Основні форми і види мовленнєвих порушень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Факультет педагогічної освіти

Кафедра початкової та дошкільної освіти

Реферат

На тему: «Основні форми і види мовленнєвих порушень»

Підготувала:

студентка групи ФПД - 32

Герасимович Софія

Львів - 2016

Зміст

Вступ

1. Порушення усного мовлення

2. Порушення писемного мовлення

3. Психолого-педагогічна класифікація мовленнєвих порушень

Список використаних джерел

Вступ

Порушення мовлення -- це термін для позначення відхилень від мовленнєвої норми, прийнятої в мовному середовищі, що частково або повністю перешкоджають мовленнєвому спілкуванню, обмежують можливості пізнавального розвитку та соціокультурної адаптації.

До недоліків розвитку мовлення належать відхилення від нормального формування мовних засобів спілкування. До складу поняття "недоліки мовленнєвого розвитку" входять не тільки недоліки усного мовлення, а й, як правило, порушення писемного мовлення.

Практичне розв'язання проблеми подолання мовленнєвого недорозвинення у дітей визначається розумінням співвідношення мови і мовлення. У сучасних психологічних і лінгвістичних дослідженнях спостерігаються суттєві відмінності цих понять.

Мова -- це, насамперед, система об'єктивно наявних, суспільно зумовлених зпаків, що співвідносять понятійний зміст і типове звучання, а також система правил їх використання і поєднання. Будь-яка особа оволодіває мовою, її фонетикою, словниковим фондом, граматичною будовою, навчається говорити, писати тощо. Процес оволодіння мовою впливає на всі аспекти психіки людини, є умовою формування її свідомості.

Мовлення -- це мова в дії, тобто мовлення -- психофізіологічний процес реалізації мови.

При відхиленнях мовленнєвого розвитку від норми монологічне мовлення порушується більше, ніж діалогічне. Недорозвинення усного мовлення зазвичай зумовлює порушення письма різного ступеня тяжкості.

В онтогенезі внутрішнє (імпресивне) мовлення формується у дитини на основі зовнішнього (експресивного) і є одним із основних механізмів мислення.

За допомогою внутрішнього мовлення відбувається процес перетворення думки у мовлення і підготовка мовленнєвого висловлювання. Така підготовка має декілька етапів. Висхідним для кожного мовленнєвого висловлювання є мотив або задум, який відомий тому, хто говорить, у загальних ознаках. Потім у процесі перетворення думки у висловлювання починається стадія внутрішнього мовлення, що характеризується семантичними уявленнями. Далі з великої кількості потенційних смислових (змістовних) зв'язків виокремлюються найнеобхідніші й здійснюється вибір відповідних синтаксичних структур.

1. Порушення усного мовлення

порушення мовлення недорозвинення

Відомо, що порушення мовлення мають різнобічний характер залежно від їх ступеня, локалізації функції та ступеня її ураження, від виразності вторинних відхилень, що виникають під дією провідної вади.

Оскільки мовленнєві порушення тривалий час залишалися предметом вивчення дисциплін медико-біологічного циклу, найбільшого поширення набула клініко-педагогічна класифікація мовленнєвих порушень (М.Хватцев, Ф.Рау, О.Правдіна, С.Ляпідевський, Б.Гріишпуи). В основу клінічної класифікації покладено вивчення причин (етіології) і патологічних проявів (патогенезу) мовленнєвої недостатності. Виділяють різні форми (види) мовленнєвої патології, кожна з яких має свою етіологію патогенез, симптоматику і динаміку прояву.

Розлади фонаційного оформлення:

- афонія, дисфонія відсутність або порушення голосу;

- брадилалія - патологічно уповільнений темп мовлення;

(від грецької bradis -- повільний і латинської lalia -- мова) -- патологічно повільний темп мови. (Синонім -- брадифразія.) Виявляється у повільній артикуляції, яка зумовлена порушенням мовних центрів у корі головного мозку. За своєю природою може бути органічною або функціональною.

- тахілалія - Патологічно пришвидшений темп мовлення;

(від грецької tachis -- швидкий, латинської lalia -- мова) -- патологічно прискорений темп мови. Характеризується прискореною артикуляцією. За своєю природою є центрально обумовленою, органічною або функціональною. При уповільненому темпі мова здається розтягнутою, в'ялою, монотонною, при прискореному темпі - поспішливою, стрімкою, напористою. Прискорення мови може супроводжуватись аграматизмами. Це явище іноді виділяють як самостійне порушення -- батаризм (від французького battre--бити), парафразія. Якщо патологічно прискорена мова супроводжується необґрунтованими паузами, зупинками, вона позначається терміном пол-терн. Брадилалія і тахилалія об'єднуються під загальною назвою -- порушення темпу мови. Наслідком порушення темпу мови є порушення плавності мовного процесу, ритму та мелодійно-інтонаційної виразності.

