Формування культури поведінки як складова морального виховання учнів початкових класів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В умовах сучасного суспільства, коли у нашому житті з'являються такі негативні явища як девальвація моральних цінностей, низький рівень культури населення проблема морального виховання є особливо актуальною.

Недаремно, питання морального виховання виходить на одне з перших місць у системі виховання майбутнього громадянина незалежної української держави. вихованість школяр культура поведінка

Однією із складових морального виховання є виховання культури поведінки, яку розглядають як важливу соціальну, педагогічну і психологічну проблему від успішного розв'язання якої залежить розвиток у підростаючого покоління високих моральних якостей, глибокої інтелігенції і справжнього духовного багатства.

У педагогічній науці накопичений великий науковий фонд з проблеми формування культури поведінки молодшого школяра. Значний інтерес мають праці вчених. Зокрема з таких проблем: морально-етичне виховання молодших школярів (А. Богуш, А. Каніщенко, А. Корнійчук, В. Мацулевич, Н.Смовська, К.Щербакова); виховання культури поведінки учнів (В. Сухомлинський, В. Білоусова, Н. Богданова, Т. Говорун, Н. Кисельова та ін..); етики взаємин у шкільному колективі (В. Білоусова, О. Матвієнко).

Багатоаспектність навчально-виховного процесу вимагає постійних резервів щодо застосування нових форм і методів формування культури поведінки молодших школярів. Тому виникає потреба звернутися до ретельного вивчення цього питання як ефективного засобу навчання та виховання учнів.

Питання виховання культури поведінки є важливим фактором шкільного навчально-виховного процесу. Тому цілком логічно, що аналіз сьогоденної шкільної практики засвідчує підвищений інтерес до виховання культури поведінки молодших школярів. При цьому виникає потреба наукового підходу до розробки цієї проблеми з урахуванням умов, у яких перебуває суспільство і початкова школа зокрема.

Здійснений нами аналіз наукового фонду та стану шкільної практики свідчить про недосконалість цілісної виховної технології в зазначеному аспекті в початковій школі. Неадекватна оцінка можливостей різних форм і методів морального виховання та неналежне їх використання у виховному процесі початкової школи, значно збіднює моральну вихованість молодших школярів.

Актуальність та недостатній рівень розробки визначеної проблеми в теорії та шкільній практиці зумовили вибір нами теми курсової роботи.

Метою написання роботи було дослідити процес формування культури поведінки учнів в початковій ланці освіти, дослідити шляхи та умови використання форм і методів її формування, проаналізувати педагогічний досвід.

Теоретична значущість курсової роботи випливає з важливих завдань удосконалення виховного процесу у плані підвищення його ефективності. Матеріали дослідження можуть використовувати вчителі початкової школи для ефективної реалізації виховного потенціалу в урочний та позаурочний час.

Відповідно до мети були встановлені такі завдання:

вивчити стан проблеми у педагогічній теорії та шкільній практиці;

визначити педагогічні умови формування культури поведінки у початкових класах, та експериментально перевірити;

дати характеристику психологічних особливостей молодшого школяра та обґрунтувати необхідність її врахування при підборі форм і методів формування культури поведінки молодших школярів;

Основні методи дослідження:

- аналіз літературних джерел;

- вивчення шкільних документацій;

- аналіз продуктів дитячої діяльності;

- вивчення та аналіз передового педагогічного досвіду;

- бесіда;

- спостереження;

- анкетування;



Розділ І. Формування культури поведінки як складова морального виховання учнів початкових класів

1.1 Моральна свідомість як показник вихованості молодших школярів

Велике значення морального виховання в розвитку та формуванні особистості усвідомлювалось в педагогіці ще з давніх давен. Багато видатних педагогів минулого підкреслювали, що підготовка доброзичливої людини не може зводитися тільки до її освіти і розумового розвитку, і на перший план у вихованні висували моральне формування особистості.

З педагогів минулого найбільш повно і яскраво характеризував роль морального виховання у розвитку особистості видатний вітчизняний педагог К. Ушинський. Він писав: «Звичайно, освіта розуму і збагачення його пізнанням багато принесе користі, але..., я ніяк не вважаю, що ботанічні чи зоологічні знання... змогли б зробити гоголівського городничого чесним службовцем, і абсолютно впевнений, що якби Павло Іванович Чичинов був би посвяченим у всі таємниці органічної хімії чи політичної економії, він залишився б тим же, дуже шкідливим для суспільства пройдисвітом.

Ні, одного розуму і тільки знань ще недостатньо для викорінення в нас того морального почуття, того суспільного цементу, який іноді згідно з нашим здоровим глуздом, а, часом і всупереч ним, зв'язує людей в правдиве, дружнє суспільство» [14, 226].

Опрацювавши довідкову літературу ми дійшли висновку, що мораль розглядається у широкому і вузькому розмінні. Термін використовується вузька, коли враховуються інтереси лише своєї сім'ї, школи, жителів населеного пункту. У загальному аспекті мораль це ідеї, принципи й закономірності, ціннісні орієнтації гуманних, демократичних відносин, які в конкретних умовах реалізуються у системі постійно вдосконалюваних норм, процедур і правил діяльності та поведінки в інтересах усіх. Найвищий рівень моралі там, де впроваджуються й удосконалюються гуманні відносини, повага і любов до людини, доброта, свобода, рівність, верховенство народної культури, красивого у житті.

Мораль це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми [13;]. Ідеали, принципи та закони моралі створюються і живуть віками в кожного народу, в кожному регіоні; в правилах і нормах поведінки вони конкретизуються, а у взаємовідносинах постійно вдосконалюються.

У повсякденному житті вихованість особи оцінюється за різними ознаками і властивостями (залежно від їх цінності). Найчастіше її визначають рівнем володіння нормами і правилами поведінки, що традиційно склалися. У народних оцінках вихованість передусім оцінюється гуманізмом, здійсненими добрими справами та вчинками. Тому завданням морального виховання завжди були виховання доброти, чуйності, готовності прийти на допомогу будь-якій людині у біді, здатність співчувати, виховувати внутрішню потребу жити та діяти за принципами загальнолюдської моралі;

- послідовно прилучати дітей і підлітків до моральних норм суспільства;

- формувати позитивний моральний досвід самих дітей;

- спрямовувати їх свідомість, почуття, поведінку на оволодіння і реалізацію моралі суспільства;

- формувати моральне обличчя особистості, члена суспільства

Слід розрізняти й означувати такі категорії, як мораль і моральність.

