Родинне виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди

Факультет психології і соціології

КУРСОВА РОБОТА

з педагогіки

на тему: «Родинне виховання»

Студентки 3 курсу ,35-ПА групи

0301 Соціально-політичні науки,

спеціальності 6.030102 Психологія

Корнієнко Анстасії Олександрівни

Науковий керівник: Кін Олена Миколаївна

кандидат педагогічних наук

Харків 2015

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти проблеми родинного виховання

1.1 Розвиток ідей про роль сім'ї у формуванні особистості в історії педагогічної думки

1.2 Тенденції сучасного сімейного виховання

1.3 Батьківський авторитет у вихованні дітей

1.4 Стилі сімейного виховання

Висновки до 1 розділу

Розділ 2. Раціонально оранізоване дозвілля для сім'ї

2.1 Методи сімейного виховання і специфіка їх застосування

2.2 Культура батьківського спілкування

2.3 Важливість сімейного дозвілля для родини

2.4 Види дозвілля для всієї родини

2.5 Ігри для всієї родини

Висновки до 2 розділу

Загальні висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність проблеми вивчення умов сімейного виховання зумовлена орієнтацією сучасної педагогічної теорії і практики на гуманізацію виховного процесу в сім'ї, де дитина має почуватися найбільш захищеною. Розв'язання цієї проблеми зобов'язує до глибокого осмислення стану сучасного сімейного виховання, аналізу причинно-наслідкових зв'язків та ґрунтовного викладу здобутих результатів, оскільки вона торкається кожного і в цілому має суспільну значущість на рівні окремої особистості.

Кожен з батьків прагне сформувати у своєї дитини правильні погляди, звички, характер. Але чи завжди це їм вдається? На жаль, далеко не завжди. Практично майже перед кожною сім'єю, особливо молодою, незалежно від соціального статусу, приналежності до етносу та педагогічної освіченості батьків, постають питання „Що обити?” і „Як робити?”, щоб виростити й виховати дитину здоровою, розумною, чуйною до інших, врешті-решт щасливою. Ці питання вічні, як вічне і саме виховання. Адже протягом усієї історії людства, становлення сімейного виховання так і не було знайдено єдиного, універсального рецепта успішного виховання дитини в сім'ї. І це не дивно, адже немає однакових дітей, немає однакових батьків, як немає і однакових сімей.

Батькам потрібно багато чого знати, насамперед особливості своїх дітей. Адже, кожна особистість унікальна, неповторна і самоцінна. Для кожної сім'ї характерний свій тип стосунків, стиль спілкування, а, отже, і свій мікроклімат. Він може бути сприятливим для самореалізації особистості, проте може бути і пригнічуючим, напруженим, однозначно несприятливим, тобто таким, за якого і сім'я, і суспільство отримують виховний ефект, протилежний очікуваному. Тому, до кожної сім'ї, - батьків і дітей - необхідно шукати свої підходи, орієнтуючись на їх особливості. Батьки повинні знати сутність виховання, потрібно розуміти, який вплив сім'ї , склад її життя, бачити які поставлені перед сім'єю виховні завдання , постійно вчитися і творчо підходити до вибору заходів виховательського впливу. Тобто, виховання слід сприймати і вивчати як комплексну проблему, що стосується особистості, її життя і тих умов, за яких вона розвивається - соціальних, економічних, педагогічних, психологічних, культурологічних тощо.

Завданням буде розглянути: загальну характеристику виховуючого впливу сім'ї, тенденції і стилі сімейного виховання.

Предметом дослідження виступають - зміст та значення родинного виховання у формуванні особистості.

Об'єктом дослідження є - процес формування особистості школяра.

Мета даної роботи - педагогічна просвіта батьків для озброєння певним мінімумом знань, надання їм допомоги в організації самоосвіти, формування виховних навичок і вмінь, для правильного виховання дітей.

Розділ І. Теоретичні аспекти проблеми родинного виховання

1.1 Розвиток ідей про роль сім'ї у формуванні особистості в історії педагогічної думки

сімейний виховання дозвілля

В сім'ї закладаються основи формування особистості. Сім'я пов'язана кровними і родинними відносинами, поєднуючи подружжя, дітей і батьків, об'єднує одночасно два, три, а інколи й чотири покоління: батько й мати, бабуся й дідусь, онуки й правнуки. Шлюб двох людей ще не є сім'я. У відтворенні людського роду, в дітонародженні і вихованні полягають основні функції сім'ї.

У сім'ях усіх станів проявлялась велика турбота про виховання дітей. Б народі вона найчастіше будувалась за принципом "роби як я", тобто в основу сімейного виховання був покладений авторитет батьків, їх діла і вчинки, сімейні традиції. Зразком був батько, глава сімейства. Його приклад, як правило, наслідували хлопчики, дівчатка найчастіше навчалися в матері.

Оскільки селянські сім'ї нерідко переслідувало всіляке горе -- пожежі, голод, хвороба і передчасна старість -- діти втрачали батьків, залишалися сиротами. Тоді виховання дітей здійснювалось всім "миром", общиною, а інколи й зовсім сторонніми людьми, яким віддавали сиріт в учні. При цьому чітко виявлялася народна педагогіка з усіма традиційними правилами і уявленнями про добро і зло, допустиме й заборонене.

У дворянських і заможних сім'ях вихованням займалися годувальниці й няні. Вони прищеплювали любов до рідного краю, рідної природи, рідної мови; виховували "народний дух", передавали разом з народними піснями і казками народні уявлення про природу і справедливість, про честь і гідність. Підростаючих дітей передавали на виховання французьким гувернерам і гувернанткам, німецьким боннам, які навчали правилам гарної поведінки, світським манерам. Деякі сучасні автори вважають, що в явищі гувернантства закладений глибокий позитивний зміст: нотації і моральні повчання читає чужа людина, яку за систематичні зауваження можна й не любити, над якою можна й пожартувати. Батьки-дворяни виявляли своїм дітям ласку, позитивні емоції, тому діти згадують про них із захопленням і глибокою повагою.

Взагалі ж, концепція сімейної педагогіки, тобто наукові основи і основні напрями, як правило, в різні історичні періоди при різних суспільних устроях зовні залишалися незмінними. Вони передбачали загальнолюдські цінності: боротьбу добра зі злом і його перемогу над останнім, чесність і честь, гідність і любов до людей, працелюбство і вміння бути вдячним.

Перші вимоги до особистості людини і її поведінки, як результат сімейного виховання, ми знаходимо вже в біблійних заповідях: не убий, не вкради, будь шанобливим до старших і т.д.