- заїкання - порушення темпоритмічної організації мовлення, зумовлене судомним станом м'язів мовленнєвого апарату;

Заїкання є центрально обумовленим, має органічну або функціональну природу, найчастіше виникає в процесі мовного розвитку дитини в період переходу до фразової мови і пов'язане з різкою емоційно негативною реакцією дитини на зовнішній подразник. Найсприятливішим ґрунтом для виникнення заїкання є недостатня стійкість нервової системи дитини, інколи пов'язана з органічними ураженнями мозку. Причиною порушення плавності мови (зупинок в її плинності) при заїканні є судороги різних частин периферичного мовного апарата -- дихального, голосового або артикуляційного. Такі судороги виникають на початку проголошення слова або фрази. Заїкання, яке супроводжується іншими інтелектуальними або мовними дефектами; як правило, не призводить до порушення смислової сторони мови, однак нерідко пов'язане з побоюванням висловлювання, а також з деякими відхиленнями в характері дитини -- підвищеною збудливістю або, навпаки, апатичністю, млявістю.

- дислалія - порушення вимовної сторони мовлення за нормального слуху і збереженої інервації мовленнєвого апарату; (від грецької dis -- префікс, який означає розлад, латинської lаlіа -- мова)--порушення звуковимовляння при нормальному слуху і збереженій іннервації мовного апарата. Виявляється вона у неправильному звуковому (фонемному) оформленні мови: спотвореному вимовлянні звуків, заміні звуків або їх змішуванні. Дефект може бути зумовлений тим, що у дитини неповністю або неправильно сформувалася артикуляторна база (набір артикуляційних позицій, необхідних для вимовляння звуків). Розрізняють механічну дислалію, яка пов'язана з анатомічними дефектами артикуляторного апарату, та функціональну, причини якої полягають у несприятливих умовах розвитку мови або в порушеннях фонематичного слуху.

-ринолалія - порушення тембру голосу і звуковимови, зумовлене анатомо-фізіологічними вадами мовленнєвого апарату, (від грецької rhinos -- ніс, латинською lalia -- мова) -- порушення тембру голосу та звуковимовляння, які зумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарата. (Синоніми -- гугнявість, палатолалія.) Проявляється в патологічній зміні тембру голосу та спотвореному звуковимовлянні внаслідок порушення нормальної участі носової порожнини (носового резонатора) у голосотворенні. Через щілину в м'якому і твердому піднебінні повітряний струмінь при звукоутворенні проходить не тільки через рот, а й через носову порожнину. В цьому випадку всі звуки мови стають назалізованими (носовими), мова малозрозумілою, монотонною. Таку форму ринолалії називають відкритою, на відміну від закритої, яка проявляється при порушенні нормальної прохідності носової порожнини при аденоїдах, пухлинах носоглотки, викривленнях носової перегородки, хронічних, запалювальних процесах носоглотки. При закритій ринолалії носовий резонатор повністю або частково виключається із процесу звукоутворення і голос у цьому випадку позбавляється ряду обертонів, звучить глухо, спотворюються носові звуки «м» і «н».

- дизартрія - порушення вимовної сторони мовлення, зумовлене недостатньою інервацією мовленнєвого апарату. Порушення структурно-семантичного оформлення висловлювання; (від грецької dis -- префікс, який означає розлад, агthon -- сполучати) -- порушення вимовляльної сторони мови, зумовлене органічною недостатністю іннервації мовного апарата. (Синоніми -- косномовність, невиразна мова). При дизартрії спостерігається несформованість усіх ланок механізму звуковимовляння, наслідком чого є голосові та артикуляційно-фонетичні дефекти. При тяжкому ступені дизартрії (анартрії) цілковито відсутня звуковимовляльна сторона мови. В легких випадках, коли дефект переважно виявляється в артикуляційно-фонетичних порушеннях, мова йде про стерту форму дизартрії. У цьому випадку її слід відрізняти від дислалії (це може зробити тільки спеціаліст-логопед).

Дизартрія є наслідком ураження центральної нервової системи при дитячому церебральному паралічу, проте може виникнути й на будь-якому етапі розвитку дитини як результат нейроінфекції та інших захворювань мозку.

- алалія - відсутність або недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку; (від грецької а -- частка, що означає заперечення, латинської lаlіа -- мова) -- відсутність або недорозвиненість мови внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини. (Синоніми -- дисфазія, рання дитяча афазія, афазія розвитку, слухонімота.) Це один із найскладніших дефектів мови, при якому ушкоджені операції відбору та програмування на всіх етапах сприймання та відтворення мовного висловлювання. При цьому система мовних засобів (фонематичних, граматичних, лексичних) не формується. Порушується управління мовленнєвими рухами, що відбивається на відтворенні звуків і складів. Алалія виникає при ураженнях мовних зон великих півкуль головного мозку (центр Брока і центр Верніке).

