Теоретичні та практичні аспекти компетентнісного навчання географії в загальноосвітніх навчальних закладах

Анотація

В сучасній методиці навчання географії компетентнісний підхід визначений як пріоритетний. Тому в статті акцентується увага на теоретичних та практичних аспектах формування ключових і предметних компетентностей в учнів загальноосвітніх навчальних закладів на заняттях географії Одним із чинників цього є накопичення ними досвіду творчої діяльності, вироблення ціннісних орієнтирів та формування у свідомості учнів географічної картини світу.

Ключові слова: географічна картина світу, компетентність, компетентнісний підхід, компетентнісна освіта, методика навчання географії, навчально-виховний процес з географії.

Вступ

Постановка проблеми. Сьогодення освітньої системи України характеризується трансформаційними процесами, спрямованими на реформування усіх ланок вітчизняної освіти. У розрізі загальної середньої освіти вимальовується нова структура на тлі 12-річної освіти. Вже здійснено перші кроки по розвантаженню змістової складової шкільних предметів, що відображено в навчальних програмах, розробляються пропозиції щодо внесення змін у державні освітні стандарти та інші освітні документи. При чому досить відчутним є спрямування вітчизняної освіти у бік фундаменталізації змісту та реалізації навчально-виховного процесу на компетентнісній та особистісно зорієнтованій основі. Проте все це стосується загально-педагогічних підходів, коли мало уваги приділяється ролі та значенню того чи іншого аспекту предметної методики навчання, яка потребує систематичного розвитку й оновлення .

Спираючись на філософські основи загальнонаукового розвитку, варто зазначити, що методика навчання географії, як і будь-яка наука, потребує невпинного розвитку, адже існування науки неможливе без її руху. Така позиція спирається на математичне уявлення про незворотність часу.

Розглядаючи питання еволюційного розвитку предметної методики навчання, варто зазначити про парадигмальні зміни в сучасній педагогічній науці, а саме - відхід у минуле знаннєвої парадигми і розгортання компетентісно-особистісної парадигми навчання. Проте, незважаючи на декларування нових підходів до навчання (компетентнісного, особистісно зорієнтованого та діяльнісного), розроблення теоретичних засад їх впровадження в педагогічну практику, вони ще доволі слабко реалізуються в контексті повсякденної діяльності педагогів-практиків.

У результаті тестувань учнів загальноосвітніх навчальних закладів та проведених бесід з учителями, здійсненого педагогічного спостереження, нами вивчено суспільно-педагогічну думку стосовно важливих змін у методиці навчання географії, спрямованих на реалізацію компетентнісного підходу та трансформування на цьому тлі змісту географічних курсів. Вельми актуальним у цьому плані є зміна ролі вчителя у навчально-виховному процесі географії.

Відповідно до цього визначено психолого-педагогічні основи формування географічної картини світу в учнів основної школи та розроблено основні концептуальні засади щодо створення підручників нового покоління. Однак ще недостатньо повно сформовані положення, які б характеризували роль вчителя географії у сучасних умовах компетентнісного характеру навчального середовища [7].

Аналіз останніх досліджень. Різні аспекти компетентнісної освіти розглядали у своїх працях Т Байбара, Н. Бібік, М. Бурда, М. Головко, Н. Голуб, Т Засєкіна, Ю. Жук, О. Локшина, О. Ляшенко, О. Пометун, О. Савченко та інші вітчизняні вчені. Проблематику компетентнісного підходу в навчанні географії висвітлювали Л. Вішнікіна, О. Надтока, Л. Покась, О. Топузов, А. Шуканова. Вони відображені й у Концепції географічної освіти в основній школі:

• забезпечення засвоєння знань, умінь і формування компетенцій учня про географічну оболонку Землі як єдиний інтегрований об'єкт дослідження географії та формування географічної картини світу;

• формування в учнів мотивації, пізнавального інтересу та емоційно-ціннісного ставлення до вивчення географії;

• сприяння розвиткові самоосвіти учнів і створення умов для самореалізації та розвитку їхнього творчого потенціалу;

• формування географічних компетенцій і розвиток комунікативних здібностей;

• розвиток умінь користування географічною термінологією, знаковою, графічною, статистичною та картографічною інформацією;

• виховання соціально активної особистості, патріота України, яка усвідомлює свої роль та місце у природному і соціальному середовищах [3, с. 5]. У Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти зазначається про необхідність здійснення навчання географії на основі компетентнісного, особистісно зорієнтованого, діяльнісного та краєзнавчого підходів [1].

