Традиції і тенденції морального виховання в українській родині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Традиції і тенденції морального виховання в українській родині

Плівачук К.В.

В умовах становлення ринкових відносин у суспільстві в українській родині відбуваються певні зміни щодо впровадження традицій, звичаїв, моральних настанов української народної педагогіки в житті українців. Варто зазначити, що в родині закладаються першооснови моралі, формуються риси майбутнього громадянина, культура особистості. Головна мета виховання в українській родині полягає у формуванні в дитини національної свідомості, моральних устроїв, любові до рідного краю, свого народу, шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів. Здається цілком імовірним, що завдання батьків - навчити дитину бути людиною, виховати в ній доброту, милосердя, красу відносин, терпіння, прищеплювати загальноприйняті в суспільстві моральні норми, форми поведінки. Безперечно, моральне виховання в українській родині визначається потребами нашого суспільства у всебічній активізації інтелектуального й морально-духовного потенціалу національних і загальнолюдських цінностей сучасної особистості [5].

Аналіз останніх досліджень. Теоретико-методологічні засади трактування морального виховання в українській родині та освіті ґрунтуються на наукових працях визначних педагогів. Високо цінував виховний потенціал морального виховання родини на основі глибинних знань та мудрості предків К. Ушинський [11]. На важливості морального виховання, яке базується на педагогічних поглядах народу, наголошував талановитий педагог В. Сухомлинський, який розглядав родину як “місцезнаходження духовного життя народу” [10, с. 207]. Питання традицій і нових тенденцій у розвитку родинної педагогіки розробляв академік М. Стельмахович [9]. навчальний моральний виховання молодь

Проблемі сімейного виховання приділяли увагу педагоги А. Аркін, А. Кравець, З. Кузеля, А. Макаренко, О. Сухомлинська, Р. Скульський, Є. Сававко, В. Постовий, Ю. Руденко, П. Шербань, розглядаючи становлення дитини в сім'ї як найбільш природну основу формування психічного і морального складу особистості, розвитку творчих здібностей людини на всіх етапах життя.

Моральне виховання розглядається в сучасних наукових дослідженнях В. Ворожбіт, Т. Дем'янюк, Л. Геник, О. Гордійчук, А. Залізняк, О. Жаданова, В. Костів, А. Семибрат, Л. Степаненко, І. Сідданіч та інших.

На основі аналізу наукових праць доходимо висновку, що в умовах сьогодення моральне виховання потрібно здійснювати як у родині, так і в умовах навчальних закладів.

Метою статті є розкриття особливостей морального виховання на родинних традиціях, характеристика його впровадження в сучасності.

Виклад основного матеріалу. У Законі України "Про освіту" [2] відзначено, що виховні та навчальні заклади повинні забезпечити пріоритетний розвиток високої моральності, духовності у формуванні громадських рис особистості. Тобто в суспільстві постала потреба у вихованні громадянина освіченого, активного, морально стійкого, духовно багатого як завдання родини та навчальних закладів.

У Концепції сімейного виховання в системі освіти України "Щаслива родина" на 2012-2021 роки [5] наголошено, що соціальний інститут сім'ї є основним у суспільстві, він формує наступні покоління та виховує гідну зміну, що забезпечуватиме розвиток та процвітання як громадянина, так і всієї держави. За своєю природою та призначенням сім'я - союзник суспільства у вирішенні його проблем, утвердженні моральних устоїв і соціалізації дітей, розвитку культури та економіки. Саме тому суспільство зацікавлене у фізично й морально здоровій сім'ї, здатній реалізувати свій соціальний потенціал, забезпечити не лише власне виживання, а й розвиток.

Актуальність проблеми морального виховання визначається головним чином тією важливою роллю, яку воно відіграє в організації процесу морально-духовного становлення дитини на загальнолюдських цінностях в українській родині. В Україні історично склалася власна система виховання, у якій максимально виражені національні риси і самобутність українського народу. Загалом моральне виховання юного покоління здійснюється у процесі родинно-громадсько-шкільного виховання.

Мораль - "це система поглядів і уявлень, норм, оцінок, що регулюють моральну поведінку людей у суспільстві у всіх сферах суспільного життя - у праці, побуті, політиці, науці, у сімейних, особистісних, колективних, міжнаціональних і міжнародних стосунках" [6, с. 238]. Моральне виховання трактується як виховна діяльність родини і школи, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок, поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності [6].

Найбільш досконалою академією, у якій формується не тільки тіло, а й душа людини, завжди була сім'я - найважливіший інститут соціалізації поколінь. Саме в ній із дитячих років відбувається процес засвоєння моральних цінностей. Можна вважати, що високоморальний авторитет батька й матері в сім'ї справляли величезний вплив на дітей та молодь.

Виховання матір'ю почуття відповідальності в сина, доньки перед дорослими, членами родини, суспільством - це формування духовності, потреб і цінностей, моральної совісті. Головне в моральному вихованні маленької людини - досягнення душевного єднання, морального зв'язку батьків із дитиною.

В українських родинах моральне виховання дітей постійно здійснювалось за допомогою приказок, казок, легенд, переказів зі свого родоводу, з історії рідного краю. На думку багатьох дослідників проблеми морального виховання, саме усна народна творчість лягла в основу перших письмових праць із народної педагогіки. Народна педагогіка навчає, що батьки повинні правильно оцінювати поведінку своїх дітей, схвалюючи позитивні вчинки і дії та засуджуючи негативні [9].

Пізніше виникли перші пам'ятки педагогічної літератури, рукописні книги морального змісту. Найдавнішою визначною пам'яткою літератури в Україні є "Повчання дітям" Володимира Мономаха [7]. У цьому творі Володимир Мономах висловлює думки загальнодержавного, політичного і морального характеру, навчає своїх дітей бути розумними правителями, захищати інтереси Русі, розвиватися всебічно самостійно та поширювати освіту, власною поведінкою давати приклад іншим, а настанови ілюструє прикладами із власного життя. Вважаємо, що аналізований твір варто розглядати як програму морального самовиховання та виховання Володимира Мономаха, яку можна реалізувати лише поєднавши зусилля всіх ланок освіти й виховання - сімейних і державних.

Будівничий Києва Ярослав Мудрий не лише "до книг мав нахил, читаючи їх вдень і вночі", а створив систему освіти, сутність якої полягає в єдності навчання й виховання, оскільки "книги учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість - бо є стриманість, здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що наповнюють всесвіт увесь" [4]. Варто зазначити, що Ярослав Мудрий поєднував досвід своєї держави з греко-візантійським, поклавши в основу освіти й виховання синтез віри, книжкової мудрості, родинних традицій та моралі й етики.

Отже, аналіз "Повісті временних літ", "Статуту Володимира Всеволодовича", "Слова о полку Ігоревім", "Повчання дітям" Володимира Мономаха дає підстави стверджувати, що вчителі часів Київської Русі у процесі виховання формували такі моральні якості особистості: доброту, справедливість, милосердя, любов до свого народу, батьківщини, працелюбність. Батьки і вчителі за допомогою моральних норм несли певну педагогічну інформацію і навчали молодь моделям поведінки в різних умовах життя [7].

Варто зазначити, що народні моральні настанови у вихованні були тісно пов'язані з релігійними. Аналіз педагогічної літератури свідчить, що основу духовного відродження України й виховання її громадян становить християнська мораль, яка передбачає дотримання норм поведінки, викладених у Біблії. Високі загальнолюдські ідеали та священні істини відображені в Біблії - глибокому джерелі мудрості, духовності. Посилання на біблійні заповіді, осмислення, дотримання їх у поведінці дитини необхідні й нині. Віра в Бога, у добро поширюється на поведінку дитини в родині. Віруюча людина відстоює високі норми моральності.

Невід'ємною частиною суспільства є родина, у якій турбуються про фізичне здоров'я людини, формують її світосприйняття та духовні традиції, навчають спілкуванню з природою, людьми, основам моралі й етики, добросовісного ставлення до праці [8].

