Деякі аспекти толерантного спілкування іноземних громадян у вищих навчальних закладах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

УДК: 378.021.483+376.68+366.632

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ТОЛЕРАНТНОГО СПІЛКУВАННЯ ІНОЗЕМНИХ ГРОМАДЯН У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Аннотация

НЕКОТОРЫЕ АСПЕКТЫ ТОЛЕРАНТНОГО ОБЩЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ГРАЖДАН В ВЫСШИХ УЧЕБНЫХ ЗАВЕДЕНИЯХ

Локман Карасу, соискатель кафедры управления образовательными учреждениями и государственной службы, Южноукраинский национальный педагогический университет имени К.Д. Ушинского, ул. Старопортофранковская, 26, г. Одесса, Украина.

В статье обобщены и систематизированы современные методы и приемы формирования толерантного общения иностранных граждан. Опираясь на научные исследования, доказано, что сближение культур и преодоление недоразумений возможно именно путем воспитания толерантной личности, готовой к диалогу с представителями разных социокультурных сообществ, ориентирование ее на толерантное общение. Толерантность рассматривается как чувство терпимости и уважительное отношение к культуре и мыслям других людей, которые не совпадают с собственными. Вместе с тем отмечено, что толерантность допускает свободное проявление мыслей и реальное поведение в практической жизни представителем другой культуры при условии одновременного доброжелательного отношения к культуре, поведению и мыслям других людей. Отмечено, что наряду с миролюбием, самостоятельностью мышления, способностью к выбору адекватных оценок и поступков, умением вести диалог на основе равных прав и взаимоуважения, толерантность является важным аспектом общения в иноязычной среде. Толерантное общение рассматривается как общение, когда "Я" во всей своей целостности относится к "Ты" во всей его целостности и признает человеческую, а не только функциональную ценность друг друга. Это расширение сферы самосознания, осознание своей уникальности, одновременное осознание индивидуальности другого и уникальности каждой ситуации общения. Представлены приемы метода анализа ситуаций ("капсула культуры", "группа явлений культуры", "анализ инцидента межкультурного общения", "культурная адаптация" и др.), использование которых способствует развитию у иностранных граждан умения принимать культурные различия, формы самовыражения и способы проявления человеческой индивидуальности, умений ведения конструктивного диалога, способности рефлексировать собственное поведение и прогнозировать ответную реакцию со стороны партнера, тем самым повышая эффективность общения в иноязычной среде. Доказано, что в толерантном иноязычном общении значимую роль играет стремление партнеров к равноправному конструктивному диалогу. Отмечено, что необходимым условием осуществления конструктивного диалога является конструирование системы вопросов (выяснительно-уточняющие; открытые; зеркальные; эстафетные вопросы и др.). Успешность и конструктивность диалога зависит от учета культурологического и социально-психологического контекста обсуждаемых проблем, введение в этот контекст личностей. С этой целью предложено использовать упражнения, например, условно мотивированного регистра (вопросительно-ответные, репликовые, ситуативная беседа); упражнения реально мотивированного регистра (свободная беседа, ролевая дискуссия, ролевая игра).

Ключевые слова: толерантность, толерантное общение, толерантная личность.

Annotation

SOME ASPECTS OF TOLERANT COMMUNICATION OF FOREIGN CITIZENS AT HIGHER EDUCATIONAL INSTITUTIONS

Виклад основного матеріалу

Зафіксована у "Декларації принципів толерантності" у листопаді 1995 року 185 державами-членами ЮНЕСКО толерантність виступає як необхідна умова спілкування людей різних культур, етнічних і міжконфесійних груп.

Категорія "толерантність" у сучасному розумінні має широкий спектр тлумачень та інтерпретацій. Так, на думку О. Садохіна, толерантність передбачає визнання прав іншої людини, сприйняття її як рівної, такої, що претендує на розуміння та співчуття, готовність прийняти представників інших народів і культур такими, якими вони є, взаємодіяти з ними на основі згоди та поваги. Тобто, за О. Садохіним, толерантність розглядається як почуття терпимості й шанобливого ставлення до культури та думок інших людей, які не співпадають із власними. Разом з тим толерантність припускає вільний прояв думок та реальну поведінку в практичному житті представником іншої культури за умови одночасного доброзичливого ставлення до культури, поведінки та думок інших людей.

