Екологічне виховання учнів початкових класів в Україні та Європі: компаративний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття

на тему: Екологічне виховання учнів початкових класів в Україні та Європі: компаративний аспект

Виконала:

Анна Войтович

У статті зроблена спроба з'ясування сутності та змісту компаративного аспекту екологічного виховання учнів початкових класів; визначено специфіку формування екосвідомості школярів в Україні та Європі.

Постановка проблеми у загальному вигляді

Проблема охорони навколишнього середовища, збереження розумного балансу між людським життям і природою стали сьогодні пріоритетними питаннями світової громадськості та українського суспільства. Свідченням цього є прийнятий у 2011 році Закон України Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 [6]. У цьому документі вказується, що антропогенне і техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в Україні у кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу [6].

Від стану екології залежать стан здоров'я людей, тривалість їхнього життя, специфіка демографії тощо. Так, тривалість життя в Україні становить у середньому близько 66 років (у Швеції - 80 у Польщі - 74). Значною мірою це зумовлено забрудненням навколишнього природного середовища внаслідок провадження виробничої діяльності підприємствами гірничодобувної, металургійної, хімічної промисловості та паливно-енергетичного комплексу.

Причинами екологічних проблем в України передовсім є: ресурсо та енергоємна структура економіки; зношеність основної економічної інфраструктури; недосконала система державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища; недієвість інститутів громадянського суспільства у царині екології; не сформованість екологічного культури окремого громадянина; недосконалість системи раннього екологічного виховання у сім'ї, школі, позашкільних закладах тощо.

Закон України Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України метою національної екологічної політики визначає стабілізацію і поліпшення стану навколишнього природного середовища України шляхом інтеграції екологічної політики до соціально-економічного розвитку України для гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров'я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування та збереження природних екосистем [6].

Аналіз останніх досліджень. Підґрунтя екологічного виховання та освіти формувалися під впливом гуманістичних ідей мислителів різних епох: Й.Г. Песталоцці, Я.А. Коменського, Ж- Ж. Руссо та інших. Ці проблеми були також відображені в наукових працях та практиці роботи в освітній галузі українських учених та педагогів- практиків: В. Вернадського, Г. Сковороди, К. Ушинського, В. Сухомлинського, С. Русової та інших.

У сучасних наукових дослідження проблема екологічної освіти та виховання громадян презентована філософськими аспектами у роботах М. Дробнохода, М. Кисельова, О. Буровського; історичні аспекти екологічної освіти й виховання обґрунтовано в працях І. Костицької, В. Скутіної; проблеми формування екологічної культури досліджували М. Швед, Н. Лисенко, Г Тарасенко та інші [9].

Питання екологічного виховання й освіти відображені також у компаративних дослідженням вітчизняних учених: В. Ломакович та І. Рудковської (Німеччина), Н. Микитенко (Канада), С. Старовойт, Я. Полякової, Г. Марченко, Т. Кучай (Велика Британія), С. Романової, О. Романовського, Ю. Чернецького, М. Швед (США) та інших.

Метою статті є з'ясування сутності та змісту компаративного аспекту екологічного виховання учнів початкових класів, визначення його специфіки в Україні та Європі.

Виклад основного матеріалу

Екологічні проблеми світового масштабу зумовили необхідність кардинальних змін у ставленні людини до природи, і до самої себе. Людина перебуває в діалектично-суперечливій залежності від природи і в разі порушення людиною п ринципу пр ир одовідповідно сті шкода спричиняється не лише і не тільки природі, а передовсім власне людині. У умовах розвитку сучасної людської цивілізації техногенне втручання у природу загрожує усьому існуванню людства. З огляду на це пріоритетного значення набуває проблема раннього екологічного виховання та формування екосвідомості у період дитинства. Вважаємо, що організований і системним цей процес може стати саме у початковій школі, а вивченні і узагальнення світового досвіду у цій сфері може стати дієвим чинником формування досконалої системи екологічної освіти дітей. З огляду на це ми обрали темою своєї статті “Екологічне виховання учнів початкових класів в Україні та Європі: компаративний аспект”.

