Розвиток комунікативних здібностей майбутніх учителів-філологів: психолого-педагогічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет»

Юлія Черепова

Анотація

У статті проаналізовано психолого-педагогічні дослідження сучасних учених із проблеми комунікативних здібностей особистості та комунікативних здібностей педагога, що обумовлено тенденціями гуманітарної політики та новими вимоги до мовленнєвої освіти, що визначається як основною функцією мови - бути засобом спілкування, пізнання, порозуміння, так й суспільним замовленням - сформувати соціально активну україномовну мовленнєву особистість. Спираючись на матеріали психолого-педагогічних джерел, автори надають визначення поняттям: «комунікативні здібності», «спілкування», «комунікативні якості особистості», «комунікативні знання», «комунікативні вміння», «комунікативні навички». Також у статті виокремлено низку підходів, як-от: психологічний, соціально-психологічний та психолого-педагогічний, на які доцільно спиратися в процесі науково-теоретичного аналізу комунікативних здібностей майбутніх учителів-філологів.

Ключові слова: комунікативні здібності; спілкування; комунікативні якості особистості; комунікативні знання; комунікативні вміння; комунікативні навички.

Аннотация

В статье проанализированы психолого-педагогические исследования современных ученых по проблеме коммуникативных способностей личности и коммуникативных способностей педагога, что обусловлено тенденциями гуманитарной политики и новыми требованиями к речевому образованию, что определяется как основной функцией языка - быть средством общения, познания, понимания, так и общественным заказом - сформировать социально активную украиноязычную речевую личность. Опираясь на материалы психолого-педагогических источников, авторы представляют значение понятий «коммуникативные способности», «общение», «коммуникативные качества личности», «коммуникативные знания», «коммуникативные умения», «коммуникативные навыки». Также в статье выделен ряд подходов: психологический, социально-психологический и психолого-педагогический, на которые целесообразно опираться в процессе научно-теоретического анализа коммуникативных способностей будущих учителей-филологов.

Ключевые слова: коммуникативные способности; общение; коммуникативные качества личности; коммуникативные знания; коммуникативные умения; коммуникативные навыки.

Abstract

In the article contemporary scientists' psychological and pedagogical researches on the issue of a personality's communicative skills and pedagogue's communicative abilities are analyzed; this issue is determined by the trends in humanitarian policy and new requirements for language education, which is defined as the main function of the language - being a means of communication, cognition, understanding, and public order - to form a socially active Ukrainian-speaking language identity. Based on the materials of psychological and pedagogical literary sources, the authors present the definition of the concepts “communicative abilities”, “communication”, “person's communicative qualities”, “communicative knowledge”, “communicative skills”, “communication attainments”.

It is reported that communication skills are the skills and attainments of communicating with people on whom their success depends. The teacher-philologists' communicative abilities is a complex of individual psychological features that ensure the teacher's ability to active and effective (optimal) communication, transmission and adequate perception of information, organization of interaction with students, their parents and teachers, correct understanding of themselves and their behavior, as well as understanding partners and their behavior, are necessary conditions for the successful fulfilment of professional activities.

The authors present a typology of communicative abilities. Scientists classify communicative abilities into: general and special; verbal and non-verbal; especially important and universally important; strategic and tactical.

In the article the following main approaches to determining the person's communicative abilities are revealed:

- a psychological approach, according to which communicative abilities are considered to be a system of person's individual, psychological and physiological resources which provides optimal communication between partners;

- social and psychological approach which determines communicative abilities as abilities to build interpersonal relationships that provide successful communication and psychological compatibility in various spheres of interaction. They are connected with person's different substructures and manifested in the subject's skills to enter social contacts;

- psychological and pedagogical approach according to which communicative abilities are identified as professional and personal component of a teacher's work. This approach means ability to organize interaction with children, to influence their development, to communicate with them and supervise their activities, to establish adequate relationships with all participants in the educational process.

Key words: communicative abilities; communication; person's communicative qualities; communicative knowledge; communicative skills.

