На зламі ХХ-ХХІ ст. багато дослідників різних галузей (історики, філософи, політологи, соціологи, культорологи), намагаючись спрогнозувати подальший розвиток суспільства, досліджують процеси соціокультурних трансформацій, під якими розуміють «комплексне, еволюційне перетворення суспільства як соціокультурної системи» [27, с. 10].

Ці процеси відображаються в засобах масової комунікації (ЗМК), що репрезентують дійсність і водночас є середовищем соціальної модернізації. Стирання меж між «масовим» і «елітним» стало ознакою культурної парадигми інформаційного суспільства, що орієнтоване на «всеядність» ідей і компроміс естетичних позицій. Комп'ютерні й телекомунікаційні технології стають своєрідним інструментом інформаційної, політичної та духовної експансії, засобом для створення нових соціальних міфів[34].

Дослідження соціокультурної ситуації свідчать, що медіапростір щораз активніше впливає на суспільну свідомість як потужний засіб інформації та пропаганди культурних і освітніх контактів, як чинник розвитку творчих здібностей особистості, джерело зразків для наслідування та симуляції, водночас нова сфера, що зумовлює аддиктивну поведінку молоді.

Зарубіжні й вітчизняні науковці наполегливо намагаються детально визначити й проаналізувати зміст, закономірності й механізми медіавпливів на молоде покоління.

Практика з'ясування змісту та оцінення медіавпливів є доволі складною й суперечливою. Консервативні версії теорії масової культури, які розробили Ернст ван дер Хааг, Т. С. Еліот, Р. П. Блекмер та інші, побудовані на звинуваченні ЗМК у дискредитуванні традиційних культурних авторитетів, в руйнації загальноприйнятих цінностей, пов'язаних із родиною, релігією, спільнотою. Адорно і Горкгаймер, представники теорії культурної індустрії, стверджують, що індустрія масових комунікацій, усуваючи відмінності між високою і низькою культурами, залишає позаду себе спустошений шлях «стилізованого варварства» [1, с. 50-51].

Спектр впливів медіапростору на загальнокультурний розвиток людини можна охарактеризувати як такий, що постійно зростає. Коротко охарактеризуємо головні.

- релаксаційна: відпочинок з телевізором чи іншими медіазасобами відволікає від повсякденних турбот та обов'язків;

- компенсаторна: медіа створюють можливість компенсації дефіциту міжособистісних контактів. Особливо характерно для підлітків й молоді, які, щоб подолати відчуття самотності, слухають музику, «блукають» в Інтеренеті та ін;

- просвітня: (неформальної освіти). як джерело інформації та просвіти, часто суперечливої й несистематизованої;

- світоглядна: полягає у засвоєнні широкого спектра соціальних норм і формування ціннісних орієнтацій особистості[2].

Медіа пропагують найрізноманітніші норми і стандарти життя. Люди далеко не завжди в стані тверезо оцінити власні можливості для їх реалізації. В результаті значною мірою формуються потреби, які не збігаються з можливостями їх задоволення. Це призводить, як до позитивних наслідків (зростання життєвої активності), так і до негативних (активність може набувати антисоціального характеру)[10, с. 10-12 ].

На думку багатьох дослідників, змістовий вплив ЗМК передусім стосується галузі формування уявлень про сучасний стан суспільства, про рівень соціальної справедливості в ньому та найтиповіші риси молодого сучасника. Меншою мірою вони впливають на формування різних граней суспільного ідеалу, пов'язаних з уявленням про ідеальний спосіб життя, ідеальний устрій, ідеал соціальної справедливості та бажані риси людини[7].

Сучасне наукове бачення впливу ЗМК на аудиторію ґрунтується на таких ключових концепціях, як визначення порядку денного та спрямування уваги аудиторії. Дослідник Б. Коген окреслив цю ідею так: ЗМК не завжди можуть досягти бажаного результату, підказуючи нам, що думати (яким чином аналізувати (сприймати) і які робити з цього висновки (приймати рішення), але вони беззастережно досягають успіху, підказуючи нам, про що ми повинні думати (що саме аналізувати, обговорювати) [11, с. 57]. Іншими словами, ЗМК наділені властивістю впливати на сприйняття людьми навколишнього світу.

