Криміналістика як сучасна навчальна дисципліна та її функції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

КРИМІНАЛІСТИКА ЯК СУЧАСНА НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА ТА ЇЇ ФУНКЦІЇ

M.B. ДАНЬШИН, докт. юрид. наук, доц.

Одним із важливих напрямків реалізації науки криміналістики є формування її навчального курсу, адже впровадження накопичених спеціальних знань у практику протидії злочинності через підготовку високоякісних кадрів правоохоронців є соціальною функцією криміналістики. При її реалізації проявляється взаємозв'язок криміналістики з іншими юридичними науками кримінально-правового циклу. Він вказує на місце криміналістики в системі кримінально-правових наук, як своєрідної інтегративної навчальної дисципліни, яка здатна виконувати синтезуючі функції при підготовці фахівців правоохоронної діяльності. Тому при розробці навчального курсу криміналістики мають бути враховані між- предметні зв'язки цієї навчальної дисципліни з навчальними дисциплінами інших наук кримінально-правового циклу. Відповідно, вдосконалення навчального курсу «Криміналістика» вбачається, перш за все, у розробленні навчальних планів, скоординованих з навчальними дисциплінами кримінально- правового циклу за обсягом навчального часу і послідовності вивчення. По-друге, окремі програмні теми вказаних навчальних дисциплін повинні бути узгоджені з урахуванням міжпредметних зв'язків. Розглянемо цю проблематику більш детально з урахуванням редакційних вимог до обсягу нашої публікації.

Слід взагалі зазначити, що кожна наука має своє власне відображенім у сфері практичної діяльності. Криміналістика виникла та розвивається як наука, що сприяє розкриттю, розслідуванню та попередженню злочинів. У цьому аспекті розуміння - це наука, яка без заперечно перебуває на передньому краї протидії злочинності та постійно впроваджує в практику правоохоронних та судових органів будь-якої держави світу новітні прийоми, засоби і методи розкриття злочинів. Однак, розпад СРСР негативно відобразився на темпах розвитку української криміналістики, оскільки фактично єдина система наукових, навчальних, слідчих, експертних та розшукових органів країни була зруйнована [1].

На сьогодні, внаслідок цієї масштабної соціальної трансформації, суттєво послабився зв'язок між криміналістами - вченими та практиками, які опинилися у різних суверенних державах; гальмуються прикладні та теоретичні дослідження. Ця негативна тенденція поступово була подолана завдяки зусиллям відомих українських учених-криміналістів, у тому числі за рахунок розширення та закріплення зв'язків із зарубіжними колегами [2, с.З, 5-8], а також закупівель сучасного криміналістичного обладнання, за допомогою якого можливе розв'язання багатьох питань правоохоронної діяльності та вирішення різних сучасних завдань протидії злочинності.

Криміналістика продовжує активно розвиватися за двома головними напрямами. По- перше, зараз криміналістика активно нарощує свій теоретичний потенціал як наука та навчальна дисципліна та, по-друге, вона удосконалює та оптимізує прикладні криміналістичні розробки: технічні засоби, тактичні прийоми та методичні рекомендації, що спрямовані на покращення роботи слідчих, дізнавачів, експертів, оперативних співробітників та інших осіб, що працюють у системі правоохоронних органів та суду України.

Криміналістика завжди виконувала особливо важливі функції в діяльності, спрямованій на протидію злочинності. Саме її зародження було пов'язано з соціальним замовленням суспільства і держави на задоволення нагальних потреб правоохоронних органів щодо ефективних засобів і методів роботи під час вирішення завдань кримінального судочинства. При цьому криміналістична наука за час свого існування створила потужний арсенал своєрідних та специфічних засобів, які успішно використовуються при розслідуванні та розкритті злочинів. Разом з тим криміналістичний арсенал засобів і знань є універсальним і може успішно використовуватися в інших видах правозастосовної діяльності. У зв'язку з цим, як правильно зауважує М.П. Яблоков, «багаторічна практика використанім техніко- криміналістичного та методико-технологічного арсеналу криміналістики в кримінально- процесуальній діяльності переконливо показала, що сфера його застосування, особливо пов'язаного з технологією встановлення і тактичного використання доказових та інших юридично і криміналістично значущих фактів, не може обмежитися лише кримінально- процесуальною діяльністю. Зазначені криміналістичні засоби і технології не менш важливі для інших видів юридичної діяльності, однак вони до цих пір, на жаль, далеко не по- вною мірою використовуються, наприклад, у цивільному та арбітражному судочинстві, адміністративному та митному розгляді, діяльності практикуючих юристів, в якій також необхідно виявлення і тактично продумане використання юридичних фактів.

