Розвиток методологічної культури вчителя в системі сучасної шкільної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток методологічної культури вчителя в системі сучасної шкільної освіти

Лідія Вознюк

Анотації

Стаття присвячена проблемам розвитку методологічної культури вчителя в системі сучасної шкільної освіти. Методологія дослідження представлена характеристикою основних підходів до розвитку методологічної культури вчителя. Запропоновано наукові дослідження щодо розвитку методологічної культури вчителя в загальноосвітніх навчальних закладах. Виявлено взаємозв'язок між рівнями методологічної культури та професійної компетентності педагога. Визначено роль післядипломної педагогічної освіти у становленні та розвитку методологічної культури вчителя. методологічний культура вчитель

Ключові слова: методологічна культура вчителя, система сучасної шкільної освіти, професійна компетентність, система післядипломної педагогічної освіти, неперервна педагогічна освіта.

В статье раскрыты проблемы формирования и развития методологической культуры учителя в системе современного школьного образования. Рассматривается проблема обеспечения непрерывности в последипломном педагогическом образовании. Методология исследования представлена характеристикой основных подходов в развитии методологической культуры учителя в общеобразовательных учебных заведениях. Предложены научные исследования по вопросам развития профессиональной компетентности. Потребность формирования методологической культуры учителя обусловлена инновационным развитием отечественного образования. Определена взаимосвязь между уровнями методологической культуры и профессиональной компетентности учителя.

Ключевые слова: методологическая культура учителя, система современного школьного образования, профессиональная компетентность учителя, система последипломного педагогического образования, непрерывное образование.

Survey methodology the characteristics of the main approaches in the development of methodological culture of teachers in secondary schools. Research methodology presented characteristics of the main approaches to the development of methodological culture of teachers in secondary schools.

Key words: methodological culture of the teacher, the system of modern school education, professional competence of the teacher, the system of postgraduate education, continuing education.

Постановка проблеми. Реформування вітчизняної школи вимагає нових підходів до визначення професійної компетентності вчителя. Змінюється зміст шкільної освіти, впроваджуються інноваційні технології, урізноманітнюються форми та методи педагогічної діяльності. Відповідно до цього сучасний учитель повинен бути готовий до таких змін не лише технологічно, а й ментально, що потребує переорієнтації його мислення з традиційного на інноваційне, наукове, базою якого є методологічні знання та досвід рефлексії самосвідомості професіонала. Виходячи з цього, важливою складовою професійної майстерності сучасного вчителя є його методологічна культура. Разом із тим, спостерігається новий етап взаємозв'язку науки та практики, що характеризується залученням педагогів загальноосвітніх навчальних закладів до науково-дослідної роботи, організації та проведення педагогічних експериментів. Саме такого вчителя в контексті європейських вимог і потребує сучасна школа.

Аналіз наукових досліджень і публікацій. Педагогічні аспекти вивчення методологічної культури вчителя грунтовно висвітлено у працях О. Дубасенюк, П. Кабанова, В. Кравцова, С. Сисоєвої, В. Сластьоніна, О. Ходусова та ін. На противагу традиційному уявленню про методологічну культуру, яка була пов'язана виключно із дослідно-експериментальною діяльністю педагога, науковці стверджують, що ця культура неабияк потрібна у практичній діяльності, оскільки є важливою умовою функціональної ефективності вчителя. Однак поза увагою дослідників залишилися проблеми розвитку методологічної культури в системі неперервної професійної діяльності. Також недостатньо дослідженими залишаються проблеми взаємозв'язку всіх структурних ланок неперервної освіти, в тому числі й післядипломної, яка суттєво впливає на становлення методологічної культури сучасного вчителя.

Мета статті - теоретично визначити основні підходи до розвитку методологічної культури вчителя в системі сучасної шкільної освіти.

Для досягнення поставленої вище мети нами було використано такі загальнонаукові методи дослідження: основні положення теорії систем, синергетики, теорії наукового пізнання та теорії педагогічних систем.

