Освіта України та її регіонів у міжнародному вимірі конкурентоспроможності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Освіта України та її регіонів у міжнародному вимірі конкурентоспроможності

Актуальність. В умовах інноваційної економіки основним елементом глобальної конкуренції є суперництво за можливість використання компетенцій високоосвічених працівників. Це висуває на перший план проблему зміцнення конкурентного потенціалу освіти України, оскільки вона безпосередньо стимулює перехід від індустріальної до креативної економіки та забезпечує прискорений розвиток і підвищення конкурентоспроможності і країни, і її регіонів.

Ступінь дослідження проблеми. Питанням оцінки конкурентного потенціалу освіти України та її регіонів присвячено цілий ряд наукових праць. З-поміж них слід відмітити праці фахівців Фонду «Ефективне управління» [6] й таких учених, як М. Бабич [1], В. Жукова [4], Л. Івашко [7], Д. Ільницький [8], Н. Константюк [9], Т. Полтухович [12], М. Терованесов [16], А. Шевчук [18] та ін. Зазначені наукові праці дають достатньо повну оцінку конкурентного потенціалу освіти України та її регіонів.

Постановка проблеми. Слід однак відмітити, що більшість із наявних оцінок не виходять за межі національного конкурентного простору, тоді як в сучасних умовах більше значення мають оцінки в межах міжнародного конкурентного простору.

Метою дослідження є оцінка конкурентного потенціалу освіти України та її регіонів у міжнародному вимірі - на основі методології Інституту розвитку менеджменту (ІРМ - Лозанна, Швейцарія, IMD-Lausanne) - та виявлення «вузьких місць» у її розвитку задля їх усунення.

Виклад основних результатів. У постіндустріальну епоху економічний розвиток має ґрунтуватися не стільки на матеріальних активах, скільки на кількості та якості знань, що обумовлює зростання значення освіти як вагомого чинника їхньої конкурентоспроможності країн і регіонів.

На думку Лестера Тюрлоу, професора економіки Нью-Йоркського університету, «у XXI столітті освіта і кваліфікація робочої сили стануть домінуючим знаряддям конкуренції». До аналогічного висновку прийшли й фахівці Консультативного комітету з промислових досліджень і розвитку Комісії Європейського Союзу: «Без конкурентоспроможної системи освіти не може бути конкурентоспроможної робочої сили, а без останньої - конкурентоспроможної економіки» [17].

За прогнозом експертів ЮНЕСКО, досягти високого рівня національного добробуту і конкурентоспроможності можна тоді, коли серед працездатного населення буде 40-60% фахівців із вищою освітою. До речі, США і Японія планують мати до 90°% таких фахівців. На думку експертів, це сприятиме підвищенню економічного ефекту виробництва у 4-11 разів.

Освіта суттєво впливає й на економічне зростання України. Дослідженнями Л.М. Івашко (за таблицями «витрати - випуск») встановлено, що він приблизно такий, як від фінансової діяльності та державного управління [7, с. 11-12].

Згідно концепції конкурентоспроможності країн і регіонів ІРМ, субфактор «Освіта» відноситься до фактора «Інфраструктура» [19]. Його конкурентний потенціал визначають такі індикатори: обсяг державних витрат на освітню діяльність; співвідношення кількості учнів та вчителів; частка учнів, що навчаються у денних загальноосвітніх закладах; чисельність зайнятого населення, що має вищу, середню і початкову освіту; кількість іноземних студентів в регіоні та кількість студентів із регіону, що навчаються за кордоном; рівень знань учнів з математики, державної та англійської мов; кількість студентів у ВНЗ I-IV рівнів акредитації; підготовка (випуск) аспірантів і докторантів; конкурс на вступних іспитах у ВНЗ III-IV рівнів акредитації; рентабельність діяльності з надання освітніх послуг.

Щоб виявити, які індикатори, що характеризують освіту, сприяють чи, навпаки, гальмують процес підвищення конкурентоспроможності країни та її регіонів, нами розроблена спеціальна методика [5, с. 114118]. Згідно з нею, оцінки індикаторів-стимуляторів конкурентоспроможності одержано на основі співвідношення (у відсотках) фактичних і максимальних значень індикаторів (країн-лідерів за кожним із індикаторів). Відповідно, оцінки індикаторів-дестимуляторів конкурентоспроможності отримано за співвідношенням мінімальних і фактичних значень індикаторів.

Наш підхід до оцінки конкурентного потенціалу освіти регіонів у міжнародному вимірі передбачає застосування процедури «міжнародного зважування» індикаторів національної конкурентоспроможності - за співвідношенням його значень і значень індикаторів країн-лідерів.

Значення агрегованого індексу конкурентоспроможності освіти розраховано як просту середню арифметичну з усіх часткових коефіцієнтів.

На основі наведеної методики одержано оцінки міжнародної конкурентоспроможності України та її регіонів за індикаторами освіти. В основу розрахунків покладено індикаторну базу ІРМ-2012. Їй була надана перевага тому, що в подальшому на показниках конкурентоспроможності освіти України та її регіонів позначилися події, пов'язані з Революцією гідності (2013-2014 рр.) та анексією українських територій Росією (з 2014 р.). Для розрахунків, окрім матеріалів ІРМ [19], використано матеріали Державної служби статистики України [3], Міжнародного інституту менеджменту (МІМ-Київ) та Фонду «Ефективне управління» [6, с. 102-207].

Оцінка міжнародної конкурентоспроможності України та її регіонів за субфактором освіти проводилася спочатку за найважливішим його індикатором - обсягом державних видатків на освіту. Потім розглядалися й інші важливі індикатори.

За загальний обсягом державних видатків на освіту (7,4% від валового внутрішнього продукту [ВВП]) Україна займає достатньо високе (4-те) місце з-поміж 59-ти країн рейтингу ІРМ. У розвинених країнах на освіту витрачається дещо більше коштів, ніж в Україні. Наприклад, у Ісландії - 8,3%, Ізраїлі - 8,2, Данії 8,1%. Крім того, у структурі витрат на освіту в передових країнах значно більшою є частка приватних інвестицій. Серед регіонів України за обсягом видатків місцевих бюджетів на освіту (у відсотках до валового регіонального продукту [ВРП]) виділяються регіони з невеликим ВРП: Закарпатська (12,8%), Чернівецька (12,2) та Тернопільська (11,3%) області. І навпаки, в регіонах з великим ВРП ці видатки порівняно невеликі - у Києві (1,9%), Донецькій області (3,6) та Дніпропетровській (3,7%).

Реальний стан фінансування освітньої діяльності характеризує обсяг державних витрат на освіту на душу населення. В Україні цей показник - 219 дол. (50-те місце в рейтингу! РМ), що менше, ніж у Норвегії (4987 дол.) у 22,8 раза. За обсягом видатків місцевих бюджетів на освіту на душу населення перші позиції займають Закарпатська (162,5 дол.), Волинська (160,7) та Рівненська (155,7 дол.) області. Останні місця посідають індустріально розвинені та високоурбанізовані Луганська (101,3 дол.), Донецька (106,8) та Харківська (121,8 дол.) області.

Вважається, що чим менше учнів припадає на одного вчителя, тим більше уваги приділяється кожному з них і тим це краще. Україна за співвідношенням учнів і вчителів середньої школи (1: 11,99) займає 29-те місце в рейтингу! РМ (у Португалії - 1: 7,28). З-поміж регіонів за кількістю учнів загальноосвітніх навчальних закладів у розрахунку на одного вчителя виділяються слабоіндустріалізовані з невеликою кількістю учнів у сільських малокомплектних школах області - Тернопільська, Чернігівська та Хмельницька (близько 7 учнів на одного вчителя). Натомість у високоіндустріалізованих регіонах із відчутним переважанням міських жителів (Дніпропетровська, Донецька та інші області), а також у столиці на одного учителя припадає понад 10 учнів.

За часткою учнів, що навчаються у денних загальноосвітніх закладах (98,4%) Україна займає 33-тє місце в рейтингу! РМ. Лідирує Китай - 99,0%. Серед регіонів України найбільше учнів, які навчаються у денних школах, у Чернігівській і Черкаській областях та Севастополі (близько 99,4%). а найменше - у регіонах з рідкою мережею населених пунктів - АР Крим, Миколаївській та Херсонській областях (від 97,2 до 97,6%).

