Діти як основний об'єкт виховання

7

Размещено на http://www.allbest.ru/

дитина народна педагогіка поетичне вираження

Реферат

Діти як основний об'єкт виховання

Ідеал народної педагогіки - повна сім'я: чоловік, жінка, діти. Ця ідеальна гармонія повної сім'ї знайшла поетичне вираження у таких словах народної колядки:

Ясен місяць - пан господар,

Красне сонце - жона його,

Дрібні зірки - його дітки!

Великий дар природи - продовжити себе і повторити в своїх дітях. Про щастя мати дітей йдеться у цілому ряді українських народних прислів'їв і приказок, де діти порівнюються з ясними зірочками ("Малі діточки, що ясні зірочки: і світять, і радують у темну ніченьку"), з квітами ("Діти як рожеві квіти"). Якщо хтось комусь бажає добра, то насамперед спрямовує свої погляди до дітей: "Година вам щаслива! Щоб ви бачили сонце, світ і дітей перед собою". Думка ця червоною ниткою проходить і через етнопедагогіку інших народів: "Без гілок - не дерево, без дітей - не сім'я", "Бездітний, як дуплисте дерево: ні лика, ні дров", "Де діти, там і радість", "Діти - основа щастя", "З дітьми багато клопоту, та без них - і світ немилий", "Діти - окраса дому".

Народ послідовно обстоює думку, що кожна сім'я повинна мати дітей ("А як не росте й одна дитина, то на старості трудна година"). Не випадково у весільних піснях та новорічних щедрівках часто висловлюються побажання господарям "мати дітей повну хату", мати "в кошарі барана й ягницю, а у запічку дітей копицю". Побутувало й багато інших доброзичливих народних побажань: "Бодай на вас добра година та грошей торбина, а до того дітвори сотні півтори", "Скільки в стелі дощок, щоб у тебе було стільки дочок!", "Скільки в лісі пеньків, щоб у тебе було стільки синків!" та ін. Прихильне ставлення до багатодітності підтверджують такі досить поширені вислови: "Подумай жениться, то й діток копиця", "Обложився дітьми, як дід онучами", "Що рік, то й прорік" (що рік, то й народжується дитина), "Як жнива, так і дитина нова", "Вони збилися з пуття: як кутя, то й дитя", "За роботою і від дітей одстав - за сім літ тільки дев'ятеро". Сім'ї переважно були великі, багатодітні. "Ой маю бо я три дев'ять братів, - відзначається в одній з колядок, - три дев'ять братів, дванадцять вуйків".

Рядки подібного змісту зустрічаються і в багатьох народних піснях:

Ой є вдова близько двора,

Дев'ять синів породила,

А десяту дочку Настусеньку.

На питання:

Скажи, удово, скажи, небого,

Скільки собі діток маєш?

Вдова відповідає:

Ой де куточок, то там синочок,

А на печі то дев'ять дочок,

А ще ж бо не всі - половина в овсі,

Чотирнадцять ячмінь в'яжуть.

Народні казки теж констатують, що в сім'ях багато дітей: "Був один бідний чоловік. Той чоловік мав багато дітей". ("Казка про бідного чоловіка, й лисицю"), "Був один бідний чоловік. А той чоловік мав дванадцять дітей" ("Про Мар'ю-царівну та Івана-царя"), "Жив в одному селі бідний чоловік. І було в нього не багато, не мало - дванадцятеро дітей, ще й тринадцята народилася" ("Казка про німу царівну"), "Жила одна жона і мала стільки діточок, як на решеті дірочок. Не знала їм числа" ("Стільки діточок, як на решеті дірочок").

Схвальне ставлення до багатодітності висловлено також у ряді українських народних прислів'їв і приказок: "Як грибочки, ростіть, діточки!", "Сім синів годую, всім щастя готую", "Один син - не син, два сина - півсина, три сини - ото тільки син", "Сім дочок - свій таночок", "У кого дочок сім, то й щастя всім". А мордовці кажуть: "Багатодітні батьки рід людський тримають". Схильність до багатодітності відображена й у багатьох народних повір'ях.