Отже, із раннього дитинства правильне моральне виховання дитини здійснюється насамперед завдяки піклуванню батьків. Маленька дитина набуває особистісних якостей: навчається говорити, самостійно мислити, розуміти та контролювати свої реакції, емоції, впливати на інших людей. Тому особистий приклад батьків є надзвичайно важливим у процесі формування моральних устроїв особистості дитини.

Родинні традиції сприяють формуванню моральних рис особистості: дитина поступово й постійно виховується непомітно для себе. Виховувати в людині працелюбство, доброту, чесність, справедливість, скромність, повагу до матері й батька, до старших, гостинність, взаємодопомогу, товариськість, любов до України - головна мета виховання на родинних традиціях

З. Кузеля [3] класифікував українські звичаї й обряди на родильні, весільні, похоронні, трудові та громадські. Розглянемо більш детально різновиди родинних виховних традицій та їх роль у моральному вихованні школярів.

Родинно-трудові традиції - це морально-трудовий досвід родини з підготовки дитини до самостійного життя, які склалися історично та передаються із покоління в покоління [3]. У родині кожен її член мав певні обов'язки, сумлінно їх виконував і ніс відповідальність за свою працю перед членами родини. До родинно-трудових традицій відносимо традиції трудових династій, майстрів, їх спільну працю з дітьми, залучення їх до домогосподарства. Це формує в дітей такі риси, як старанність, самодисципліну, наполегливість, виховує любов до праці.

Традиційною формою передавання молоді соціального досвіду та духовних цінностей, моральних норм і принципів є трудові свята. Саме вони розкривають учням красу і значення праці в людському житті. У навчальних закладах варто проводити традиційні свята праці з тем "Трудові династії моєї родини", "Праця - найголовніше в моєму житті", "Професії моїх батьків", "Світ захоплення моєї сім'ї" та інші. З інших форм трудового виховання можна виокремити такі: зустрічі з цікавими людьми, народними умільцями, майстрами, представниками різних професій ("Професії мого міста, села"), екскурсії до підприємств, диспути ("Твоя майбутня професія. Яка вона?", "Про самовиховання здібностей і працелюбності").

В. Сухомлинський зазначав, що для виховання "громадської серцевини" у школярів він завжди намагався розкривати перед нами зміст праці їхніх батьків, викликати в них "почуття подиву перед цією буденною працею" [10, с. 207]. Великий педагог докладав зусилля, щоб виховати кожного учня як особистість, захоплену, натхненну до творчої праці, яка має прагнення осягнути секрети трудової майстерності.

Традиційно в українській родині значна увага приділялася привчанню до високої культури мови, логiчного мислення, коректностi у висловлюваннях, стриманостi та зваженостi, чiткостi й доступностi. Тому серед родинних традицiй виокремлено й родинно-мовнi. Рідна мова є потужним засобом спiлкування, виховання й навчання. У сім'ї батьки навчають говорити загальнонародною лiтературною мовою, використовують дитячий фольклор, що охоплює словесну творчiсть дорослих, звернену до дiтей (колисковi пiснi, частівки, потiшки, забавлянки, небилицi, казки, бувальщини, билицi, iгровi пiснi, скоромовки, дражнилки, прозивалки, примовки, заклички), прислів'я, приказки, етичні повчання, завдання на кмітливість, що є перлинами народної творчості.

Впливові виховнi можливостi має правильний мовний етикет у сiм'ї (звертання, привiтання, прощання, побажання), що створює атмосферу доброзичливостi, лагiдностi, ввiчливостi.

Значне місце має емоцiйне спiлкування батькiв i дiтей. Ставлення старших до iнших людей, подiй, новин, їхнi моральнi настанови, вчинки, погляди, оцiнки глибоко западають у душу дитини i сприяють її формуванню.

