Науково-теоретична сутність самоорганізаційних умінь у контексті навчальної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-теоретична сутність самоорганізаційних умінь у контексті навчальної діяльності

Лі Сіюнь

аспірантка

Стаття присвячена результатам дослідження сутності поняття «самоорганізація» у науковій літературі, вивченню різних спрямувань наукового знання для аналізу функціонування цього феномена у контексті навчальної діяльності, яка стала предметом глибокого інтересу різноманітних наук. Самоорганізація узагальнено розглядається як здатність до саморегуляції природних, психічних станів особистості, а також її якостей. Вона здійснюється вольовими та інтелектуальними механізмами, проявляється в мотивах поведінки, реалізується в упорядкованій діяльності.

Самоорганізаційні вміння суб'єктів навчання містяться у смисловому полі феномена, який досліджується, розглядаються як результат теоретичного та практичного використання основних складових цього виду самостійної діяльності особи. Враховано, що ефективність соціальної самоорганізації залежить від багатьох особистісних якостей людини. Виявлені основні з них, що сприяють розвитку самоорганізації, серед яких є рішучість, самоаналіз, саморегуляція, вміння передбачати, самостійність, енергійність.

Ключові слова: самоорганізація, самоорганізаційні вміння, навчання.

Постановка проблеми у загальному вигляді... Актуальність обраної проблеми зумовлена проявом активної уваги до самостійної діяльності, у теоретичному полі якої розглядається і поняття «самоорганізація». Посилення актуальності цього явища відбувається за рахунок нової освітньої парадигми, що зумовлена сучасними процесами трансформації змісту та організації навчання згідно нового Закону України «Про освіту», в якому передбачено підвищення активності суб'єктів навчання у самостійному набуті знань та умінь.

Слід зазначити, що самоорганізація стала предметом глибокого інтересу різноманітних наук після того, як здатність різних природних систем до адаптації, самовідродження і розвитку підштовхнули науковий світ до широкого вивчення зазначеного явища. Внаслідок цього самоорганізація почала розглядатися у науці як «цілеспрямований процес, в результаті якого створюється, відроджується або вдосконалюється організація складної динамічної системи» [9, с.476].

Аналіз досліджень і публікацій... Зазначимо, що самоорганізація стала предметом глибокого інтересу різноманітних наук. Виявлена здатність різних природних систем до адаптації, самовідродження і розвитку підштовхнули науковий світ до широкого вивчення зазначеного явища (Н.Афанасьєва, Є.Климов, О.Князькова). Трансформуючись із кібернетики, поняття «самоорганізація» розглядається філософією як найвища форма розвитку динамічних систем і є атрибутом загальнонаукового узагальнення філософського принципу саморозвитку (А.Астаф'єв, М.Ведмедєв, А.Горєлов та ін.).

У сучасному науковому знанні самоорганізація використовується різними науками, які її розглядають як: тип розвитку природних систем (Є.Шульга), результат розвитку самоуправління у соціумі, соціальної кооперації (В.Кушелєв, Г.Рузавін).

У науці самоорганізація узагальнено розглядається як «здатність до інтегральної регуляції природних, психічних, особистісних станів, якостей, властивостей, котра здійснюється вольовими й інтелектуальними механізмами та проявляється в мотивах поведінки, а також реалізується в упорядкованій діяльності» [4]. Професійну самоорганізацію як важливу особистісну характеристику, як системну якість, котра забезпечує ефективність діяльності, незалежно від її змісту і специфіки, та виявляється у внутрішніх стимуляторах, які створюють умови для активного розвитку особистості, реалізації її творчого потенціалу -- О.Деркач [4].

Самоорганізація усвідомлюється як процес і явище. Сутність самоорганізації як процесу полягає у формуванні, підтримці чи ліквідації сукупності дій, котрі призводять до створення стійких взаємозв'язків на основі вільного вибору прийнятих правил і процедур. Як явище, самоорганізація -- це є комплекс елементів (неформальні структури управління, учасники самого процесу, ресурси тощо), які слугують реалізації певної програми або мети [8, с.509].

Детальний аналіз базових структурно-функціональних моделей самоорганізації провів А.Ішков та виділив п'ять найбільш значимих функціональних компонентів цього процесу, які присутні у переважній більшості розглянутих ним діяльнісних зразків. До них належать: цілепокладання, аналіз ситуації, планування, самоконтроль і корекція, а також доданий автором шостий особистісний компонент -- вольові зусилля [7].

