Необхідність розгляду наступного питання виникла внаслідок виявлення системної помилки в затвердженій освітній філософії „Освіта впродовж всього життя”. Розмірковуючи про освіту і проводячи освітні реформи, слід завжди пам'ятати про майбутнє наступному поколінню і всієї нашої країни [1].

З досвіду педагогічної та науково-педагогічної діяльності відомо, що вчорашні випускники загальноосвітніх шкіл після вступу до вищого навчального закладу (ВНЗ) зазнають деякого часу адаптації. Процес адаптації учнів до навчання у ВНЗ - завжди було явищем складним та багатогранним. Однак, адаптація пов'язана у першу чергу внаслідок зміни школярем однієї концептуальної системи освіти нижнього рівня на систему освіти вищого порядку.

В другу чергу до створення прірви між шкільною освітою та університетською стало впровадження реформаторських ноу-хау в загальноосвітніх школах.

Чим більше відмінностей - тим більше зазнає руйнації налагоджений міст, який об'єднував різні за рівнями системи освіти. Таким чином, виникає важлива освітньо-методологічна проблема адаптації учнів до вищої освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій за проблемою

За даними [2-4] процес адаптації учнів до навчання у ВНЗ завершується до кінця третього курсу. Автори [5] вважають, що студенти адаптуються в перший рік навчання у ВНЗ, а реальну проблему адаптації студентів приховують як проблему першокурсника.

Найбільш правдоподібними є дані дослідження [6], що студенти з числа сільської (76,9%) і міської (68,6%) молоді зазнають труднощі в навчанні, пов'язаною з різницею в організації шкільної і освіти в ВНЗ. Опитування 95% студентів підтверджують думку, що на рівень їх адаптації до університетського середовища сприятливо впливала система підготовки до вступу при ВНЗ. Отже, головним чинником, що забезпечує успішну адаптацію сільських школярів до вищої освіти є система підготовки учнів при ВНЗ [7].

В науково-популярній публікації Е. Князевої "Научись учиться" [8] автор акцентує увагу на необхідність створення відповідних умов до саморозвитку людини, а для цього слід закласти зі школи методологію навчання. Як бачимо, дослідження, в якій переймаються проблемою психологічної адаптації учнів до навчання ВНЗ, проводяться тривалий час.

Внаслідок зміни національної парадигми навчання на європейську призвело до виникнення ряду негативних тенденцій, які ретельно приховуються. Очевидно, що в цих дослідження або не формувалася в явному виді проблема, або відсутній системний міждисциплінарний погляду.

Формулювання цілей статті

Отже, метою статті є висвітлення реально існуючої освітньо-методологічної проблеми адаптації учнів до системи вищої освіти.

На перший погляд є позитивним результатом дослідження [7] залучанням учнів 10 - 11 класів до паралельного навчання у „Вищих підготовчих курсах” при ВНЗ. Обраний шлях не вирішує проблеми сучасності - адаптації загальноосвітньої програми навчання до програми вищої школи. Існуючу проблему намагаються злагодити за рахунок офіційно невизначених в системі освіти підготовчих курсів. Проаналізувавши державну систему освіти нами не було встановлено логічного і необхідного місця в її такому стихійному явищі як підготовчі курси. Очевидно, що в такій необхідності виникає внаслідок наступних з погляду здорового глузду:

неякісна підготовка учнів в школі вчителями з метою спонукання соціального явища репетиторству та корупційного бажання купити оцінку в школі;

створення системою навмисно умов завищення більших, аніж необхідних для природного відсіювання абітурієнтів при вступі їх до ВНЗ.

Авторами випадково виявлено першоджерела, що породжують цю проблему:

системно і систематично спотворення мотиваційної функції в корі головного мозку учня, а отже, формування хаотичної спотвореної внутрішньої картини світу знань;

навмисна розбіжність філософії систем загальноосвітньої освіти та освіти вищої школи, а отже унеможливлено без адаптації забезпечити „Освіту продовж всього життя”.

До спотворення мотиваційної функції спонукають виявлені ключеві ролі подразників, що відповідають за адекватне формування картини світу знань дітей шкільного віку [9]. Ці подразники змінюють справжню мотивацію навчання заради бути грамотними на тимчасову мотивацію, наприклад, задоволення якихось особистих внутрішніх потреб відмінних від необхідності в отримання знань. Сучасне інформаційне суспільство цьому інтенсивно негативно сприяє. Відсутність духовних цінностей та навчально-пізнавально розвиваючих документальних фільмів компенсується системно подразниками [10].

Розглянемо детально філософію системи „Освіта продовж всього життя" саме на смузі ЗОШ-ВНЗ. Саме на наш погляд на смузі ЗОШ-ВНЗ є системно не вирішенні адаптаційні проблеми, „бар'єр”. Ці системи на ділянці взагалі не узгоджені, а з новою парадигмою освіти в контексті Болонського процесу, навпаки створили чисельні перепони. Структура сучасних світних систем і місце в них загальноосвітньої освіти наочно представлено в [11].

Розуміючі ці системні прогалини люди та небайдужі вчені у своїх дослідженнях намагаються самотужки вирішити власними методами і засобами, іноді йдучи на різні компромісні шляхи.

Здебільшого авторів це пояснюють системною психолого-педагогічною відмінністю між загальноосвітньою та вищою освітами. Результуючим вектором їх досліджень є створення якісно нових методів та умов адаптації учнів.

