Правові та організаційні засади системи релігійного виховання у державних школах Федеративної Республіки Німеччина

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Правові та організаційні засади системи релігійного виховання у державних школах Федеративної Республіки Німеччина

Ковровський І.Г.

У статті розглядаються нормативно-правові та організаційні передумови чинної у Федеративній Республіці Німеччина системи релігійного виховання дітей та підлітків у державних школах, а також особливості застосування федерального законодавства про релігійну освіту в окремих федеральних землях щодо різних релігійних конфесій.

Ключові слова: релігійна освіта, урок релігії як навчальний предмет, конфесійний урок релігії, альтернативний навчальний предмет, державно-церковні договори, катехизаторська діяльність.

Ковровский И.Г. Правовые и организационные основы системы религиозного воспитания в государственных школах Федеративной Республики Германия

В статье рассматриваются нормативно-правовые и организационные предпосылки действующей в Федеративной Республике Германии системы религиозного воспитания детей и подростков в государственных школах, а также особенности применения федерального законодательства о религиозном образовании в отдельных федеральных землях относительно разных религиозных конфессий.

Ключевые слова: религиозное образование, урок религии как учебный предмет, конфессиональный урок религии, альтернативный учебный предмет, государственно-церковные договоры, катехизаторская деятельность.

Kovrovskyy I.G. Legal and organizational foundations of the system of the religious education in state schools of Federal Republic of Germany

The article touches upon the normative-legal and organizational preconditions of the existing system of the religious education of children and teenagers in state schools of Federal Republic of Germany, as well as local features of the application of the federal religious education legislation in different federal lands and according to different religious confessions.

Key words: religious education, religion lesson as an ordinary school subject, confessional religion lesson, alternative school subject, state-church agreements, catechetic activity.

Релігійна освіта і виховання мають дві основні форми, кожна з яких є по-своєму важливою і необхідною, відіграючи специфічну роль у формуванні цілісного світогляду молодого покоління.

Перша з них це виховання у церкві, де під час церковної проповіді, участі у спільній молитві, відвідування недільних шкіл тощо діти та підлітки отримують знання про Бога, набувають досвіду християнського життя. Така форма є виключною прерогативою церкви, яка змістовно наповнює її відповідно з власним віровченням та традиціями.

Друга форма, яка тільки набуває актуальності, це релігійна освіта і виховання у системі світської освіти, у державній школі.

Ініціатором введення такого предмета морально-етичного змісту виступив особисто Президент України Віктор Ющенко. На виконання його доручення щодо поліпшення морального виховання від 8 липня 2005 року №1-1/657 Міністерством освіти і науки України було створено спеціальну комісію для розроблення змісту нових навчальних курсів. До її складу ввійшли вчені, педагоги та представники різних конфесій.

Результатом роботи комісії стало вироблення концептуальних засад вивчення у загальноосвітніх навчальних закладах предметів духовно-морального спрямування, які визначають їх мету, завдання, принципи побудови та кадрове забезпечення. Разом з цим було зазначено, що досвід багатьох країн Європи у цьому напрямі базується, насамперед, на партнерських стосунках між різними конфесіями, державою і церквою, на основі діалогу з батьками і учнями [1].

Питання запровадження у системі середньої освіти предмета, який би знайомив учнів із традиційними моральними цінностями християнства, формував би уявлення про чесноти і гріхи, у сучасності викликає не лише схвальні відгуки, але й дискусії і відверту критику. Однак висловлювання щодо несумісності школи і релігії є, на нашу думку, безпідставними, оскільки релігійна освіта і виховання у світській освітній системі ґрунтується виключно на законодавстві України, схвалених Україною міжнародних правових актах та освітніх традиціях цивілізованих країн.

У цьому зв'язку доречним буде аналіз правових та організаційних засад системи релігійного виховання у державних школах Федеративної Республіки Німеччини як певний зразок державно-церковних та міжконфесійних стосунків у галузі релігійної освіти. До таких основ варто віднести такі:

- правові основи релігійної освіти у школах, до яких входять конституційне право і державно-церковні договори;

- освітні законодавства федеральних земель, які уточнюють федеральне законодавство, обумовлюючи вибір альтернативних курсів та права церков щодо керування процесом навчання релігії;

- угоди про співпрацю між релігійними конфесіями з питань викладання уроків релігії у школах.

Отже, проаналізуємо систему релігійного виховання у Федеративній Республіці Німеччина. Насамперед розглянемо правові основи релігійної освіти у школах ФРН. Основою правових відносин між державою і церквами у галузі релігійного виховання у ФРН є конституційне право та державно-церковні договори.

