Двомовність у суспільному житті та освіті школярів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Двомовність у суспільному житті та освіті школярів України

Сучасний розвиток української держави та зростаюча потреба у спілкуванні з іншими народами вимагає істотних змін у підходах до вивчення мов. Для громадян України нагальною є потреба досконалого опанування іноземних мов як засобу спілкування із громадянами інших країн, взаєморозуміння з представниками інших культурних спільнот.

Стаття присвячена аналізу причин виникнення двомовного навчання на території України, особливостей розвитку цього педагогічного явища і опису різних методів викладання у двомовних школах. Особлива увага приділена дослідженню двомовності та її ролі у соціальному середовищі України. Запропоновано практичні поради для проведення уроків із застосуванням двомовного навчання.

Ключові слова: двомовна освіта, перша мова, друга мова, роль двомовності в соціальному середовищі, мовні школи, мовний розвиток, культурний розвиток.

Modern development of the Ukrainian state and the growing need to communicate with other people requires substantial changes in approaches to language teaching. There is an urgent need for perfect foreign languages mastery for Ukrainian citizens as a means of communication with the other countries citizens, mutual understanding with other cultural communities.

Key words: bilingual education, first language, second language, bilingualism role in the social environment, language schools, language development, cultural development.

Постановка проблеми. Глобалізаційні та інтеграційні процеси в Європі і світі та збільшення кількості населення, здатного послуговуватися кількома мовами - нерозривно пов'язані між собою явища. Сьогодні знання більш ніж однієї мови є нормою, а не виключенням, адже приблизно дві третини населення світу є двомовними і постійно користуються у навчанні і спілкуванні двома чи й більше мовами. Існуванню явища багатомовності населення у сучасному світі є багато пояснень, одне із них - бажання багатьох людей зберегти рідну мову для майбутніх поколінь. Разом із тим для представників національних меншин чи іммігрантів нерідко проблему становить опанування державною чи офіційною мовою нової батьківщини. Отже, формування двомовності громадян у процесі навчання в школі України є досить вдалим виходом із складної мовної ситуації.

Аналіз актуальних досліджень. Аналіз педагогічної літератури, а саме досліджень І. Білецької, Т. Боднарчук, О. Першукової, Л. Товчигречки, свідчить про те, що двомовна освіта знаходиться в центрі уваги багатьох науковців[1, 3, 7, 8]. Фахівці вважають, що цей вид шкільництва є досить успішним в Україні, що зумовлює необхідність його подальшого вивчення і всебічного аналізу для визначення шляхів використання позитивного досвіду для реформування середньої школи в Україні.

Мета статті полягає у аналізі ролі двомовності в сучасному соціумі України та дослідженню основних типів двомовних шкіл існуючих нині.

Виклад основного матеріалу. Розвиток України як багатонаціональної держави, формування громадянського демократичного суспільства, відкритого стосовно іншим країнам, народам і культурам, трансформування загальної середньої освіти в умовах глобалізації суспільства потребує розроблення нових підходів до навчання підростаючого покоління у контексті відродження ідей національної та полікультурної освіти. Серед основних завдань, поставлених перед сучасною освітою в Україні, постає підготовка молоді до життя у багатокультурному, глобалізованому суспільстві. Особливого значення у навчальній діяльності набуває формування вміння вести продуктивний діалог, у тому числі іноземною мовою, з представниками інших країн, культур, націй [6, с. 9-10].

В останні роки в Україні дедалі прозоріше спостерігається тенденція до опанування іноземними мовами, які активно набувають статусу соціально-економічного і політичного засобу порозуміння між різними представниками світової спільноти у різноманітних сферах життєдіяльності. Ці реалії об'єктивно зумовлюють розширення функцій іноземних мов і оновлення завдань володіння ними у сучасному суспільстві. Насамперед, це:

- формування в учнів/студентів готовності до соціальної взаємодії для спільного розв'язання різноманітних проблем і досягнення взаєморозуміння, знаходження компромісів;

- толерантне ставлення до народів, мова яких вивчається, прилучення до діалогу культур як важливого феномена мирного співіснування і взаємозбагачення;

- оволодіння прийомами самостійної роботи з мовою, стратегіями учіння, умінням користуватися компенсаторними прийомами у разі дефіциту мовних засобів;

- творче використання іноземної мови для власного самовираження, усвідомлення мовних розбіжностей з рідною мовою, знання і вміння використовувати особливості її вживання у типових соціальних ситуаціях спілкування;

- формування в учнів/студентів індивідуального стилю навчання, самоконтролю власного рівня оволодіння іншомовною комунікативною компетенцією [4, с. 32].

