Повсякденні практики у сфері шкільництва на окупованих територіях Північного Приазов’я (1941-1943 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Повсякденні практики у сфері шкільництва на окупованих територіях Північного Приазов'я (1941-1943 рр.)

Г.I. Казаков

У статті проаналізовано становище шкільництва у 19411943 рр. На основі джерел, визначено місце школи у повсякденному житті дитини воєнної доби.

Ключові слова: школа, освіта, повсякденне життя, окупація.

Школа постає невід'ємною складовою повсякденного життя кожної дитини, адже вони мають змогу здобувати нові знання, які можуть стати необхідними в їхньому подальшому житті. Крім того, школа є одним із ключових джерел формування особистості. Подібну позицію школа посідала і в період німецько- фашистської окупації. Однак, незважаючи на широку зацікавленість науковцями проблемами функціонування освітніх закладів на окупованих територіях 1941-- 1943 рр., у регіональному вимірі Північного Приазо- в'я ця тема є маловивченою. Мета цієї статті - аналіз розвитку шкільництва в 1941-1943 рр. і місця школи у повсякденному житті дитини в повоєнний час.

В історіографії тема на сьогодні має фрагментарне висвітлення, адже дослідники, зазвичай, зупиняють увагу на вивченні політики окупаційного уряду у сфері шкільництва в загальнодержавних масштабах, не звертаючи увагу на певні регіональні особливості. Ще менше праць, присвячених місцю навчальних закладів у повсякденному житті їх учнів. Серед радянських дослідників варто виділити роботи Л. Гордона [1], В. Ленської [2], а серед сучасних - І. Спудка [3], С. Бел- лецца [4], Н. Шевченко [5; 6]. Привертає увагу й колективна монографія «Запорізький рахунок Великій війні. 1939-1945» [7], один з підрозділів якої характеризує освітню сферу регіону за часів окупації.

На момент окупації не існувало конкретних інструкцій щодо функціонування освітньої мережі. Це призвело до масового зачинення освітніх закладів, захоплення їхніх будівель німецькими офіцерами та використання їх у якості штабів [8, 11,14,19,30]. Серед нацистського керівництва виділялися дві різні позиції відносно освітньої сфери. Е. Кох був переконаний, що освіту населення України треба звести до мінімуму, адже воно, будучи расово нижчим від німців і зазнавши непоправного впливу більшовизму, все одно приречене на зникнення через кілька десятиліть. Згідно іншої, прихильником якої був А. Розенберг, створення освітньої системи для українців мало слугувати здобуттю підтримки з боку населення та формуванню спеціалізованого персоналу (медсестри, агрономи тощо), який був потрібен для реалізації цілей німців. Вказувалося, що школа мусить плекати серед українці вдячність до рейху [4, 79]. Тобто, головною метою відкриття шкіл, як і інших культурно-освітніх закладів, було залучення українського населення до добровільного співробітництва з окупантами.

Наслідком цього стало створення при обласних і районних управах відділів інспектури освіти, до обов'язків якої входило залучення на навчання у загальній школі всіх дітей, організація навчальних закладів, підбір кандидатів на педагогічну роботу та подання їх на затвердження до районного відділу освіти, здійснення повсякденного нагляду та контролю, розробка методичних вказівок навчальним закладам, організація дитячих садків, притулків, дитячих будинків, організація й укомплектування штатів районних бібліотек, музеїв; організація та нагляд за роботою їдалень для дітей-інвалідів [7, 200]. Спираючись на ці органи, відбувалось відновлення функціонування освітніх закладів та проведення у них занять.

Наступні зміни відбулися з прийняттям 8 грудня 1941 р. А. Розенбергом розпорядження про шкільництво на окупованій території. Згідно з ним, було дозволено проводити заняття лише у початковій школі, яка складала 1-4 клас а також в усіх технічних, сільськогосподарських і лісових професійних школах, на курсах професійного навчання жінок з домашнього господарства, крою та шиття, медицини та гігієни. На окупованій території України було введено обов'язкове навчання для німецьких дітей 8 років, українських - 4, російських - 3 [3, 80]. Про обов'язковий характер