Формулювання цілей статті... Аналіз психологічних та педагогічних досліджень переконує у тому, що самоорганізація займає вагоме місце у структурі діяльності і є однією із основних ланок в системі її управління. Метою даної статті є виявлення зв'язку її сутності із навчальною діяльністю. Завдання полягає у розкритті сутності поняття самореалізації та з'ясуванні взаємозв'язку її видів.

Виклад основного матеріалу... Самоорганізація, за словами Н.Афанасьєвої, внутрішньо керований процес, що призводить до трансформації структурних відношень окремих елементів системи або їхніх груп і супроводжується якісними змінами самих елементів [2, с.60--61]. Існує три типи самоорганізації як складного системного явища: Самозародження організації. Виникнення із певної сукупності цілісних об'єктів одного рівня нового об'єкта -- системи більш високого рівня організації. Збереження системою власної організації при зміні зовнішніх чи внутрішніх умов. Процес якісної зміни системи, спрямований на її розвиток і самовдосконалення.

Самоорганізація третього типу -- самовдосконалення -- це процес роботи над собою, в результаті чого, у системі більш високого порядку порівняно з раніше досягнутим рівнем, з'являється властивість прийняття власного усвідомлено правильного рішення [2].

Розглядаючи самоорганізацію як складне системне явища, вчені виділяють самозародження організації (виникнення із певної сукупності цілісних об'єктів одного рівня нового об'єкта -- системи більш високого рівня організації); збереження цією системою власної організації при зміні зовнішніх або внутрішніх умов; процес якісної зміни системи, спрямований на її розвиток і самовдосконалення. Науковець Н.Афанасьева розуміє цей процес як роботу над собою, в результаті чого, у системі більш високого порядку порівняно з раніше досягнутим рівнем, з'являється властивість прийняття власного усвідомленого правильного рішення [2].

Для нашого дослідження це є важливий елемент у комплексі типів самоорганізації у зв'язку зі складною та яскраво вираженою індивідуальною роботою, яким є навчання музиці у будь-якому його прояві.

Серед декількох видів самоорганізації (технічна, біологічна, соціальна) нас більше цікавить соціальна, оскільки вона спирається на громадську соціальну програму гармонізації суспільних відносин, яка включає мінливі пріоритети установок, інтересів, ціннісних орієнтацій, мотивів і цілей відносно сталих, постійних законів власне самої організації. Соціальна самоорганізація як явище -- це конкретні вчинки й поведінка людей [8]. Саме поведінкові характеристики для нас є формотворчими у процесах формування відповідних умінь суб'єктів навчання у відповідній діяльності.

Занурюючись у зміст саме цього виду, зазначимо, що ефективність соціальної самоорганізації залежить від низки особистісних якостей людини. До основних рис, що сприяють розвитку самоорганізації, належать: рішучість, самоаналіз, саморегуляція, вміння передбачати, самостійність, енергійність та інші якості. До якостей, які гальмують ефективність виявлення соціальної самоорганізації, можна віднести: сором'язливість, пасивність, забудькуватість, відсутність позитивної життєвої мети, низький рівень освіти і виховання тощо.

Проблема психічної самоорганізації приваблювала увагу багатьох видатних вчених (В.Бехтерєв, Л.Виготський, Л.Божович). Витоки власне самої ідеї самоорганізації, на думку А.Асмолова, необхідно шукати у фізіології та психології початку ХХ століття: роботах А.Ухтомського та дослідженнях представників гештальтпсихології, котрі заклади цілу низку теоретико- методологічних принципів її вивчення [1].

Слід зазначити, що існує багато підходів, які розглядають різноманітні аспекти зазначеного процесу, однак проблема його єдиного трактування все ще не є вирішеною. У психологічній і педагогічній науці немає чіткого формулювання та загальноприйнятого визначення самоорганізації як поняття. Багато авторів використовують дефініції «самоорганізація», «самоуправління», «саморегуляція» як синоніми.

