Шляхи підвищення ефективності навчання студентів за спеціальністю "Медична психологія"

Abstract

O.S. Chaban, O.O. Khaustova, L.Ye. Trachuk. Ways to improve the effectiveness of teaching medical students majoring in Medical psychology.

The authors describe the ways to improve the efficacy of teaching the medical students majoring in medical psychology. The most progressive area is the use of interactive methods, such as problem- based learning, team-based learning and analysis of integrated clinical cases. By analyzing case histories of patients and diagnostic psychological conclusions in the mental department, most egregious cases and situational were selected to composite clinical tasks.

Key words: higher medical education, medical psychology, case technique, productive gap, problem-based learning, clinical case.

Реорганізація освітнього процесу вищого медичного навчального закладу зумовлена збільшеним попитом на якість освіти та вимогами до викладацької діяльності. Завдяки впровадженню нових освітніх методик студенти за час навчання мають змогу набути когнітивних та інтелектуальних навичок високого рівня, здібностей самостійного вирішення проблем, тобто здатності до аналізу, оцінки, інтеграції та застосування отриманих знань, а також розвинути клінічне мислення [1-3].

Порівняно з традиційними формами проведення занять в інтерактивному навчанні змінюється взаємодія викладача і учня: активність педагога поступається активності учнів, а його завданням стає створення умов для їхньої ініціативи. Студент є повноправним учасником навчального процесу, його досвід служить основним джерелом пізнання. У ході діалогового навчання студенти вчаться критично мислити, вирішувати складні проблеми на основі аналізу обставин і відповідної інформації, зважувати альтернативні думки, приймати продумані рішення, брати участь у дискусіях, спілкуватися з іншими людьми.

Головним у співвідношенні системи навчання є принцип партнерства, а не домінуючої ролі вчителя. Успіх досягається лише при хорошій мотивації студента. Саме тому на кафедрі психосоматичної медицини і психотерапії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця використовуються, поряд із традиційним поданням матеріалу та навчання за принципом «я знаю» - «я передаю знання», а «ви сприймаєте» - «ви повторюєте», більш прогресивні та сучасні технології навчання з іншими принципами: «Є проблема, і ми повинні її розв'язати», «Я маю знання, але я хочу, щоб ви вирішили самостійно цю проблему, а потім ми співставимо ваше рішення з моїми знаннями». За таким підходом стоїть також технологія навчання за методом Manu Kapur, яка більш відома в сучасній педагогіці як «продуктивний провал». Ця техніка дає змогу активніше мотивувати учня до пошуку рішення, значно краще запам'ятовувати «особисто добутий матеріал», розвиває його творчу уяву [4].

Усі методи навчання умовно можна поділити на пасивні, активні та інтерактивні. До пасивних методів належать: інтегровані за синдромами лекції, усна співбесіда, робота з таблицями та атласами, з навчальною та додатковою літературою, демонстрація відеофільмів, самостійне засвоєння тем, розв'язання тестових завдань і вправ, виконання, підготовка та захист тематичних рефератів, робота в бібліотеці, з ресурсами Інтернету, підготовка презентацій; до активних: виконання практичних робіт, вирішення тестів і ситуаційних завдань, робота з комп'ютерними програмами; до інтерактивних: проблемно-орієнтоване навчання (PBL), метод групової роботи (TBL) і розбір інтегрованих клінічних випадків (CBL).

S.M. Stahl et al. [5] пропонують схематично зображувати ретенцію (засвоєння навчального матеріалу) у вигляді сходів (рис. 1) та повідомляють, що перші сходинки, які відповідають найнижчому рівню запам'ятовування знань, на жаль, найширше використовуються в системі вищої освіти.

Рис. 1. Ретенція у вигляді сходів (за S. M. Stahl et al., 2010)

Ситуаційний підхід заснований на наявності суб'єкт-суб'єктних відношень між студентами і викладачем і спрямований на формування у студентів знань і вмінь при аналізі конкретної ситуації. Розгляд завдання в рамках описуваної ситуації сприяє активізації розумового процесу, формуванню у майбутніх фахівців уміння вирішувати проблеми професійно-орієнтованого характеру. У такому разі можуть застосовуватися ситуаційні вправи, задачі, (метод case-study), при цьому студенти мають пропонувати одне або кілька рішень.

Для методу PBL (Problem Based Learning) характерні особистісна орієнтованість, організованість навчання навколо проблем і робота в невеликих групах, де викладач виступає як посередник. Простіше кажучи, студентам пропонується якась задача (проблема) з реального життя і набір «інструментів» для її вирішення. Курс може бути побудований таким чином, що серед засобів вирішення поставленої проблеми, описаних в лекційному матеріалі, не буде необхідних, тобто студенти мають заповнити ці прогалини самостійно. Це значно відрізняється від традиційної побудови освітнього процесу, де спочатку пропонується теорія, а потім наводяться докази та пояснення. Зворотний рух від проблеми до теорії часто використовується в методиці PBL, він виводить студентів зі стану пасивного сприйняття й розуміння інформації.

Метод PBL вчить студентів мислити. При цьому завдання стає грою, а матеріал, який необхідно запам'ятати, сприймається студентами як правила, за якими потрібно грати. Уміння думати нестандартно є однією з найважливіших якостей, необхідних для більшості професій.

Групова навчальна діяльність (TBL - Team Based Learning) не ізолює студентів один від одного, а навпаки, дає змогу реалізувати природне прагнення до спілкування, взаємодопомоги і співпраці. Методика TBL створює умови для позитивної мотивації, адже під час групової роботи активізується діяльність усіх виконавців, а також для оволодіння студентами формами взаємодопомоги. У груповій роботі вони показують високі результати засвоєння знань, формування вмінь. Слабкі студенти виконують більший обсяг завдань. Виховна функція групової діяльності формує колективізм, гуманні якості особистості. Організаційна функція навчання полягає в розвитку вміння розподіляти обов'язки, спілкуватися [6].

Надзвичайно ефективним є такий вид роботи, як кейс-метод (від англ. case study - вивчення ситуації), відомий у вітчизняній освіті як метод ситуативного навчання на конкретних прикладах.

Гарвардська школа бізнесу подає таке визначення кейс-методу: «метод навчання, за яким студенти та викладачі беруть участь у безпосередньому обговоренні ділових ситуацій та задач. Ці кейси, зазвичай, підготовлені в письмовій формі та сформульовані виходячи з досвіду реальних людей, що працюють у сфері підприємництва, читаються, вивчаються та обговорюються студентами. Вони є основою для проведення бесіди, дискусії в групі під керівництвом викладача. Тому кейс-метод є одночасно і особливим видом навчального матеріалу, і особливим способом використання цього матеріалу в навчальному процесі» [1].

Кейс - це події, які реально відбулися в певній сфері діяльності і які автор описав для того, щоб спровокувати дискусію в навчальній аудиторії, підштовхнути студентів до обговорення та аналізу ситуації, до прийняття рішень.

Таким чином, ситуаційна вправа, або кейс, - це опис конкретної ситуації, який використовують як педагогічний інструмент, що допомагає студентам: