Специфіка і труднощі викладання іноземних мов та перекладу у ВНЗ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття

на тему: Специфіка і труднощі викладання іноземних мов та перекладу у ВНЗ

Виконала:

Білозерська Т.В.

У статті досліджується важливе питання у методиці викладання іноземної мови, а саме принципи відбору країнознавчих матеріалів для проведення заняття з іноземної мови у ВНЗ. Автор наголошує на сучасному підході до країнознавства як до важливого компоненту навчання іноземній мові та основи для формування комунікативної і соціокультурної компетенцій. У статті пропонується низка принципів, яких необхідно дотримуватися викладачу під час добирання навчальних матеріалів країнознавчого змісту.

Ключові слова: країнознавство, методика викладання іноземної мови, принципи відбору матеріалу, комунікативна компетенція, соціокультурна компетенція.

В статье исследуется важный вопрос в методике преподавания иностранного языка, а именно принципы отбора страноведческих материалов для проведения занятия по иностранному языку в ВУЗе. Автор делает упор на современный подход к страноведению как к важному компоненту обучения иностранному языку и основе для формирования коммуникативной и социокультурной компетенций. В статье предлагается ряд принципов, которых необходимо придерживаться преподавателю во время подбора учебных материалов страноведческого содержания.

Ключевые слова: страноведение, методика преподавания иностранного языка, принципы отбора материала, коммуникативная компетенция, социокультурная компетенция.

Key words: country studies, methods of teaching a foreign language, principles of the selection of material, communicative competence, sociocultural competence.

У сучасній методичній науці та практиці важливим питанням є вдосконалення фахової підготовки студентів у вищих навчальних закладах. Вчені та практики ведуть активні пошуки нових ефективних підходів до навчання та вивчення іноземної мови, розробляють нові педагогічні технології з метою реалізації у навчанні принципів гуманістичної педагогіки, особистісного та компетентного підходів. Основний акцент ставиться на розвиток творчої, вільної, здатної до самореалізації та розвитку особистості спеціаліста. Протягом останніх десятиліть можна помітити зростаючу роль спілкування іноземною мовою у контексті діалогу культур, що, в свою чергу, відбивається на принципах відбору мовних матеріалів, які будують змістовий компонент методичної системи, та стимулює розробку таких засобів навчання, які б відповідали сучасним тенденціям іншомовної освіти. Особливо актуальним це питання є для роботи зі студентами, чиї спеціальності напряму пов'язані із активним використанням мови: філологи, перекладачі, студенти факультетів міжнародних відносин тощо.

Актуальність нашого дослідження обумовлена необхідністю формування професійно значимих компетенцій, зокрема соціокультурної компетенції, яка уможливлює спеціалісту-перекладачу бути "медіатором культур" [1], професійно керувати процесами міжкультурного спілкування, психологічно вірно та відповідно до ситуації вступати у спілкування, максимально ефективно користуватися соціо- культурною компетенцією в рамках обраної перекладацької стратегії, вміти передбачати можливі варіанти розвитку комунікативної ситуації, в межах якої він виконує свою професійну діяльність як перекладач.

Успіх перекладацької діяльності залежить не лише від досконалих знань граматики та лексики обох мов, він полягає ще й у володінні необхідним країнознавчим матеріалом, широкими фоновими знаннями. Саме тому перед викладачем стоять важливі питання: що саме необхідно знати студенту про країну та культуру, мову якої він вивчає? На які принципи необхідно спиратися при виборі країнознавчого матеріалу під час планування та підготовки до заняття?

Вивчення наукової літератури виявило недостатню розробку методики викладання країнознавства у ВНЗ. Недостатньо вивченим лишається і досвід відбору країнознавчих матеріалів для занять з іноземної мови в цілому та країнознавства зокрема. У теорії професійного іншомовного навчання досі не існує однозначної точки зору стосовно країнознавства і яким чином воно має бути представлено у навчанні перекладача. Метою нашої розвідки є дослідити можливі принципи відбору країнознавчого матеріалу для занять з іноземної мови.