Запорукою результативного впливу мас-медіа є сила повторення, суть якої полягає в тому, що на соціалізацію впливає не одержувана інформація, а сила повторення, що властива ЗМК. У цілому ЗМК відіграють надзвичайно важливу роль у процесі стихійної соціалізації людини. Космічне телебачення, відео, комп'ютери стають щораз масовішими, майже не контрольованими джерелами впливу на людину. Крім того, вони й надалі будуть більше доступні вихованцям, ніж вихователям. Результатом будуть щораз більші відмінності й суперечності між картинами світу, сформовані у старшого і молодого поколінь (зі всіма можливими наслідками). Виховні системи не брали до уваги й не передбачали підготовки молодого покоління до взаємодії з усіма наслідками масової комунікації, свідомого використання інформаційних технологій у виховних цілях.

Класифікуючи наслідки медіавпливів, насамперед традиційно, визначають негативні. Їх масштабність може сягати аж до загрози для фізичного й психічного розвитку молодої людини. Це порушення емоційної, поведінкової й мотиваційної сфер. До вже доволі відомих узалежнень молоді від комп'ютерних ігор та Інтернету сьогодні додають й інші негативні наслідки медіавпливів, наприклад, інтелектуальне лінивство, дезадаптація у реальному світі та ін. [ 31, с. 22].

Окрім вищезазначених негативних, наводять і позитивні функції ЗМК. Відповідно підібрані медіальні програми формують позитивне світосприйняття, розвивають емоційну сферу, вишколюють характер, розширюють інтелект й забезпечують загальнокультурне зростання. Ступінь та якість медіавпливів закономірно залежать від рівня розвитку й освіченості споживачів. Йдеться не лише про ширшу ерудованість, наявність умінь бачити й аналізувати проблеми, володіння необхіднім багажем знань й розвитком критичного мислення, а також і про рівень сформованості медіакультури. Власне медіакультура охоплює систему рівнів розвитку особистості, здатної сприймати, аналізувати, оцінювати медіатекст, займатися медіатворчістю, засвоювати нові знання в галузі медіа [8, с. 34].

У матеріалах ЮНЕСКО медіаосвіту визначають як навчання теорії і практичним умінням оволодіння сучасними засобами масової комунікації, які розглядають як частину специфічної, автономної галузі знань у педагогічній теорії і практиці; її слід відрізняти від використання медіа як допоміжних засобів у викладанні інших дисциплін [12, с. 8]. Центральна й об'єднуюча концепція медіаосвіти - репрезентація (representation). Медіа не відображають реальність, а репрезентують її.

Головна мета медіаосвіти - «денатуралізація» медіа. Медіаосвіта - це процес, що триває протягом усього життя. Її завданням є розвиток здібностей до сприймання, створення, аналізу, оцінення І. Мищишин, Н. Троханяк медіатекстів, до розуміння соціокультурного і політичного контексту функціонування медіа в сучасному житті, кодових і репрезентативних систем, що використовують медіа. Теорія соціального навчання пояснює один із найсуттєвіших механізмів впливів медіапростору. Згідно з нею люди переймають стилі поведінки, побаченої на телебаченні, як модель імітації[ 1].

Отож оптимальним шляхом зменшення патогенного впливу, наприклад, насильницьких сцен і порнотекстів, на споживачів може бути їхня професійна нейтралізація. Власне медіаграмотність забезпечує оптимальне налаштування споживача на сприймання побаченого.

Медіаосвіта повинна приносити не лише радість від спілкування з медіакультурою, але й вчити інтерпретувати текст (аналізувати цілі автора, обговорювати характери персонажів і розвиток сюжету), пов'язувати його з власним досвідом і досвідом інших (поставити себе на місце героя, оцінювати факт і думку, виявити причину і наслідок, мотиви, результати вчинків, реальність дії та інше), реагувати на твір (написати рецензію, мінісценарій), розуміти культурну спадщину (бачити особисту, історичну, національну, світову перспективу), набувати знання (ознайомлюватися з головними жанрами і видами медіакультури, визначити розвиток будь-якої теми в різноманітних жанрах, у різні історичні епохи, вивчати головні напрямки стилів, творчість видатних майстрів), володіти критеріями і методами оцінювання медіатексту та ін. [ 35, с. 11-14].

