Розвиток інтересу до музично-виконавської діяльності через взаємодію викладача й студента

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток інтересу до музично-виконавської діяльності через взаємодію викладача й студента

ВАЛЕНТИН ВОВК, кандидат психологічних наук, доцент;

МАРИНА ЯРОВА, кандидат педагогічних наук, доцент

Постановка проблеми у загальному вигляді

Однією з актуальних проблем сучасної педагогічної теорії і практики вищої школи є організація дидактичної емоційної взаємодії «викладач-студент». Позитивна взаємодія, що спирається на емоційний потенціал суб'єктів процесу навчання, дозволяє акумулювати пізнавальну активність студентів, суттєво підвищувати рівень мотивації навчання і ефективність процесу навчання в цілому. Сучасний розвиток педагогічної науки висуває завдання здійснити кардинальні зміни в системі вищої освіти й свідчить про необхідність вироблення нових підходів до її діяльності на основі творчого використання досягнень національної й світової педагогіки. За цих умов забезпечення духовно-творчого розвитку студентів, зокрема, розвиток сталого інтересу до музично-виконавської діяльності як найактивнішої форми самовираження в мистецтві, набуває особливої актуальності.

Гуманізація освіти визначає таку організацію навчального процесу, яка спрямована на розвиток особистості й формування механізмів самовиховання й самоосвіти через задоволення потреб, а також на реалізацію творчого потенціалу студента в ході музично-виконавської діяльності.

Аналіз досліджень і публікацій

До осмислення категорії «інтерес» зверталися представники багатьох гуманітарних наук: філософії, психології, соціології, педагогіки, мистецтвознавства (Н.Бойко, З.Друзь, С.Захаров, І.Кравцова, В.Марків). Результати аналізу найвагоміших праць із музичної психології (Л.Бочкарьов, Л.Виготський, Г.Іванченко, В.Медушевський, В.Петрушин, М.Старчеус) вказують на визначальну роль мотивації в музично-виконавській діяльності, взаємозв'язок між інтересами й потребами.

Ця проблема не залишається осторонь і сьогодні. Сучасна музично-педагогічна наука має значні здобутки в дослідженні процесу розвитку інтересу в сфері музичного мистецтва (А.Болгарський, Н.Гришанович, О.Дем'янчук, С.Жуков, С.Никитюк, А.Паламарчук, Г.Плесніна, Е.Цибуля). У працях науковців розглянуто особливості розвитку інтересу до музичного мистецтва; визначено специфіку його розвитку з урахуванням вікових особливостей; розроблено сукупність практичних рекомендацій щодо розвитку інтересу в студентів до певного виду музичної діяльності.

У психологічному словнику за редакцією В.Войтка інтерес (від лат. mterest -- важливий, значущий) визначений як «емоційно забарвлене ставлення до навколишнього, спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяльність, викликані позитивним, зацікавленим ставленням до когось, до чогось» [7, с.73].

Психолог С.Рубінштейн характеризує інтерес як «...зосередженість на певному предметі думок, що спричинює прагнення ближче ознайомитися з ним, глибше зануритися у тривале зосередження на ньому» [9, с.525].

Сучасні філософи (В.Андрущенко, І.Бойко, І.Надольний, В.Розумний), визначаючи основою інтересів потреби, підкреслюють, що «...інтереси, як і потреби, є рушійною силою діяльності, поведінки і вчинків людей» [11, с.439].

Формулювання цілей статті

Метою статті є розкриття особливостей розвитку інтересу до музично-виконавської діяльності через взаємодію викладача й студента.

Виклад основного матеріалу

Як відомо, педагогічний процес складається з двох послідовних частин: зовнішньої й внутрішньої. Зовнішня частина є виховним впливом (вплив педагога), його педагогічною організацією. Внутрішня частина -- це психічна діяльність студента як суб'єкта навчання. Вона відбувається на внутрішньо-особистісному рівні й постає як сприйняття, перероблення й засвоєння особистістю зовнішніх впливів, перетворення їх на власні якості.

Завдання педагога полягає в тому, щоб допомогти особистості усвідомити процеси розвитку, що відбуваються в її психіці, викликати їхню внутрішню мотивацію, спрямувати студента на свідоме керівництво ними.

Розвиток інтересу до музично-виконавської діяльності потребує наявності необхідних механізмів, які мають активно функціонувати. Такими механізмами є мотиви й потреби.

Формування будь-якої особистісної якості неможливе без усвідомлення певних умов, що забезпечують його успішність. Ю.Бабанський вважав, що «ефективність педагогічного процесу закономірно залежить від умов, в яких він відбувається» [2, с.78].

