Гуманітарна складова вищої освіти в умовах суспільних трансформацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут вищої освіти НАПН України

Гуманітарна складова вищої освіти в умовах суспільних трансформацій

Панченко Л. М., кандидат філософських наук, доцент, старший науковий співробітник відділу інтернаціоналізації вищої освіти,

lepan@ukr.net

Україна, Київ

Анотація

Гуманізація освітньої сфери набуває реальних ознак лише в результаті ґрунтовної рефлексії щодо фундаментальних проблемних аспектів. Проаналізовано, що актуальність гуманітарних наук обумовлена як розвитком гуманітарного знання, так і змінами, що відбуваються в самій філософії. Бурхливий розвиток гуманітарних дисциплін стимулює поглиблення їх самосвідомості, дослідження їхньої природи і методологічної специфіки. Критерієм цього знання є не точність пізнання, а глибина проникнення. Глибина розуміння є основним критерієм науковості гуманітарного пошуку, завдання якого бінарні: розуміння сенсу і водночас включення осягнутого (освоєного, прийнятого, легітимізованого на рівні стереотипів свідомості) сенсу в контекст сучасності.

Проаналізовано сутнісні ознаки гуманізації і гуманітаризації сучасної освіти. Гуманітаризація є наслідком і водночас причиною, чинником і завданням гуманізації суспільного буття. Головним завданням, яке постає в контексті потреб гуманітаризації освіти, є взаємозбагачення і взаємодоповнення знань з окремих предметів, що має сприяти створенню системного образу світу. Така освіта має бути спрямована на розвиток евристичних і креативних знань, досвіду творчої діяльності.

Ключові слова: гуманізація, гуманітаризація, гуманітарне знання, парадигма, вища освіта,суспільні трансформації.

Глобалізація, інтернаціоналізація і європеїзація відіграють вирішальну роль в сьогоднішньому процесі трансформації систем вищої освіти у всьому світі. Система вищої освіти в Україні не стала виключенням в цьому глибокому процесі трансформації за останні декілька років, вона сильно змінилася з тим, щоб успішно відповідати згаданим викликам.

Той факт, що глобалізація аналізується під різними кутами, пов'язаний зі складністю даного процесу, який зачіпає суспільство не лише економічно, але і політично, і соціально. Це означає, що кожна академічна дисципліна, як правило, підкреслює різні аспекти процесу глобалізації. Наприклад, економіка охоплює глобальну конкуренцію, інтернаціоналізацію ринків, а також нові технології виробництва. В той же час з соціологічної точки зору основними межами, пов'язаними з глобалізацією, є “скорочення географічних, просторових і тимчасових чинників” або “інтенсифікація світових соціальних стосунків” [2, с. 21]. З політичної точки зору глобалізація розглядається як процес появи нової форми правління, про що свідчить поширення форм регіональної інтеграції (наприклад, Європейський союз).

Світовою тенденцією розвитку сучасних систем вищої освіти є відхід у минуле національної обмеженості освітнього процесу. Сьогодні одним із першочергових завдань вищої освіти вважається підготовка фахівців, які відповідають вимогам ринку праці не тільки своєї країни, а й інших країн світу. Університет стає обличчям країни і активно включаються у процес інтернаціоналізації, а сфера вищої освіти перетворюється на важливе підґрунтя міжнародної конкурентоспроможності країни.

Зв'язок між глобалізацією й університетами не слід розглядати як однозначний, університети є активним суб'єктом глобалізації, вносячи свій вклад до процесу поширення знань та ідей [4, с. 80].

Згідно Дж. Кнайту, процес інтернаціоналізації університетів визначається чотирма головними чинниками: політичними, економічними, науковими і культурно-соціальними [5, с. 349].

Політичне обґрунтування пов'язане з поняттям незалежності й суверенітету національної держави і тією роллю, яку держава відіграє на міжнародній арені. Відповідно до цього обґрунтування держава визначає свої інтереси, які реалізуються правлячою владою держави як усередині країни, так і на міжнародній арені.

Друге обґрунтування - економічне, воно пов'язане з довгостроковими перевагами, які освіта може принести економіці країни. Ця логіка заснована на принципі економіки знань, відповідно до якого освіта і знання тісно пов'язані з економічним розвитком.

