Професійне становлення студента в умовах вищого навчального закладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Професійне становлення студента в умовах вищого навчального закладу

М.П. Козирєв

Розглянуто професійне становлення як складне, динамічне, багато-структуроване, стадійне тощо соціально-психологічне явище. Проаналізовано такі складові професійного становлення у процесі навчальній діяльності: професійна спрямованість, самовизначення, ідентифікація, зрілість, надійність професійної діяльності, професійна готовність тощо. Доведено, що професійне становлення майбутнього фахівця є поетапним моментом індивідуально-професійного розвитку, формування професійної компетенції, розкриття його творчого потенціалу, професійної готовності до самостійної трудової діяльності.

Ключові слова: професійне становлення, професійна спрямованість, самовизначення, ідентифікація, зрілість, надійність професійної діяльності, професійна готовність.

творчий компетенція професійний

Постановка проблеми. В умовах розвитку Української держави сучасний вищий навчальний заклад повинен формувати особистість громадянина України, забезпечувати наше суспільство всебічно підготовленими фахівцями, які мають глибокі загальнонаукові та професійні знання, навички наукової роботи, готові до саморозвитку як в умовах професійної діяльності, так і в суспільному та особистому житті. Саме завдяки успішному професійному становленню у студентаформуються якості фахівця, з якими він увійде в основну для нього сферу професійної діяльності, де відбуватиметься його подальший розвиток як професіонала та особистості.

Стан дослідження. У сучасній психології є чимало досліджень, присвячених різноманітним психологічним аспектам професійної діяльності особистості загалом (О. Єрмолаєва, Л. Захарова, Е. Зеєр, Є. Климов, Т. Кудрявцев, С. Максименко, С. Марков, А. Маркова, Л. Мітіна, Ю. Поваренков, М. Пряжніков, В. Рибалка, Т. Титаренко, С. Шандрук та ін.) і професійного становлення студентів зокрема (Г. Абрамова, І. Андрійчук, М. Бадалова, О. Бондаренко, Ж. Вірна, Л. Долинська, І. Зязюн, Т. Ільїна, О. Кондрашихіна, Н. Коломінський, З. Кісіль, І. Мартинюк, В. Панок, Н. Пов'якель, Н. Пророк, В. Семи- ченко, Л. Уманець, Н. Чепелєва, Н. Шевченко, Л. Шнейдер та ін.).

Мета статті - розглянути теоретичні підходи до проблеми професійного становлення особистості та складових цього процесу у період навчання у вищому навчальному закладі.

Виклад основних положень. Поняття «становлення» відображає об'єктивний процес перетворення нового предмета або явища з реальної можливості у дійсність. З точки зору філософії, становлення виражає раптову мінливість речей та явищ, їхнє неперервне перетворення з однієї властивості в іншу.

Становленням визначають перехід від однієї визначеності буття до іншої. Усе, що існує, перебуває у становленні, а його буття й є цим процесом. Становлення особистості проявляється в різних царинах людської діяльності, у професійній - лише на певному етапі розвитку особистості (юність) і стає в цей період життя центральним особистіс- ним новоутворенням.

Процес професійного становлення відображає процес професійного саморозвитку людини впродовж життя, у межах якого відбувається становлення професійних видів суб'єктної активності особистості на основі розвитку і структурування сукупності професійно орієнтованих її характеристик, що забезпечують реалізацію функцій пізнання, спілкування та регуляції в конкретних видах діяльності і на відповідних етапах професійного шляху.

Професійне становлення майбутнього фахівця залежить від певних характеристик людини, які визначально детермінують кінцевий успіх становлення студента як професіонала, його професійну діяльність, професійну самореалізацію та соціальний статус. Основними із цих характеристик, на думку В. Бодрова, є: професійна мотивація як спонукальна та спрямовуюча активність особистості на задоволення передусім потреб у праці, професійному самоствердженні, самореалізації, самовдосконаленні та ін.; загальна і професійна підготовленість у формі базових (для опанування професії) і кваліфікаційних (з урахуванням рівня професіоналізації) знань, навиків і умінь, необхідних для виконання стандартних і нетипових професійних завдань; рівень функціональної готовності і резервів організму до трудової діяльності, розвиток професійно важливих інтелектуальних, фізіологічних і фізичних якостей (сила, швидкість, витривалість і ін.); стан індивідуально-психологічних функцій людини і передусім професійно важливих якостей для конкретної діяльності, що характеризують пізнавальні процеси і психомоторику, темперамент, характерологічні та емоційно-вольові особливості особистості [1].

