Про гомеоклаз організму людини як продукт дії загальнодеструктивних і спеціальних технологій

Вступ

Гомеоклаз як явище саморозпаду особистості людини вивчався переважно психологами і медиками завдяки патологічним психічним розладам. Як явище соціального порядку у структурі особистості він ще не вивчався. Тільки зовсім недавно з'явились перші наукові розвідки вивчення його дії у парадигмі саморегуляції соціальних процесів. У той же час «методологічна призма системного аналізу викриває якісно нові чинники і по-іншому пояснює негативні процеси, що завжди накопичуються і десятиліттями тліють у структурі соціального організму будь-якої країни, навіть у самої успішної», - звертають нашу увагу автори цікавої монографії «Соціальне управління у контексті саморегуляції соціального організму країни» [1, с. 167].

Неможна сказати, що гомеоклаз не віддзеркалений у сучасній літературі зовсім. Проблеми кризового суспільного розвитку постійно розглядаються під різними кутами зору. Достатньо поглянути на цю проблему через призму больових точок суспільства і перспектив їх розвитку у техногенній парадигмі і виявиться, що майже у кожній праці, що здобула світове визнання - у центрі уваги є стан суспільства і його перспективи.

Мета статті - висвітлення формування і буття класу регресивних біосоціальних технологій, що забезпечують руйнівний напрям розвитку організму людини за рахунок культивування підвиду/класу загально деструктивних, маніпуляційних і спеціальних технологій.

Обговорення проблеми

біосоціальний технологія організм людина

Гомеоклаз генетично визріває у структурі живої системи не залежно від того у якій формі вона діє - у гомеостазі чи гомеорезі. Дослідження математичної моделі гомеостазу показали, що він має свої больові точки і критичні зв'язки, впливаючи на які можливо створювати різні види патології: розрив прямих зв'язків - параліч, зворотних зв'язків - шок, перехресних зв'язків - колапс. У більшості випадків односторонній параліч є компенсуючим, і гомеостат продовжує виконувати свої функції.

Депресія - термін, що використовується для позначення настрою, симптому, та синдромів афективних розладів. Депресію лікують медикаментозними та психологічними методами. Психологічні методи здебільшого орієнтовані на розкриття суті і причин виникнення проблем людини у минулому або концентруються на поточному, а не минулому досвіді. Існують також моделі, що акцентують увагу на важливості ролі соціуму у виникненні та перебігу депресії [4, с. 673].

Існують такі види депресій: а) набуті; б) сезонні; в) спадкові, генетично обумовлені; г) післяпологові депресії жінок [2, с. 97]. Депресія як правило погіршує загальний стан здоров'я та самопочуття людини. Нерідко депресія супроводжуються іншими психічними розладами, зокрема неврозом. Перебіг депресії та неврозів може також привести до виникнення психосоматичних захворювань.

Депресії набуті. Слід відразу визначити, що набуті депресії як психічний стан - захисна реакція мозку на стрес. І тільки здоровий стан людини дасть змогу подолати депресії, коли відійде і стрес чи фактори її виникнення. Відносно настрою, депресія позначає перехідний стан, для якого характерне відчуття смутку, покинутості, безрадісності, нещастя та (або) пригніченості. Як симптом, депресія позначає скарги, що часто супроводжують групу біопсихосоціальних проблем. Нормальна депресія представляє собою перехідний період смутку та підвищеної втомлюваності, що, зазвичай, починається у відповідь на ідентифіковані стресові стани в житті людини.

Сезонні депресії. Давно помічена залежність поганого настрою і депресій від сезону. Довгі й похмурі осінь та зима можуть бути причиною сезонних депресій. Адже є певний зв'язок між інтенсивністю сонячного освітлення і виникненням депресій. Саме восени і взимку інтенсивність сонячного освітлення значно знижується і спонукає мале виробництво медіатору серотоніну, який відповідає за добрий настрій людини. Тому слід гуляти в кожний сонячний день осені чи зими. Депресія, що зв'язана з кількістю світла, яке потрапляє в очі, може виникати і весною та літом в похмуру погоду, або під час тривалого перебування у затемнених приміщеннях. Для її усунення застосовують світлову терапію, використовуючи спеціальні лампи білого світла.