Згідно з економічним обґрунтуванням, на національному рівні освіта може бути важливим чинником для сприяння інноваціям і економічному розвитку для самої держави. На міжнародному рівні такі переваги можна збільшити за допомогою стратегічного партнерства й різних форм співпраці між університетами або іншими зацікавленими сторонами (тобто підприємствами, центрами досліджень тощо) з інших країн. У зв'язку з цим можна визначити успішні стратегії деяких країн (Великобританії, Австралії і США), що залучають іноземних студентів і готові оплачувати дороге навчання в їх університетах. Крім того, залучення і утримання найбільш талановитих студентів розглядається як успішна стратегія для досягнення позитивних економічних результатів в середньостроковий і довгостроковий періоди.

Третє обґрунтування є академічним і відноситься до цілей і функцій університетів. Одне з основних завдань освіти - викладання місцевої культури, традицій і історії тієї країни, де університет знаходиться. Коли університети розпочинають процес інтернаціоналізації, їх академічна складова може покращати, але при цьому вона повинна відповідати й на нові виклики. Перевагою можна вважати процес інтернаціоналізації учбового аспекту, що включає поліпшення академічних стандартів для того, щоб добитися міжнародного рівня викладання й досліджень.

Недоліком слід визнати ризик стандартизації і уніфікації академічних оцінок. А це означає, що учбові плани і академічні традиції втрачають свої особливості і, як правило, стають схожими на академічні традиції інших країн.

Четверте обґрунтування - культурне і соціальне, таке, що відноситься до власної культури і мови країни. Як політичне, економічне і наукове обґрунтування, воно впливає на інтернаціональність університетів. Знання іноземних мов, мультикультурні стосунки - ключовий чинник, що визначає успіх інтернаціоналізації в оцінці університету. Проте цей процес не виключає ризики і, ймовірно, найбільш очевидна небезпека мовної і культурної гомогенізації.

І в третьому, і в четвертому обґрунтуванні інтернаціоналізації можна відмітити свого роду контраст між загальними елементами. Це означає, що університети, беручи участь в міжнародній співпраці, діляться із зарубіжними партнерами своєю культурою, мовою і академічними традиціями, але для визначення загальних правил потрібна також схожість університетів в деяких правилах і стандартах.

Університет істотно визначає, детермінує майбутній формат суспільства і насамперед його змістовні параметри, зумовлюючи собою особистісні якості індивідів, їхні знання, вміння, навички, світоглядні й поведінкові пріоритети. Таким чином, в кінцевому результаті університетська освіта задає потужність соціально-економічного та духовно-культурного потенціалу як окремого індивіда, так і суспільства, цивілізації в цілому.

На початку ХІХ століття виникла нова філософська концепція освіти, яка робила акцент на становлення самосвідомості особистості, на самоформування особистості в актах самосвідомості культури. В німецькій класичній філософії (на рівні творчості Г.Гегеля, І.Гербарта, В.Гумбольдта) цей підхід призвів до гуманітаризації освіти і утвердження права особистості на освіту. Особистість як суб'єкт самосвідомості конституювалася водночас як суб'єкт культури. Ця філософська концепція освіти, котра істотною мірою протиставлялася просвітницькій концепції, слугувала основою для пошуку нових форм освіти і педагогічних реформ, орієнтованих на культурно-гуманітарні ідеали.

Гуманітарні науки є необхідною сполучною ланкою, що поєднує економічні, політичні та соціальні цілі суспільства. Вони неухильно взаємодіють з аксіологічним імперативом суспільства, який має характер загальнозначущого морального, ціннісного, світоглядного й ідеологічного нормативу.

Основним критерієм розмежування природничих та гуманітарних наук є не методологічні особливості, а аксіологічна функція. Аксіологічна й гносеологічна функції гуманітарних наук нерозривно пов'язані з презентацією певного типу онтології, з вибором і актуалізацією об' єктів дослідження, з їхньою ідеологічною інтерпретацією. Не випадково нині в гуманітарних науках домінують напрями, які забезпечують реалізацію конкретних, чітко визначених цінностей інформаційного суспільства, без яких неможливе досягнення економічних, політичних та соціальних цілей.

Такі форми гуманітарного знання, як історія, естетика, філософія являють собою не просто знання, а знання цінності того чи іншого об'єкта для людини. Цінності не лише визначають вибір суттєвого та несуттєвого, а й впливають на становлення понять, формують понятійний і категоріальний каркаси. Історично визначальними можуть стати лише ті об'єкти, які мають значення в контексті суспільних інтересів. В роботі гуманітарія більше значення має аксіологічне ставлення до факту чи події, а не ідеї, нейтральні з погляду цінностей сучасного суспільства.