Аналіз наукової літератури виявив, що існує два підходи до країнознавства. Теоретичними та практичними проблеми країнознавства як синтетичної науки, яка вивчає країни і регіони світу, їхню природу, населення, внутрішні просторові відмінності [2, с. 6], займалися такі вчені, як Л. О. Дорош, Г. Куїпер, М. П. Мальська, П. О. Масляк, М. Масао, Я. Б. Турчин, В. Шефер та ін. Під іншим кутом, а саме як компонент заняття з іноземної мови та як самостійну дисципліну у фаховій іншомовній підготовці країнознавство досліджували А. Барнер, М. Біхеле, Г. Крумм, Д. Круше, Д. Майєер, Г. В. Лоферт, П. Паульдрах, К. Тімме, Г. Фішер, У. Фьорстер, С. Й. Шмідт та ін. [5; 10; 13]. Варто зазначити, що країнознавство почали виокремлювати у важливу частину заняття з іноземної мови лише у другій половині ХХ ст., коли особливого значення набула орієнтація іншомовного заняття на розвиток мовленнєвих навичок, комунікативних компетенцій, транснаціональних та міжкультурих комунікативних здібностей. Країнознавство перестало бути лише наукою про факти про країну, воно набуло дидактичного значення, стало частиною навчання іноземній мові, площиною для міжкультурних порівнянь.

У сучасній методиці та педагогіці іншомовного уроку відсутнє однозначне визначення поняття країнознавства. Стислу дефініцію М. Ердменгера знаходимо у "Landeskunde im Fremdsprachenunterricht": "Країнознавство - це дисципліна, яка переважно виступає у зв'язку з мовою, вивченням мови та навчанням іноземній мові. Вона являє собою знання про ті країні, в яких говорять мовою, що вивчається" [8, с. 21]. Більш детальну характеристику країнознавства на прикладі німецької мови містять ABCD-тези Гете-Інституту: "Країнознавство у занятті з іноземної мови - це принцип комбінації передачі мови та культурної інформації, який реалізується на уроці німецької мови шляхом виконання особливих дій... Країнознавство не є окремим предметом. Зміст країнознавства не варто зменшувати лише до знання про державу чи знання про інституції, воно посилається екземплярно та контрастивно на весь німецькомовний простір з його не лише національними, а й регіональними та закордонними феноменами" [3, с. 308]. Ми погоджуємось із тезою Д. Бутт'єса, який під країнознавством розуміє "всі посилання на суспільство, мову якого вивчають на уроці з іноземної мови" [7, с. 112], та з думкою М. Бішоф про те, що країнознавство демонструє "історичні, політичні та соціальні взаємозв'язки, а також спосіб мислення, дії та світосприйняття людей цільової культури" [6, с. 16]. Варто наголосити, що у центрі сучасного країнознавства стоять не тільки об'єктивні факти про країну, а насамперед люди з країни, мова якої вивчається, і воно має демонструвати їхнє повсякденне життя. Відповідно до цього формується коло тем для вивчення: географія (географічні дані, міста, регіони, німецькомовний простір), політика (партії, вибори, система правління, Німеччина в ЄС), історія, культура (міста та їхні визначні особистості, література, театр, кіно, музеї, життя та творчість відомих німців), мистецтво, освіта (школа, вища освіта, навчання та студентське життя), наука і техніка (розвинуті галузі науки і техніки, транспорт, навколишнє середовище, енергія), економіка (галузі економіки, безробіття, соціальні гарантії), мас-медіа (вплив ЗМІ, різноманіття преси тощо), повсякденне життя (соціальні контакти, відносини, щоденні ритуали, робота та дозвілля, стиль життя, житлові проблеми, спосіб мислення молоді, свята, традиції, іноземці в Німеччині тощо), повсякденні мікроситуації (поведінка в кафе чи ресторані, покупки, гості, прийом у лікаря тощо) [11]. При виборі країнознавчої теми для заняття слід зважати на такі критерії, як: мета заняття, рівень студентів (початківці - просунуті), вік студентів, їхні комунікативні здібності, інтереси студентів, попередні знання з теми, ставлення до теми, навчальний контекст, вчитель (носій мови чи людина, для якої ця мова теж є іноземною).