Концепцію сімейної педагогіки зустрічаємо в різноманітних словесних викладах. Але сутність її завжди була одна й та ж: створення системи виховання, яка забезпечувала б всебічний і гармонійний розвиток особистості. Тільки таке сімейне виховання може принести щастя дитині.

Видатні радянські педагоги Н.К. Крупської, С. Т. Шацький, А. С. Макаренко вважали найголовнішими громадськими завданнями стоять перед сім'єю в області виховання, насамперед, формірованіяе моральних переконань, виховання громадянськості, накопичення соціальних знань, трудове, розумове, фізичне, естетичне виховання. Вирішальне значення у виконанні батьками цих завдань має загальний виховний потенціал сім'ї певної моральної атмосфери. П. П. Блонський неодноразово підкреслював, що з поведінки і манерам дитини можна повністю скласти уявлення про характер його сім'ї. Він вважав воздейсвія сім'ї на дитину суспільно значущим, оскільки ніякі інші засоби виховання не в змозі його замінити. Те, що дитина отримує від батьків в сім'ї, що вбирає в себе в сімейному колі назавжди залишиться в ньому, в основному стаючи основною його особистості. батьківська любов сильніше і більше ніж що-небудь інше, виховує серце дитини, наповнюючи його почуттям прихильності, теплоти і довірливості. Атмосфера сердечності і задушевності, що панує в ідеальній сім'ї, є найкраще, що можна побажати дитині: вона забезпечить його духовною красою на всю його подальше життя. П. П. Блонський вимагав від таке ідеальної сім'ї, щоб вона була побудованої на засадах абсолютного взаємної рівності між чоловіком і дружиною, трудової, дружною, об'єднаної відносинами любові, поваги і співпраці між усіма її членами. Особливу роль у збереженні сприятливої атмосфери в сім'ї він відводив матері, вважаючи, що її материнська діяльністьрівноцінна правам та обов'язкам громадської робітниці.Така нормальна сім'я, на його думку, є найкращою школою моральності для дітей.

Н. К. Крупської теж звертала увагу батьків на організацію життя, побуту родини, всього її укладу як на один з найдієвіших факторів морального виховання дітей. "Якщо члени сім'ї - люди чуйні, чуйні, якщо у них широкі общеественние інтереси, якщо праця з'єднує сім'ю в дружний союз, сім'я матиме хороший вплив на ребнка". Основним умовам положітлеьного виховного впливу дорослих членів сеьі на дітей вона відносила правильну організацію побутового режиму сім'ї, культурний і загальноосвітній рівень батьків, їх авторитет у сім'ї, доброзичливість членів сім'ї по відношенню один до одного, взаєморозуміння між старшими та молодшими, зацікавлене спілкування між ними, постійне залучення дітей до посильної праці в сім'ї, обществвенную діяльність членів сім'ї, зв'язок сім'ї зі школою, дотримання всіма дорослими членами сім'ї єдності вимог до дітей з урахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей, єдність і гармонію інтересів сім'ї з інтересами суспільства і т.д.

У такій сім'ї виховання дітей отримує правильну моральну основу. Але якщо сім'я веде святкую життя, зайнята тільки гонитвою за задоволеннями, якщо їй чужі високі ідеали, все це неодмінно накладе свій відбиток на моральний вигляд дитини. Потрібно звертати увагу батьків на необхідність зміни подібного способу життя в ім'я майбутніх поколінь. Потрібно підкреслити, що, не применшуючи великої ролі батька у вихованні дітей, як і П. П. Блонський, Н. К. Крупської особливо підкреслювала величезне виховне вплив на дітей матері. В силу своєї природної близькості до дітей, повсякденного спілкування, безпосереднього впливу на їх розвиток, формування їх вдивіться і переконань вона повинна здійснювати постійне, організоване, розумне, цілеспрямований вплив на розвивається характер дитини.

Виховання нової людини залежить не тільки від соціального ладу, а й від той обстановки і загального укладу життя, що повсякденно оточує дитину, тобто, сім'ї. Громадська середу, з її традиціями, побутом, в тому числі і сім'я, з її загальним повсякденним укладом життя пред'являють свої певні вимоги до дитини: його знань, поведінки, навичками, звичками. Якщо навички сім'ї, кругозір, організація життя і побуту, потреби нескладні, то і розвиток дитини далеко піти не може, так як межею такого розвитку, по думці С. Т. Шацького є рівень навичок пристосування дитини до життєве необхідним потребам даної сім'ї.

Радянський педагог А. С. Макаренко розглядав сім'ю як колектив, осередок соціалістичного суспільства. Варто підкреслити, що в сучасних умовах особливо важлива роль у вихованні дітей належить родині. І від того, як побудована сім'я, залежить і вихованість дітей. Головною умовою хорошого сімейного виховання він вважав наявність повної сім'ї, цілосності і єдність сімейного колективу, де батьки живуть дружно між собою і дітьми. Сімейне виховання він вважав невід'ємним від сімейних відносин, а успіхи виховної роботи ставив у безпосередню залежність від організації взаємин між членами родини.

Важливою умовою сімейного виховання на думку А. С. Макаренка є загальний режим життя сім'ї, а моральну глибину і єдність сімейного колективу - абсолютно необхідною умовою радянського виховання. Він був переконаний у тому, що турбота про всебічний розвиток дитини, про формування його особистості - і головний обов'язок батьків, і їх обов'язок перед державою.

До загальних умов сімейного виховання педагог відносив організацію життя родини з пильною урахуванням дрібниць, дійсний батьківський авторитет, заснований на цивільному почутті, знанні життя дитини, пильній увазі до його успіхів і невдач, наданні дитині. необхідної допомоги, відповідальності батьків за його виховання, наявність дисципліни в сім'ї. Найважливішою областю для виховної роботи в сім'ї А. С. Макаренко вважав господарську діяльність родини. Саме тут виховуються: колективізм, чесність, дбайливість, постійну увагу до батькам та іншим членам сім'ї, ощадливість, відповідальність, здатність орієнтування, уміння розпорядитися часом і роботою самостійно.

1.2 Тенденції сучасного сімейного виховання

Вчені констатують, що сучасні молоді батьки не вміють виховувати своїх власних дітей. Від цього потерпають і діти, і їх батьки, і вчителі. Причин багато. По-перше, однодітність або малодітність сім'ї в міських умовах вже в багатьох поколіннях, особливо протягом останнього півстоліття. Це означає, що виховуючись у таких умовах, діти не отримують практичних навичок по догляду і вихованню своїх братів і сестер, що було характерним в умовах багатодітної сім'ї. Виховуючи молодших сестер і братів, майбутні батьки отримували практичні навички, які потім можна було використати з появою власних дітей.