1. До джерел конституційного права відносяться Основний Закон Федеративної Республіки Німеччини та Конституції федеральних земель. Зокрема, Основний Закон передбачає 5 основних положень, які регламентують такі відносини між державою і церквою:

- відокремлення церкви від держави, що засвідчено у положенні про відсутність державної церкви як такої (ст.140 Основного Закону (ОЗ)) [2];

- суворий релігійний і світоглядний нейтралітет держави, який забезпечує рівність усіх громадян перед законом незалежно від їх віросповідання (ст.ст. 2-4, 140 ОЗ) [2];

- загальна релігійна свобода, яка передбачає конституційне право особистості на свободу віросповідання (індивідуальна свобода), створення релігійних об'єднань (корпоративна свобода), здійснення релігійних обрядів (позитивна свобода) та недопущення примусу до участі у них (негативна свобода) ст.140 ОЗ) [2];

- право на релігійне самовизначення, яке забезпечене положенням про недопущення примусового оприлюднення своїх релігійних переконань (ст.140 ОЗ) [2];

- статус релігійного об'єднання як суб'єкта офіційного права, що передбачає діяльність такого об'єднання у межах чинного законодавства ФРН, співпрацю з державою і підпорядкування законам держави (ст.140 ОЗ) [2].

2. До державно-церковних договорів входять офіційні угоди між Святим Престолом (керівництвом Католицької церкви)і окремими федеральними землями (Konkordat), які деталізують питання співпраці церкви і держави у галузі релігійної освіти. Одночасно подібні угоди укладені також з Євангелістською церквою.

Урок релігії у державі установлений як ординарний навчальний предмет у таких документах:

- Баварському Конкордаті 1924: ст.6;

- Баденському Конкордаті 1932: ст.11;

- Імперському Конкордаті 1933: ст.ст.21-24;

- Договорі між Святим Престолом і Вільною державою Саксонія 1996: ст.3;

- Договорі між Святим Престолом і Федеральною землею Тюрінгія 1997: ст.12;

- Договорі між Святим Престолом і Федеральною землею Мекленбург-Передня Померанія 1997: ст.4;

- Договорі між Святим Престолом і Федеральною землею Саксонія-Ангальт 1998: ст.4 [11].

Отже, зазначені вище згадані документи складають конституційно-договірну основу церковно-державного співробітництва в області релігійної освіти у державних школах Німеччини.

3. Церкви у Федеративній Республіці Німеччина здійснюють свою присутність у системі освіти за допомогою уроків релігії на основі статті 7, абзацу 3 Основного Закону (Конституції): «Уроки релігії у світських школах, за винятком позаконфесійних шкіл, є звичайним навчальним предметом. Уроки релігії викладаються згідно з основними положеннями (догматами) відповідних релігійних організацій, що не виключає право державного контролю за ними» [11, 14].

Стаття 7 Основного Закону закріплює конституційні гарантії викладання уроків релігії у школах. Детальний аналіз даної статті дозволяє визначити у ній кілька основних положень:

1) урок релігії є звичайним навчальним предметом, який викладається разом з іншими предметами. Для прикладу, релігія входить до числа обов'язкових предметів, які поряд зі шкільними предметами, розподіленими за трьома напрямами (мовно-літературно-мистецький, соціологічно-суспільствознавчий, математично-природознавчо-технічний), вивчаються у гімназії. З даного навчального предмета також передбачено випускний іспит [10];

2) урок релігії є конфесійним, тобто зміст і методика викладання навчального матеріалу узгоджені з нормами і догматами тієї чи іншої релігійної конфесії (на сьогодні основними з них є Католицька і Євангелістська церкви, які охоплюють переважну більшість віруючого населення ФРН і, відповідно, є найширше представленими у навчальному процесі у школах). Практично, церкви пропонують для вивчення у школах своє віровчення;

3) з попереднього пункту можна зробити логічний висновок, що змістова сторона уроків релігії повинна бути погоджена з церквами. Це, насамперед, означає, що навчальні плани і підручники до уроків релігії повинні бути затвердженими відповідною церковною владою;

4) уроки релігії проводяться у державних (публічних) школах. Оскільки у Федеративній Республіці кількість шкіл, які знаходяться у віданні церков порівняно з іншими європейськими державами (Бельгія, Нідерланди, Франція) не дуже велика (у старих федеральних землях близько 6 відсотків шкіл є «вільними», тобто не у державному віданні; з них близько двох третин католицькі), то уроки релігії як постійний звичайний навчальний предмет у державних школах набуває все більшого значення. Принаймні, багато дітей та підлітків, які не мають жодного (або лише незначне) відношення до релігійних общин, релігійних груп та спільнот, все більше відвідують уроки релігії, отримуючи при цьому ґрунтовну інформацію про християнську віру та допомогу у власній світоглядно-релігійній та етичній зорієнтованості [9, 84].