Для правильного вибору країнознавчих матеріалів викладач перш за все має орієнтуватися на цілі країнознавства як елемента заняття з іноземної мови. іноземна мова країнознавство навчальний

До головних цілей вчені відносять сприяння комунікативній та культурній компетенції (поглиблення мовленнєвих компетенцій шляхом опрацювання різноманітних типів текстів, поступове оволодіння та вдосконалення комунікативних навичок; розвиток культурних компетенцій шляхом формування здібностей, стратегій, навичок для контакту з іншою культурою, зокрема з культурою, мова якої вивчається), розвиток особистості та емансипація студента (розуміння власного місця у власній культурі, здібність до наближення або віддалення відносно власної або іншої культури, цінностей, уявлень, вміння подивитися іншими очима на власну й іншу культуру), внесок у взаємопорозуміння народів (захист і підтримка прав людини, мирне виховання, підтримка європейської ідентичності та інтеграція в європейське суспільство) [5, 12, 13].

Важливі принципи, на які має спиратися викладач при виборі країнознавчих матеріалів, витікають із загальних методичних принципів побудови заняття іноземної мови, а саме: доступність, послідовність, автентичність, соціальна значущість тощо. Розглянемо їх та інші детальніше.

Принцип доступності вимагає підбору інформації такого ступеня складності, яка відповідала б рівню володіння студентами лексикою та правилами граматики задля вільного використання мови у комунікативних завданнях. Країнознавчі матеріали мають слугувати засобом пізнання світу, а не перенавантажувати студентів невідомою лексикою чи надважкими конструкціями, якими вони ще не володіють.

Для того, щоб досягти мовної прогресії та високої ефективності заняття, викладач під час вибору матеріалів має вміти аналізувати та розуміти цільову групу, керуватися принципом відповідності: знати вік, потреби, інтереси, захоплення студентів. Необхідно правильно визначити, для кого той чи інший матеріал, чи відповідає він інтересам групи, чи не занадто дитячий (дорослий, науковий тощо). Студентам варто пропонувати такі країнознавчі матеріали (інформацію про географію, культуру, політику, соціальне життя), які б стали у нагоді у випадку реальної зустрічі з носіями мови [10, с. 19]. Саме тому варто звертати увагу на функціональність країнознавчих змістів. Будь-яка країнознавча інформація має бути корисною, правдивою, стати основою для подальшої професійної діяльності і швидкої реакції в умовах спілкування іноземною мовою. Слід також звертати увагу на мовне та візуальне оформлення країнознавчого матеріалу, на те, щоб матеріали були різноманітними. Не варто допускати, щоб тексти були "упаковкою" для чистого, теоретичного знання про країну. Надмірна науковість чи сухість когнітивного, фактичного країнознавства пригнічує інтерес до теми, призводить до того, що студенти читають текст машинально, не звертаючи уваги на зміст. І навпаки, різномаїття текстових жанрів, відео та аудіо матеріалів мотивує та викликає позитивні емоції, що лише йде на користь в процесі вивчення мови.

Принцип послідовності означає, що новий матеріал є логічним продовженням країнознавчих матеріалів, які вивчалися студентами на попередніх заняттях. Він має розширяти коло їхніх знань з певної теми, розкривати нові аспекти країнознавчого явища, викликати інтерес до подальшого поглибленого вивчення питання.

Принцип автентичності надає студентам змогу працювати з оригінальними та автентичними текстами, відео та аудіо матеріалами: справжні оголошення, новини, повідомлення з німецьких газет, статті з журналів, повідомлення з інтернет- форумів, відеозаписи новин та сучасних передач про життя в Німеччині, пісні, кліпи тощо. Погоджуємося з вченими про те, що "пропоновані інформації та зображення повинні відображати реалістичну картину країни, мова якої вивчається" [10, с. 21].