Постановка проблеми в загальному вигляді. У сучасному динамічному українському суспільстві комунікація як найважливіший засіб обміну інформацією посідає особливе місце, еволюціонує від суто теоретичного наукового поняття, від ритуального складника суспільного життя до суттєвого соціального параметра й домінувального особистісного чинника. Сучасний етап розвитку вітчизняної системи вищої освіти, яка переживає кардинальні зміни, суттєво підвищує вимоги до рівня професіоналізму майбутніх фахівців. За цих обставин національна школа потребує педагога, здатного до використання інноваційних освітніх технологій, утвердження гуманізації та демократизації навчально- виховного процесу, застосування творчого підходу в розв'язанні педагогічних завдань, що, насамперед, вимагає відповідного розвитку комунікативних здібностей педагога. У зв'язку з цим дослідження проблеми психолого-педагогічних особливостей, що визначають розвиток комунікативних здібностей у майбутніх учителів-філологів, нині набуває особливого значення.

Концептуальні положення про сутність і розвиток особистості в процесі життєдіяльності ґрунтовно вивчали Г. Костюк, С. Максименко, С. Рубінштейн та ін. Загальнопсихологічні основи теорії здібностей особистості досліджували В. Дружинін, О. Леонтьєв, Б. Теплов та ін. Психологічні особливості педагогічного спілкування студіювали Я. Коломінський, Л. Орбан-Лембрик, М. Савчин та ін. Технології професійної підготовки вчителя у ВНЗ вивчали Л. Кондрашова, Н. Пов'якель, В. Рижов, Н. Чепелєва, Ю. Швалб, Т. Яценко та ін. Загальні принципи гуманістичної організації міжособистісної взаємодії в педагогічному процесі представлені в працях І. Беха, А. Бойко, М. Євтуха, І. Зязюна, В. Кан-Каліка, А. Мудрика, А. Мурашова, В. Сухомлинського, К. Ушинського та ін.

Формулювання цілей статті. Мета статті: вивчення та аналіз психолого-педагогічниї аспектів проблеми розвитку комунікативних здібностей у майбутніх учителів-філологів в освітньому процесі вищої школи.

Виклад основного матеріалу дослідження. У сучасному суспільстві особливо гостро постала проблема спілкування, що зумовлено загальним інтенсивним розвитком наук, які вивчають людину. Нині комунікативні здібності є предметом вивчення різних галузей психології, педагогіки, соціології, філософії та ін. Виокремлення можливих напрямів і шляхів удосконалення процесу спілкування, його оптимізації пов'язане із визначенням загальної структури комунікативних здібностей, їхніх основних складових як загального, так і специфічно-професійного характеру.

Психолог В. Дружинін зазначав, що здібності пов'язані із загальними сторонами функціювання психіки (комунікативною, регуляторною і пізнавальною), які виявляються не в конкретних діяльностях чи групах діяльностей, а в загальних формах зовнішньої активності (поведінки) людини [5]. комунікативний здібність особистість мовленнєвий

Пов'язуючи проблему здібностей із питанням про розвиток, видатний психолог С. Рубінштейн зазначав, що розвиток здібностей людини - це розвиток як такий, на відміну від накопичення знань і вмінь. Дослідник визнавав, з одного боку, що здібності не можуть бути просто насаджені ззовні, що в індивіда «повинні існувати передумови», внутрішні умови для їхнього органічного зростання і, з іншого боку, що вони не є наперед визначеними, поданими в готовому вигляді до і поза всяким розвитком. Тому теоретичною основою для вирішення питань теорії здібностей С. Рубінштейн уважав зв'язок зовнішніх і внутрішніх умов розвитку здібностей [12, с. 44].

Відомий сучасний український психолог С. Максименко зауважує, що формування здібностей особистості залежить від рівня культурно- історичного розвитку суспільства, від попиту, на який, передусім, впливає поділ праці. Це зумовлює диференціацію, спеціалізацію здібностей та професійної освіти людей [10].

Таким чином, згідно з розумінням поняття «здібності» в психології можна вважати, що: 1) ці властивості особистості формуються та виявляються безпосередньо в діяльності; 2) розвиваються та вдосконалюються в міжособистісних стосунках; 3) мають складну структуру, що охоплює як природні, так і соціальні чинники; 4) розвиток здібностей залежить від вимог суспільства. Ці положення є принциповими для формування конкретних підходів до психолого-педагогічної теорії комунікативних здібностей.