У цивільному, адміністративному та митному процесах, в яких сторонами та іншими суб'єктами цих видів діяльності збираються, використовуються доказові, а також інші юридичні факти, тактико-технологічні прийоми і методи криміналістики можуть успішно використовуватися для вирішення відповідних завдань. Зокрема, при відборі, огляді, дослідженні письмових і речових доказів, отриманні показань свідків, пояснень сторін і третіх осіб; призначенні та проведенні експертиз; отриманні зразків почерку для порівняльного дослідження підписів і текстів документів; оцінці висновків експертів та інших доказів.

Дуже важливим для будь-якої юридичної діяльності є вміння їх виконавців встановлювати належні психологічні контакти з іншими учасниками при спілкуванні з ними в різних ситуаціях і отримання від них необхідної для вирішення справи інформації. Особливо важливо це вміння продумано використовувати в конфліктних ситуаціях. Велике значення криміналістики для успіху будь-якої юридичної діяльності має і вміння правильно оцінити ситуації, що виникають під час її, і відповідно обрати найбільш оптимальні прийоми дій не лише в практиці спілкування з людьми, але й під час виконання інших дій. Саме в криміналістиці детально розробляються теоретичні та практичні засади ситуаційного підходу при виконанні слідчих дій та розслідування в цілому з метою ефективного вирішення тактичних і стратегічних завдань розслідування. Цей підхід може бути вельми корисним для будь-якої іншої юридичної діяльності. Тактико-методична цінність ситуаційного і одночасно діяльнісного підходу до тієї чи іншої юридичної діяльності полягає в тому, що він є надійним інструментом належного аналізу фактичної обстановки, що складається в будь- який момент (період) її існування, що дозволяє спрогнозувати можливі варіанти оптимальних рішень і тактично вивірених дій, з урахуванням як типових, так й індивідуальних особливостей кожної ситуації. Використання ситуаційно-діяльнісного підходу є одним з важливих елементів розумового процесу, умовно названого «криміналістичним мисленням». Такий розумовий підхід може бути використаний в будь-якій юридичній діяльності» [3, с.27-29].

Таким чином, як правильно помітив В.Ю. Шепітько, на сьогоднішній день криміналістика вже переросла свій потенціал і вийшла за межі суто «поліцейської науки» або «науки про розслідування злочинів». Накопичення наукового знання призвело до того, що її засоби, прийоми і методи успішно використовуються в інших (оперативно-розшукова, судова, прокурорська, експертна, адвокатська) сферах або дозволяють встановлювати факти, що перебувають поза кримінально- правовими явищами (використання криміналістичних знань у цивільному, господарському або адміністративному процесах). Але, незважаючи на затребуваність криміналістики, використання її даних в інших сферах, вона як і раніше є цілісною системою наукових знань, покликаною служити цілям розкриття і розслідування злочинів, встановленню істини у кримінальному судочинстві [4, с.55].