Це означає, що матеріали мають добиратися чіткі, реалістичні, максимально автентичні, близькі до дійсності та правдиві. Не варто використовувати вигадані тексти та теми. Ідеально, якщо вони взяті зі справжніх джерел інформації і показують справжню сучасну дійсність. Саме тому викладач має перевіряти матеріали на актуальність теми, чи не є вони вже застарілими, архаїчними. На особливу увагу заслуговують також і ілюстрації, що супроводжують текст чи використовуються самостійно. Вони надають суттєву допомогу у вивченні іноземної мови. Сьогодні навряд чи можна побачити підручник без кольорових малюнків, фотографій, графічних зображень. Ілюстрації служать в якості допоміжних засобів для розуміння тексту, як додаткове інформаційне джерело. Доведено, що позитивні, кольорові, веселі ілюстрації приваблюють студентів, дозволяють їм дізнатися щось нове з чужої культури, вони пробуджують в них емоції та бажання працювати із текстом і зануритися у нову тему глибше [10, с. 23]. Доступ до автентичної країнознавчої інформації мотивує, надихає, дає відчуття близькості іншої культури, студенти відмічають, що після опрацювання автентичних країнознавчих матеріалів їхня впевненість у власних знаннях та уміннях значно зростає, збільшується бажання вивчати мову далі. Варто брати до уваги, що країнознавство функціонує на занятті не лише саме для себе. І завдяки принципу автентичності підтримується тісний зв'язок мови, країнознавства, культурознавства, історії, економіки. Слід відмітити, що автентичні матеріали мають всебічно демонструвати країну та суспільство, мова яких вивчається. Не варто уникати і негативних аспектів життя (соціальні конфлікти, проблеми у суспільстві). Країнознавчий матеріал мусить бути об'єктивним, а не малювати ідеальну країну чи суспільство. Через нього студенти повинні знайомитися із такими темами, які є характерними для країни [10, с. 21], вирізняють її з-поміж інших. Так у процесі опрацювання автентичних країнознавчих матеріалів у студентів вимальовується єдина картина німецькомовного культурного простору.

Принцип орієнтації на комунікацію на сьогоднішній день є одним із найважливіших у навчанні іноземній мові. Країнознавство має розвивати комунікативні здібності студентів, а також їхнє розуміння інших культур і актуальної дійсності. Країнознавство допомагає студентам краще підготуватися до різноманітних комунікативних ситуацій у чужій країні. Країнознавчі матеріали можуть продемонструвати багатство іноземної мови в її регіональних варіантах, діалектах, стилях. У багатьох підручниках країнознавство часто обмежується інформацією лише про Німеччину, хоча німецькою мовою говорять ще й в Австрії, Швейцарії, Ліхтенштейні, Люксембурзі, Східній Бельгії, Південному Тіролі, Ельзасі та Лотарингії. Студентам, особливо майбутнім перекладачам, доцільно знати національні варіанти німецької мови, наприклад, що на півночі Німеччині вживають "Brotchen" та "Guten Tag', в той час як на півдні "Semme!' та "GruQ> Goff". Така інформація вкрай необхідна майбутнім спеціалістам, щоб вони мали правильну, повну уяву про різноманіття всіх німецькомовних країн.

Таким чином, випливає наступний принцип - розвиток соціокультурної компетенції. Шляхом передачі знання про повсякденне життя в країні, мова якої вивчається, розширюється духовний горизонт студента [10, с. 18], моментально будуються паралелі між власною та чужою культурою, виникає бажання порівняти їх, дискутувати із залученням власного досвіду. Так формується відкритість до нової культури, закладається основа для критичного мислення. Щоб успішно спілкуватися із носіями мови, студентам потрібно не лише вивчати лексику, а й знайомитися з менталітетом, способом життя, мисленням, поведінкою іноземців. Студенти мають знати про особливості суспільства, мову якого вивчають, так вони зможуть уникнути можливих непорозумінь та помилок у поведінці. Перевагою майбутнього спеціаліста-перекладача може стати здатність розуміти спільні та відмінні риси власної та іншої культури, порівнювати їх (наприклад, порівняння перебігу повсякденного життя: традиції харчування, сімейне життя, свята та традиції). Так виховується толерантність, гнучкість, повага до своєї та іншої культури, зникають упередження. Слід наголосити, що варто уникати таких текстів, що містять в собі упереджені стереотипи, уявлення-кліше, тому що вони можуть тільки закріпити у пам'яті студентів негативні і неправильні судження [10, с. 22]. Мова йде про так зване "імпліцитне країнознавство" і можливі приховані країнознавчі повідомлення, які на перший погляд непомітні, але можуть бути зрозумілі неправильно, зафіксуватися у свідомості студентів і в майбутньому неправильно інтерпретуватися. Тому задача викладача полягає в тому, щоб добирати такі країнознавчі матеріали, які є об'єктивними та диференційованими.