По-друге, в молодих сім'ях є можливість відділитися від батьків, від старших поколінь. Здавалося б у цьому є певне благо. Але життя окремо від старших поколінь позбавляє молоді сім'ї можливості скористатися знаннями і мудрістю в питаннях виховання дітей. Вплив старшого покоління на дітей знижується, залишається без запиту накопичена за довгі роки життєва мудрість і життєвий досвід, багатий спостереженнями. Крім того, діти позбавлені ласки, казок, уваги бабусь і дідусів. Разом з тим, страждає і старше покоління без наївної безпосередності онуків, без спілкування з ними.

По-третє, ґрунтовно втрачені традиції народної педагогіки, національного виховання, за законами яких вважалося, що виховувати дитину потрібно, доки вона ще маленька і "лежить поперек, а не вподовж лавки". Народна педагогіка вчила високої моралі шляхом прислів'їв і приказок, за допомогою наївних, але дуже значимих народних висловлювань.

По-четверте, внаслідок урбанізації суспільства посилилася анонімність спілкування дітей і дорослого населення. Раніше в селі всі знали, чий це син або чия це дочка, що порушує правила поведінки, допускає асоціальні вчинки. Тому батькам було соромно мати невихованих дітей, а дітям соромно вести себе негідно. Зовсім інша ситуація у великих містах, де живуть жителі "в першому поколінні", вихідці з села, які, розірвавши корені з селянськими традиціями, не засвоїли ще міського образу життя.

По-п'яте, серед причин, що ускладнили сімейне виховання, все зростаючі соціальні й економічні труднощі: низька заробітна плата і несвоєчасна ЇЇ виплата, повне чи часткове безробіття і незабезпеченість у багатьох сім'ях прожиткового мінімуму. Все це знижує рівень взаємовідносин в середині самої сім'ї, емоційного настрою, що не створює сприятливих умов для спілкування в сім'ї, а в результаті -- для сімейного виховання.

По-шосте, гіпертрофована політизація суспільства, коли пряма трансляція засідань партійних з'їздів, виступів депутатів Верховної Ради приковує до телеекрану молодих батьків, а від дітей у цей час вони відмахуються як від надокучливих мух: "Відійди, не заважай". В подальшому ці захоплення змінилися не менш повальним захопленням серіалами типу "Дика Роза" чи "Просто Марія". Знову вся сім'я прикована до телевізора, а на спілкування з дітьми, тобто на їх виховання, часу не залишається.

Отже, перелік причин, які дозволяють або заважають молодим батькам займатися вихованням власних дітей, можна продовжити. Однак, І цих цілком достатньо, щоб констатувати негаразди сімейного виховання у багатьох сучасних сім'ях. Тому вчителі повинні бути зацікавлені в наданні допомоги молодим батькам щодо змісту й організації виховання дітей в сім'ї, в педагогічній просвіті батьків, озброєнні їх знаннями І уміннями виховного впливу на дітей, встановленні між школою, батьками і вчителями спільних взаємовідносин.

1.3 Батьківський авторитет у вихованні дітей

Суттєву роль у виховній роботі батьків відіграє батьківський авторитет, який, за висловом А.С. Макаренка, містить "все батьківське і материнське життя -- роботу, думку, звички, почуття й прагнення"1. Авторитет (лат. auctoritas -- влада, вплив) -- це загальновизнаний вплив, що його справляє на переконання і поведінку людей певна особа, соціальна група чи інститут завдяки їхнім особливостям і заслугам.

А.С. Макаренко приділяв значну увагу місцю і ролі батьківського авторитету в сімейному вихованні дітей. Адже діти ще не мають достатнього соціального досвіду, відбувається активний процес його успадкування, і вияви авторитету батька і матері можуть позитивно чи негативно впливати на збагачення дітей їхнім соціальним досвідом. Виділяють два види авторитету: істинний (справжній) і фальшивий. Істинний авторитет відбиває такі особливості поведінки батьків:

* авторитет любові до дітей, здатність творити духовне тепло, радість. "Праця любові, -- писав В.О. Сухомлинський, -- це і є свідоме прагнення до того, щоб у дітях утвердити самого себе, продовжити у них своє духовне багатство. Якщо ви по-справжньому любите своїх дітей, якщо віддані і вірні їм, ваша любов до дружини з роками не лише не слабшає, але стає більш глибокою і єдиною. Любов -- ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе у своїх дітях -- це значить бути мужнім у любові?"

* авторитет знання передбачає обізнаність батьків з особливостями фізичного і соціально-психічного розвитку дитини, її повсякденними успіхами та труднощами у навчанні, знання інтересів та вподобань, кола друзів, товаришів;

* авторитет допомоги має виявлятися не у виконанні за дитину її обов'язків у сфері праці, навчання, а в методичній пораді: як доцільніше виконати те чи інше завдання, у створенні сприятливих ситуацій для подолання труднощів. Адже лише у самостійній наполегливій діяльності відбувається активний розвиток особистості. Виконання за дитину її обов'язків ослаблює, збіднює особистість;

* авторитет вимогливості передбачає достатній і об'єктивний контроль матері та батька за ретельним виконанням дочкою чи сином своїх обов'язків, доручень у всіх сферах діяльності. Якщо це робиться систематично, у дитини поступово формуються звички відповідальності за виконання обов'язків і доручень;

* авторитет правди ґрунтується на загальнолюдській моральній нормі -- "не бреши". Лише правда у взаєминах батька з матір'ю, з дітьми, іншими членами сім'ї найвище цінується дітьми. Брехні приховати не можна. Рано чи пізно брехня став очевидною, приносить дитині страждання та розчарування у тих, хто сказав неправду;

* авторитет поваги ґрунтується на гуманістичній сутності виховання. Маленька дитина -- це не лише біологічна істота, а Людина, Особистість. Вона перебуває в стані активного розвитку, вступає у взаємини з іншими людьми (старшими, молодшими), припускається помилок, у неї ще мало соціального досвіду, знань. Але дитину потрібно поважати як найбільшу цінність: вона -- Людина.