Мораль це сукупність норм поведінки людей, що регулюють їх відношення до суспільства, нації, колективу, один до одного, підтримане особистим переконанням, традицією, суспільною думкою. Моральні норми складають основу моральності людини, але повністю її не визначають. Моральність включає моральні погляди, теорії, переконання, почуття, відношення людей, моральну поведінку.

Моральна свідомість школяра одна із сторін суспільної свідомості, її суб'єктивно-ідеальна форма, яка у вигляді уявлень і понять відображує реальні відношення і регулює моральну сторону його діяльності.

Моральні переконання це пережиті та узагальнюючі моральні принципи, норми. Вони формуються в процесі активного і вольового оволодіння всім багатством моральної культури і стають керівництвом до дії особистості.

Моральні почуття виражають запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості. У результаті формування почуття в системі морального виховання з'являється емоційне відношення до того, що раніше було байдужим.

Моральні звички це корисні для суспільства, стійкі форми поведінки (образ дії), які стають потребою людини і здійснюються в будь-яких ситуаціях і умовах.

Моральна спрямованість це стійка суспільна позиція особистості, що складається в результаті світоглядної основи, домінуючих мотивів поведінки і проявляється як властивість особистості в різних умовах і обставинах.

Основою змісту морального виховання дитини є ставлення які вона реалізує у своїй етично-діяльнісній сфері. Мірою реального та потрібного суспільству типу моральності. Він задає ближню та дальню перспективу для виховання і самовиховання.

Ідеал має дві основні форми. З одного боку, він побудована суспільством модель людини вищого рівня буття, «сильна ідея», ідеальний образ його суті [14; 268]. В ідеалі відображено все найкраще, що існує та розвивається в особистості та суспільстві.

Це теоретична форма ідеалу. З другого боку, він жива дійсність, первинна його форма. Він існує як реальна, творчо охоплена мислителями модель майбутності людини. Ідеальне завжди відповідає своїй епосі. Ідеали належать їй не тільки генетично, але й функціонально. Вони служать критичним корективом для регулювання поведінки кожної людини.

Психолого-педагогічний аспект змісту морального виховання включає:

а) розвиток в учнів моральної свідомості (формування потреб мотиваційної сфери і озброєння знаннями суті, норм і правил моральної поведінки);

б) вироблення і розвиток моральних почуттів;

в) формування і закріплення стійких моральних вмінь, навичок і звичок;

г) закріплення і постійний розвиток волі та позитивних рис

Моральне виховання учнів (залежно від їх вікових особливостей) здійснюється шляхом поступового поглибленого розуміння змісту моральних норм і вимог та оволодіння більш складними формами поведінки.

У початковій школі діти повинні засвоїти досить великий обсяг знань про основні правила культурного поведінки і привчитися усвідомлено виконувати їх. Конкретних правил пристойності і поведінки багато, познайомити школярів із усіма важко, так навряд чи це потрібно. У житті завжди може створитися така ситуація, у якій діти виявилися вперше. Тому дуже важливо учити школярів не тільки правилам поведінки, але й одночасно умінню діяти в зв'язку з духом правил знаходити правильний спосіб поведінки в новій обстановці на основі уже відомих правил. Ця задача складна, і щоб успішно дозволити її, необхідно наступне. У роботі з дітьми треба учити їхньому виконанню правил поведінки в різних ситуаціях, з якими найчастіше вони зустрічаються: у школі, на вулиці, у громадських місцях. При цьому конкретні правила обов'язково будуть повторюватися. Це необхідно для того, щоб дитина навчилася виконувати те саме правило в різних умовах. Варто пам'ятати, що для молодшого школяра перенос знань з однієї ситуації в іншу не завжди простий. Наприклад, дитина знає, що в школі треба здороватися з усіма дорослими, а не тільки зі своєю вчителькою. Навіть першокласник досить швидко опановує цим правилом. У школі він завжди здоровається з усіма вчителями і з батьками. А от за межами школи, на вулиці дитина може не виконувати це правило. І зовсім не по злому чи намірі безпам'ятності. Просто він не знає, що, зустрівши на вулиці, у магазині, у кіно знайомого (учителя, маму чи тата свого товариша й ін.), треба з ним обов'язково привітатися. Чи інший приклад. Діти навчилися поступатися місцем старшим у трамваї, автобусі, тролейбусі і т.п. Вони роблять це охоче, без нагадувань. Але от прийшла бабуся в школу. Учень сидить, а бабуся стоїть, іноді ще розмовляє з учнем. І ой не догадається запропонувати їй сісти. Хлопчик привчений поступатися місцем літнім тільки в транспорті.

Культура поведінки в багатьох випадках тісно зв'язана і з нормами моральності. Так, в основі багатьох конкретних правил увічливості, уважності, такту, точності лежить моральний принцип нашого суспільства: гуманізм, колективізм, дружба, товариство, відповідальність за свої вчинки і поведінки. Дитина поступово починає усвідомлювати й оцінювати необхідність виконання правил з погляду моральності. Єдність знання, навички і звички сприяє придбанню стійкої поведінки, формуванню визначених якостей особистості. Завжди бути ввічливим, обов'язковим, точним -- значить придбати такі якості, як увічливість, точність, обов'язковість. Усвідомлення дитиною своєї поведінки відбувається поступово під керівництвом учителя, під впливом суспільної думки колективу, що складається.

У кожнім класі діти освоюють всі основні компоненти культури поведінки: особисту гігієну, увічливість, точність, обов'язковість, культуру мови й ін. Коло правил, якими повинні опанувати діти в наступному класі, збільшується, школярі поступово знайомляться з більш складними правилами. По кожнім основному розділі роботи вчитель проводить одне заняття, а всього в році шість занять, включаючи заключну, загальну для всіх початкових класів гру. Спеціальна робота з заздалегідь запланованої теми, проведення організованих занять не означають, що вчитель не проводить повсякденну роботу з учнями по вихованню культури поведінки.

Природно, що вчитель не може проходити і повз факти порушення дітьми правил поведінки, що виходять за рамки тієї теми, над якою працює з ними тепер. Якщо вчитель бачить, що дитина не виконує якісь правила, тому що не знає їх, а спеціально відпрацьовуватися вони будуть тільки в майбутньому, то він, звичайно, показує, як треба надійти в даному випадку.