Виклад основного матеріалу. В умовах інтеграції вітчизняної освіти у європейський освітній простір важливого значення набуває професійна компетентність педагога, адже оновлення сучасної школи, її конкурентоспроможність потребує вчителя нової формації: професіонала, здатного швидко реагувати на зміни, постійно вдосконалювати свої знання, бути відповідальним за результати своєї праці. У цьому випадку наявність методологічної культури вчителя - характерна ознака його професійної компетентності.

Разом із тим, практика діяльності сучасної школи свідчить про недостатню готовність учителя до роботи в таких умовах, що зумовлює низку суперечностей:

- між модернізаційними процесами в Україні та недостатньою методологічною культурою вчителя, що характеризується низьким рівнем методологічних знань, досвіду рефлексії самосвідомості, практики розв'язання завдань дослідницького характеру;

- між зростанням вимог до професійної компетентності вчителя та недостатнім рівнем функціональної ефективності педагогів загальноосвітніх навчальних закладів у контексті інноваційно-емпіричного досвіду, особистісного ставлення до методологічної культури як нової професійної цінності;

- між необхідністю управління розвитком методологічної культури вчителя та відсутністю необхідних для цього концептуально-модельних та технологічних засад у системі післядипломної освіти.

Теоретичні засади розвитку методологічної культури вчителя обгрунтовано у працях відомих науковців-методологів освіти: С. Гончаренка, В. Загвязінського, В. Краєвського, М. Нікандрова, А. Піскунова, Г Щедровицького та ін.

Важливим у питанні пошуку визначення поняття "методологічна культура" є наукові дослідження українських учених О. Дубасенюк та В. Кравцова, які розглядають методологічну культуру вчителя як цілісне багаторівневе й багатокомпонентне утворення в структурі його особистості, що містить педагогічну філософію (переконання), знання педагогічної методології, володіння методами й методологією наукового пізнання, розумову діяльність у режимі методологічної рефлексії, розвинуті здібності критичного аналізу педагогічної дійсності, систему інтеріоризованих педагогічних та загальнолюдських цінностей, що визначають професійну свідомість і детерміновані властивостями інтегральної індивідуальності [2]. Російський дослідник П. Кабанов характеризує методологічну культуру як механізм, який зберігає людину в певному смисловому полі [3].

Таким чином, аналіз наукових джерел дозволяє стверджувати, що поняття "методологічна культура вчителя" охоплює не лише нову філософію педагогічного мислення як особливу культуру наукового мислення вчителя, а й форму педагогічної самосвідомості та характеризує вищий рівень професіоналізму педагога.

На думку багатьох науковців, методологічна культура вчителя передбачає як знання методології педагогіки, так і вміння її застосовувати в педагогічній діяльності, що характеризується не тільки знаннєвими ресурсами, а й креативністю та відповідальністю за результати власної педагогічної діяльності [2; 3].

Розглянемо окремі підходи до розвитку методологічної культури вчителя в системі сучасної шкільної освіти.

Компетентнісний підхід становить одну із суттєвих складових якості сучасної освіти та являє собою методологічні засади всіх людинознавчих наук: філософії, педагогіки, психології, соціології та ін. До основних чинників, які суттєво впливають на зміни у вимогах до професійної компетентності, вчені відносять: зміни в суспільному житті й характері праці; вплив технологій; нове розуміння характеру навчальної діяльності; потребу в персоналізації та інноваціях; зростаючий міжнародний вимір життя і праці.

