Проблемне навчання виникає в 20-30 роки як спроба подолати головний недолік традиційного навчання, яке експлуатує в основному пам'ять людини і фактично виключає можливість розумової активності. В основі проблемного навчання - ідея американського педагога і психолога Д. Дьюї навчання через ігрову і практичну діяльність. У нашій країні інтерес до нього з'являється в кінці 60х - початку 70х років як свого роду альтернатива механістично-репродуктивному програмного навчання. [13]

Проблемне навчання є спосіб організації активної взаємодії суб'єктів освітнього процесу з проблемно представленим змістом навчання. У цьому процесі вони долучаються до об'єктивних суперечностей науки, соціальної та професійної практики, вчаться мислити, вступати у відносини продуктивного спілкування, творчо засвоювати знання. [13]

Проблемним навчанням можна назвати навчання по вирішенню нестандартних завдань, в ході якого учні засвоюють нові знання, вміння і навички. [10]

Проблемне навчання також можна представити як систему прийомів, що забезпечують цілеспрямовані дії педагога по організації включення механізмів мислення і поведінки студентів шляхом створення проблемних ситуацій.

Процес навчання в своєму генезі пройшов ряд стадій розвитку, при цьому рівень цілісності ставав вище, і в даний час високому її рівню відповідає процес проблемного навчання. Теорія проблемного навчання представлена в працях М.І. Махмутова та ряду інших авторів (Ю.К. Бабанський, Т.В. Кудрявцев, І.Я. Лернер, Дж. Брунер, В. вікон, Т. Новацький, Х. Век та ін.). Що ж являє собою сутність проблемного навчання?

Мета проблемного навчання - засвоєння не тільки результатів наукового пізнання, а й шляху, процесу отримання цих результатів (оволодіння способами пізнання), вона включає ще й формування і розвиток інтелектуальної, мотиваційної, емоційної та інших сфер студента, розвиток його індивідуальних здібностей, тобто в проблемному навчанні акцент робиться на загальному розвитку, а не на трансляції готових висновків науки студентам [3].

Проблемне навчання - це сучасний рівень розвитку дидактики і педагогічної практики. Воно є ефективним засобом загального розвитку учнів. Проблемним воно називається не тому, що весь навчальний матеріал учні засвоюють лише шляхом самостійного вирішення проблем і відкриття нових понять. Тут є і пояснення викладача, і репродуктивна діяльність учнів, і постановка завдань, і виконання вправ. Але організація навчального процесу базується на принципі проблемності, а систематичне рішення навчальних проблем - характерна ознака цього типу навчання. Оскільки вся система методів при цьому спрямована на загальний розвиток учня, його індивідуальних здібностей, проблемне навчання є справді розвиваючим навчанням [8].

Проблемне навчання ? це тип навчання, в якому поєднуються систематична самостійна пошукова діяльність учнів із засвоєнням ними готових висновків науки, а система методів навчання побудована з урахуванням мети й принципу проблемності; процес взаємодії вчителя та учнів орієнтований на розвиток індивідуальності студента і соціалізацію його особистості.

Стрижневе поняття проблемного навчання - проблемна ситуація, яка обумовлює породження пізнавальної мотивації і мислення учня, спрямованого на пошук, відкриття. Проблемна ситуація, як правило, має дві сторони: а) предметно-змістовну, пов'язану з виокремлення протиріччя опорних знань, браком якоїсь суттєвої інформації; б) мотиваційну, спрямовану на усвідомлення протиріччя і пробудження бажання його усунути за умови придбання студентами якихось нових знань.

Рівні проблемного навчання залежать від змісту навчального матеріалу (наявність можливості створити проблемні ситуації різного ступеня труднощі) і типу самостійних дій студента. За цими ознаками фахівці виділяють чотири проблемності:

· рівень, що обумовлює репродуктивну діяльність;

· рівень, що забезпечує застосування колишніх знань у новій ситуації;

· репродуктивно-пошуковий рівень;

· творчий рівень.

Розрізняють два види проблемних ситуацій: педагогічна, яка створюється за допомогою активізуючих дій, питань вчителя, які підкреслюють новизну, важливість та інші відмітні якості об'єкта пізнання; психологічна, створення якої є суто індивідуальним питанням;

Під проблемною ситуацією розуміється:

· співвідношення суперечливих зовнішніх і внутрішніх обставин і умов діяльності індивіда або групи, що не мають однозначного рішення;

· форма зв'язку суб'єкта з об'єктом пізнання, що забезпечує породження його мислення на основі ситуативно виниклої пізнавальної потреби; причому ні занадто легка, ні занадто важка пізнавальна задача не створює проблемної ситуації.

