Система вправ для формування мовнокомунікативної компетентності студентів ВНЗ лісотехнічного профілю

Система вправ для формування мовнокомунікативної компетентності студентів ВНЗ лісотехнічного профілю

О.Є. Гриджук, кандидат філологічних наук, доцент

Головним завданням навчання української мови у вищому навчальному закладі нефілологічного профілю є його фахова спрямованість, що ґрунтується насамперед на чіткому врахуванні потреб студентів у подальшому оволодінні спеціальними знаннями та навичками. Специфіка майбутньої діяльності накладає відбиток на зміст, мету, підходи та принципи формування мовно- комунікативної компетентності студентів лісотехнічного профілю засобами української мови як важливого компонента професійної підготовки майбутніх фахівців у складних умовах сучасного ринку праці.

Оскільки ефективність розвитку фахово орієнтованої мовнокомунікативної компетентності студентів залежить не лише від сукупності спеціальних знань, то особливої значущості набуває створення методичної системи становлення українськомовної особистості майбутнього працівника лісопромислової галузі.

У процесі навчання студентів лісотехнічного профілю ми спираємося на комунікативний підхід до формування мовнокомунікативної компетентності як на основний підхід з метою навчання студентів української мови в курсах “Українська мова за професійним спрямуванням” та “Фахова термінологія”.

Мовознавці трактують комунікацію як цілеспрямований процес інформаційного обміну між двома й більше сутностями за допомогою певної семіотичної системи [8, с. 552]. Ми вважаємо комунікацію процесом усного та/або письмового спілкування, що полягає в отриманні професійно значущої інформації та її сприйнятті.

Комунікативно орієнтоване навчання передбачає формування в студентів мовнокомунікативної компетентності, тобто умінь і навичок правильно використовувати українську мову в різноманітних ситуаціях ділового та професійного спілкування. Важливою ознакою фаховості спеціаліста будь-якого профілю є засвоєння й правильне використання термінолексики, адже ці знання вкрай необхідні студентам для подальшої успішної самореалізації в науковій сфері та професійній діяльності..

У сучасних лінгводидактичних розвідках визначаються актуальні проблеми навчання української мови студентів нефілологічних закладів вищої школи. Формуванню мовнокомунікативної компетентності студентів присвячені праці О. Горошкіної, І. Дроздової, Л. Знікіної, К. Климової, О. Ковтун, Л. Мацько,

B. Пасинок. М .Пентилюк, О. Селіванової. Проблему типології вправ у методиці навчання іноземних мов досліджували Н. Гез, Ю. Пассов, Л. Федоренко,

C. Шатилов, в українській лінгвометодиці ці питання розглядали З. Бакум, О. Біляєв, А. Загнітко, І. Кочан, В. Мельничайко, М. Пентилюк, К. Плиско, О. Семеног, Т. Симоненко та інші науковці.

Метою статті є загальна характеристика системи вправ для формування професійної мовнокомунікативної компетентності студентів вищих навчальних закладів лісотехнічного профілю в курсах “Українська мова за професійним спрямуванням” (“УМПС”) та “Фахова термінологія” (“ФТ”).професійний мовнокомунікативний компетентність студент

Загалом вправа в лінгводидактиці трактується як “спеціально організоване завдання, метою якого виступає формування мовних (мовленнєвих) навичок та умінь учнів, а також майбутнє їхнє удосконалення” [2, с. 142].

І. Кочан та Н. Захлюпана визначають вправу як систему “усних чи письмових робіт, спрямованих на засвоєння теоретичного матеріалу, формування мовних та мовленнєвих умінь і навичок та перевірку якості засвоєння” [4, с. 82].

Дослідники пропонують формувати мовленнєві навички не в мовних, а в умовно-мовленнєвих вправах, що імітують мовленнєву комунікацію, тому що мовленнєві навички формуються в мовленнєвій діяльності, а не поза нею [11]. Вправи мають відповідати таким вимогам: бути природно мотивованими і комплексними; побудованими на зв'язному мовленнєвому матеріалі (монологічному чи діалогічному, усному чи письмовому); спрямованими на розвиток комбінаційних мовленнєвих умінь шляхом створення необхідних умов для творчого використання засвоєних мовних засобів у всіх видах мовленнєвої діяльності (слуханні, говорінні, читанні); враховувати специфіку кожного з видів мовленнєвої діяльності, задля розвитку якого вони створені [11]. С. Шатилов розмежовує немовленнєві та мовленнєві типи вправ з подальшим їх поділом на немовленнєві (тренувальні передмовленнєві, мовні аналітичні та мовні вправи з певною мовленнєвою спрямованістю) та мовленнєві (умовно-мовленнєві (аспектно спрямовані та комплексні вправи з заданими параметрами мовленнєвої творчості) та власне мовленнєві без заданих меж мовленнєвої творчості) [11, с. 66, 68].

При розвитку мовленнєвих умінь головна увага переноситься на змістовність мовної комунікації, її природність, бо ці якості є найважливішими для мовленнєвої діяльності [11].

