Як вже зазначалося, до питання щастя зверталися видатні педагоги. Характерним є те, що у педагогіці визначення "поняття" щастя є настільки ж різноманітними, як і у філософії та психології. Цей факт відзначив К. Ушинський, зазначивши, що "немає предмету в світі, на який би люди дивилися так само по-різному, як на щастя: що одному здається щастям, то іншому може здаватися не лише байдужою обставиною, а навіть просто нещастям" [14; 12].

Ж.-Ж. Руссо також звернув увагу на складність визначення поняття "щастя", припустивши, що людство взагалі не знає, що таке абсолютне щастя чи нещастя. Пояснював це вчений тим, що "все перемішано у цьому житті: тут не відчуєш ні єдиного відчуття цілковито чистим, двох моментів не будеш у одному і тому ж стані" [10; 45-46].

Б. Бім-Бад стверджував, що щастя, тобто задоволеність своїм буттям, повнотою та осмисленістю життя, для кожної конкретної людини складається з аспектів, що мають для неї найбільше значення та доставляють їй найбільше задоволення. Тому, на думку вченого, проблема визначення щастя полягає в тому, що "задоволення і біль різним людям доставляють різні предмети, речі, явища та процеси" [3; 138].

В. Сухомлинський також сверджував, що щастя за природою своєю є багатогранним, тому може виражатися в тому, що "людина розкрила свої здібності, полюбила працю і стала в ній творцем, і в тому, щоб насолоджуватися красою оточуючого світу і створювати красу для інших, і в тому, щоб кохати іншу людину, бути коханим" [12; 13]. Учений наголошував на тому, що щасливе дитинство - це головна задача школи та батьків, і лише у тісній співпраці дорослі зможуть подарувати дітям щастя.

Деякі педагоги вважали, що найбільшим щастям для людини є визначення свого місця у житті. Так, Ш. Амонашвілі писав: "Кожен з нас є носієм своєї долі, і жити поза долею є велика трагедія для людини. Жити же у своїй долі є велике щастя" [2; 37]. Ця ж думка зустрічається і у творчості А. Нілла, який стверджував, що головною метою життя є знайти своє щастя, а, отже, "знайти свій інтерес у житті" [9; 16].

Аналіз педагогічних праць дозволив нам виявити низку рис, якими наділяли щастя видатні педагоги. Такими рисами ми вважаємо:

• самостійність та наявність розвитку;

• приналежність до соціуму, взаємодія з іншими людьми;

• творча активність і праця.

Самостійність та наявність розвитку

Дж. Локк, англійський педагог і філософ, був упевнений, що "щастя або нещастя людини великою часткою є справою її власних рук" [5; 412]. Тому лише самостійна діяльність дитини та відчуття постійних перемог і надбань можуть забезпечити відчуття довготривалого задоволення життям.

Ж.-Ж. Руссо, звертаючись до питання щастя дитинства, стверджував, що бути щасливим - це природне бажання кожної людини, а досягти його не складно, адже щастя є настільки ж простим, як і саме життя. Вчений зауважував, що відсутність страждань, "здоров'я, свобода, достаток у необхідному - ось у чому воно полягає" [10; 146].

Особливо цінним елементом щастя Ж. - Ж. Руссо вважав свободу особистості. Потребу в свободі закладено у кожній людині від народження, і доки оточуючі фактори "не змінили наших природних нахилів, щастя дітей, так само, як і дорослих, полягає у користуванні власною свободою" [10; 51].

Ця ж думка зустрічається і у творчості А. Макаренка, який зазначав, що "щастя у справжній людській свободі" [6; 131].

Еллен Кей, шведська письменниця, відома своїми педагогічними творами, також уважала однією з головних умов щастя дитини свободу і постійний розвиток. Основою відчуття свободи для дитини Е. Кей вважала відсутність страху. На думку письменниці, страх є великим нещастям для дитинства, а виникає він завдяки суперечності між безмежною здатністю дитини до щастя і тим, як ці можливості насправді можуть бути реалізовані. "Життя на кожному етапі є жорстоким у своєму ставленні до нашої можливості щастя" [15; 181]. Тому забезпечення свободи від страху вона вважала однією з найважливіших умов щасливого дитинства.

У школи, на переконання Е. Кей, "немає інших обов'язків, прав чи цілей, ніж надати кожній окремій особистості так багато розвитку і щастя, скільки тільки можливо" [15; 207]. Тому школа повинна стати одним з головних інструментів, поряд з родиною та державою в цілому, для створення умов для щасливого дитинства.