Серед чинників, які впливають на підвищення конкурентоспроможності робочої сили, освіта є одним із найвагоміших. Тому особливе значення має індикатор частки зайнятого населення, що має повну вищу освіту. За ним (32,6%) Україна займає 9-те місце в рейтингу! РМ, поступаючись Сінгапуру у 2,1 раза. Слід, однак, робити поправку на загалом невисоку якість вищої освіти в нашій країні. Серед регіонів України за часткою високоосвічених працівників виділяються міста Київ і Севастополь та Харківська область (від 45,3 до 38,4%). Натомість області з великою кількістю робітничих професій (Донецька, Луганська та ін.) та відносно слабким рівнем розвитку системи вищої освіти (Житомирська та ін.) мають найменшу частку працівників з повною вищою освітою (трохи більше чверті).

В умовах інтеграції України до глобального й, зокрема, європейського освітнього простору одним із індикаторів її конкурентоспроможності є кількість іноземних студентів у ВНЗ. За даними МОН України, у 2011-2012 навчальному році вищу освіту в Україні одержували 43 тис. іноземців - громадян із 137 країн Європи, Азії, Африки й Америки (найбільше - з Китаю, Росії, Індії, Сирії, Ірану), що складає 1,9% загальної кількості студентів. За кількістю іноземних студентів у ВНЗ у розрахунку на 1000 жителів (0,78) Україна в рейтингу ІРМ на 38-му місці, поступаючись за цим індикатором Австралії (11,64) у 14,9 раза. Найбільша кількість іноземних студентів (у розрахунку на 1000 жителів) у 2011/12 навчальному році навчалася у Харківській області (4,60, що відповідає 5-му місце рейтингу - після Великобританії), Києві (2,65 - 15-те місце після Канади) та Одеській області (1,80 - 23-тє місце після Греції). Іноземні студенти не навчаються у Чернігівській області; мізерна їх кількість навчається у Київській (тільки 2) та Волинській (25) областях.

Свідченням інтеграції України до міжнародного освітнього простору є також зростання кількості студентів, що навчаються за кордоном. У розрахунку на 1000 жителів Україна за цим індикатором (0,72) займає 37-му позицію в рейтингу ІРМ, поступаючись Люксембургу (13,80) у 19,2 раза. В основному студенти з України їдуть до Росії, США, Канади, Польщі, Угорщини, Великобританії. Вибір країни залежить від матеріального достатку, місця мешкання в Україні та від довгострокових планів. Наприклад, жителі західних областей більше тяжіють до ВНЗ Східної Європи, оскільки вони часто володіють польською або угорською мовами, інколи мають родині зв'язки з цими країнами, і, окрім цього, освіта там дешевша, ніж у західних країнах, а за якістю практично така ж. У США і Канаду їдуть більш забезпечені студенти, багато хто з них уже не збирається повертатися на батьківщину. На жаль, точної регіональної статистики зовнішньої міграційної рухомості українського студентства не існує.

Для порівняльної оцінки освіти все більш вагому роль відіграють міжнародні виміри якості знань учнів (TIMMS, PISA, PIRLS, CIVICS, SITES), зокрема обстеження 15-річних за програмою PISA. Україна вперше у 2007 р. брала участь у дослідженні TIMSS (із вимірів якості знань з математики та природничих наук учнів молодших і середніх класів), а після 2012 р. передбачена її участь за програмою PISA (з вимірів якості знань з математики та природничих наук учнів старших класів). За результатами дослідження TIMSS, учні 4-х та 8х класів Україна набрали в середньому 466 балів з математики та 480 балів з природничих наук, що за рейтингом ІРМ відповідає 37-му місцю (після Росії). Про рівень знань з математики випускників загальноосвітніх шкіл в регіональному розрізі достатню інформацію дають результати зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО), зокрема частка випускників ЗОШ, які мають достатній рівень знань з математики (124 і більше балів). Такий рівень знань у Севастополі і Києві мають понад 95% випускників шкіл, у Черкаській області - 94,2%. А найнижча успішність випускників з математики відмічається у Закарпатській, Кіровоградській та Луганській областях. У них трохи більше 90% випускників мають достатній рівень знань з математики.