Це, однак, не стосується т.зв. позаконфесійних шкіл, де навчання не передбачає ознайомлення з жодним віросповіданням.

З іншого боку, конфесійні школи, де викладання предметів орієнтується на певне віросповідання, практично втратили своє значення. У більшості федеральних земель запроваджені загальні християнські школи. Це школи, в яких релігія викладається окремо відповідно до конфесії. Зазвичай, хлопці та дівчата відвідують заняття спільно [10, 468];

5) державна організація процесу вивчення релігії у школі передбачає наявність як навчально-методичної бази для викладання предмета, так і кадрового забезпечення. Учителям релігії, зазвичай (а у Католицькій церкві обов'язково), повинні бути надані церковні повноваження на право проведення таких уроків. У більшості випадків уроки релігії проводяться державними педагогічними кадрами, які викладають релігію як один із двох або більше навчальних предметів. Проте частково такі уроки викладаються також і священиками або віровчителями (катехізаторами), поставленими церквою [9];

6) конституційні норми передбачають, що жоден вчитель не може бути примушений до викладання уроків релігії.

Учителі релігії, як і майбутні священнослужителі обох найпоширеніших у Федеративній Республіці християнських релігійних конфесій, одержують освіту переважно на теологічних факультетах державних університетів. У сучасності у старих федеральних землях нараховується дванадцять католицьких та тринадцять євангелістських богословських факультетів у державних університетах (університети Мюнхена, Бонна, Бохума, Мюнстера, Майнца і Тюбінгена мають кожен по одному євангелістському і католицькому факультету) із загальною кількістю студентів понад 30000 чоловік. До цього потрібно додати ще шість державних університетів у нових федеральних землях, у яких на теологічних секціях вивчається євангелістська або католицька теологія.

Католицька і євангелістська теологія у Федеративній Республіці викладається також у різних церковних вищих навчальних закладах: теологічних інститутах, кафедрах в університетах тощо, які не мають статусу окремого автономного факультету. Теологічні факультети є інтегративною складовою частиною відповідного університету і фінансуються державою, як і решта всіх інших університетських напрямів навчання.

Одночасно такі факультети і кафедри (а також інші інтегративні складові вищих навчальних закладів теологічного спрямування) на противагу іншим предметним галузям мають особливий статус, який зумовлений правом духовного керування ними з боку церкви, що закріплено в угодах (Konkordat) та церковних договорах (Kirchenvertrag). Це стосується, насамперед, обіймання посад професорів, а також складання та затвердження навчальних та екзаменаційних планів. При цьому таке право з боку Католицької церкви виражено більш яскраво, ніж з боку Євангелістської церкви. Так, керуючий католицький єпископ може зажадати усунення доцента з посади на кафедрі теології за його відхилення від церковного вчення (впадання у єресь) або за невідповідність церковним канонам його стилю життя. Церковне керівництво може також за наявності відповідних обставин відкликати церковний дозвіл на право викладання теологічних дисциплін. Такий викладач вищого навчального закладу зберігає за собою у такому випадку свої права державного службовця, але виключається з теологічного факультету [9];

7) наявність у навчальному плані школи предмета світоглядного змісту передбачає можливість відмови від його вивчення. Цим забезпечується конституційне положення про релігійну свободу.

Батьки відповідно до законодавства мають можливість звільнити своїх дітей від відвідування уроків релігії. Після досягнення дитиною віку релігійної зрілості (14 років) учень сам має право вирішувати: вивчати йому цей предмет чи ні, якщо це не суперечить законодавству відповідної федеральної землі [10].

Переважна більшість учнів (особливо у старих федеральних землях), які належать до однієї церкви, відвідують уроки релігії, хоча з віком зростає також і кількість таких, що відмовляються від участі у них. Частково для учнів, які не відвідують уроків релігії, запроваджено курс «Етика» (або подібний до нього курс) як альтернативний навчальний предмет.