Результатом навчання мов повинна стати особистісна багатомовність, яка передбачає усвідомлене розмежування мовних систем і відносно вільний перехід з однієї мови на іншу залежно від зміни ситуації та життєвих потреб. Політичні та суспільні зміни, які відбуваються у сучасному світі та в Європі зокрема, зумовлюють необхідність знання принаймні однієї або і кількох іноземних мов. Упродовж останніх десятиліть ведуться гострі дискусії щодо доцільніших та ефективніших способів опанування іноземною мовою. Досвід багатьох країн показує, що найкраще іноземну мову засвоюють, застосовуючи моделі білінгвального навчання. Білінгвальна освіта є ефективним шляхом розвитку не лише для національних меншин, але й для кожного громадянина України, що прискорює процес інтеграції як у вітчизняному суспільстві, так і в Європі, і гармонізує відносини між людьми, які розмовляють різними мовами. Мовна освіта є важливим засобом, котрий формує свідомість особистості та її здатність бути соціально мобільною в суспільстві, сприяє веденню діалогу культур у світі, що глобалізується навколо розв'язання різноманітних проблем. Нові реалії вимагають змін у визначенні до рівнів володіння іноземними мовами, визначення нових підходів до відбору змісту та організації матеріалів, використання адекватних форм та видів контролю.

Особливої актуальності набуває двомовна освіта за принципом українська + іноземна у світлі загальноєвропейських полімовних тенденцій, інтеграції нашої держави до європейського освітнього простору, поширенням практики обміну студентами та відкритістю освітньої системи нашої країни для іноземних студентів.

Поширення вивчення іноземних мов вписується в контекст європейських директив, які рекомендують державам-членам викладати в освітніх закладах, крім державної мови, ще дві мови Європейського Союзу. Двомовна освіта в Україні є адекватною відповіддю на питання мовної та культурної диверсифікації в Європі:

- підготовкою бази для мобільності студентів та дипломованих спеціалістів;

- участю в освітніх європейських програмах;

- активізацією шкільних та університетських обмінів.

Отже, важливими рисами двомовної освіти в Україні є врахування регіональних потреб місцевих етнічних громад, національних особливостей та загальноєвропейських тенденцій. У зв'язку з цим, видається можливим виокремити певні кроки щодо подальшого розвитку двомовної освіти в Україні:

- послідовна та системна робота щодо вдосконалення теорії, методології, методики і практики двомовного та полімовного навчання;

- забезпечення єдності теоретичної та практичної підготовки учнів у частині формування їх соціокультурної компетенції з іноземних мов;

- розробка моделі двомовної та полімовної освіти у середніх загальноосвітніх навчальних закладах, особливу увагу варто приділити вивченню теоретичного та практичного досвіду полімовної освіти загальноосвітніх навчальних закладів провідних країн світу;

- підвищення кваліфікації педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів шляхом проведення науково-методичних заходів з проблем двомовної, полімовної освіти та мультикультурності;

- запровадження практики проведення наукових конференцій, науково-методичних семінарів з активізацією участі школярів в існуючих міжнародних навчальних програмах.

Мовна політика в Україні визначається тим, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Окрім того, гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України; держава сприяє також вивченню іноземних мов. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом [5, с. 5].

Українська мова є обов'язковим предметом в усіх навчальних закладах країни. Вона вивчається не лише у школах з українською мовою навчання, але і в школах, де навчання здійснюється іншими мовами. У Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті та Державному стандарті базової і повної середньої освіти (освітня галузь "Мови і літератури") ставиться мета забезпечити вільне володіння українською літературною мовою як засобом та умовою успішної соціалізації і самореалізації особистості в українському суспільстві. У концепції шкільної освіти національних спільнот в Україні йдеться про вирішальну роль мови у формуванні творчої, національно свідомої особистості. Предметом навчання у школі, - йдеться у Концепції, - повинна бути не стільки мова, вилучена з системи практичних дій, скільки представлена нею думка, духовність, мовна та загальна культура [2, с. 12-18.].

