Теорія та методика фізичного виховання в просторовому орієнтуванні дітей з порушеннями зору

Doctor of Pedagogy, Professor of the Department of Theory and Methods of Physical Training and Sports,

South Ukrainian National Pedagogical University named after K. D. Ushynsky,

4, Fontanska Doroha Str., Odesa, Ukraine

PHYSICAL TRAINING THEORY AND METHODS OF SPACE SENSE OF CHILDREN WITH VISION DISORDERS

The problem of correction of psychophysical development of blind and hyposeeing children and teenagers has created awareness of developmental paediatricians in this research. The carried out scientific search has allowed famous developmental paediatricians to contribute to the solution of this problem, to show a various orientation, contents and methods, to open and concretize the general laws of training and their development. Vision disorders are characterized by more or the less expressed disturbances of function of the visual perception, caused by the harmful impact on an eye, thus there are secondary, tertiary, etc. abnormalities in the development of children, for example, troubles with space sense, limitation and abnormality of adequacy of thing representational, uniqueness of gait, facial expression, some features of character. The author is sure that skills of space sense can be formed at physical culture lessons, by means of outdoor games and the kinds of sports taking into account the age of children, a state of their vision, and also level of their physical and mental development. At Physical Culture lessons pupils repeat movements of walking, running, jumping which play an important role in the development of their space sense. However movements in gymnastics, acrobatics and other sports are more difficult kinds of spatial orientation. Considering physical training and sports as a kind of educational activity of children, we notice that methods and tools of the development of their space sense are used insufficiently at educational institutions. This points to the absence of an efficient scientifically grounded system of training disabled children (particularly children with vision disorders), which would improve their space sense. The author concludes that lessons of physical training, outdoor games and specialized sport clubs will help such children to improve their state, if they take into account their special characteristics and features.

Keywords: motive sphere, vision disorders, correction, space sense, Physical Education.

У будь-якій діяльності людини істотну роль грає вміння орієнтуватися в реальному або уявлюваному просторі. Орієнтація людини в часі й просторі є необхідною умовою її соціального буття, формою відбиття навколишнього світу, умовою успішного пізнавання й активного перетворення дійсності.

При сліпоті та слабозорості первинним дефектом є більше або менше виражені порушення функції зорового сприймання, обумовлені хворобливими впливами на орган зору, при цьому в розвиткові дітей виникають вторинні, третинні тощо відхилення недостатність орієнтування в просторі, обмеженість та порушення адекватності предметних уявлень про оточуючий світ, своєрідність ходи, міміки обличчя, деякі особливості характеру.

Проблема корекції психофізичного розвитку сліпих і слабозорих дітей та підлітків обумовили пильну увагу дефектологів до наукової розробки. Здійснений у цьому напрямку науковий пошук дозволив провідним представникам дефектологічної науки внести значний внесок у вирішення проблеми, показати різноманітну направленість, зміст і методи, розкрити й конкретизувати загальні закономірності навчання та їх розвиток (М. І. Земцова [1], В. А. Кручинін [3], Л. А. Кладницька [4], Б. В.Сермєєв [5]).

Об'єкт дослідження діти з порушеннями зору.

Предмет дослідження просторове орієнтування у дітей з порушеннями зору засобами фізичного виховання.

Мета дослідження полягає в тому, щоб, обґрунтувавши в теоретико-методологічному плані корекційні та психолого-педагогічні умови просторового орієнтування дітей з порушеннями зору, визначити шляхи їхньої реалізації в системі фізичного виховання.

Відомо, що зір відіграє провідну роль при орієнтуванні в просторі й різній діяльності людини. Він дозволяє виділити просторові ознаки (форму, величину, напрямок, довжину, рух) і відносини між предметами й окремими частинами предметів. Саме на основі аналізу й синтезу просторових ознак предметів і їхніх просторових відносин формуються складні зорові образи, що відбивають предмети і явища дійсності.

Л. Ф. Касаткін, зіставляючи роль слухового й кінестетичного сприйняття в просторовому аналізі, виявив деяку перевагу слухової чутливості.

Засновником наукового вивчення проблеми орієнтації людини в просторі по праву вважається

І. М. Сєчєнов. Він показав особливу роль руху, м'язового почуття, що, у взаємодії із зоровими й слуховими відчуттями лежить в основі орієнтування в просторі. У зв'язку із цим І. М. Сєченов розглядав ходьбу як дробовий «аналізатор» простору й часу, що має важливе значення в генезисі сприйняття простору й уявлень про простір.