Дослідження феномену толерантності дозволяє стверджувати, що він розглядається як повага і визнання рівності, відмова від домінування і насильства, визнання багатовимірності і розмаїття людської культури, норм та вірувань; в основі толерантності знаходиться позитивне прийняття власної унікальності та унікальності іншої особистості (О. Грива); певна соціальна якість міжлюдських відносин, а також окремих індивідів чи груп, які характеризуються установкою на доброзичливе сприйняття "іншого", бажання не лише зрозуміти, але й, за можливості, прийняти традиції, культуру, переконання, вірування, інтереси, цінності та ін. цього "іншого" (Н. Якса). Отже, толерантність є багатоаспектним поняттям, яке в науковій літературі здебільшого розуміють як повагу і визнання рівності, розмаїтості людської культури та категоричне заперечення насильства, зведення розмаїття до домінування однієї точки зору.

Наголосимо, що поряд із миролюбністю, самостійністю мислення, здатністю до вибору адекватних оцінок і вчинків, умінням вести діалог на засадах рівних прав та взаємоповаги, толерантність є важливим аспектом спілкування в іншомовному середовищі. Учені (М. Гариффуліна, О. Граужаніна та ін.) наголошують, що толерантність як інтегральна характеристика особистості зумовлює розвиток здатності до толерантного спілкування як до діалогу, співтворчості індивідуальностей, які взаємозбагачуються в цьому діалозі, що виникає на основі прийняття один одного як самоцінності для відкритого, доброзичливого взаєморозуміння. Толерантне спілкування, доводять учені, сприяє самоприйняттю особистості, є засобом оптимізації функціонального стану, профілактикою надмірних емоційних напружень. Як творчий процес толерантне спілкування не може бути алгоритмованим, можна лише розглядати проблему психологічної готовності до такого типу спілкування [1].

Таким чином, можемо охарактеризувати толерантне спілкування як спілкування, коли "Я" у всій своїй цілісності ставиться до "Ти" у всій його цілісності і визнає людську, а не тільки функціональну цінність один одного. Це розширення сфери самосвідомості, усвідомлення своєї унікальності, одночасне усвідомлення індивідуальності іншого й унікальності кожної ситуації спілкування.

Необхідність орієнтування особистості на толерантну поведінку, на думку дослідників (К. Зирянової, О. Нікітіної та ін.), зумовлена тим, що обидві сторони в спілкуванні прагнуть до досягнення взаєморозуміння, тобто висловлюють бажання, прагнення, готовність зрозуміти, толерантно прийняти іншу точку зору. У цьому випадку легко будуть пробачені або не помічені і мовні, і соціокультурні помилки. Навпаки, інтолерантна поведінка однієї або обох сторін комунікації може призвести до виникнення бар'єрів у взаєморозумінні і, таким чином, знизити ефективність спілкування чи стати причиною повного розриву стосунків.

Серед характеристик толерантного спілкування доцільно виділити наступні: становлення суб'єкт-суб'єктних відносин; прийняття іншого і звернення до його вищого "Я"; віра в потенціал іншого; осягнення внутрішнього світу іншої людини і розкриття своєї власної духовності; гуманістична центрація на позитивних якостях іншого; емпатія. За наявності цих характеристик спілкування стає співтворчістю, головним завданням якого є проникнення в сенс, розуміння, переживання. Саме таке спілкування сприяє розвитку духовності, зростанню самосвідомості особистості.

Як справедливо зазначає В. Сафонова, від учасників спілкування в іншомовному середовищі вимагається повага до інших культур, мовна, етнічна та расова терпимість, мовленнєвий такт, готовність до пошуку ненасильницьких способів вирішення суперечностей і конфліктів. Вони повинні не тільки вміти розпізнавати моделі поведінки, які відрізняються від їх власних, але також знати, як культурний фон рідної країни впливає на їхню власну поведінку, і на цій основі виробляти толерантне ставлення до поведінки представників інших культур [3].

