Самореалізація особистості у професійній освіті: філософський аспект проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 130.122: 37.013

Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Самореалізація особистості у професійній освіті: філософський аспект проблеми

Н.В. ОВНАРЕНКО

м. Дніпропетровськ

Постановка проблеми. Об'єднуючою рисою розуміння самореалізації є те, що вона завжди пов'язана з діяльністю, в якій реалізуються потреби особистісного зростання, розвитку, самовдосконалення. Узагальнена філософська методологія дослідження феномена самореалізації особистості ґрунтується на синтезі есенсіаліст- ської методології, що акцентує соціокультурно обумовлену сутність людини як предмет само- реалізації, та екзистенціалістську методологію, яка орієнтує на самореалізацію як на самотво- рення людини в унікальних умовах власного буття. В обох випадках сфера професійної освіти розглядається як важливий аспект самореаліза- ції особистості.

Аналіз досліджень і публікацій. Проблеми самореалізації особистості в освітньому процесі досліджуються в роботах Г.Галажинського,

І.Морозової, Є.Кієнко, Н.Спінжар та інших вітчизняних і зарубіжних фахівців. Загалом визнано процес самореалізації як один з чинників та цілей освітньої діяльності. Однак професійна са- мореалізація як філософсько-освітня проблема не знаходить достатньої уваги дослідників.

Мета дослідження. Аналіз професійної само- реалізації особистості як філософсько-освітньої проблеми.

Виклад основного матеріалу. У сфері професійного навчання значна увага приділяється проблемі професійної самореалізації особистості. Завдання самоактуалізації при цьому не ігноруються, а виступають загальнорозвиваючим механізмом у процесі самореалізації особистості як спеціаліста. Фахівці вважають, що «спеціально організована система процесів індивідуального розвитку, саморозвитку та самореалізації пов'язана з можливостями особистості компенсувати недоліки своїх освіти, розвитку і виховання» [5, с.232]. Основою подібних технологій є орієнтація на самоосвіту, самовиховання та формування здатностей до саморозвитку, що опирається на стимулювання особистісної мотивації освітнього суб'єкта до активності у навчально- виховному процесі.

Освітні технології як змістовна техніка навчально-виховного процесу не можуть не стосуватися ключових понять, що зв'язуються з феноменом «самореалізації» особистості. У сучасній освіті велика увага стала приділятися технологіям навчання та розвитку з метою самореалі- зації особистості. Актуальність цього процесу у професійній освіті обумовлена кризовим станом суспільства і людини, що ініціює розробку освітніх технологій різного рівня складності та для різних освітніх цілей. Методологічною основою таких технологій є відоме положення А.Маслоу про те, що людина, яка прагне до самореалізації, більшою мірою живе у реальному світі, ніж у світі абстрактних ідей або стереотипів [2].

Оскільки модель фахівця як цілісна, системна, концептуально-технологічна структура містить у своїй основі процеси індивідуального розвитку та саморозвитку, то вичленовування цих внутрішніх процесів у структурі процесу саморе- алізації потребує наявності таких же системних характеристик, пов'язаних із врахуванням соціальних і психологічних аспектів даного процесу. Тому освітня технологія самореалізації майбутнього фахівця як наукове проектування та відтворення в освітньому процесі дій, пов'язаних зі створенням умов для індивідуального розвитку і саморозвитку освітнього суб'єкта, забезпечує гарантований результат професійного та особис- тісного саморозвитку з урахуванням специфіки кожного етапу професійного становлення особистості.

Участь самої особистості в організації навчально-виховного процесу дозволяє здійснити компенсацію відсутнього у навчальній програмі структурного компонента, пов'язаного з активністю освітнього суб'єкта. Технологізація професійної підготовки фахівця має творчу спрямованість, що багато в чому визначає вектор самореалізації, ініційований у певну діяльність як освітньою установою, так і самим освітнім суб'єктом. Визнання самосвідомості останнього складним психологічним процесом, у структуру якого входять самовизначення (пошук позиції у житті), самореалізація (активність у різних сферах), самоствердження (досягнення, задоволеність, самооцінка), представляється важливим для розгляду стратегії індивідуального професійного розвитку. Майбутньому спеціалісту важливо не лише бути самостійно вмотивованим до саморозвитку в освітньому процесі, але й отримати досвід для об'єктивної оцінки своїх індивідуальних здатностей до творчої діяльності.