навчання свідчать деякі документи. Так, згідно з постановою Мелітопольської управи «Про невідвідування школи без поважної причини» від 2 грудня 1942 р. вказувалось: «Якщо батьки відмовляються посилати дітей до школи, то вони підлягають штрафу 25 крб. А за ухилення від навчання у розмірі 500 крб. У разі повторного невиконання наказу - примусова робота терміном до 5 днів» [11, 399-400]. При цьому навчання мало на меті виховати малоосвічену, прихильну до нацистського режиму людину. Зокрема проголошувалось: «Початкова школа має ставити за мету навчання учнів лічбі максимум до 500 та вмінню розписатися, а також вчити тому, що покірність німцям, старанність і слухняність є божою заповіддю. Вміння читати я вважаю необов'язковим» [7, 200]. Остаточне формування системи освіти відбулося на початку 1942 р., коли «дозволили» відновити функціонування 7-річних шкіл (лише україномовних).

До початкової школи приймалися діти від 6-7 років, хоч архівні матеріали свідчать, що значна частина учнів означеного регіону мала вік не менший за 9-11 років [12, 4; 8, 16]. Це вказує на небажання батьків віддавати своїх дітей до школи за воєнних умов і прагнення «вберегти їх від окупантів». Навчання в більшості шкіл проводилося українською мовою. З радянських підручників викреслювалась інформація про радянську владу, комуністичну партію, вождів. Додавалися фрагменти, що стосувалися голодомору, репресій, які проводила радянська влада в попереднє десятиріччя. Дещо пізніше почали масово вилучати вже самі радянські підручники, втім, нових навчальних посібників не видавали. Як наслідок, вчителі мусили складати нові конспекти занять, які завірювались відділом народної освіти [13, 9,21].

На 1942-1943 н. р., у межах початкових навчальних закладів регіону, почали виникати комбіновані класи, внаслідок незначної кількості учнів у школах. З метою економії часу та коштів, пропонувалось об'єднувати учнів 1-3 або 2-4 класів в один. Тривалість заняття в таких «експериментальних класах» складала 50 хвилин. Методичний матеріал також був комбінованим, в основі якого було покладено навчити дітей «азам» наук (вміння рахувати, абетці) [13, 59,73]. Навчання у початковій школі було безкоштовним та загальнообов'язковим. Управа централізовано здійснювала фінансування цієї сфери повсякденного буття населення. Усі фінансові питання відносно оплати комунальних послуг, дрібного ремонту, а також придбання реманенту вирішувалися на місцях. Кожна школа самостійно складала фінансові звіти, отримувала гроші та звітувала перед міським (районним) відділом освіти [7, 205]. Батьки дітей могли добровільно допомогти у проведенні ремонту школи чи у вигляді трудової допомоги [16, 1; 13, 19].

Крім того, незважаючи на обов'язковість початкової освіти, респонденти вказують, що доступ до неї мали лише мешканці міст і найбільших сіл [17, 21]. В більшості селищ Північного Приазов'я приміщення школи використовувались в інших цілях. Доступ до середньої та вищої освіти обмежувався ще більше, особливо з осені 1942 р., коли було заборонене навчання молоді віком від 15 років і старше [3, 81]. Загалом, згадуючи про діяльність навчальних закладів очевидці вказують, що навчатись було «цікаво і страшно» [18, 10]. Цікаво, бо дізнавалися нову інформацію, але поряд був і страх батьків за дітей, який їм передавався. Також респонденти згадують і предмети, які вивчали. Так, до основних дисциплін у молодшій школі відносилися граматика, математика, заняття з праці [19, 9].

У 5-7 класах вивчалися українська, російська, німецька мови та літератури; історія України, математика, природознавство, фізика, хімія, географія, малювання, креслення [13, 15,19]. Загальна кількість занять у середній школі складала 32 уроки на тиждень. З них найбільша кількість занять відводилася для мов [13, 19]. На перших порах, у деяких навчальних закладах як спецкурс проводилися релігійні предмети [17, 21]. Однак уже з квітня 1942 р. викладання будь-яких дисциплін з релігійних питань в години офіційної роботи закладів освіти було заборонено. Наголошувалося, що такі заняття можуть бути проведені «тільки в приватному порядку» [13, 21]. Під час навчання в початковій школі формувалася свідомість учнів, їх ставлення до окупаційної та більшовицької влад.

Табл. 1

Навчальний план для 5-7 класів народних шкіл