Актуальність аксіологічної методології в гуманітарних науках пов'язана з тим, що функціонування і соціальні можливості ідеологічного впливу детерміновані змістом соціальних цінностей, які, власне, складають підмурок ідеології. В цьому контексті ідеологічна боротьба стає боротьбою “за” чи “проти” певних цінностей суспільства в цілому чи його окремих складових.

Звідси випливає, що цілі гуманітарних наук апріорі й апостеріорі збігаються з цілями сучасного інформаційного суспільства - точніше, обслуговують їх. Цьому сприяють загальнонаукова й загальнокультурна парадигми розвитку суспільства. Протистояти такій ситуації можна, однак для цього потрібна інша онтологія, антропологія та ідеологія, інша система цінностей та її обґрунтування. Однак саме цього слід найменше очікувати в інформаційному суспільстві. Воно всіма доступними засобами охороняє свої економічні, політичні та соціальні цінності, за відсутності яких неможливе його існування й розвиток. Забезпечення ж підтримки в реалізації окресленого ідеологічного завдання покладається на гуманітарні науки.

Якщо XX століття стало століттям техніки і точних наук, виявивши кризу гуманітарного знання, втрату інтересу до філософії, етики, мистецтва, то XXI століття вимушено звернутися до вирішення своїх завдань з врахуванням тупіковості, обмеженості розвитку. Проте сучасному суспільству потрібна не реставрація класичних європейських цінностей і філософських обґрунтувань того, що “людина міра всіх речей”, а сучасне гуманітарне знання, як відповідь на визнання обмеженості власних антропоцентристських устремлінь.

Ґрунтовного осмислення потребує покликання гуманітарної складової освіти. Ефективність викладання гуманітарних дисциплін перебуває в безпосередній залежності із рівнем їх концептуальної єдності. Воно повинно базуватися на усвідомленні фундаментальних проблем методології наукового пізнання, способів педагогічних новацій і філософського розуміння істини. Загалом місію гуманітарного блоку освіти у формуванні світогляду, ціннісних орієнтацій, загальної культури особистості і її громадянської позиції важко переоцінити - вона вочевидь унікальна.

В умовах СРСР вся гуманітарна освіта ґрунтувалася на моноідеологічній марксистській ідеології. Її опорою були принципи, що визначають ролі суспільного буття по відношенню до суспільної свідомості, матеріального виробництва в житті суспільства, ролі народних мас і класової боротьби, революцій як “локомотивів історії”, послідовної зміни суспільно-економічних формацій і принципу партійності, який зобов'язував суспільствознавців викладати гуманітарні предмети з чітких класових позицій, давати “канонічну” оцінку суспільним явищам і подіям. Сучасність потребує переосмислення цих принципів, а відтак - трансформації всієї системи гуманітарної освіти.

Процеси гуманізації і гуманітаризації освіти є нерозривними, тож повинні розглядатися у взаємозв'язку [1, с. 5]. Однак сьогодні ще підтримується тенденція розгляду гуманітаризації як процесу додаткового введення гуманітарних дисциплін і збільшення годин їх викладання, за рахунок спеціальних, часто профільних, без зміни підходів і методики викладання, які часто є технократичними. Це суттєво шкодить рівню отриманих спеціальних знань і знижує в свою чергу величину накопиченого “людського капіталу”.

Основне завдання гуманізації полягає в тому, щоб не протиставляти гуманітарну і технічну освіту, а шукати шляхи їх оптимізації в єдності і взаємопроникненні.

У використанні терміну “гуманітарна парадигма” можна виявити три основні сенси. По-перше, цей термін часто застосовується до парадигм діяльності у сфері культури. Перебуваючи в природному середовищі, людина переробляє його з позицій своїх потреб. Одним з механізмів культурної діяльності є парадигми як зразки культурної творчості. Вони вивчаються гуманітарними дисциплінами і - цілком природно - вважаються гуманітарними парадигмами. Подібною культурною парадигмою в принципі є також природничо-наукова парадигма. З огляду на цю обставину називати всі культурні парадигми гуманітарними вірно по суті, але недоречно з термінологічних міркувань, оскільки нівелюється актуальна проблема співвідношення гуманітарних і природничо-наукових парадигм.

По-друге, щодо природничо-наукового дослідження, технічної, практичної і наукової діяльності висувається вимога людиномірності, врахування гіпотетичних ризиків і небезпек для людства. Такі підходи часто відрекомендовують гуманітарними парадигмами, хоча - за великим рахунком - вони не є парадигмами гуманітарних наук.