Поряд з виявами справжнього авторитету у поведінці батьків нерідко зустрічаються вияви, за словами А.С. Макаренка, так званого фальшивого авторитету: авторитет фальшивої, удаваної любові, авторитет відстані між батьком чи матір'ю і дитиною, авторитет чванства, авторитет педантизму, авторитет резонерства, авторитет безмірної доброти і вседозволеності, авторитет фальшивої дружби, взаємин "на коротку ногу", авторитет підкупу, авторитет подавлення, деспотичної реакції на будь-які відхилення дитини від норми поведінки.

Батьки, які прагнуть оволодіти педагогічною культурою, мають постійно аналізувати свої дії, критично ставитись до виявів фальшивого авторитету і витісняти їх із власної поведінки.

У системі сімейного виховання необхідно дотримуватися таких правил:

* люби свою дитину; радій її присутності, сприймай її такою, якою вона є, не ображай, не принижуй, не порушуй її впевненості в собі, не піддавай її несправедливому покаранню, не відмовляй їй у твоїй довірі, дай їй привід любити тебе;

* постійно вдавайся до похвали дитини за її правильні вчинки. Цим ти спонукаєш її до активної дії;

* оберігай свою дитину від негативних фізичних і моральних впливів;

* створюй у сім'ї моральний затишок. Нехай сімейне вогнище буде джерелом спокою, радощів, поваги, справедливості та захищеності;

* будь для своєї дитини взірцем поведінки, доброчинності;

* підтримуй щирі родинні зв'язки з бабусями і дідусями, іншими родичами, друзями;

* не забувай, що діти люблять гратися. Знаходь час для організації цікавих ігор з ними;

* залучай дитину до посильної праці разом з дорослими;

* створюй умови, щоб дитина набувала життєвого досвіду, долала труднощі;

* чекай від дитини тільки таких думок, суджень і оцінок, на які вона спроможна залежно від рівня розвитку, соціального досвіду;

* привчай дитину до толерантності, культури спілкування з ровесниками, старшими і молодшими;

* залучай дитину як повноцінного члена сімейного колективу до розв'язання побутових проблем, що виникають у сім'ї;

* не виконуй за дитину тих завдань, з якими вона може впоратися самостійно;

* домагайся, щоб вимоги до дитини були однакові від усіх членів сім'ї;

* наполегливо працюй над формуванням у дитини почуттів гуманізму і милосердя у ставленні до людей, природного довкілля;

* постійно залучай дитину до різноманітних видів діяльності.

Підбиваючи підсумки, ми можемо сказати, що батьки, які по-справжньому люблять дітей, усвідомлюють свою місію, намагаються здобути визнання в очах дитини своєю мудрістю, людськими чеснотами, зацікавленим, добрим, обґрунтовано вимогливим ставленням до неї, до себе, інших людей. Важливо, щоб дитина, спостерігаючи за своїми батьками, сама високо оцінила їх, виявила прагнення бути подібною на них.

1.4 Стилі сімейного виховання

Багато роботи, присвячені дитячо-батьківським відносинам, спираються на запропоновану Д. Баумрінд Більше 30 років тому типологію стилів сімейного виховання, зм істовно описує три основні стилі: авторитарний, авторитетний, але демократичний і попустительский.

Авторитарний стиль (у термінології інших авторів - «автократичний», «диктат», «домінування») - всі рішення приймають батьки, які вважають, що дитина в усьому повинен підкорятися їх волі, авторитету.

Батьки обмежують самостійність дитини, не вважають за потрібне якось обґрунтовувати свої вимоги, супроводжуючи їх жорстким контролем, суворими заборонами, доганами та фізичними покараннями. У підлітковому віці авторитарність батьків породжує конфлікти і ворожість. Найбільш активні, сильні підлітки чинять опір і бунтують, стають надлишково агресивними і нерідко залишають рідний дім, як тільки можуть собі це дозволити. Боязкі, невпевнені підлітки привчаються у всьому слухатися батьків, не здійснюючи спроб вирішувати що-небудь самостійно. Якщо по відношенню до старших підліткам матері схильні реалізовувати більш «дозволяє» поведінку, то авторитарні батьки твердо дотримуються обраного типу батьківської влади.

При такому вихованні у дітей формується лише механізм зовнішнього контролю, заснований на почутті провини або страху перед покаранням, і як тільки загроза покарання ззовні зникає, поведінка підлітка може стати потенційно антигромадською. Авторитарні відносини виключають душевну близькість з дітьми, тому між ними і батьками рідко виникає почуття прихильності, що веде до підозрілості, постійної настороженості і навіть ворожості до оточуючих.

Демократичний стиль (у термінології інших авторів - «авторитетний», «співпраця») - батьки заохочують особисту відповідальність і самостійність своїх дітей відповідно до їх віковими можливостями.

Підлітки включені в обговорення сімейних проблем, беруть участь у прийнятті рішень, вислуховують і обговорюють думку і поради батьків. Батьки вимагають від дітей осмисленого поведінки і прагне допомогти їм, чуйно ставлячись до їхніх запитів. При цьому батьки виявляють твердість, піклуються про справедливість і послідовному дотриманні дисципліни, що формує правильне, відповідальну соціальну поведінку.

Стиль потурання (у термінології інших авторів - «ліберальний», «поблажливий», «гіпоопека») - дитина належним чином не направляється, практично не знає заборон і обмежень з боку батьків або не виконує вказівок батьків, для яких характерне невміння, нездатність або небажання керувати дітьми.

Стаючи більш дорослими, такі підлітки конфліктують з тими, хто не потурає їм, не здатні враховувати інтереси інших людей, встановлювати міцні емоційні зв'язки, не готові до обмежень і відповідальності. З іншого боку, сприймаючи недолік керівництва з боку батьків як прояв байдужості та емоційного відторгнення, діти почувають страх і невпевненість.

Нездатність сім'ї контролювати поведінку підлітка може призвести до втягнення його в асоціальні групи, оскільки психологічні механізми, необхідні для самостійного, відповідального поведінки в суспільстві, у нього не сформувалися.

Згодом були виділені і інші характерні стилі сімейного виховання.

Хаотичний стиль (непослідовне керівництво) - це відсутність єдиного підходу до виховання, коли немає ясно виражених, визначених, конкретних вимог до дитини або спостерігаються суперечності, розбіжності у виборі виховних засобів між батьками.

При такому стилі виховання фрустрируется одна з важливих базових потреб особистості - потреба в стабільності і впорядкованості навколишнього світу, наявності чітких орієнтирів у поведінці і оцінках.

Непередбачуваність батьківських реакцій позбавляє дитину відчуття стабільності і провокує підвищену тривожність, невпевненість, імпульсивність, а в складних ситуаціях навіть агресивність і некерованість, соціальну дезадаптацію.