Щоб оцінити рівень володіння людей англійською мовою (при вступі в коледжі й університети, де навчання ведеться англійською мовою, при прийомі на роботу, яка потребує володіння англійською мовою тощо) у світовій практиці використовують тест TOEFL (Test of English as a Foreign Language). Вибіркові обстеження населення за цим тестом дали Україні 42-ге місце в рейтингу ІРМ. Щоб оцінити рівень володіння людей англійською мовою за регіонами України, можна взяти за основу показник частки випускників ЗОШ, які мають високий рівень знань з англійської мови (понад 180 балів з 200). За цим показником різко виділяються міста Київ (15,4% випускників) і Севастополь (12,9) та Львівська область (12,0%); а замикають рейтинг - Луганська (4,2%), Дніпропетровська (4,5) та Житомирська (5,0%) області.

Відповідність системи освіти України потребам конкурентоспроможної економіки експертами оцінюється невисоко, вони їй відводять тільки 46-те місце в рейтингу ІРМ (3,88 бала за 10-бальною шкалою проти 8,70 у Фінляндії). Регіональні особливості цієї відповідності певною мірою відображає показник кількості студентів, які навчаються у ВНЗ I-IV рівнів акредитації (в розрахунку на 10 тис. осіб). Звичайно, що перші місця в рейтингу регіонів займають м. Київ (1812 осіб на 10 тис. жителів), Харківська (867) та Львівська (595 осіб) області, що мають розгалужену мережу навчальних закладів із надання вищої освіти. А ті регіони, що такої мережі не мають, займають останні місця - це Київська і Закарпатська (по 219 осіб) та Кіровоградська (241 особа на 10 тис. жителів) області.

У підготовку освітніх кадрів найвищої кваліфікації (кандидатів, а нині - докторів філософії, і докторів наук) основний внесок роблять наукові школи провідних учених. Результативність їх діяльності в Україні експертами оцінюється невисоко - 3,35 бала, (що відповідає 49-му місцю в рейтингу ІРМ) проти 8,19 бала у Сінгапуру. Водночас на гідному рівні за кількістю підготовлених аспірантів і докторантів в розрахунку на 10 тис. жителів знаходяться наукові школи Києва (44,8 осіб), Харківської (15,1), Львівської (11,4) та Одеської (9,7 осіб) областей. Найменше кадрів найвищої кваліфікації готують у Рівненській, Кіровоградській та Закарпатській областях (від 2 до 2,5 осіб на 10 тис. жителів).

Провідну роль у системі підготовки фахівців із вищою освітою відіграють університети, зокрема класичні. Тому важливим індикатором конкурентоспроможності України є відповідність її університетської освіти потребам конкурентоспроможної економіки. Експертами МІМ-Київ вона оцінюється у 4,38 бали (що відповідає 46-му місцю в рейтингу ІРМ) проти 8,44 бали у Швейцарії. Свідченням низької конкурентоспроможності вітчизняних університетів є те, що жоден із них не входить до 500 найкращих у світі. Досить точним індикатором якості університетської освіти на регіональному рівні є випуск ВНЗ фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями (ОКР) «спеціаліст» і «магістр» (у відсотках до випуску за усіма ОКР). За ним перші місця посідають: м. Київ (23,2%), Львівська (20,5), Тернопільська (20,3), Київська (18,0) та

Харківська (16,6%) області. Їм значно поступаються останні в рейтингу - Чернігівська (6,3%), Вінницька (6,6) та Івано-Франківська (6,9%) області.