Науковець Ю.Цагареллі, спираючись на положення Б.Ананьєва про ієрархічну (вертикальну) і координаційну (горизонтальну) побудову будь-якого психічного явища, розглядає взаємопов'язані й взаємообумовлені процеси самоорганізації, самоуправління та саморегуляції як різноманітні прояви єдиної по суті групи психологічних само процесів [11]. У своїх дослідженням він пропонує різноманітні групи завдань, що реалізуються за допомогою процесів самоорганізації, самоуправління й саморегуляції, співвіднести з поняттями «загальне», «особливе» та «одиничне». Так, на його думку, процеси самоорганізації діяльності, які стосуються вирішення найбільш загальних і глобальних завдань, необхідно пов'язати з поняттям «загальне». На рівні самоуправління діяльністю мають реалізовуватися більш часткові завдання, котрі належать до категорії «особливе». Поодинокі ж окремі завдання, які вирішуються на рівні саморегуляції діяльності, Ю.Цагарелі пропонує включити до категорії «одиничне» [11].

Така широка розбіжність думок стосовно проблеми співвідношення понять «самоорганізація», «саморегуляція», «самоуправління» є свідченням того, що принципових відмінностей між цими дефініціями немає і, відповідно, в переважній більшості випадків їх можна розглядати як синоніми. Тому підхід Ю.Цагарелі, де процеси самоорганізації, самоуправління і саморегуляції розглядаються як різні виявлення єдиної за своєю сутністю групи психологічних самопроцесів, можна вважати найбільш аргументованим та переконливим. Він охоплює усі три взаємопов'язані поняття і дозволяє використовувати для вирішення проблеми самоорганізації результати досліджень як в галузі саморегуляції, так і самоуправління.

Дослідники М.Дяченко та Л.Кандибович під самоорганізацією особистості розуміють «інтегральну сукупність природних і соціально набутих властивостей, що втілюються в усвідомленні особливостей волі, інтелекту, мотивів поведінки та реалізуються у впорядкованій діяльності і поведінці» [6, с.45]. Вони вважають самоорганізацію показником особистісної зрілості, а основною ознакою досягнення високого рівня цієї якості є, на їхню думку, активне самостворення себе як особистості [6, с.69--71].

Науковець В.Філоненко, уточнюючи визначення терміну самоорганізація, наголошує на тому, що це здібність індивіда, котра проявляється в умінні свідомо й цілеспрямовано використовувати і вдосконалювати під час діяльності значимі складники власної особистісної структури. Вона (самоорганізація) необхідна для того, щоб оптимізувати дії, інтегрувати індивідуальні зусилля, визначати межі активності, забезпечувати успішність діяльності [10]. На думку вченої, у процесі формування самоорганізації, повинні враховуватися спрямованість та наступність етапів її розвитку із вивченням індивідуальних можливостей і особливостей особистості, а також багатоваріантність цих шляхів [10]. Формування вмінь процесу самоорганізації, стверджує В.Філоненко, обумовлено власне самою динамікою розвитку особистості в цілому, але в кожному окремому випадку такі вміння особливі. Це складний багатоаспектний процес, послідовний за своєю внутрішньою логікою і вміщує він у собі особистісну індивідуально-своєрідну траєкторію [10]. самоорганізація навчальний особистий якість

Вчена Л.Боброва в самоорганізації бачить спроможність особистості раціонально організовувати та поетапно виконувати власну діяльність, здійснювати, з метою підвищення ефективності цього процесу на основі свідомого використання накопичених знань, умінь і досвіду, її корекцію, враховуючи проміжні результати [3]

Висновки з описаного дослідження і перспективи подальших розвідок... Отже, під самоорганізацією розуміється інтегральна якість особистості, в якій поєднані інтелектуальні, емоційні, вольові, оціночні характеристики, котрі спрямовані на структурування власної активності, що проявляється через створення системи самостійних дій. Кожна дія, котра спрямована на певний результат, виконує своє функціональне навантаження і вносить персональний вклад в успішне досягнення мети цієї діяльності. В цьому полягає її науково-теоретична сутність. Вона передбачає формування цілого комплексу вмінь та навичок організації, котрі є основою планомірної, усвідомленої і успішної самоорганізації особи.

Список використаних джерел і літератури

1. Асмолов А. Г. XXI: Психология в век психологии // Вопросы психологии / А. Г. Асмолов -- № 1. -- 1999. -- С. 3-13.

2. Афанасьева Н. А. Самоорганизация -- фактор успешности учебной деятельности // Фундаментальные исследования / Н. А. Афанасьева. -- 2008. -- № 2. -- С. 60--61.

3. Боброва Л. Ю. Жизненные ценности и компетенции самоорганизации студентов как факторы профессионального развития самосознания /Л. Ю. Боброва // Научный потенциал регионов на службу модернизации. -- Астрахань : АИСИ. -- 2012. -- № 1 (2). -- С. 219--222.