У навчальних закладах також варто проводити виховні заходи, що розкривають родинно-мовнi традиції: "Морально-мовна культура родини", "Роль мови у спілкуванні в родині", "Мова як засіб духовного розвитку та національного усвідомлення в українській родині", "Знання мови - священний обов'язок кожного", "По імені називають, по-батькові величають", "Не грайте словом, воно святе", а також КВК "Ну що б, здавалося , слова…", свято "Лицарі ввічливості", конкурсно-розважальні програми "Шануймо рідне слово", "Знання мови - ознака культурної освіченої людини", конкурс знавців української мови "Слово до слова - зложиться мова", "Мова батьків - чисте джерело" та інші.

У повсякденному побуті поведінку людей зумовлюють родинно-побутові традиції - родильні, весільні, поховальні звичаї та обряди. Відзначення родинно-побутових обрядових свят - це важлива форма набуття молодим поколінням духовних цінностей, почуттів, соціальних норм. Релігійні престольні свята, день народження, свято Нового року, День матері - ці традиції української родини сприяють вихованню в дітей поваги до роду, делікатності, безкорисливості, доброти. На виховання лицарського ставлення до дівчини, вірності, почуття обов'язку, відповідальності перед родом, гордості, справедливості, вимогливості спрямовані весільні обряди - великий родинно-будівничий досвід і мудрість нашого народу, невід'ємний компонент родинних традицій.

Характерно, що з давніх-давен серед українців виник і утвердився погляд на сім'ю, рід як на святиню, а на виховання дітей - як на святий обов'язок батьків. Це сприяє відновленню української традиційної родини, відродженню національної родино-побутової культури.

Безперечно, одним із головних чинників родинно-побутових традицій є прихильність до родини і чуттєвість, пов'язана з матір'ю. Жінка-мати - національний оберіг, носій любові, гуманізму. Жінці відводиться головна роль у народній родинній обрядовості. Це пов'язано із соціальною роллю жінки в сім'ї та її високими моральними рисами.

Звичайно, жінка-мати - головна дійова особа родинно-побутових обрядів (вагітність, пологи), народин (зливки, відвідування, хрестини), обрядів першої купелі, першої колискової, весілля. Роль батька є менш вираженою, але важливі символічні дії в родинно-побутових традиціях виконує саме він (Святвечір, перша оранка, перша сівба, жнива, обжинки).

Вихованню почуття пошани до предків, до свого роду, відданості рідній землі, співчуття і милосердя сприяла поховальна обрядовість.

Отже, родинне співпереживання, загостреність почуттів, зв'язок поколінь становлять виховну силу родинно-побутових традицій. Вони впливають на емоції людини, її пам'ять та сумління, формують свідомість особистості, моральні почуття: вірність традиціям роду, честь, національну гордість, гідність [9]. Можемо стверджувати, що родинно-побутові традиції розкривають національну систему виховання, у якій народ продовжує себе у своїх дітях, генезує національний дух, менталітет. Тому в навчальних закладах рекомендуємо організовувати виховні справи та заходи, що розкривають й утверджують родинно-побутові традиції - свята, конкурси, родинні вечорниці тощо: "Мати й батько - першовихователі", "Серце матері - великодушне і щире", "Берегині вкраїнського роду", "Шануй батька й неньку", "Мати - берегиня роду", "Матір Божа - рідна ненька - мати Україна", "Шануймо свій рід", "Пісні моєї родини", "Мамина колискова", "Мій край - земля моїх батьків", "Сімейні традиції і свята", "З бабусиної скрині", "Хліб в обрядах моєї родини", "Сімейні реліквії", "Сторінки сімейного альбому", "Таланти моєї родини", "Колядки та щедрівки господарю, господині, їхній родині", "Великдень - головне християнське свято", "І на тім рушникові оживе все знайоме до болю…", "Родинна обрядовість нашого краю" та інші.

Саме такі виховні заходи сприяють поглибленню знань учнів про родину, її традиції, звичаї, формують самоусвідомлення, приналежність до традицій свого роду.

Багатими є родинно-естетичні традиції нашого народу, які відображають розуміння людиною прекрасного в житті, формують її морально-етичні смаки, прагнення вносити красу в повсякденне життя.