У нових федеральних землях уроки релігії введені також за зразком старих. Фактично на них також поширюється визначення статті 7 Основного Закону про уроки релігії як звичайний навчальний предмет. Хоча церкви нині перебувають у процесі пошуку більш ефективних способів запровадження даного предмета у школах цих земель. Основна проблема полягає у тому, що у колишній НДР, на відміну від колишньої ФРН, з огляду на всім відомі обставини, лише невелика кількість учнів належать до однієї з християнських церков. правовий релігійний освіта німеччина

Стаття 7 Основного Закону відкрита для всіх церков, релігійних організацій та світоглядних об'єднань і є обов'язковою для виконання у всіх федеральних землях, за винятком тих, на яких поширюється дія т.зв. «Бременської зауваги» (Bremer Klausel) ст.141 Основного Закону. У ній зазначено: «Стаття 7, абзац е, речення 1 не мають сили у тих федеральних землях, де станом на 1 січня 1949 року існувало інше земельне законодавство» [2, 89]. Тобто, «Бременська заувага» стосується таких федеральних земель, як Бремен і Берлін [11].

Проаналізуємо також викладання уроків релігії в окремих федеральних землях. Крім згаданих вище Бремена і Берліна, у всіх старих федеральних землях урок релігії є звичайним навчальним предметом з правом відмови від нього відповідно до Основного Закону. Як альтернативні предмети у школах викладаються загальна етика (Баден-Вюртемберг, Баварія, Гамбург, Гессен, Рейнланд-Пфальц), філософія (Шлезвіг-Гольштеін, Гамбург), практична філософія (Північний Рейн-Вестфалія), філософія для дітей (Шлезвіг-Гольштеін), цінності і норми (Нижня Саксонія).

Конституція Бремена, прийнята у 1947 році (ст.32), визначає заняття з біблійної історії на загальнохристиянських основах, не пов'язаних з будь-якою конфесією. Водночас церкви мають можливість проводити у школах факультативні заняття з відповідного релігійного віровчення.

Шкільне законодавство Берліна (1948 р.) у §§13-15 передбачає можливість ведення таких уроків на засадах добровільності і конфесійності. Це може бути необов'язковий предмет з обов'язковим оцінюванням.

У 4 із 5 нових федеральних земель запроваджено уроки релігії згідно зі ст.7 Основного Закону. Альтернативними предметами є загальна етика (Саксонія, Саксонія-Ангальт, Тюрінгія) та філософія (старші класи) або філософія для дітей (Мекленбург-Передня Померанія). Особливий альтернативний предмет запроваджено у федеральній землі Бранденбург життєві норми-етика-релігієзнавство, який викликає багато суперечок і критики [11, 2].

Практично на даний момент у Федеративній Республіці Німеччині існують дві протилежні концепції морально-духовного виховання:

- єдиний інтегративний, однаково обов'язковий для всіх учнів навчальний предмет, викладання якого є позаконфесійним, релігійно і світоглядно нейтральним;

- конфесійні за змістом і різні за світоглядними засадами навчальні предмети, які, з одного боку, викладаються окремо один від одного та одночасно співпрацюють один з одним у певних фазах [11].

Яскравим прикладом організаційно-правового урегулювання викладання уроків релігії у ФРН може служити «Положення про урок релігії та цінності і норми» у федеральній землі Нижня Саксонія, яке вступило в силу 01.08.2005 року. Ним передбачаються такі положення:

- викладання уроку релігії євангелістського, католицького або іншої конфесії, має такі ж права, як і інші предмети;

- викладання уроків релігії здійснюється за умови наявності у школі щонайменше 12 учнів (ця норма поширюється також на групу учнів, якщо така організовується на базі кількох сусідніх шкіл) [8, 1];

- відвідувати уроки релігії своєї конфесії зобов'язані члени релігійної громади даної конфесії; відмова від уроків релігії подається у письмовій формі бажано до кінця навчального півріччя; відмова може також бути відкликана;

- уроки релігії можуть не проводитися за умови недостатньої кількості учнів або відсутності кадрового забезпечення;

- у зазначеному вище випадку учні можуть відвідувати уроки іншої конфесії, але з дозволу керівництва школи та за погодженням з церковною владою [8];

- уроки релігії, зазвичай, викладаються вчителями, які мають відповідну фахову підготовку; у випадку необхідності такі уроки можуть проводити і звичайні вчителі, які склали фаховий іспит;

- для викладання уроків релігії вчителі повинні мати дозвіл відповідних церков [8];

- у школах можуть проводитися релігійні свята та шкільні служби Божі як спільні заходи школи і церкви, участь учнів і вчителів у яких є добровільною [8, 4].