Вчення Сєченова про сприйняття простору одержало подальший розвиток у дослідженнях радянських вчених, які показали, що орієнтування в просторі й структура сприйняття простору виражає загальні властивості розвитку й особливості конкретного ступеня онтогенезу. Було також показано, що рухово-кінестезичний аналізатор важливий не тільки сам по собі в просторово-орієнтовній діяльності людини, але і як механізм зв'язку між всіма аналізаторами зовнішнього й внутрішнього середовища. Таким чином, просторове орієнтування людини тісно зв'язано, насамперед, з рухом, з діяльністю рухового аналізатора.

Дане положення вказує на важливу роль фізичної культури в розвитку просторового орієнтування дітей. Про це свідчить і спеціальне дослідження Л. А. Кладницької, в якому доведено, що діти цілком можуть опанувати необхідними їм великими уявленнями в різних видах навчальної діяльності, якщо їх навчати цьому так само уважно й повсякденно, як іншим елементам знань [4].

За допомогою зору людина одночасно бачить велику кількість об'єктів дійсності, що перебувають у тимчасових і просторових відносинах. Зір відіграє більшу роль в онтогенетичному розвитку людини. Роботи І. М. Сєченова й ряду інших дослідників показали, що з перших днів життя в дітей починають формуватися зорово-слухові, зорово-рухові, зорово-тактильні й інші зв'язки за участю зорового аналізатора. Особливо тісний зв'язок утворюється між зоровим і руховим аналізаторами. Багато авторів вважають, що взаємодія зорового й рухового аналізаторів є основою розвитку й удосконалювання рухів людини і його орієнтації в просторі.

Це підтверджується дослідниками відомих радянських дефектологів М.І. Земцової, В.С.Сверлова, Л.І.Солнцевої і ін., які показали, що порушення зору в дітей позначається насамперед на вторинному недорозвиненні їхніх рухів, орієнтування в просторі, на їхніх сприйняттях і уявленнях.

Отже, при порушенні або втраті зорової функції, насамперед, страждають у дітей рухова сфера й орієнтування в просторі, які мають для них життєво важливе значення. Все це негативно позначається на процесі навчання дітей, на підготовці їх до суспільно корисної праці в суспільстві. Тому багато дослідників вивчали особливості просторового орієнтування в сліпих, шукали шляхи її вдосконалювання.

У роботах М. І. Земцової, Ю. А. Кулагина, А. Г. Литвака, та ін. показано, що вимикання зору зі складної сумісної діяльності аналізаторів спричиняє зміну структури й складу компонентів орієнтовної діяльності.

Так, М. І. Земцова відзначає, що «велике значення для виховання культури руху й орієнтуванню в просторі мають заняття сліпих фізкультурою й спортом. Фізичне виховання сприяє розвитку орієнтування й рухових навичок у сліпих» [1].

На необхідність розвитку орієнтовних навичок у дітей з порушенням зору шляхом участі в грі, за допомогою занять фізичними вправами й спортом вказують Л.Б. Самбикін, Л. І. Солнцева та ін.

Навички просторового орієнтування можуть формуватися на уроках фізкультури, в рухливих іграх і в спортивних секціях з урахуванням віку дітей, що займаються, орієнтовного досвіду, стану зору, а також рівня їх фізичного й психічного розвитку.

На уроках фізкультури учні багаторазово повторюють рухи в ходьбі, бігу, метаннях і стрибках, що відіграють важливу роль у розвитку орієнтування. Однак, більш складними видами просторового орієнтування є рухи в гімнастиці, акробатиці й інших видах спорту.

В. А.Кручинин [2] у своєму дослідженні виявив, що слово сприяє підвищенню ефективності орієнтування в просторі сліпих дітей у період шкільного навчання. Роль слова в мікроорієнтуванні учнів позитивно змінюється з віком, а також у процесі нагромадження ними досвіду орієнтування в просторі й розвитку м'язово-рухових відчуттів. Формування навичок орієнтування в дітей із глибоким порушенням зору доцільно здійснювати при опорі на сенсомоторні й мовленнєво-мисленні процеси.

Л. Ф. Касаткин (1980 р.) вивчав особливості рухового орієнтування сліпих дітей і шляхи його вдосконалення в процесі шкільного навчання. Дослідження показали, що під час навчальної діяльності в абсолютно сліпих і із порушеним зором школярів формуються певні вміння й навички просторового орієнтування, що забезпечують їм рухові дії й орієнтування в просторі. Ці вміння, особливо в абсолютно сліпих дітей, розвинені вкрай слабко. Л. Ф. Касаткин на основі вивчення стану роботи в школах для сліпих дітей показує, що прийоми й методи, які застосовуються задля формування вміння орієнтуватися в просторі, на уроках фізичної культури носять стихійний характер, система цих занять розроблена недостатньо.

