Політичні та соціально-економічні зміни, що відбуваються сьогодні в Україні, набувають освітнього значення. Державний напрямок на євроінтеграцію вимагає якісно нової та досконалої підготовки конкурентоспроможних фахівців уже на міжнародному ринку праці. Сучасний працівник повинен бути готовим швидко, із мінімальним періодом адаптації виконувати різноманітні професійні завдання, що передбачають певну соціальну роботу, перекваліфікацію, зміну колективу та навіть переїзди. Очевидно, що педагогічна наука не може залишитись осторонь вказаних питань. Базуючись на оновлених державних вимогах, перед вітчизняними освітніми та науковими кадрами виникає необхідність високого рівня сформованості соціально-професійної мобільності. Таким чином, постає проблема законодавчої регламентації необхідності формування у сучасних фахівців вказаного психолого-педагогічного феномену.

Аналіз досліджень цієї проблеми

Необхідність формування риси соціально-професійної мобільності визначена багатьма дослідниками. Н.В. Грицькова вважає, що соціально-професійна мобільність педагога передбачає його відкритість до нових знань, впевненість у власних силах у процесі їх засвоєння; широту та багатогранність мислення, здатність переходити від одного способу діяльності до іншого; гнучкість настанов особистості; критичність особистості, здатність адекватно оцінювати свої результати та бачити подальші перспективи [6]. Таким чином, науковець вважає вказану особистісну рису запорукою ефективності діяльності педагога.О.Н. Арф'єв вбачає конструювання механізму самоорганізації освітньої системи як запоруку формування соціально - професійної мобільності, а також пропонує принципи конструювання цього механізму [2, с.15]. Е.Е. Симанюк бачить соціально-професійну мобільність фактором реалізації освітніх інновацій. Є.В. Гнатишина умовою формування соціально-професійної мобільності вважає освітнє інформаційне середовище. В умовах динамічного розвитку ринку праці та активізації інформаційних процесів вказаний психолого-педагогічний феномен формується на основі комплексу особистісних якостей, що проявляються у рівні інформаційної культури майбутнього педагога [5, с.65].

Мета статті - проаналізувати нормативно-правові документи України, які регламентують необхідність формування соціально-професійної мобільності фахівців, що є запорукою якісно підготованих професіоналів.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження

В умовах мінливого соціального та професійного середовища особистість повинна уміло пристосовуватися до нових умов життя та професійної діяльності. Зазвичай під соціально-професійною мобільністю розуміють готовність особистості до оперативної зміни сфери професійної діяльності, а також адаптивність до різних її видів. У педагогічній науці структура соціально-професійної мобільності визначається як три взаємопов'язані компоненти:

1) якість особистості, що забезпечує внутрішній механізм розвитку людини;

2) діяльність людини, детермінована подіями, що змінюють середовище, результатом якої виступає самореалізація людини у професії та житті;

3) процес зміни людиною самої себе і навколишнього професійного та життєвого середовища [14, с.107].

Фундаментальні реформи у галузі вищої та професійної освіти в Україні та перехід на нову педагогічну парадигму, що зорієнтована на особистість, а не на результат, зумовили появу законодавчого підґрунтя для формування якості соціально-професійної мобільності у сучасних фахівців. Реформаторські рухи відобразились у низці нормативно-правових актів. Зокрема, розглянемо чинну редакцію Закону України "Про професійно-технічну освіту" (редакція від 04.08.2015). Одним із провідних завдань закону є". задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітниках" [8]. Кваліфікація характеризує якість, складність праці, яку здатний виконувати фахівець і є сукупністю спеціальних знань і навичок, які визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності [4]. Інакше кажучи, кваліфікованість професіонала визначається професійною компетентністю, що є складовою соціально-професійної мобільності. Конкурентоспроможна особистість - це така особистість, яка здатна швидко й безболісно адаптуватися до постійних змін суспільних умов, науково-технічного прогресу й нових видів діяльності та форм спілкування за умови збереження позитивного внутрішнього психоенергетичного потенціалу й гармонії [3]. Ґрунтуючись на дефініції конкурентоспроможності, можна стверджувати, що дане поняття є синонімом соціально-професійної мобільності. Судячи із вищесказаного, очевидно, що одним із завдань аналізованого закону є підготовка мобільних фахівців для забезпечення потреб економіки України.