Важливим чинником самореалізації майбутнього спеціаліста є організація його діяльності у колективі. Роль і значення навчального колективу у реалізації процесів індивідуального розвитку розглядається як один з найважливіших для самореалізації особистості компонентів. Теоретичною основою цього аспекту освітніх технологій самореалізації виступає теорія малих груп, а головним фактором соціального впливу - навчальна група, рівень розвитку якої та зміст діяльності є визначальними для самореалізації особистості. Відсутність сприятливих для саморозвитку особистості характеристик колективу може породжувати феномени групового тиску на особистість, групової згуртованості тощо. Тому включення людини в різні групи задає процес не тільки формування образу «Я», але й інші осо- бистісно значимі процеси, які складають важливу складову освітньої технології самореалізації.

Ще одним важливим компонентом вказаної технології є формування в особистості адекватної самооцінки своїх здатностей та рівня їх розвиненості. У розвитку особистості самооцінка виконує захисну функцію, вона забезпечує їй відносну стабільність і автономність, але може вести до викривлення даних досвіду та негативно впливати на розвиток. Тому для побудови освітньої технології самореалізації особистості з погляду формування внутрішніх механізмів мотивації саморозвитку важливо стимулювати процеси становлення в особистості здатності до адекватної завданням самореалізації самооцінки у вигляді низки когнітивно-психологічних процесів, передусім процесу самовідносин, який у структурі особистості утворює складну систему. Остання включає загальну самооцінку, що дозволяє визначити рівень самоповаги, цілісне прийняття або неприйняття себе та парціальні, тобто аспектні самооцінки, що характеризують відносини до окремих сторін своєї особистості, вчинків, успішності окремих видів діяльності. У процесі навчальної діяльності та вирішення навчальних завдань особистість знаходить досвід, який допомагає їй більшою мірою зрозуміти себе, оцінити свої можливості, свої якості, що має велике значення для професійної само- реалізації. При нестійкій самооцінці особистості самореалізація не стабільна, що стримує особис- тісні пріоритети освітнього суб'єкта у професійному розвитку.

Таким чином, для обґрунтування освітньої технології самореалізації особистості з акцентуванням професійного аспекту потрібна сформо- ваність адекватної «Я-Концепції» і насамперед всебічне обґрунтування рівня самосвідомості як однієї з важливих умов становлення соціо- центричних орієнтирів діяльності майбутнього спеціаліста [2, с.475-476]. Певний характер са- мовідносин у комбінації з адекватними, диференційованими самооцінками різного рівня ініціює діяльність особистості з самореалізації. У процесі навчання, особистість включається в різні види діяльності, у тому числі й діяльність, яку сама ініціює. Тому тут представляється важливим у контексті процесів індивідуального розвитку та самореалізації уточнити найбільш технологічні компоненти самореалізації, а також процесів самовиховання, самоосвіти.

Психолого-освітній зміст даних компонентів (самовиховання, самоосвіти) у структурі професійного розвитку студента має різне значення. Процес самоосвіти особистості може вступати у суперечність з вимогами до освітньої діяльності, оскільки розуміння особистістю сутності навчальної діяльності може відрізнятися від реальної ситуації. У зв'язку із цим особистість відчужується від вимог до навчальної діяльності, які сформовані у реальному освітньому просторі. Таке відчуження може зв'язуватися також з процесом самовиховання, оскільки різні рівні соціальної зрілості особистості відповідають різним системам відносин та взаємодії. Така неоднозначність процесів індивідуального розвитку та самореалізації передбачає їхнє вичленовування із загальної структури професійного навчання і спеціального аналізу, оскільки вони виступають показниками ефективної освітньої діяльності загалом у контексті її переорієнтації на завдання особистісного саморозвитку.

Таким чином, будучи однією з характеристик процесів розвитку, що ініціюються самою особистістю, самоосвіта дозволяє їй задовольнити потреби у пізнанні й особистісному зростанні. Одержуваний досвід саморозвитку у процесі освітньої діяльності допомагає освітньому суб'єкту як майбутньому фахівцеві коректувати свій творчий процес професійної самореаліза- ції, активно його трансформуючи відповідно до власного розуміння завдань саморозвитку. Це загальне положення виступає основним принципом професійної самосвідомості особистості, що формується на основі сплаву двох процесів - засвоєння соціального досвіду і його відтворення у власній діяльності. Розуміння особливостей процесів самореалізації як таких, що ініціюються особистістю, являє собою складне завдання для освітньої практики, оскільки активність освітнього суб'єкта має знаходити підтримку та відповідні умови. Як показує практика здійснення подібних технологій, у ситуації непідкріплення мотивації та діяльності освітнього суб'єкта з са- мореалізації в освітньому просторі його активність різко знижується. Загальним правилом успішності технологій професійної самореаліза- ції є поєднання активності освітнього суб'єкта щодо власного саморозвитку та стимулювання і підтримки цієї активності у вигляді спеціально створеного активізуючого процес самореалізації освітнього простору [3, с.208].