Отже, моральне виховання передбачає формування в учнів системи моральних уявлень, розвиток моральних почуттів, вироблення правильних оцінок і ставлень, якими діти зможуть керуватися в житті [23; 6]. Про моральний розвиток особистості свідчать такі якості, як висока свідомість громадянського обов'язку, колективізм і товариська взаємодопомога; гуманні стосунки і взаємна повага між людьми, свідома дисципліна й культура поведінки, чесність і правдивість, моральна чистота; простота і скромність у громадському й особистому житті, взаємна повага у сім'ї тощо.

Однією із стрижневих складових формування моральної вихованості учнів є розвиток їх моральної свідомості.

Моральна свідомість визначається як "відображення в свідомості людний принципів моральності, тобто норм поведінки, то регулюють ставлення людей один до одного й до суспільства".

Особливої значущості набуває формування моральної свідомості и дітей молодшого шкільного віку. Адже саме цей віковий період є найбільш чутливим для її розвитку, саме в неп час дитині притаманна внутрішня готовність до засвоєння моральних вимог.

І хоч моральне виховання дитини починається в сім'ї і в дошкільних закладах, де вона оволодіває першими моральними уявленнями, однак, з початком шкільного віку настає якісно новий етап у її моральному становленні: з одного боку, відбувається збагачення й розвиток наявних уявлень, сформованих іде в дошкільному віці, а з другого-- активний процес набування й засвоєння нових моральних уявлень і понять, тобто моральних знань.

Моральні знання становлять основу розвитку моральної свідомості в молодшому шкільному віці і є одним з основних її компонентів. Вони допомагають дитині правильно діяти в тій чи іншій ситуації. Адже для того, щоб вчинки школяра відповідали вимогам моральних норм і правил, він повинен знати, що таке добре, і що таке погано. Слід зазначити, що вплив моральних знань на розвиток духовного світу дитини, звичайно, не обмежується рамками молодшого шкільного віку. Вони також є необхідною передумовою становлення у підлітковому та юнацькому віці таких складних утворень моральної свідомості, як переконання. Наголошуючи на великій ролі знань у моральному розвитку особистості, В. Сухомлинський писав: "Знання, розуміння суті моральних цінностей є немов фундаментом, основою вироблення ідейних переконань". Розвиток і рівень зрілості моральної свідомості людини перебувають в органічній єдності із змістом моральних знань і глибиною оволодіння ними.

Своєрідною особливістю процесу засвоєння моральних знань молодшими школярами є те, що поняттєва форма мислення в дошкільників до початку шкільного навчання ще не сформована. Саме на період навчання у початковій школі припадає перший етап активного оволодіння істотними ознаками понять, відбувається перехід від моральних уявлень до моральних понять [20; 223]. Засвоєння школярами цих понять має стати спеціальним завданням виховного впливу з перших днів їх перебування-в школі.

За якими ж показниками вчитель може визначити ефективність процесу засвоєння моральних знань учнями? По-перше, оперування моральним поняттям при аналізі тієї чи іншої конкретної моральної ситуації, взятої з художнього твору, навколишнього життя, чи з власного морального досвіду; по-друге, уміння дати визначення поняття, що свідчить про усвідомлення школярем істотних ознак; по-третє, кількість моральних понять, якими оперує учень.

Розвиваючи моральну свідомість молодших школярів, вчитель має враховувати, що процес оволодіння моральними поняттями відбувається нерівномірно. Так, діти легше набувають уміння оперувати ними, у. них інтенсивно зростає кількість застосовуваних понять. Проте вироблення вміння давати визначення поняття відбувається повільніше (першокласники найчастіше дають загальну недиференційовану його оцінку, наприклад, «чуйна -- це хороша людина»). Характерним для них є визначення поняття за суто зовнішніми, функціональними ознаками («відповідальна людина -- не та, яка відповідає»). Залежно від складності, ступеня абстрактності поняття виникають значні труднощі в усвідомленні школярами його ознак, особливо у визначенні -- правильні чи неправильні, істотні чи неістотні ознаки. Тому треба застосовувати спеціальні методичні завдання, спрямовані на розвиток моральної свідомості дитини, їх можуть застосовувати як безпосередньо під час уроку, так і в позакласній роботі. Ці завдання, з одного боку, дають можливість діагностувати рівень сформованості окремих компонентів моральної свідомості, що допомагають скласти уявлення про моральний розвиток школярів на певному етапі їхнього навчання й виховання, з іншого -- систематичне застосування завдань є дійовим способам цілеспрямованого керування процесом становлення моральної свідомості дитини.

Однак варто застерегти від однобічності у моральному вихованні, коли основна увага вчителя зосереджується лише на засвоєнні молодшими школярами моральних понять. Розвиток моральної свідомості передбачає не тільки засвоєння моральних понять, оволодіння моральними знаннями, а й вироблення певного ставлення особистості до моральних явищ, до самої себе. Моральна оцінка й самооцінка невід'ємні складові моральної свідомості.

Чому вони набувають такого значення для розвитку моральної свідомості молодших школярів? Принципово важливим є той факт, що успішний розвиток моральної вихованості дитини значною мірою залежить від її активної діяльності, від оволодіння нею позицією співучасника виховного процесу. Ігнорування цього вчителем у реальному виховному процесі призводить до типового дидактизму, моралізаторства, коли дитині відводиться роль пасивного слухача, в якого моральні сентенції дорослих, за влучним висловом А. Макаренка, відкладаються у вигляді "особливої педагогічної солі" [21; 10]. Тож, щоб засвоєні моральні знання стали для дитини: особистісно значущим, школярі мають включатися в різноманітні форми оцінної активності.

Виявом моральної оцінки є судження школяра, в яких схвалюється чи осуджується вчинок, поведінка людини в цілому відповідно до моральних вимог. Оцінні судження належать до важливих критеріїв моральної вихованості молодших школярів. Проаналізуємо основні етапи роботи вчителя з розвитку у школярів вміння давати моральну оцінку дітям, вчинкам, ситуаціям.

Чималі труднощі, особливо для першокласників, становить уміння побачити за зовнішніми діями в реальній (чи уявній) ситуації моральність вчинку та усвідомити його. Тому завдання першого етапу полягає у вихованні відповідності оцінки вчинку (позитивної чи негативної) моральним нормам, правилам.

