Реалізація самомоніторингу як педагогічна умова формування професійного самоусвідомлення майбутніх фахівців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реалізація самомоніторингу як педагогічна умова формування професійного самоусвідомлення майбутніх фахівців

Завалевська О.В.

Анотація

У статті розглянуто способи реалізації самомоніторингу як педагогічної умови формування професійного самоусвідомлення майбутніх фахівців вищих технічних навчальних закладів.

Ключові слова: самомоніторинг, професійне самоусвідомлення майбутніх фахівців.

На сучасному етапі розвитку в Україні визначено орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснюється модернізація навчальної діяльності в контексті європейських вимог та Болонського процесу. У зв'язку з цим актуального значення набуває підготовка висококваліфікованих фахівців, формування їхньої професійної мобільності, підвищення мотивації до навчальної діяльності, самовдосконалення, а також формування професійного самоусвідомлення.

Проблему професійного самоусвідомлення майбутніх фахівців розробляли такі науковці, як В. Волкова, О. Мисечко, Л. Підкамінна, І. Стотика, О. Стотика, Т. Титаренко, Ф. Фуллер, П. Завір та інші.

У психологічній літературі самоусвідомлення визначено як філософське осмислення себе і свого розвитку в аспекті нових принципів, нового значення і нових підходів до самоідентифікації та самовизначення [1].

Професійне самоусвідомлення трактується як усвідомлення себе у професійній діяльності, оцінка себе як фахівця (задоволення або незадоволення результатами своєї професійної роботи), а також побудування своєї поведінки, дій у розв'язанні професійних завдань [2].

На нашу думку, професійне самоусвідомлення - це складне інтегративне професійно-особистісне утворення, яке передбачає оцінку себе як фахівця: комплекс уявлень про себе, свої дії, норми, моделі поведінки у розв'язанні завдань відповідно до ідеалу і вимог професійної діяльності.

Метою статті є висвітлення способів реалізації самомоніторингу як педагогічної умови формування професійного самоусвідомлення майбутніх фахівців. навчальний професійний науковий

Відомо, що термін "моніторинг" в сучасній мові означає спостереження, оцінку і прогнозування стану навколишнього середовища у зв'язку з господарською діяльністю людини [2].

Основними об'єктами моніторингу в навчальній діяльності можуть бути навчально-пізнавальна діяльність студента (її характеристики, структура), яка включає діяльність із самопідготовки; психічний розвиток особистості та формування новоутворень навчальної діяльності; розвиток спілкування і колективу; професійна діяльність особистості.

В аспекті нашого дослідження особливої важливості набуває самомоніторинг, який розглядається як тенденція до регулювання студентами власної поведінки з метою відповідності її вимогам соціального середовища. Це вид соціального регулювання як відповідь на реакцію інших людей, тенденція відстеження власної поведінки, справлення бажаного враження у відповідь на реакції інших людей. Згідно цього визначення майбутній фахівець прагне створити модель соціальної поведінки, відповідну певному особливому контексту взаємодії.

За умови достатнього рівня розвитку самоусвідомлення майбутній інженер з об'єкта зовнішніх впливів перетворюється в суб'єкт керування своєю поведінкою [7]. Здатність аналізувати і вивчати власні якості і риси як особистості потребує вміння спостерігати за своїми переживаннями, сконцентруватися на внутрішньому стані і тих причинах, які призводять до різних психічних станів, конкретних дій, наприклад, радості, тривоги або страху.

У процесі реалізації самомоніторингу самовдосконалення студентів намагалися пояснити їм спеціальні прийоми роботи над собою, до яких належали такі:

а) самопереконання - його сутність полягає у тому, що студент повинен мати здатність знайти у певній ситуації аргументи і за їх допомогою переконатися у правильності чи неправильності свого вчинку або переключити в конфліктній ситуації думки на інші теми і справи, які відвернули б його від конфлікту, заспокоїли;

б) самонавіювання - його пропонували використовувати за потреби подолати у собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. Самонавіювання передбачало повторення студентом подумки або вголос певних суджень. Наприклад, щоб подолати запальність, потрібно було повторювати таке судження: "Ненавиджу в собі запальність. Я повинен і можу її позбутися";

в) самопідбадьорювання - цей прийом був ефективним, якщо майбутній фахівець губився у складних ситуаціях, зневірювався у власних силах та можливостях;

г) самозаохочення - застосовувався, якщо студент, долаючи певні труднощі, виконував складне завдання, а також за необхідності подолати негативні риси особистості та для усвідомлення своїх успіхів;