Формування цих умінь сприяє розумінню місця медіакультури, оскільки вона пов'язана із соціальними, політичними, економічними, релігійними й інтелектуальними аспектами людини; розвитку естетичного смаку, творчої індивідуальності людини.

Найважливішими завданнями медіаосвіти експерти Асоціації кіноосвіти і медіапедагогіки Росії вважають такі:

* розвиток здібностей критичного мислення;

* розвиток здібностей сприймання, оцінення, розуміння, аналізу медіа текстів;

* підготовка до життя в демократичному суспільстві;

* навчання розуміння соціальних, культурних, політичних та економічних змістів і підтекстів медіа текстів;

* розвиток комунікативних здібностей особистості ;

* розвиток здібностей естетичного сприймання, розуміння медіатекстів, оцінення їх естетичних якостей;

* навчання творчому самовираженню за допомогою медіа;

* навчання ідентифікації, інтерпретації медіатекстів, експериментування з різноманітними способами технічного використання медіа, створення медіатекстів;

* навчання теорії медіа і медіакультури. [10, с. 26].

2.3 Вплив медіаосвіти на формування особистості в умовах інформаційного суспільства

У сучасну епоху, що характеризується переходом до інформаційного суспільства, економіки знань, глобалізацією виробничих систем, все більшої ваги набирають інтеграційні процеси в світовій системі вищої освіти, які знайшли своє втілення в Болонському процесі в Європі та Україні. У контексті інтеграції вищої освіти України до європейського освітнього простору необхідними стають мобільність молодих спеціалістів, їх готовність працювати в мультинаціональних проектах, в різних культурних контекстах, ефективно отримувати інформацію із медіа середовища [27].

Нові комунікаційні технології інформаційного суспільства змінюють умови навчання, праці, відпочинку. Змінюється статус мас-медіа: із посередників між суб'єктами соціальної взаємодії, розповсюджувачів і тиражувальників інформації для аудиторії, мас-медіа перетворюються на самостійних творців віртуальної реальності. Медіа вже стали невід'ємною частиною загальної культури людства, що створює нові виклики у науковій психологічній спільноті й вищій освіті [12].

Інформаційне суспільство як нова історична фаза розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва є інформація та знання, характеризується збільшенням ролі медіа ресурсу в житті суспільства[21,с.2 ]

Медіаграмотність допомагає людині активно використовувати ті можливості інформаційного поля телебачення, радіо, відео, кінематографа, преси, Інтернету, допомагає краще зрозуміти мову екранних мистецтв. Активного поширення медіаосвітній напрямок набув у другій половині ХХ ст., коли постала проблема готувати тих, хто навчається, до життя в інформаційному суспільстві, формувати в них уміння користуватися інформацією в будь-якому вигляді, здійснювати комунікації, усвідомлювати наслідки впливу на людину засобів інформації, особливо засобів масової комунікації [3, с. 4].

Медіаосвіта, яка послуговується різними комунікативними мережами, спроможна задовольнити інтелектуальні потреби особистості повною мірою. За допомогою медіаосвіти, інтерес до якої в останні роки значно зріс, особистість здобуває інформаційну свободу - право одержувати інформацію, необхідну для життя, розвитку й професійної діяльності, висловлювати свої погляди з приводу тих або інших явищ і подій, передавати інформацію (і що більш важливо - знання) іншим людям[4, с. 11].

Постіндустріальному суспільству необхідні люди, які вміють самостійно мислити, здатні до самореалізації. Технології та ідеологія потрясають основи капіталізму двадцять першого сторіччя. Технологія робить кваліфікацію і знання єдиним джерелом стійкої стратегічної переваги, зазначає американський економіст Лестер Туроу. Сучасний роботодавець інформаційного суспільства зацікавлений у працівникові, який:

* уміє думати самостійно і вирішувати різноманітні проблеми (тобто застосовувати отримані знання для їх вирішення);

* може критично і творчо мислити;

* володіє значним словниковим запасом, який базується на глибокому розумінні гуманітарних знань [6, с. 34 ].