Різні автори користуються різними визначеннями педагогічної проблемної ситуації:

· ситуація, яка характеризує визначення психічного стану суб'єкта, виникає в процесі виконання такого завдання, яке вимагає відкриття нових знань про предмет (А.М. Матюшкін) [6];

· інтелектуальне утруднення, коли людина не може пояснити явище, факт відомим їй способом дії (М.І. Махмутов) [8];

· явно чи смутно усвідомлене суб'єктом утруднення, шляхи подолання якого вимагають пошуку нових знань, способів діяльності (І.Я. Лернер) [4];

· початковий момент розумового процесу (С.А. Рубінштейн). [11]

Психологічна структура проблемної ситуації включає:

а) пізнавальну потребу, спонукає людину до інтелектуальної діяльності;

б) невідоме знання або спосіб дії;

в) інтелектуальні можливості людини, які включають його творчі здібності і минулий досвід [6].

Проблемна ситуація породжується навчальною чи практичною ситуацією, яка містить дві групи елементів: дані (відомі) і нові (невідомі) елементи. Проблемна ситуація означає стан інтелектуального утруднення, при якому людина відчуває потребу вийти з труднощів, вирішити їх. Тому проблемна ситуація є одним з головних засобів активізації навчальної діяльності учнів. Проблемна ситуація виникає найчастіше тоді, коли є кілька варіантів розв'язання при обмеженою інформації, вихідних даних.

До основних способів створення проблемних ситуацій відносяться повідомлення інформації (опорні знання); зіставлення фактів, аналізуються факти, явища, порушуються питання, пред'являються завдання і т.д.

Прийоми і способи створення проблемних ситуацій:

· Спонукання студентів до пояснення явищ, фактів, їх зовнішніх невідповідностей, протиріч.

· Спонукання до вибору правильного варіанту відповіді і його обґрунтування.

· Перехід від самотніх фактів до узагальнень.

· Зіставлення спірних фактів, явищ.

· Рішення протиріч між можливими способами рішення задачі і практичною нереальністю обраного способу діяльності.

2. Умови забезпечення проблемного навчання

Використання проблемного навчання вимагає певних умов при організації навчального процесу. Необхідно чітко розуміти особливості цього підходу і з'ясувати яка частина навчального матеріалу найбільше підходить для вивчення з використанням проблемного навчання.

Підготовка викладача, яка вимагає глибокого знання свого предмета, нових наукових концепцій, підходів; високого рівня освіченості, а також володіння методикою проблемного навчання, яка передбачає насамперед уміння діалогічного доброзичливого спілкування зі студентами; вміння заохочувати студентів до самостійних пізнавальних пошуків; уважне ставлення до думок, гіпотез, висловлювань студентів; забезпечення посильності роботи студентами тих чи інших проблемних завдань, тобто раціонального співвідношення відомого і невідомого.

Підготовленість студентів: забезпечення мотивації, яка здатна викликати інтерес до змісту проблеми; рівень володіння прийомами розумової діяльності; знання фактичного програмного матеріалу.

Науково-методичне забезпечення процесу навчання для створення проблемних ситуацій.

Врахування особливостей конкретної дисципліни, теми, яку вивчають, а також часу, відведеного за програмою (проблемне навчання вимагає значних витрат часу, тому в певному обсязі використовується не часто).

Основні психологічні умови для успішного застосування проблемного навчання.

· Проблемні ситуації повинні відповідати цілям формування системи знань.

· Бути доступним для учнів і відповідати їх пізнавальним здібностям.

· Повинні викликати власну пізнавальну діяльність і активність.

· Завдання повинні бути такими, що студент не міг виконати їх спираючись на вже наявні знання, але достатніми для самостійного аналізу проблеми і знаходження невідомого.

Таким чином, можна зробити висновок, що проблемне навчання має ряд своїх переваг. Воно допомагає в розвитку мислення, вчить критично і творчо під ходити до вирішення проблеми. Звичайно, не всі теми навчального матеріалу можуть вивчатися за допомогою цього навчання. Але вивчення деяких питань на основі проблемного навчання може дати позитивні результати. Воно широко використовується при викладанні багатьох дисциплін у вищій школі і може бути досить ефективним, так як змушує думати і вирішувати проблеми самостійно і творчо.

До методів проблемного навчання відносяться:

· Дослідницький метод, який передбачає, що студенти самі, за умови проблемної ситуації, побачать проблему, сформулюють її і вирішать. Це найскладніший метод для учнів, який вимагає від них прояву активності, самостійності, творчих здібностей.

· Евристичний метод полягає в тому, що викладач створює проблемну ситуацію, сам формулює проблему і залучає студентів до її вирішення.

· Метод проблемного викладу. Сутність його в тому, що викладач розкриває істину конкретної науки, демонструє еталон проблемного мислення, коли ставить проблемні питання і сам їх вирішує.

· Таким чином, сьогодні технологія проблемного навчання є однією з провідних педагогічних технологій. Вона дозволяє організувати навчання, при якому викладач забезпечує оптимальне поєднання їх самостійної діяльності із засвоєнням нових знань.

3. Основні форми проблемного навчання

в) самостійного дослідження і вирішення проблемної ситуації, здійснюваного студентами під керівництвом викладача при написанні рефератів, курсових робіт, дипломних проектів, а також при виконанні студентами дослідної роботи в наукових гуртках, в галузевих лабораторіях.