Система управління освітою в Україні ще не повною мірою задовольняє потреби бізнес-спільноти - 5,71 бали (37-ме місце в рейтингу ІРМ) проти 8,12 у Швейцарії, оскільки не зорієнтована на забезпечення бізнесу кваліфікованими кадрами затребуваної спеціальності. Про ефективність управління освітою на регіональному рівні певне уявлення дає показник чисельності випускників, які отримали направлення на роботу (у відсотках до їх загальної чисельності), оскільки в ньому «фокусується» і якість підготовки випускників, і відповідність попиту і пропозиції на ринку праці. За цим показником суттєві конкурентні переваги мають: м. Севастополь (43,4%), Вінницька (35,4), Дніпропетровська (35,2%) та деякі інші області. І, навпаки, Тернопільська (15,6%) і Волинська (19,8) області та м. Київ (20,5%) таких переваг не мають.

За рівнем письменності дорослого населення (старше 15 років) Україна виглядає доволі пристойно на світовому рівні, займаючи в рейтингу ІРМ місця з 1-го по 29-те (до 1% неписьменних людей або понад 99% письменних), хоча й має значний контингент потенційно малоосвіченого населення, особливо серед безпритульних дітей. А найбільшу частку неписьменного населення має Індія - 37,2%. Серед регіонів України найменшу частку неписьменного дорослого населення за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. мають міста Київ (0,09%) і Севастополь (0,14), а також Чернігівська (0,15), Луганська (0,18) і Дніпропетровська (0,21%) області. А найбільшою ця частка є у Рівненській (2,00%, що відповідає 35-му місцю рейтингу - після Кореї), Івано-Франківській (1,21), Чернівецькій (1,11) та Волинській (1,02%) областях.

В умовах глобалізації економіки мовні навики працівників (з ділової української, російської, англійської та інших мов) мають максимально задовольняють потреби підприємств. За оцінками експертів, мовні навики українських працівників оцінюється невисоко (41-ше місце в рейтингу ІРМ). На регіональному рівні опосередковано про них можна судити за часткою випускників ЗОШ, які мають достатній рівень знань з державної мови, тому що вони за короткий термін поповнять контингент зайнятого населення і тому можуть його досить репрезентативно представляти. Як показують результати ЗНО, понад 90% випускників ЗОШ мають достатній рівень володіння державною мовою. Найвищий рівень володіння нею, окрім столиці (93,8%), відмічається у регіонах з високою часткою українців та усталеними українськими традиціями - Волинській (91,8%), Черкаській (93,3), Львівській (92,6%) та інших областях. Натомість у регіонах з найменшою часткою українців він найнижчий: у Закарпатській області - 83,6%, АР Крим - 84,3, Луганській області - 87,3%.

Загалом за субфактором «Освіта» Україна в рейтингу ІРМ-2012 посіла 34-ту сходинку. На першому місці - Фінляндія, а наші сусіди - Польща та Росія - відповідно на 25-му та 38-му місцях [19].

Найвищі місця в рейтингу конкурентоспроможності регіонів України за індикаторами освіти займають: м. Київ (у середньому 79,4% від найкращих значень індикаторів субфактора), що виділяється за більшістю індикаторів, зокрема - часткою зайнятого населення, що має повну вищу освіту, кількістю студентів, аспірантів і докторантів; Львівська область (64,8%), що випереджає більшість регіонів за індикаторами чисельності випускників ЗОШ, які мають високий рівень знань з англійської мови, кількості студентів у ВНЗ І - IV рівнів акредитації, кількості аспірантів та випускників ВНЗ III і IV рівнів акредитації; Чернівецька область (63,0%), що має відносно значні видатки на освіту з місцевих бюджетів, малу кількість учнів у розрахунку на одного вчителя тощо. Замикають рейтинг за освітнім субфактором Луганська (48,3%) та Дніпропетровська (48,8%), у яких відносно малі витрати місцевих бюджетів на освіту, велика кількість учнів у розрахунку на одного вчителя та мала частка зайнятих, що мають повну вищу освіту, а також Миколаївська область (49,3%) - з відносно низькими показниками частки учнів, які навчаються у денних загальноосвітніх закладах, та рівня знань учнів з англійської мови (рис. 1).