Ще у 1921 р. проф. Г. Манне, акцентуючи увагу на проблемах викладання криміналістики, підкреслив необхідність концентрації своєї уваги на таких важливих питаннях як: «Хто повинен її викладати? Кому її слід викладати? Коли та як слід її викладати» [5, с.89]. Ці питання залишаються актуальними й досі. Саме ця проблематика тією чи іншою мірою була об'єктом досліджень таких відомих вітчизняних та зарубіжних вчених як В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, Т.С. Волчецька, В.К. Гавло, 0.0. Ейсман, 0.0. Ексархопуло, Є.У. Зіцер, Є.П. Іщенко, О. Коновалова, В.Г. Лукашевич, М.Г. Лю- барський, Г.Ю. Манне, Г.А. Матусовський, П. Митричев, В.О. Образцов, М.С. Строгович, П.І. Тарасов-Родіонов, А.О. Топорков, Б.М. Шавер, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблоков та ін. Проте існуючі концепції з цього приводу здебільшого повторюють здобутки майже півстолітньої давнини. Саме проблема викладання криміналістики у навчальних закладах у комплексному поєднанні з висвітленням основних тенденцій та перспектив розвитку науки стає більш гострою на нашому етапі вдосконаленім криміналістичної науки та набуває своє актуальності під час проведення різних міжнародних науково-практичних конференцій з проблем протидії злочинності в сучасних умовах. Зараз в публікаціях відомих вітчизняних і зарубіжних науковців почала висвітлюватися динаміка сучасних концептуальних підходів до цих досить дискусійних питань, пов'язаних з осмисленням сучасних функцій навчальної дисципліни «Криміналістика», спеціалізацією викладання її курсів, розробкою методичних та психологічних підходів до викладання криміналістики та ін.

В Україні підготовка юристів вищої кваліфікації здійснюється за двома напрямками: 1) у навчальних закладах Міністерства освіти і науки України (цивільних закладах); 2) у відомчих навчальних закладах МВС України і Служби безпеки України (спеціалізованих закладах). У цивільних навчальних закладах здійснюється, як правило, підготовка юристів широкого профілю без певної їх спеціалізації. Напроти, у відомчих навчальних закладах підготовка фахівців-юристів здійснюється з орієнтацією на правоохоронну діяльність з виділення окремих її напрямків (громадська безпека, оперативно-розшукова діяльність, слідчо-криміналістична діяльність, експертно-криміналістична діяльність). Природно, що навчальні плани і програми навчальних дисциплін кримінально-правового циклу повинні суттєво відрізнятися в залежності від профілю підготовки фахівців.

Дослідження цієї проблематики, на нашу думку, відіграє важливу роль у правильному і чіткому розумінні криміналістики як особливої навчальної дисципліни та обґрунтуванні її функцій у сучасних умовах. Зокрема, слід вирішити вже давно назріле питання щодо можливого існування «різної» криміналістики, єдиної стандартної спеціалізації навчальних курсів за різними критеріями, насамперед за необхідністю підготовки юристів для потреб правоохоронних органів та потреб інших замовників правознавців.

Під час дослідження сучасних питань викладання криміналістики в навчальних закладах України слід особливо відмітити специфічну особливість цієї науки, яка в останні часи набуває дедалі більшого значення при теоретичному аналізі подальших шляхів розвитку самої криміналістики. Це окремий аспект дилеми «криміналістика та інші науки», особливо ті науки, що сьогодні найактивніше самостійно розвиваються у системі сучасних наукових знань XXI століття. Так, на сьогодні залишається не вирішеним питання розмежування предметів криміналістики та оператив- но-розшукової діяльності, котра не так давно посіла своє місце у спеціальності 12.00.09 як повноправна самостійна наука. У цьому сенсі виникає наступна проблема, що має більш яскраве вираження у світлі КПК України 2012 р., - це розмежування навчальних курсів «Криміналістика» та «ОРД» для відомчих ВНЗ України.

Існує актуальне питання, що потребує нагальної та чіткої відповіді від криміналістичної науки: чи задовольняє у повному обсязі сучасні проблеми практичної діяльності її навчальний курс? Якщо ні, то чому, які перешкоди існують для цього, які шляхи вирішення цього питанім? Усі ці обставини характеризують сучасний процес набуття криміналістичних знань особами, які мають рішуче та ефективно протидіяти новій професійній злочинності та здійснити свій внесок у розбудову дійсно правової держави в Україні.