Стан сучасного екологічного виховання й освіти в Україні та світі в умовах сьогодення визначають як значна кількість наукових досліджень у цій галузі, так і спроби держави і громадськості створити дієве поле для реалізації основних завдань охорони довколишнього середовища.

Українські вчені наголошують на важливості формування екоцентричного типу екологічної свідомості: “Антропоцентризм та технократизм як світоглядні установки і культурні парадигми показали свою неспроможність. Екоцентричний тип екологічної свідомості означає орієнтованість на екологічну доцільність, відсутність протиставлення людини і природи, сприйняття природних об'єктів як повноправних партнерів у взаємодії з людиною, баланс прагматичної і непрагматичної взаємодії з природою” [8].

У навчальні програми українських навчальних закладів на межі ХХ - початку ХХІ століття було включено чимало навчальних дисциплін, які мали на меті спричинити формування екологічної свідомості дітей і молоді. Серед них: “Основи екології”, “Вступ до екології”, “Екологія”, “Захист природного середовища” тощо. У початкові й школі екологічні проблеми частково представлені предметами “Природознавство”, “Основи здоров'я і фізична культура”, “Я у світі”.

Початкова школа, зберігаючи наступність із дошкільним періодом навчання і виховання, забезпечує подальше становлення особистості дитини, її інтелектуальний, фізичний, соціальний розвиток. У початковій школі продовжується опанування знань учнів про природу, формування екологічно доцільних навичок поведінки, не пасивної, а діяльної любові до природи. Заняття з екології доцільно ввести до навчального плану як окремий предмет за рахунок факультативів і курсів за вибором, або інтегрувати з предметами “Я і Україна”, “Природознавсто”, “Рідний край”, “Довкілля” [8].

Окрім цього у системі сучасної української освіти досить поширеними стають різноманітні форми екологічної позаурочної та позашкільної роботи. Серед них диспути, природоохоронні акції, вікторини, природоохоронні проекти, вечори, бесіди, брейн-ринги тощо. Проте говорити, що питання формування екологічного світогляду та екологічної свідомості вирішується реально і швидко надто рано. Система освіти не реалізує цієї функції у повній мірі. Це стосується як України, так і зарубіжжя. Вчені вбачають у цьому різні причини: “Тому більшість освітніх систем (включно з українською) доволі успішно спромоглися забезпечувати первину екологічну поінформованість дітей і молоді, але досі ще перебувають у стані постійної модернізації...” [5, 248].

Успіх екологічної освіти та виховання, на нашу думку, безпосередньо залежить від науковості, системності, неперервності і тісного зв'язку з практикою та якомога раннього прилучення дитини до валео-екологічних цінностей. Системність екологічної освіти українськими ученими розглядається з різних точок зору:

- неперервності - включення в систему сімейного, дошкільного, шкільного, професійного, вузівського виховання, усіх напрямків підвищення кваліфікації фахівців, засобів масової інформації;

- дидактичної, котра припускає системний аналіз цілей, задач, принципів, змісту, методів і форм організації екологічної освіти;

- організаційно-методичної, що дозволить виявити роль і забезпечити взаємодію навчальних предметів, класної і позакласної роботи в різних моделях екоосвіти [8].

У багатьох освітніх системах різних країн сьогодні переважає гносеологічна модель Сутність її полягає у тому, що екологічна освіта будується на ґрунті пізнання. Згідно з нею досягнення мети передбачається здійснити шляхом цілісного і системного пізнання в рамках освітнього процесу, екологічної реальності: “Наріжним каменем усієї системи екологічної освіти в цій моделі є пізнання законів природи і суспільства, оскільки визначальною причиною екологічної кризи є невідповідність шляхів соціально-технічного розвитку і законів еволюції біосфери [3, 8].