- афазія - (від грецької а -- заперечення і латинської lаlіа -- мова) -- цілковита або часткова втрата раніше сформованої мови, пов'язана з локальними ураженнями головного мозку: судинними порушеннями, запальними процесами, черепно-мозковими травмами. (Синоніми -- розпад, втрата мови). Як правило, до афазії відносять мовне порушення, якщо воно відбулося після трирічного віку. На відміну від афазії дорослих виділяється дитяча, або рання, афазія.

Розрізняють моторну і сенсорну форми алалій і афазій.

При моторній формі внаслідок органічного ураження мовнорухового мозкового центра втрачається або різко порушується здатність говорити, але значною мірою зберігається здатність до розуміння мови інших. При сенсорній формі алалії або афазії характерне різко виражене порушення розуміння мови, тому що у цих випадках виявляється органічне ураження переважно сенсорних (сприймальних, чуттєвих) центрів мови. Найважчі випадки системних мовних порушень пов'язані зі сполученням моторної і сенсорної форм алалії і афазії.

2. Порушення писемного мовлення

Порушення писемної мови можна поділити на дві групи залежно від того, який вид її порушено -- продуктивний (порушення самого акту письма) або рецептивний (розлади читання).

Дислексія (алексія) - часткове (повне) порушення процесів читання (від грецької dis -- префікс, який означає розлад, і lego -- читаю) --порушення читання, пов'язане з ураженням або недорозвиненням деяких ділянок кори головного мозку. Виявляється в утрудненні при розпізнаванні букв, при злитті їх у склади і складів у слова, що призводить до уповільненого, часто відгадувального характеру читання, до неправильного відтворення звукової форми слова, неправильного розуміння навіть найпростішого тексту. Тяжкий ступінь цього порушення являє собою алексію -- повну нездатність до оволодіння читанням.

Дисграфія (аграфія) - часткове (повне) специфічне порушення процесів письма. (від грецької dis -- префікс, який означає розлад, і grapho -- пишу) -- часткові специфічні розлади процесу письма. Проявляються в нестійких оптико-просторових образах букв, у перекрученнях звуко-складового наповнення слова і структури речення. В основі дисграфії у дітей лежить недорозвиненість усної мови (крім оптичної форми), зокрема неповноцінність фонематичного слуху, і недоліки вимовляння, які перешкоджають оволодінню фонетичним (звуковим) складом слова. Найскладніший ступінь цього порушення -- аграфія -- являє собою повну нездатність до оволодіння навичками письма.

3. Психолого-педагогічна класифікація

Для цієї класифікації притаманне поєднання психолого- лінгвістнчннх і клінічних критеріїв.

Відповідно до особливостей порушення для кожної форми нині розроблено специфічні методи і прийоми корекційно-логопедичної роботи.

Як основу для комплектування спеціальних логопедичних закладів і вибору фронтальних методів впливу широко використовують психолого-педагогічну класифікацію мовленнєвих порушень. Вона розроблена Р. Левіною і ґрунтується на виділенні насамперед тих ознак мовленнєвої недостатності, які важливі для здійснення єдиного педагогічного підходу до навчання і виховання.

На основі психолінгвістичних критеріїв - порушення мовних засобів спілкування і порушення в застосуванні засобів спілкування в процесі мовленнєвої комунікації - вади мовлення поділяють на дві групи.

До першої групи належать такі порушення: фонетичне недорозвинення; фонетико-фонематичне недорозвинення; загальне недорозвинення мовлення.

До другої групи відносяться заїкання, за якого основою вади є порушення комунікативної функції мовлення за збереженості мовних засобів спілкування.

Психолого-педагогічна класифікація відкрила широкі можливості для впровадження в логопедичну практику науково обгрунтованих фронтальних методів корекційного впливу на порушене мовлення й інші психічні функції дітей дошкільного і шкільного віку. Під кутом зору психолого-педагогічної класифікації найзначнішим є питання про те, як саме компоненти мовленнєвої системи недорозвинені або порушені. Дотримуючись цього підходу, логопед може чітко спланувати напрям корекційного навчання за відповідної категорії мовленнєвого розладу: загального недорозвинення мовлення, фонетико-фонематичного недорозвинення, в разі недоліків вимовляння звуків.

Кожну групу вад, у свою чергу, розрізняють за формою (природою) порушення і ступенем її вираженості.

Клініко-педагогічна і психолого-педагогічна класифікації взаємно доповнюють одна одну і використовуються як в діагностиці, так і для корекції мовленнєвих порушень.

Список використаних джерел

1. Логопедія. Підручник, друге видання, перероблене та доповнене. За ред. М. К. Шеремет. - К.: Видавничий дім «Слово», 2010. - 627 с.

2. Логопедія. Підручник. За ред. М. К. Шеремет. - К.: Видавничий дім «Слово», 2010. - 376 с.

3. Основи дефектології: Навч. посібник.-- К.: Вища шк., 1994.-- 143 с.

4. Електронний ресурс: http://westudents.com.ua/glavy/78356-33-osnovn-formi-vidi-movlennvih-porushen.html

Размещено на Allbest.ru