Соціально-психологічні аспекти захисту прав людей з особливими освітніми потребами в умовах інтеграції до європейського освітнього простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-психологічні аспекти захисту прав людей з особливими освітніми потребами в умовах інтеграції до європейського освітнього простору

Гуманізація суспільства в усьому світі вимагає відповідного ставлення і до людей з особливими потребами, до їхньої соціальної адаптації до умов повсякденного життя, так і до отримання належної освіти та працевлаштування. Світове співтовариство правовими документами надало можливість людям з особливими потребами отримувати всі рівні освіти - від початкової до вищої в продовж усього їхнього життя з виключенням таких осіб у відповідне загальне освітнє середовище без дискримінації їх прав нарівні з іншими людьми.

Теоретико-методологічні проблеми інклюзивної освіти розглянуті в роботах як вітчизняних (А. Агабабян, М. Білера, Л. Даниленко, Т. Ілляшенко, І. Калініченко, В. Кириленко, О. Кобзар, Колупаєва, К. Кольченко, В. Кулєш, С. Литовченко, Ю. Найда, Г. Нікуліна, А. Обухівська, П. Придатченко, Н. Софій, П. Таланчук, Г. Уманець, О. Фудорова, М. Чайковський, В. Чижик), так зарубіжних (Ф. Амстронг, Б. Барбер, Г. Беккер, Н. Борисова, Ф. Кросбі) вчених.

Мета статті. Метою даної статті є дослідження стану соціально-психологічних аспектів розробки проблеми захисту прав людей з особливими освітніми потребами в Україні як важливої складової інтеграції до Європейського освітнього простору.

Результати дослідження. Загалом міжнародний досвід вирішення проблеми людей із фізичними вадами пройшов довгий тернистий шлях від відокремлення таких людей від суспільства до їхнього включення в нього. Протягом цього часу в світі існувало три моделі ставлення до інвалідів: медична модель, модель нормалізації та соціальна модель [3].

Медична модель (сегрегація) - початок ХХ століття - середина 60 років ХХ століття. Ця модель припускає, що людина з проблемами розвитку - хвора людина, яка потребує довготривалого догляду і лікування, що найкращим чином може здійснюватись у спеціальних закладах.

Модель нормалізації (інтеграція) - ХХ століття середина 60-х років - середина 80-х років. Ця модель у період 60-х років визначала політику у ставленні до дітей з особливостями психофізичного розвитку. В цей період стає нормою процес інтеграції дітей з особливостями розвитку в середовище звичайних однолітків. Інтеграція в цьому контексті розглядається як процес асиміляції, що вимагає від людини прийняття норм, характерних для домінуючої культури. Людина має бути «готовою» до прийняття в суспільство. В основі поняття «нормалізації» лежать такі положення: дитина з особливостями розвитку - людина, яка розвивається, здатна освоювати різні види діяльності; суспільство має визнавати це і забезпечувати умови життя, максимально наближені до загально прийнятої норми.

Соціальна модель (залучення, інклюзія) - ХХ століття, середина 80-х років - теперішній час. В основі соціальної моделі лежить положення: людина не зобов'язана бути «готовою» для того, щоб брати участь у житті суспільства, вчитися у школі, працювати. Соціальна модель спрямована на зміни в суспільстві таким чином, щоб воно забезпечувало рівну участь своїх громадян у здійсненні їхніх прав і надавало їм таку можливість.

Так М. Білера зазначає, що „процеси гуманізації суспільного життя потребують подальшого розв'язання благородного завдання - віднайти способи підвищення “цінності життя”, збільшити ефективність засобів соціальної інтеграції, адаптації, реабілітації неповносправних, забезпечити їхню активну участь у житті нарівні зі здоровими людьми” [1, с. 50].

У психологічній науці домінує переконання, що людина залишається лише тоді людиною, якщо задовольняються її основні потреби. Піраміду загальнолюдських потреб розробив та впровадив у психологічну науку Абрахам Маслоу ще в минулому сторіччі [5]. Першою ланкою в його піраміді стоїть задоволення фізіологічних потреб людини, як біологічного організму, які потрібні для елементарного виживання (дихання, їжа, вода, сон). Наступною, більш вищою ланкою піраміди потреб є потреби в безпеці, які включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек з боку навколишнього світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби будуть задовольнятися в майбутньому. Соціальні потреби (потреби в приналежності, дружбі, любові) включають почуття приналежності до чого-небудь або кого-небудь, підтримки. Трохи вище в піраміді потреб стоять потреби в гідності та повазі, які включають потреби в особистих досягненнях, компетентності, повазі з боку оточення, визнанні. Найвищою ланкою в піраміді потреб Абрахама Маслову є потреби в самовираженні, самореалізації - потреби в реалізації своїх потенційних можливостей і зростанні як особистості. При втраті вищезгаданих ланок таке прагнення у людини зникає.