В умовах надлишку різноманітної інформації, першочерговим завданням сучасної вищої освіти є виховати культуру сприйняття, розуміння, аналізу інформації, формувати уявлення про механізми й наслідки її впливу на глядачів, читачів і слухачів. Однобічна або перекручена інформація (яка передається, приміром, телебаченням, що володіє великою силою пропагандистського впливу), безсумнівно, має потребу в осмисленні. От чому вважається корисним, щоб молодь могла розрізняти: розходження між наданими (потребують перевірки) та загальновідомими фактами; надійність джерела інформації; упередженість судження; неясні або двозначні аргументи; логічну несумісність у ланцюзі міркування [ 29, с. 11 ].

Медіаосвіта як процес розвитку й саморозвитку особистості на матеріалах та за допомогою засобів масової комунікації покликана формувати культуру комунікації, уміння усвідомлено сприймати, критично осмислювати, інтерпретувати медіатексти з метою розширення загальних, соціокультурних та професійно значущих знань, комунікативних та творчих здібностей.

В умовах глобалізаційних змін інноваційних освітніх процесів можна говорити про перспективність ще одного напряму медіаосвіти - медіасамоосвіту. Це актуально, оскільки нині йдеться про освіту впродовж життя, а дорослі люди, які вже мають якийсь фах, не полишають спілкування із засобами масової інформації. І часто саме рівень їхньої медіаосвіти спонукає до набуття нових знань або їх оновлення через ЗМІ[6].

Технології медіаосвіти сьогодні передбачають залучення до навчального процесу як традиційних засобів масової інформації (періодичні видання, радіо, телебачення, кіно тощо), так і засоби новітніх інформаційних технологій, а саме: програмно-апаратні засоби і пристрої, що функціонують на базі обчислювальної техніки; використовують також сучасні способи і системи інформаційного обміну, що забезпечують операції збирання, накопичення, збереження, оброблення й передавання інформації [2, с. 3].

Безумовно, загальні положення щодо настановлень повністю стосуються й проблеми сприйняття витворів масмедіа, а тому вони беруться до уваги в обґрунтуванні методичних основ медіаосвіти. Аналіз теорії і практики медіаосвіти в різних країнах наводить на думку, що у світі не існує єдиної теоретичної концепції медіаосвіти. Можна виокремити, принаймні, вісім основних теоретичних підходів у цій сфері.

1) Ін'єкційна теорія медіаосвіти. Її часто називають «протекціоністською» (запобіжною від шкідливих впливів медіа), «теорією громадянського захисту» (тобто, знову ж, захисту від медіа) чи «теорією культурних цінностей» (мається на увазі, що негативному впливу медіа протиставляються вічні цінності класичної культурної спадщини приміром, мистецтво античності чи ренесансу. Передбачається, що медіа справляє потужний (переважно негативний) вплив на аудиторію. Головна мета в межах цієї теорії полягає в тім, щоб пом'якшити негативний ефект надмірного захоплення медіа (в основному дитячою і молодіжною аудиторією). В цьому випадку завдання викладача допомогти зрозуміти різницю між реальністю і медіатекстом шляхом розкриття негативного впливу медіа (приміром, телебачення) на конкретних прикладах, доступних для розуміння конкретної аудиторії.

2) Теорія медіаосвіти як джерела «задоволення потреб» аудиторії. Її теоретичною основою є ідея «споживання і задоволення» у сфері медіа. Мається на увазі, що вплив медіа на аудиторію обмежений, учні можуть самі правильно обирати й оцінювати медіатекст відповідно до своїх потреб. Відтак пріоритет медіаосвіти вбачається в тім, щоб допомогти особистості одержати з медіа максимум користі. Як бачимо, ця концепція цілком протилежна «ін'єкційній». Якщо перша концентрується на негативному впливі медіа, то друга - на його позитивному ефекті. Водночас теорія задоволення потреб досить близька до теорії медіаосвіти, як формування критичного мислення, тому що і тут і там йдеться про те, щоб розвивати уміння правильно обирати і критично оцінювати медіатекст.

3) Практична теорія медіаосвіти. Цей підхід відомий також під назвою «медіаосвіта як таблиця множення». Мається на увазі, що слухачі повинні вміти працювати з медіаапаратурою так само добре, як знати таблицю множення. Практичні медіапедагоги вважають, що вплив медіа на аудиторію обмежений, головне навчити використовувати медіаапаратуру. Звідси підвищена увага до вивчення техніки, формування практичного уміння користуватися апаратурою, в тому числі й для створення власних медіатекстів. А це означає: мінімум міркувань і аналізу, максимум виконавської практики.