Систематичні заняття фізичними вправами покращують здоров'я людини, одночасно сприяють виправленню і координації рухів, постави, ходи, розвитку фізичних здібностей, вихованню морально-вольових якостей, соціалізації та інтеграції в суспільство [3].

Таким чином, при ходьбі сліпі діти вимушені орієнтуватись у просторі, зберігати рівновагу рухів, утримувати тіло в певному положенні. Особи з порушеним зором опиняються в складних умовах, вони опираються на неповноцінний зір. У зв'язку з цим, розвиток рухів нестабільний. У процесі руху вони не здатні вирішити основного завдання зберігати рівновагу при ходьбі, оскільки вимушені орієнтуватись у просторі.

Розглядаючи фізичне виховання й спорт як вид навчальної діяльності дітей у період шкільного навчання, ми відзначаємо, що закладені в цьому процесі можливості розвитку просторового орієнтування школярів недостатньо використовуються. Це пояснюється, імовірно, відсутністю чіткої науково обґрунтованої системи навчання орієнтуванню дітей у просторі на уроках фізичної культури, рухливих ігор і в спортивних секціях з урахуванням їх віку, орієнтовного досвіду, стану зорової системи, а також рівня їх фізичного й психічного розвитку. Вивчення літературних даних показало, що деякі автори, підкреслюючи важливе значення фізичного виховання й спорту для формування просторового орієнтування дітей з порушеннями зору, не розкривають конкретного змісту й методів її розвитку.

Вимагають подальшого вивчення й оптимізації засобу й методи розвитку просторового орієнтування в дітей і насамперед у процесі фізичного виховання.

При пошуку методів удосконалювання функцій зорового аналізатора в керуванні рухами Б.В. Сєрмєєв [5] виявив наступні закономірності:

1. Тимчасове обмеження зорового контролю при виконанні рухів сприяє підвищенню якості виконуваних рухів (точності, координації й т.д.) і виразності м'язово-суглобних відчуттів. У таких діях руховий аналізатор відіграє провідну роль і в процесі утворення тонких диференційовок, частково заміщаючи функції зорового або слухового аналізаторів.

2. Ефективність процесів обмеження зору при виробленні просторових диференційовок рухів істотно залежить від методики їхнього застосування. Для кращого вдосконалювання просторових диференційовок доцільно після 3-4 спроб виконання завдання на точність відтворення рухів із закритими очами пропонувати виконувати таку ж кількість рухів з відкритими очами. При такій методиці створюються найбільш сприятливі умови для порівняння рухових відчуттів.

3. Здатності дітей точно оцінювати рухи вдосконалюються з успіхом, коли точніша інформація подається ззовні. Діти з порушеннями зору при виконанні рухових дій мають потребу в точній оцінці здійснюваних рухів. Однак, у практиці ці прийоми або взагалі не використовуються, або ж кількісні характеристики рухів визначаються загалом (швидко, повільно, правильно, неправильно й т.п.). Дослідження показали, що при використанні прийомів термінової інформації діти досить швидко вчаться диференціювати точність рухів у просторі, за часом і за ступенем м'язових зусиль.

Наведені відомості дозволяють класифікувати всі вправи для вдосконалювання рухів з урахуванням ролі того або іншого аналізатора в їхньому виконанні. Виділено три групи вправ:

1) вправи, при виконанні яких ведучим є зоровий аналізатор;

2) вправи, у яких ведучим є слуховий аналізатор;

3) вправи, у яких ведучим є руховий аналізатор. Розмежування ролі аналізаторів у формуванні рухів дозволяє більш цілеспрямовано використовувати різні засоби в процесі навчання руховим діям.

Таким чином, аналіз спеціальної наукової літератури показав, що в будь-якій діяльності людини вміння орієнтуватися в просторі відіграє важливу роль. Основу орієнтування людини в просторі становлять складні інтермодальні зв'язки. Однак, зір відіграє провідну роль при орієнтуванні в просторі й у різній діяльності людини. Тому порушення зору, а тим більше відсутність його викликає серйозні ускладнення в просторово-орієнтовній діяльності людини, особливо в дітей у період шкільного навчання. Низький рівень розвитку просторового орієнтування в дітей із зоровою патологією робить неможливим їхнє ефективне навчання й підготовку до праці.

Дотепер залишаються маловивченими деякі психологічні аспекти розглянутої проблеми; порівняльна роль різних аналізаторів у сприйнятті простору; роль другосигнальних зв'язків у процесі сприйняття й уявлення простору при руховому орієнтуванні; психологічні особливості формування просторових умінь і навичок, сприйняття простору й емоційні стани особистості й т.д.

Література