Родинний досвід естетичного виховання полягає в тому, що діти навчаються мистецьких умінь, смаків у практичній діяльності через продовження творчих традицій батьків, дідів, прадідів.

Вагоме значення в родині мають родинно-оздоровчі традиції. Здоров'я - то не тільки запорука матеріального добробуту, а й джерело гарного настрою, основа зовнішньої привабливості людини, її високоморальних якостей, ставлення до інших людей. Увага до фізичного виховання в родині зумовлена значною роллю, яку воно відіграє у зміцненні здоров'я юного покоління, забезпеченні його повноцінного фізичного розвитку. Традицiї фiзичних вправ знаходять свiй вияв у iграх, весняних хороводах, купальських святах, святі Андрія, проводах зими, коли в молодi виховується спритнiсть, витривалiсть, рiшучiсть, iнiцiатива, виникає бажання радiти, допомагати, пiдтримувати iншого [9].

Як родинно-оздоровчі традиції розглядаємо традиції фізичного загартування, народні ігри, національні страви, здоровий відпочинок.

Цей родинний досвід підтримується і в умовах навчальних закладів, де успішно проводяться "Свято першого й останнього снігу", "День здоров'я", "Різдвяні свята", а також працюють клуби "Талант і здоров'я", "Лицарського загартування", організовуються зустрічі з людьми, які мають досягнення в оздоровленні й загартуванні, лекторії для батьків і школярів відповідних фахівців, наприклад, "Здоров'я дітей - спільна мета сім'ї і школи", "Здорова сім'я - здорова нація", "У здоровому тілі - здоровий дух", "Здоров'я людини - гармонійна єдність психологічних, біологічних і соціальних якостей", "Раціональне харчування дитини", "Режим харчування, праці та відпочинку дітей", "Підлітки і куріння", "Алкоголь - ворог людини", "СНІД - загроза людської цивілізації", "Вплив довкілля на здоров'я людини" тощо.

Щоб успішно сформувати у школярів культуру здорового способу життя, класним керівникам потрібно проводити різноманітні валеологічні заходи, уроки здоров'я, рухливі ігри, психологічні вправи для зняття напруження, заняття з етики, бесіди, тренінги, організовувати ситуаційні й рольові ігри, дискусії, конференції, круглі столи.

Серед традицій морального виховання є родинні міжпоколінні - норми культу й честі роду, родичівства, родоводу, родинної злагоди, збереження родинних реліквій, піклування батьків про дітей, любові й пошани до батьків, родинної солідарності, етикету стосунків членів родини, гостинності.

У навчальному закладі "Сквирський ліцей - загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ст." було здійснено опитування учнів з метою виявлення ставлення вихованців до свого родоводу. З'ясувалося, що 23 дітей із 25 ця тема хвилює, лише двох - не дуже. З батьками про це говорять "інколи" - 20 осіб, "часто" - 3, "ні" - 2.

Тому вчителі навчального закладу працюють над проблемою відродження інтересу учнів до свого родоводу. Так, готуючись до уроків українознавства з теми "Я і мій рід", учні записують родинні історії, легенди, приносять сімейні обереги, реліквії, альбоми, оформлюють своє родовідне дерево. На такі уроки запрошують батьків, дідусів, бабусь.

Цікавими є години спілкування про свій родовід, на яких учні як проекти презентують своє родовідне дерево у 5-6 поколінні. А починалися такі дослідження з пояснення походження свого прізвища.

Діти також пишуть творчі роботи "Мій родовід", "Рідне місто моє", "Мамина пісня", "Бабусині казки", "Поріг батьківської хати", "Від роду - до народу", "Шануй батька й неньку", "Берегині вкраїнського роду", "Символічне родове дерево".