При такому вихованні не формуються самоконтроль і почуття відповідальності, відзначаються незрілість суджень, занижена самооцінка.

Опікує стиль (гіперопіка, концентрація уваги на дитині) - прагнення постійно бути біля дитини, вирішувати за нього всі виникаючі проблеми. Батьки пильно стежать за поведінкою підлітка, обмежують його самостійне поведінку, турбуються, що з ним може щось статися.

Незважаючи на зовнішню турботу, який опікує стиль виховання призводить, з одного боку, до надмірного перебільшення власної значущості у підлітка, з іншого - до формування у нього тривожності, безпорадності, запізнюванню соціальної зрілості.

Батьківське ставлення є двоїстим і суперечливим, уявляючи, з одного боку, безумовну любов і глибинну взаємозв'язок з дитиною, а з іншого - об'єктивне оцінне ставлення, спрямоване на формування цінних якостей і способів поведінки.

У багатьох дослідженнях в якості основних факторів сімейного виховання висуваються саме ці:

· емоційне ставлення, любов, прийняття,

· особливості вимог і контролю

Стилі сімейного виховання

Сукупність установок батьків, їх емоційного ставлення до дитини, сприйняття дитини батьками і відповідних способів поводження з нею утворюють стиль сімейного виховання.

Так, В. Гарбузов вирізняє три типи неправильного виховання, що практикуються батьками дітей, хворих на неврози:

* А (неприйняття, емоційне відторгнення) -- неприйняття індивідуальних особливостей дитини у поєднанні з жорстким контролем, регламентацією життя дитини, нав'язуванням їй єдиного правильного (з погляду батьків) типу поведінки; поряд із жорстким контролем цей тип може поєднуватися з недостатнім рівнем контролю, байдужістю, цілковитим потуранням;

* Б (гіперсоціалізація) -- тривожно-недовірлива концентрація батьків на стані здоров'я дитини, її соціальному статусі, очікуванні успіхів часто з недооцінюванням індивідуальних психологічних особливостей дитини;

* В ("кумир сім'ї") -- центрація батьків на дитині, потурання її примхам, іноді на шкоду іншим дітям або членам сім'ї.

Дослідники А. Лічко і Е. Ейдеміллер припускають крім виховання за типами "кумир сім'ї" (у їхній інтерпретації -- "поблажлива гіперпротекція") і "емоційне відторгнення" існування таких стилів виховання (особливо несприятливих для підлітків з акцентуаціями характеру і психопатіями):

* гіпопротекція (недостатність опіки і контролю за поведінкою дитини, брак чи відсутність уваги, тепла, турботи про фізичний і духовний розвиток дитини, невключеність у її життя);

* домінуюча гіперпротекція (поєднання загостреної уваги до дитини з великою кількістю обмежень і заборон, що призводить до формування нерішучості, несамостійності дитини чи до яскраво вираженої реакції емансипації);

* підвищена моральна відповідальність (покладання відповідальності на дитину за життя і благополуччя близьких, що не відповідає віку й реальним можливостям дитини; очікування від дитини великих досягнень у житті на тлі ігнорування її потреб та інтересів).

Найбільшою мірою шкодять дитині непослідовний, змішаний стиль виховання, неузгодженість і суперечливість установок батьків на процес виховання, оскільки постійна непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, породжуючи в неї підвищену тривожність.

З усього вище сказаного, ми виявили, що вивчення практики сімейного виховання показує, що воно значною мірою визначається принципами і характером виховання, якого дотримуються батьки як вихователі (авторитарне, демократичне, гуманістичне). У тій родині, де здійснюється гуманістичне виховання як процес міжособистісної взаємодії батьків і дітей (суб'єкт-суб'єктна взаємодія), суб'єкти сприймають один одного як неповторну людську цінність, створюють умови для повноцінного розвитку всіх членів родини.

Висновки до 1 розділу

Проаналізувавши все вище сказане, дає нам підстави для висновку, що сімейне виховання - це така взаємодія батьків із дітьми, яка ґрунтується на родинній емоційній близькості, сімейній гармонії, любові, турботі, повазі та захищеності дитини і сприяє створенню сприятливих умов для задоволення потреб у повноцінному розвитку і саморозвитку особистості дитини.

Також, таким чином, для того, щоб максимізувати позитивні і звести до мінімуму негативний вплив сім'ї на виховання дитини і перебороти типові помилки сімейного виховання, необхідно пам'ятати загальні внутрісімейні психологічні фактори, що мають виховне значення:

· Брати активну участь у житті родини;

· Завжди знаходити час, щоб поговорити з дитиною;

· Цікавитися проблемами дитини, вникати в усі виникаючі в його житті складності і допомагати розвивати свої уміння і таланти;

· Не робити на дитину натиску, допомагаючи йому тим самим самостійно приймати рішення;

· Мати представлення про різні етапи в житті дитини;

· Поважати право дитини на власну думку;

· Уміти стримувати власницькі інстинкти і відноситися до дитини як до рівноправного партнера, що просто поки що володіє меншим життєвим досвідом;

З повагою відноситися до прагнення всіх інших членів родини робити кар'єру і самоудосконалюватися.

Розділ 2. Раціонально оранізоване дозвілля для сім'ї

2.1 Методи сімейного виховання і специфіка їх застосування

У вітчизняному і закордонному психолого-педагогічному дослідженнях немає єдиної класифікації методів виховання дітей у сім'ї. Проте дослідники роблять спробу виділити більш значущі (основні, головні) і менш значущі (допоміжні, додаткові методи виховання).

Вітчизняні і закордонні дослідники визначають і класифікують методи виховання таким чином, що в цих класифікаціях є багато загального, багато співпадань, хоча при цьому помічається і якась відмінність: наприклад, переконання, привчання, організація практичної діяльності, порада, прохання, зауваження, повчання, заборона (Г.Гмайнер); переконання, навіювання, привчання, вправа, вимога, заохочення і покарання, особистий приклад батьків (И.В.Гребенников), привчання, відволікання, контроль, вимога, винагорода (заохочення), покарання [Дж.Добсон], навіювання, переконання, вправа (А.Г.Ковальов); прохання, інструкція, винагорода, покарання (Р.Кэмпбелл); переконання, привчання, терпіння, вимога, заохочення, покарання (Б.Спок).

Вивчення теоретичних підходів і практики сімейного виховання дозволяють визначити методи сімейного виховання як сукупність способів виховних взаємодій батьків з дітьми, що допомагають останнім розвивати свою свідомість, почуття і волю, активно стимулюють (заохочують) формування досвіду поведінки, організацію самостійної дитячої життєдіяльності, повноцінний моральний і духовний розвиток.

