Засоби народної педагогіки у моральному вихованні дошкільників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Засоби народної педагогіки у моральному вихованні дошкільників

Бабій І.В.

У сучасному інформаційному і технологічному суспільстві особливої актуальності набувають проблеми окультурення життя, формування духовності особистості, її етичної культури, конструктивної поведінки, самосвідомості та відповідальності. Найбільш сприятливим періодом життя для початку формування моральних якостей людини є дошкільний вік, оскільки на цьому етапі закладаються основи моральності особистості, розвиваються уявлення, почуття, формуються звички і навички, які спрямовуватимуть подальше вдосконалення моральності особистості. Отже, дошкільне дитинство є початковим періодом становлення особистості, коли закладаються основи ставлення до навколишнього світу, людей, до себе, засвоюються перші моральні норми поведінки.

Нові економічні, політичні, соціальні та інформаційні реалії вносять корективи у дошкільну освіту й систему підготовки педагогічних працівників дошкільних закладів. У Національній доктрині розвитку освіти зазначається, що підготовка педагогічних працівників, їхнє професійне вдосконалення - важлива умова модернізації освіти [3]. Передусім це стосується підготовки вихователів дошкільних закладів, від діяльності яких, безумовно, залежатиме моральна вихованість дошкільників

Згідно із Законом України "Про дошкільну освіту", дошкільна освіта є обов'язковою первинною складовою системи безперервної освіти в Україні [4]. народний педагогіка виховання дошкольник

У зазначених законодавчих документах визначено, що дошкільна освіта - це цілісний процес, спрямований на забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних і фізичних особливостей, культурних потреб, а також на формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду.

Відповідно, завданнями дошкільної освіти визначено такі:

? збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров'я дитини;

? виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля;

? формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду;

? виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти, забезпечення соціальної адаптації та готовності продовжувати освіту;

? здійснення соціально-педагогічного патронату сім'ї [3].

Ефективність роботи освітніх закладів залежить не лише від програм навчання і виховання, а й від особистості педагога, особливостей організації його взаємин з дітьми [3]. Безперечно, кожен висококваліфікований педагог поєднує у своїй практиці загальнотеоретичні досягнення педагогіки (як основи професійної діяльності), власний досвід, навчає і виховує дошкільників, ураховуючи особистісні переваги та особливості дітей, з якими він працює.

Аналіз актуальних досліджень і публікацій. Упродовж віків український народ визначив систему знань, ідей, принципів, традицій, засобів, які завжди продуктивно використовувались у формуванні загальнолюдських та національно-культурних цінностей. Цей унікальний досвід було узагальнено та виокремлено в напрям педагогічної науки - народної педагогіки, - у якій акумульовано багатий досвід виховання, сформований віками, що допомагає вихователям прилучати дитину до національних традицій, звичаїв, норм поведінки. Метою виховання в народній педагогіці є формування усвідомлення належності до коренів роду і народу, значущості таких людських чеснот, як порядності, чесності, любові до матері, сім'ї, рідної країни тощо. Сутність народної педагогіки, на думку її дослідників, полягає в сукупності і взаємозв'язку понять, поглядів, ідей, досвіду в теорії і практиці національного виховання (Г.Ващенко, О.Духнович, В.Кузь, В.Майборода, В.Мосіяшенко, І.Огієнко, С. Русова, М Стельмахович, В.Сухомлинський, Є Сявавко, П Щербань, М Ярмаченка та ін.).

В історії людства традиційно склалося, що кожний народ передає свій суспільний досвід, духовне багатство з покоління в покоління як спадок старшого покоління молодшому; виховання при цьому набуває народного характеру.

У такому контексті проаналізуємо засоби народної педагогіки, виявимо можливості та способи їх використання у вихованні старших дошкільників в умовах сучасного дошкільного закладу.

Щоб успішно виховувати дітей на народних засадах, педагогам необхідно знати ту предметну галузь, на якій базується їх діяльність - народну педагогіку. Розглянемо основні ідеї, положення розроблень і праць, присвячених питанням народності педагогіки.

Ідея народності є провідною у педагогічному світогляді О.Духновича. За переконаннями вченого, людину представляють натура, наука і звичай; природні здібності вона має від народження, а наука і звичаї дають вправи і настанови, виховують. Основними засобами, які є найбільш ефективними у вихованні особистості, дослідник вважав рідну мову, фольклор, звичаї народу, художні тексти, культуру та працю, гідні для наслідування приклади дорослих, доцільно дібрані заохочення та покарання [1].

На думку К. Ушинського, центральною ідеєю всієї педагогічної системи є ідея народності, що поєднується із принципами моральності й гуманності. Обґрунтувавши положення про те, що кожна педагогічна система має особливу мету та особливі засоби для досягнення цілей, він переконливо довів, що народ, який хоче зберегти свою самобутність, повинен опиратися на власну національну систему виховання, яка ґрунтується на народній педагогіці [6].