По-третє, парадигми дослідницької діяльності у сфері духу, на відміну від досліджень природних об'єктів, до яких належить і людина як природний об'єкт, є парадигмами гуманітарних наук і в цьому контексті гуманітарними парадигмами. Сказане відноситься і до дослідження природничо-наукових текстів і самого природничо-наукового мислення. Тому якщо учений - природничник рефлектує з приводу своєї розумової діяльності й своєї науки, то він вступає в сферу гуманітарного пізнання і змушений застосовувати існуючі гуманітарні парадигми або створювати нові. Не випадково методологія науки є гуманітарною дисципліною, хоча створювалася здебільшого не гуманітаріями. Це відноситься і до історії науки та інших дисциплін, що вивчають генезис, логіку і становлення наукової сфери.

Вдосконалення системи вищої освіти шляхом її гуманізації та гуманітаризації сприятиме підвищенню рівня людського і соціального капіталу особи за рахунок зростання якості отриманої освіти і формування гуманістичного світогляду майбутнього працівника; зростанню ефективності інвестицій в людський капітал, тобто підвищенню рівня віддачі від створених умов для самореалізації і самоствердження особи; піднесенню інтелектуального рівня особи і її статусу, який забезпечує соціальний захист і адаптацію людини в умовах ринкової економіки; деонтологізації етичних цінностей тощо [3, с. 102]. гуманізація освіта університет

Не випадково просування Болонського процесу поступово витиснуло гуманізацію як основний напрямок розвитку вітчизняної освіти. В освітньому просторі, що готує уніфіковану кваліфіковану робочу силу для загальноєвропейської економіки немає місця гуманітарним знанням. Однак такий підхід до освіти суперечить основам європейської моделі демократії, у якій вищою цінністю є особистість. Саме гуманізація освіти задає таку орієнтацію при формуванні професійної культури фахівця.

Для усвідомлення цієї принципової ролі гуманізації та гуманітаризації сучасної системи освіти необхідно звернутися до перегляду ролі філософського знання в програмі вищої школи. Філософія є центральною світоглядною дисципліною, саме їй належить відповідальність за формування методологічних та ціннісних установок майбутніх фахівців. Це особливо відчувається у сучасній загальноєвропейській ситуації, яка є наслідком тривалого домінування технократичного способу мислення: в умовах тотальної світової глобалізації відбувається дегуманізація суспільства в цілому і поступове виродження етичного імперативу особистості зокрема. За таких умов філософія як репрезентант загальнолюдської цінності гуманізму стає ключовою галуззю для вивчення молодими фахівцями.

Однак постає слушне запитання: якою має бути вузівська філософія, і як вона має викладатися? Якщо в другій частині питання подекуди можна зустріти цікаві думки фахівців, то щодо змісту філософського курсу проблема залишається відкритою. Викладання філософії також потребує гуманізації, оскільки, якщо воно здійснюється на застарілих світоглядно- методологічних підставах, то може заподіяти дегуманізуючого впливу на особистість студента.

Саме по собі професійне, фахове мислення завжди технократичне, оскільки покликане виконувати службову роль у життєдіяльності індивідів. Завдання гуманізації полягає не в тому, щоб перебороти такий технократизм: його руйнування призвело б лише до депрофесіоналізації особистості. Справжня мета гуманізації освіти досягається тоді, коли професійне мислення стає певною частиною внутрішнього світу особистості представника технічної інтелігенції, а не поглинає його цілком. Структура ментальності такого індивіда має уподібнитися конусу: його верхівкою є професійна спеціалізація, серединою - широкий цикл загальноосвітніх дисциплін, а підґрунтям - коло гуманітарних знань, центром яких, як і віссю всього конуса, є гуманістичні переконання, генеровані гуманістичною філософією.

Гуманізація викладання філософії передбачає постійну творчу переробку навчального курсу в напрямку посилення внутрішньої єдності його змісту, а саме: зосередження всіх проблем курсу філософії навколо проблеми людини, проблеми особистості як осьової, центральної - тобто спрямованістю до фундаментальних аспектів існування людини має бути просякнуте викладання всіх тем філософії.

У дидактичному відношенні викладання філософії покликане розвивати здібності студентів до творчого логічного мислення, культивувати послідовність, системність, доказовість, гнучкість мислення, що складає логічну культуру особистості. Ефективність цих зусиль зростає за умов цілеспрямованого застосування єдиної стратегії і відповідних методичних засобів у стимулюванні творчого мислення студентів. Універсальним і воістину незамінним дидактичним засобом активізації інтелектуальних творчих потенцій студентів є проблемне навчання.