Вивчення досвіду виховання дітей у сім'ї, порівняльний аналіз методів, що застосовують батьки і педагоги, дають можливість стверджувати, що виділення якихось окремих методів сімейного виховання неправомірно (хоча сам термін "методи сімейного виховання" ввійшов у науковий побут), тому що мова по суті йде про використання загальноприйнятих методів виховання в педагогіці в процесі сімейного виховання. Батьки, як і педагоги, використовують той самий комплекс (набір, сукупність) педагогічних методів виховання. Помічається тільки специфіка в застосуванні цих методів при вихованні дітей в умовах сім'ї, що залежить від загальної культури батьків, їхнього життєвого досвіду, психолого-педагогічної підготовки і способів організації життєдіяльності батьків і дітей. Специфіка використання методів виховання дітей у сімейних ситуаціях обумовлена: -- підходами до вибору мети і задач виховання, що ставлять перед собою батьки;

-- змінами відносин у стилі й образі сімейного життя, у морально-психологічному кліматі сім'ї;

-- індивідуалізацією виховання в сім'ї (переважна більшість родин виховує одного-двох дітей);

-- родинними зв'язками і почуттями батьків, інших членів сім'ї і дітей, що можуть приводити до ідеалізації можливостей дітей, перебільшенню їхніх здібностей, достоїнства, вихованості;

-- особистісними якостями батька, матері, інших членів сім'ї, їх духовними і моральними цінностями й орієнтирами;

-- досвідом батьків і їхніх практичних умінь при реалізації комплексу методів з урахуванням віку і психофізіологічних особливостей дітей;

-- особливою чутливістю батьків до кожної дитини: "почуття об'єкта", "почуття міри", "почуття такту", "почуття дотику", "почуття орієнтира" (Н.В.Кузьміна, Н.В.Кухарев).

Найбільш складним для батьків є оволодіння практичним механізмом реалізації того чи іншого методу виховання. Спостереження, аналіз письмових (анкетних) і усних відповідей дітей показують, що той самий метод використовується різними батьками по-різному і з різним ефектом впливу на дітей. Найбільша розмаїтість, складність і розрізненість помічаються при застосуванні методів переконання, вимоги, заохочення, покарання. Одна категорія батьків переконує дітей за допомогою доброзичливості і довірливості в процесі спілкування; друга -- постійного дотримування слова і діла; третя -- логіки впливу позитивного прикладу; четверта -- настирливих повчань, докорів, окриків, погроз; п'ята -- покарань, у тому числі фізичних. У ході вивчення батьками проблем, пов'язаних із застосуванням методів виховання дітей у сім'ї, нами акцентувалася увага на розробці практичного механізму реалізації кожного методу, основних умов його використання з метою найбільш ефективного впливу на свідомість, почуття і поведінку дітей і встановлення гуманістичних відносин у сім'ї між старшими і молодшими.

Підводячи підсумок, ми вважаємо, що особистий приклад - найдієвіший метод народного виховання. Моральний вигляд батьків, старших, вчителів, їх праця, громадська діяльність, взаємини в сім'ї, ставлення.

2.2 Культура батьківського спілкування

Причинами затримки активного мовлення дитини можуть бути, поряд з іншими, також відсутність емоційного спілкування з дорослими та поповнення словникового запасу дитини тільки з орієнтацією на предметний світ.

У кожній сім'ї повинен існувати мовний кодекс, який включає такі основні правила:

- якнайчастіше спілкуйтесь з дитиною;

- щиро і правильно відповідайте на запитання дитини;

- шануйте гідність співрозмовника, давайте йому можливість висловити свою думку;

- не підвищуйте голос у розмові з донькою чи сином; якнайчастіше вживайте формули ввічливості: будь ласка, перепрошую, вибач, прошу вибачити, дякую - виявляйте доброзичливість, прихильність;

- читайте і співайте дитині і разом з нею; учіть разом вірші, пісні, загадки, приповідки, скоромовки, поєднуйте слово і гру; слово і малюнок; не допускайте у вашій оселі лайливих слів; привчайте дитину до мовного етикету за столом, у транспорті, магазині, на вулиці; виправляйте власні мовні огріхи, а також ваших рідних, друзів, колег;

- пояснюйте дитині значення незрозумілих слів; учіть правильно будувати речення;

- ведіть словничок, записуйте перлини мовної творчості вашої дитини.

Такий своєрідний мовний кодекс допоможе виховати у дітей шану до рідної мови як засобу спілкування і наблизити їх до витоків духовності, сформувати загальну культуру та розбірливість в емоціях спілкування.

Нами виявлені основні педагогічні умови, дотримання яких сприяє ефективності спілкування батьків з дітьми в процесі їхнього морально-емоційного виховання.

1. Прояв доброзичливості і добросердості стосовно всіх дітей у сім'ї (рідним і прийомним).

2. Врахування статевовікових і індивідуальних особливостей дітей.

3. Розширення і поглиблення з віком дітей змісту спілкування з морально-етичних проблем.

4. Вплив як на інтелектуальну, так і на емоційну сферу дітей. Практика сімейного виховання показує, що досвідчені батьки пробуджують почуттєву сферу дітей, якщо:

1) наводять яскраві приклади з життя сім'ї, родоводу, інших людей;

2) створюють природні і доброзичливі умови в сім'ї;

3) викликають дітей на співучасть і співпереживання;

4) використовують ті засоби і форми, за допомогою яких у дітей виявляються і закріплюються моральні почуття (дні народження сім'ї, батьків, дітей, народні свята й обряди і т.п.).

5. Узгодженість у процесі спілкування з дітьми позицій батьків, вихователів, педагогів. Спостереження показують, що морально-емоційний розвиток дітей проходить більш дієво, якщо узгоджуються позиції, по-перше, батьків і всіх дорослих усередині сім'ї; по-друге, позиції батьків і вихователів, батьків і педагогів, практичних психологів, соціальних педагогів. У випадку неузгодженості чи розбіжності, протиставлення вимог діти по-різному сприймають слова старших, займають вигідну для себе позицію. У результаті в їхньому характері з'являються такі негативні якості, як лицемірство, несумлінність, неслухняність, лукавство, недисциплінованість, пристосовництво й ін.

6. Повсякденна турбота про збереження і підкріплення свого морального авторитету, престижу і позитивного прикладу.