Вектором руху до підготовки мобільних працівників також виступає Державна програма "Освіта". У цьому документі вказані пріоритетні напрямки реформування освіти:

розбудова національної системи освіти з урахуванням кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя України [7];

Соціальне життя України характеризується культурними, політичними та економічними змінами; здійснюється усвідомлення суспільством ключових тенденцій суспільного розвитку у Європі та світі, відбувається пошук стратегічних орієнтирів для особистісної реалізації. Таким чином, соціуму притаманна властивість мережевості, а, як наслідок - потреба у соціально-професійній мобільності, що повинно відображатись у напрямках розбудови національної освітньої системи.

забезпечення моральної, інтелектуальної та психологічної готовності всіх громадян до здобуття освіти [7];

Поняття готовності до певної діяльності трактується науковцями". як установка, виражений часовий ситуативний стан, стан мобілізації усіх психофізичних систем людини, що забезпечуються ефективне виконання визначених дій, мобілізація дій на подолання перешкод; як сукупність здібностей, у тому числі здібностей людини ставити мету, обирати способи її досягнення, здійснювати самоконтроль., синтез властивостей особистості, інтегрована якість особистості, складне особистісне утворення" [9].

Моральна готовність включає соціальні та вольові складники. Соціальна моральна готовність означає сформованість тих особистісних якостей, які забезпечують встановлення взаємин із викладачами та однолітками, входження у життя колективу та виконання спільної (командної) діяльності. Морально-вольова готовність - це витривалість, опірність несприятливим умовам, високий рівень розвитку рухової сфери, наявність стійкої розумової працездатності, високий рівень розвитку культурно-гігієнічних навичок.

Інтелектуальна готовність передбачає достатній рівень розвитку пізнавальних процесів, наявність широкого кругозору та запасу конкретних знань. Уміння виокремити навчальну задачу і перетворити її у самостійну мету діяльності та високий рівень розвитку інтелектуальних процесів є показниками інтелектуальної готовності до освіти [11].

Психологічна готовність до освіти розглядається як комплексна характеристика, яка розкриває рівні розвитку психологічних якостей, що є найважливішими передумовами для нормального включення до нового соціального середовища і для формування навчальної діяльності [11]. Психологічна готовність передбачає усвідомлене бажання до систематичного та організованого навчання, що є показником соціальної зрілості; поява внутрішніх протиріч, що формують мотивацію до пізнавальної діяльності. Таким чином, дане поняття включає мотиваційну, розумову та емоційно - вольову готовність особистості до освіти. Створення умов для задоволення освітніх та професійних потреб і надання можливостей кожному громадянину України постійно вдосконалювати свою освіту, підвищувати професійний рівень, оволодівати новими спеціальностями [9].

Сформованість особистісних потреб в освіті означає збагачення людини новими знаннями, визначає професійне та статусне зростання, соціалізацію, самореалізацію, безперервну освіту, формування способу життя. Задоволення особистісних освітніх потреб забезпечує процес пізнання індивіда, його самоствердження, сприяє мобілізації волі, визначає напрямок цільових настанов. Опосередковано освітні потреби зумовлюють становлення безперервної освіти, формування субкультури соціальної групи, трансляцію культурної спадщини і соціального досвіду поколінь, формування інформаційного простору соціуму, самоідентифікацію соціальних груп, відтворення соціальних груп і професійної структури, адаптацію соціальних груп, спільнот до змін соціальних умов [1, с.8]. Таким чином, через задоволення освітніх потреб особистості, зокрема, та соціуму у цілому, формується феномен соціально-професійної мобільності як нова характеристика українського суспільства.