У свій час Р.С. Бєлкін приділив певну увагу проблематиці викладання криміналістики як особливому напряму в аспекті перспектив розвитку наукових досліджень у галузі криміналістики, та зазначив, що «...розвиток будь-якої науки немислимий без розширеного відтворення кадрів дослідників - це прописна істина. Те, що підготовка цих кадрів повинна вестися з позицій вимог саме даної науки - настільки ж очевидно, як і перше положення. Однак із цих двох беззаперечних положень неминуче виникає третє, про яке часто забувають: у самій науці повинні розроблятися прийоми оволодіння нею, прийоми навчання цій науці. Як і будь-яка методика викладання, методика викладання криміналістики підпорядковується загальним закономірностям усякого процесу навчання. Однак крім цих загальних закономірностей, методика викладання будь-якої конкретної науки залежить від специфіки її змісту. От саме це ті специфічні особливості викладання криміналістики, обумовлені її змістом, безсумнівно повинні стати об'єктом дослідження самої криміналістичної науки, одним з її чітко виражених напрямків» [6, с. 10-11].

На сьогодні проблема викладання криміналістики є як ніколи досить актуальною у світлі сучасного розвитку науки криміналістики. Саме зараз, у зв'язку з кардинальними змінами у соціумі, глобальним розвитком наукового уявлення взагалі та науково-технічним прогресом, а також з появою нових самостійних наук, зокрема оперативно-розшукової діяльності, та зміною кримінально-процесуального законодавства України назріла гостра необхідність у перегляді місця криміналістики у системі професійної підготовки юристів та її співвідношення з іншими навчальними дисциплінами. Змістовний бік розв'язання цієї актуальної проблеми, на нашу думку, повинен міститься у сучасному аналізі питань навчально-методичного характеру та психологічних особливостей викладання криміналістики.

У цьому аспекті слід зазначити, що, як відзначив у свій час Г. А. Матусовський, криміналістика як навчальна дисципліна оформилася та удосконалюється завдяки досягненням наукової галузі криміналістики. Становлення вітчизняної криміналістики як самостійної юридичної науки значною мірою визначило місце криміналістичних знань у системі навчального процесу [7, с.76]. Відображаючи основний зміст відповідної науки, будучи органічно пов'язаною з нею, навчальна дисципліна за своїм призначенням відрізняється від наукової галузі. Вона призначена не для теоретичного освоєння об'єктів науки, а для засвоєння знань та практичного досвіду розслідування злочинів. Йдеться про те, щоб у доступній формі донести до осіб, що навчаються, криміналістичні знання, прийоми та способи, а також досвід правоохоронної роботи. На нашу думку, вирішення теоретичного питання щодо співвідношення науки та відповідної їй навчальної дисципліни має велике практичне значення для вдосконалення сучасного навчального процесу у системі ВНЗ У країни. Це проблема спеціалізації викладання криміналістики. Так, у радянські часи при підготовці юристів існували два види спеціалізації: 1) більш загального характеру - судова; судово-прокурорська і 2) вузька - слідчо-криміналістична. Саме зазначені види спеціалізації знаходили своє відображання у навчальних планах [7, с.84]. Таким чином, під ці вимоги формувалися програми криміналістики у юридичних навчальних закладах того часу.

В Україні відмовилися від підготовки юридичних кадрів вузької спеціалізації та задекларували ідею підготовки високоякісного сучасного правознавця широкого профілю. На наш погляд, правильна загальна ідея вирішення цього питання та відхід від розуміння функції юридичної праці лише як «каральної», на жаль, негативно відобразилася на процесі підготовки сучасних юристів-право- охоронців, котрі почали освоювати «уніфіковану» криміналістику разом з майбутніми юристами, орієнтованими на роботу в органах юстиції, органах державної влади і самоврядування, у підприємницької діяльності тощо. Таким чином, усі студенти стали вивчати «стандартизовану» єдину криміналістику без урахування специфіки роботи у різних правоохоронних органах (наприклад, МВС, СБУ, прокуратури).