Дані свідчать, що переважна більшість батьків порушують культуру спілкування, незалежно від рівня загальної освіченості допускають самі елементарні помилки і прорахунки в процесі спілкування, особливо з дітьми підліткового віку. Найбільш розповсюдженими є помилки, пов'язані з визначенням змісту спілкування і з умінням будувати спілкування (володіння методикою і технікою спілкування).

Типові помилки і прорахунки батьків при спілкуванні з дітьми: Нестриманість у спілкуванні, поспішність у судженнях і висновках відносно тимчасового психічного стану і дій підлітків; Фамільярність, дратівливість, ворожість, брутальність у спілкуванні й у ставленні до підлітків; Зайва причепливість до слів, вчинкам і дій підлітків; Вільність у спілкуванні з підлітками, повідомлення їм стихійної інформації; Апатія, байдужність в тих ситуаціях спілкування з підлітками, коли необхідно виявити свою моральну і життєву позицію.

Типові правила, дотримання яких сприяє ефективності батьківського спілкування, удосконалить його методику і техніку:

-- постійно підкреслювати свою повага до індивідуальності чи сина дочки, їхнє прагнення до самоствердження в сімейному мікроколективі;

-- виявляти увагу, зацікавленість, інтерес і повагу стосовно всіх дітей у сім'ї (рідних і прийомних);

-- виявляти постійну готовність і уміння вислухати дитину, дати їй можливість говорити (виговорюватися), сперечатися, висловлюватися, відстоювати свої судження, погляди, переконання;

-- перед тим, як показати дитині її помилки і прорахунки в поведінці, починати з похвали і підбадьорення позитивних якостей навіть при самому складному і важкому характері сина (дочки);

-- віддавати перевагу ненав'язливим (ненастирливим) порадам, зауваженням, рекомендаціям, бесідам, діалогу й уникати стандартних повчань;

-- не дорікати дитини при наявності в неї негативних рис і якостей;

-- тактовно показувати кращі позитивні якості своєї особистості (ерудицію, працьовитість, пунктуальність, гуманні відносини до людей, порядність, чесність і ін.), але при цьому не підкреслювати своєї переваги над дітьми;

-- створювати сімейну атмосферу любові, доброзичливості, турботи, захищеності, радості і перспективи, що позитивно впливає на фізичне і морально-психологічне здоров'я дітей;

-- уникати крикливості і підвищеного тону;

-- постійно учитися володіти засобами і прийомами вербального (словесного) і невербального спілкування (міміка і пантоміміка, жести, тон, погляд, рух і ін.).

Отже, спілкуванню з дітьми необхідно постійно учитися, розвиваючи позитивне й усуваючи наявні в ньому помилки і прорахунки. Деякою мірою цьому допоможуть програма, вправи, завдання, ситуації, тести, що можуть бути використані для батьківської самоосвіти і навчання складному мистецтву спілкування з дітьми, батьків один з одним і оточуючими людьми.

2.3 Важливість сімейного дозвілля для родини

Організація вільного часу з метою всебічного розвитку особистості дитини, створення в будинку сприятливого морально-психологічного клімату. Розумно організоване дозвілля дітей і батьків - умова для такого спілкування в сім'ї, яке збагачує духовний світ, виховує естетичні почуття, стимулює розвиток здібностей, інтелекту, уяви, активізує пізнавальну і трудову діяльність дитини. Батьки краще дізнаються своїх дітей у вільній, розкутою обстановці, в їх спілкуванні зі своїми друзями-однолітками і дорослими. Вони бачать, який він у грі, у праці, як він ставиться до товаришів, як переживає помилки і невдачі, свої успіхи і успіхи інших.

Організація дозвілля всієї родини ставить перед батьками два питання: як знайти вільний час і чим заповнити його, щоб їхня дитина всебічно і гармонійно розвивався. Чималий резерв вільного часу таїть у собі чітка організація ведення домашнього господарства, розподіл обов'язків серед всіх членів сім'ї, планування дрібних і великих (щоденних, щотижневих, щомісячних та річних) справ. При виконанні цих умов сім'я отримує можливість разом проводити своє дозвілля: займатися спортом, технічною творчістю, охороною природи, художньою самодіяльністю, суспільно корисною діяльністю у дворі, в мікрорайоні, читати цікаві книги, дивитися і обговорювати кінофільми, спектаклі, ходити в музеї, вибиратися всій сім'єю на прогулянки, в походи, знімати фільми.

Тому проведення дозвілля разом важливо тому що:

По-перше, це потужний енергообмін. За час щоденної розлуки, нехай це буде робота або навчання, наше енергетичне поле сильно виснажується. Ми взаємодіємо з людьми не завжди близькими нам за духом, часто навіть вороже налаштованими, а значить, витрачаємо енергію на підтримку цього поля, на безпеку, зняття тривоги, утримання якихось емоцій - як негативних, так і позитивних. У сім'ї ми з емоціями звертаємося легше - в хороших сім'ях завжди забезпечена безпека у вираженні емоцій і дозволено називати речі своїми іменами, бути щирими. Тому з близькими і рідними людьми людині відразу стає легше. До речі, ознакою неблагополуччя в сім'ї якраз і буває напружене мовчання, коли неймовірно хочеться висловитися, а такої можливості немає в принципі. Багато дорослих отримали заборону на прояв емоцій ще від своїх батьків, у вигляді т.зв. патернів поведінки - схем, що передаються з покоління в покоління. Діти, наприклад, особливо гостро сприймають мовчазне напруга в сім'ї, часто реагують на нього хворобою, "поганим" поведінкою, істериками. Важливо розуміти, що спільне проведення дозвілля дає можливість спілкуватися в безпосередній обстановці, без напруги, викликаної необхідністю відповідати чиїмось очікуванням.

Другий важливий компонент спільно проведеного часу в родині - це необхідний кожній людині тілесний (тактильний) контакт з близькими. На жаль, такий контакт найчастіше - у великому дефіциті. Гіппенрейтер Юлія Борисівна у своїй книзі "Спілкуватися з дитиною. Як?" каже, що для нормального самопочуття дитині необхідно не менше восьми обіймів на день. І, між іншим, дорослому теж. Статистика говорить, що середньостатистичний батько проводить зі своїм чадом в середньому від 7 до 20 хвилин в день. Встигає він наситити потреби дитини в обіймах? Треба також зазначити, що хлопчики часто потребують не просто в обіймах, а в своєрідних взаємодіях з батьком - рукостискання, поплескування по плечу, боротьбі, в якій можна безпечно спробувати свою силу. Спільний, правильно організований, дозвілля якраз здатний забезпечити сім'ї такі взаємодії.

