Особливості підготовки вчителя за посередництвом гербартіанства (друга половина ХІХ ст.): досвід Болгарії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Особливості підготовки вчителя за посередництвом гербартіанства (друга половина ХІХ ст.): досвід Болгарії

Надія Федчишин

Надія Федчишин, кандидат педагогічних наук, доцент Тернопільського національного економічного університету, докторант Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ ЗА ПОСЕРЕДНИЦТВОМ ГЕРБАРТІАНСТВА (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ СТ.): ДОСВІД БОЛГАРІЇ

У статті аналізується гербартіанська педагогіка в Болгарії, розкриваються успіхи реформаторських поглядів підготовки вчителя в одній із земель Габсбурзької монархії, окреслюється значення гербартіанських ідей для педагогічної теорії та практики. Розвиток системи педагогіки в болгарських університетах тісно пов'язаний з фундаментальними особливостями економічного, соціального та політичного розвитку, а отже, із чинною політичною системою, а її існування зобов'язане до початку ХХ ст. Австро-Угорській монархії.

Ключові слова: гербартіанська педагогіка, Болгарія, педагогічна теорія та практика, педагогічний колегіум, розвиток дисциплін.

Надежда Федчишин, кандидат педагогических наук, доцент Тернопольского национального экономического университета, докторант Дрогобычского государственного педагогического университета имени Ивана Франко

ОСОБЕННОСТИ ПОДГОТОВКИ УЧИТЕЛЯ ЗА ПОСРЕДНИЧЕСТВОМ ГЕРБАРТИАНСТВА (ВТОРАЯ ПОЛОВИНА XIX в.): ОПЫТ БОЛГАРИИ

В статье анализируется гербартианська педагогика в Болгарии, раскрываются успехи реформаторских взглядов подготовки учителя в одной из земель Габсбургской монархии, определяется значение гербартианских идей для педагогической теории и практики. Развитие системы педагогики в болгарских университетах тесно связан с фундаментальными особенностями экономического, социального и политического развития, а следовательно, с действующей политической системой, а ее существование обязано до начала ХХ в. Австро-Венгерской монархии.

Ключевые слова: гербартианська педагогика, Болгария, педагогическая теория и практика, педагогический коллегиум, развитие дисциплин.

Nadia Fedchyshyn, Ph.D. (Pedagogy), Docent Ternopil National Economical University Doctoral of Drohobych State Pedagogical University by I. Franko

THE PECULIARITIES OFTEACHER'S TRAININGTHROUGH THE MEDIATION OF HERBARTIANISM (THE SECOND PART OFTHE XIX CENTURY) EXPERIENCE OF BULGARIA

The article analyzes pedagogy of herbartianism in Bulgaria, reveals the success of reformist views of teacher training in one of the lands of the Habsburg monarchy, defines the value of herbartianism ideas for pedagogical theory and practice. The development of pedagogical science in Bulgarian universities is closely connected with the fundamental features of economic, social and political progress and, thus, with the current political system, and its existence owns to the early twentieth century of Austro-Hungarian monarchy.

Keywords: pedagogy of herbartianism, Bulgaria, pedagogical theory and practice, pedagogical college, development of the disciplines.

Постановка проблеми. В умовах ідеї комунікативного суспільства, утверджуються гуманізації педагогічної галузі цінності полікультурності, соціального набувають актуальності філософські партнерства, сталого розвитку, свободи особистісного вибору в навчальній і професійній діяльності. У сучасній Німеччині успішність навчально-виховного процесу пов'язують передусім із розвивальним, виховальним, відкритим навчанням, набули поширення інтерактивні, проектні методи навчання, проблемні семінари, імітація типових педагогічних ситуацій, експериментальні уроки і т.п. і при цьому зберігається традиційне, авторитарне виховання і навчання, з одного боку, а з іншого - спрямовується на заохочення самостійності, евристичності, високої культури і гуманності. Професійна підготовка вчителів у Німеччині, які мають ґрунтовні знання в області педагогіки, психології, етики, культурології, володіють змістом, методикою і мовою предмету викладання, інтерактивними методами, є пріоритетним напрямом розвитку освіти. Проте розробка сучасних концепцій освіти значною мірою спирається на національні та світові надбання минулого, які потребують ретельного вивчення та ґрунтовного дослідження. У цьому руслі наше зацікавлення привертають прогностичні, глибокі та практичні міркування Й.-Ф. Гербарта та його послідовників щодо підготовки майбутніх учителів.