На нашу думку, саме ця проблема у свій час спонукала керівництво Національної академії СБ України до перегляду програм підготовки майбутніх співробітників органів державної безпеки, аналізу й корегування їх змістовної частини. Тому, після вивчення загального курсу криміналістики та проходження курсантами навчальної практики в практичних підрозділах, введено викладання спеціального курсу «Криміналістичне забезпечення оперативно-розшукової та контрроз- відувальної діяльності». У його межах розглядаються проблемні питання застосування криміналістичних знань за конкретними напрямами роботи оперативних і слідчих підрозділів СБУ [8, с.804]. Однак оптимальним рішенням було б викладання не спеціального курсу криміналістики, а своєрідної первинної «професійної» криміналістики, яка базується лише на окремих положеннях загальної криміналістики, підпорядкованої лише завданням, цілям та функціям СБУ. Переконані, що саме це допомогло б правильно визначити співвідношенім криміналістики та науки ОРД і вирішити проблему діяльності оперативних підрозділів органів державної безпеки по нетиповому для них Закону України «Про оперативно-розшукову роботу», який орієнтований на діяльність органів внутрішніх справ. Хоча у цьому сенсі слід зазначити прогресивні задуми Законодавця, що відобразилися у положеннях КПК України 2012 р., що, сподіваємося, допоможуть подолати цю суперечність щодо функцій органів державної безпеки. Однак, ми вважаємо, що слід виходити саме з тлумачення криміналістики як науки, здатної практично діяти, що допоможе вирішити це питання у всіх спеціалізованих навчальних закладах системи органів Прокуратури, МВС України тощо.

На нашу думку, саме ці обставини визначають потреби з боку держави щодо підготовки більш «звужених» фахівців-криміналістів, що будуть ефективно задіяні у протидії злочинності. Внаслідок цього сьогодні йде активна переорієнтація процесу підготовки майбутніх правоохоронців з «цивільних» ВНЗ України на спеціалізовані. Заради справедливості слід вказати, що це логічна уніфікація, наприклад, виховання майбутніх оперативних співробітників у відомчих навчальних закладах, яка вже давно притаманна розвинутим країнам Західної Європи та Америки.

На наш погляд, у той самий час на юридичних факультетах класичних університетів криміналістика обов'язково повинна бути у навчальних планах [1]. Цієї ж думки В.Ю. Шепітько, який чітко підкреслює, що «...криміналістика потрібна всім юристам не залежно від їх професіоналізації у майбутньому (адвокат, нотаріус, юрисконсульт, суддя). Інша річ, що різним юристам потрібен неоднаковий об'єм відомостей криміналістичної направленості. Ази криміналістики повинні отримати всі майбутні юристи. Далі більш глибокі знання можуть бути отримані представниками окремих юридичних професій під час засвоєння спеціальних криміналістичних курсів» [9, с.53].

Зі свого боку інший дослідник Т.С. Волчецька, вважаючи, що у межах сучасної криміналістичної науки було б доцільним створити новий факультативний розділ «прикладна криміналістика в юридичній практиці», в якому б у найбільш широкому плані викладалися прикладні аспекти криміналістичних знань, пише: «...можна, звичайно ж, заперечити, що майже всі криміналістичні знання є за своєю суттю і спрямованістю прикладними. Але мова у цьому випадку йде про застосування, а точніше - про адаптацію положень криміналістки до нових, нетрадиційних для цієї науки, об'єктів: про специфіку використання криміналістичної науки в цивільному, арбітражному, адміністративному судочинстві, в митній справі, в діяльності нотаріуса та ін. До цього розділу могли б також увійти і нові теорії, що активно розроблюються деякими дослідниками, і стосуються розширеного застосування криміналістики у межах власне кримінального процесу. Аналогічний розділ доцільно додати і до навчальної дисципліни, що істотно підвищить роль і значення кріміналістичної науки під час навчання юристів» [10, с.14].