Яскравими представниками цієї моделі є такі країни: Польща, Румунія, Білорусія, Казахстан. У рамках цієї моделі “метою екологічної освіти є формування системи наукових знань, поглядів і переконань, що забезпечують відповідальне ставлення людини до природного довкілля.

Зміст екологічної освіти нині характеризується такими напрямкам інформація, екологізація, гуманізація” [9].

Проте вчені обстоюють думку про недосконалість гносеологічної моделі екологічної освіти і пропонують як альтернативу гносеологічно-діяльнісну модель. Така освітня модель набула розповсюдження у США, Німеччині, Франції, Бельгії, Нідерландах, частково Чехії. Вона окрім пізнавальної активності, передбачає елементи практичної роботи, спрямованої на охорону навколишнього середовища [9].

Отже, у зарубіжній школі екологічна освіта та виховання активно переходять з дискусійної сфери у площину їх практичної реалізації. Основним у підході до змісту екологічної освіти громадян стає імператив: людина частина природи і вона або загине разом із нею, або відшукає шляхи для її збереження. екологічне виховання освіта

В країнах Західної Європи проводяться спеціальні заняття з дітьми для ознайомлення їх з рослинами, тваринами, середовищем, де вони мешкають. Під час розв'язання екологічних проблем у дітей виховується творча і ділова активність, екологічно грамотна поведінка. В Німеччині широко використовуються сучасні досягнення науки і передового досвіду в розроблені концепції екологічної освіти і виховання. Так, беручи за основу програму ЮНЕСКО “Людина і біосфера”, розробляють модель формування відповідальності за стан навколишнього середовища і шляхи її інтеграції зі шкільними програмами [7, 5].

У Норвегії і Фінляндії велику увагу звертають на екологічне навчання дітей молодшого шкільного віку. Наприклад, у Норвегії більшу частину часу відводять для спостережень за явищами природи у різні пори року на повітрі і в приміщенні, а також для проведення одноденних екскурсій. Працівники дитячих садків здобувають спеціальну підготовку. Вони вивчають екологію, навколишнє природне середовище і ресурси. Під час польових занять майбутні педагогічні працівники дитячих садків набувають знань про фотосинтез, взаємозв'язки між рослинами і тваринами, енергію, харчові ланцюги, про кругообіг речовин у природі і роль людини в навколишньому середовищі [11, 20].

У Нідерландах, як і в Україні, схвалено індивідуальний та диференційований підходи до навчання та виховання дітей із різними можливостями й здібностями, сприяння співпраці з урядовими організаціями, що забезпечують теоретичну та методичну базу школи [10].

У Нідерландах важливим принципом організації навчання у початковій школі є свобода і дитиноцентризм.

Особливе значення в початковій школі має екологічне виховання та освіта дітей, яке реалізується за певними тематичними лініями. Поставлена для всієї школи загальна проблема розглядається та системно досліджується протягом трьох місяців. У школі створений спеціальний інформаційний куточок, де чітко вказана тема, мета та термін дії дослідження. Він систематично поповнюється результатами діяльності школярів. Після закінчення вивчення кожної теми вони зберігаються в портфоліо дітей.

Важливим є також інтердисциплінарний підхід до екологічного виховання в усіх навчальних предметах та шкільних підручниках для молодших школярів у Нідерландах. На сторінках підручників систематично зустрічаються завдання природоохоронного змісту: “Екологічний матеріал, насамперед, стосується тих реальних життєвих ситуацій у природі, з якими діти зустрічаються в повсякденному житті: вирощування тюльпанів з бульб, визначення відсоткового відношення рослин, які не проростають за несприятливих кліматичних умов, будівництво годівниць, кількість і різноманітність добору кормів для тварин, догляд за плодовими та декоративними деревами, визначення знижок у магазинах на овочі, вирощені на власних земельних ділянках [4, 160 - 163]”.

Розробка наукових основ виховання, екологічного зокрема, формування ціннісного ставлення школярів в освітньому процесі передбачає визначення основних понять, формулювання базових ідей, розгляд компонентів процесу виховання ціннісних стосунків школярів. Базовими є такі ідеї.