Багатонаціональний склад населення України викликав до життя школи і класи, в яких вчаться діти різних національностей. Навчання у цих класах здійснюється українською, російською, угорською, кримськотатарською мовами. По мірі володіння мовами в Україні можна виділити такі групи носіїв мов:

- володіють лише державною мовою - українською;

- володіють лише однією національною мовою;

- володіють декількома мовами (одна з яких російська);

- володіють декількома національними мовами країни, але не володіють українською мовою;

- володіють російською, національною та іноземною мовою;

- володіють багатьма мовами (поліглоти).

Таке розмежування володіння мовами пов'язано з білінгвальним і полілінгвальним характером соціуму. Соціально-політичні зміни в суспільстві вимагають невідкладного вирішення однієї з найважливіших проблем міжнаціональної згоди, взаєморозуміння між народами в поліетнічній країні, якою є Україна, становлення і розвитку різних форм двомовності (багатомовності). Таким чином, двомовна освіта є інтегративним елементом освітньої системи України, що обумовлено історичними та соціальними чинниками. Україна є мультикультурною державою і питання освіти рідною мовою для етнічних меншин є законодавчо затвердженим. Це право реалізується на всіх рівнях: від дошкільної до вищої освіти. Використання певної мови як другої у навчанні є регіонально обумовленим.

У рамках європейської інтеграції в Україні реалізується програма вивчення європейських мов (українська + іноземна), відбувається тісна співпраця з країнами Європи у галузі мовної освіти. Двомовна освіта в Україні активно розвивається; серед пріоритетних напрямків: співпраця з місцевими громадами етнічних меншин, послідовна та системна робота щодо вдосконалення теорії, методології, методики та практики двомовного та полімовного навчання, розробка моделі двомовної та полімовної освіти у загальноосвітніх навчальних закладах.

Розширення кола мов, що вивчаються в навчальних закладах, значною мірою характеризує мовну освіту в Україні загалом. Вільний вибір мови навчання є важливою характеристикою демократичного суспільства та концепції мовної освіти в Україні. Для успішної реалізації концепції білінгвального навчання важливого значення набуває підготовка фахівців, які повинні, на наш погляд, володіти багатосторонньою компетентністю, що включає предметну, мовну, загальнопедагогічну (дидактичні, комунікативні, організаторські уміння) та додаткову ("посередницьку") компетенцію, значення якої часто недооцінюється. Мається на увазі здатність учителя довести до учнів суть предмета засобами іноземної мови. Учитель адаптує зміст предмета іноземною мовою до особливостей вітчизняної культури навчання.

Такі фахівці з багатосторонньою компетентністю використовуються разом з предметниками - носіями мови в зарубіжних білінгвальних школах. У нашій практиці найбільш реалістична робота командою (team teaching), коли білінгвальні курси викладаються двома фахівцями: учителями- предметниками та учителями іноземної мови.

На підготовчому етапі (починаючи з дитячого саду до 5 класу) діти отримують основи мовної компетентності, передусім на занятті іноземної мови, що має особово-орієнтований характер, з поступовим посиленням їх за рахунок культурологічної спрямованості, а також розширення міжпредметних зв'язків "предметна область - іноземна мова".

Значна увага при вивченні різних предметних областей приділяється порівняльному аспекту, виявленню мовних і соціокультурних відповідностей, діалогу учбових культур в цілому. Продуктивною видається інтеграція іноземної мови із заняттями фізичного виховання, хореографією, позаурочною діяльністю, пов'язаною з руховою активністю учнів. У такий спосіб слова іноземною мовою у супроводі з ритмічними рухами дитини сприяє формуванню в її пам'яті єдиного звукомоторного образу, що дозволяє через посилення асоціативних зв'язків полегшити дитині засвоєння іноземної мови. Перехідний етап реалізується шляхом створення білінгвальних тематичних блоків (наприклад, "Людина і природа", "Людина і суспільство", "Людина у світі культури"). Вони слугують первинним зануренням учнів у світ спеціальних знань, яке передбачає накопичення спеціальних термінів, знайомство з соціокультурними реаліями країни мови, що вивчається, її історичними традиціями. На цьому етапі використовується головним чином адитивна модель білінгвального навчання. Перехідний етап може вважатися логічно завершеним при досягненні учнями такого рівня мовної компетентності, який дозволив би їм перейти до вивчення власне білінгвальних, які на відміну від тематичних блоків забезпечують учням не фрагментарний, а систематизований характер спеціальних знань. Етап власне білінгвального навчання передбачає використання моделей білінгвального навчання більш високого рівня - паритетної та витісняючої. Отже, на практичному рівні, під час проведення уроків із застосуванням двомовного навчання рекомендуємо використовувати такі форми роботи.

