Формування культури здоров’я учнів як складова частина педагогічного процесу в школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування культури здоров'я учнів як складова частина педагогічного процесу в школі

Процес пізнання як основа будь-якого наукового дослідження, є складним і вимагає концептуального підходу на основі певної методології. У сучасних педагогічних дослідженнях пріоритетом стає одночасне застосування різних методологічних підходів, їх взаємодії, що забезпечує максимально об'єктивне, цілісне уявлення, інформацію про досліджувані процеси та явища, а також є основою уточнення, збагачення й систематизації понятійно-термінологічного апарату.

Невід'ємний складник навчально-виховного процесу в школі - формування культури здоров'я учнів. Саме через це з'являється можливість ефективно впливати на розвиток не тільки показників здоров'я, а й інших складників навчання школярів. Водночас швидкоплинні процеси змін соціально-економічного середовища потребують удосконалення наявних і пошуку нових підходів до формування культури здоров'я школярів і здоров'язберігального виховання зокрема. Про таку необхідність свідчать дослідження вітчизняних науковців: Л. Лаврова, 2013; Л. Вовк, 2011; В. Горащук, 2011; О. Іонова, 2010;Т. Єрмакова, 2012; А. Халайцан, 2014; О. Свєртнєв, 2013; В. Бабич, 2012; О. Захарчук, 2009; Л. Іваненко, 2011. Автори наголошують на необхідності визначення ролі різних шкільних предметів і сім'ї в поєднаному впливі на рівень навчальних досягнень і здоров'я дітей.

Дослідження закордонних учених також підтверджують необхідність розв'язання проблем підвищення якості навчання через співпрацю педагогів і батьків у напрямі формування культури здоров'я учнів різних класів (В. Франкл, 2000; Й. Домарадзький, Е. Вєжейська, 2008; К. Вішнєвська, 2008; Й. Івелунмор, В. Ньюсом, 2014; Л. Коут, М. Борнштейн, 2005 та ін.). Усе це дає підстави стверджувати про актуальність і необхідність розв'язання проблем підвищення рівня якості життя й навчання дітей через формування в них культури здоров'я.

Роботу виконано відповідно до планів НДР Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.

Мета роботи - аналіз підходів до формування культури здоров'я школярів, що ефективно впливають на якість і рівень навчання.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Формування в учнів школи культури здоров'я завжди потребує врахування різноманітних факторів: рівень та якість соціально-економічного й здоров'язберігального середовищ, відносини батьків і дітей, сім'ї й школи та інше [4, 9, 10]. Не менш важливі пошук й упровадження в практику роботи школи нових підходів до здоров'я-зберігального виховання, у т. ч. з позицій системного підходу.

Системний підхід як спосіб наукового пізнання лежить в основі всіх системних досліджень та полягає у відповідному вивченні об'єктів і процесів, детермінуючи наукову, економічну, соціальну та освітню практику, даючи змогу скласти цілісне, інтегроване уявлення про досліджуваний об'єкт. Саме системний підхід - головна стратегічна лінія в організації й проведенні наукового пошуку, який відображає найбільш загальні зв'язки та взаємозумовленість педагогічних явищ. Одними з ключових понять системного підходу є «система» та «педагогічна система». Зауважимо, що поняття «система» знайшло своє відображення в працях багатьох науковців, дослідників (В. Афанасьєв, Х. Броді, Н. Брюханова, А. Демідова, Д. Собель та інші).

Зі свого боку, педагогічна система характеризується цілісністю, що виявляється в тому, що її частини, компоненти, служать спільній системній меті, а також у її взаємодії із зовнішнім середовищем [6]. Педагогічна система є сукупністю взаємопов'язаних компонентів, що підпорядковані меті виховання, освіти та навчання, які спрямовані на формування особистості.

Стосовно формування культури здоров'я школярів, системний підхід передбачає розгляд культури здоров'я як цілісної динамічної системи, системний характер її формування, дослідження особистості як відкритої та цілеспрямованої системи. Одночасно використання системного підходу дає змогу розглядати людину як систему, цілісний складноорганізований суб'єкт, що включає в себе підсистеми (соціальну, психологічну) та взаємозв'язок між ними. Такий підхід до вивчення особистості можна визначити як визнання того, що особистість є динамічною системою, інтегрованим цілим, утворене взаємодією властивостей, які є специфічними особистісними «органами», що реалізують функції внутрішньої регуляції й зовнішнього обміну з навколишнім середовищем [2].

Системний підхід також розглядає особистісне здоров'я як цілісне утворення, систему, що включає в себе підсистеми (психофізичну, морально-вольову та соціальну), а також зв'язками між ними. Ці підсистеми, взаємодіючи одна з одною, формують нові властивості особистісного здоров'я як цілісного утворення (системи), відсутні в кожного з них окремо.