Другий етап аргументація оцінки. Треба навчити школяра не тільки давати оцінку, а й пояснювати, чому він вважає той а бо інший вчинок хорошим чи поганим. При цьому необхідно поступово добитися підвищення ступеня її аргументованості.

Зміст моральної оцінки збагачується за рахунок включення до неї моральних понять. Цьому сприятиме застосування такого прийому, як вибір поняття з наведеного ряду.

Розвивати здатність глибоко проникати у сутність моральної ситуації, тобто усвідомлювати моральні спонукання, мотиви поведінки, допомагає, зокрема, спільний аналіз відповідей школярів на запитання: "Чому саме так вчинив головний герой?"; "Що спонукало його до такого вчинку?".

Водночас важливо формувати в дитини власне ставлення до оцінюваного явища, щоб знання моральної норми, правила "пройшло" через її емоції, стало для неї особистісно значущим. "Як ти ставишся до вчинку героя? Що тебе схвилювало в ньому?", саме в результаті виховання такої значущості моральної оцінки в учня формуються належні спонукання моральної поведінки, закладаються основи для єдності слова і діла. Продуктивним для цього є також розв'язування проблемних ситуацій типу: "А як би я вчинив?".

Зупинимося на окремих прийомах оптимізації розвитку моральної оцінки.

Важливим завдання виховного впливу в навчанні має бути організація вчителем пізнавальної діяльності учнів, спрямованої на глибоке опанування ними правил і норм моралі та розвиток моральної свідомості в цілому.

Арсенал методичних прийомів може бути дуже різноманітним: це постановка перед дітьми певних запитань, створення на уроках спеціальних проблемних ситуацій, розв'язування школярами моральних колізійних ситуації із самостійним моральним вибором і різноманітні пізнавальні завдання та вправи морального змісту, завдання з розвитку моральної самооцінки та оцінки. Ці методичні прийоми допоможуть навчити дітей аналізувати поведінку й почуття дійових осіб, порівнювати наявну в творі моральну ситуацію з аналогічними життєвими ситуаціями. Завдяки цьому школярі вчаться переносити моральний зміст твору на реальні моральні явища навколишнього життя.

Діти під умілим керівництвом вчителя не тільки вчаться аналізувати, порівнювати, узагальнювати моральні явища, оволодівають навичками морального оцінювання героя твору, а й виходять за рамки змісту вірша, переходять до конкретних ситуацій свого життя, роблять спроби в узагальненому вигляді назвати певні ознаки поняття «чуйність», дати йому визначення.

Важливим прийомом розвитку моральної оцінки школярів є включення до структури уроку різноманітних пізнавальних завдань. Наприклад: «Сьогодні ми прочитали два оповідання. Називаються вони по-різному. Подумайте, порівняйте і скажіть, що спільного в них? Чим вони різняться між собою? Яке з оповідань вам більше сподобалося? Чому?» Подібні завдання активізують розумову діяльність молодшого школяра, вчать аналізувати, порівнювати, правильно сприймати моральну ситуацію, визначати головне в моральному змісті, сприяють формуванню навичок морального оцінювання, допомагають виховати особистісне ставлення до тієї чи іншої ситуації, наведеної в творі.

Продуктивними для розвитку моральної оцінки є використання завдань колізійного характеру.

Включені у виховну роботу колізійні (реальні чи уявні) ситуації дають матеріал для самостійного осмислення школярами багатогранних проявів моральних явищ, сприяють розвитку здатності правильно оцінювати той чи інший вчинок, здійснювати правильний моральний вибір. Аналіз відповідей школярів допоможе вчителеві точніше здійснювати виховні впливи для забезпечення правильного вибору вчинку молодшими школярами. Практика шкільного життя завжди дає різноманітний матеріал реальних моральних ситуацій. їхній вчасний і ґрунтовний аналіз разом з учнями -- важливий шлях розвитку моральної свідомості, формування єдності слова і діла у школярів.

Учитель не може ефективно керувати розвитком моральної свідомості школярів без такої його складової, як самооцінка. Саме включення самооцінки в навчально-виховний процес -- один з дійових шляхів перетворення школяра в співучасника виховного процесу, і при цьому необхідно враховувати той факт, що самооцінка в молодших учнів перебуває ще в процесі свого становлення.

Єдиний шлях розвитку самооцінки -- включення учнів у активну оцінювальну діяльність. Існує вікова закономірність, суть якої полягає в тому, що молодшому школяреві набагато легше оцінити іншого, ніж самого себе. Тому на перших етапах бажано використовувати спеціальні завдання. Це такі, як завдання на розвиток здатності до моральної оцінки, завдання на розвиток здатності до моральної самооцінки.

Наведені вище завдання можна включати в бесіду або використовувати самостійно.

У процесі бесіди за допомогою запитань: «Як ти сам оцінюєш свою поведінку (хороша, погана)? Чому? Аргументуй свою думку», «Чи задоволений, ти сам своєю поведінкою (так; ні)? Чому? Які недоліки твоєї .поведінки ти хотів біг сам виправити і чому?», «Що тобі необхідно зробити самому, щоб поліпшити свою поведінку?», «Які якості тобі необхідно виховати самому?» -- вчитель зможе дістати додаткові дані про розвиток моральної самосвідомості й свідомості в учнів.

Оцінити себе як суб'єкта навчальної діяльності можна у творі на тему «Як я навчаюсь» або «Моє навчання» за таким, наприклад, планом.

1. Як ти навчаєшся?

2. Яким ти себе вважаєш учнем (хорошим, середнім, поганим)? Чому?

3. Чи задоволений ти своїм навчанням (так; ні)? Чому?

4. Що тобі заважає вчитися краще?

5. Що тобі необхідно зробити самому для того, щоб краще вчитися?

Таким чином, забезпечення оптимальності процесу моральної вихованості молодшого школяра передбачає цілеспрямовану роботу вчителя з розвитку в органічній єдності таких компонентів моральної свідомості: моральних знань та моральних оцінних ставлень, що включають моральну оцінку і самооцінку. Така єдність сприятиме оволодінню школярем активною позицією співучасника виховного процесу, без якої неможливе успішне становлення його моральної вихованості.