Третя важлива роль дозвілля - інтелектуальний обмін. Він відбувається не тільки на рівні батько-дитина, а й між дорослими членами сім'ї. Під час спільного отдиха можно поділитися з коханою людиною новими знаннями, ідеями, задумами.

І нарешті, спільне дозвілля - це відмінний засіб в боротьбі з депресіями, стресами, сімейними проблемами та труднощами спілкування. Він допомагає боротися зі своїми недоліками, вчить взаємодії з іншими людьми, дає можливість розвинути командний дух.

2.4 Види дозвілля для всієї родини

Вибір занять, розваг залежить від смаків сім'ї, спрямованості її інтересів, виховних завдань по відношенню до дітей і до сім'ї в цілому.

Пікнік в квартирі. Так-так, прямо на килимі влаштуйте пікнік - застеліть покривалом підлогу, поставте частування і напої, поговоріть один з одним або подивіться фільм - запевняємо, що це буде захоплююче і весело.

Зробіть фортецю. За допомогою ковдр і простирадл перетворіть одну з кімнат на справжню фортецю: завісьте ними стільці, шафи і двоярусні ліжка, щоб звисали зі стелі. Можна почитати казки про лицарів або подивитися всім разом цікавий фільм.

Кулінарія. Зробити пиріг, приготувати салат або запекти гусака, щоб при цьому всі домочадці брали участь в процесі приготування - прекрасний спосіб провести сімейне дозвілля. Це буде весело і корисно.

Настільні ігри. Лото, шашки, шахи - прекрасне заняття, яке дорослим нагадає про безтурботності, а дітям допоможе розвинути кмітливість. Можна також разом зібрати пазли і конструктор LEGO.

Війна подушок. Це самий класний спосіб виплеснути енергію і як слід посміятися. Звичайно ж, не потрібно битися так, щоб травмувати один одного, але дотягнути до того, щоб літали пір'я по кімнаті - таке дозволено.

Вечір танців або фітнес. Включити відеоурок танців або фітнесу і всім разом позайматися годину-півтори, а потім точно так само спільно приготувати обід - що може бути щасливішим і радіснішим цього проведення часу?

Вечірка. Покличте друзів родини в гості і влаштуйте тематичну вечірку - з костюмами, придатними частуваннями і напоями. За основу може бути взята казка, фільм, телешоу.

Роблячи висновки, можна затвердити, що саме в період сімейного дозвілля сім'я відпочиває від проблем і чвар. 
Сімейне дозвілля ще корисний і тим, що крім згуртованості і дружби сім'я стає однією командою, де ніхто не буде відчувати себе самотнім і нікому не потрібним. Тому кожен вихідний можна влаштовувати собі і своїм близьким цікавий і розважальний дозвілля, де вся родина буде в зборі насолоджуватися спілкуванням один з одним. Завдяки цьому всередині сім'ї всі будуть цінувати один одного і поважати.

2.5 Ігри для всієї родини

Що, окрім загальної квартири, об'єднує кількох людей в сім'ю? Дружні недільні обіди, затишні спільні вечері, великі сімейні свята. Але ось, застілля і веселощі закінчилися, і дорослі знову завмирають перед телевізором, діти повертаються до улюблених комп'ютерних ігор, а квартира знову стає комуналкою для декількох занурених у свої справи людей. Сумно. А чому б не провести вечір за яким-небудь загальним заняттям, щоб вашим дітям було, про що згадувати потім з теплом і любов'ю? Адже існує багато ігор і розваг для всієї родини, і ми готові запропонувати їх до вашої уваги. Не будемо говорити про гральні карти, доміно, лото, нарди, шашки і шахи. Ці ігри відомі всім. Ми хочемо розповісти про ігри творчі, які сподобаються кожному домочадцеві, ігри захоплюючі та ті, що об'єднують. Наприклад, «Казка по колу». У цю гру можна грати вдома, а можна з нею скоротати довгий переїзд, щоб дорога не здавалася такою виснажливою. Отже, хтось вимовляє першу фразу, наприклад: «Жила-була принцеса». Наступний учасник продовжує: «І була у неї улюблена лялька». Потім вступає наступний оповідач, і так - по колу. Казка може закінчитися через десять хвилин, а може «розповідатися» кілька днів. Головне ж, що ця гра передбачає участь всієї родини.

Гра на уважність і пам'ять «Що змінилося?». Розкладаєте на столі кілька предметів і пропонуєте ведучому уважно вивчити їх розташування. Потім, коли ведучий покине кімнату, вносите деякі зміни в порядок речей на столі, і просите ведучого повернутися і знайти ці зміни. Іноді це буває дуже непросто (одне маля просто вийняла стрижень з авторучки, а мама півгодини ворожила, що ж змінилося), але зате дуже весело.

Гра «Прикметники». Ведучий, усамітнившись, пише невелике оповідання, свідомо опускаючи всі визначення перед іменниками, і пропонує іншим гравцям по черзі назвати будь-який прикметник, який ведучий тут же вписує в свою розповідь. У результаті - веселе читання вголос, що викликає багато сміху і піднімає настрій.

Наступна гра називається «Крокодил», але людей повинно бути не менше чотирьох. Формуються дві команди. Перша команда загадує слово і називає його одному з гравців другої команди. Завдання цього гравця - пантомімою зобразити загадане так, щоб його команда зуміла це слово відгадати. Команда може задавати питання, відповідати на які можна тільки «так» і «ні», причому теж тільки пантомімою. Якщо слово вгадано, команди міняються місцями.

Крім ігор, можна придумати й інші розваги, які згуртують вашу сім'ю і доставлять всім задоволення. Наприклад, спільно займіться у вихідний приготуванням чогось смачненького. Наліпіть пельменів або напечіть пиріжків з різними видами начинок, і не тягніть їх в свою кімнату до телевізора чи комп'ютера, а попийте чаю за спільним столом. Або всі разом освойте якусь дивовижну страву, адже це і корисно, і весело, коли всією родиною!

Напевно у вас накопичилося багато сімейних фотографій, а часу помістити їх в альбом не вистачає. Покличте на допомогу домашніх, нехай вони допоможуть вамрозкласти фотографії за датами та подіями, нехай придумають цікаві, веселі підписи під фотографіями, адже для рідних людей немає нічого цінніше за сімейні спогади. Ось і позгадуйте різні історії з вашого життя, розкладаючи знімки по місцях. І вам, і вашим дітям це буде цікаво.

...