Аналіз наукових джерел свідчить, що професійна компетентність розглядається науковцями як певний рівень інтегрування знань, умінь, навичок, досвіду та особистих якостей менеджера освіти, який забезпечує ефективність та якість виконуваної ним професійної діяльності [1]. Український учений А. Фурман зауважує, що професіонал, крім знаннєво компетентнісного ресурсу як передумови ефективної діяльності, ще й віртуоз методу і стилю повсякденної праці, майстер відшукування оптимальних способів постановки та розв'язання професійних завдань і проблем, прикладний методолог, здатний мистецьки оперувати формами, методами, засобами та інструментами власної мисленнєвої діяльності [8]. Тому функціонально-діяльнісний підхід дозволяє представити професійну компетентність як єдність теоретичної та практичної готовності вчителя до здійснення його професійної діяльності. У цьому контексті методологічна культура вчителя розглядається вченими як найвищий рівень його професійної компетентності.

На нашу думку, компетентнісний підхід є одним з основних напрямів розвитку та становлення методологічної культури вчителя в системі сучасної шкільної освіти, оскільки характеризує його конкурентоспроможність як стійку особистісну властивість свідомо і творчо реалізувати професійну компетентність. Реалізація компетентнісного підходу в сучасній школі, на думку науковців, залежить від рівня розвитку освітнього середовища цих закладів. Поряд із методологічною, комунікативною, інформаційною, розумовою, соціальною, творчою компетентністю вчителя ми виокремлюємо ще і людинознавчу як суттєву складову його професійної діяльності. Основою людинознавчої компетентності педагога є: здатність до конструктивної діяльності, вміння працювати з людьми та добре розумітися у формальних і неформальних взаємовідносинах, уміння створювати позитивний морально-психологічний клімат у шкільному колективі, поважати людську особистість.

У культурологічному підході сама культура є важливим критерієм якості методологічної культури вчителя. В основу цього підходу покладено ідею культури духовного розвитку людини. Нові соціокультурні зміни в освіті зумовили важливість проблеми розвитку методологічної культури вчителя як особливої форми його наукового мислення, що проявляється у здатності творчо мислити, самостійно співставляти різні точки зору, грамотно та науково обґрунтовувати власну позицію, професійно відстоювати її. На думку вченого Г.П. Васяновича, компонентів структури культури стільки, скільки видів творчої діяльності особистості та створених нею цінностей. Саме завдяки цим ознакам у педагогічній науці виділяють педагогічну культуру та її важливу складову - методологічну культуру вчителя. У цьому контексті шкільна освіта є об'єктивним засобом спілкування різних поколінь і категорій освітян, а отже, сприяє формуванню поглядів на власний професійний досвід з огляду на суспільні вимоги до якості освіти, розвиток особистісних і ціннісних орієнтацій, необхідних як для кар'єрного зростання, так і для гармонізації інтелектуальних та духовних сил педагога.

Зі становленням у науці нової еволюційно-синергетичної парадигми пов'язаний синергетичний підхід у педагогіці, який передбачає аналіз педагогічних явищ із позиції методології синергетики. У нашому дослідженні ми дотримуємося точки зору більшості вчених [1; 5; 9], які вважають, що ідеї синергетики, зокрема поняття самоорганізації, ентропії як міри неорганізованості системи, допомагають зрозуміти неоднорідність, складність самоосвітніх процесів педагога, дають змогу виявити потенційні можливості особистості й забезпечити таким чином ефективний саморозвиток учителя. В системі шкільної освіти застосування ідей синергетики має на меті створення в освітньому середовищі умов вибору й надання кожному суб'єкту шансу індивідуального просування до успіху, стимулювання самостійності вибору та ухвалення відповідального рішення, забезпечення розвитку альтернативного та самостійного шляху.

На нашу думку, саме з позицій синергетики можна пояснити вплив особистісного фактора на розвиток методологічної культури педагога. Ми поділяємо погляди Н. Клокар, яка звертає увагу на те, що особливого значення в розвитку креативної особистості має застосування синергетичного підходу [4]. Для креативної особистості характерним є так зване дивергентне мислення, коли пошук іде одночасно в різних напрямах, не підпорядковуючись єдиній логіці. Завданням педагога в такому випадку стає спрямування навчального процесу на пошук якнайбільшої кількості варіантів розв'язання поставлених завдань, синергетичних основ розвитку професійної культури й відповідальності фахівця в сучасному відкритому суспільстві, що динамічно розвивається.