Принцип самостійності передбачає зведення ролі викладача до консультанта, радника, помічника і надає студентові певну автономію під час навчального процесу. Це можна організувати шляхом завдань, орієнтованих на дію (handlungsbezogene Aufgaben), та методів самостійного навчання. Студентами було б корисно самостійно опрацьовувати країнознавчі матеріали, самостійно давати оцінку прочитаному, побаченому, почутому. Шляхом самостійного опрацювання теми досягається інтеграція в нове знання із залученням вже опанованих знань. Відбувається активізація всіх набутих навичок, стимулюється побудова власних асоціативних рядів до певної теми, виникає базис для власних інтерпретацій тексту [9, с. 6]. Також для підвищення мотивації слугують завдання пошукового характеру, коли студенти самі мають знайти ті чи інші дані, викладач їх лише підводить до цього "відкриття". Тут принцип самостійності переплітається з принципом орієнтації на дію (handlungsorientiertes Prinzip). Бажано, щоб під час роботи над країнознавчим матеріалом студенти виконували завдання, що активізують їхні вміння аналізувати та синтезувати інформацію, робити власні висновки, дискутувати. Набуте таким чином знання скоріше і краще запам'ятовується, ніж отримане рецептивним шляхом [4, с. 13].

Отже, на нашу думку, на підготовчому етапі заняття з іноземної мови, а саме під час вибору країнознавчих матеріалів, необхідно дотримуватися описаних вище принципів. Звісно, кожен викладач і кожен студент є унікальними, з власними потребами та уявленнями про процес та способи опанування іноземної мови. Однак, використання цих принципів дозволить створити успішне, ефективне заняття, в якому країнознавство буде корисним елементом. Країнознавство як для викладача, так і для студента є цікавою частиною навчання іноземній мові, адже воно транслює наочну картину іншомовної дійсності, і без країнознавства вивчити мову вкрай важко. Аналіз способів та шляхів використання країнознавства у процесі навчання іноземній мові потребує продовження і розширення, тож перспективи наших подальших розвідок бачимо у цій площині.

Література

1. Елизарова Г. Культура и обучение иностранным языкам / Г. В. Елизарова - СПб.: Союз, 2001. - 291 с.

2. Масляк П. Країнознавство / П. Масляк. - К.: Знання, 2008. - 292 с.

3. ABCD-Thesen zur Rolle der Landeskunde im Deutschunterricht. Entwickelt von der Fachgruppe Deutsch als Fremdsprache des Fachverbandes "Moderne Fremdsprachen" und des Goethe-Instituts. // Deutsch als Fremdsprache. - 1990. - №1. - Leipzig. - S. 306-309.

4. BadstQbner-Kizik. Osterreichische, deutsche und polnische Identitaten // Fremdsprache Deutsch. - 1998. - № 3. - S. 13-14.

5. Biechele M. Didaktik der Landeskunde / M. Biechele. - MQnchen: Langenscheidt Verlag, 2003. - 159 S.

6. Bischof M. Landeskunde und Literaturdidaktik / M. Bischof. - MQnchen: Goethe- Institut, 1999. - 184 S.

7. Buttjes D. Landeskunde-Didaktik und landeskundliches Curriculum // Bausch K.-R., Christ H. (Hrsg.): Handbuch Fremdsprachenunterricht / Buttjes Dieter - TQbingen: Francke Verlag, 1989. - S. 142-149.

8. Erdmenger M. Landeskunde im Fremdsprachenunterricht / M. Erdmenger. - Ismaning: Max Hueber Verlag, 1996. - 189 S.

9. Hackl W. Landeskundliches Lernen // Fremdsprache Deutsch. / W. Hackl. - 1998. - №3. - S. 5-12.

10. Meijer D. Landeskundliches Lernen // Fremdsprache Deutsch / D. Meijer. - №1. - 1998. - S. 18-25.

11. Peninng D. Landeskunde als Thema des Deutschunterrichts // Info DaF / D. Peninng. - 1995. - №6. - S.12-18.

12. Storch G. Deutsch als Fremdsprache. Eine Didaktik / G. Storch. - MQnchen: Verlag W. Fink, 1999. - 367 S.

Размещено на Allbest.ru