Науковець Т.Рощіна, узагальнюючи педагогічний досвід О.Олександрова в галузі виконавської творчості, відзначає, що на думку професора, будь-яка педагогіка зводиться до того, щоб поставити учня в ті умови, в яких він розкриється найбільше, а не до того, щоб силоміць втиснути в учня те, що в ньому ніяк не вміщається [8]. Видатний педагог завжди вірив, що в кожної людини є значно більше резервних здібностей, ніж вона проявляє, й тому завдання педагога -- їх розкрити.

Орієнтація на особистісну парадигму в навчально-виховному процесі по-новому вибудовує стосунки між студентом і викладачем, спричинює перехід системи навчання до культуровідповідного, людиноутворюючого й життєзабезпечуючого процесу.

Духовна близькість викладача й студента -- це перенесення акценту з формально-педагогічних відносин на особистісні, які є дуже важливим фактором, що визначає результати навчально- виховного процесу. Повага до особистості студента -- це особлива пошана до нього, визнання унікальності його можливостей, зацікавленість у ньому, бажання зрозуміти, допомогти тощо. Проявом поваги є ввічливість, культура спілкування, справедливість, щирість, співчуття, чуйність, співпереживання, терпимість тощо.

Велике значення для становлення й розвитку інтересу до музично-виконавської діяльності має особистість педагога. Мислителі різних епох вважали, що успіх у навчанні залежить передусім від певних особистісних якостей того, хто навчає, від особистості самого викладача. Педагогічний вплив залежить, насамперед, від розуму, характеру, волі вихователя, яскравості й своєрідності його особистості. На думку Ш.Амонашвілі, «вчитель повинен бути сам по собі особистістю, тоді він буде цікавий дітям» [1, с.40]. Справжня педагогіка, відзначає І.Зязюн, -- «це «я», моя особистість, те, що неповторне в кожному з нас» [4, с.9].

Для розвитку інтересу в студентів до музично-виконавської діяльності, на нашу думку, слід дотримуватися певних умов, зокрема:

— врахування індивідуально-психологічних, музично-виконавських особливостей студентів;

— організація творчої діяльності студентів на основі психологічно повного циклу діяльності;

— спрямованість змісту навчального матеріалу на розвиток і задоволення потреб студентів в музичному мистецтві;

— стимулювання творчої самореалізації майбутнього виконавця завдяки застосуванню психологічних методів і прийомів особистісно орієнтованого підходу.

Крім того, значне місце в процесі розвитку інтересу до музично-виконавської діяльності студентів посідає емоційна привабливість змісту навчального матеріалу. Виховання інтересу до музично-виконавської діяльності, зазначає М.Давидов, пов'язане з умінням педагога «розпалити вогник емоційності» [3, с.196].

Емоції представляють собою конкретну психічну форму існування потреби, є підсумковою стороною мотивації, координують появу й функціонування потреб, цілей, мотивів, гіпотез, планів (С.Рубінштейн [9]). Цілком очевидно, що без позитивних емоцій неможливо досягти високого рівня інтересу до музичного виконавства. Суть емоційної ситуації як необхідної умови виховання інтересу, на думку В.Сухомлинського, полягає в тому, що «людина серцем відчуває витонченіші рухи серця іншої людини і відповідає на них власним душевним рухом» [10, с.269].

Неабияке значення для розвитку інтересу до музично-виконавської діяльності в студентів відіграє усвідомлення ними трьох типів відношень, які утворюються в процесі виконавської діяльності: виконавець і інструмент; виконавець і твір; виконавець і публіка.

Перший тип відношень розкриває значення музичного інструмента не як просто технічного пристрою, створеного людиною для самої себе, а як такого, що розкриває природні властивості виконавця, стає частиною його особистісної сфери. Студент має усвідомлювати, що інструмент, на якому він грає, містить певний культурний сенс, закодований у системі, створеній зусиллями багатьох поколінь музикантів.

Другий тип відношень розкриває діалог виконавця з твором як матеріально-звукове втілення художньої ідеї. Як зазначає В.Крицький, основними діями узагальненого прийому втілення є вибір художньо доцільних засобів виконавської виразності, а також пошук засобів технічно досконалого втілення, контроль за відповідністю засобів художньої виразності художній доцільності [5, с. 115].

Третій тип відношень є втіленням і певним результатом музично-виконавської діяльності, який не може обмежуватися лише виступами студентів на академічних концертах. Саме тут і потрібні ентузіазм, самовідданість викладача й студента своїй справі, оскільки йдеться про виконавську діяльність поза навчальним планом. Якщо студент не братиме участі в концертах для будь-якої аудиторії, він не матиме підґрунтя для формування свого виконавського досвіду, а отже, й інтересу до музично-виконавської діяльності.