Ціннісний підхід при цьому є одним із пріоритетних, оскільки ціннісні характеристики професійної діяльності тісно взаємопов'язані з особливостями педагогічної діяльності, її соціальною роллю в суспільстві. В основу педагогічної аксіології покладено розуміння й ствердження цінності людського життя, виховання і навчання особистості, її ціннісних орієнтирів. Аксіологія як наука про цінності виступає важливою складовою нової освітньої парадигми. Зважаючи на це, цілком природним є застосування аксіологічного підходу до формування та розвитку методологічної культури вчителя, адже цінності педагога визначають цінності учнів, а відтак - і цінності суспільства. На думку науковців, пріоритетними в сучасному освітньому просторі мають стати цінності, які віддзеркалюють нові погляди на природу людини, її місце в світі, смисл життя, роль системи освіти та школи в розвитку особистості.

Основними критеріями сформованості методологічної культури є методологічні знання, дослідницькі вміння та особистісне ставлення вчителя до методологічної культури як нової педагогічної цінності [2]. Сюди ж варто віднести використання педагогом науково-педагогічних знань із метою вдосконалення своєї роботи, зокрема: володіння методами творчої діяльності та використання творчих методів у педагогічній практиці, наявність навичок самостійної науково-дослідної роботи; сформованість навичок роботи з науковою інформацією, основними способами її аналізу та систематизації; здатність застосовувати теоретичні знання у власній практичній діяльності.

Наукові джерела дають змогу виокремити такі важливі характеристики методологічної культури вчителя, як професійна надійність, самоефективність та здатність протистояти синдрому "професійного вигорання".

Поняття "професійна надійність" насамперед пов'язане із безпомилковим виконанням людиною покладених на неї професійних обов'язків. Із точки зору інженерної психології, "надійність" визначено як здатність виконувати потрібні функції із заданою точністю, в межах певного проміжку часу в конкретних умовах діяльності. Сучасні дослідники трактують це поняття ще й як якість людини, що характеризується здатністю безвідмовно виконувати діяльність упродовж певного терміну за певних умов, або як здатність зберігати потрібну якість у певних умовах упродовж певного часу [3]. Виходячи з нашого дослідження, поняття "професійна надійність" характеризує одну зі складових методологічної культури вчителя, що визначається його функціональною ефективністю. Наявність у педагога методологічної культури вважається головною ознакою його професійної надійності [2].

Теорія і практика сучасної шкільної освіти дає змогу виявити взаємозв'язок між професійною надійністю вчителя та його самоефективністю. Провідна ідея концепції самоефективності базується на вмінні людей усвідомлювати свої здібності та вибудовувати поведінку, яка б відповідала специфічним завданням чи ситуаціям. Отже, самоефективність являє собою важливу особистісну характеристику, що проявляється у власній компетентності, ефективності та вірі у власні можливості стосовно виконання поставлених педагогічних завдань.

Важливе значення відіграє самоефективність у період розвитку та становлення методологічної культури вчителя, адже віра у власну ефективність та компетентність полегшує адаптацію до нових педагогічних вимог, сприяє розкриттю здібностей та можливостей особистості, підвищує її мотивацію, допомагає уникнути синдрому "професійного вигорання". Однією з характерних ознак означеного синдрому є втрата вчителем внутрішньої мотивації до здійснення власної професійної діяльності, що характеризується відсутністю бажання творчо працювати, самовдосконалюватися та саморозвиватися. Основними причинами синдрому "професійного вигорання", на нашу думку, є відсутність або недостатній рівень методологічної культури вчителя, особливості педагогічної діяльності, невміння адаптуватися до швидкоплинних змін, невміння правильно приймати рішення у складних педагогічних ситуаціях. Тому саме розвиток методологічної культури вчителя є важливою умовою уникнення означеного синдрому.

