Л.М. Психология профессионального развития учителя / П.М. Митина. - М.: Флинта: Московский психолого-социальный институт, 1998. - 200 с.

5. Педагогічна майстерність: Підручник/ І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко,І.В. Кривонос та ін.; За ред., І.А. Зязюна. - 2-ге вид., допов. І переробл. - К.: Вища шк. 2004. - 422 с.

6. Федик О.В. Формування здібностей до тренерської діяльності у майбутніх учителів фізичної культури: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук: спец. - 19.00.07-педагогічна та вікова психологія / Прикарпатський ун-т ім. Василя Стефаника. / О.В. Федик. - Івано-Франківськ, 2003. - 20 с.