Дослідження педагогів і психологів (М. І. Махмутов, Т. В. Кудрявцев, А. М. Матюшкін) показали, що проблемний виклад знань на лекціях, створення проблемних ситуацій та їх вирішення, застосування дослідного і частково-пошукового методів вивчення нового матеріалу істотно активізують весь навчальний процес.

На проблемній лекції нове знання вводиться через проблемні питання, завдання або ситуації. При цьому процес пізнання студентів у співпраці та діалозі з викладачем наближається до дослідницької діяльності. Зміст проблеми розкривається шляхом організації пошуку її вирішення або підсумовування та аналізу традиційних і сучасних точок зору. [1]

Суть проблемної лекції полягає в тому, що викладач на початку і по ходу викладу навчального матеріалу створює проблемні ситуації і втягує слухачів у їх аналіз. Дозволяючи суперечності, закладені у проблемних ситуаціях, студенти самостійно можуть прийти до тих висновків, які викладач повинен повідомити в якості нових знань. При цьому викладач, використовуючи певні методичні прийоми включення слухачів у спілкування, як би змушує, підштовхує їх до пошуку правильного вирішення проблеми. На проблемній лекції студент перебуває в соціально активній позиції, особливо коли вона йде у формі живого діалогу. Він висловлює свою позицію, задає питання, знаходить відповіді і представляє їх на суд всієї аудиторії. Коли аудиторія звикає працювати в діалогічних позиціях, зусилля педагога окупаються сторицею - починається спільна творчість. Якщо традиційна лекція не дозволяє встановити відразу наявність зворотного зв'язку між аудиторією і педагогом, то діалогічні форми взаємодії зі слухачами дозволяють контролювати такий зв'язок.

При проведенні лекцій проблемного характеру процес пізнання учнів наближається до пошукової, дослідницької діяльності. Основне завдання лектора полягає не стільки в передачі інформації, скільки в залученні учнів до об'єктивних суперечностей розвитку наукового знання і способам їх подолання. Це формує розумову активність учнів, породжує їх пізнавальну активність.

Для придбання студентами досвіду в майбутній професійній діяльності, вже в аудиторних умовах, можна також створювати ситуації, що вимагають аналізу діяльності фахівця на окремих етапах процесу, її імітації. Ситуаційне навчання розглядається як навчання, в якому стрижнем є педагогічна ситуація як найменша дидактична одиниця, і реалізується шляхом технології інтерактивного навчання.[9]

Ґрунтуючись на принципі проблемності, технологія ситуаційного навчання, передбачає вирішення ситуаційних завдань. Саме рішення логічно побудованої ланцюжка ситуаційних завдань сприяє не тільки придбання студентами досвіду в змістовному компоненті майбутньої професійної діяльності, але й створює передумови для успішної соціальної адаптації через активну взаємодію учасників освітнього процесу. [12]

Метод проектів можна вважати розвитком проблемного методу. У проблемному навчанні викладач чітко формулює навчальну проблему або підводить студентів до її формулювання, організовує дослідницьку діяльність щодо її вирішення. У проектному навчанні навчальна проблема представлена неявно: тема хоча й задана викладачем, але формулювання проблемної задачі її аналіз і вирішення здійснюються студентами самостійно, сумісними зусиллями, в результаті чого вони повинні отримати реальний продукт у вигляді проекту. Суть ідеї методу проектів - стимулювання інтересу студентів до певних проблем, вирішення яких передбачає оволодіння ними певними знаннями й уміннями. Проектна діяльність сприяє набуттю студентами вміння практично застосовувати отримані знання і розвитку критичного мислення; здатності складати і здійснювати плани й особисті проекти, що дозволяє визначати та обґрунтовувати цілі, які є сенсом життя і які співвідносяться з власними цінностями. [12]

Висновок

Проблемне навчання досить перспективне при постановці та вирішенні теоретичних і практичних завдань, в курсовому і дипломному проектуванні. Однак сплеск інтересу в 70-і роки до проблемного навчання не привів до його активному використання в навчальному процесі внаслідок складності перетворення змісту навчального матеріалу в проблемний вид, підвищених вимог до викладача, слабкої технологічності.

Автори проблемного методу надають виключно важливе значення заміні стратегії від знань до проблеми на стратегію від проблеми до знань .

Мета проблемного навчання це засвоєння не тільки результатів пізнання, але й шляху, процесу отримання цих результатів (оволодіння способами пізнання). Також включає формування, розвиток інтелектуальної, мотиваційної, емоційної та інших сфер учня, розвиток його індивідуальних здібностей. Воно є ефективним засобом загального розвитку студентів.

Побудувати всю дисципліну на ідеї проблемного навчання вельми складно, тому це потребує повного перегляду цілей і змісту освіти. Впровадження цієї ідеї вимагає значних витрат часу викладача та ступеня його майстерності. Крім того, ефективне використання проблемного навчання можливо тільки при наявності належного рівня знань в учнів, вимагає значних часових періодів. Разом з тим, необхідність реалізації принципу проблемності як одного з основних в будь-якому вигляді розвиваючого навчання є загальновизнаним.

Список літератури