У розвитку методологічної культури вчителя важливе значення належить ефективній системі самоосвіти вчителя. Аналіз теорії і педагогічної практики сучасної шкільної освіти дає змогу трактувати поняття "самоосвіта педагога" як безперервний процес його саморозвитку та самовдосконалення. Таким чином, самоосвіта педагога - це свідома діяльність учителя щодо вдосконалення власної професійної компетентності. Самоосвіту дослідники визначають як основну форму підвищення професійної компетентності вчителя [7]. Такий процес характеризується цілеспрямованістю, системністю та здатністю до саморозвитку та самореалізації. Види діяльності вчителя у процесі самоосвіти охоплюють не тільки професійно-діяльнісну, а й особистісно-професійну та емоційно-вольову сфери. Зокрема, йдеться про організацію власної розумової діяльності, позитивну спрямованість на інноваційні зміни, вміння виходити із кризових і складних педагогічних ситуацій.

Важливе значення в розвитку методологічної культури вчителя відіграє управлінська підсистема навчального закладу. Аналіз теорії і практики розвитку методологічної культури переконує, що лише цілеспрямованість та системність цього процесу дає позитивні результати.

Що ж спонукає вчителя до саморозвитку? Насамперед - це задоволення потреб в особистісному та професійному зростанні, причетність до прийняття важливих управлінських рішень, надання свободи вибору форм та методів навчально-виховної діяльності.

На нашу думку, основними стимулами, що мотивують учителя до саморозвитку та формування методологічної культури, є:

- забезпечення сприятливих і комфортних умов для здійснення педагогічної діяльності кожного вчителя зокрема і педагогічного колективу в цілому;

- створення ситуації успіху, підтримка ініціатив учителя;

- упровадження ефективної системи випереджувального навчання педагогічних працівників;

- оптимізація процесів самоосвіти (автодидактики) вчителя.

Крім того, до цього переліку можна віднести розширення сфери контактів між учасниками педагогічного процесу, вдосконалення системи внутрішкільної науково-методичної роботи, а також залучення вчителя до науково-дослідної та пошукової діяльності.

Сучасна психолого-педагогічна наука рекомендує систему управлінських дій, які допоможуть ефективно реалізувати функцію мотивації щодо розвитку методологічної культури вчителя, зокрема йдеться про врахування особистісних факторів педагога, знання його сильних та слабких сторін, орієнтацією на творчий потенціал, максимальне забезпечення всіх можливостей для самоактуалізації.

Розвиток методологічної культури вчителя ґрунтується на засадах нової парадигми професійного розвитку, що призводить до зміни форм і методів професійного зростання, урізноманітнення систем підвищення кваліфікації та збільшення значущості процесів самоосвіти. У контексті нашого дослідження неперервна освіта є важливою передумовою розвитку методологічної культури вчителя, що забезпечується засобами освітнього простору відкритого типу, спрямованого на задоволення професійних потреб і запитів. Виходячи з цього, забезпечення умов для постійного підвищення кваліфікації фахівців, безперервного розвитку потенціалу кожного спеціаліста, його інтелектуального та загальнокультурного рівня, отримання професійно необхідних знань та вмінь стають визначальними чинниками якості післядипломної освіти.

Розглянемо роль післядипломної освіти у процесах розвитку методологічної культури вчителя. Перш за все - це могутній чинник поглиблення професійного досвіду, взаємозбагачення спеціаліста новими перспективними знаннями, мотиватор творчого пошуку педагога. Післядипломна освіта забезпечує всебічний розвиток навчання і самоосвіти особистості з моменту одержання нею диплома про освіту і до кінця її життя, тобто охоплює найбільш тривалий та найпродуктивніший період життя.