Теоретичний аналіз наукових праць дозволив визначити різні підходи до трактування поняття «комунікативні здібності». За Р. Нємовим, комунікативні здібності - це вміння і навички спілкування з людьми, від яких залежить його успішність [11]. А. Батаршев пояснює означені здібності як такі, що знаходять вияв у рівні реалізації трьох сторін спілкування (комунікативній, перцептивній, інтерактивній), і передбачають розвинений рівень соціально-психологічної адаптації індивіда, уміння психологічно впливати на навколишніх, переконувати їх і прихиляти до себе [1].

Отже, наявність різних підходів до трактувань поняття «комунікативні здібності» пов'язано з неоднозначністю у визначенні категорії «спілкування». У сучасній психолого-педагогічній науці сформульовано такі підходи у визначенні поняття «спілкування»: 1) як міжсуб'єктної взаємодії, у якій відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, уміннями і навичками, а також результатами діяльності, як однієї з необхідних і всезагальних умов формування і розвитку суспільства й особистості; 2) як особливої форми взаємодії людей, під час якої відбувається обмін інформацією, сприймання людьми одне одного; 3) як одного із видів людської діяльності; 4) як головної умови виживання людини, а також умови розвитку і становлення особистості.

Дослідники одностайно відзначають, що в спілкуванні водночас реалізуються міжособистісні та суспільні відносини людей, що дозволяє вести мову про єдність індивідуального і соціального в здійсненні процесу комунікації, визнати спілкування необхідною умовою існування людини в філогенезі та, разом із тим, одним із провідних факторів і ключових джерел її психічного розвитку в онтогенезі.

Ураховуючи особливу значущість взаємодії людей у колективі, низка дослідників особливо наголошує на міжособистісному аспекті спілкування, зокрема підкреслюючи, що воно складає внутрішній механізм життя колективу або соціальної групи. У процесі спілкування передається й засвоюється соціальний досвід, відбуваються зміни структури і сутності суб'єктів, що взаємодіють, формується вся різноманітність людських індивідуальностей, відбувається соціалізація особистості.

Сучасні науковці розробляють типологію комунікативних здібностей. Дослідники класифікують комунікативні здібності на: 1) загальні й спеціальні; 2) вербальні й невербальні; 3) спеціально-важливі й універсально-важливі; 4) стратегічні й тактичні.

Серед спеціальних комунікативних здібностей особливо виокремлюються педагогічні здібності до спілкування. Так, відомий педагог В. Кан-Калік, який багато уваги приділив дослідженню комунікативних властивостей учителя, писав, що педагогічна праця нараховує у своїй структурі більше, ніж 200 компонентів. Спілкування є чи не найскладнішою із її сторін, бо саме через нього здійснюється навчання і виховання школярів, і, основне, - вплив особистості вчителя на особистість учня [7]. Однією із найважливіших якостей педагога є вміння організовувати тривалу й ефективну взаємодію з учнями. Це вміння звичайно пов'язують із комунікативними здібностями вчителя.

Отже, у структурі комунікативних здібностей учені виокремлюють: внутрішні засоби діяльності, які використовуються при орієнтації в комунікативних ситуаціях (соціоперцептивна складова); виконавча частина комунікативної дії (операційна складова).

Розглядаючи комунікативні здібності особистості в традиціях психолінгвістичного підходу, О. Леонтьєв виокремив таку структуру: комплекс умінь швидко й адекватно орієнтуватись в умовах спілкування; уміння планувати мовленнєвий та змістовий аспекти комунікації; здатність знаходити відповідні засоби передачі змісту спілкування; уміння забезпечити зворотний зв'язок спілкування [8].

Важливими характеристиками комунікативних здібностей є комунікативні якості особистості. На думку Н. Волошиної, якості, що відображають ступінь сформованості комунікативних умінь, становлять периферію комунікативних здібностей, а властивості компонентів суб'єкта спілкування - його ядро. Компонентами ядра комунікативних здібностей авторка вважає: комунікативно-інформаційні здібності (контактність, спостережливість, експресивність та ін.), когнітивні (соціально- перцептивні, соціальний інтелект), емотивні (емпатійність, тактовність, ін.), конативні (оптимальний стиль спілкування), креативні (здатність до персоналізації) [4].

Суттєву сторону комунікативної структури особистості відображають ті її якості, у яких виражена поведінкова реакція цих особливостей під час реального міжособистісного спілкування. Серед основних комунікативних якостей індивіда можна виокремити ті, що позитивно впливають на процес взаємодії (товариськість, контактність, діалогічність, ініціативність), і ті, що справляють негативний вплив (інфантилізм, егоцентризм, егоїзм).

