Дистанційна освіта та передумови віртуальної форми навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дистанційна освіта та передумови віртуальної форми навчання

Шевченко В.Л.,

кандидат військових наук, доцент

У статті на основі аналізу форм у загальнофілософському розумінні та форм навчання як категорії дидактики розглядається правомірність визначення дистанційного навчання як дидактичної форми, дається обґрунтування віртуального навчання як нової комп'ютерно орієнтованої дидактичної форми, наголошується на тому, що саме ця форма буде головною в дистанційній освіті ХХІ століття.

Ключові слова: освіта, дистанційна освіта, дистанційне навчання, віртуальне навчання. дидактичний форма віртуальний навчання

В статье на основе анализа форм в общефилософском понимании и форм обучения как категории дидактики рассматривается правильность определения дистанционного обучения как дидактической формы; дается обоснование виртуального обучения как новой компьютерно ориентированной дидактической формы, акцентируется внимание на том, что именно эта форма будет главной в дистанционном образовании ХХІ столетия.

Ключевы еслова: образование, дистанционное образование, дистанционное обучение, виртуальное обучение.

In the article on the basis of the analysis of forms in general philosophical understanding and forms of training as the categories of didactics, the correctness of definition of distance learning as the didactic form is called in question and the explanation of virtual learning as the new computer oriented didactic form is given, the emphases is made on that exactly this form will be dominated in the distance learning of XXІ century.

Key words: education, distance education, distance learning, virtual learning.

Науковим підґрунтям освітнього процесу є педагогіка як теорія і практика виховання, навчання й управління навчальним процесом.

У часи існування Давньої Греції педагогіка була складовою частиною філософської системи, а головною організаційною формою педагогічного процесу тих часів було індивідуальне навчання.

Ян Амос Коменський (1592-1670) - чеський мислитель-гуманіст і педагог - уперше розробив основи шкільної педагогічної системи та обґрунтував дидактику як складову педагогіки, запропонував наукове тлумачення її категорій - принципів, змісту, мети, результатів, методів, форм.

Йоганн Генріх Песталоцці (1746-1827) - швейцарський педагог-демократ, засновник теорії елементарного навчання; він уперше розглядав виховну, навчальну і розвивальну функції педагогічного процесу як один дидактичний принцип.

Йоганн Фрідріх Гербарт (1776-1841) - німецький філософ, психолог, педагог, засновник педагогічної школи в Німеччині ХІХ ст. - науково обґрунтував єдність чотирьох принципів дидактики - ясності, асоціації, системності, навчального методу.

Основи наукової педагогіки, що базуються на принципах демократизації народної освіти, започатковано російським педагогом-демократом К.Д.Ушинським (1824-1871). Ним уперше запропоновано принципи відбору змісту навчального матеріалу на основі індивідуально орієнтованого навчання.

Вважаємо, що саме з педагогічною і науковою діяльністю зазначених особистостей значною мірою пов'язане становлення класичної дидактики ХІХ століття.

Суттєвий внесок у розвиток педагогічної думки в Україні зробили А.С.Макаренко і В.О.Сухомлинський. Талановитий педагог-практик А.С.Макаренко (1888-1939) вперше в педагогічній практиці реалізував перевиховання дітей-правопорушників на принципах поєднання навчання і виховання з трудовою діяльністю.

В.О.Сухомлинським (1918-1970) у своїх теоретико-методологічних дослідженнях зосереджено увагу на проблемі виховання соціально значущої особистості та науково обґрунтовано один з провідних принципів сучасної дидактики - єдність навчальної, розвивальної і виховної функцій.

Трансформаційні процеси в освіті у ХХІ столітті взаємопов'язані з динамікою соціально-економічних, індустріально-технологічних і матеріально-технічних перетворень. Саме за таких умов особливо важливим є визначення стратегічних напрямів наукового пошуку - балансу групового й індивідуального навчання. Очевидною є тенденція до зменшення частки очної форми освіти і зростання ролі сучасної - дистанційної. Тому на нинішньому етапі розвитку дидактичної науки дослідження об'єкта і предмета дистанційного навчання набуває особливої актуальності, зокрема - пошук теоретико-методологічних закономірностей розвитку і впровадження комп'ютерних педагогічних технологій в освітній процес, визначення місця і ролі комп'ютерно орієнтованих педагогічних засобів у групових та індивідуальних формах навчання. Водночас варто зазначити, що сьогодні відсутня чітка визначеність у теоретико-методичних підходах дидактичного проектування програмно-педагогічних засобів, їх застосування у денній, вечірній, заочній, дистанційній формах навчання й екстернаті.

У ринкових умовах проблема педагогічної практики полягає в тому, що для широкого загалу населення особливо актуальною стала потреба отримання освітніх послуг без відриву від виробництва. Особливого значення набуває створення умов для оволодіння одночасно двома і більше спеціальностями. У цьому контексті класичне навчання є неефективним щодо надання освітніх послуг, а його індивідуальне представлення переважно спирається на організаційно-педагогічні закономірності заочної форми навчання й екстернату та на програмно-технічні можливості сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.