Аналіз останніх досліджень. На думку німецьких дослідників (Д. Беннер (D. Benner), М. Вінклєр (M. Winkler), К. Гіллєнбранд (C. Hillenbrand), Б. Доллінгер (B. Dollinger), Р Коріанд (R. Coriand), Р Кьоренц (R. &rrenz), К. Мюллєр (C. Мьіієг), К. Пранге (K. Prange), Б. Швенк (B. Schwenk), В. Шрьоєр (W. Schrr) та ін.) сьогодні виникає необхідність дослідження та глибокого аналізу школи послідовників Й.-Ф. Гербарта у різних країнах.

Метою статті є аналіз гербартіанської педагогіки в Болгарії, окреслення успіхів реформаторських поглядів підготовки вчителя на теренах Габсбурзької монархії та значення гербартіанських ідей для педагогічної теорії та практики.

Виклад основного матеріалу. Культурні та освітньо-політичні зв'язки Болгарії із Габсбурською монархією увійшли в активну фазу у другій половині ХІХ ст., а саме з 1869 року, часу заснування у Відні спілки “Прогрес” (“Fortschritt”), метою якої було підвищення рівня кваліфікації болгарських учителів з Македонії, Фракії (область Греції), що, з одного боку, означало зарахування болгарських студентів у навчальні заклади Австро-Угорщини, а з іншого - друк болгарської літератури. Серед відомих болгар, які навчалися у Відні, брати Павловіц - Ніколай (заснував болгарську академію мистецтв у Софії, яка сьогодні носить його ім'я) та Дімітрій (працював в області права). Власне у Відні за вісім років до 1877 були надруковані 250 підручників для школи (у Болгарії були створені філії видавництв L. Sommer, A. Kleis та F. Loeb, які повністю отримували фінансування Австрії), що сприяло реалізації політичних інтересів на Балканах.

Після звільнення від османського панування (1878) “молода” держава шукала не лише точки дотику у різних сферах, але й перевірені моделі розвитку з усталеними традиціями з метою розвитку своєї країни як “сучасної” європейської держави. Це стосувалося зокрема і освіти, оскільки за статистичними даними на 1870 рік інтелігенція налічувала 9944 особи, з яких лише 442 - із закінченою вищою освітою. До 1878 року у Болгарії працювали лише 203 лікарів, 39 аптекарів, 145 службовців, 63 журналістів і т.д. [7, 410]. У перші роки після звільнення були закладені основи для державної системи освіти. Школа охоплювала початкові школи гімназії (загальноосвітні, класичні та напівкласичні), професійні школи (торгівельні, ремісничі, сільськогосподарські, церковні та вчительські). “Молода” держава зініціювала загальне початкове навчання для всіх дітей віком від шести до дванадцяти років, тому найбільш поширеною була початкова ланка, яка збереглася аж до 1921 року єдиною обов'язковою школою для всіх верств населення.

Підготовка вчителя для початкової школи здійснювалася у так званих професійних педагогічних школах і тривала чотири роки з поглибленими педагогічно-дидактичними й практичними навичками. Така перша школа була заснована у 1881 році у Шумені, пізніше у Казанлаку (1883), Ломі (1888) та Сілістрі (1890). Історики педагогіки Болгарії (З. Анастасов, Е. Кірілова, П. Радев) вважають такі школи найпотужнішими центрами впровадження гербартіанської концепції. Запозичення гербартіанських ідей вони пов'язують із Австро-Угорським пануванням. У цьому зв'язку варто назвати два центри (Аґрам (Загреб) та Відень), звідки поширилася гербартіанська педагогіка у Болгарію. А. Чавдарова називає три етапи запровадження гербартіанського вчення в освітніх закладах: 1880 - 1891 - фаза зацікавленої популяризації; 1891 - 1909 - “Райнський” етап - закони для школи В. Райна; 1909 - 1945 - підготовка кваліфікованих вчительських кадрів. Третій етап був часом гострої критики формалізму й схематизму гербартіанства, проте оскільки тут не існувало іншої моделі підготовки вчителя, гербартіанська педагогіка залишалася єдиною дієвою [16, 107].