Для української педагогіки до теперішнього часу характерний розгляд освітнього процесу переважно із зовнішнього боку, а саме: детальне вивчення діяльності педагога з формування бажаних цінностей у вихованців. Між тим суть освітнього процесу полягає в саморозвитку особистості (І.Д. Бех, 1.1. Єрмаков, І.А. Зязюн, А.І. Гувінський та ін). Звернення до проблеми формування ціннісних ставлення школярів дозволяє поставити акцент на вивченні внутрішньої сторони освітнього процесу і розглядати ціннісні стосунки як внутрішній механізм формування якісно нового розуміння взаємин у системі людина - природа - суспільство на засадах духовності, толерантності й гуманізму.

Поняття ціннісне ставлення (В. Горський, С. Грехньов, С. Дерябо, Г Тарасенко, В. Ясвін), що з'явилося у педагогіці порівняно недавно, добре вбудовується в ряд понять, традиційних для педагогіки (ідеал, спрямованість особистості), конкретизує їх і дозволяє звести воєдино дослідження з проблеми формування ідеалів школярів, ціннісних орієнтацій, спрямованості особистості. Існуючий понятійний зв'язок вказує на необхідність актуалізації роботи щодо виховання ідеалів школярів і відновленню в педагогіці досліджень з вивчення закономірностей формування ідеалів особистості.

Формування ціннісного ставлення пов'язане передусім із наслідуванням [2, 216] тих моделей ставлень, які характерні для людей з найближчого оточення дитини. Молодший школяр має велику довіру до учителя. Для нього слова учителя, вчинки, цінності і оцінки мають моральне значення. Саме педагог не лише словами, але і усією своєю поведінкою, формує стійкі уявлення дитини про справедливість, людяність, моральність, про взаємини між людьми. Характер стосунків між педагогом і дітьми багато в чому визначає якість духовно-морального розвитку і виховання останніх. Батьки, також як і педагог, подають дитині перший приклад моральності. Приклад має величезне значення в духовноморальному розвитку і вихованні молодшого школяра, оскільки приклад - це персоніфікована цінність. Необхідно забезпечувати наповнення усього життєвого молодшого школяра устрою безліччю прикладів моральної поведінки, які широко представлені у вітчизняній і світовій історії, історії і культурі традиційних релігій, літературі та різних видах мистецтва, казках, легендах і міфах.

Наповнення шкільного життя ціннісними прикладами активно протидіє тим зразкам цинічної, аморальної, відверто руйнівної поведінки, які у великій кількості і привабливій формі обрушують на дитячу свідомість комп'ютерні ігри, телебачення та інші джерела.

Виховання ціннісного ставлення школярів (як педагогічно організований процес) неминуче ускладнений наявністю у свідомості вихованців безлічі прикладів, частина з яких не відповідає громадським очікуванням і педагогічним цілям. У сучасній соціокультурній ситуації педагогові доводиться багато в чому протидіяти агресивному впливу соціуму через телебачення, Інтернет при вихованні ціннісного ставлення школярів. Виховання ціннісного ставлення можливе тільки в процесі спілкування і діалогу сенсів. У зв'язку з цим потрібна педагогічно продумана організація обміну цінностями з реальними і вигаданими, близькими і далекими для школярів людьми. У педагогічних цілях акцент має бути поставлений на організації уявного або реального діалогу з тими особистостями, чиї цінності визнані в культурі народу як гідні орієнтири і які відрізняються такою особливістю внутрішнього світу, як сенс життя, що сформувався і визначає увесь життєвий шлях особистості [1,267 - 269].