Наступне питання, на яке варто звернути увагу, стосується співпраці Католицької та Євангелістської церков під час викладання уроків релігії.

Рада Євангелістської Церкви Німеччини у 1994 році у пам'ятці «Ідентичність і порозуміння. Стан і перспективи викладання уроків релігії в умовах плюралізму», а також німецький єпископат у 1996 році у заяві «Освітня сила уроків релігії. Про конфесійність уроків католицької релігії» виклали своє бажання щодо змісту, завдань і структури уроків релігії в межах навчального процесу в державних школах. В обох документах наголошується як на відмінностях, так і на спільних обґрунтуваннях конфесійності уроку релігії. Узгодженість полягає у тому, що конфесійний урок релігії повинен завжди викладатися в екуменічному дусі.

Виходячи зі спільних передумов, обидві церкви у 1998 році узгодили використання таких форм конфесійної співпраці:

1) на рівні шкільної практики (спільні зібрання батьків до уроків релігії (УР); обмін матеріалами до УР і підручниками для вивчення певних тем; співпраця під час розподілу планового матеріалу; спільна робота фахових конференцій; запрошення вчителів релігії з іншої конфесії на УР з певних тем та питань; проведення групових занять у процесі вивчення окремих тем та циклів; спільні проекти занять; запрошення священиків або представників іншої конфесії на УР; співпраця у сфері шкільного пасторства; спільне проведення шкільних та церковних свят, шкільних служб Божих тощо; створення спільних конфесійно-кооперативних робочих груп на добровільній основі);

2) на рівні управління школою (погодження і співпраця під час складання навчальних планів; розроблення спільних навчальних матеріалів фахівцями обох конфесій);

3) у галузі підготовки та подальшої освіти вчителів (спільні робочі засідання відповідальних за підготовку кадрів; спільні семінари та інші заходи; розроблення і застосування кооперативних моделей; планування і проведення конфесійно-кооперативних елементів занять; участь у заходах подальшої освіти у кожній конфесії; планування і проведення курсів подальшої освіти в умовах співпраці з референтами з іншої конфесії; планування і проведення спільних курсів подальшої освіти в межах конфесійної співпраці) [12, 1].

Особлива увага у такій міжконфесійній співпраці надається регіональним та специфічним особливостям, оскільки повинно бути враховано особливості різних типів шкіл та вимоги шкільної реформи, наприклад, у східних федеральних землях, у діаспорі або у спец- і профшколах.

Дух екуменізму, задекларований як спільне підґрунтя уроків релігії обох конфесій, неодмінно передбачатиме можливість участі учнів однієї конфесії в заняттях іншої конфесії. Для дітей та підлітків євангелістського і католицького віросповідань відповідно до Основного закону пропонується урок релігії саме їхнього конфесійного спрямування, і, зазвичай, вони беруть участь саме в ньому.

Євангелістська церква не висуває ознаку належності учнів до євангелістської конфесії як умову участі в занятті. Католицькі уроки релігії можуть, як виняток, відвідувати учні іншої конфесійної належності, особливо тоді, коли урок релігії саме їхньої конфесії у школі не проводиться. Для обох церков передбачається можливим присутність на заняттях позаконфесійних учнів [12, 2].

Проаналізуємо також запровадження уроків православної релігії в окремих федеральних землях. У Німеччині налічується понад 1,3 млн. православних християн. З огляду на зростання кількості дітей православного віросповідання у німецьких школах постала необхідність запровадження уроків православної релігії. Пропозиція відвідування православними дітьми євангелістських чи римо-католицьких уроків релігії не знайшла відповідної підтримки через низку причин. Найпершою з них є та, що такі заняття повинні проводитися на основі православного віровчення кваліфікованими вчителями, які допущені до уроків державою і церквою [6].

З огляду на це окремі федеральні землі дозволили запровадження на своїй території уроків православної релігії. Насамперед, це стосується землі Північний Рейн-Вестфалія, де проживає близько третини всього православного населення Німеччини, і з них – загалом понад 44 000 православних дітей [7]. Урок православної релігії офіційно запроваджено на цій території з 1985 року, коли було опубліковано розпорядження Міністерства у справах культів федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія про «Запровадження греко-православного уроку релігії в землі Північний Рейн-Вестфалія» [3, 1].