Зі свого боку, ми погоджуємося з думкою Т.С. Волчецької відносно універсальності криміналістики, однак, вважаємо не доцільним викладання у повному обсязі її з метою підготовки юристів широкого профілю. У цьому сенсі слід вказати на існуючу сучасну проблему навчальної дисципліни криміналістики, пов'язану з її інтеграцією і адаптацією в сучасну систему підготовки юриста, при якій висловлюються думки щодо непотрібності криміналістики, взагалі її нібито «вузькості» і неперспективності викладання для всіх юристів. Так, на причини таких позицій вказує М.П. Яблоков, і з цього приводу пише: «подальше вдосконалення криміналістичних методів і технологій і культивування їх важливості не лише для здійснення кримінально- процесуальної, а й іншої юридичної діяльності є одним з важливих факторів, що посилюють роль і значенім сучасної криміналістики у сфері правозастосування і в той же час формують одну з тенденцій її подальшого розвитку. Однак поки що можливості криміналістики є здебільшого нереалізованими належним чином у широкій юридичній практиці пропозиціями і залишаються тільки побажаннями з цілої низки причин, усунення яких є одним із важливих завдань сучасної криміналістики. До числа таких причин можна віднести наступні фактори:

- по-перше, це результат недостатньої ін- формованості студентів і практичних право- застосувачів і вчених галузевих правових наук про зазначені вище можливості криміналістики (прогалини викладання, недостатня публіцистична та інформаційно-роз'яснювальна діяльність криміналістів);

- по-друге, розвиток у сучасній юридичній спільноті думки про малу користь вузькопрофесійних знань з криміналістики для юристів, не пов'язаних з діяльністю у сфері кримінального судочинства, і культивування цього погляду в процесі орієнтації студентів під час вибору спеціалізації;

- по-третє, наявність в юридичній літературі і навіть у окремих підручниках з криміналістики думки щодо неюридичної природи криміналістики. Про те, що джерела доказової та іншої юридично значущої інформації не завжди використовуються криміналістами у сфері правових відносин [11, с.38]. Не всі її завдання і рекомендації вважаються суто правовими [12, с.20-22]. Критиці подібних поглядів присвячено низку публікацій в юридичній літературі [13, 14].

Природно, що подібні погляди на сучасну криміналістику як науку і навчальну дисципліну, що існують у свідомості не лише студе- нтів-юристів не криміналістичної спеціалізації, а й багатьох представників галузевих юридичних наук і навіть деяких представників кримінально-правової та процесуальних наук породжують не відповідальне і не правильне ставлення до необхідності глибокого вивчення криміналісти, не кажучи вже про належне ознайомлення з її сучасними можливостями у сфері правозастосування в інших (не кримінально-правових) видах юридичної діяльності, що регламентуються нормами інших галузевих юридичних наук. Відповідно, спотворюється думка щодо важливості місця криміналістики серед базових спеціальних юридичних наук, що забезпечують повноцінну юридичну освіту.

Нейтралізувати подібні погляди на криміналістику, що применшують її значення для юридичної освіти, видається можливим шляхом лише подальшого розвитку спектру можливостей її інформаційно-діяльнісного та пізнавального арсеналу в різних видах юридичної діяльності щодо здійсненім криміналістичних технологій у роботі з різними джерелами доказової інформації та іншими юридичними фактами в процесі будь-якого виду правоза- стосування. І активна демонстрація результатів такої діяльності у найбільш різних публічних формах і особливо в процесі її викладання в юридичних навчальних закладах» [15, с.60-62].