Найважливішим засобом народного виховання, за переконанням К. Ушинського, є вся народна культура як єдине ціле. Всі елементи народної культури - мова, казки, духовні й літературні традиції, - впливають на формування базових якостей особистості та особливості національного характеру. Але особливе місце у вихованні він відводить все-таки рідній мові як складовій народної культури. Саме рідна мова, на думку К.Ушинського, має найбільший духовно-моральний вплив на розвиток дитини: "Кожне слово мови, кожна його форма, кожне вираження є результатом думки й почуття людини, через які відбилася у слові природа країни та історія народу. Успадковуючи слово від предків наших, ми успадковуємо не тільки засіб передавання наших думок і почуттів. Від всього життя народу це єдиний живий залишок на землі, і ми - спадкоємці цього живого багатства, у якому вміщено всі результати духовного життя народу" [6, с. 15-16].

Переконливі приклади і засоби морального вдосконалення особистості, які споконвіків використовував український народ, К.Ушинський знайшов у фольклорі, зокрема у казці. У результаті тривалих спостережень за народним вихованням учений упевнився, що ніхто не здатний "змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу" [6, с. 107]. Ідеал людини, представлений в українському фольклорі, на думку вченого, позначений кращими людськими якостями, як-от: чесність і працьовитість, співчуття і прихильність до слабких і покривджених, патріотизм та оптимізм у найскрутніші хвилини життя, товариська взаємовиручка, щире прагнення до знань і краси.

Вагомим внеском у розвиток народної педагогіки є розроблення педагога-демократа А. Макаренка, який у процесі виховання підлітків та юних людей у нових, післяреволюційних умовах, відводив чільне місце народній педагогіці, поширював її ідеї, використовував народні педагогічні методи у власній роботі. Педагог-новатор закликав колег не руйнувати народні педагогічні традиції, а переосмислювати їх, наповнювати новим змістом, критично підходити до відбору народних традицій. Велику увагу як фактору виховання педагог приділяв народним іграм і танцям. А.Макаренко, як і Я.Коменський та К.Ушинський, вважав народ великим педагогом [2].

Ідеї А. Макаренка про народну педагогіку знайшли підтримку й подальший розвиток у працях його послідовників. Найбільш відомий із них - видатний педагог В. Сухомлинський - наголошував: "Народ - живе, вічне джерело педагогічної мудрості" [5, с. 31]. Саме з ментальності українського народу, з народної педагогіки, яку видатний педагог вважав невичерпним джерелом народної моралі, фундаментом педагогічної науки, він радив черпати духовну енергію справжньої людяності, дружби і товариськості, справжнього братства вільних людей, відповідальність, почуття вдячності людям, доброту, чуйність, гуманність, турботу про батьків, тобто ті якості, які є народнопедагогічними цінностями [5].

Упродовж останніх років досліджено ефективність використання народної педагогіки у трудовому (Ю.Коломієць, Т.Мацейків), моральному (Л.Степаненко, С.Стефанюк, К.Плівачук, О.Гордійчук), екологічному (Л.Різник, В.Скутіна), патріотичному (В.Каюков), естетичному вихованні (Р.Дзвінка, Г.Карась, В.Пабат), у процесі формування національної самосвідомості (Г.Кловак), розвитку творчої активності особистості (З.Пазнікова, Н.Соломко) та інші.

Народні традиції, звичаї та обряди об'єднують минуле, сучасне і майбутнє народу, уможливлюють формування високорозвиненої сучасної нації. Засвоєні і примножені не одним поколінням, вони вміщують духовні, моральні цінності, ідеї, ідеали, погляди, норми поведінки.

Минуле, сучасне і майбутнє - це нерозривні компоненти, які формують світогляд, особистість кожної людини. Тому перед сучасними педагогами ставиться завдання виховання особистості, передавання її досвіду минулого, розкриття юному поколінню найважливішого призначення людини на землі, формування його морально-духовної краси.

Отже, традиційними народно-педагогічними засобами морального виховання дітей упродовж віків були звичаї, традиції і обряди, які сприяли закономірній організованості і психологічному настрою у всіх вікових змінах, соціальних станах людини тощо. Так, дослідниками народної педагогіки Г. Довженок, М.Драгоманов, О.Знойко, О.Ковалевський, І.Огієнко, В.Скуратівський, Ю.Ступак, В.Чайка та іншими розкрито вагому моральну сутність і духовну велич українських традицій. Вони довели, що народна українська культура має давню історію та бере початок з дохристиянської епохи.