Однією з найяскравіших поборників свободи та самостійності дитини була М. Монтессорі. Вона була впевнена, що діти "можуть бути щасливі, відчувши щось нове, одержавши перемогу над собою" [8; 35]. На переконання М. Монтессорі, життя дитини складають рух до самовдосконалення та створення людини у самій собі. Але це, на перший погляд, складне завдання приносить дитині задоволення, адже сама робота, виконання власного обов'язку для дитини - це радість та щастя.

Ця вроджена сила еволюції, стверджувала М. Монтессорі, спонукає дитину до активності, і за умов відсутності перепон для цієї природної активності, у дитини виникає "радість життя", тобто дитина постійно знаходиться у стані захоплення і щастя. Тож, можна стверджувати, що основою педагогічної діяльності М. Монтессорі було переконання, що "щаслива дитина - це самостійна дитина" [8; 117].

Подібна думка зустрічається і у працях видатного польського педагога Я. Корчака. Спостерігаючи за дітьми впродовж довгого часу, вчений дійшов висновку, що найбільш інтенсивну радість дітям надає "щастя подолання труднощів, досягнення мети, відкритої таємниці, радощі перемоги і щастя самостійності, опанування, володіння" [4; 44].

Ш. Амонашвілі, відомий своїм гуманістичним баченням педагогічного процесу, також уважав, що немає для дитини нічого більш приємного, а ніж результати власного розвитку. Справжнім дитинством Ш. Амонашвілі називав власне процес дорослішання, а справжнім щастям дитини, на переконання вченого, може стати відчуття того, що вона дорослішає, що вона вже велика.

Приналежність до соціуму, взаємодія з іншими людьми

Я. Коменський, проголошуючи щастя метою усього людського життя, стверджував, що щастя не повинно бути лише особистим, воно повинно пристосовуватися до загального щастя. Він пояснював свою точку зору тим, що щастя не є випадковістю, це закономірний результат розумної людської діяльності, метою якого є вище благо. Тому, будучи щасливою та роблячи щасливими оточуючих, дитина наближається до ідеальної гармонії зі світом.

Ж.-Ж. Руссо підтримав ідею зв'язку щастя з соціальними контактами, стверджуючи, що людині властиво бажати щастя не лише для самої себе, а і для оточуючих. А за умов, якщо "за це щастя ми не платимо нашим щастям, то воно лише збільшує наше", був переконаний вчений [10; 253].

Дж. Локк також був упевнений, що щастя і спілкування з оточуючими напряму пов'язані між собою. Але, з його точки зору, зв'язок дещо інакший: вчений бачив щастя не результатом ефективної комунікації, а її засобом. Делікатна людина тому подобається оточуючим, писав Дж. Локк, що "вміє доставляти приємне людям, з якими вона спілкується, не принижуючись у той же час до низьких, рабських лестощів" [5; 541]. Тобто делікатна людина своїм спілкуванням приносить співрозмовнику задоволення, а саме в задоволенні і полягає "щастя, до якого всі так наполегливо прагнуть" [5; 541].

В. Сухомлинський дотримувався думки, що дитина може відчути радість, отримати натхнення, пережити хвилини щастя, "створюючи радість, благо, красу, щастя для інших і на основі цього - для себе" [11; 30]. Вчений вірив, що потреба у спілкуванні, перебуванні у соціумі, відчутті себе як частини колективу є однією з найголовніших людських потреб, а без їх задоволення не буде повноти щастя.

А. Нілл, видатний американський педагог, висловив цю ж думку, але у трохи інакшому ракурсі. Він був переконаний, що "щастя та добробут дітей залежать від ступеню любові та підтримки" [9; 62], що вони отримують від оточуючих їх людей.

Б. Бім-Бад уважав, що головною запорукою щастя є людська досконалість, а саму людину вчений називав тією істотою, призначення якої полягає в тому, щоб бути щасливою. Але і Б. Бім-Бад підтримував ідею, що "щастя одних людей напряму залежить від щастя інших" [3; 138]. На думку вченого, щастя однієї людини пов'язано зі щастям інших через моральні відносин між ними, через щасливе суспільство.

Творча активність і праця

Ш. Амонашвілі за роки роботи з дітьми переконався, що "лише щаслива дитина може розвиватись духовно" [1], займатися творчістю і цікавою для себе роботою.

А. Сухомлинський був упевнений, що щастя дитини у великій мірі залежить від відчуття радощів у кожний момент життя, від того, як багато фізичних та духовних сил дитина віддає для створення щастя оточуючих. Сюди ж відноситься і творчість у будь - яких її проявах.