Аналізуючи організацію культури здоров'я як системи, можна виділити такі системостворювальні елементи, як цінності, що спрямовані на вдосконалення власного здоров'я; знання й навички з питань формування культури здоров'я; діяльність щодо формування культури здоров'я (здоров'яформувальна поведінка).

Не менш важливого значення в розв'язанні проблем формування культури здоров'я набуває антропологічний підхід. Визначаючи його сутність, Б. М. Бім-Бад, один із сучасних дослідників проблематики педагогічної антропології, писав: «антропологічний підхід у педагогіці - це співвідношення будь-якого знання про освітні явища й процеси зі знаннями про природу людини» [3]. Пов'язаний із людинознавством, антропологічний підхід дає змогу зрозуміти цілісність людської природи, сутність виховання, освіти, розвитку, взаємозв'язок їхніх рушійних сил. Адже людина - це не тільки розум, але й тіло, душа, дух.

Зауважимо, що науковцями (Б. Ананьєва, А. Бойко, С. Кулешова, Л. Лузіна, В. Сластеніна та ін.) виділено дві специфічні особливості антропологічного підходу: концентрація уваги на людині як базової цінності, мети виховання, цілісності з виходом на структуру особистості й співвідношення окремих сторін її розвитку; орієнтація на природні особливості людини, її духовний розвиток у тій чи іншій педагогічній системі або етапах історичного процесу.

Антропологічний підхід до формування культури здоров'я школярів ставить у центр здоров'я школяра як його природну ознаку, найвищу індивідуальну та соціальну цінність. Антропологічний підхід дає змогу використовувати знання про формування культури здоров'я відповідно до природи людини і її унікальних вікових особливостей.

Ще один із напрямів у розв'язанні проблем формування культури здоров'я - культурологічний підхід, тобто вивчення світу людини в контексті її культурного існування, в аспекті того, чим є цей світ для неї; це також сутність методологічних прийомів, що забезпечують аналіз кожної сфери соціального або психологічного життя крізь призму системоутворювальних культурологічних понять (культура, культурні зразки, норми й цінності, спосіб життя, інтереси).

Обов'язкова умова культурологічного підходу, як стверджують А. Арнольдов, Є. Баллер, Л. Коган та ін., - це збереження й розвиток культури, якою є сама людина, котра здатна до культурної облаштованості життя та активної особистісної діяльності. Тобто культурологічний підхід дає змогу зосередити увагу на людині як суб'єкті культури, здатній уключати в себе всі «старі» смисли культури й одночасно виробляти нові [6]. Культурологічний підхід зумовлений об'єктивним зв'язком людини з культурою як системою цінностей. Зважаючи на той факт, що здоров'я - це стан гармонії людини із собою й навколишнім середовищем у фізичному, соціальному, духовному та психічному аспектах, формування культури здоров'я в школярів ґрунтується на формуванні життєвих навичок, що сприяють фізичному, соціальному, психічному й духовному здоров'ю, та враховуючи те, що культурологічний підхід має своєю основою аксіологію - учення про цінності.

Отже, культурологічний підхід до дослідження питання формування культури здоров'я школярів здійснюється в контексті розуміння різних аспектів поняття «культура». Так, з одного боку, культура виступає як багатогранне явище, що пов'язане зі змістом та певною характеристикою життєдіяльності людини й суспільства. З іншого боку, це система матеріальних і духовних цінностей людини, пов'язаних із її перетворювальною діяльністю. Вони не можуть існувати поза людиною та суспільством.

У розв'язанні зазначених проблем формування культури здоров'я школярів певна роль відводиться й салютогенетичному підходу. Водночас наприкінці ХХ ст. з'явилася низка інших наукових досліджень, які стали переломними в науках про здоров'я [5; 7; 8]. Але одним із найвідоміших із них став абсолютно інший підхід (салютогенетичний) до трактування моделі здоров'я від відомого американського дослідника Аарона Антоновського в 70-х роках ХХ ст.