З метою розвитку в іноземних громадян цих умінь і здібностей, доцільно використовувати метод аналізу ситуацій, різні прийоми якого розроблені такими авторами, як М. Мамфорд, С. Стемплескі, Б. Томалін, С. Фаулер та ін. [4; 5 та ін.].

Охарактеризуємо деякі з них:

1) "капсула культури" - серія міні-лекцій тривалістю 1,5-2 хвилини про одну з відмінностей між рідною й іншомовною культурою (необхідно зрозуміти сутність відмінності й після завершення презентації матеріалу відповісти на запитання викладача або зуміти відтворити почуте);

2) "група явищ культури" - це об'єднання кількох близьких за тематикою "капсул культури" в серію презентацій, після яких проводиться рольова гра, під час якої демонструється ступінь засвоєння матеріалу;

3) "аналіз інциденту міжкультурного спілкування" використовується для включення особистостей в аналітичну діяльність з елементами порівняння. Суть його становить короткий опис ситуації непорозуміння, конфлікту чи проблеми, що виникла в іншомовному спілкуванні (формація містить опис місця дії, національної належності партнерів, розбіжності, в деяких завданнях - емоційного стану людей, що спілкуються). Причина інциденту не вказується - її виявлення і пояснення є завданням;

4) "культурна адаптація" застосовується головним чином у самостійній роботі. Після опису інциденту іншомовного спілкування представляється перелік можливих пояснень причини виниклого непорозуміння. Вибравши відповідне пояснення, необхідно перейти до читання коментарю, де у разі правильного вибору дається докладний опис цієї причини, а в разі неправильного - пояснення, чому відповідь неправильна;

5) "аналіз міжкультурного конфлікту" дозволяє послідовно ознайомитися з кількома епізодами, що представляють розвиток конфліктної ситуації іншомовного спілкування. У кожному новому епізоді містяться додаткові подробиці конфлікту, але причина конфлікту пояснюється повністю лише в останньому епізоді. Спираючись на знання системи цінностей, світорозуміння, моделей поведінки представників іншої культури, необхідно якомога раніше зрозуміти причину конфлікту та запропонувати шляхи його розв'язання.

Описані прийоми сприяють розвитку в іноземних громадян уміння приймати культурні відмінності, форми самовираження і способи вияву людської індивідуальності, умінь ведення конструктивного діалогу, здатності відрефлексувати власну поведінку і спрогнозувати відповідну реакцію з боку партнера, тим самим підвищуючи ефективність спілкування в іншомовному середовищі.

Загальновизнаним є факт, що у толерантному іншомовному спілкуванні значущу роль відіграє прагнення партнерів до рівноправного, конструктивного діалогу, успіху в якому можливо досягнути, по-перше, за умови обліку цілей та інтересів усіх учасників і, по-друге, за умови збереження паритету і поваги один до одного. Враховуючи той факт, що необхідною умовою здійснення конструктивного діалогу є конструювання системи запитань, у процесі навчання слід використовувати:

а) вияснювально-уточнюючі запитання, які спонукають до прямого звернення до мовця з метою отримання додаткових відомостей, прояснення змісту окремих висловлювань, уточнення суті того, про що говорить співрозмовник;

б) відкриті запитання;

в) дзеркальні запитання (повторення з питальною інтонацією частини твердження, яке щойно було сказане співрозмовником), що додають діалогу новий сенс; толерантне спілкування іноземний іншомовне

г) естафетні запитання, за допомогою яких студенти прагнуть випередити висловлювання партнера, не перериваючи його, а допомагаючи сформулювати думку.