Перший етап засвідчив фазу сприйняття гербартіанського вчення у Болгарії у підготовці та підвищенні кваліфікації вчительства, коли “центрами-розсадниками” були Загреб та Відень, які і зіграли першочергову роль у професіоналізації вчительства й утвердженні педагогіки як науки на болгарських землях. Відповідно, ім'я С. Базарічека, очолюваної ним Югославської академії наук і мистецтв - стали синонімом гербартіанства в Болгарії, що і сьогодні залишається беззаперечним фактом для істориків педагогіки та дослідників Болгарії. Н. Ванев, Х. Негенцов зазначили, що “педагогічна школа у Загребі дала освіту багатьом болгарським стипендіатам, які увібрали й поширили педагогічні ідеї гербартіанства як вчителі та освітні діячі” [13, 108]. Інші вчені С. Атанассов та П. Радев з'ясували, що на запрошення Й. Ґруєва (керівник директорату з освіти у Східній Румелії (після Берлінського договору Болгарія була розділена на самостійне князівство та автономну область) у Болгарії свою діяльність з питань освіти мав здійснювати С. Базарічек [3, 248; 15, 52]. Оскільки останній відхилив таку пропозицію, проте виконував цю функцію й керував спеціалізацією болгарської молоді у Загребі. У 1880/1881 навчальні роки у Загребі як стипендіати ради директорату з питань освіти отримували кваліфікацію 11 болгар, 1881/1882 - 4 особи, 1882/ 1883 - 7 осіб [6, 101; 9, 421]. Е. Кірілова звернула увагу на те, що болгарське гербартіанство тісно пов'язане з “трьома оплотами у Загребі, Відні та Єні, а виразниками цих ідей є учні С. Базарічека” [11, 178].

У 1880 році в Східній Румелії було прийнято “Закон про початкову освіту”, згідно з яким відтоді навчання у школі - обов' язкове. У вище вказаному законі йшлося і про підготовку вчителів. Відповідно до цього було створено єдину систему з підготовки та підвищення кваліфікації вчителів для початкової школи й дано розпорядження утворити шість педагогічних середніх навчальних закладів, по одному у кожному окрузі. Термін “нормальна школа” не вживався у педагогічній літературі цього часу, а був запозиченим європейським аналогом у сфері підготовки вчителя. На цей час відсутніми були матеріальні передумови, а, відповідно, це нововведення не могло бути втіленим у повній мірі, проте відчутними стали кроки у підготовці першої педагогічної школи у Казанлаку (на той час Східна Румелія).

В історіографії Болгарії поширеним є твердження, що власне це був кайзерський Закон від 06.12.1774 року “Про загальну освіту у нормальних, основних та тривіальних школах”, дещо змінений Й. Ґруєвим на європейську манеру з метою аналізу освітніх ідей західноєвропейського Просвітництва, особливо хорватського вченого-педагога С. Базарічека та реалізації їх прогресивних практичних вказівок і моделей. І. Бракалов (випускник педагогічного закладу у Загребі, директор педагогічної школи у Казанлаку, пізніше шкільний інспектор у Софії, прихильник гербартіанської педагогіки), сучасник С. Базарічека, у своїй монографії про освіту у Болгарії (1927) зазначив, що хорватський педагог був відомий і “визнаний не лише у себе на батьківщині, але й у Югославії та Болгарії” [6, 48]. С. Базарічек викладав у практичній школі для вчителів при педагогічній академії дидактику, теорію виховання, історію педагогіки. Після завершення навчання в академії Загреба повернулися перші болгарські випускники (І. Ґудев, Г. Вальков, Д. Ігнатов та ін.) кваліфікованими педагогами і працювали вчителями переважно в початкових школах. Після відкриття педагогічної школи у 1885 році вони викладали тут педагогіку. Інші (А. Кожухаров, А. Наумов, Д. Стоїлов та ін.) почали свою трудову діяльність викладачами педагогіки у новоствореній педагогічній школі Казанлаку [6, 105]. Довгий час цей навчальний заклад вважався зразковою школою з підготовки вчителів.