Ефективною формою морального виховання на основі родинних виховних традицій стали сімейні свята, що сприяє формуванню любові до рідного краю, своїх батьків, оберегів національної культури, вихованню на принципах загальнолюдської моралі. Для прикладу, на сімейному святі "Пам'ять родоводу - історична пам'ять" у 11-А класі велася бесіда про мову, рід, родину, родовідне дерево. У підготовці до нього старшокласники разом з батьками малювали своє родовідне дерево, записували легенди, перекази свого роду, укладали розповіді про народних умільців родини, а потім презентували результати власної дослідницької і творчої діяльності. Матері виконували колискові, які колись співали своїм дітям, - бринів у класі лагідний спів, викликаючи в дітей спогади про своє дитинство. На святі був проведений конкурс на краще виконання родинних пісень.

Отже, у спілкуванні із представниками старшого покоління, спільних дослідженнях і діяльності формується світогляд учнів, засвоюються необхідні життєві знання й моральні цінності.

У моральному вихованні варто також сформувати в учнів уявлення та цінності родинно-громадських традицій - добросусідства, побратимства, опікунства, молодіжних об'єднань, колективної взаємодопомоги, що формує в молоді доброту, взаємовиручку, взаємодопомогу.

Українські родинно-громадські традиції - досвітки, вечорниці тощо - давали можливість молоді визнати себе серед інших, розвивали активну діяльність, забезпечували емоційний контакт з ровесниками. Там формувались спільні ідеї, погляди, звички, що становлять об'єднувальну творчу психолого-національну внутрішню силу особи [12]. Молодіжні об'єднання - своєрідна школа морального виховання, що дисциплінує, зобов'язує, сприяє формуванню життєво необхідних потреб особистості.

На основі загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей визначено зміст морального виховання як формування у школярів гуманності, доброти, чесності, працелюбства, поваги до батьків, людей, чуйності, милосердя, дисциплінованості, совісності, доброзичливості, національної гідності, скромності, справедливості, почуття патріотизму тощо. Усі ці провідні якості моральності закладаються в родині на основі моральних чеснот особистості кожного із її членів, їх світогляду, поведінки, взаємин.

Сучасний загальноосвітній заклад має широкі можливості використання в моральному вихованні учнівської молоді різноманітних родинних традицій українців: родинно-трудових, родинно-побутових, родинно-естетичних, родинно-оздоровчих, родинно-громадських тощо.

Список використаних джерел

1. Галузинський В.М. Педагогіка, теорія та історія / В.М. Галузинський, М. К. Євнух. - К., 1995. - 237 с.

2. Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про освіту" від 23 березня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. - К., 1996. - 64 с.

3. Енциклопедія українознавства / гол. ред. В. Кубійович, М. Глобенко. - Львів, 1993. - 400 с.

4. Кононенко П. Українське народознавство і проблеми національного виховання школярів / П. Кононенко, Р. Сеульський.- Івано-Франківськ, 1995. - 72 с.

5. Концепція сімейного виховання в системі освіти України "Щаслива родина" на 2012-2021 рр. - К., 2012. - 11 с.

6. Кузьмінський А. І. Педагогіка / А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеляненко . - К. : Знання-Прес, 2003. - 364 с.

7. Педагогіка : хрестоматія / уклад. : А.І. Кузьмінський, В.Л. Омельченко. - К. : Знання-Прес, 2003. - 700 с.

8. Руденко Ю.Д. Основи козацько-лицарського виховання / Ю.Д. Руденко, Ю. Л. Мельничук. - К. : ТОВ "Видавництво "Гетьман", 2012. - 298 с.

9. Стельмахович М. Г. Українська народна педагогіка / М. Г. Стельмахович. - К., 1995. - 312 с.

10. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину / В.О.Сухомлинський // Вибр. твори. - В 5 т. - К. : Рад. шк., 1976. - Т. 2. - 668 с.

11. Ушинський К. Д. Теоретичні проблеми виховання і освіти // Вибрані педагогічні твори / К.Д. Ушинський. - К., 1974. - Т. 1. - 584 с.

12. Щербань П.М. Національне виховання в сім'ї / П. М. Щербань. - К., 2000. - 260 с.

Размещено на Allbest.ru