Проте важливими методологічними стрижнями компетентнісної та особистісно зорієнтованої освіти є людиноцентризм (М. Бердяєв, В. Кремень, Ф. Фукуяма) та дитино-центризм в освіті (В. Кремень) і як наслідок - зміна ролі вчителя в навчально-виховному процесі. Саме ці чинники є важливим базисом сучасної вітчизняної освіти [4].

Застосовуючи методи педагогічної прогностики, зауважимо, що в результаті дослідження процесу формування ключових і предметних компетентностей у подальшому більшою мірою буде розкриватися роль географії в формуванні метапредметних знань. На думку А. Хуторського, принцип метапредметних основ навчального процесу полягає в тому, що зміст навчального процесу ґрунтується на фундаментальних метапредметних об'єктах, які уможливлюють суб'єктивне особистісне пізнавання їх учнями [12].

Мета статті - розкрити теоретичні та практичні аспекти організації навчально-виховного процесу географії у ЗНЗ із застосуванням компетентністю підходу. Навести приклади навчальних завдань з географії, розроблених на компетентнісній основі.

Вітчизняна методика навчання географії тривалий час еволюціонувала, при чому в загальних рисах її розвиток відповідав запитам суспільства. У наш час, коли першочерговим завданням освіти є підготовка конкурентоспроможного фахівця, патріота та громадянина, здатного вчитися вподовж усього життя, вкрай важливим є побудова освітнього процесу на засадах компетентністю навчання. Компетентнісна освіта виходить за межі традиційних уставлених уявлень про навчально-виховний процес, адже вона спрямована на результат навчання, а не здобуття окремих знань. У теоретичному плані для компетентнісної освіти базовими є такі осьові поняття:

• компетенція та компетентність;

• компетентнісний підхід;

• ключові та предметні компетентності.

У межах науково-дослідної роботи «Науково-методичне забезпечення навчання географії України в загальноосвітніх навчальних закладах» встановлено, що вчителі-практики недосконало володіють термінологічним апаратом, що стосується компетентнісної освіти. Зокрема, це стосується трактування понять «компетенція» та «компетентність». Тому наведемо уставлений у вітчизняній педагогіці підхід до визначення цих понять, запропонований О. Савченко.

• Компетенція - коло питань, щодо яких особистість має бути обізнана, або сфера діяльності, у якій людина повинна володіти компетентністю. Тобто компетенція - це об'єктивно визнана категорія, суспільно визнаний рівень знань, навичок і ставлень у певній сфері діяльності людини.

• Компетентність - інтегрована здатність особистості, набута в процесі навчання, що охоплює знання, уміння навички, досвід, цінності, ставлення, які можуть цілісно реалізуватися на практиці [9, с. 137].

Природа формування компетентності є складною та багатогранною як у психолого-педагогічному, так і філософському аспектах. Зокрема, вона пов'язана з механізмами самоствердження, а вони призводять до покладання відповідальності на себе. Тому, з точки зору предметної методики навчання, варто звернути увагу не лише на реалізацію індивідуумом своїх знань та умінь у практичній діяльності, а й на ціннісний аспект і стверджувальне значення компетентностей. Необхідно враховувати той факт, що цінності можна виражати в ідеях, обґрунтовувати логічно, розвивати наслідки, які породжують їхній зміст, проте самі вони не є ідеями, їх можна характеризувати як «шлях життя», «спосіб життя», «спосіб ставлення до світу» [5, с. 73]. Враховуючи зазначене вище, можна зробити висновок, що цінності - це modus vivendi нашого буття. Таким чином, вони є ядром формування ключових і предметних компетентностей.

В. Кремень зазначає, що смислові характеристики самоствердження можна поділити на дві категорії: до першої з них належать просторові категорії, які й складають площину самоствердження у будь-якій сфері людської діяльності, друга категорія - це імпульс до самоствердження [5, с. 133]. Таким чином, таке формування компетентностей, коли учні ЗНЗ спостерігають траєкторію особистісного розвитку, і є одним із імпульсів до самоствердження.

Відповідно до зазначеного вище, можемо констатувати, що як ключова, так і предметна компетентності містять два системних кластери:

орієнтувальний, який визначає потребо-зорієнтованість особистості (наприклад, здатність співробітничати, володіти більш ніж однією мовою, володіти картографічною грамотою);

структурний, що визначає її внутрішню структуру (наприклад, знання, уміння, навички, досвід творчої діяльності, ціннісні орієнтири, мотивації, які відповідно відносяться до здатності співробітничати, володіти мовами чи картографічною грамотністю) [6, с. 137].