Автори дослідження схильні до очевидної думки, що на смузі ЗОШ-ВНЗ є системне не узгодженість за наступними критеріями:

відмінність систем оцінювання знань: у загальноосвітній системі - 12-бальна, а у сучасній системі вищої школи - кредитно-модульна система оцінювання (КМСО);

модульність побудови навчальних блоків;

тривалість однотипних занять згруповані по парам;

різні форми та методи навчання;

застосування компетентного підходу у загальноосвітній системі;

відсутність адаптивного механізму впровадження адекватних часу досягнень та інновацій у загальноосвітню систему;

цілеспрямоване форматування стереотипного підходу до підготовки вчителів та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

Проблеми у відмінностей систем оцінювання Радянської системи не існувало, оскільки вона була уніфікованою 4-бальною. З впровадженням Болонського процесу спочатку у школу (перехід від 4-бальної у 12-бальну) призвело з одного боку розширило вимірювальне мирила діапазону позитивних і негативних оцінок. А з другого боку нестиковку з продовжуючи функціонуванням 4-бальною системою у вищій освіті.

Пропонуємо науковому суспільству до розгляду наступну дорожню карту процесу адаптації. Починаючи з 9 класу оцінювання проводити за двома системами. Це прискорить процес майбутнього адаптування.

Модульність побудови навчальних блоків є цікавим на наш погляд було б інноваційним впровадженням у загальноосвітню систему. Чітка структуризації прививатиме любов у дітей до чіткого осмисленого розподілу своїх знань. Учень не контейнер який наповнюють фундаментальними та прикладними знаннями. Такої думки автори нових поглядів Е. Князева "Научись учиться" [8]. В її основу закладена нова синергетична парадигма освіти, яка в повній мірі задовольняє філософію „Освіта впродовж всього життя”. Вона ж спонукала автора на пошук актуальних шляхів створенню системи неформального навчання сучасної молоді [12]. В її основу запланована ідея синтезованого набору ключових компетенції (НКК). Оскільки суспільні знання динамічні, то і НКК властива функція динамічного саморозвитку. Таким чином, ми отримуємо динамічний набір ключових компетенції (ДНКК), до складу якого увійшли міждисциплінарна науково-педагогічна компетентність [12] (див. рис.1).

Рис.1. Динамічний набір ключових компетенції

На рисунку прийнято такі позначення компетенцій: ПК - професійна; НК - наукова; ПДК - педагогічна; НОК - науково-організаційна; НПК - науково-педагогічна; МК - міждисциплінарна; ПСК - психологічна; СК - соціальна. ДНКК, на думку автора, конкретизує ідею Е. Князевої [8], що дозволить розвинути процес самоосвіти учня, навчивши його самостійно навчатися. Лише таким чином можна досягти успіху в філософії „Освіта впродовж всього життя”.

В процесі навчання сформований ДНКК зазнає постійної зміни, відповідно стає подібним алегорії ДНК, яка в процесі саморозвитку людини, як особистість змінюється і ДНК. Отже в процесі саморозвитку особистості розвивається динамічно і ДНКК. На наш погляд ДНКК необхідно розпочинати формувати зі школи. Справа в тому в том, що набуття компетенцій відбувається поступово, по рівням складності життєвих задач, що потрібно вирішувати.

Відповідно, для забезпечення гармонійної освіти на всьому інтервалі від школи до закінчення ВНЗ у людини слід формувати ДНКК. Він динамічно змінюватиметься і, відповідно, гармонійно узгоджуватиметься з прийнятою концепцією дисертаційного дослідження (див. рис.2). Як бачимо, випускний рівень школяра є початковим (стартовим) рівнем для вищого навчального закладу І-ІІ рівня акредитації. Таким чином, студент на протязі 4 років за програмою бакалавріата розвиватиме ДНКК уже відповідного рівня. Цей рівень, очевидно, повинен відповідати вимогам освітньо-кваліфікаційній характеристиці бакалавра.

Отже, в світлі глобальних процесів наплодилось неадекватні дисертаційні роботи, що безпідставно націлили вектор освіти у школі в контексті Болонської декларації. Перш ніж формувати в учнів загальноосвітньої школи на засади компетентного підходу компетенцій, слід визначити такий ДНКК, що забезпечить сформувати філософію "Освіта впродовж всього життя". Річ то вона не погана, вона сприятиму вали б адаптацію учнів. Однак, надмірність компетенцій насторожує, а чи на намагаються сформувати людей-енциклопедистів, з глибоких професійних компетенціями.

Рис.2. Еволюція динамічного набору ключових компетенції

Учень був би схожий на героя фантастичної розповіді У. Морисона „Мішок”, де космічні герої знайшли на одному з астероїдів дивовижну істоту - Ізрле „мішок знань”, (мішок Мудрості), який здатний відповідати на будь-які логічно вірно поставлені запитання [13]. На перший погляд привабливість такої знахідки для людей безумовно очевидна: оскільки з'явилася можливість отримувати нові знання без будь-яких інтелектуальних зусиль не напрягати свою пам'ять і мислення. Однак в реальності це небезпечно. Перетворюючи людей на споживачів знань означало б не лише втрату ними здатності до продукування знань, але і забезпечення отримання інформації. Не було б необхідності задумуватися і шукати шляхи, способи її отримувати. Люди втратили б здатність ставити запитання, і отримання такого „мішку” виявилось би для них не лише безкорисним але і небезпечним [14].

Висновки