Наведені вище оцінки щодо рівня розвитку освіти України та її регіонів, а також оцінки інших авторів, служать підґрунтям для визначення напрямів зміцнення її конкурентного потенціалу. Основними з них є такі:

- інституційне забезпечення, в т. ч. й законодавче, та модернізація системи освіти [10; 13; 18];

- збільшення обсягів державних видатків на освіту (до 10% згідно ст. 61 Закону України «Про освіту» [13]), зокрема збільшення видатків на оплату праці вчителів і викладачів, зміцнення матеріально-технічної бази освіти та інновації [7; 15];

- удосконалення структури та підвищення ефективності видатків на освіту, оптимізація державного замовлення для ВНЗ щодо кількості абітурієнтів і потреб ринку праці, доведення співвідношення учнів і вчителів (12: 1) та студентів і викладачів (12: 1) до норм розвинутих країн (у середній освіті - 14: 1, у вищій - 16: 1), поширення практики грантового фінансування [10; 14];

- створення освітніх округів, оптимізація мережі опорних і сільських шкіл та кількості учнів у розрахунку на одного вчителя (зазвичай, скорочення їх кількості у міських школах і збільшення - у сільських), виконання програми «Шкільний автобус», збільшення частки учнів, що навчаються у денних загальноосвітніх школах (до 99%) та в першу зміну [10];

- реалізація концепції профільної старшої школи, підвищення рівня знань учнів загальноосвітніх шкіл з рідної та англійської мови, математики, інших навчальних дисциплін, у т. ч. й за міжнародною програмою PISA (ОЕСР) [10];

- зростання уваги з боку держави до розвитку професійно-технічної освіти, яка покликана готувати кваліфікованих працівників масових професій, інтеграція цієї освіти з місцевою та регіональною економікою [2; 10; 15];

- підвищення якості освітніх послуг, зокрема в системі вищої освіти (в т. ч. й неповної вищої та базової), згідно вимог бізнес-спільноти й конкурентоспроможної економіки загалом за рахунок об'єднання ВНЗ, створення університетів світового рівня, підвищення рівня автономії державних ВНЗ, партнерства між українськими й зарубіжними університетами, державно-приватного партнерства, включення ВНЗ до кластерних структур, інформатизації процесу навчання тощо [4; 10; 11; 18];

- збільшення рівня мобільності студентів (кількості іноземних студентів, що навчаються в Україні та українських студентів, що навчаються за кордоном), обмін студентами в рамках Європейського простору вищої освіти [12; 16];

- підвищення частки зайнятого населення, що має повну вищу освіту (в перспективі - до 90%), формування засад безперервної освіти [1];

- збільшення внеску вітчизняних наукових шкіл у підготовку освітніх кадрів найвищої кваліфікації (докторів філософії та докторів наук), підвищення вимог до здобувачів наукових ступенів та вчених звань.

Міжнародна конкурентоспроможність України та її регіонів за індикаторами освіти ІРМ - 2012, середній% від значень індикаторів країн-лідерів

конкурентоспроможність освіта міжнародний

Висновки. Як показало дослідження, інфраструктура знань (освіта) є важливим чинником міжнародної конкурентоспроможності України та її регіонів, оскільки має здатність суттєво впливати на креативність економіки й загальноекономічні показники.

За індикаторами освіти ІРМ-2012 Україна знаходиться в четвертому десятку провідних країн світу. Серед регіонів країни найвищі оцінки конкурентоспроможності освіти мають м. Київ, Львівська і Чернівецька області, а найнижчі - Луганська, Дніпропетровська та Миколаївська області.

Для підвищення міжнародної конкурентоспроможності України та її регіонів за індикаторами освіти має проводитися цілеспрямована державна політика. Основна увага має приділятися удосконаленню системи освіти, збільшенню витрат на освіту, удосконаленню структури витрат, підвищенню якості освіти, формуванню засад безперервної освіти.

Для порівняльної оцінки освіти як чинника міжнародної конкурентоспроможності України та її регіонів доцільно провести аналогічне дослідження для періоду з початку російської агресії (2014-й і наступні роки, коли була порушена територіальна цілісність країни) та періоду після неї.

Список використаних джерел

1. Бабич М.С. Безперервна освіта (освіта впродовж життя) - умова підвищення національної конкурентоспроможності / М.С. Бабич // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. - 2015. - №5 (1). - С. 50-53. - Бібліогр.: 6 назв.