Комунікативні якості, характеризують особливості поведінки особистості в різних ситуаціях спілкування із значимими іншими, а також можливості її самореалізації в суспільстві. Базисом комунікативних якостей особистості вчені вважають комунікативні установки особистості, які забезпечують готовність формувати відносини в певному стилі і з певним типом партнерів, яким надається перевага.

Центральною характеристикою при розгляді комунікативних здібностей має стати комунікативне ядро особистості. Так, у поняття «комунікативного ядра» особистості, за О. Бодальовим, входить єдність відображення, ставлення і поведінки, що виявляється в контактах індивіда з іншими людьми і спільнотами. Основу комунікативного ядра, уважає дослідник, становлять:

1) усі форми знання (образи сприймання, пам'яті, уяви, поняття тощо) про людей чи спільноти, якими володіє індивід, і які актуалізуються в нього під час спілкування з цими людьми;

2) переживання, які виявляються в контактах з іншими людьми чи спільнотами;

3) усі види вербальної та невербальної поведінки [2].

Дослідження комунікативних здібностей дозволяє усвідомити складність їхньої структури, яка включає як соціальні, так і природні чинники. При вивченні психолого-педагогічної літератури ми виявили, що значне місце виділяється навичкам до спілкування та комунікативним якостям, проте йдеться не стільки про їх наявність, скільки про міру здатності до формування комунікативних умінь і навичок. Поряд із наведеним у складі комунікативних здібностей, як основні, виокремлено такі елементи: здібність до оптимізації міжособових стосунків, здатність до впливу на співрозмовників, здатність до регуляції власної поведінки та поведінки інших учасників взаємодії тощо. Особистісні якості включаються в структуру комунікативних здібностей здебільшого як передумова їх формування.

Педагогічна діяльність належить до комунікативно насичених професій, що передбачає справжню палітру не лише комунікативних здібностей, а й комунікативних умінь. Комунікативні вміння вчені трактують як уміння виражати просто та логічно свої думки, говорити впевнено, справляти максимально ефективний вплив на співрозмовників, спонукати їх до активної мовленнєвої взаємодії.

До найбільш значущих комунікативних умінь науковці відносять: уміння швидко та правильно орієнтуватися в мінливих умовах спілкування, планувати та адекватно здійснювати систему комунікації, зокрема її найважливішу ланку - мовленнєвий вплив; швидко і точно знаходити адекватні змісту акту спілкування комунікативні засоби, що відповідають одночасно і творчій індивідуальності педагога, і ситуації мовлення, а також індивідуальним особливостям об'єкта впливу (співрозмовника); постійно відчувати й підтримувати зворотний зв'язок у спілкуванні, уміння чітко й емоційно виражати свої думки і почуття, здатність до педагогічної імпровізації [6, с. 61 - 62].

За О. Леонтьєвим, до комунікативних умінь, необхідних для педагогічного спілкування, належать вольові якості, тобто вміння керувати своєю поведінкою; якості уваги (спостережливість, гнучкість мислення); уміння соціальної перцепції; уміння розуміти, а не лише бачити, тобто адекватно моделювати особистість співрозмовника, його психічний стан за зовнішніми ознаками; уміння подавати себе в спілкуванні; уміння оптимально будувати своє мовлення в психологічному плані; уміння вербального та невербального контакту; «гностичні» вміння, пов'язані з усвідомленням, систематизацією та перенесенням інформації [9, с. 34].

Отже, комунікативні вміння передбачають оволодіння вчителем системою психічних і практичних операцій цілеспрямованої взаємодії з учнями в найрізноманітніших умовах життєдіяльності. Процес реалізації комунікативних умінь пов'язаний із моделюванням, установленням, регулюванням та перебудовою стосунків з учнями відповідно до потреб їхнього розвитку; орієнтирами та внутрішніми регуляторами в повсякденній практичній комунікативній діяльності виступають для вчителя професійні, етичні та лінгвістичні норми.