Спадкові депресії. Особливу групу складають спадкові депресії, рівень яких статистика визначає у 2-4 % в популяції. Вони підлягають реєстрації і медичному втручанню, особливо в гостру фазу. Неможливість повного усунення депресії належать до проблем з неможливістю повного усунення на сучасному етапі розвитку суспільства. Сучасний капіталістичний засіб виробництва побудований на хибному принципі корисності і необхідності безробіття на рівні 4 відсотків для державної економіки. (До того ж, безробіття в певні роки перевищує межу в 4 %.) Це якось зрозуміло для малонаселених держав, але відразу може стати великою проблемою в США, Японії чи Китаї, де навіть 4 відсотки - це мільйони людей. В капіталістичних державах, де населення десятиліттями загартовувалось в суспільних випробуваннях, відшліфовані свої протидії і безробіттю, і депресіям (курси перекваліфікацій, право на працю не за дипломом, готовність на тимчасову працю не за фахом, розголос принципу «Безробітній - не пропащий» тощо). Існують і мережі соціального захисту. Навіть це не перешкоджає появі безробітних, жебраків, безпритульних, і - депресій. На депресію працює дегуманізація середовища, стреси на роботі, загальне пришвидшення темпів праці і життя без отримання успіху, престижу, добробуту. В США епідемічного поширення набуло використання прозаку - засобу для підвищення настрою. Але він ні у кого не усуває причин депресій.

Верства населення, що є найбільш вразливими і тому потребують особливої уваги: а) юнакам і дівчатам, б) певним групам суспільства (ВІЛ - інфіковані, наркозалежні тощо), в) представникам фаху з високим рівнем стресів (міліціонери, лікарі швидкої допомоги, диспетчери тощо), г) особам в період клімаксу, д) людям похилого віку тощо.

Стрес (від англ. stress - напруга, тиск) - неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи [3, с. 196].

Термін «стрес» у фізіологію та психологію вперше ввів у 1932 році Уолтер Бредфорд Кеннон (англ. Walter Bradford Cannon) у своїх класичних роботах з універсальної реакції «боротися чи бігти» (англ. fight-or-flight response) [6]. Досить часто авторство терміну передають відомому канадському фізіологу Гансу Сельє, проте використовувати саме поняття стрес він почав лише у 1946 році для пояснення загальної адаптаційної напруги.

За останні роки надто зріс темп життя. Разом з цим збільшилось психоемоційне навантаження на нервову систему людини відповідно до індивідуальних особливостей психіки та типу вищої нервової діяльності. Кожна людина намагається встигнути адаптуватись до сучасного технічного прогресу, інформаційного перевантаження, соціальних, політичних, екологічних умов.

Види стресу. Фізіологічний стрес пов'язаний з об'єктивними змінами умов життєдіяльності людини. Стресорами при цьому можуть бути мікроклімат, радіація, шум, вібрація, природні стихійні лиха (землетрус, паводок, виверження вулкану) та навіть затоплення вашої квартири сусідами. Психоемоційний стрес виникає з особистої позиції індивіда. Людина реагує на те, що її оточує згідно зі своєю інтерпретацією зовнішніх стимулів, яка залежить від особистих характеристик, соціального статусу, ролевої поведінки, віку, вихованості, життєвого досвіду. Скажімо, крадіжка гаманця, для одного стане стимулом бути уважнішим, сконцентрованим, більше попрацювати, щоб повернути втрачене. А іншого навпаки охопить апатія, відчуття своєї нікчемності та постійного невезіння. Повна відсутність стану стресу при впливі збуджуючих факторів означає смерть. Здатність організму до адаптації поступово втрачається.