Найбільш виразно гуманістичний вектор філософії виявляє себе у вченнях про суспільство, людину, культуру і цивілізацію. У цьому циклі проблем важливо продемонструвати переваги цивілізаційного підходу до їх розгляду, здобутки сучасної культурології, аби аргументовано довести студентам, що духовна культура є магістральним шляхом до гуманізації людини й людства.

Гуманізація освіти сприятиме утвердженню людини як найвищої соціальної цінності, найповнішому розкриттю її здібностей і задоволенню її різноманітних освітніх потреб, забезпеченню пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонійних стосунків людини і довкілля, суспільства і природи. Гуманізація освіти створює можливість, з одного боку, для культивування освіченої, всебічно розвиненої особистості, а з іншого, - висококваліфікованого фахівця, адже професіоналізм є одним із аспектів цілісного буття особистості.

Навчити студента розуміти проблеми людини, замислюватися над ними та шукати шляхи їх розв'язання - одне з головних завдань гуманізації. Гуманізація створює передумови виникнення у студентів такого культурного потенціалу, який може забезпечити становлення чіткої громадянської позиції і творчої професійної діяльності після закінчення вузу, визначення принципів соціальної поведінки і правильної соціальної орієнтації, прагнення до моральної зрілості.

Створення умов для самоактуалізації особистості можливе лише в рамках нової моделі освіти, інтегрованої з глобальними модернізаційними процесами. Це означає, що втілення нової гуманістичної парадигми освіти буде здійснюватися в процесі подолання негативних наслідків авторитаризму: по-перше, “гвинтикової" моделі навчального процесу, в межах якої студент розглядається лише як об'єкт, по-друге, монополізму держави в освітній політиці, по-третє, тотальної заідеологізованості навчання і виховання, яка має на меті насамперед уніфікацію і нівелювання особистості.

На місце старих підходів мають прийти нові, що ґрунтуються на принципах демократії, гуманізації, гуманітарізації, безперервності навчального процесу і гармонійного поєднання здобутків національної науки та світових досягнень. Нові підходи до освіти утверджують нові методи викладання дисциплін: модульно-рейтингові системи, інтегративні курси, поліваріантність навчальних програм, альтернативність навчальних курсів і дисциплін, розробку і впровадження авторських спеціальних курсів.

Список використаних джерел

1. Буяльська Т. Гуманізація освіти - вичерпане гасло чи (не) виконане завдання? / Т. Буяльська // Освіта. - 2006. - №26-27. - С.4-5.

2. Гидденс Э. Устроение общества: Очерк теории структурации / Э. Гидденс. - М. : Академический Проект, 2003. - 528 с.

3. Coleman J. Social Capital in the Creation of Human Capital // American Journal of Sociology. - Vol. 94. - Supplement. - P. 95120.

4. Leask B. Bridge. Comparing internationalisation of the curriculum in action across disciplines: theoretical and practical perspectives // Journal of Comparative and International Education. - 2013. - №43 (1). - Р. 79-101.

5. Jiang X. Towards the internationalisation of higher education from a critical perspective // Journal of Further and Higher Education. 2008. - №32 (4). - Р 347-358.

References

1. Buyalska T. Gumanizatsiya osviti - vicherpane gaslo chi (ne) vikonane zavdannya? / T. Buyalska // Osvita. - 2006. - №26-27. - S.4-5.

2. Giddens E. Ustroenie obshchestva: Ocherk teorii strukturatsii / E. Giddens. - M. : Akademicheskiy Proekt, 2003. - 528 s.

3. Coleman J. Social Capital in the Creation of Human Capital // American Journal of Sociology. - Vol. 94. - Supplement. - P. 95120.

4. Leask B. Bridge. Comparing internationalisation of the curriculum in action across disciplines: theoretical and practical perspectives // Journal of Comparative and International Education. - 2013. - №43 (1). - R. 79-101.

5. Jiang X. Towards the internationalisation of higher education from a critical perspective // Journal of Further and Higher Education. 2008. - №32 (4). - R 347-358.

Panchenko L. М., candidate of philosophical sciences, associate professor, senior staff scientist of department of internationalization of higher education, Institute of higher education ofHAnH of Ukraine (Ukraine, Kyiv), lepan@ukr.net

Humanitarian component of higher education in social transformations

Панченко Л. Н., кандидат философских наук, до-цент, старший научный сотрудник отдела интернационализации высшего образования, Институт высшего образования НАПН Украины (Украина, Киев), lepan@ukr.net

Гуманитарная составляющая высшего образования в условиях общественных трансформаций