Поширення в освіті інформаційних технологій зумовило хаотичну інтеграцію традиційних і нетрадиційних форм навчання. Поруч із загальноприйнятими назвами "очна", "заочна", "вечірня", "екстернат" вживаються такі поняття, як "очно-заочне", "очно-дистанційне", "заочно-дистанційне" навчання [1]. Така ситуація спонукає багатьох учених педагогічної галузі до аналітичного перегляду певних дефініцій освіти, зокрема і введення нових понять у педагогіці [2; 3; 8].

Розглядаючи освіту в її трансформаційному розвитку під впливом сучасних інформаційно-технологічних перетворень, виокремимо два характерних її аспекти: зовнішній і внутрішній. Зовнішній аспект - це освітнє середовище, нормативно-організаційні документи, навчальні матеріали і технічні засоби. Внутрішнім аспектом вважають суб'єкт-об'єктні відносини учасників освітнього процесу, в результаті яких відбувається збагачення життєвого досвіду, способів діяльності і виявів здібностей.

У педагогічній літературі подано декілька визначень освіти. "Освіта - це процес і результат оволодіння систематизованими знаннями, вміннями і навичками, удосконалення здібностей і поведінки, досягнення соціальної зрілості та індивідуального зростання особистості" (Хуторской А.В., Данилов М.А., Есипов Б.П.) [9; 10]. "Освіта - це не тільки і не скільки передача знань, це формування образу, обличчя, культури особистості" (Гончаренко С.У., Ремезова І.І., Анішина Т.П.) [2; 11].

За характером функціонування внутрішніх і зовнішніх аспектів освітнього процесу можна виокремити дві суттєві відмінності, що характеризують умови суб'єкт-об'єктної взаємодії учасників освітнього процесу, варіанта нормативно-організаційного регламенту і використання навчально-методичних і матеріально-технічних засобів. Ці відмінності дозволяють виокремити дві форми освіти: очну і дистанційну (Рис.1).

Рис. 1 Форми освіти і навчання

Головною ознакою очної освіти є цілісний, організований у навчальному закладі організаційно-педагогічний процес спільної двосторонньої навчально-пізнавальної діяльності тих, хто навчається, з тими, хто їх навчає.

Цей освітній процес має денну і вечірню форми навчання, головними організаційно-педагогічними формами суб'єкт-об'єктної взаємодії в яких виступають групові форми навчальних занять: урок, лекція, семінар тощо.

Для очної освіти характерний жорсткий регламент навчального процесу, в основі якого закладено заданий перелік навчальних дисциплін, чітке кредитування навчального часу, обмежені можливості індивідуалізації навчальних планів і програм.

Дистанційна освіта - це організаційно-педагогічний процес, характерною ознакою якого є опосередкована взаємодія тих, хто надає освітні послуги, з користувачами цих послуг у створеному навчальним закладом інформаційному навчальному середовищі.

За зовнішніми чинниками інформаційному навчальному середовищу дистанційної освіти властиві гнучкість і модульність побудови, оперативність оновлення, особистісна орієнтація змісту і методів навчання. За внутрішніми чинниками дистанційну освіту характеризують паралельність, віддаленість, асинхронність і масштабність процесу навчання.

Цьому освітньому процесу притаманні заочна форма навчання, екстернат і дистанційне навчання як нова дидактична форма. Головними організаційно-педагогічними особливостями суб'єкт-об'єктної взаємодії зазначеної форми є сесійні збори з проведенням лекцій, семінарів, інших видів занять, оцінно-контрольних заходів, що притаманні денній формі навчання, і самостійна робота слухачів у міжсесійні періоди. Екстернат передбачає навчання за індивідуальними навчальними планами і графіками.

Аналіз практичної реалізації зовнішніх і внутрішніх чинників навчального процесу, характерних для дистанційної форми, свідчить, що для виокремлення її у самостійну дидактичну форму недостатньо переліку дидактичних характеристик, відмінних від заочної та екстернату. В методологічному плані на основі філософського базису невдалими є спроби надати хоча б якесь обґрунтування дистанційному навчанню як категорії форми. Дистанційне навчання не співвідноситься з поняттям "форма" ні як категорія дидактики, ні як категорія філософії. Дистанційна освіта, побудована за законами дидактико-психологічного проектування програмно-педагогічних засобів та їх організаційно-педагогічної інтеграції, за освітніми стандартами може бути виокремлена як нова самостійна форма навчання. Найімовірніше, такою формою може бути віртуальне навчання, а головною організаційно-педагогічною і дидактико-психологічною технологією цієї форми буде комп'ютерно орієнтоване навчальне середовище, створене навчальним закладом або їх групою.

У такому разі дистанційна освіта буде реалізовуватися на основі притаманних їй комп'ютерно орієнтованих педагогічних технологій.

Для заочного навчання й екстернату головними стануть кейс-технології, що є пакетом підручників, навчальних посібників, навчально-методичних комплексів, збірників завдань, робочих зошитів тощо. Ці матеріали, зазвичай, можуть бути друкованими на папері, супроводжуватись аудіо- та відеоматеріалами, комп'ютерними навчальними програмно-педагогічними засобами на магнітних і лазерних носіях.