Г. Сельє довів, що в розвитку стресової реакції можна виділити три стадії: 1). Стадія тривожності - характеризується зменшенням розмірів вилочкової залози, селезінки, лімфатичних вузлів, що пов'язано з активацією глюкокортикоїдів. 2). Стадія резистентності - розвивається гіпертрофія кори наднирників зі стійким підвищенням секреції кортикостероїдів та адреналіну. Вони збільшують кількість циркулюючої крові, підвищують артеріальний тиск, підсилюється утворення печінкою глікогену. В цій стадії зазвичай підвищується стійкість та протидія організму до надзвичайних подразників. У людини на цій стадії активізується розумова та м'язова діяльність, мобілізується воля та бажання подолати незвичні обставини або надзвичайну ситуацію. Як що дія стресору на цій стадії припиняється або зменшується, зміни, які він викликав, поступово нормалізуються. 3) Стадія виснаження. Однак, якщо вплив патогенного фактору не припиняється, він продовжує бути надто сильним і тривалим, розвивається стійке виснаження кори наднирників. Знову з'являються реакції тривожності. Ці процеси є не зворотними і закінчуються загибеллю організму.

Психічні хвороби. До психоемоційних наслідків стресу можна віднести депресію, «синдром хронічної втоми», неврози, зокрема істерію та психостенію. Синдром хронічної втоми можна спостерігати чи не у кожної другої працюючої людини. Це пов'язане з досить великими вимогами на роботі, часто не виконанням роботодавцем норм трудового кодексу, внаслідок цього зменшення часу відпочинку у робітника, непорозуміння в сім'ї. Далі безсоння, постійна напруженість, дратівливість. Без належної корекції такого стану може початись депресія, яка в свою чергу є стресом для організму. І щоб розірвати це «порочне коло», напевне доведеться звернутись до лікаря спеціаліста.

Неврози розвиваються частіше у людей, яких за типом темпераменту можна віднести до холериків та меланхоліків. Істерія - результат слабкого типу нервової системи. Вона характеризується перевагою емоційних реакцій, близьких до безумовних рефлексів. Тобто процеси збудження різко переважають над процесами гальмування. В такому стані людина плутає вигадане з дійсним, втрачає критичне відношення до свого оточення, стає дуже знервованою, образливою. Психостенія виявляється в недовірі до своїх здібностей, пам'яті, зниженні самооцінки, перебільшенні своїх вигаданих страждань. Ці прояви мають надто нав'язливий характер.

Стрес грає велику роль в етіології синдрому Скуміна, якій набуває розвитку у четвертої частини пацієнтів після протезування клапанного апарату серця та проявляється у вигляді нав'язливих сумнівів у надійності імплантатів, невиправданим страхом їх поломки, стійким негативним відношенням до фізичних та психоемоційних навантажень, специфічним розладом сну, почуттям тривоги, розгубленості, депресивним фоном настрою.

Стрес і нервові процеси. Орієнтовний рефлекс. Кожному відомо відчуття, яке виникає при очікуванні нового незвичайного подразника. У людини загострюється слух, увага, напружуються м'язи. У фізіології така реакція називається орієнтовним рефлексом. Якщо подразник, який викликав орієнтовний рефлекс є шкідливим для організму, це може призвести до стресу. Прикладом може бути аварійна ситуація на дорозі. Водій концентрується, напружується, щоб уникнути аварії, але вона все ж таки трапляється. Внаслідок цього - стрес.

Якщо стресова ситуація вирішується позитивно, організм тренується, загострюється увага, воля. У енергійних та впевнених у собі людей будь-які труднощі викликають ентузіазм та з успіхом долаються. Навпаки, у людей зі слабкою волею життєві перешкоди руйнують орієнтовний рефлекс, що робить їх не рішучими та безпорадними.

Стан афекту. При дії надто сильного та довготривалого подразника на нервову систему, процес збудження може охопити нервові клітини головного мозку. В такому стані гальмівні рефлекси не спрацьовують і людина повністю втрачає контроль над своїми діями. Такий стан організму називається - стан афекту. Багато кримінальних злочинів скоюється саме в стані афекту.