Основою запровадження подібних занять стали навчальні плани, розроблені в іншій федеральній землі Нижня Саксонія. Згідно відповідного розпорядження Міністерства у справах культів Нижньої Саксонії, для учениць і учнів, які належать до однієї з Православних церков, що входять до Комісії Православних Церков у Німеччині (KOKiD), запроваджено уроки православної релігії. Це розпорядження набрало чинності з 1 серпня 1998 року і передбачає проведення щотижня двох уроків релігії [4].

Цей приклад наслідували і деякі інші землі, зокрема Гессен та Баварія, які розробили власні навчальні плани з даного предмета [7].

Основними умовами проведення уроків православної релігії повинні бути:

- належність учнів до однієї з Православних церков (або православного віросповідання);

- викладання уроків учителями, які мають офіційний дозвіл греко-православної Митрополії Німеччини, Екзархату Центральної Європи;

- викладання уроків на основі затверджених греко-православною Митрополією Німеччини навчальних планів;

- викладання уроків німецькою мовою [3; 4; 8; 11].

У 2002 році було опубліковано лист-звернення православних єпископів Німеччини, підписаний сімома єпископами або їх представниками) різних автокефальних Православних церков, які мають свої громади у ФРН). У ньому, насамперед, висловлено стурбованість, що молоді члени православної церкви виростають без необхідного релігійного виховання, яке б допомагало їм зберегти віру батьків та матерів і передати її своїм дітям. Водночас, відрадним визнано факт відкриття у Мюнхенському університеті відділу підготовки майбутніх учителів православної релігії.

У тих місцях, де не запроваджено уроків православної релігії, у посланні закликано громади посилити катехизаторську (віронавчальну) діяльність:

- священики зобов'язані організувати у своїх громадах недільні школи та катехизаторські курси;

- уже кваліфіковані вчителі релігії повинні постійно продовжувати навчання з метою власного фахового вдосконалення і залучення на його основі все більшої кількості учнів до уроків православної віри;

- батьки та опікуни покликані використовувати кожну можливість для виховання дітей у вірі: чи то у церковній спільноті, чи то на уроках релігії, де такі вже запроваджені;

- викладачі релігії та богослови повинні потурбуватися про укладання катехитичних матеріалів для уроків православної релігії або здійснити переклад якісної літератури німецькою мовою [5].

Проведений аналіз законодавчих документів щодо релігійної освіти як загалом у ФРН, так і в окремих федеральних землях, дозволяє скласти цілісну картину державного гарантування прав громадян на вільне релігійне виховання у державних навчальних закладах, а також права церковних громад на навчально-методичне і кадрове забезпечення уроків релігії і контроль за цим процесом.

Багаторічний досвід релігійного навчання і виховання у школах Німеччини, який базується на законодавстві країни та міжнародних угодах, став невід'ємною традицією держави і може слугувати певним орієнтиром для правового і організаційного забезпечення процесу вивчення предметів духовно-морального спрямування в загальноосвітніх навчальних закладах України.

Список використаної літератури

1. Про концептуальні засади вивчення у загальноосвітніх навчальних закладах предметів духовно-морального спрямування: Доповідна записка / Рішення колегії Міністерства освіти і науки України; Протокол №8/1-2 29.06.06

2. Grundgesetz die Bundesrepublik Deutschland Bonn: Bundeszentraler politische Bildung, 1993. 96S.

3. Einfhrung des griechisch-orthodoxen Religionsunterricht in Nordrhein-Westfalen

4. Erla des Niedersґchsischen Kultusministeriums ber die Einfhrung des orthodoxen Religionsunterrichtes. Religionsunterricht fr Schlerinnen und schler, die einer orthodoxen Kirche angehren

5. Fastenbrief der orthodoxen Bischfe in Deutschland im Jahre 2002

6. Kiroudi Marina Orthodoxer Religionsunterricht in Deutschland / Referat von Marina Kiroudi

7. Orthodoxe Schulabteilung nimmt ihre Arbeit auf

8. Regelungen fr den Religionsunterricht und den Unterricht Werte und Normen

9. Ruh Ulrich Religion und Kirche in der Bundesrepublik Deutschland / Ulrich Ruhnchen: Iudicium Verl., 1990. 125S.

10. Tatsachenber Deutschland Frankfurt/Main: Societґts-Verlag, 1998. 568S.

11. Weber Margit Die Rechtsgrundlage des Religionsunterrichts in der Bundesrepublik Deutschland / Kurzzusammenfassung des referats von Dr. Margit Weber

12. Zur Kooperation von Evangelischem und Katholischem Religionsunterricht

Размещено на Allbest.ru