Історики педагогіки Болгарії (З. Анастасов, Е. Кірілова, П. Радев) зазначають, що ці випускники академії Загреба мали великий вплив на підготовку вчительства у Болгарії. У їх педагогічних поглядах відчутними були ідеї гербартіанства, тобто як С. Базарічек трактував гербартіанську теорію. Учні С. Базарічека Л. Модец та Т. Кобалі, натхненні поглядами свого вчителя, неупинно й ґрунтовно аналізували його праці й пропонували “мистецтво навчання”, яке поділялося на п'ять формальних ступенів, викладати у практичній школі. Іншої теорії вони не знали і втілювали у практику вивчену ними концепцію та були переконані, що ця модель (гербартіанська) є найбільш сучасною, правильною, європейською.

Вплив і запозичення гербартіанської педагогіки у Болгарії відбувалися за двома напрямами. По-перше, через переклад на болгарську мову праць С. Базарічека “Педагогіка. Виховання та загальна педагогіка” (Том І., написаний у 1880, переклад - 1886), “Дидактика” (Том ІІ, написаний 1882, переклад - 1889), “Методика” (Том ІІІ, написаний 1884, переклад - 1888), “Історія педагогіки” (Том Щ написаний 1881, переклад - 1891) поширили якнайбільше його педагогічні погляди. До початку

ХХ ст. ці праці були єдиними підручниками, якими послуговувалися у болгарських педагогічних закладах для вчителів, як і тими, що були рекомендовані міністерством з фаху, згідно розпорядження (№ 10192 від 30.08.1900 р.). У бібліотеках була достатня кількість примірників, якими користувалися студенти, відтак випускний іспит для вчителів, викладачів, шкільних інспекторів мав на меті засвоєння цієї теорії згідно програми, що передбачала набуття педагогічних знань, умінь і навичок за підручниками С. Базарічека, які назвав один із учнів “Педагогічним Євангелієм” для болгарських учителів [14, 165].

По-друге, знання передавалися не лише в теоретичній, але й в практичній площині й така передача орієнтувалася на теорію формальних ступенів С. Базарічека. У його розумінні матеріал для вивчення з усіх предметів слід подавати малими частинами і так “виникала методична єдність” [4, 63]. Ця вимога була буквально сприйнята болгарськими вчителями і її точно дотримувалися на будь-якому занятті, чи це був урок музики, трудової праці, чи інший. В. Манов, який навчався й отримав науковий ступінь у В. Райна, критично зазначив, що теорія формальних ступенів спрямована С. Базарічеком у неправильне русло, оскільки учні останнього “запозичили” лише формальні ступені, а не проаналізували саму теорію [12, 193]. Тому можна говорити, що С. Базарічек намагався побудувати підготовку вчителя на основі педагогічної науки і вплинути тим самим на шкільну практику в цілому, що позначилося відповідно на аналогічній підготовці в Болгарії за посередництвом його учнів без аналізу. Критики гербартіанської педагогіки сходилися на тому, що у Болгарії було представлено викривлений С. Базарічеком, догматичний, шаблонний варіант гербартіанства, оскільки дотримувалися його без творчості. На цьому початковому етапі утвердження підготовки вчителя і педагогічної науки в Болгарії “сліпа” рецепція виявилася неправильною, проте погляди болгар були спрямовані у бік Відня, де у навчальному закладі для вчителів та педагогічному колегіумі наявною була ґрунтовка й кваліфікована фахова підготовки вчительства, яка і зіграла свою непересічну роль і на болгарських землях. Стипендіати-болгари цих двох закладів були завзятими популяризаторами гербартіанства, так як вбачали в цій теорії нові, дещо незвичні для того часу, ідеї. У журналі “Utschilisten pregled” (“Шкільний огляд”) (офіційне видання Міністерства освіти Болгарії) І. Бракалов опублікував статтю “Значення Віденської педагогічної школи та педагогічного колегіуму для розвитку педагогіки у Болгарії” й ґрунтовно виклав історію, навчальні плани, внутрішній розпорядок обох навчальних закладів та відзначив той факт, що Відень займає перше і особливе місце у підготовці вчителів, а за ним слідує Клагенфурт з його педагогічною школою [6, 273].