Якщо найнижчі потреби у людей з особливими потребами ще якось задовольняються, то самореалізація або самоактуалізація - не завжди. А вона бере початок, з того моменту і коли дитина починає пізнавати світ, вивчає літери, вчиться писати, бере приклад із батьків тощо. Кожна людина прагне реалізуватися в житті, стаючи дорослою, самостійно долаючи кроки, йде до своєї мети. Особливо це стосується дітей з особливими потребами, які з певних причин не завжди отримують те, що отримує здорова і повноцінна людина. Це пов'язано з різними причинами: неправильне виховання й відсутність особливого ставлення до такої дитини, в т.ч. насильство в сім'ї, негативне ставлення однолітків, стреси, поразки та розчарування в людях, образи, внутрішні комплекси, стигматизація тощо. Тому дуже важливо, щоб така дитина менше всього відчувала такі „загрози”, які можуть оточити ще юну, ще несформовану психіку.

Дорослі люди з особливими потребами також мають свої труднощі під час самореалізації, адже вони прагнуть знайти своє місце у житті, реалізувати свої здібності, таланти, професійно самовизначитись. „Інвалідам” це зробити складніше, ніж звичайним людям, тому слід розглянути внутрішні та зовнішні механізми підтримки „інвалідів” у їх самореалізації. Так до зовнішніх належать такі: 1) сприятливий психологічний клімат у сім'ї; 2) створення культурної системи у суспільстві; 3) підтримка з боку держави у професійній та творчій самореалізації; 4) соціальна профілактика й контроль негативного ставлення до людей з обмеженими можливостями; 5) забезпечення державою рівних прав та можливостей, тобто стирання меж між „здоровими” і людьми з особливими потребами та ін. До внутрішніх належать: 1) позитивне самосприйняття і самоставлення; 2) активна життєва позиція; 3) чітка ідентичність та індивідуалізація; 4) відповідальність, свобода й сильна воля; 5) віра в себе і позитивна оцінка своїх можливостей та ін.

Саме на це і розраховане інклюзивне навчання (від англ. inclusion - включення) - навчання учнів чи студентів із особливими потребами шляхом включення їх у загальне освітнє середовище. В багатьох міжнародних правових актах закріплено права таких людей: Всесвітня декларація ООН про права людини (1948), Декларація про права дитини (1959), Декларація про права розумово відсталих осіб (1971), Декларація ООН про права інвалідів (1975), Конвенція і Рекомендації про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів (1983), Конвенція ООН про права дитини (1989), Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів (1993), Саламанська декларація про принципи, політику та практичну діяльність у сфері освіти осіб з особливими потребами (1994), Дакарська декларація (2000), Конвенція ООН про права людей з інвалідністю (2006, Нью-Йорк), яка стала відправним документом для законодавчого закріплення інклюзивної політики та практики на державному рівні й ін.

В Україні також законодавчо закріплено якісно новий статус людей з особливими потребами, що зафіксовано у законах України „Про освіту” (1991), „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (1991), „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” (2000), „Про охорону дитинства” (2001), „Про соціальні послуги” (2003), „Про реабілітацію інвалідів в Україні” (2005), в яких передбачено надання інклюзивних освітніх, медичних, соціальних послуг особам з обмеженими можливостями здоров'я, зокрема дітям з особливими освітніми потребами [4].

В нашій країні Конвенція ООН про права людей з інвалідністю була ратифікована Верховною Радою України 16 грудня 2009 року. Конвенція ООН про права інвалідів і Факультативний протокол до неї (затверджені 13 грудня 2006 року в м. Нью-Йорку) стали одним із найвизначнішим міжнародним документом у сфері захисту прав людей з інвалідністю, який закріпив проголошені Організацією Об'єднаних Націй у Загальній декларації прав людини та в Міжнародних пактах про права людини права людей з інвалідністю та конкретизував їх, у тому числі й права дітей-інвалідів. У преамбулі цього документа зазначено, що „інвалідність - це поняття, яке еволюціонує, і що інвалідність є результатом взаємодії, яка відбувається між людьми, які мають порушення здоров'я, і відносницькими та середовищними бар'єрами і яка заважає їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими”, а також, що „інваліди продовжують натрапляти на бар'єри на шляху до їхньої участі в житті суспільства як повноправних членів і з порушенням їхніх прав людини в усіх частинах світу”.