Про майбутніх дітей намагаються вгадати по кількості кілець на пучках пальців правої і лівої руки. Побудувавши нову хату, молодий господар на новому обійсті саджає кущ калини як символ краси, достатку й радості, "щоб діти велися", "щоб калина малих дітей колисала". Радіють господарі, якщо під дахом нової оселі ліплять гнізда ластівки, виводять ластів'ят. Ластівки вселяють надію на сімейний добробут, а гніздо, повне маленьких ластів'ят - на багатодітність. Особливо поширилися в народі повір'я про "добрих лелек", які "носять дітей". Поселення лелек у гнізді на хаті чи на клуні теж є добрим знаком. Гніздо з лелеками - символ щасливої сім'ї, родинної згоди й подружнього щастя. Казкою про гарного, доброго лелеку, який приносить дітей, у народі мудро відповідають на традиційне дитяче запитання "А звідки я взявся?" А діти ще дужче люблять цього прекрасного і благородного птаха, сподіваючись, що він незабаром принесе їм ще братика чи сестричку, щоб було з ким бавитися.

Свідченням величезної любові до дітей є також та багатюща за змістом, духовним і емоційним вираженням родинна обрядовість, яку створив народ, пов'язану з народженням дитини, вибором кумів, влаштуванням обіду на честь новонародженого, першим купанням і постриганням тощо.

Мірилом гідності людини та її морального обличчя є ставлення до дітей. Бездітна сім'я вважається нещасливою ("Бездітна людина - що безплідне дерево"). Про це свідчать такі слова з української народної пісні "Прилетіла зозуленька в вишняк молоденький":

Чом я така нещаслива уродилась в світі?

Усі пташки мають діток, а я їх не бачу;

Усі пташки, мають втіху, а я тільки плачу.

Бездітні люди, які з тих чи інших причин не мають дітей, не перестають думати про них до глибокої старості. Не випадково в народних казках на численні прохання бездітного подружжя завдяки чарівній силі з'являється дитина, яка стає їхньою єдиною втіхою і розрадою ("Солом'яний бичок", "Кривенька качечка", "Івасик-Телесик", "Сніжниця" та ін.).

Цим народ підкреслює, що повноцінною є тільки та сім'я, яка має дітей та виховує їх, а отже, підводить до логічного висновку: якщо немає власних дітей, треба брати на виховання чужих, які втратили батьків. І горе тим, хто цурається своїх дітей ("Казка про пташку, що несла золоті яйця"). Кривдник дітей наскрізь аморальний. Страта дитини - страшний злочин. Дітовбивця заслуговує смертної кари і вічного прокляття.

Діти зміцнюють сім'ю. Вони прикрашають життя і дарують радість, продовжують людський рід і несуть естафету від покоління до покоління. Діти - це опора сім'ї, це майбутні трудівники й захисники рідної землі. На спокійну старість може розраховувати лише той, хто має дітей. Коли на схилі літ бачиш онуків і правнуків перед собою, то вже й не так страшно вмирати, бо знаєш, що в них продовжується твоє життя. Ця думка виражена в українських народних піснях "Та коли б мені доля", "Як я була молодою".

Якщо мати дітей, то не одно-двоє, а принаймні троє. Одну дитину виховати важко ("Одно, та й те не людно", "Одинак як не злодій, то пияк", "Де одинець - хазяйству кінець, а де сім - щастя всім", "Як одна, то й нема талану", "З одинака як не пес, то собака", "Одинак рідко добрий буває"). Ще важче дитину перевиховувати. В українській народній казці "Ох" розповідається про батька, який мав одного сина. Росло "таке ледащо той одинчик, що господи". Безпорадний батько вирішив виправити становище - оддати сина у найми. Батько вибив сина добре, вилаяв та й оддав до шевця шевству вчитися. Але він і звідтіля утік. Тільки чари допомогли викоренити у хлопця плоди неправильного виховання.

Виховуючи одинаків, батьки припускають найбільше помилок. Народна педагогічна мудрість твердить, що в дружній багатодітній трудовій сім'ї діти, як правило, добре виховані. Так, у казці "Котигорошко" шестеро братів, які пішли визволяти сестру Оленку від змія, загинули. Солідарний з ними найменший брат Котигорошко. Він вирішив визволити сестричку. На умовлення батьків не йти на вірну смерть Котигорошко відповідає: "Ні таки піду! Як же свою кров та не визволяти?"

Народна педагогіка пропагує багатодітність. Вона бачить у багатодітності великий педагогічний сенс. Це положення народної педагогіки знайшло своє наукове обґрунтування в творах А.С. Макаренка, який писав, що навіть у найкращих, найщасливіших випадках, навіть у руках талановитих і уважних батьків виховання єдиної дитини є надзвичайно складним завданням. Сім'ю з однією дитиною Макаренко називав "кособокою".