ґ) самопримус або самонаказ - допомагав у боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися, працювати, з лінощами; сприяв формуванню відповідних настанов, наприклад, на усунення небажаних або шкідливих звичок;

д) самоаналіз - мав вирішальну роль у самовихованні, оскільки передбачав уміння аналізувати свої вчинки, давати їм оцінку;

е) практичні прийоми - до них належав прийом "крок уперед" - щоденне планування діяльності на наступний день; прийом "оцінювання прожитого дня" - аналіз майбутнім фахівцем своїх дій, вчинків, успіхів і недоліків;

є) "правила моєї поведінки" - полягав у дотриманні складених для студента правил поведінки, а також привчав до виконання своїх обов'язків;

ж) самозобов'язання - передбачав планування роботи над собою на місяць, семестр або рік залежно від того, які риси особистості і в який термін прагнули сформувати чи подолати;

з) "самохарактеристика" - сутність цього прийому полягала в написанні своєї характеристики, що привчало до самоаналізу;

і) самопокарання - усвідомлення і переживання своєї провини, незадоволення собою [4].

Після ознайомлення з прийомами студентам експериментальної групи було запропоновано вести щоденники самоспостереження; при цьому вони повинні були слідувати такому алгоритму самомоніторингу, який полягав в аналізі власного мотиваційного стану. Наприклад, якщо у студентів була поставлена мета і одночасно було інше бажання як протиріччя цій меті, їм варто було відповісти на такі запитання: чи хочу я досягти поставленої мети? чи хочеться мені займатися цим саме тепер? що мені хочеться робити зараз? як це об'єднати з тим, що я вирішив(ла) зробити? Для прикладу, в одному з щоденників було проаналізовано ситуацію, коли викладач дав студентові багато домашніх завдань; при цьому студент хотів виконати їх, але йому дуже хотілося поспати. Так, у своєму щоденнику, відповідаючи на зазначені вище запитання, студент давав такі відповіді: "В принципі - так. Це моя мета, я сам її перед собою поставив";"Тепер мені цим займатися не хочеться"; "Мені хочеться виспатися, але якщо я не виконаю домашнє завдання, я не отримаю залік..."; "Мені потрібно швидше виконати домашнє завдання, тоді у мене буде більше часу відпочити".

Результатом цієї вправи було відчуття можливості і корисності об'єднання протилежних прагнень замість боротьби з одним із них; водночас студент удосконалював свої майбутні професійні якості.

Зазвичай, використовуючи техніку "Я-повідомлення", студенти повинні були написати у своїх щоденниках продовження фрази:

- Я відчуваю, що...

- Я упевнений(а), що інколи...

- Я схвильований(а), тому що...

- Я тривожуся у зв'язку з тим, що...

Для ведення щоденників майбутніх фахівців ознайомили також з чинниками, які сприяють самовдосконаленню, а саме:

1) уміння відрізнити головне від другорядного;

2) збереження внутрішнього спокою в різних ситуаціях;

3) емоційна зрілість і стійкість;

4) знання засобів впливу на події;

5) уміння розглядати проблему з різних точок зору;

6) готовність до будь-яких неочікуваних подій;

7) сприйняття дійсності такою, якою вона є, а не такою, яку хотілося б бачити;

8) намагання шукати нові, змістовніші мотиви життєдіяльності;

9) розвиток спостережливості,

10) уміння бачити перспективу життєвих подій;

11) намагання зрозуміти інших;

12) уміння набувати позитивний досвід з подій, які сталися.

У ході ведення щоденників у студентів розвивалися рефлексивні вміння та навички, які забезпечували готовність особистості до саморозвитку, самовдосконалення, саморегуляції власних дій. До структури таких рефлексивних умінь входили усвідомлене засвоєння знань (інформації); особистісне осмислення отриманої інформації (знань, що здобувалися); вміння адекватно оцінити результати діяльності; здатність до самовдосконалення і самопізнання.

У ході формувального експерименту для реалізації самомоніторингу із самовдосконалення майбутніх фахівців в експериментальних групах студентам було запропоновано узагальнювати власні досягнення - формувати портфоліо [3; 5]. Молоді люди використовували різні його види, зокрема такі:

а) портфоліо досягнень включало результати роботи студента за певним блоком навчального матеріалу, оформлені всіма можливими (відомими, доступними) способами;

б) рефлексивне портфоліо - матеріали з оцінки/самооцінки досягнень цілей, особливостей і видів діяльності та якостей результатів своєї навчальної роботи; з аналізу специфіки роботи з різними джерелами інформації; відчуттів, обмірковувань, вражень тощо;

в) проблемно-орієнтоване портфоліо включало всі матеріали, що відображали цілі, процес і результат вирішення певної конкретної проблеми;

г) портфоліо для розвитку навичок вищого мислення, тобто матеріали, що відображали процес навчання на когнітивних рівнях аналізу, синтезу, оцінювання;

д) тематичне портфоліо - матеріали, що відображали діяльність студента у межах певної теми або модуля [6; 8].

Отже, портфоліо стало інструментом самоорганізації, самопізнання, самооцінки, саморозвитку та самопрезентації майбутнього фахівця (професіонала).

Означену педагогічну умову реалізували в експериментальній роботі також за допомогою тренінгів, оскільки така форма організації навчання позитивно впливає на саморозкриття та самовдосконалення особистості майбутнього інженера. Таке навчання сприяло активізації рефлексування можливостей студентів, розвитку адекватної самооцінки, комунікативних умінь, формуванню емоційної гнучкості та мобільності майбутніх інженерів, а також їхньому професійному самоусвідомленню.

Тренінг як процес охоплював три рівні особистості кожного з його учасників: 1) когнітивний (отримання інформації); 2) емоційний (переживання отриманої інформації); 3) конативний (розширення або зміна поведінкових реакцій).

Дуже важливим у ході тренінгу був механізм зворотного зв'язку, що реалізувалося за допомогою подальшого перегляду відеозйомки навчання, психогімнастичних вправ тощо.

Необхідною умовою проведення тренінгу стало прийняття групою норм (правил) поведінки учасників, що забезпечувало сприятливий психологічний клімат. Основними правилами були такі: активності; щирості; конструктивного зворотного зв'язку; конфіденційності.

Загальна мета тренінгів конкретизувалася в таких завданнях: набуття знань з галузі психології особистості, групи, спілкування; формування вмінь і навичок спілкування, наприклад, вміння бути учасником або керівником дискусії, вміння правильно будувати ділову бесіду, вислухати і зрозуміти співрозмовника, встановити контакт зі співрозмовником, скоректувати стосунки у ході бесіди тощо; корекція, формування і розвиток налаштувань, необхідних для успішного спілкування; розвиток здатності адекватно і повно сприймати та оцінювати себе й інших людей, а також відносини, що складаються між людьми; корекція і розвиток системи відносин особистості.

Специфіка тренінгу, спрямованого на самомоніторинг, полягала у такому: а) самоспрямованості дій студента як майбутнього фахівця, що зобов'язувало його діяти самостійно та цілеспрямовано; б) процесуальності, що передбачало виділення певного часу для формування і закріплення певних реакцій, умінь та навичок свідомого самовпливу; в) значній активізації всіх дій майбутнього дипломованого спеціаліста, а також індивідуального "Я"; г) наявності технології самовдосконалення, що складалася з різноманіття інших методів і прийомів.

Реалізація самомоніторингу відбувалася також за допомогою навчання аутотренінгу (це комплекс вправ і прийомів, розрахованих на самонавіювання), який складався з двох етапів. На першому етапі відбувалося формування здатності студента входити у стан усвідомлення або аутогенного занурення і залишатися в цьому стані певний час. На другому етапі освоювався такий прийом, як самонавіяння. У результаті студент отримував здатність управляти початково-мимовільними психічними процесами. Ці можливості психічної саморегуляції особистості засновані на тому, що слова і уявні образи можуть впливати на ті психічні функції, які не піддаються свідомому контролю. Як відомо, аутогенне занурення - це особистісний стан усвідомлення, який близький до гіпнотичного, але має певну специфіку. Вже на етапі освоєння аутогенного занурення відбувалося навчання самонавіянню і самоусвідомленню. Перевага такого підходу полягала в тому, що прагнення до успіху в навчанні в цьому випадку легко контролювалася як суб'єктивними відчуттями, так і за допомогою об'єктивних даних фізіологічного самомоніторингу. Для початку потрібно було чітко поставити перед собою мету. Наприклад, якщо студент ставив за мету самовдосконалення, то, зрозуміло, лише його бажання було мало, так само, як і постійного вимовляння цього слова. Необхідно було уявити ефект від здобуття бажаного результату в деталях, повністю сконцентрувати увагу на бажаному результаті і кілька разів повторити все вголос або про себе. Найбільш успішним вважалося саме вимовляння бажаного вголос; при цьому не варто було починати сеанс із слів "я хочу", а говорити "я можу, я роблю, я маю". Після аутотренінгу студенти повинні були записати свої думки, ідеї, відчуття у свій щоденник.