Одним із шляхів реформування змісту фахової підготовки за аналізованим документом є поєднання споріднених професій та спеціальностей для забезпечення мобільності фахівців на ринку праці.

Особливим нормативно-правовим актом, що є запорукою підготовки мобільного професіонал є Постанова Кабінету міністрів України "Про затвердження Положення про порядок реалізації права на академічну мобільність", що базується на Законі України "Про вищу освіту" (стаття 13, пункт 23) [13]. Зауважимо, що академічна мобільність - це переміщення студентів чи викладачів-дослідників для навчання чи проведення досліджень на певний академічний термін в інший навчальний заклад (в країні чи поза її межами) із обов'язковим переосмисленням засвоєних навчальних програм, передачею отриманого наукового досвіду своєму навчальному закладу та використанням його у власних дослідженнях. Академічна мобільність дозволяє:

• випробувати себе в іншій системі організації вищої освіти;

• отримати додаткові знання у професійній галузі;

• користуватись сучасним технічним оснащенням у зарубіжних навчальних закладах і навчальних центрах для вирішення поставлених завдань;

• удосконалювати рівень володіння іноземними мовами;

• здатність мислити у порівняльному аспекті;

• міжкультурній комунікації.

Зауважимо, що сприяння держави до академічної мобільності повинно бути підтриманим фундаментальними особистісними мотивами до обміну досвідом, готовністю до зміни місця проживання, спілкування із новим колективом. Інакше кажучи, лише високий рівень сформованості

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти освіти в контексті розвитку суспільства соціально-професійної мобільності сприятиме комфортному перебуванню особистості у цілком нових умовах проживання та високій продуктивності праці.

Звертаючись до Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012 - 2021 роки, знаходимо коло проблем сучасної освіти, шляхом вирішення яких ми бачимо, спрямуванні вищої освіти на формування риси соціально-професійної мобільності у майбутніх фахівців. Такими вбачаємо:

• недостатню відповідність освітніх послуг вимогам суспільства, запитам особистості, потребам ринку праці [10];

• недостатня зорієнтованість структури і змісту професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти на потреби ринку праці та сучасні економічні виклики [10];

Очевидно, що для вирішення вказаних проблем майбутні фахівці повинні бути готовими до самоудосконалення для власної відповідності мінливим вимогам до них із боку ринку праці та економічних рухів. Модернізацію освіти у напрямку розвитку мобільності студентів та викладачів розділяє Комітет з питань науки й освіти Верховної Ради країни. "Чинне законодавство застаріле та не виконує тих завдань, які стоять нині перед вищою освітою України. По-перше, вища освіта повинна бути конкурентоспроможною і відповідати потребам сучасного суспільства й ринку праці. Ми розуміємо, що дуже часто з нашим дипломом випускник на ринку праці опиняється в абсолютно не відомій для себе ситуації, та й роботодавці постійно скаржаться на те, що повинні доучувати випускників. По-друге, вища освіта повинна мати механізми для мобільності студентів і викладачів. Для нас особливо важливою нині є інтеграція в європейський освітній простір" [12].

• повільне здійснення гуманізації, екологізації та інформатизації системи освіти, впровадження у навчальний процес інноваційних та інформаційно-комунікаційних технологій [10].

Н. Ареф'єв вважає, що у випадку сформованості у соціумі психолого-педагогічного феномену соціально-професійної мобільності, у системі освіти запуститься механізм самоорганізації. У зв'язку із самоорганізацією вирішаться вказані проблемні запитання [2, с.15]. Є.В. Гнатишина вбачає інформаційну культуру особистості запорукою формування соціально-професійної мобільності. Тому становлення у студентів інформаційної компетентності та інформаційної культури є тим базовим завданням для підготовки мобільних випускників вищих навчальних закладах.

• відсутність системи мотивацій, стимулювання інноваційної діяльності у системі освіти та нівелювання ризиків негативних наслідків зазначеної діяльності [10].

Висновки та перспективи подальших досліджень