Плідною наприкінці ХІХ ст. була діяльність спілки “Прогрес”, завданням якої було сприяння у зарахуванні студентів-болгар у педагогічні школи Відня, а після закінчення - у працевлаштуванні вчителями, викладачами, шкільними інспекторами, службовцями з питань освіти різних рівнів. Звернемо увагу на формулювання мети нової, загальноосвітньої, офіційної народної школи у Законі про освіту (1880) Болгарії - “...метою є морально-релігійне виховання...” [9, 136]. Оскільки виховуюче навчання передбачає моральні та релігійні основи для індивідуального та колективного формування особистості у суспільстві, то, відповідно до цього, наголошено як на формальній, так і моральній меті виховання і навчання - набуття певних знань, умінь і навичок для життя в соціумі. Болгарські законодавці (колишні Віденські стипендіати) використали за зразок європейські закони про освіту, зокрема Австро-Угорщини. Вони інтенсивно напрацьовували вдосконалений варіант Закону про освіту 1891 року, який в загальному вважали гербартіанським [10, 320], хоч у порівнянні нема прямої аналогії із вище названим. Метою народної школи вже не було морально-релігійне, а лише моральне виховання особистості. Віденські стипендіати навели у § 3, який мав непрямий вплив на шкільну освіту, основні вимоги: власне у міністерстві слід було утворити різні комісії, які мали складатися з досвідчених вчених з метою формування аналітичної думки про навчальні плани шкіл, шкільний устрій, шкільні програми, підручники, навчальні методи, передовий досвід. Практично це означало, що всі законодавчі документи початкової школи були розроблені віденськими вченими-педагогами. Таким чином, було видано значну кількість розпоряджень у дусі гербартіанської педагогіки, яка мала неопосередкований великий вплив на болгарську школу.