1.2 Виховання культури поведінки молодших школярів. Змістовий компонент

Молодший шкільний вік особливий етап у формуванні ставлення людини до оточуючого світу. Саме в цей час формується спрямованість особистості громадська, колективістська чи, навпаки, егоїстична, індивідуалістська. Цей вік особливо сприятливий для формування основ культури поведінки: молодші школярі вже здатні сприймати вимоги до своєї поведінки, вони піддатливі зовнішньому впливові, схильні до наслідування, вірять учителю, коли він говорить їм про необхідність виконання моральних норм. В ці роки дитина отримує знання про навколишній світ, у неї починає формуватися певне відношення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер.

У вітчизняній системі народної освіти особлива увага приділяється моральному вихованню підростаючого покоління. Одним із напрямків у моральному розвитку дитини є виховання культури поведінки.

Педагогічна наука має певний досвід щодо визначення шляхів, форм і методів формування культури поведінки молодших школярів.

Виховання культури поведінки слід розглядати як важливу соціальну, педагогічну й психологічну проблему, від успішного розв'язання якої залежить розвиток у підростаючого покоління високих моральних якостей, глибокої інтелігентності й справжнього духовного багатства. Психологічна наука під культурою поведінки розуміє сукупність зовнішніх виявів особи, які адекватні її внутрішньому змісту, тобто її внутрішнім моральним властивостям. Вона являє собою динамічний стереотип, який формується під впливом зовнішніх умов життя людини [23; 4].

Цілеспрямована, систематична робота з виховання навичок і звичок культурної поведінки починається з приходом дітей у школу. Саме в початкових класах закладаються основи акуратності й охайності, увічливості, точності, прищеплюються гарні манери, уміння культурно поводитися в школі, будинку, на вулиці й у громадських місцях. Якщо елементарні норми культурної поведінки не щеплені дітям з раннього віку, то пізніше приходиться заповнювати цей пробіл і нерідко проводити більш важку роботу перевиховувати школярів, у яких укоренилися негативні звички. Відсутність елементарних звичок у дітей утрудняє роботу над вихованням у них більш тонких і складних проявів культурної поведінки: такту, делікатності, невимушеності, добірності манер і т.д.

Культура поведінки тісно зв'язана з внутрішньою культурою людини, вимогами естетики, із загальноприйнятими тенденціями і звичаями. Внутрішня культура багато в чому визначає зовнішню поведінку людини, але і зовнішня сторона поведінки впливає на внутрішню культуру змушує людину бути витриманим, внутрішньо зібраним, уміти володіти собою [8; 58]. Недбалість у зовнішньому вигляді, брутальність, неуважність, безтактність поступово формують відповідні негативні якості особистості. Тому з раннього віку необхідно озброїти дітей знанням правил культури поведінки, звичками їхнього виконання.

Важливою умовою успішного формування культури поведінки учнів молодших класів є продумана система у виховній діяльності вчителя. Безсистемність призводить до того, що увага дітей нерідко акцентується на другорядному, а найважливіші правила залишаються поза увагою учнів і не засвоюється ними. Відомо, що знання та навички, які подаються без необхідного логічного зв'язку й нерегулярно, не закріплюються і надзвичайно швидко втрачаються.

Істотною особливістю мислення учнів 1-4 класів є його конкретність, ситуативність. Тому в робот із ними не можна обмежуватись абстрактними повчаннями. Слід не тільки ставити вимоги і розкривати зміст кожного правила культурної поведінки, а й конкретизувати кожну вимогу, роз'яснювати й показувати, як саме треба поводитись у різних ситуаціях. Дитина повинна чітко уявляти, якої саме поведінки вимагають від неї у тих чи інших обставинах. У цьому аспекті цікавими й корисними для вчителя молодших класів будуть поради дитячого письменника О.О.Дорохова, викладені у книзі "Как себя вести" [23; 17]. Добре вивчивши психологічні особливості молодших школярів, письменник радить учителям починати розмову з учнями 1-4 класів з конкретних подій, з яких випливає необхідність дотримання правил культурної поведінки, на конкретних прикладах показувати, як саме слід поводитись у тих чи інших обставинах.

Але лише розповідей, нехай і яскравих, для успішного виховання культури поведінки учнів недостатньо. Кожну з них необхідно доповнювати показом, вимагати від дітей повторення за прикладом учителя певних форм поведінки, поки вони не стануть звичними. Формування правильних навичок і звичок поведінки одне із важливих завдань, яке необхідно розв'язувати, виховуючи культуру поведінки молодших школярів. При цьому не можна забувати, що звички виробляються надзвичайно повільно, а їх закріплення вимагає постійних вправлянь. Тому робота вчителя і батьків повинна спрямовуватися на наполегливе, терпляче вправляння дітей у добрих вчинках і правильних способах поведінки в процесі всієї різноманітної їх життєдіяльності.

Наслідувальна здатність молодших школярів вимагає від учителя бути прикладом для них в усьому. Виховуючи у дітей звичку до порядку та дисципліни, повагу до шкільних правил, доброзичливе ставлення до людей, культуру мови, вчитель насамперед сам повинен бути в цьому зразком для учнів.

Зміст роботи з учнями початкових класів по вихованню у них культури поведінки визначається умовами шкільного життя, більш широкими, порівняно з дошкільним віком, її можливостями. Тому за своїм змістом робота може проводитися по таких основних напрямках: ознайомлення з правилами поведінки у школі; правилами особистої гігієни та охайності; правилами спілкування з людьми; правилами поведінки вдома, на вулиці та у громадських місцях, правилами поведінки у гостях та ін.

Малята прийшли у перший клас. Все для них тут нове і розпорядок дня, і обстановка, і обов'язки. Отже, насамперед важливо показати і пояснити дітям, як вони повинні поводитися в нових умовах. Напрям роботи, який охоплює всі ці питання, можна об'єднати загальною темою: «Ви тепер не просто діти, ви українські школярі». Цю загальну тему, потрібно розділити на окремі підтеми, в процесі вивчення яких діти поступово ознайомлюватимуться з новими для них вимогами.

У перший же день занять варто організувати бесіду «Наш клас», у ході якої слід розповісти та показати, як тримати себе у класі, сидіти за партою, заходити до класної кімнати і виходити з неї, вітати вчителя та інших дорослих, вставати без шуму і так, щоб не зачіпати товариша, дотримуватися чистоти тощо.