Основними складовими професійного становлення у процесі навчальної діяльності, на думку автора, виступають: професійна спрямованість, професійне самовизначення, професійна ідентифікація, професійна зрілість, надійність професійної діяльності, професійна готовність тощо.

Професійна спрямованість - це раціонально організована професійна діяльність, спрямована на оволодіння матеріальними і духовними цінностями, необхідними в професійному, соціальному й особи- стісному аспектах. Вона передує професійному самовизначенню студентів і сприяє вибору з усіх професій такої, що найбільше відповідає їхнім індивідуальним рисам.

О. Єрмолаєва визначає таки етапи професійної спрямованості. Перший пов'язаний з дитячою грою, коли дитина приймає різні ролі і програє елементи пов'язаної з ними поведінки. Другий відображає підліткові фантазії, що зумовлюються різними привабливими для підлітка професіями.

Третій етап - підлітковий - і певна частина юнацького віку охоплює попередній вибір професії, коли різні види професійної діяльності оцінюються з погляду інтересів, здібностей, системи цінностей. І, нарешті, четвертий зумовлений практичним ухваленням рішення, що охоплює два основні компоненти: 1) визначення рівня кваліфікації, обсягу і рівня професійної підготовки і 2) вибір спеціальності [7].

Важливими чинниками, що визначають успішну професійну спрямованість людини, виступають такі базові положення, якими мають керуватися підлітки у виборі сфері професійної діяльності та конкретної професії.

На думку Н. Іванової, ними виступають: усвідомленість вибору професії, яка виражається не тільки у прагненні задовільнити своїм вибором як особистісні потреби у трудовій діяльності, так і бажання принести якомого більше користі суспільству; відповідність професії, що обирається, інтересам, схильностям, здібностям людини та одночасно потребам суспільства у професійних кадрах певного професійного спрямування, що виражає зв'язок особистісного і суспільного аспектів вибору професії; особистісна активність щодо вибору професії, яка характеризує сутність професійного спрямування особистості. Людина має самостійно обирати професію. В цьому неабияку роль виконують: перші практичні проби трудової діяльності старшокласників, поради батьків та їхній професійний і соціальний досвід, уявлення про світ професій та їхню професійну і статусну значущість тощо; вибір професії, яка дозволяє і надає можливість людини підвищувати трудову кваліфікацію, збільшувати заробітну плати внаслідок зростання професійного досвіду і майстерності, можливість реалізовувати у громадській діяльності, задовольняти потреби життєдіяльності як особистості, так і членів своєї родини [8].

Професійна спрямованість, на думку В. Зінченко, охоплює освітній, біологічний, психофізіологічний та особистісний компоненти. Освітній компонент проявляється у спеціальних здібностях і навичках до обраних предметів, які відображаються у навчально-виховному процесі та конкретизуються у навчальному плані підготовки фахівця. Біологічний компонент містить природно-біологічні передумови професійної спрямованості.

Цей компонент ґрунтується на формуванні професійно актуальних потреб і здібностей особистості, засвоєнні нею соціальних цінностей, що мають виражену практичну значущість і відображаються в професійно-прикладній діяльності. Психофізіологічний компонент ґрунтується на створенні найсприятливіших умов для нормального функціонування й відтворення навчально-професійної діяльності, у збереженні здоров'я і працездатності через зниження нервово- психічного напруження, поєднання фізичної праці з розумовою, раціоналізації режимів праці та відпочинку. Особистісний компонент передбачає формування самоактуалізації та самореалізації в професійній діяльності майбутніх фахівців. Особистості з вираженою потребою в самоактуалізації та самореалізації зазвичай обирають активну позицію в житті, вони більш комунікативні [6].

Професійне самовизначення є важливим етапом розвитку особистості, адже вчасне і правильне самовизначення сприятиме ефективному і максимально продуктивному професійному розвитку. Професійне самовизначення - це вибір людиною напряму і змісту свого професійного розвитку, сфери та засобів реалізації індивідуальних якостей й здібностей, професійного середовища для втілення своєї життєвої мети та моральних цінностей; це - цілісний, інтегративний процес, у якому реалізуються основні життєві цінності людини і конкретизуються аспекти її професійного самовизначення.