Доцільність використання умовно-мовленнєвих вправ для формування граматичних навичок обґрунтував Ю. Пассов, запропонувавши розгорнуту їх класифікацію за різними ознаками: складом, настановами, способом їх виконання [6]. Зокрема, дослідник за способом виконання виділяє такі вправи: “імітативні умовно-мовленнєві вправи, підстановні умовно-мовленнєві вправи, трансформаційні, власне репродуктивні” [6, с. 23-24].

Ю. Пассов, зокрема, вважає, що мовленнєві вправи спрямовані на вдосконалення навичок і розвиток мовленнєвих умінь, і виділяє в їх складі переказування, опис, висловлення думок та оцінювання [5].

М. Пентилюк та Г. Окуневич серед видів вправ виділяють вправи на формування умінь і навичок, комунікативні (або мовленнєві), умовно- комунікативні (або умовно-мовленнєві) та некомунікативні (або мовні) [7]. Метою некомунікативних вправ С.Колядко вважає первинне засвоєння спеціальної лексики, до таких вправ належать аналітичні та рецептивні їх різновиди. Серед умовно-комунікативних дослідниця виділяє репродуктивні та репродуктивно-продуктивні вправи [3].

“Розвиток та динаміка мовленнєвих умінь ... студентів залежать від правильної побудови системи комунікативних вправ та завдань, в основі якої - поетапне формування визначених умінь та навичок мовної особистості студента, комплексний розвиток фахової комунікативної вправності, а саме - структурних складових мовної, прагматичної, предметної та технічної компетенцій” [9, с. 244].

Т. Симоненко вважає, що “першочерговим завданням методики роботи є формування у студентів комунікативних умінь” [9, с. 245]. Запропонована авторкою система вправ репрезентує типи завдань, спрямовані на розвиток мовленнєвої діяльності студентів, зокрема:

- умінь та навичок основ мовленнєвої комунікації студентів: знати психологічні, соціолінгвістичні передумови розвитку мовних умінь; з'ясовувати зміст поняття “мовленнєва діяльність та її види”, “етика мовного

спілкування” тощо;

- розвитку активного словника студентів як базової складової предметної компетенції;

- аналізу текстів різних стилів, редагування чужих і власних висловлювань, трансформації, складання власних текстів у науковому, науково-публіцистичному стилях мовлення;

- умінь публічного мовлення (підготовка до виголошення промов, лінгвістичний аналіз текстів; підготовка евристичних бесід);

- розвитку усного професійного спілкування та складання навчально- наукового діалогу;

- формування репродуктивних та продуктивних видів письмових робіт (конспектування, реферування, анотування, тезування, цитування тощо);

- розвитку техніки мовлення: правильного дихання, тембру, темпу, інтонаційного оформлення, виразності усного мовлення та забезпечення високої культури мовлення, нормативності продукованих текстів [9, с. 246-247].

У навчальному процесі описану систему вправ для формування фахово орієнтованої мовнокомунікативної компетентності студентів доречно доповнити комплексом завдань для вироблення навичок правильно використовувати терміни (лексична вмотивованість, вибір правильної граматичної форми, робота зі словником, переклад термінів тощо).

Аналіз розглянутих теорій видів вправ дозволив розробити власну класифікацію з метою формування мовнокомунікативної компетентності студентів лісотехнічного профілю в процесі навчання української мови. Сучасна практика викладання “УМПС” у вищій школі вказує на доцільність застосування спеціальної системи вправ із поступовим збільшенням обсягу повідомлюваних знань та ускладненням їх змісту з метою досконалого оволодіння мовою професії.

Розроблена в процесі нашого дослідження система вправ для курсів “УМПС” та “ФТ” базується на принципах комунікативної спрямованості на майбутню професію студентів, взаємозумовленості, послідовності, доступності, повторюваності мовного матеріалу і мовленнєвих дій у процесі навчання, урахування психологічних особливостей студентів та їх мотивації, новизни й зростання складності навчального матеріалу й інтерактивності його презентації.

В основу нашої типології покладено розгалуження за трьома ознаками; дихотомія мова - мовлення, етапи формування навичок та вмінь та ступінь наближення тренувальних завдань до умов професійної мовленнєвої комунікації. Вправи, запропоновані в курсах “УМПС” та “ФТ”, класифікуються за етапами формування лексичних навичок (ознайомлення, запам'ятовування, тренування і використання в українській мові); формуванням лексичних умінь (виділення професійно значущої лексичної одиниці, словотворення, контекстуальної здогадки, перекладу з української мови російською та навпаки); послідовністю роботи з текстом; за формою; місцем виконання; використанням сучасних засобів мультимедіа; за призначенням; за характером професійної розумової діяльності; за способом виконання тощо.

Система вправ для формування професійної мовнокомунікативної компетентності студентів у студентів лісотехнічних спеціальностей спрямована на вироблення певної сукупності навичок і передбачає виконання таких видів завдань, зокрема це вправи для: формування мовнокомунікативних навичок; вироблення мовно-термінологічних навичок; розвитку навичок складати тексти наукового та офіційно-ділового стилів.

Серед вправ для формування мовнокомунікативних навичок виділяємо умовно-мовленнєві, власне мовленнєві та творчі (див. схема 1)