Методи самодопомоги. Обов'язковим є налагодження режиму роботи та відпочинку. Відпочивати потрібно активно, займаючись улюбленою справою. Це може бути риболовля, туристичний похід, плавання, робота на дачній ділянці. Сон повинен тривати не менше восьми-дев'яти годин. Корисно дотримуватись певної дієти згідно з віком, статтю, наявними хворобами разом з тим з підвищеним вмістом вітамінів та мікроелементів. До специфічних методів можна віднести релаксацію - метод, за допомогою якого можна частково або цілком позбутися фізичної та психічної напруги. Релаксація є дуже корисним методом, оскільки опанувати нею досить легко. Але є одна неодмінна умова - мотивація, тобто людина повинна чітко знати для чого їй це треба. Концентрація - передбачає виконання спеціальних вправ на зосередження, уваги. Ауторегуляція дихання - свідомо керуючи подихом, людина має можливість використовувати його для заспокоєння, зняття напруги, як м' язової, так і психічної. Аутогенне тренування - це вплив визначених розумових установок людини на зміну власних уявлень, переживань, відчуттів та інших психічних процесів, а також на стан окремих систем організму з конкретною метою. Тобто, іншими словами, аутогенне тренування це психофізіологічна саморегуляція без лікаря.

Професійна допомога. Професійну допомогу при стресі та його наслідках може надати психолог, психотерапевт, а у важких запущених випадках - психіатр. При необхідності лікар призначить антидепресанти, заспокійливі препарати, снодійні, адаптогени, коректори імунної системи, ліки для покращення апетиту. Ефективними є гіпноз, фізіотерапевтичні процедури - гімнастика, ванни, електросон, фітотерапія. У той же час на практиці до лікарів хворі мають насторожене відношення. Численні дослідження Сходу відмічають, що сучасний, по-європейськи освічений лікар, зі своїми науковими засобами лікування, не викликає довіри у хворого, що живе у «міфологічному просторі». Навпаки, він укріплює авторитет знахаря чи шамана, оскільки хворі після відвідування європейського лікаря часто знову звертаються до традиційних методів лікування.

Методи профілактики стресу. Спосіб життя - це повсякденне життя людини з раннього ранку до пізнього вечора, щотижня, щомісяця, щороку. Складовими частинами активного і релаксаційного способу життя є і початок трудового дня, і режим харчування, і рухова активність, і якість відпочинку, і взаємовідносини з навколишнім середовищем та людьми, що оточують, і реакція на стрес. Саме від людини залежить яким буде її спосіб життя - активним, продуктивним, здоровим або пасивним і безглуздим. Взагалі можна виділити декілька основних методів профілактики стресу. Це релаксація та аутогенне тренування, надання першої допомоги при гострому стресі, аутоаналіз особистого стресу та антистресовий стиль життя, який в себе включає:

- Відстоювання власних прав і потреб; встановлення низькостресових відносин взаємної поваги; ретельне відбирання друзів і зав'язування відносин, які є підбадьорливими і спокійними.

- Участь у цікавій, вдячній роботі, яка приречена на справжню винагороду. Збереження стимулюючого робочого навантаження, де періоди перевантаження і криз врівноважуються періодами перепочинку.

- Врівноваження небезпечних подій корисними цілями і позитивними подіями, до яких варто прагнути.

- Збереження гарної фізичної форми, добре харчування, рідке вживання алкоголю і тютюну.

- Витрачання енергії на види діяльності, які в цілому приносять почуття задоволення (робота, громадська діяльність, відпочинок, культурні заходи, сім'я, близькі друзі, при потребі, перебування на самоті).

- Знаходження задоволення в простій діяльності - споглядання сходу сонця, розквітлих квітів, поверхні моря, приготування смачної страви, гра з дитиною.

- Насолода повним і кипучим сексуальним життям, прямо висловлюючи свій «сексуальний апетит».

- Насолода життям у цілому; можливість глузувати з себе; мати добре розвинуте почуття гумору.

- Здатність виражати природні потреби, бажання і почуття без виправдання.

- Ефективний розподіл часу, уникнення напружених ситуацій.