Сутністю професійного самовизначення, як стверджує К. Абульханова-Славська, є самостійне й усвідомлене знаходження смислів виконуваної роботи та всієї життєдіяльності в конкретній культурно-історичній (соціально-економічної) ситуації. Професійне самовизначення здійснюється впродовж професійного життя: особистість постійно рефлексує, переосмислює своє професійне буття і самоутверджується в професії [1]. На думку Є. Климова, існують два рівні професійного самовизначення: 1) гностичний (перебудова свідомості і самосвідомості); 2) практичний (реальні зміни соціального статусу людини) [10].

М. Пряжніков, підкреслюючи нерозривний зв'язок професійного самовизначення із самореалізацією людини в інших важливих сферах життя, відзначає, що: «суттю професійного самовизначення є самостійне і усвідомлене знаходження значень обраної або вже виконуваної роботи і всієї життєдіяльності в конкретній культурно- історичній (соціально-економічній) ситуації, а також знаходження значення в самому процесі самовизначення». Він запропонував змістовно - процесуальну модель професійного самовизначення: усвідомлення цінності суспільно-корисної праці і необхідності професійної підготовки (ціннісно-моральна основа самовизначення); орієнтування в соціально-економічній ситуації і прогнозування престижності обираної праці; загальне орієнтування у світі професійної праці і виділення професійної мети - мрії; визначення ближніх професійних цілей як етапів і шляхів до віддаленої мети; інформування про професії і спеціальності, відповідні професійні навчальні заклади і місця працевлаштування; уявлення про перешкоди, що ускладнюють досягнення професійних цілей, а також знання своїх достоїнств, що сприяють реалізації намічених планів і перспектив; наявність системи резервних варіантів вибору на випадок невдачі за основним варіантом самовизначення; початок практичної реалізації особистої професійної перспективи і постійне корегування намічених планів за принципом зворотного зв'язку [14].

Отже, професійне самовизначення студентської молоді розглядається нами як невід'ємна частина цілісного процесу соціального самовизначення, що пов'язана із вибором нею професійного середовища, «приєднання» до професійної групи як до певної сфери соціальної активності.

Важливе місце у професійному становленні студента посідає формування його професійної ідентичності, що є результатом усвідомлення індивідом своєї тотожності з професійною діяльністю та спільнотою, знання меж своєї професійної компетенції та впевненості у своїй ефективності, відчуття себе як професіонала.

Професійна ідентифікація є невід'ємною частиною професійної спрямованості особистості, що передбачає прийняття провідних професійних ролей, цінностей та норм, наявність мотиваційних структур, які спонукають особистість до ефективної професійної діяльності. Досягнення професійної ідентичності знижує тривожність, невпевненість, авторитарність, підвищує особистісний потенціал.

У дослідженні Ж. Вірної виділяються такі форми професійної ідентифікації: контрастно-позитивна - повний збіг в оцінюванні реального Я, ідеального Я і професійного Я. Така збалансованість в усвідомленні себе та значення професійної діяльності пояснюється розвинутим соціалізованим смислом, коли людина виявляє вміння чітко визначати та використовувати умови і засоби професійної діяльності; контрастно-негативна - повні розбіжності в оцінюванні реального Я, ідеального Я і професійного Я. Така неузгодженість супроводжується неадекватним усвідомленням себе і професійної діяльності через відсутність (втрату) значення професійної діяльності і, можливо, життєвого смислу; перспективно-позитивна - повний збіг в оцінюванні реального Я та ідеального Я, і професійного Я та ідеального Я, що свідчить про ідеалізоване бачення себе як професіонала. Розбіжності в оцінюванні реального Я і професійного Я пояснюються інструментальними характеристиками самооцінки особистості, позбавленими адекватного стимулювання; перспективно-негативна - збіг в оцінюванні професійного Я та ідеального Я, за неадекватного оцінювання реального Я і професійного Я та ідеального Я і реального Я. Як результат - відбувається деформація в адекватності оцінок і самоконтролю особистості у професійній діяльності та у життєвих ситуаціях; проміжна - порушення ідеального усвідомлення себе і професійного образу, що є результатом не тільки неадекватної самооцінки, але й розбіжність усвідомлення цілей і засобів професійної діяльності із власними можливостями людини [4, с. 185-186].

Професійна ідентичність може виконувати такі функції, як розвиток «професійного почуття», тобто емоційного прийняття себе людиною, яка займається певною справою, усвідомлення певної ментальності, впевненість у своїй професійній приналежності, самостійності та ефективності, переживання своєї професійної цілісності та визначеності. Професійну ідентичність характеризує приєднання та накладання образу професії (зі всіма її закономірностями) на особливості конкретної особистості.