2. Войналович І.А. Освітні чинники підвищення конкурентоспроможності робочої сили в Україні: автореф. дис…. канд. екон. наук: 08.00.07 / Войналович І.А.; Нац. акад. наук України, Ін-т демографії та соц. дослідж. ім. М.В. Птухи. - Київ, 2013. - 20 с.

3. Державна служба статистики України: офіц. сайт. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

4. Жукова В.О. Стратегічні напрями підвищення конкурентоспроможності випускників ВНЗ в умовах формування інноваційної моделі економіки / В.О. Жукова // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. - 2012. - №3 (19). - С. 44-49. - Бібліогр.: 7 назв.

5. Захарченко С.В. Конкурентоспроможність України та її регіонів: міжнародний вимір: [монографія]/ С.В. Захарченко. - Вінниця: Консоль, 2016. - 413 с.: рис., табл. - Бібліогр.: с. 293-316.

6. Звіт про конкурентоспроможність регіонів України 2012: Назустріч економічному зростанню та процвітанню / [Тімур Бойко, Ігор Гончаренко, Наталія Дмитрюк та ін.]; Фонд «Ефективне управління». - Київ: Копірайт, 2012. - 208 с. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.feg.org. Ua/docs/FEG_report_2012_body_ua_20.11.2012.pdf

7. Івашко Л.М. Вплив освіти та її якості на економіку України / Л.М. Івашко // Вісник Чернігівського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки. - 2013. - №2. - С. 9-17. - Бібліогр.: 15 назв.

8. Ільницький Д.О. Науково-освітня інфраструктура як детермінанта глобального конкурентного лідерства / Д.О. Ільницький // Економіка України. - 2016. - №5. - С. 23-39.

9. Константюк Н. І. Основні засади підвищення конкурентоспроможності вищої освіти України в умовах формування глобальної економіки / Н. І. Константюк // Сталий розвиток економіки. - 2013. - №3. - С. 26-28. - Бібліогр.: 8 назв.

10. Кремень В.Г. Концептуальні засади підвищення економічної ефективності освіти України в сучасних умовах: доп. Президента НАПН України на Загальних зборах академії 8 лист. 2012 р. / В.Г. Кремень // Директор школи, ліцею, гімназії. - 2012. - №5. - С. 4-10.

11. Падалка О.С. Економіка та менеджмент освіти: національний аспект / О.С. Падалка, В.В. Кулішов // Економіка України. - 2016. - №1. - С. 84-91.

12. Полухтович Т. Розвиток вищої освіти в контексті глобалізаційних тенденцій / Тетяна Полухтович // Нова педагогічна думка. - 2014. - №4 (80). - С. 158-160. - Бібліогр.: 6 назв.

13. Про освіту: Закон України від 23.05.1991 №1060-XII (поточна редакція від 19.02.2016) // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - №34. - Ст. 451. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov. ua/laws/show/1060-12

14. Репко М. Дорого і погано, але для кожного: скільки для України насправді коштує вища освіта / Марія Репко. - 2016. - 19 липня. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://voxukraine.org/2016/07/19/education-ua/

15. Семиноженко В. Оцінки та напрями реформування системи державного стимулювання науково-освітнього розвитку України / В. Семиноженко, С. Архієреєв. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/Monitor/juli/24.htm

16. Терованесов М.Р. Оцінка впливу глобальних процесів на конкурентоспроможність системи вищої освіти / М.Р. Терованесов // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. - 2014. - Вип. 1 (2). - С. 259-264. - Бібліогр.: 14 назв.

17. Фокин С. Роль образования в формировании национальной конкурентоспособности / С. Фокин // Конкурентоспособность стран мира. - [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://geopub.narod.ru/student/fokin/2y4.htm

18. Шевчук А.В. Регіональні освітні системи: теорія, методологія, практика інноваційного розвитку: [монографія] / А.Я. Шевчук. - Львів: ІРД НАН України, 2013. - 463 с. - Бібліогр.: с. 433-462.

19. World Competitiveness Yearbook 2012. IMD [Electronic resource]. - Mode of access: http://www.imd.org/research/publications/wcy/index.cfm

Размещено на Allbest.ru