Особливої уваги заслуговує Стаття 24 „Освіта”, де зазначається, що „держави-учасниці визнають право інвалідів на освіту. Для цілей реалізації цього права без дискримінації й на підставі рівності можливостей держави-учасниці забезпечують інклюзивну освіту на всіх рівнях протягом усього життя”, а також, що «держави-учасниці забезпечують, щоб інваліди не виключалися через інвалідність із системи загальної освіти, а діти-інваліди - із системи безплатної та обов'язкової початкової або середньої освіти; забезпечення розумного пристосування, що враховує індивідуальні потреби; отримання всередині системи загальної освіти необхідної підтримки для полегшення ефективного навчання; доступ до загальної середньої освіти, професійного навчання, освіти для дорослих і навчання протягом усього життя без дискримінації та нарівні з іншими”.

Ще в 2001 р. наказом Міністерства освіти і науки України було започатковано Всеукраїнський науково-педагогічний експеримент «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах» а з 2008 р. розпочато новий науково-педагогічний експеримент „Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, шляхом запровадження їх інклюзивного навчання”, який тривав до кінця 2013 р. Відомий також наказ Міністерства освіти і науки України № 912 від 01.10.2010 р. „Концепція розвитку інклюзивної освіти”, який повинен виконувати такі основні завдання:

1) вдосконалення нормативно-правового, науково-методичного, фінансово-економічного забезпечення, орієнтованого на впровадження інклюзивного навчання;

2) запровадження інноваційних освітніх технологій у контексті форм інклюзивного підходу та моделей надання спеціальних освітніх послуг для дітей з особливими освітніми потребами, в тому числі з інвалідністю;

3) формування освітньо-розвивального середовища для дітей з особливими освітніми потребами шляхом забезпечення психолого-педагогічного, медико-соціального супроводу;

4) впровадження інклюзивної моделі навчання у загальноосвітніх навчальних закладах з урахуванням потреби суспільства;

5) забезпечення доступу до соціального середовища та навчальних приміщень, розроблення та використання спеціального навчально-дидактичного забезпечення, реабілітаційних засобів навчання;

6) вдосконалення системи підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів, які працюють в умовах інклюзивного навчання;

7) залучення батьків дітей з особливими освітніми потребами до участі у навчально-реабілітаційному процесі з метою підвищення його ефективності.

Після Революції гідності 2014 р. та в умовах інтеграції до Європейського освітнього простору з урахуванням європейських цінностей, які ґрунтуються на повазі людської гідності, прав та свобод кожної особистості, інклюзивна освіта в Україні набула широких масштабів. Так, вийшов наказ МОН від 31.12.2015 р. № 1436 „Про затвердження Плану заходів щодо забезпечення права на освіту дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітньому просторі”. При Міністерстві освіти і науки України було створено Відділ освіти дітей з особливими потребами, діяльність якого спрямована на реалізацію Законів України, Указів Президента України щодо забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітей з особливими освітніми потребами, запровадження інклюзивного навчання, вдосконалення нормативно-методичного забезпечення освіти дітей з особливими потребами, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Таким чином соціально-психологічний захист прав людей з особливими освітніми потребами в Україні реалізується на належному рівні. На даний час, за даними МОН, в Україні функціонує: 334 - спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів, у тому числі для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, де здобувають освіту та реабілітацію 38962 учні. У загальноосвітніх навчальних закладах в інклюзивних класах навчається 2720 учнів з особливими освітніми потребами, в спеціальних класах - 5265 учнів. Чимало осіб з особливим потребами здобувають вищу освіту, зокрема в різних підрозділах Університету „Україна”.

інвалід освіта психологічний право

Список використаної літератури

1. Білера М. Проблеми освіти та реабілітації осіб з інвалідністю у вищих навчальних закладах / М. Білера // Молодіжний науковий вісник : Фізичне виховання і спорт / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки; [редкол.: І.Я. Коцан та ін.]. - Луцьк, 2013. - Вип. 9. - С. 49 - 53.

2. Інклюзивна освіта: Особливій дитині - особлива увага / Г.М. Уманець, О.В. Кобзар, В.О. Кулєш. - Донецьк: Витоки, 2010. - 135 с.

3. Концептуальні аспекти інклюзивної освіти / Інклюзивна школа: особливості організації та управління: Навчально-методичний посібник / Кол.: авторів: Колупаєва А.А., Найда Ю.М., Софій Н.З. та ін.; за заг. ред. Даниленко Л.І. - К.: 2007. - 128 с.

4. Освіта людей з особливими потребами: нормативно-правовий аспект / А.О. Агабабян. // Державне будівництво. - 2013. - № 1. - С. 1-12.

5. Теории личности / Л. Хьелл, Д. Зиглер. - СПб. : Питер, 2003. - 608 с.

Размещено на Allbest.ru