Важливою складовою професійної спрямованості виступає надійність професійної діяльності, під якою прийнято розуміти безпомилкове виконання людиною покладених на неї професійних обов'язків (функцій) впродовж необхідного часу і за певних умов діяльності. Досягнення безпомилкового та своєчасного виконання дій і діяльності є результатом надійного функціонування різних підсистем організму, психіки людини, також її професійної підготовки і досвіду.

В інженерній психології надійність - це «сукупна професійна якість, що є властивістю системи (чи її окремих частин), яка визначається через категорію станів, а стан оцінюється тим, наскільки у даний момент людина чи система управління відповідають вимогам, що до них висуваються» [3, с. 98].

Професійну надійність спеціаліста визначають як таку властивість людини, що характеризує її здатність безвідмовно виконувати діяльність упродовж певного терміну часу за конкретних умов; як здатність зберігати потрібну якість у встановлених умовах упродовж установленого часу.

Так, оцінка надійності людини в системах «людина-техніка» ґрунтується на безпомилковості її дій та відновленні її працездатності. Надійність людини, на відміну від надійності технічних пристроїв, є «складна нелінійна функція її професійної придатності, здатності до навчання, тренованості, стресової усталеності, психофізіологічного стану й морально-психологічних якостей» [3, с. 97].

З. Кісіль акцентує на тому, що професійна підготовка фахівців у ВНЗ, діяльність котрих пов'язана з роботою в екстремальних умовах, окрім оволодіння системою професійних знань, умінь і навичок, повинна обов'язково включати процес формування професійної надійності. Недоліки й прорахунки на цьому етапі підготовки фахівця можуть у подальшому призвести до того, що людина, пройшовши професійно-психологічний відбір, оволодівши сукупністю спеціальних знань і умінь у ВНЗ, не зможе в подальшій самостійній професійній діяльності працювати на необхідному рівні надійності [9].

Невід'ємним компонентом професійного становлення виступає така якість майбутнього фахівця, як професійне самовдосконалення. Професійне самовдосконалення є специфічним видом професійного становлення, невід'ємною складовою професійної підготовки. Воно є результатом свідомої взаємодії майбутнього фахівця з конкретним професійним середовищем, у процесі якої він реалізує власні потреби розвинути у себе такі особистісні якості, які забезпечують успішність його майбутньої професійної діяльності та життєдіяльності загалом. Отже, професійне самовдосконалення - це свідомий, цілеспрямований процес підвищення рівня своєї професійної компетентності та розвитку професійних якостей відповідно до зовнішніх соціальних вимог, умов професійної діяльності та особистої програми розвитку.

Прагнення до професійного самовдосконалення є вторинним щодо загальної мотивації професійного становлення фахівця, ставлення особистості до професійних вимог. Адже передумовою професійного самовдосконалення є ставлення фахівця до вимог, що пред'явлені: якщо особистість має індиферентне ставлення до професійної діяльності, то професійний розвиток не відбудеться.

Тільки за свідомого прийняття професійних вимог особистість відчуватиме потребу в самовдосконаленні, яка забезпечується механізмом постійного подолання внутрішніх суперечностей між рівнем професійної готовності фахівця (Я-реальне професійне) та змодельо- ваним її рівнем (Я-ідеальне професійне).

Оскільки самовдосконалення - процес неперервний, діалектично розвивається, то уявлення фахівця про Я-ідеальне професійне постійно змінюється, а вимоги до себе постійно зростають. Це зумовлює нескінченність процесу професійного самовдосконалення, його тривалість у професійному житті особистості.

На думку А. Фонарьова, основними напрямами професійного самовдосконалення особистості виступають: 1) розвиток світоглядної та позиційної визначеності, моральності, розширення світогляду; 2) удосконалення професійних і комунікативних якостей; 3) формування загальної, технічної, правової та педагогічної культури, естетичних і фізичних якостей; 4) постійне оновлення знань, удосконалення практичних навичок і вмінь; 5) формування навичок самостійної роботи над собою, здатності до постійного самовдосконалення, усталеної мотивації професійного та особистісного розвитку; 6) опрацювання вміння керувати власною поведінкою, потребами та почуттями, оволодіння методами та прийомами емоційно-вольової саморегуляції тощо [15].