Виклад основного матеріалу. Однак у сучасному зверненні до народної педагогіки спостерігається дещо спрощене та однобічне її розуміння, сприйняття лише її окремих положень, епізодичне використання її засобів. Саме цим можна пояснити те, що освітяни у виховній практиці часто залишають поза увагою унікальні місцеві традиції, не використовують достатньою мірою автентичні фольклорно-етнографічні твори, а також безпідставно ігнорують виховні можливості трудових свят та обрядів. Щодо останніх, то саме вони є традиційною формою передавання соціального досвіду і духовних цінностей, моральних норм і принципів від старшого покоління до молодшого, від суспільства до індивіда. Для прикладу, ефективність свят як засобу виховання полягає в тому, що вони впливають одночасно на свідомість і почуття, задовольняючи духовні потреби юного покоління. Це, власне, спонукає багатьох учених, педагогів-практиків до виявлення педагогічних умов ефективного використання народно-педагогічних засобів у виховному процесі дошкільних закладів. Дослідженнями встановлено, що такими, зокрема, є ґрунтовне комплексне планування роботи і визначення кадрової спроможності; зв'язок з батьками - носіями народної педагогічної мудрості; дослідження педагогічним колективом джерел народної педагогіки; активна участь вихованців та їхніх батьків у відтворенні, відродженні форм, засобів і методів народної педагогіки; аналіз результативності й передбачення перспективи виховання, в основі якого - народна педагогіка, планування активних, творчих форм роботи педагогічного колективу в означеному аспекті.

Усі основні засоби і методи народного виховання мають комплексний характер, вирішують одночасно декілька педагогічних завдань. Серед дослідників народної педагогіки немає єдиної думки щодо засобів народного виховання. В окремих публікаціях до них відносять казки, прислів'я, приказки та інше, тобто твори фольклору.

Отже, на основі досліджень наявних праць із народної педагогіки доходимо висновку, що всі її засоби поділяються на три групи:

1) засоби матеріальної культури - природа, діяльність;

2) засоби духовної культури - слово, рідна мова, фольклор, релігія, мистецтво, гра;

3) засоби соціонормативної культури - традиція, громадська думка.

Запропонована класифікація засобів української народної педагогіки має узагальнений характер. У контексті нашого педагогічного дослідження використовуємо іншу, більш детальну, класифікацію. Таким чином, усі засоби народної педагогіки поділяємо на три блоки: фольклор, гра, традиції. Кожен із них складається із взаємопов'язаних елементів. Так, наприклад, будь-яка народна традиція включає елементи гри, пісні, і будь-яка гра не може проходити без використання малих жанрів фольклору: лічилки, мирилки, примовки тощо.

Однак, вважаємо, з практики народної педагогіки варто виокремити ті форми, методи і засоби, які придатні для "перенесення" в навчально-виховний процес дошкільного закладу в контексті його виховних завдань. Результативність морального виховання старших дошкільників засобами народної педагогіки, як засвідчує аналіз джерельної бази, значною мірою залежить від актуалізації їх змісту та використання з урахуванням вікових особливостей дітей і педагогічних умов діяльності дошкільного закладу.

Можливості для морального виховання старших дошкільників закладено в чинних навчально-виховних програмах дошкільної освіти. Саме у старших групах дошкільних закладів діти в повсякденному житті довідуються про такі важливі питання, як сім'я, права і обов'язки її членів, взаємодопомога, сімейні традиції; традиції українського народу; культуру та побут регіону, в якому проживають тощо.

Водночас, як засвідчує практика, стандарти дошкільної освіти та чинні програми недостатньою мірою орієнтують на використання засобів народної педагогіки з метою морального виховання старших дошкільників.

У зв'язку з цим виникає необхідність розроблення системи морального виховання старших дошкільників засобами народної педагогіки, що забезпечить системність у здобутті дітьми старших дошкільних груп моральних знань, формування моральності та соціальної поведінки.

Список використаних джерел

1. Духнович, О. Народна педагогія // Духнович О. В. Вибрані твори / під ред. Д. М. Федак. - Ужгород : Закарпаття, 2003. - 566 с.

2. Макаренко, А.С. Лекции о воспитании детей // Избранные педагогические сочинения : В 2 т. - М. : Просвещение, 1977. - Т. 2. - 524 с.

3. Національна Доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті // Освіта України. - 2001. - № 29 від 18 липня. - С. 4-6.

4. Про дошкільну освіту : Закон України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2628-14.

5. Сухомлинський, В. О. Батьківська педагогіка / В.О.Сухомлинський. - К. : Рад. школа, 1978. - 283 с.

6. Ушинський, К.Д. Праця в її психічному і виховному значенні // Вибрані педагогічні твори. У двох томах. Теоретичні проблеми педагогіки. - К. : Рад. школа, 1983. - Т. 1. - 488 с.

Размещено на Allbest.ru