Наступне заняття може бути присвячене питанням культури спілкування дітей між собою та з учителем. На ньому слід пояснити, чому важливо уважно ставитися до товаришів, подавати їм в усьому допомогу. Розказати що вчителя і всіх дорослих треба називати на «Ви», звертатися до них по імені й по батькові, вітатися першим.

На одному із занять дітей необхідно ознайомити з правилами ввічливості. Розповісти, що таке ввічливість, коли треба вживати слова «будь ласка», «дякую», «пробачте», «дозвольте», показати, як виконувати правила ввічливої поведінки. Обговорюючи правила ввічливості, слід посилатися на позитивні приклади поведінки дітей. Робота по засвоєнню школярами правил ввічливості повинна поступово ускладнюватися, збагачуючись новими поняттями, нормами, вимогами.

У роботі з дітьми молодшого шкільного віку особливе значення має наочність. Тому вчитель, готуючись до проведення роботи по прищепленню учнями правил ввічливості, велику увагу має приділяти добору відповідного ілюстративного матеріалу картин, карикатур, малюнків, діафільмів, кіно фрагментів тощо.

Поряд із словесними формами роботи досвідчені педагоги запроваджують систему вправ, під час яких навички ввічливої поведінки закріплюються, конкретизуються.

Всі ці вправи ознайомлюють дітей із способами поведінки у різних життєвих ситуаціях, збагачують їх досвід.

Значне місце у системі роботи по вихованню культури поведінки повинні посідати питання особистої гігієни й охайності, які виробляються у дитинстві. Дітей необхідно поступово привчати чисто умиватися, щоденно мити шию, ноги, чистити зуби, мити руки перед їдою, стригти і чистити нігті, охайно зачісуватись, прати і прасувати одяг, чистити взуття тощо. Привчають дітей до охайності щоденно, використовуючи різні форми і методи роботи.

Якщо у І класі вчителі приділяють увагу лише питанням охайності, то у ІІ-ІУ класах великого значення надають формуванню хорошого смаку. У вирішенні цих питань істотне місце відводиться грі «У ляльковому ательє», де на прикладі ляльок діти обговорюють, як треба одягатися, що таке краса і скромність в одязі, гарний смак.

Першорядне місце у системі роботи по вихованню культури поведінки займає вироблення в учнів навичок і звичок культури спілкування з людьми, поведінки у сім'ї, на вулиці та у громадських місцях. ГІри цьому важливе значення має виховання культури мови, прищеплення способів правильної поведінки за столом, у кіно та театрі, на вулиці, у транспорті, правил поведінки з старшими і малюками, з старими і хворими, з сусідами по квартирі та з членами сім'ї.

Істотну роль у засвоєнні учнями правил культури поведінки відіграють рольові ігри. Навичок піклування про малюків школярі набувають, беручи участь у шефській роботі в дитячому садку та у грі «Дитячий садок»; навичок спілкування з дорослими, а також з людьми, які потребують допомоги в іграх «У лікарні», «Ми їдемо у трамваї», «Я мамина помічниця», «Ми у театрі», навичок поведінки на вулиці в іграх «Світлофор», «Червоний, жовтий, зелений», «Ми пішоходи» тощо.

Отже, чіткість колективних вимог, їх доступність для учнів цієї вікової групи, постійна правильна реакція колективної думки на їх порушення роблять їх важливим засобом виховання культури поведінки школярів не на словах, а на ділі.

1.2.1 Мотиваційний компонент

Забезпечення ефективного розвитку моральних знань і емоційноморальних ставлень молодших школярів, як важливої передумови становлення моральних переконань з необхідністю, передбачає врахування у навчальновиховному процесі ряду особливостей емоційно-когнітивної сфери у молодших школярів (М.Й. Боришевський, Л.І. Пилипенко, 1985) [20; 386].

Важливою умовою розвитку моральних знань молодших школярів є позитивні зміни в їх мисленні. В цей період формуються операції мислення -- аналіз, синтез, порівняння, узагальнення. Поняття, судження, умовисновки мають якісно іншу будову (С.Л. Рубінштейн,). Все це має позитивний вплив на формування моральної свідомості молодших школярів. Разом з тим, враховуючи особливості моральної свідомості молодших школярів, особливо ті, які обумовлені обмеженістю морального досвіду, потрібно спеціально формувати у дітей прийоми аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення моральних явищ.

Тому, крім аналізу природних моральних ситуацій, що виникають у спілкуванні з дорослими і однолітками, необхідна цілеспрямована виховна робота. При цьому важливі такі форми роботи, як колективне читання і обговорення оповідань з моральним змістом, створення на уроках спеціальних проблемних ситуацій, в яких ставиться завдання навчити дітей аналізувати поведінку і почуття героїв, порівнювати представлену в літературному творі моральну ситуацію з аналогічними життєвими ситуаціями. Завдяки цьому школярі вчаться здійснювати «перенос» безпосередньо даного в оповіданні морального змісту на моральні явища із реального життя дітей [20; 377].

Процес засвоєння моральних знань молодшими школярами суттєвим чином залежить від навчання їх правильному сприйманню моральної ситуації, адекватній оцінці моральних вчинків, розумінню моральних мотивів. Поряд з цим необхідно виховувати органічну єдність між правильним розумінням моральної ситуації і вмінням школярів співпереживати, співчувати, тобто виховувати особистісне ставлення до тих чи інших моральних явищ, вчинків. Це, в свою чергу, є необхідною умовою виховання у дитини одного із важливих механізмів переконань -- моральної потреби певним чином діяти, відповідно до засвоєних моральних норм і принципів.

Таким чином, ефективність процесу засвоєння моральних знань молодшими школярами, поряд із формуванням відповідних уявлень і понять, передбачає цілеспрямовану роботу, що сприяє формуванню в учнів:

— вміння правильно сприймати моральну ситуацію, представлену в літературному творі або виділену із реального життя;

— вміння дати оцінку, адекватну модальності ситуації, що аналізується;

— вміння правильно визначати мотиви морального вчинку;

— вміння співпереживати, співчувати іншій людині;

— особистісне ставлення до тих чи інших моральних ситуацій;

моральної потреби діяти певним чином, відповідно засвоєним моральним знанням [20; 386].

Усе це сприяє поступовому формуванню в дітей вміння до самостійного морального вибору.

Важливою умовою розвитку у молодших школярів елементів моральних переконань є: сформованість в них моральних почуттів. Почуття тільки тоді стають компонентом моральних переконань особистості, коли вони виступають як внутрішній стимул до моральної поведінки. Тому виховання моральних почуттів як мотиваційної основи моральної поведінки -- одне із головних завдань виховної роботи в школі.

У початкових класах педагогу необхідно враховувати, перш за все, такі вікові особливості молодших школярів, як обмеженість їх особистого досвіду моральної поведінки, труднощі у виділенні головних компонентів в поведінці оточуючих, безпосередній характер емоційної реакції на вчинок.

Для ефективного формування у молодших школярів моральних почуттів необхідно створювати в класі атмосферу, що сприяє розвитку у дітей взаємоповаги, емоційного сприймання до переживань інших, взаємодопомоги.

Емоційне сприймання, навіюваність, довірливість, схильність до наслідування, високий авторитет вчителя у дітей даного віку забезпечують широкі можливості для виховання моральних почуттів. Особливу увагу слід приділити міжособовим взаєминам у колективі, оскільки в цій сфері найчастіше виникають ситуації морального вибору, правильні вирішення яких сприяють набуванню необхідного молодшому школяреві морального досвіду, збагачують його моральні знання.

У практиці роботи з молодшими школярами необхідно використати форми роботи, що сприяють розвитку їх самостійності, самооцінки, привчають до відповідальності за свої особисті вчинки. Доцільно включати дітей у різні види суспільної роботи, створюючи умови для прояву самостійності, самоконтролю. Це сприяє розвитку у дітей відповідальності.

Сформувати це моральне почуття можна лише цілеспрямованою виховною роботою, шляхом стимулювання правильних мотивів і адекватних форм поведінки (похвала, заохочення), гальмування негативних вчинків і неправильних форм поведінки. Розкриття моральної суті позитивних і негативних вчинків є одним із засобів засвоєння моральних знань і вимог, сприяють розвитку правильної спрямованості моральних почуттів.

У молодшому шкільному віці також формуються різноманітні навчальні мотиви. Першокласнику подобається вчитися, читати, писати, лічити. Його цікавлять оповідання про подвиги людей, історичні події, про явища природи, життя тварин, роботу промислових підприємств. У процесі навчання інтереси дитини збагачуються й диференціюються. У багатьох дітей навчальна активність спонукається інтересом до самого процесу навчання та його результатів, виступаючи для них як самоціль.

При вивченні мотивів учіння важливо одержати від учнів відповіді на запитання: Що спонукає їх до даної конкретної навчальної діяльності? Яке ставлення учня до виконання навчального завдання?

У деяких першокласників мотиви учіння пов'язані з привабливістю самого шкільного навчання, його атрибутами. Для багатьох першокласників іноді більше значить переживання самої участі в процесі учіння, ніж усвідомлення результату учбових дій (нові знання, уміння). Тут переважають ще ігрові мотиви, хоч вони спонукають до учбових дій. Як правило, учні перших класів на запитання «Чому ти вчишся в школі?» відповідають коротко: «Щоб бути грамотним», «Навчитись читати, писати» і т.п. їхні відповіді -- це, в основному, судження дорослих, побажання батьків. Учні других класів здебільшого відповідають повніше і свідоміше: «Всі діти, такі, як я, повинні вчитися», «Треба вчитися, так мені мама сказала», «Щоб навчитися писати, рахувати», «Щоб перейти в третій клас» і т.д. Усі ці висловлювання добре ілюструють домінуючу роль так званих зовнішніх мотивів, які спочатку спонукають учіння. Тут учіння є засобом досягнення якихось цілей за межами учбової діяльності (наприклад, задоволення соціальної потреби в самоутвердженні). Серед мотивів, що складають цю групу, розрізняють широкі соціальні мотиви учбової діяльності, які пов'язані з розумінням (на доступному для дітей даного віку рівні) суспільної ролі школяра, його громадського обов'язку, а також вузькі особисті мотиви -- задоволення самолюбства, почуття власної гідності, намагання будь-що відзначитися в колективі однолітків (М.І. Алексеева, Л.І. Божович, СО. Мусатов) [19; 121].

Друга група мотивів учіння молодших школярів -- це так звані внутрішні мотиви учіння, які характерні для діяльності, спрямованої на здобуття знань, оволодіння необхідними для цього способами дій. Тут школярів приваблює сам процес учіння-- вони дістають задоволення від того, що долають труднощі, які виникають під час розв'язання учбових задач. У школярів мотиви учіння залежать від рівня навчальної успішності учнів.

С. О. Мусатов зазначає, що серед усвідомлених школярами мотивів учіння інтерес до окремих предметів займає важливе місце в добре та безпосередньо встигаючих учнів (його виявили 39% цих школярів) і менш виражений у слабовстигаючих (відповідний показник становив тут лише 8%). Пізнавальний інтерес, безпосередньо пов'язаний з процесом засвоєння нових знань, виявили 32% встигаючих, 25% посередньо встигаючих і 17% слабо встигаючих. Більшість учнів III класу вважали цікавими для себе ті навчальні предмети, де вони найкраще встигали. Разом з тим спілкування з товаришами в школі більшою мірою мотивувало прийняття слабо встигаючими (у 22% випадків), ніж посередньо встигаючими (13%) і тим більше, добре встигаючими (5%). Виявлено також, що сталість і дієвість інтересу до того чи іншого предмета визначається успіхами у розв'язуванні відповідних учбових задач [20; 123].

Деяким учням початкових класів властивий недостатній рівень розумової активності, що є наслідком багатьох причин (насамперед неадекватних методів активізації мислительної діяльності). Це стримує повноцінне формування у них учбово-пізнавального інтересу, здатного мотивувати стале позитивне ставлення до процесу засвоєння знань. Таким дітям у II і III класах більш властиві мотиви обов'язку, престижу, ніж інтересу до змісту навчальних предметів.

В цілому інтерес молодших школярів до учіння з віком зростає. Так, у порівнянні з першим класом, у другому -- в 1,5, в третьому -- у 2 і в четвертому -- у 2,4 раза. Але цей ріст залежить не тільки від віку дітей, а й змісту та методів навчання (О.І. Киричук). Так, інтерес до математики у молодших школярів ефективно формується, коли робота з учнями проходить у такій послідовності: 1) розв'язання конкретної задачі; 2) введення відповідних математичних термінів; 3) формулювання і розв'язання конкретної задачі в більш абстрактній формі; 4) порівняння рішень конкретних і абстрактних задач тощо (Б.Г. Друзь).