Професійна зрілість є найбільш важливим етапом професійного становлення особистості. Професійну зрілість можна визначити як «властивість суб'єкта праці, що характеризується вищим рівнем особистісного та професійного розвитку і проявляється у високому професіоналізмі, кваліфікації та компетентності, а також у гармонійному розвитку моральних, етичних, культурних, соціальних і професійно значущих якостей і рис особистості» [11].

Професійна зрілість - це системна якість особистості, яка формується у процесі професіогенезу особистості й відображає його якість, зазначає Ю. Поваренков.

Професійна зрілість стає необхідною умовою досягнення акме особистості, мотивом і базовою цінністю професіонала та за структурою складається з професійної спрямованості особистості як відповідності здібностей і вмінь людини вимогам професії; розвиненої професійної свідомості; наявності власної професійної філософії; розвиненої професійної рефлексії; позитивної професійної Я-концепції; професійної мобільності як постійної готовності до навчання; відповідності сенсожиттєвих орієнтацій професійним цілям; сформованої професійної ідентичності.

Ю. Поваренков визначає професіоналізм фахівця на основі двох критеріїв: об'єктивного (зовнішнього) і суб'єктивного (внутрішнього), співвідношення яких стає основою професійної рефлексії та виглядає як співвіднесення розуміння суб'єктом своїх здібностей і навичок із вимогами професії [12].

Професійна готовність є проявом всіх аспектів особистості в їх цілісності, що забезпечує можливість ефективного виконання професійних функцій.

Це складне особистісне утворення, яке становить систему професійно значущих якостей і психічних станів, які у сукупності зумовлюють швидку адаптацію людини до професійних умов, успішність здійснення професійної діяльності і визначають спрямованість її професійно особистісного зростання.

В. Толочек виділяє такі підходи з метою розкриття суті психологічної готовності та шляхи ефективного впливу на його формування: функціональний, особистісний і особистісно-діяльнісний.

У межах названих підходів визначають готовність до професійної діяльності як: цілісний прояв особистості, що посідає місце між психічними процесами і властивостями особистості, й розглядається у взаємозв'язку із настановою до діяльності; містить усвідомлювані та неусвідомлювані настанови, усвідомлення завдань, вибір моделі ймовірної поведінки, визначення оптимальних способів діяльності, оцінку своїх можливостей; готовність виявляється ширшим поняттям, ніж настанова; стала характеристика особистості, яка постійно присутня у структурі психіки й не вимагає спеціального формування залежно від визначних завдань; сукупність якостей особистості, що визначають її придатність до діяльності, серед яких називають активне позитивне ставлення до діяльності; наявність сприятливих психічних станів для виконання діяльності, схильність займатись нею із переходом у захоплення, певні психологічні особливості в сенсорній і когні- тивній сферах для конкретного виду діяльності, склад знань, умінь, навичок у певній сфері; цілісний феномен особистості, що містить спрямованість на результат, психічну спрямованість, емоційну стабільність тощо [16].

Щодо структури професійної готовності фахівця, то, на думку К. Дурай-Новакової, вона охоплює такі компоненти: мотиваційний (професійно значущі потреби, інтереси і мотиви професійної діяльності); орієнтаційно пізнавально-оцінний (знання і уявлення про зміст професії, вимоги професійних ролей, способи рішення професійних завдань); емоційно-вольовий (почуття відповідальності за результати професійної діяльності, самоконтроль, уміння керувати діями, завдяки яким здійснюється виконання професійних обов'язків; операційно - дієвий (мобілізація і актуалізація професійних знань, умінь і навиків та професійно значущих властивостей особистості, адаптація до вимог, умов професійної діяльності тощо.

Основна особливість професійної готовності як стійкої системи якостей особистості полягає в тому, що вона формується упродовж усього періоду професійного навчання і діяльності, не вимагає формування безпосередньо перед виконанням певного завдання і проявляється як спрямованість особистості [5].

Висновки. Професійне становлення особистості під час навчання у ВНЗ - складний, динамічний процес, у якому неабияку роль виконують якості особистості, які розвиваються і вдосконалюються у процесі здобуття професійної освіти, самоосвіти і виховання. Професійне становлення майбутнього фахівця є поетапним моментом індивідуально-професійного розвитку, формування професійної компетенції, розкриття його творчого потенціалу, професійної готовності до самостійної трудової діяльності.

Перспективи досліджень убачаємо в детальнішому вивченні основних складових професійного становлення студентів, пов'язаних із соціальними, етнічними, соціальними, тендерними тощо характеристиками людини.

Размещено на Allbest.ru