4. Деркач А. А. Акмеологичекие основы развития профессионала / А. А. Деркач. -- М. : изд-во Моск. психолого-соц. инст-та. -- Воронеж : НПО «МОДЭК», 2004. -- 752 с.

5. Дуднік Н. Ю. Структурування системи умінь професійної самоорганізації майбутнього вчителя / Н. Ю. Дуднік // Педагогіка вищої та середньої школи: зб. наукових праць Криворізького державного педагогічного університету. -- Кривий Ріг : [б. в.], 2009. -- С. 99--105.

6. Дьяченко М. И. Краткий психологический словар : Самоорганизация / М. И. Дьяченко,

7. Л. А. Кандыбович. -- Минск : Хэлтон, 1998. -- 399 с. -- С. 45.

8. Ишков А. Д. Влияние структуры процесса самоорганизации на успешность учебной деятельности студентов : автореф. дис. на соиск. учён. степ. канд. психол. наук : спец. 19.00.01 «Педагогическая психология (психологические науки)» / А. Д. Ишков. -- М., 2004. -- 19 с.

9. Климов Е. А. Психология профессионального самоопределения / Е. А. Климов. -- Ростов-на-Дону, 1996. -- 509 с.

10. Новый энциклопедический словарь. -- М. : Большая Российская энциклопедия, 2000. -- 1656 с.

11. Филоненко В. А. Актуализация профессиональной самоорганизации будущего специалиста в условиях современного высшего профессионального образования [Электронный ресурс]. -- Режим доступа : http://yspu.org/conferences/Training_managers/15_FilonenkoVA.doc

12. Цагарелли Ю. А. Процессы самоорганизации, самоуправления, саморегуляции в музыкальной деятельности / Ю. А. Цагарелли // Теоретические и прикладне исследования психической саморегуляции: Тезисы докладов научной конференции. -- Казань : КГУ, 1982. -- С. 11--13.

1. Asmolov A. G. XXI: Psihologiya v vek psihologii, Voprosypsihologii, № 1, 1999, pp. 3--13.

2. Afanas'eva N. A. Samoorganizaciya -- faktor uspeshnosti uchebnoj dejatel'nosti, Fundamentally 'e issledovaniya, 2008, № 2, pp. 60--61.

3. Bobrova L. Ju. Zhiznenny'e cennosti i kompetencii samoorganizacii studentov kak faktory professional'nogo razvitiya samosoznaniya, Nauchnyj potencial regionov na sluzhbu modernizacii, Astrahan' : AISI, 2012, № 1 (2), pp. 219--222.

4. Derkach A. A. Akmeologichekie osnovy razvitiya professionala, Moscow, Izd-vo Mosk. psihologo-soc. inst-ta. -- Voronezh : NPO «MODJeK», 2004, 752 s.

5. Dudnik N. Iu. Strukturuvannia systemy umin profesiinoi samoorhanizatsii maibutnoho vchytelia, Pedahohika vyshchoi ta serednoi shkoly: zb. naukovykh prats Kryvorizkoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu, Kryvyi Rih : [b. v.], 2009, pp. 99--105.

6. D'yachenko M. I. Kratkij psihologicheskij slovar : Samoorganizaciya, Minsk : Hjelton, 1998, 399 p, p. 45.

7. Ishkov A. D. Vliyanie struktury processa samoorganizacii na uspeshnost' uchebnoj deyatel'nosti studentov, Moscow, 2004, 19 p.

8. Klimov E. A. Psihologiya professional'nogo samoopredeleniya. Rostov-na-Donu, 1996, 509 p..

9. Novy'j y'nciklopedicheskij slovar', Moscow, Bol'shaya Rossijskaya jenciklopediya, 2000, 1656 p.

10. Filonenko V. A. Aktualizatsiya professionalnoj samoorhanyzatsii budushhego spetsyalista v usloviyax sovremennogo vy'sshego professyonalnogo obrazovanyya [Electronic resource], mode of access : http://yspu.org/conferences/Training_managers/15_FilonenkoVA.doc.

11. Cagarelli Ju. A. Processy' samoorganizacii, samoupravleniya, samoregulyacii v muzykal'noj deyatel'nosti, Teoreticheskie i prikladny'e issledovaniya psihicheskoj samoregulyacii: Tezisy dokladov nauchnoj konferencii, Kazan', KGU, 1982, pp. 11-13.

Размещено на Allbest.ru