Позаяк віденські стипендіати зайняли високі пости на різних рівнях освітньої адміністративної ієрархії: директори новозаснованих педагогічних шкіл, окружні шкільні інспектори, члени рад з питань вищої школи при міністерстві освіти, керівники ключових відомств у міністерстві освіти, президенти комісії з питань підготовки вчителів. Відповідно, займаючи такі посади, вони своєю діяльністю великою мірою впливали на шкільну освіту та підготовку вчителів у Болгарії, яка була організована за австрійською моделлю. Підготовка вчителя здійснювалася чотири роки, навчання було безкоштовним і студенти отримували паралельно із загальноосвітніми знаннями педагогічно-дидактичні та практичні компетентності. До педагогічних закладів були прикріплені практичні школи, так звані у Болгарії “зразкові школи”, метою яких було показати іншим звичайним школам правильно і цікаво проведені уроки, семінари і т.п. Для таких шкіл спеціально міністерством були розроблені навчальні плани і програми, а вчителі, які тут викладали, потрапляли сюди шляхом відбору і плата була значно вищою, аніж в інших навчальних закладах. На думку Д. Андрєєва “зразкові школи” мали потрійну мету: по-перше, слід було наочно показати студентам педагогічних шкіл, як нова педагогічна теорія знаходить практичне застосування; по-друге, студенти повинні зрозуміти як вона (ця теорія) ними самостійно втілюється у практику; по-третє, таким чином студенти матимуть можливість самостійно ступити на стезю вчительської майстерності. Автор дає підказку, що цієї мети можна досягти переважно за допомогою зразкових лекцій, які “проходили” п'ять формальних ступенів [2, 515]. У доповіді Т. Бенева (Віденський стипендіат та шкільний інспектор) знаходимо свідчення, що “вчителі ділили свої лекції на п'ять частин і при цьому вважали, що вони викладають матеріал за зразком формальних ступенів” [5, 301]. Цей факт якраз свідчить про переконання більшості болгарських педагогів, що вони отримали підготовку якраз у дусі гербартіанського вчення. Цьому сприяла практична підготовка майбутніх учителів у “зразкових школах”, оскільки там пропагувалося використання теорії ступенів у шаблонному варіанті. Причиною цього був той факт, що практичні школи не вважалися навчальними закладами, у яких майбутні вчителі могли вдосконалити педагогічні компетентності у навчанні, а швидше як школа-модель і тут можна було набути певних, перевірених практикою, навчальних методів та техніки. Результатом цієї ситуації стали у 90-х роках ХІХ ст. шаблонність та схематизм. Критики гербартіанства та противники теорії формальних ступенів були переконані, що цьому якнайсуттєвіше сприяла відповідна підготовка у таких педагогічних школах, а причини вбачали у: недосконалих навчальних планах, недосвідченому педагогічному персоналі та педагогічній літературі. Проаналізувавши вище наведені факти можна стверджувати, що вся критика була спрямована на адресу віденських випускників, оскільки більшість законів, указів, розпоряджень, навчальних планів та програм були підготовлені саме ними. Це стосувалося також методичного забезпечення навчального процесу, як, напр., підготовлені Т. Беневим у дусі гербартіанства “Методичні вказівки для вчителів педагогічних шкіл” (1897), “Підручник педагогіки для п'ятикласних шкіл і гімназій для дівчат” (1900, 1903), “Підручник педагогіки для педагогічних шкіл і гімназій для дівчат”, Ч. І. (1903), “Щоденник педагогіки для педагогічних шкіл. Історія педагогіки” Ч. ІІІ (1906) та у співавторстві із С. Велевим і В. Нікольцовим (обидва навчалися у В. Райна у Єні) - “Щоденник педагогіки. Спеціальна методика”, Ч. ІІ. (1904). Т. Мітев оприлюднив “Практичний щоденник для вчителів початкової школи” (1894, 1898), де помістив плани для всіх навчальних дисциплін і працю “Формальні ступені у розумінні Гербарта-Ціллєра” (1893). Вищезазначені підручники, посібники, статті носили компілаторний характер, проте це були перші болгарські підручники педагогіки, написані у стилі гербартіанської педагогіки і через це гостро критиковані. Незважаючи на їх “слабкі” сторони вони були апробовані та рекомендовані міністерством.

Випускники шкіл Відня мали рацію у тому, що на той час більшість вчителів, які викладали у педагогічних школах педагогічно-дидактичні і освітньо-практичні дисципліни не мали відповідної підготовки, а система підвищення кваліфікації у Болгарії ще не діяла утверджено. Як свідчить історія педагогіки, фахово підготовленими, практично обізнаними і вишколеними були педагогічні кадри, тобто випускники двох навчальних закладів Габсбурської монархії - Загреба та Відня, а наприкінці 90-х років ХІХ ст. - болгарські випускники педагогічної семінарії В. Райна при університеті Єни. Основне їх завдання було - формування більш професійного вчителя та зміцнення позицій педагогіки як наукової дисципліни, чому сприяла їх педагогічна підготовка на засадах ідей гербартіанської педагогіки, де домінував симбіоз теорії і практики.

Болгарські випускники педагогічних семінарій Австро-Угорщини були переконані у правильності вчення гербартіанців як сучасної європейської педагогічної доктрини і захищали ці ідей з великим ентузіазмом, завзятістю та не сприйняли розпочатої у перші роки ХХ ст. і поширеної у

Європі критики гербартіанства. По-перше, не було на цей час у Болгарії праць гербартіанців в оригіналі, по-друге, провести реформи з питань підготовки вчителя не стало можливим, оскільки не сприймалися будь-які новинки та, по-третє, на цей час і аж до 1922 не існувало іншої педагогічної моделі, яка могла би прижитися на цій території.