Перед тим, як займатися аутотренінгом, студентам надавалася інструкція: - перш за все потрібно обрати зручне і спокійне місце;

- вправами найзручніше займатися лежачи - так легше розслабитися, що і передбачає проведення аутотренінгу. Проте для цього можна використати і м'яке крісло;

- перед початком вправи потрібно зайняти положення, яке ви зможете не міняти впродовж всього заняття, - біля півгодини;

- коли обрано досить зручне положення, можна включати аудіозапис і прагнути уявляти образи чітко і яскраво;

- для того, щоб виробити сформовані навички ефективного розслаблення, цим варто займатися щодня.

Користь аутотренінгу полягала в тому, що він максимально сприяв пробудженню та поетапному закріпленню власних сил студента, навчав його свідомо управляти своїми можливостями. Це сприяло формуванню засад співпраці, взаєморозуміння, налагодженню оптимального морального клімату, підвищенню якості навчальної діяльності. Студенти навчалися майстерності володіння собою, власною поведінкою, що стане в пригоді їм у майбутній професійній діяльності. Вони засвоювали засоби оцінювання ситуацій, набували вмінь приймати правильне рішення, звільнятися від страхів, агресивності та тривожності, невпевненості у своїх силах.

Практика показала, що успіху досягали студенти, які володіли розвиненою інтуїцією, були здатні швидко орієнтуватися в інформаційних потоках, правильно діагностувати ситуацію і приймати правильні рішення.

Після проведення дослідно-експериментальної роботи для виявлення ефективності означеної педагогічної умови на заключному етапі формувального експерименту проводилася діагностика рівнів сформованості професійного самоусвідомлення у студентів експериментальної та контрольної груп. Так, в експериментальній групі (ЕГ) високого рівня досягли 18,6% майбутніх фахівців, достатнього - 42,2%; у контрольній групі (КГ) означені рівні складали 4,9% та 17,2%. Серед студентів ЕГ середнього рівня досягли 29,4%, а у КГ - 56,7%. Показник кількості студентів ЕГ з низьким рівнем сформованості професійного самоусвідомлення після експериментальної роботи зменшився до 9,8%, тоді як у КГ склав 21,2%, що свідчить про доцільність упровадження представлених вище заходів у процесі формування професійного самоусвідомлення майбутніх фахівців вищих технічних навчальних закладів.

Висновки

Самомоніторинг студентів у навчальному процесі передбачає самодіагностику власної діяльності, самопланування програми із самовдосконалення, самоаналіз результатів після виконання програми, поточну самокорекцію, а також оцінку результатів, їх порівняння з прогнозованими. На основі самомоніторингу визначається рівень досягнення мети на конкретному етапі як навчальної, так і професійної діяльності, що дозволяє реалізувати наступні дії. На етапі самокорекції узгоджуються прогнозовані та отримані результати, залучаються можливі і допустимі резерви у поведінці, виявляються тенденції розвитку самоосвіти і посилюється вагомість відповідних факторів у моделі діяльності, з якими зіставляються результати роботи.

Список використаних джерел

1. Большой толковый психологический словарь / Ребер Артур (Penguin). Т.2 (П-Я) : пер. с англ. - М. : Вече, АСТ, 2000. - 560 с.

2. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / Семен Гончаренко. - К. : Либідь, 1997. - 375 с.

3. Завалевська О.В. Self-monitoring as a pedagogical condition to develop the professional self-consciousness of future specialists / О.В. Завалевська // Наукові дослідження - теорія та експеримент: Міжнародн. науково-практ. конф., 2009 : тези допов. - Полтава, 2009. - С. 7-9.

4. Клещева H. A. Перспективные направления совершенствования процесса обучения в техническом вузе: учеб.-метод. пособие / Клещева H. A., Штагер Е.В., Шилова Е.С. - Владивосток: Изд-во ДВГТУ, 2007. - 137 с.

5. Новикова Т. Папка индивидуальных достижений "портфолио" : федеральные рекомендации и местный опыт / Т. Новикова // Директор школы. - 2004. - № 7. - С. 61.

6. Пейн С. Дж. Учебное портфолио - новая форма контроля и оценки достижений учащихся / С. Дж. Пейн // Директор школы. - 2000. - № 1. - С. 65-67.

7. Kriegel U. (ed.) 2006. Consciousness and self-representation. Psyche 12/2.

8. Snyder M. Self-monitoring of expressive behaviour. Journal of Personality and Social Psychology. 1974.

Размещено на Allbest.ru