На нашу думку, багатоаспектність функцій і завдань сучасної післядипломної освіти дає можливість не лише швидко реагувати на соціально- економічні й технологічні зміни в суспільстві, а й забезпечувати професійне зростання педагогів загальноосвітніх навчальних закладів через постійне оновлення напрямів, змісту та форм навчання. Безпосередній двосторонній зв'язок із практикою дозволяє швидше отримати освітній результат; контингент, що навчається і здатний критично оцінювати пропоновані інновації, може безпосередньо брати участь у їх апробації, розвитку й реалізації. Тому проблемним завданням післядипломної освіти стає розвиток методологічної культури вчителя.

Ураховуючи вищезазначене, можемо зробити висновок про пряму кореляцію між наявністю методологічної культури вчителя та успішністю його саморозвитку в професійній діяльності, що забезпечується взаємоузгодженістю процесів самоосвіти педагогів, рівнем розвитку освітнього простору навчального закладу та цілеспрямованістю дій післядипломної педагогічної освіти. Означений взаємозв'язок характеризується ефективністю процесу розвитку методологічної культури вчителів в усіх складових системи неперервної освіти, важливу роль в якому відіграє загальноосвітній навчальний заклад як середовище, що спонукає педагога до саморозвитку та самотворення. Зважаючи на те, що методологічна культура є основою професійної компетентності вчителя, система післядипломної освіти також здійснює організаційно-управлінський супровід його самонавчання та саморозвитку, сприяючи, таким чином, професійному зростанню. Перспективними для розвитку вітчизняної післядипломної педагогічної освіти вітчизняні науковці вважають підходи розвинених європейських країн, зокрема технологічні, рефлексивні та проектні концептуально-організаційні моделі навчання.

Список використаної літератури

1. Бех І. Д Компетентнісний підхід у сучасній освіті [Електронний ресурс] / І. Д. Бех. - Режим доступу: http//www.ipv.oig.ua/component/artide/8-b eh/56-2012-09-04-22-32-01 html. - Назва з екрана.

2. Дубасенюк О.А. Формування методологічної культури молодого дослідника у процесі його наукового становлення у сфері педагогіки / О.А. Дубасенюк // Професійна освіта: педагогіка і психологія / [за ред. Т Левовицького, І. Вільш, І. Зязюна, Н. Ничкало]. - Київ, 2009. - Вип. 11. - С. 67-74.

3. Кабанов П.Г. Вопросы совершенствования методологической культуры педагога / П.Г. Кабанов - Режим доступа: http\\www.asf.ru\Publ\monogr\ soderz.html. - Заглавие с экрана.

4. Клокар Н. І. Підвищення кваліфікації педагогічних працівників в умовах післядипломної освіти регіону на засадах диференційованого підходу: монографія / Н. І. Клокар. - Київ, 2010. - 528 с.

5. Олійник В.В. Проблеми та шляхи розвитку системи післядипломної педагогічної освіти України в сучасному полікультурному суспільстві / В.В. Олійник // Вища освіта України. - 2009. - №4. - С. 24-34.

6. Післядипломна освіта в умовах євроінтегра- ції: сутність, зміст, технології, готовність до змін: навчально-методичний посібник / Л.П. Пуховська, М.В. Артюшина, В.Г. Базелюк та ін.; за наук. ред. Л.П. Пуховської. - К. : Педагогічна думка, 2012. - 122 с.

7. Пометун О. Теорія та практика послідовної реалізації компетентнісного підходу в досвіді зарубіжних країн / О. Пометун // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи. - К. : К.І.С., 2004. - 112 с. - (Серія "Бібліотека з освітньої політики").

8. Фурман А.В. Методолог - професія майбутнього / А.В. Фурман // Психологія і суспільство. - 2016. - № 1. - С. 16-40.

9. Якухно І. І. Наукові основи інноваційного розвитку післядипломної педагогічної освіти: монографія / І. І. Якухно. - Житомир: Полісся, 2010. - 524 с.

10. Stoof A. The boundary approach of competence: a constructivist aid for understanding and using theconcept of competence / А. Stoof, R. Martens, J. Mer- rrenboer, T. Bastiaens // Human Resource Development Review. - 2002. - № 1. - P. 345-365.

Размещено на Allbest.ru