Важливим практико-технологічним аспектом особистісно орієнтованої освіти є широке впровадження тестових методик вимірювання процесів самоактуалізації. У їх основі лежить використання розроблених у межах гуманістичної філософії та психології систем індикативних показників, які характерні для особистості, що самоактуалізується. Найбільшою популярністю користуються узагальнені характеристики А.Маслоу, які відображають наявність в особистості потрібності та здатності зростання, розвитку та самовдосконалення. Досягнення самоактуалізації у відповідності з цими характеристиками, за А.Маслоу, означає ідеальний стиль життя [2]. При формуванні тестових показників самоактуалізації особистості також використовуються характеристики, які для неї виділяв Роджерс [4]. Він відзначав наступні особливості людей, що самоактуалізуються:

Відкритість досвіду як характеристика, протилежна захисній реакції. Повноцінно функціонуюча людина «більш здатна чути себе, переживати те, що в ній відбувається. Вона більш відкрита своїм почуттям страху, пригніченості, болі. Вона також більш відкрита своїм почуттям сміливості, ніжності і благоговіння. Вона вільно може жити своїми суб'єктивними почуттями, оскільки вони в неї є, і вона вільна усвідомлювати їх. Вона здатна у більшій мірі жити досвідом свого організму, а не закривати його від усвідомлення». освітній науковий самореалізація навчальний

Прагнення жити сьогоденням (екзистенціальний спосіб життя). «... Якби людина була повністю відкрита новому досвіду і у неї не було захисних реакцій, кожен момент її життя був би новим» [4, с.119].

Емпірична воля. Дана характеристика передбачає здатність людини вільно жити так, як вона прагне.

Довіра до свого організму. Як відзначає К. Роджерс, не зовнішні норми, а саме внутрішнє відчуття правильності є керівництвом до дії та сутнісно правильної поведінки.

Креативність. Особистість, яка самоактуалі- зується, живе у гармонії з культурою, однак не є конформною і може проявляти творчість, задовольняючи свої потреби. Іншими словами, люди, що повноцінно функціонують, є повноправними членами суспільства, але не його бранцями.

На методологічному рівні при формуванні систем індикаторів важливо чітко відділити характеристики особистості, що самоактуалізуєть- ся, від достатньо схожих за зовнішніми ознаками показників, що характеризують інші моделі діяльності. Найбільше значення у відповідності з роботами класиків гуманістичної філософії та психології тут має розрізнення «людей, що самоактуалізуються» і «трансцендерів» [1, с.72], а також людей, що здійснюють процес самоактуа- лізації (актуалізаторів) та маніпуляторів (Є. Шо- стром). Трансцендери - це психологічно здорові люди, що успішно реалізують власний потенціал у виконуваній роботі, тобто по суті здійснюють процес особистісної соціально-професійної само- реалізації.

Маніпулятори - це люди, які вибрали шлях заперечення можливостей для самоактуалізації і тим самим зреклися своєї сутності; а відтак у їхньому житті виникає необхідність маніпулювати зовнішніми об'єктами. Маніпулятори прагнуть справити на навколишніх потрібне враження, граючи при цьому відповідні ролі залежно від ситуації. За допомогою подібної «гри» вони досягають контролю над обставинами. Обмеженість їхньої картини світу відображається в явному нерозумінні того, що в житті важливо насправді, і можливості сприймати лише те, що вони прагнуть. Фатальна недовіра до людей і людської природи значно звужують спектр між- особистісних відносин: маніпулятори здатні або управляти, або бути керованими іншими. На думку Є. Шострома, сучасне суспільство в значній мірі сприяє становленню особистості маніпулятора, що, безумовно, не є позитивною тенденцією [6]. Актуалізатори мають принципово інші характеристики. Так, ключовими цінностями в міжособистісних відносинах актуаліза- торів є чесність (як стосовно навколишніх, так і самих себе) і довіра до людей. Вони здатні бути господарями власного життя, повною мірою усвідомлюючи його цінність, і прагнуть до самовираження, актуалізації власного потенціалу.