Головною фігурою в розвитку інтересу в студентів до музично-виконавської діяльності залишається викладач, який є джерелом стимулюючих позитивних проявів і інтересу студентів, оскільки він для них -- носій глибоких знань, високої ерудиції, творчого потенціалу.

Виражаючи свою позицію з цього питання, Г.Нейгауз відзначав: «Вважаю, що одне з головних завдань педагога -- зробити якомога скоріше так, щоб бути непотрібним учневі,...прищепити йому самостійність мислення, здатність до самопізнання й уміння добиватися цілі, що їх називають зрілістю, порогом, за яким починається майстерність. Прагнучи свідомо цього, я в той же час не хочу звести себе до нуля як людину, як особистість; хочу тільки перестати бути міліціонером, гувернантом, тренером і хочу залишитися одним із багатьох життєвих двигунів учня» [6, с. 147].

Отже, позиція педагога полягає в тому, щоб бути мудрим порадником, наставником, старшим товаришем. Такий підхід створить умови для співробітництва та співтворчості.

Висновки та перспективи подальших розвідок у цьому напрямі

Таким чином, організація процесу становлення й розвитку інтересу до музично-виконавської діяльності спрямована на розвиток особистості майбутнього вчителя через задоволення потреб самовдосконалення в процесі музично-виконавської діяльності. Зовнішня частина педагогічного процесу є виховним впливом, його педагогічною організацією. Внутрішня частина -- це перероблення й засвоєння особистістю зовнішніх впливів, перетворення їх на власні якості. Особистісний підхід до студентів у ході розвитку інтересу до музично-виконавської діяльності передбачає не передавання готових знань, а створення умов, за яких студенти самі здобуватимуть ці знання.

Список використаних джерел і літератури

1. Амонашвили Ш. А. Психологические основы педагогического сотрудничества / Ш. А. Амонашвили. К.: Освіта, 1991. 111 с.

2. Бабанский Ю. К. Рациональная организация учебной деятельности / Ю. К. Бабанский. М.: Знание, 96 с.

3. Давидов М. Теоретичні основи формування виконавської майстерності баяніста / М. Давидов. К.: Музична Україна, 1997. 240 с.

4. Зязюн І. Творчий учитель і педагогічна наука / І. Зязюн // Світло. 2000. № 3. С. 9--10.

5. Крицький В. Формування художньо-інтерпретаційного мислення музиканта-виконавця / В. Крицький // Науковий вісник НМАУ. К., 2002. Вип. 3. С. 110--116.

6. Нейгауз Г. Об искусстве фортепианной игры. Записки педагога / Г. Нейгауз. [5-е изд.]. М.: Музыка, 1988. 240 с.

7. Психологічний словник / [за ред. члена-кореспондента АПН СРСР В. І. Войтка]. К.: Вища школа, 216 с.

8. Рощіна Т. Олександр Олександров: педагог про стильові аспекти фортепіанного виконавства / Т. Рощіна // Науковий вісник НМАУ. Вип. 18, кн. 7. С. 168--179.

9. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. СПб.: Питер, 2000. 705 с.

10. Сухомлинский В. А. Рождение гражданина / В. А. Сухомлинский. К.: Молодая гвардия, 1979. 336 с.

11. Філософія: навч. посіб. / [І. Ф. Надольний, В. П. Бойченко, В. П. Розумний та ін. / за ред. І. Ф. Надольного]. К.: Вінар, 1997. 584 с.

Анотація

У статті розкрита психолого-педагогічна сутність розвитку інтересу до музично- виконавської діяльності через взаємодію викладача й студента. Духовна близькість викладача й студента - це перенесення акценту з формально-педагогічних відносин на особистісні, які є дуже важливим фактором, що визначає результати навчально-виховного процесу. Повага до особистості студента - це особлива пошана до нього, визнання унікальності його можливостей, зацікавленість у ньому, бажання зрозуміти, допомогти тощо. Проявом поваги є ввічливість, культура спілкування, справедливість, щирість, співчуття, чуйність, співпереживання, терпимість тощо. Позитивна взаємодія, що спирається на емоційний потенціал суб'єктів процесу навчання, дозволяє акумулювати пізнавальну активність студентів, суттєво підвищувати рівень мотивації навчання й ефективність процесу навчання в цілому. навчання музичний виконавський педагогічний

Ключові слова: взаємодія, викладач, студент, розвиток, інтерес, музично-виконавська діяльність.

Summary

Key words: interaction, teacher, student, development, interest, music-performinf activity.