Зі свого боку ми згодні з думкою відомого вченого-криміналіста відносно значення криміналістики як такої. Однак, на нашу думку, криміналістика повинна бути представленою лише в основному вигляді, з наданням студентам лише систематизованого комплексу орієнтуючих спеціальних знань з приводу засобів та методів розкриття будь-якого злочину. Більш того, при багатовекторному аналізі цієї проблематики у світлі сучасних умов протидії злочинності, ми впевнені, що поглиблені криміналістичні знання, які безпосередньо торкаються особливостей організації та планування розслідування, взаємодії слідчого з оперативно-технічними підрозділами, тактики проведення окремих слідчих дій тощо, взагалі не варто надавати широкій аудиторії, навіть якщо вона юридична. Адже це тягне за собою безконтрольне розповсюдження спеціальних знань щодо засобів, прийомів і методів, які використовуються для виявлення і розкриття злочинів. Ми поділяємо точку зору професора В.П. Бахіна, який зазначає, що повний курс криміналістики повинен вивчатися слідчими лише в спеціалізованих навчальних закладах правоохоронних органів, але ніяк ні в університетах чи інших ВНЗ, які готують юристів широкого профілю [16]. Як висновок зазначимо, що правильне розв'язання питання щодо оптимізації викладання криміналістики та пристосування її до нагальних потреб практичної діяльності, дозволить розвинути нові уявлення щодо природи та призначення криміналістичної науки, її місця у системі наукового знання та допоможе більш ефективно налагодити практику підготовки кадрів для правоохоронних органів та суду в сучасних умовах.

Таким чином, слід констатувати, що історично склалося так, що в Україні підготовка юристів вищої кваліфікації здійснюється за двома напрямками: 1) у навчальних закладах Міністерства освіти і науки України (цивільних закладах); 2) у відомчих навчальних закладах МВС України, Служби безпеки України, Прокуратури України (спеціалізованих закладах). У цивільних навчальних закладах здійснюється, як правило, підготовка юристів широкого профілю без певної їх спеціалізації. Напроти, у відомчих навчальних закладах підготовка фахівців-юристів здійснюється з орієнтацією на правоохоронну діяльність з виділенням окремих її напрямків (громадська безпека, оперативно-розшукова діяльність, слідчо-криміналістична діяльність, експертно-криміналістична діяльність). Природно, що навчальні плани і програми навчальних дисциплін кримінально-правового циклу повинні суттєво відрізнятися залежно від профілю підготовки фахівців. На нашу думку, при підготовці юристів широкого профілю в цивільних навчальних закладах студентам повинні надаватися криміналістичні знання в узагальненому вигляді, яких би було достатньо для створення більш-менш чіткої уяви про методи, прийоми і технічні засоби розкриття злочинів. При здійсненні криміналістичної підготовки фахівців з чіткою орієнтацією на певний вид діяльності (відомчі навчальні заклади), викладання криміналістики має бути спрямоване на формування системи спеціальних знань, необхідних для вирішення типових профільних завдань (оперативного працівника, слідчого, експерта-криміналіста).

Відповідно до наведених положень щодо напрямків (рівнів) і змісту криміналістичної підготовки можуть бути сформульовані і певні вимоги до особи викладача криміналістики та інших спеціальних дисциплін [17]. Викладач криміналістики - це особа, яка повинна, по-перше, володіти визначеним обсягом теоретичних криміналістичних знань і мати чітку уяву про їх застосування для вирішення профільних завдань в діяльності тих чи інших підрозділів правоохоронних органів. Досягається такий рівень професійної криміналістичної підготовки в процесі навчання в аспірантурі (ад'юнктурі), а також в процесі обов'язкового проходження практичної підготовки на відповідних посадах в правоохоронних органах (стажування). Саме такі вимоги повинні бути покладені в основу формування професорсько- викладацького складу кафедр криміналістики спеціалізованих навчальних закладів.

Література

1. Даньшин М. В. Актуальні проблеми викладання криміналістики на юридичних факультетах / М. В. Даньшин // Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Серія: Право. 2011. №945. С. 216-220.

2. Шепітько В. Ю. Тенденції і перспективи розвитку криміналістики (концептуальність підходів і дискусійність поглядів) / В. Ю. Шепітько // Актуальні проблеми криміналістики: матеріали міжн. наук. практ. конф. (м. Харків, 25-26 верес. 2003 р.) / редкол.: М. І. Панов (голов. ред.), В. Ю. Шепітько, В. О. Коновалова та ін. X.: Гриф, 2003. С. 5-8.