Проте для практичної сторони методики навчання географії важливими є впроваджувальні аспекти компетентнісної освіти. У цьому сенсі не достатньо декларативних положень, стосовно побудови навчально-виховного процесу географії у ЗНЗ на компетентнісній основі, адже потрібна успішна реалізація компетентнісного підходу в освітній практиці. Це вимагає системних змін, зокрема підготовки нових навчальних програм, які б могли враховувати індивідуальну навчальну траєкторію учнів, створення умов для реалізації творчого потенціалу учнів ЗНЗ тощо.

Один із дослідників природи компетентності Дж. Равен вказував на застосування нових підходів у навчанні та впровадження нових форм оцінювання у зв'язку із компетентнісно-зорієнтованим навчанням шкільних предметів. При цьому ним визначено напрямки орієнтовних змін в освітній системі, обумовлені новим характером навчання. Нижче подано його основні ідеї, які адаптовані автором статті до особливостей вітчизняної освітньої системи.

Учителі мають здійснювати керівництво індивідуальними навчальними програмами, зорієнтованими на розвиток компетентностей.

Створення умов для виявлення специфічних талантів учнів, їх становлення, розвитку та визнання їх здібностей та досягнень.

Вивчення діяльності вчителів, оцінка та заохочення їх роботи.

Забезпечення наукової педагогічної діагностики з метою удосконалення навчальних програм та освітньої політики в цілому.

Уможливлення ефективної політики в області трудових ресурсів у поєднанні з профорієнтацією учнів [8, с. 65-66].

Враховуючи зазначене вище, постає питання створення специфічних навчальних умов у межах кожного зі шкільних предметів, що пов'язане із змінами цілей освіти. Такі підходи мають відобразитися у змісті навчальних предметів (рис. 1). Тому для повноцінної реалізації освітніх запитів учнів ЗНЗ постає питання застосування компетентнісного підходу в навчанні географії. Ці аспекти розглядає Концепція географічної освіти в основній школі. У ній зазначено, що предметна географічна компетентність формується на основі певних рівнів географічної навченості. У процесі її формування вирішальну роль відіграють:

географічні знання;

географічні вміння та навички;

географічне бачення світу (вміння мислити комплексно в географічному просторі);

Об'єкти, явища, процеси, що відбуваються на Землі в географічній оболонці. Їх взаємозв'язок, взаємодія, географічно-територіальна диференціація та інтеграція

емоційно-ціннісне ставлення учнів до довкілля та людської діяльності у ньому (погляди, переконання, ідеали й ціннісні орієнтації);

досвід творчої діяльності учнів при вивчанні географічних об'єктів, процесів і явищ [3]. навчальний виховний географічний

З метою реалізації теоретичних положень компетентнісної освіти у практичній діяльності колективом авторів (О. М. Топузов, О. Ф. Надтока, Л. П. Вішнікіна) створено серію збірників для перевірки предметних компетентностей учнів ЗНЗ. Два із них вже видано у видавництві «Оріон» (2015 р.) та апробовано у навчально-виховному процесі географії у 6-х та 7-х класах. У рамках збірника створено комплекс завдань для оцінювання навчальних досягнень учнів і проведення семестрових контрольних робіт. Усі завдання розподілені на тематичні блоки та варіанти. Завдання підкріплені відповідним ілюстративним матеріалом, картами, схемами, які для відповідного сприйняття учнями подаються в кольорі.

Основним критерієм запропонованих завдань є їх відповідність положенням компетентнісної освіти. Кожен варіант атестаційної роботи містить 10 завдань, виконання яких потребує прояву різного рівня сформованості навчальних результатів, і оцінюється різною кількістю балів. Максимальна кількість балів - 24. За виконання комплексних завдань, які потребують інтегрованих знань, умінь, досвіду творчої діяльності, бали розподіляються за ступенем виконання роботи, його повноти і оригінальності. Відповідність кількості набраних балів учнем загальноосвітнього класу оцінці за 12-бальною системою оцінювання навчальних досягнень учнів наведено у таблиці 1. При цьому враховано, що на шляху формування компетентностей, кожен має право на помилку. Цим пояснюється те, що, набравши 23 бали, учень (учениця) заслуговує на 12 балів (з урахуванням індивідуальної траєкторії навчання географії).