Оскільки найважливішою характеристикою ціннісного ставлення є безкорисливість, то педагогічним наслідком з цього філософського розуміння є необхідність залучення школярів у діяльність, безкорисливу за своєю суттю. Це дозволить забезпечити переживання ними тих емоційних станів, які є основою формування ціннісного ставлення. Виховання ціннісного ставлення школярів слід розглядати як процес взаємодії суб'єктів освітнього процесу, в ході якого педагог сприяє вихованцеві у встановленні індивідуальних та усвідомлених зв'язків з дійсністю, сприяє усвідомленню цінності (антицінності) різних об'єктів дійсності, допомагає виробленню системи ціннісного ставлення до найважливіших явищ дійсності.

Виховання, по суті, є соціальною діяльністю, що забезпечує передачу цінностей від старшого покоління до молодшого, від дорослих до дітей, від людини до людини. Цінності привласнюються людиною через спільну з іншими людьми діяльність. Привласнення цінності - ключовий чинник людяності, що забезпечує стійкість особистісного існування. Привласнення цінності через діяльність відкриває моральний вимір у самій цій діяльності, створює дистанцію між ідеальною цінністю і матеріальними формами діяльності і, таким чином, забезпечує моральну рефлексію, пробуджує моральну самосвідомість - сумління.

Аксіологічний підхід завжди визначав і визначатиме усю систему духовно-морального розвитку і виховання, увесь шкільний процес, в основі якого - національний виховний ідеал як вища педагогічна цінність, сенс усієї сучасної освіти і система базових національних цінностей. Система цінностей визначає зміст основних напрямів духовно-морального розвитку і екологічного виховання молодших школярів.

Аксіологічнийий підхід у вихованні, екологічному зокрема, утверджує особистість школяра як носія базових національних цінностей, як вищу цінність, як суб'єкта, здатного до організації своєї діяльності у світі на основі духовних ідеалів, моральних установок і моральних норм і, таким чином, протистоїть моральному релятивізму соціального середовища, водночас усвідомлюючи взаємозалежність, паритетність, суб'єктність стосунків з природою, суспільством.

Висновки

З огляду на викладене вище в Україні формується національна екологічна політика. Основними її принципами є:

- посилення ролі екологічного управління в системі державного управління України з метою досягнення рівності трьох складових розвитку (економічної, екологічної, соціальної);

- врахування екологічних наслідків під час прийняття управлінських рішень;

- забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи;

- відповідальність нинішнього покоління за збереження довкілля на благо прийдешніх поколінь;

- участь громадськості та суб'єктів господарювання у формуванні та реалізації екологічної політики;

- відповідальність органів виконавчої влади за доступність, своєчасність і достовірність екологічної інформації;

- доступність, достовірність та своєчасність отримання екологічної інформації;

- державна підтримка та стимулювання вітчизняних суб'єктів господарювання, які здійснюють модернізацію виробництва, спрямовану на зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище [6].

Основні положення національної екологічної політики повинні бути відображені у змісті екологічної освіти та виховання учнів, особливо у початковій школі. Саме дитячий вік дає можливість сформувати екологічну свідомість цілісно, комплексно, позитивно і результативно.

Література

1. Бех І. Концепція виховання гуманістичних цінностей учнів загальноосвітньої школи /1. Бех, // Українське релігієзнавство. - 2005. - № 4 (36). Тематичний випуск: зб. наук. статей і матеріалів. - С. 265 - 292.

2. Власова О.І. Педагогічна психологія: Навч. посібник - К.: Либідь, 2005. - 400 с.

3. Водопьянов П.А. Экологическое образование в контексте идей глобального эволюционизма // Актуал. проб. экол. образ. и воспит.: Тез. докл. респ. науч. практ. конф. Минск, 1992.

4. Деркач О.І. Формування природоохоронного досвіду в молодших школярів Нідерландів // Педагогічний дискурс. - Вип. 14. - 2013. - С. 160 - 163.

5. Енциклопедія освіти / Академія педагогічних наук України; гол. Ред. В.Г Кремень. - К.: Юрінком Інтер, 2008, 1040 с.

6. Закон України Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2011. - N 26. - ст. 218.

Размещено на Allbest.ru