Способи боротьби зі стресом - культивування технології стрес-менеджменту, що притаманна соціальному управлінню. Ось як подають його Л. А. Педоренко та Л. М. Римарева у статті «Стрес-менеджмент, як ефективний метод управління стресом» [5].

Стан підвищеного психологічного напруження, в якому можуть знаходитися співробітники, наприклад, через великий обсяг роботи або безлічі термінових доручень, суперечливих вимог керівництва або періодично спалахуючих конфліктів, прийнято називати станом стресу.

До основних факторів (причин), що викликають стрес, відносяться: фактори невизначеності, дискомфорту в спілкуванні і фактори перенапруги. Розглянемо їх вплив на співробітників організації.

Невизначеність - найсильніше джерело стресового напруги. Співробітник, стикаючись з невизначеністю, не знає, до чого бути готовим і на що налаштовуватися. Неможливість контролювати ситуацію провокує підвищену стомлюваність: велика частина енергії витрачається на контроль емоційного стану з метою збереження спокою.

Дискомфорт у спілкуванні, як правило, пов'язаний з острахом негативної реакції з боку начальства, колег і підлеглих. Це ситуації, коли раптове нарада асоціюється із з'ясуванням відносин і публічним покаранням, коли жорсткі вимоги керівництва сприймаються як загроза самооцінки співробітників, а невиконання вказівок підлеглими провокує відчуття безпорадності і самотності їх начальника. Страх зробити помилку погіршує настрій кожного разу, коли людина думає про діловій зустрічі.

Фізичне перевтома. Наднавантаження є джерелом стресу в тій мірі, в якої вони поглинають сили співробітника, необхідні йому в інших областях професійної та особистої діяльності. Постійне перенапруження провокує стан хронічної втоми, а також захисної ліні, щоб зберегти сили для важкої і тривалої роботи, співробітник уникає активності та зайвого нагадування про себе.

До основних методів управління стресом можна віднести: коучинг керівництва, антистресові корпоративні тренінги, організаційна поведінка.

Коучинг керівництва. Найбільш підходящим інструментом управління стресом для перших осіб компанії є коучинг, то є особистий супровід, наставництво, індивідуальне тренерство. Роль коуча-консультанта полягає в тому, щоб допомогти керівникові побачити плюси і мінуси необхідних управлінських рішень, активізувати життєві стратегії, які допомагали домогтися успіху в минулому, відкинути або скоригувати стратегію, неефективні в ситуації, що стресовій ситуації.

Корпоративні тренінги. Це найбільш поширений спосіб управління стресом у рамках відділу чи компанії. Стикаючись з «важкими» клієнтами, дуже складно уникнути, наприклад, почуття гніву, образи, безпорадності, але навчитися керувати ними цілком можливо. Потрібно прагнути акцентувати увагу не на негативних емоціях в процесі розмови, а на тих результатах, які будуть досягнуті після виконання роботи, - укладення вигідну угоду, збільшення прибутку, створення позитивного іміджу компанії в очах клієнтів, партнерів.

Організаційна поведінка. Це ще один дієвий спосіб управління стресом, що дозволяє підвищити життєздатність організації в несприятливих умовах.. Суть цього методу полягає в тому, що в стані стресового напруги людина здатна навчатись через наочний приклад. Для співробітників наочним прикладом може стати поведінка їхнього керівника.

Управління навантаженнями. При управлінні навантаженнями керівникові слід переглянути режим роботи співробітників або збудувати новий, грамотно управляти своїм часом і часом підлеглих, а також надавати можливість відновлювати сили після важкої і напруженої роботи - наприклад, включити в соціальний пакет абонемент в спортзал, фітнес-клуб, басейн.

Таким чином, гомеоклаз є такий стан здоров'я людини, що загрожує катаклізмами його існуванню і тому є вкрай не бажаним. У той же час людина може потрапити до нього двома шляхами: а) природним шляхом в результаті власної хибної поведінки і дії загальнодеструктивних технологій; б) за допомогою зовнішніх сил, що культивують маніпуляцій ні і спеціальні руйнівні технології.

Список використаної літератури