В. Сухомлинський переконував, що щастя в тому, щоб стати активними творцями життя. Кожний, на думку вченого, при бажанні, наполегливості, творчому пориві може стати самобутньою, неповторною особистістю.

Важливість самостійної праці і творчості підкреслював і К. Ушинський. Порівнюючи людину, яка досягла успіху завдяки сумлінній праці і людину, яка проживає безтурботне життя, він впевнено заявляв, що перша буде значно щасливішою. Але не кожна трудова активність веде до щастя, адже "лише та діяльність дає щастя душі, зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже, діяльність улюблена, діяльність вільна" [13; 500].

К. Ушинський наполягав, що педагоги і батьки повинні слідкувати за тим, "щоб дитина більше знаходила щастя у діяльності, ніж прагнула до насолоди, причому не треба забувати, що гра, у якій самостійно працює дитяча душа, є також діяльність для дитини, і щоб вона більш насолоджувалась тим, що зробила вона сама, ніж тим, що їй було подаровано" [13; 515].

Одним з найяскравіших поборників ідеї праці як шляху до щастя був видатний педагог А. Макаренко. На його думку, справжнє щастя для людини - це "гарна праця, і, окрім того, вільна праця" [7; 375].А. Макаренко був переконаний, що ні гроші, ні безтурботне життя не можуть принести дитині щастя, у своїй педагогічній діяльності він додержувався ідеї, що "щастя у робочому зусиллі, у відчутті самих м'язів, у просторій дорозі вперед, [.], у цьому злитті зі світовою справою" [7].

Висновки. Таким чином, можна стверджувати, що педагогіка торкається питання щастя людини. Проте не спостерігається одноманітність у визначенні поняття, але простежуються спільні риси, якими педагоги наділяють щастя. Але, незалежно від того, як саме бачать щастя ті чи інші вчені, вони сходяться на думці, що щастя є незамінним компонентом повноцінного розвитку та формування особистості.

Список використаних джерел

1. Амонашвили Ш.А. Если не учитель, то кто же? / Ш.А. Амонашвили // Психология третьего тысячелетия: международный образовательный проект. - Режим доступу: http://psiholog3000.ru/poznavatelnye-materialy/deti - vospitanie/shalva-amonashvili-esli-ne-uchitel-kto-zhe.

2. Амонашвили Ш.А. Почему не прожить нам жизнь героями духа: мысли в учительской / Ш.А. Амонашвили. - М.: Издательский Дом Шалвы Амонашвили, 2003. - 64 с.

3. Бим-Бад Б.М. Педагогическая антропология: Учебное пособие / Б.М. Бим-Бад. - М.: Изд-во УРАО, 1998. - 576 с.

4. Корчак Я. Как любить ребенка / Я. Корчак. - М.: Издательство "Книга", 1980. - 116 с.

5. Локк Дж. Сочинения в трёх томах / Дж. Локк. - Т.3. - М.: Мысль, 1988. - 668 с.

6. Макаренко А.С. О воспитательной системе / А.С. Макаренко. - 259 с. - Режим доступу: http://royallib.com/book/ makarenko _anton/o_vospitatelnoy_sisteme.html.

7. Макаренко А.С. Педагогическая поэма / Сост., вступ. ст., примеч., пояснения С. Невская. - М.: ИТРК, 2003. - 736 с.

8. Монтессори М. Дом ребенка / М. Монтессори. - СПб.: Астрель, 2005. - 76 с.

9. Нилл А. Саммерхилл - воспитание свободой / А. Нилл. - М.: АСТ, 2014. - 193 с.

10. Руссо Ж. - Ж. Педагогические сочинения: В 2-х т. / Под ред. Г.Н. Джибладзе. - Т.1. - М.: Педагогика, 1981. - 656 с.

11. Сухомлинский В.А. Рождение гражданина / В.А. Сухомли - нский. - М.: Молодая гвардія, 1971. - 336 с.

12. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям / В.А. Сухомлинский. - К.: Издательство "Радянська школа", 1973. - 145 с.

13. Ушинский К.Д. Собрание сочинений: в 11 т. / редкол.: А.М. Еголин (гл. ред. ), Е.Н. Медынский и В.Я. Струминс - кий. - М., СПб.: Издательство академии педагогических наук, 1950. - с.668

14. Ушинский К.Д. Человек как предмет воспитания: опыт педагогической антропологии / К.Д. Ушинский // Педагогические сочинения: В 6 т. - Т.1. - М.: Педагогика, 1990. - 528 с.

15. Ellen Key - the century of the child (1909 G. P. Putnam's Sons, London - 339 p.

Размещено на Allbest.ru