3. Яблоков Н. П. Значение криминалистики в правоприменительной деятельности и в подготовке юристов широкого профиля / Н. П. Яблоков // Актуальні питанім судової експертизи та криміналістики: збірн. матеріалів засід. «круглого столу», присвяч. 85- річчю створення ХНДІСЕ ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса (11-12 листопада 2008 р.). X., 2008. С. 27-36.

4. Шепитько В. Ю. Изменчивость криминалистики в XXI веке и ее задачи в современных условиях / В. Ю. Шепитько // Криміналістика XXI століття: матеріали міжнар. наук. практ. конф. (25-26 листопада 2010 р.). X.: Право, 2010. С. 55-59.

5. Манне Г. Ю. Криминалистика, ее значение и место в системе юридического образования / Г. Ю. Манне // Советское право. 1921. Вып. 6 (24). С. 87-94.

6. Белкин Р. С. Перспективы развития советской криминалистики / Р. С. Белкин // Труды Высшей школы МООП СССР. 1967. Вып. 15. С. 3-11.

7. Матусовский Г. А. Криминалистика в системе научных знаний / Г. А. Матусовский. X.: Вища школа, 1976. 113 с.

8. Скулиш Є. Д. Особливості викладання криміналістики в Національній Академії Служби безпеки України / Є. Д. Скулиш // Криміналістика XXI століття: матеріали міжнар. наук. практ. конф. (25-26 листопада 2010 р.). X.: Право, 2010. С. 800-804.

9. Шепитько В. Ю. Криминалистика XXI века: предмет познания, задачи и тенденции в новых условиях / В. Ю. Шепитько // Современное состояние и развитие криминалистики: сб. науч. тр. / под. ред. Н. П. Яблокова и Ю. Щепитько. X.: Апостиль, 2012. 41-54.

10. Волчецкая Т. С. Перспективы и пути развития современной криминалистики / Т. С. Волчецкая // Современное состояние и развитие криминалистики: сборник научных трудов / [под ред. Н. П. Яблокова и др.]. X.: Апостиль, 2012. С. 5-15.

11. Белкин Р. С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики / Р. С. Белкин. М.: НОРМА (Издат. гр. НОРМА- ИНФРА-М), 2001. 240 с.

12. Криминалистика: учеб, для студ. вузов / [под ред. А. Ф. Волынского и др.]. 2-е изд., перераб. и доп. М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2008. 516 с.

13. Яблоков Н. П. Криминалистика: природа, система, методологические основы / [Н П. Яблоков и др.]. М.: Юристь, 2009. 216 с.

14. Яблоков Н. П. Юридическая природа криминалистики важный фактор сохранения, ее целостности как науки, общепрофессиональной учебной дисциплины подготовки юристов / Н. П. Яблоков // Криминалисты - 2011. №2. С. 8-3.

15. Яблоков Н. П. Основные тенденции развития криминалистики как науки и учебной дисциплины в современной России / Н. П. Яблоков // Современное состояние и развитие криминалистики. Сборник научных трудов / под ред. Н. П. Яблокова, В. Ю. Шепитько. X.: Апостиль, 2012. С. 55-71.

16. Бахин В. П. Чему и кому служит криминалистика? / В. П. Бахин [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.iuaj.net/

Анотація

юридичний освіта криміналістика навчальний

Ключові слова: наука, право, криміналістика, навчальна дисципліна, фахівець

Аннотация

Даньшин М.В. Криминалистика как современная учебная дисциплина и ее функции Определены особенности преподавания криминалистики в высших учебных заведениях Украины в зависимости от профиля подготовки юристов. Отстаивается мнение о важности места криминалистики среди базовых специальных юридических наук, которое обеспечивает полноценное юридическое образование.

Annotation