Потреба іноземних громадян у діалозі повинна базуватися на особистісному визнанні його єдиним гідним способом вирішення міжкультурних проблем. У зв'язку з тим, що успішність і конструктивність діалогу залежить від урахування культурологічного та соціально- психологічного контексту обговорюваних проблем, введення в цей контекст особистостей слід вважати найважливішим педагогічним завданням. З цією метою дослідники (Н. Маврина та ін.) пропонують використовувати комплекс вправ, що включає в себе вправи умовно мотивованого регістру (запитально-відповідні, реплікові вправи, ситуативна бесіда) та вправи реально мотивованого регістру (вільна бесіда, рольова дискусія, рольова гра). Роботі над вправами передує заучування кліше, висловів і формул, тобто певних алгоритмів, за допомогою яких можна висловити своє ставлення до репліки партнера [2].

Описана робота орієнтована на дотримання правил толерантного спілкування, зокрема, повагу до співрозмовника; намагання зрозуміти те, про що говорять інші; відстоювання своєї думки тактовно; пошук кращих аргументів; справедливість, готовність до визнання правоти іншого; прагнення враховувати інтереси інших.

Висновки

Науковці вбачають, що до негативних явищ ксенофобії, агресивності, соціальної напруженості призводить, зокрема, низький рівень виховання толерантності у сучасному суспільстві. Зближення культур та подолання непорозумінь можливі саме через виховання толерантної особистості, готової до діалогу з представниками різних соціокультурних спільнот, орієнтування її на толерантне спілкування. Формування толерантного спілкування вимагає зміни світогляду особистості і відмови від низки стереотипів. Основою взаємодії стає діалог між партнерами спілкування, при цьому діалогічність розглядається як норма культурного розгортання розумового процесу.

Отже, важливим є розвиток здатності до толерантного спілкування як до діалогу, співтворчості індивідуальностей, які взаємозбагачуються в цьому діалозі, що виникає на основі прийняття один одного як самоцінності. Для успішного спілкування комуніканти орієнтуються на терпиме ставлення до думок та ідей один одного. Толерантне спілкування може виступати засобом пом'якшення або подолання конфліктних ситуацій.

Література

1. Гариффулина М.М. Толерантное общение как психологический механизм здоровья [Электронный ресурс]/ М.М. Гариффулина, О.К. Граужанина. - Режим доступа: old.kpfu.ru/kuoo/bin_files/1960.doc.

2. Маврина Н.В. Ориентация на толерантное общение как важная составляющая процесса обучения иностранному языку [Электронный ресурс]/ Н.В. Маврина. - Режим доступа: festival.1september.ru/articles/ 410517/.

3. Сафонова В.В. Социокультурный подход к обучению иностранным языкам / В.В. Сафонова. - М.: Высшая школа, 1991. - 305 с.

4. Fowler S. Intercultural Sourcebook: Cross-Cultural Training Methods / S. Fowler, M. Mumfort. - Volume 1. - Yarmouth Intercultural Press, 1995.

5. Tomalin B. Cultural Awareness / B. Tomalin, S. Stempleski. - OUP, 1996.

References:

1. Gаryffulina, M.M., & Hrauzhanina, O.К. (n. d.). Tolerantnoye obshcheniye kak psikhologicheskii mekhanizm zdorovya [Tolerant communication as a psychological mechanism of health]. Retrieved from: old.kpfu.ru/kuoo/bin_files/ 1960.doc [in Russian].

2. Mavrina, N. Orientatsiya na tolerantnoye obsh- cheniye kak vazhnaya sostavliayushchaya protsessa obu- cheniya inostrannomu yazyku [Orientation to the tolerant communication as an important component of the process of teaching a foreign language]. Retrieved from: festival. 1 september.ru/articles/410517/ [in Russian].

3. Safonova, V.V. (1991). Sotsiokulnurnyi podk- hod k obucheniyu inostrannym yazykam [Socio-cultural approach to teaching foreign languages]. Moskow: Vys- shaya shkola [in Russian].

4. Fowler, S., Mumfort, M. (1995). Intercultural Sourcebook: Cross-Cultural Training Methods. 1 Vols. Yarmouth Intercultural Press [in English].

5. Tomalin, B., Stempleski, S. (1996). Cultural Awareness. OUP [in English].

Размещено на Allbest.ru