Висновки

Особливо важливим внеском концепту самореалізації у філософсько-освітню методологію обґрунтування цілей професійної освіти постнекласичнго зразка є його зорієнто- ваність на суб'єктну активність учасників освітнього процесу, і відповідна орієнтація особистості засобами освітньої діяльності забезпечує не лише своєрідну автономію індивіда від несприятливих соціальних впливів, а й системні зміни на краще у самому соціумі, що визначає проек- тивно-моделюючу роль освіти стосовно соціальних трансформацій. Взаємопереплетення освіти та соціальних форм життєдіяльності, особистіс- них освітніх траєкторій та форм саморозвитку є основою філософсько-освітнього аналізу поняття самореалізації особистості. Освітня діяльність визначає самореалізацію особистості, задаючи в ідеальній формі її соціокультурну сутність як особливий предмет власного творчого пошуку і перетворення.

Список літератури

1. Галажинский Г.В. Психологические основания изучения полноты и качества процессов самореализации личности / Г.В.Галажинский // Сибирский психологический журнал. - 2006. - № 24. - С. 70 - 76.

2. Маслоу А. Мотивация и личность / А. Маслоу // Пер. с англ. А.М. Татлыдаевой. - СПб.: Евразия, 1999. 479 с.

3. Морозова И.С. Структурные компоненты самореализации личности / И.С. Морозова, Е.В. Киенко // Вектор науки Тольяттинского государственного университета. Серия: Педагогика, психология. - 2011. № 3. - С. 207-210.

4. Роджерс К. Р. Взгляд на психотерапию. Становление человека / К.Р.Роджерс / пер. с англ.; общ. ред. и предисл. Е. И. Исениной. М.: Прогресс, 1994. - 480 с.

5. Спинжар Н.Ф. К вопросу о технологии самореализации личности в контексте процессов индивидуального развития / Н.Ф. Спинжар / Мир науки, культуры, образования. - 2010. - № 3. - С. 232-235.

Анотація

Оскільки модель фахівця як цілісна, системна, концептуально-технологічна структура містить у своїй основі процеси індивідуального розвитку та саморозвитку, то вичленовування цих внутрішніх процесів у структурі процесу самореалізації потребує наявності таких же системних характеристик, пов'язаних із врахуванням соціальних і психологічних аспектів даного процесу. Тому освітня технологія самореалізації майбутнього фахівця як наукове проектування та відтворення в освітньому процесі дій, пов'язаних зі створенням умов для індивідуального розвитку і саморозвитку освітнього суб'єкта, забезпечує гарантований результат професійного та особистісного саморозвитку з урахуванням специфіки кожного етапу професійного становлення особистості. Особливо важливим внеском концепту самореалізації у філософсько-освітню методологію обґрунтування цілей постнекласичної освіти є його зорієнтова- ність на суб'єктну активність учасників освітнього процесу, і відповідна орієнтація особистості засобами освітньої діяльності забезпечує не лише своєрідну автономію індивіда від несприятливих соціальних впливів, а й системні зміни на краще у самому соціумі, що визначає проективно-моделюючу роль освіти стосовно соціальних трансформацій. Взаємопереплетення освіти та соціальних форм життєдіяльності, особистісних освітніх траєкторій і форм саморозвитку є основою філософсько-освітнього аналізу поняття самореалізації особистості.

Ключові слова: філософія освіти, самореалізація, освітні технології, професійна освіта.

Since the model as a complete professional, systematic, conceptual and technological structure contains at its core processes of individual development and self-development, the isolation of internal processes in the structure of the process of self-realization requires the same system characteristics accounting for social and psychological aspects of the process. Therefore, educational technology specialist future self as scientific design and reproduction in education activities related to the creation of conditions for individual development and self-education entity provides guaranteed result of professional and personal self-development specific to each stage of professional identity formation. Especially important contribution to philosophical concept of self-education methodology study purposes Postnonclassical education is its orientation to the subjective activity of participants in the educational process, and the corresponding orientation of the individual means of education provides not only a kind of autonomy of the individual adverse social impacts, but also systemic change for the better in the society that determines the projective-modeling the role of education in relation to social transformations. Mutually interlocking education and social forms of life, personal educational trajectories and forms of self-development is the foundation of philosophical and educational analysis of the concept of self-identity.

Keywords: philosophy of education, self-identity, educational technology, professional education.

Размещено на Allbest.ru