Народ викриває підступність й ворожнечу між братами й сестрами (низка українських народних казок про бідного брата й багатого, про убогу й заможну сестру та ін.). Хвилює нас і донині своєю глибокою щирістю й безмежною людяністю одна з відомих народних дум "Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі", в якій засуджуються жорстокість, підлість, егоїзм, розбрат, жадоба до наживи у взаєминах між братами. І те, що турки-яничари старших братів "постріляли, порубали, коні із здобиччю назад у город, у Туреччину позавертали", сприймається як заслужена кара за підлість, безсердечність і зраду.

Між іншим, крім наведеного закінчення думи, є ще й інші варіанти. В одному з них гине лише менший брат, а старші повертаються додому. Середульший брат у всьому зізнається батькам, і ті виганяють старшого з дому. В іншому варіанті найстаршого брата громада засуджує до страти. З цього неважко зробити висновок, що народ дбає, щоб у родині була щира співдружність, заснована на взаєморозумінні між батьком і матір'ю, дружбі і повазі між старшими й молодшими, справжнього братства між дітьми. Не випадково вислів "Любіться, як браття і сестри" став крилатим. А чудовими словами "брат", "сестра", "побратим", "посестра" в народі називають щирих, добросердних людей не тільки різних по крові, а й скріплених узами дружби, які разом долають труднощі в боротьбі за спільну справу, а також людей, готових завжди прийти один одному на допомогу, як і кревні.

Узи побратимства в педагогіці вважаються непорушними. Вихованню саме цих рис у молодого покоління трудова сім'я приділяє значну увагу ("Нема рідного брата, так шукай названого", - говорили колись або: "От побратаються да й живуть довіку укупі, як риба з водою").

Народна педагогіка підтримує любов і гуманне ставлення до дітей. Дитину треба пестити, приділяти їй велику увагу, віддавати тепло і ласку. Дітям народ присвятив свої найкращі твори. Поза увагою не залишилась і доля позашлюбних дітей. До таких дітей, які не зазнали ласки батьків, народна педагогіка ставиться з глибоким співчуттям. Вона виступає категорично проти того, щоб ставити позашлюбній дитині у вину те, за що повинні відповідати її батьки. "Не байстрюкові гріх, а батькові", - кажуть у народі. Та в несправедливому експлуататорському суспільстві ця гуманна ідея народної педагогіки не знайшла підтримки. Поставивши позашлюбних дітей до категорії "незаконнонароджених", офіційні власті спільно з церквою забороняли називати таких дітей по батькові, насаджували зневажливе ставлення до них, навішували їм різні образливі ярлики - "безбатченко", "коплак", "байстрюк", "безкоровайник", "самосійка", "бенькарт". Таке ставлення до незаконнонароджених поширювалось не тільки серед верств дорослого населення, а й проникало в дитяче середовище. Згадаємо, як цькували маленького бідного хлопчика Чіпку в умовах старого, забитого темрявою і злиднями, українського села (роман Панаса Мирного та Івана Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?").

Вихованню дітей слід приділяти велику увагу. І тут місія батька і матері як вихователів дуже відповідальна. На батьків постійно спрямовані довірливі погляди дітей. І тому для дорослих є справою честі гідно виконувати свій виховний обов'язок.

Вище ми говорили про значення взаємин між чоловіком і жінкою як засновників сім'ї і творців домашнього мікроклімату. Та ще ширшими й вагомішими в педагогічному потенціалі сім'ї є взаємини між батьком і матір'ю, на плечі яких повністю лягає не тільки створення виховної атмосфери в домі, а й усієї системи сімейного виховання. Справедливо кажуть у народі, що дітей виховує вся сім'я, але долю виховання вирішують батьки.

Добре виховати своїх дітей - не тільки найголовніший моральний, а й конституційний обов'язок кожного батька і кожної матері. За виховання своїх синів і дочок вони відповідають перед суспільством. Суть цього кредо народної педагогіки прекрасно передав А.С. Макаренко, який писав: "Виховання дітей - найважливіша галузь нашого життя. Наші діти - це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти - це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це - не все: наші діти - це наша старість. Правильне виховання - це наша щаслива старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, це - наші сльози, це - наша провина перед іншими людьми, перед усією країною".

Размещено на Allbest.ru