Первинним у застосуванні кейс-технології є тестова експертиза того, хто навчається. За результатами тестування визначається зміст і обсяг матеріалів, які формують навчальний портфель (кейс), послідовність, порядок і форми проведення поточного, тематичного і заключного контролю.

Технологія кореспондентського навчання у дидактичному плані практично не відрізняється від кейс-технології. Її відмінністю є лише форма доправлення пакета навчальних матеріалів з використанням послуг поштового зв'язку. Це зумовлює те, що формування пакета навчально-методичних матеріалів здійснюється помодульно. Відповідно, і звітність відбувається за цим самим принципом. Завершальний звіт проводиться у формі очних екзаменів і заліків.

Технологія мережевого навчання базується на максимальному використанні можливостей інформаційно-телекомунікаційних технологій. Основу дидактичного забезпечення мережевого навчання становлять електронні підручники та електронні навчально-методичні комплекси. Використовуючи сучасні телекомунікаційні засоби зв'язку, той, хто навчається, отримує можливість дистанційного доступу і користування всіма комп'ютерно орієнтованими інформаційно-навчальними ресурсами навчального закладу. Той, хто навчається самостійно, організує своє навчання, керуючись навчальними планами, програми і графіком навчального процесу відповідного закладу.

Для віртуального навчання головною педагогічною технологією буде технологія формування і реалізації комп'ютерно орієнтованого інформаційно-навчального середовища, в основі якої лежить системно організована сукупність організаційно-педагогічних, психолого-дидактичних, комунікаційних та програмно-технічних заходів і засобів дистанційного навчального процесу.

Для зазначених технологій дистанційної освіти, на відміну від очної форми, характерним є використання ще й інформаційно-комунікаційних технологій. Інформаційно-комунікаційні технології - це сукупність засобів, способів, методів збирання, оброблення, збереження, передавання і використання інформації для створення умов виникнення і розвитку процесів навчально-інформаційної взаємодії між тим, хто вчить, і тим, хто вчиться, з метою отримання очікуваних педагогічних результатів.

Реалізація інформаційно-комунікаційних технологій вимагає застосування відповідних технічних і програмних засобів організації навчального процесу та навчання. До технічних засобів належать персональні комп'ютери, сканери, цифрові фото- і відеокамери, відеомагнітофони, телевізори, проектори, інтерактивні дошки.

Формування інформаційно-навчального середовища дистанційної освіти здійснюється за допомогою різноманітних мультимедійних засобів, що дозволяють об'єднувати в одній програмно-технічній системі графіку, звук, відео, виконувати гіперпереходи, формувати відео- та анімаційні фрагменти, створювати графічні звукові ефекти.

Ще однією особливістю дистанційної освіти є те, що носієм інформаційного навчального середовища є освітні портали, об'єднані цілісною тематикою навчальних предметів і дисциплін, які визначають зміст навчання і компетентність особистості відповідно до тієї чи іншої спеціальності.

Ураховуючи зазначене вище, а також зміст визначень розглядуваного поняття провідними вченими [3, 8, 9], розглядаємо дистанційну освіту як особливу форму, яка поєднує елементи заочного, віртуального навчання та екстернату з притаманними для них компонентами опосередкованої суб'єкт-об'єктної взаємодії того, хто надає освітні послуги, з тим, хто користується ними (Рис.2). При цьому, на нашу думку, віртуальну форму навчання варто вважати головною, а основною педагогічною технологією віртуального навчання - інформаційне навчальне середовище.

Список використаної літератури

1. Підвищення кваліфікації керівників освіти за дистанційною формою навчання / За заг. ред. В.В.Олійника. К.: Логос, 2006. 408 с.

2. Гончаренко С.У. Український педагогiчний словник. К.: Либiдь, 1997.

3. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посібн. К.: Знання, 2005. 486 с.

4. Колесников В.А. Вызовы современности и философия обновления образования / Материалы «Круглого стола», посвященного Дню философии ЮНЕСКО. Кыргызско-Российский Славянский университет / Под общ. ред. И.И. Ивановой. Бишкек, 2004. С. 298-308

5. Козырьков В.П. Философия образования: новые коммуникационно-онтологические аспекты в развитии образовательной субкультуры. //Вестник ННГУ. Выпуск 1(6). 2005. Серия: Инновации в образовании.

6. Малышко А.А. Философские аспекты процессов дистанционного образования. Вестник МГТУ. Т. 10. № 3. 2007. С.394-398.

7. Хуторской А.В. Виртуальное образование и русский космизм // ЕІDOS-LIST. 1999. (Вып. 1-295-6).

8. Хуторской А.В. Отечественные предпосылки философии виртуального образования. Центр дистанционного образования "Эйдос". 1998.

9. Хуторской А.В. Современная дидактика: Учеб. для вузов. СПб: Питер, 2001. 544 с.

10. Данилов М.А., Есипов Б.П. Дидактика. М.: Изд-во АПН, 1957. 487 с.

11. Ремезова И.И., Анишина Т.П. Проблема человека в философии образования. // Философия образования ХХІ века. М.: Логос, 1992. 349 с.

Размещено на Allbest.ru