Суть салютогенетичного підходу полягає в тому, що нормальним станом організму є невпорядкованість, стан порушення гомеостазу, на який мають вплив як внутрішні, так і зовнішні чинники. Тобто людське життя - це своєрідна лінія, яка пролягає між двома крайнощами: повним здоров'ям та хворобою, яка загрожує життю. У наукових розробках А. Антоновського увагу акцентовано на особливостях біомедичної моделі здоров'я людини, яка у своїй основі має патогенетичний підхід, згідно з яким нормальним станом організму є гомеостаз (тенденція до підтримання динамічної рівноваги в організмі), а у випадку його порушення відбувається спроба приведення організму до рівноваги шляхом активізації власних регуляційних механізмів. Тобто при порушенні гомеостазу починають діяти авторегуляційні механізми організму (імунні, ендокринні, нейропсихологічні). Таким чином організм людини переходить у стан самодопомоги [8]. А. Антоновський відзначає, що в результаті такого підходу відбувається поділ людей на дві групи (здорових і хворих), зосередження на причинах хвороб та чинниках, які створюють ризик їх виникнення, упевненість у тому, що причиною більшості хвороб є стреси, які вважається прямою загрозою здоров'ю, тому потрібно створювати стерильне середовище.

Слід відзначити, що вивчення салютогенетичного підходу А. Антоновського застосовано в роботах багатьох науковців країн Європейського Союзу: Й. Біннебесель, С. Бюхі, Л. Далін, Б. Дудек, Р. Кое, З. Маковська, Д. Міхалковська, Б. Мрозяк, М. Седерюлад, Т. Філт, Т. Фленсборг-Мадсен та ін. Науковці досліджують як теоретичне, так і практичне застосування салютогенетичного підходу в розв'язанні проблеми оздоровлення молодого покоління. У наукових доробках представлено анкети, питання яких створено на основі досліджень А. Антоновського.

Основою концепції салютогенезу є такі аспекти: що можна вважати здоров'ям людини; з'ясування, яким чином організм людини може залишатись у здоровому стані, замість того, щоб досліджувати, як і через що людина хворіє; визначення появи здоров'я в людини та шляхів зміцнення особистісного здоров'я, щоб негативні зовнішні та внутрішні фактори давали поштовх власному зростанню людини [5].

Серед інших підходів можна виділити особистісно-діяльнісний, який є складним інтегрованим поняттям, що включає особистісно орієнтований і діяльнісний підходи. Основи особистісно-діяльнісного підходу закладені в психології працями Л. Виготського, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна, де особистість розглянуто як суб'єкт діяльності, яка сама, формуючись у діяльності й спілкуванні з іншими людьми, визначає її характер.

Оскільки особистісно-діяльнісний підхід забезпечує інтеграцію особистісно орієнтованого та діяльнісного підходів, то існує необхідність у розкритті психолого-педагогічного підґрунтя зазначених понять.

Науковцями (А. Губа, І. Бех, Л. Божович, О. Попова, В. Рибалка та інші) особистісний підхід розглянуто як сукупність концептуальних уявлень, принципів, цільових установок, орієнтацій, мето- дико-психодіагностичних та психолого-педагогічних засобів, які сприяють більш глибокому й повному баченню, розумінню особистості учня та на цій основі - її гармонійному розвитку [1].

Особистісний компонент визначає облік в освітньому процесі індивідуальних особливостей осіб, котрі навчаються, реалізуючи це через зміст, форму навчальних занять, характер взаємодії й взаємних відносин. Діяльнісний компонент визначає способи засвоєння навчального матеріалу, зразки та способи мислення й діяльності, розвиток пізнавального та творчого потенціалів суб'єкта навчання.

Водночас у процесі вивчення особистості виключно важливе поєднання особистісного та діяльнісного підходів, тому що саме в такий спосіб досягається необхідна цілісність у формуванні будь-якої якості особистості. Адже саме діяльність є основою, засобом і вирішальною умовою розвитку особистості [4; 5; 6].

Особистісно-діяльнісний підхід сприяє формуванню культури здоров'я через діяльність. Зі свого боку, діяльнісний компонент цього підходу - культура здоров'я, що проявляється як цілеспрямована організована діяльність особистості, мета якої - збереження та зміцнення здоров'я школярів. У школярів формується здатність до вибору такої моделі поведінки, яка сприяє формуванню культури здоров'я. Особистісним компонентом підходу є сам школяр, який через усвідомлення себе здоровою особистістю створює образ «Я - здоровий».

Отже, особистісно-діяльнісний підхід до питання формування культури здоров'я школярів орієнтує учнів на використання особистісного досвіду в процесі формування культури здоров'я як засобу самореалізації особистості та передбачає визнання самої особистості школяра суб'єктом навчальної діяльності.

навчання особистість культура

Висновки

Аналіз науково-педагогічної літератури дає підставу стверджувати, що в структурі педагогічного процесу в школі є всі необхідні компоненти для організації ефективного формування культури здоров'я учнів. Існують деякі розбіжності в підходах педагогічних колективів й окремих учителів до розуміння необхідності поєднаного впливу різних предметів для досягнення поставленої мети - формування культури здоров'я школярів.

Джерела та література

Размещено на Allbest.ru