4) Теорія медіаосвіти як засобу формування критичного мислення. Її основою, швидше за все, можна вважати теорію, в якій масмедіа уявляються «четвертою владою», що поширює моделі поведінки і соціальні цінності серед різнорідної маси індивідуумів. Звідси випливає основна мета медіаосвіти: захистити учнів від маніпулятивного впливу медіа. У процесі навчання слухачі знайомляться з особливостями впливу медіа на індивіда і суспільство за допомогою так званих «кодів» (умовностей-символів, наприклад, у телерекламі). Розвивається критичне мислення учнів і студентів стосовно медіатекстів.

5) Марксистська теорія медіаосвіти. Основною тут є думка, що масмедіа здатні потужно маніпулювати громадською думкою і масовими настроями на користь певних соціальних груп. І що дитяча аудиторія є найпростішою мішенню для такого впливу. Звідси випливає пріоритет медіаосвіти: викликати в аудиторії бажання змінити систему масової комунікації (якщо при владі в країні перебувають сили, далекі від марксистських теорій), чи, навпаки, вселити думку, що сформована система медіа найкраща (якщо влада належить марксистам), у цьому випадку посилено критикується медіакультура інших. Стратегія навчання зводиться до вивчення політичних, соціальних та економічних аспектів медіа, аналізу численних суперечностей, що містять ці аспекти з точки зору певного класу.

6) Семіотична теорія медіаосвіти опірною має таку тезу: масмедіа часто прагнуть захоплювати багатозначний знаковий характер своїх текстів, а це загрожує свободі споживання інформації. Аудиторія, у першу чергу дитяча (рівень середньої школи і нижче), надто пасивна стосовно читання медіатекстів. Відтак мета медіаосвіти допомогти правильно читати медіатекст. Основним змістом медіаосвіти стають коди і граматика медіатексту, тобто мова медіа, а педагогічною стратегією навчання правилам декодування медіатексту, опису його змісту, асоціацій, особливостей мови тощо

7) Культурологічна теорія стверджує, що масмедіа скоріше пропонують, аніж нав'язують свою інтерпретацію дійсності. Аудиторія ж, зі свого боку, завжди перебуває в процесі діалогу з медіатекстами. Вона не просто зчитує інформацію, а вкладає різні змісти в медіатексти, самостійно їх аналізує. А звідси випливає головна мета медіаосвіти: допомогти зрозуміти, як медіа можуть збагатити сприйняття, знання тощо. В якості змісту медіаосвіти тут виступають її ключові поняття, ролі, які відіграють у суспільстві стереотипи, що поширюються за допомогою медіа. Медіапедагоги прагнуть навчити оцінці і критичному аналізу медіатекстів.

8) Естетична теорія медіаосвіти багато в чому збігається з культурологічною теорією. Однак тут головна мета полягає в тому, щоб допомогти зрозуміти основні закони і мову художнього спектра інформації, розвивати естетичне (художнє) сприйняття і смак, здатність до кваліфікованого аналізу художніх медіатекстів. Ось чому основний зміст медіаосвіти спирається на вивчення мови медіакультури, авторського світу творця художнього тексту, історію медіакультури (кіномистецтва, художнього телебачення тощо)[35, с. 44-51].

Аналіз праць зарубіжних вчених приводить до висновку, що в концепціях медіаосвіти особистості в цілому переважають виховні, навчальні і креативні підходи до використання можливостей масмедіа.

Отже, у сучасній соціокультурній ситуації медіакультура відіграє важливу роль в житті людей, у першу чергу молоді. Популярність медіатекстів серед молоді визначається багатьма чинниками: використанням терапевтичної, компенсаторної, рекреативної, естетичної, пізнавальної, інформаційної, комунікативної, моральної, соціальної, катарсичний й інших функцій культури; опора на видовищно- розважальні жанри (як правило, що базуються на міфології), стандартизацію, серійність, сенсаційність, систему емоційних перепадів, що дозволяє робити розрядку нервовій напрузі глядачів; гіпнотизм, угадування бажань публіки, інтуїцію.