1.2.2 Процесуальний компонент

Успіх у вихованні культури поведінки багато в чому залежить від правильного вибору методів роботи з дітьми. Головними методами є приучения школярів до виконання правил культури поведінки і роз'яснення їм відповідних норм моралі. Важливим засобом приучения молодших школярів до культури поведінки є вправи, що включаються в повсякденне життя дитини і проводяться в процесі систематичних занять. Зміст вправ і їхня форма залежать від характеру правила, що відпрацьовується. Так, наприклад, можливі заняття, де вчитель показує, як треба поводитися в тій чи іншій ситуації: як запросити товариша в гості, як поводитися за столом, як виконувати правила ввічливості. На цьому ж занятті діти повторюють дії вчителя, вчаться виконувати правильно. А потім ці вправи включаються в різноманітну діяльність школярів. Діти їдуть у театр, йдуть на день народження до товариша. Тут вони повинні самостійно, без безпосереднього контролю з боку дорослих, діяти відповідно до відомих їм правил. Учитель спостерігає за поведінкою дітей, він відзначає ті пробіли і помилки, що діти роблять, і те гарне, правильне в їхніх учинках, на що можна обпертися в подальшій роботі.

Виконання суспільних доручень жадає від дітей не тільки уміння виконувати яку-небудь діяльність, але і дотримувати визначені правила поведінки. Так, третьокласники шефствують над першокласниками, грають з дошкільниками, чергують на своєму поверсі, збирають макулатуру. При цьому діти вступають у відносини з багатьма людьми: дорослими, молодшими і старшими хлопцями, своїми однолітками. Спілкування з ними жадає від школярів знання багатьох правил культури поведінки. Уміння виконувати правила в повсякденному житті стає необхідним для дітей. Тому діти намагаються запам'ятати те, що вони вивчають на спеціальних заняттях, і застосувати отримані знання на практиці. Ця обставина значною мірою полегшує роботу вчителя по вихованню культури поведінки.

У системі роботи учителя велике значення має і роз'яснення дітям етичних норм, зв'язаних із правилами культури поведінки. Методи роз'яснення різні: розповідь учителя, етична бесіда, обговорення фактів шкільного життя, бесіда по прочитаній розповіді, стенди по культурі поведінки. Головна задача етичної освіти -- формувати моральні представлення і поняття про доброзичливість, справедливість, гуманність, дружбу, товариство й ін. При роз'ясненні правил культури поведінки необхідно звернути увагу дітей на мотиви вчинків і їхнього наслідку для інших людей. Тоді правило виступає не як випадкова і необгрунтована вимога, а як розумна необхідність, очевидна для молодших школярів.

Серед методів роз'яснення правил поведінки ведуче місце повинне зайняти бесіда вчителя з дітьми. Чому саме бесіда? Відповідаючи на питання, поставлені вчителем, учні доповнюють один одного, висловлюють різні думки, ґрунтуючись на власному (нехай невеликому й обмеженому) досвіді. Саме в бесіді розкривається розуміння дітьми тих чи інших правил. Висловлення учнів дозволяють педагогу судити про те, що вже добре відомо дітям, а які правила їм малознайомі чи незнайомі зовсім. Вислухавши дітей, педагог підбиває підсумок бесіді, формулює правила поведінки, зупиняється на помилкових висловленнях.

Ефективний прийом роз'яснення дітям правил культурного поведінки -- використання літературних творів -- розповідей, віршів, байок. При цьому доцільно обговорювати з дітьми і зразки правильного поведінки і негативні вчинки. У роботі з дітьми треба широко використовувати гумор. Важливо показати дітям, у смішному виді героїв добутків, що чи не вміють не хочуть виконувати правила культурного поведінки. І в такий спосіб викликати в хлопців бажання не. бути схожими на них. Прекрасним матеріалом для цієї роботи є вірші А. Варто «Любочка», «Сонечка», «У театрі», «Чому зайнятий телефон», С Михалкова «Одна рима», «Прогулянка» і ін. Ці вірші можна прочитати в обличчях, поставити по них невеликі інсценівки. Випливає, однак, підкреслити, що вчитель повинний дуже тактовно використовувати сміх як засіб виховання. Не слід безпосередньо зв'язувати погані вчинки героїв віршів з поведінкою хлопців даного класу, висміювати їх. Якщо такі аналогії проводяться і робиться це прямо, то діти не намагаються виправити своє поведінки, а ображаються, замикаються в собі, а іноді починають надходити .на зло вчителю. Спеціальна робота з культури поведінки проходить у формі занять. Проведення цієї роботи умовно можна розділити на три етапи: підготовка до заняття, проведення заняття і повсякденна робота.

Під час підготовчого етапу вчитель з'ясовує, що відомо дітям по даній темі, які правила вони уміють виконувати, наскільки стійка їхня поведінка. Учитель розробляє форму заняття, формулює правила, що повинні засвоїти діти, визначає зміст своєї бесіди з дітьми. Готуються до заняття і діти. За тиждень до заняття вони одержують різні завдання, наприклад: розучити вірш, підготувати інсценівку, підібрати загадки і прислів'я, зв'язані з темою занять. Звичайно підготовка йде в групах у секреті від інших. У такий спосіб і виступ хлопців кожної групи на самім занятті зберігає новизну для інших.

Саме заняття повинне бути цікавим і святковим. Добре, якщо діти з нетерпінням чекають його. Святковість зв'язана з тим, що до заняття діти готують різні виступи, обговорюють події класного життя, грають, запрошують батьків, показують, що вони вміють робити. Звичайно .заняття починається бесідою вчителя, що називає тему заняття, ставить перед дітьми питання. Наприкінці заняття вчитель точно формулює правила поведінки. Краще, якщо в складанні правила беруть участь самі хлопці, не треба боятися дитячих формулювань, як би незграбні вони ні були. У цьому випадку правило як би придумане самими дітьми і доцільність його особливо очевидна. Непогано, коли правила оформлені у виді плаката. Найчастіше заняття будується так, що чергується бесіда, показ, гра, інсценівка. Заняття проводиться один чи два рази у чверть. Воно продовжується 45 хвилин.

...