Висновки

педагогіка болгарія монархія вчитель

Наприкінці ХІХ ст. гербартіанська педагогіка мала неабияке значення для транснаціональної підготовки вчителя. Це стосується і Болгарії, яка з 1878 року отримала політичну свободу, відновлювала державу, економіку, культуру і освіту. У сфері шкільництва найбільше зусиль було докладено у становленні початкової ланки і гостро стояло питання підготовки нового вчителя, де значну роль відіграли випускники педагогічних закладів Загреба та Відня, сфокусовані на популяризації ідей гербартіанської педагогіки різними шляхами: підготовка кваліфікованого вчителя на засадах вчення гербартіанців, педагогічна література: підручники, посібники, навчальні плани та програми. Перспективи подальших досліджень вбачаємо в аналізі науково-теоретичної та методологічної трансформаційної проблематики парадигми гербартіанства.

Література

1. Adam E. Herbartianismus in Osterreich - seine Bedeutung fur eine transnationale Lehrerinnenbildung / E. Adam, R. Coriand // Herbartianische Konzepte der Lehrerbildung. - BadHeilbrunn, 2003. - S. 181 - 203.

2. Andrejev V. Mnenie po 4-ta tochka ot Okrashno 363 na g-n ministera na Prosvestenieto / V. Andrejev // Uchitel, 1895. - Jg. II, H. 7. - S. 515 - 517.

3. Atanassov Zh. Istorija na balagarskoto obrasovanie / Zh. Atanassov, Sofia, 1984. - S. 248.

4. Basaricek S. Teorijapedagogije ili nauk uzgoju / S. Basaricek // Hrvatski pedagosko-knjizevni zbor.

5. Zagreb, Nakladom knjizare: Lav. Hartmana, 1876. 140 s.

6. Benev T. Raport po revisijata na klasnite uchilista v Ushna Balgarija pres 1896 / T. Benev // Uchilisten pregled, 1897. - Jg. II. H. 3. - S. 300 - 312.

7. Brakalov I. Spomeni i beleshki po uchebnotot delo /1. Brakalov, Sofia, 1927. - 312 s.

8. Gentschev N. Bulgarskata vasposhdenska inteligenyija / N. Gentschev, Sofia, 1999. - 476 s.

9. Gonner R. Die osterreichische Lehrerbildung von der Normalschule bis zur padagogiscjen Akademie /R. Gonner, Wien, 1967. - 265 s.

10. Gruejev J. Nesto sa vaspitatelnoto obuchenie / J. Gruejev // Uchilisten pregled, 1884. - Jg. 12. - 459 s.

11. Kolev J. Istoruja na pedagogikata / J. Kolev, Sofia, 2004. - 108 s.

12. Kirilova E. Teorijata na formalnite stepeni na Herbart-Ziller v Balgarija / E. Kirilova, V. Tarnovo, 2003. - 208 s.

13. Manov V. Njama li formalni stepeni? / V. Manov // Pedagogicheski pregled, Jg. I., H. 4, 1907. - S. 193 - 207.

14. Negenzov H. Obrasovanieto v Istochna Rumelija 1878 - 1885 / H. Negenzov, I. Vanev, Sofia, 1959. - S. 108.

15. Petrov A. Edna osnovna greschka v metoda na npredvaritelnite uprashnenija po chetene / A. Petrov // Uchilistna praktika, Jg. I, H. 3, S. 161 -168.

16. Radev P. J.Fr. Herbart i herbartianstvoto / P. Radev, Plovdiv, 1993. - 193 s.

17. Tschavdarova A. Die padagogische Bildung in Bulgarien zwischen Herbartianismus undpolitischen Umbruchen / A. Tschavdarova, R. Coriand // Herbartianische Konzepte der Lehrerbildung. - Bad Heilbrunn, 2003. - S. 101 - 115.

Размещено на Allbest.ru