Ґрунтовне дослідження таких понять, як «комунікативні знання», «комунікативні вміння», «комунікативні навички» здійснила вітчизняна вчена Н. Волкова. За її формулюванням, комунікативні знання - узагальнений досвід людства в комунікативній діяльності, відображення у свідомості людей комунікативних ситуацій в їхніх причинно-наслідкових зв'язках і відношеннях; комунікативні навички - автоматизовані компоненти свідомих дій, які сприяють швидкому та точному відображенню комунікативних ситуацій і визначають успішність сприйняття, розуміння об'єктивного світу й адекватність впливу на нього в процесі педагогічної комунікації; комунікативні вміння - комплекс комунікативних дій, які засновані на високій теоретичній і практичній підготовленості особистості й дозволяють творчо використовувати комунікативні знання і навички для повного, точного відображення та перетворення дійсності [3, с. 424].

Підсумовуючи, варто виокремити такі основні підходи у визначенні комунікативних здібностей особистості: 1) психологічний, згідно з яким комунікативні здібності розглядаються як система індивідуально- психологічних і фізіологічних ресурсів особистості, що забезпечують оптимальність спілкування між партнерами; 2) соціально-психологічний, що трактує комунікативні здібності як здібності до побудови таких міжособистісних стосунків, які забезпечують успішність у спілкуванні і психологічну сумісність у різних сферах взаємодії. Вони пов'язані з різними підструктурами особистості й виявляються в навичках суб'єкта вступати в соціальні контакти; 3) психолого-педагогічний, відповідно до якого комунікативні здібності визначено як професійно-особистісний компонент роботи вчителя, що полягає в здатності організовувати взаємодію з дітьми, впливати на їхній особистісний розвиток, спілкуватися з ними й керувати їхньою діяльністю, встановлювати адекватні взаємовідносини з усіма учасниками педагогічного процесу.

Висновки

Отже, комунікативні здібності вчителя-філолога - це комплекс індивідуально-психологічних особливостей, що забезпечують здатність педагога до активного й ефективного (оптимального) спілкування, передачі та адекватного сприймання інформації, організації взаємодії з учнями, їхніми батьками та вчителями, правильного розуміння як себе та своєї поведінки, так і розуміння партнерів та їхньої поведінки, що є необхідними умовами успішного здійснення професійної діяльності.

Комунікативні здібності, як провідна структура особистості, формуються і виявляються безпосередньо в самому процесі спілкування, розвиваються і вдосконалюються в міжособистісних стосунках, і є як умовою спілкування, так і його результатом. Комунікативні здібності не є сталим утворенням, вони є динамічною системою, яка, за наявності сприятливих індивідуально-особистісних та соціальних передумов, піддається розвитку й моделюванню.

Список використаних джерел

1. Батаршев А. В. Психодиагностика способности к общению, или как определить организаторские и коммуникативные свойства личности / А. В. Батаршев. - М. : ВЛАДОС, 1999. - 176 с.

2. Бодалев А. А. О коммуникативном ядре личности / А. А. Бодалев // Советская педагогика. - 1990. - № 5. - С. 77-81.

3. Волкова Н. П. Педагогіка / Н. П. Волкова. - К. : Академія, 2001. - 575 с.

4. Волошина Н. В. Особенности коммуникативных способностей личности / Н. В. Волошина // Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія : Матеріали методичного семінару АПН України, 12 листопада 1998 р. - К. : Гнозис, 1998. - С.301-305.

5. Дружинин В. Н. Психология общих способностей / В. Н. Дружинин. - М. : Издательский центр «Академия», 1996. - 224 с.

6. Кан-Калик В. А. Основы профессионального педагогического общения / В. А. Кан-Калик. - Грозный : Чечено-Ингушский государственный университет им. Л. Н. Толстого, 1979. - 138 с.

7. Кан-Калик В. А. Учителю о педагогическом общении: Кн. для учителя / В. А. Кан-Калик. - М. : Просвещение, 1987. - 136 с.

8. Леонтьев А. А. Педагогическое общение / А. А. Леонтьев. - М. : Знание, 1979. - 47 с.

9. Леонтьев А. А. Психология общения / А. А. Леонтьев. - Тарту : Изд-во Тарт. ун-та, 1974. - 220 с.

10. Максименко С. Д. Общая психология / С. Д. Максименко. - М. : «Рефл- бук», К. : «Ваклер», 1999. - 528 с.

11. Немов Р. С. Психология : учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений / Р. С. Немов. - М. : ВЛАДОС, 1999. - Кн. 2: Психология образования. - 608 с.

12. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. - СП : Питер, 1999. - 720 с.

Размещено на Allbest.ru