Розмежування двох мов у навчанні.

При застосуванні двомовного навчання важливо звертати увагу на те, щоб учні не змішували дві мови. Бажано, без спеціально визначеної мети не переходити з однієї мови на іншу і вчителю фіксувати ці моменти у ході уроку. Окрім того, слід пояснювати учням важливість уміння контролювати свою мовну поведінку, розрізняти дві мови, якими вони користуються, не плутати їх. Увага, яку виявлятиме вчитель до розмежування мов, сприятиме формуванню культури користування обома мовами.

Попереднє опрацювання окремих мовних одиниць.

Під час опрацювання тексту, або його фрагмента доцільною є робота над окремими словами, словосполученнями, реченнями українською мовою, а вже на цій основі слід пропонувати учням роботу з фрагментом тексту чи цілим текстом (послухати, прочитати, побудувати). Першорядне значення при цьому має надаватися засвоєнню учнями термінів українською мовою. Корисними в цьому випадку будуть двомовні словники термінів з того чи іншого предмета. Однак, термін може бути незрозумілим і не використаним учнями у висловлюванні, якщо він не буде опрацьований у типових словосполученнях, у яких він звичайно використовується. Отже, одні лише двомовні словники, хоч якими б необхідними вони не були, не можуть забезпечити двомовне навчання матеріалом для роботи зі збагачення українського мовлення учнів.

Залучення учнів до всіх видів мовленнєвої діяльності українською мовою на предметних уроках. Учителям важливо звертати увагу на рецептивні види мовленнєвої діяльності: слухання, розуміння (аудіювання) й читання. На уроках з предметів природничо-математичного циклу українською мовою слід обговорювати спільно з учнями шляхи розв'язання задачі або прикладу. Регулярне проведення самостійної роботи учнів, роботи в парах і групах Оволодіння мовою потребує активної допомоги з боку вчителя (роз'яснення, демонстрація зразків, виправлення помилок тощо), але необхідно спрямовувати учнів і на самостійне виконання завдань.

Внесення певних змін у відбір змісту навчання української мови Застосування елементів двомовного навчання передбачає певні зміни у відборі змісту, методів, організації роботи як на уроках української мови, так і з інших предметів. Зокрема, необхідно посилити увагу до спеціальної лексики, яка використовується на уроках з предметів природничо-математичного циклу.

Висновки

Сучасний розвиток української держави та зростаюча потреба у спілкуванні з іншими народами вимагає істотних змін у підходах до навчання мов. Для громадян України нагальною є потреба досконалого опанування іноземних мов як засобів спілкування із громадянами інших країн, взаєморозуміння з представниками інших культурних спільнот. Але уваги і турботи потребує збереження багатогомовного спадку, що ми отримали у вигляді державної української мови та мов національних меншин, які проживають на території України. Отже, суттєвого удосконалення потребує уся система навчання мовних дисциплін у навчальних закладах нашої держави, зокрема її орієнтації на індивідуалізацію навчання задля самореалізації учнів з врахуванням їх особистісних потреб.

навчання двомовність соціальний педагогічний

Використані джерела

1. Боднарчук Т.В. Розвиток білінгвальної освіти в Австрії (1945-2010 рр.) : Дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04 / Т.В. Боднарчук. - Львів, 2012. - 218 с.

2. Бондаренко Н.В. Концепція шкільної мовної освіти національних спільнот в Україні / Н.В. Бондаренко // Педагогіка і психологія, 1995. - № 5. - С. 12-18.

3. Білецька І.О. Іншомовна освіта у середніх навчальних закладах США: полікультурний контекст: монографія / І.О. Білецька. - Умань, 2013. - 326 с.

4. Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність / Р. Кісь. - Львів : Піраміда, 2002. - 209 с.

5. Конституція України. - К. : Вид-во А.С.К. - 2003. - 384 с.

6. Ніколаенко С.Н. Освіта і наука: Законодавчі та методологічні основи: Навч. посіб. / С.Н. Ніколаенко. - К.: ІВЦ "Політехніка", 2004. - 280 с.

7. Першукова О.О. Соціально-культурні особливості мовної ситуації в Європі О.О. Першукова // Шлях освіти, 2010. - № 2. - С.19-25.

8. Товчигречка Л. В. Двомовна освіта в університетах США (кінець ХХ - початок ХХІ ст.) : Дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / Л.В. Товчигречка. - Суми, 2012. - 253 с.

Размещено на Allbest.ur