Професійна підготовка майбутніх учителів

лікувальної фізкультури та спортивної медицини

Постановка проблеми

Становлення України на шлях європейської та світової інтеграції зумовлює необхідність інтенсивних змін в політичному, економічному й соціальному житті країни. У зв'язку з цим останніми роками відбуваються реформаційні процеси в освітній галузі. Реалізація положень Болонського процесу вимагає підвищення освітнього і культурного рівня майбутніх учителів та якості їх знань. Інтеграція освіти і саморозвитку, збереження масного здоров'я і здоров'я учнів.

Отже, на сучасному етапі змін у політичному, соціально-економічному та науково-технічному житті нашої держави нагальною проблемою модернізації вищої освіти постає пошук найбільш ефективних систем організацій навчання.

Сучасна школа потребує високоосвічених, інтелектуальних, творчо спрямованих учителів, які відповідально ставилися б до своєї професійної діяльності, адже саме від їхньої компетентності, майстерності, професіоналізму залежить майбутнє України. За цих умов перед вищою школою постає проблема вдосконалення підготовки майбутніх учителів.

Мета статті

розглянути основні погляди вітчизняних і зарубіжних науковців щодо проблеми професійної підготовки майбутніх учителів до педагогічної діяльності.

Аналіз останніх досліджень

Проблема професійної підготовки майбутніх фахівців постійно знаходиться в центрі уваги вчених.

Науковці розглядають різні її аспекти: загальнотеоретичні проблеми підготовки вчителя у вищій школі (С. Архангельський, А. Богуш, І. Зязюн, Е. Карпова, Н. Кузьміна, З. Курлянд, О. Савченко, О. Сухомлин- ська, Р. Хмелюк, О. Цокур та ін.); підготовка студентів до різних видів діяльності (В. Андрущенко, А. Богуш, Н. Клокар, В. Мусієнко-Репська, Л. Таланова, Г. Троцко, Є. Улятовська та ін.); форми і методи осо- бистісно зорієнтованого та активного навчання у вищій школі (І. Бех, А. Вербицький, Л. Кондрашова, Т. Осипова, О. Савченко та ін.); формування професійно значущих якостей педагога (І. Богданова, А. Ли- ненко, Е. Карпова, Н. Кічук, З. Курлянд, Г. Нагорна, Р. Хмелюк, О. Цокур та ін.); гуманізація професійно- педагогічної підготовки майбутніх учителів у вищій школі (В. Бутенко, М. Євтух, В. Кузь, Н. Ничкало, О. Плахотнік, Г. Троцко та ін.).

Виклад основного матеріалу

У сучасних дослідженнях професійна підготовка студентів вищого педагогічного закладу освіти розглядається як складна система, що складається з декількох елементів, які у свою чергу є підсистемами, що мають свою структуру. При цьому зазначена система характеризується взаємозв'язком і взаємозалежністю різних структурних елементів, а на підставі їх інтеграції відбувається досягнення загальної мети - підготовка спеціаліста високої кваліфікації. Однак, як справедливо зауважує О. Абдулліна, головним недоліком підготовки сьогоднішніх випускників (у тому числі й учителів) є розрив між теоретичними знаннями та навичками їх практичного використання [1].

У педагогіці й психології накопичено значний теоретичний і практичний матеріал з професійної підготовки майбутнього педагога до педагогічної діяльності. Проте, визначення поняття «підготовка» вченими тлумачиться по-різному. Так, О. Павлик розглядає підготовку як організований систематичний і цілеспрямований процес формування психолого-педагогічних знань, умінь та навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльності [4]. Інші вчені акцентують на тому, що психолого-педагогічна підготовка передбачає озброєння студентів знаннями закономірностей педагогічного процесу, вироблення педагогічних умінь і навичок, необхідних для самостійного здійснення педагогічної діяльності (Н. Колмакова). Н. Мойсеюк зауважує, що психолого- педагогічна підготовка повинна бути спрямована на розвиток педагогічної самосвідомості майбутнього вчителя, його творчої індивідуальності, яка виявляється у способах аналізу, проектування, моделювання, реалізації і рефлексії педагогічної діяльності [3].

Зауважимо, що деякі вчені розглядають проблему вдосконалення професійної підготовки майбутніх учителів шляхом розвитку їхніх педагогічних здібностей, через становлення гностичних, проектувальних, конструктивних, організаторських та комунікативних умінь (А. Акімова, Н. Кузьміна та ін.).

М. Левіна, В. Сластьонін, Ю. Кулюткін, Г. Сухоб- ська та інші науковці, розглядаючи проблему вдосконалення професійної підготовки майбутніх учителів, акцентують на необхідності підготовки вчителів на наукових уявленнях про сутність і творчий характер педагогічної діяльності, основних закономірностях професійного становлення особистості вчителя на підставі самовиховання й самоосвіти. О. Абдулліна, Н. Кузьміна, Н. Тали- зіна та інші науковці трактують професійну підготовку як процес формування та збагачення настанов, знань і вмінь, які необхідні майбутньому фахівцю для продуктивного виконання завдань навчально-виховного процесу. Ми згодні з І. Богдановою, яка вважає, що характерною рисою оновлення професійної підготовки майбутніх фахівців є особистісно орієнтована освіта, яка спрямована на індивідуальний професійний розвиток особистості, та у процесі якої формується готовність молодої людини до науково обгрунтованого розуміння особисті- сно-професійних якостей, унаслідок чого вона будує свою "Я-концепцію" та виробляє стратегію професійної діяльності. Для реалізації особистісно зорієнтованої освіти, зауважує вчена, необхідно створювати відповідні умови, які забезпечать самодостатній розвиток особистості майбутніх фахівців, їх професійну культуру та самосвідомість. Одним із ефективних шляхів оновлення професійної підготовки, на думку І. Богданової, є психологічна підготовка майбутнього спеціаліста. Вона підкреслює принципову відмінність нового підходу до підготовки фахівця, наполягаючи на тому, що він орієнтований на підготовку майбутнього професіонала, оскільки формування реального професіонала в умовах вузівського навчання виявляється неможливим, тому що відсутня систематична професійна діяльність і досвід [6].

Звертаючись до зарубіжного досвіду пошуку нових концепцій підготовки вчителів, можна відзначити серед них такі: прогресивну, з концентруванням на підготовці вчителя до бачення, аналізу й розв'язання проблем діяльності в оточенні, яке швидко змінюється; персоналістичну, з акцентуванням на формуванні особистості вчителя; загальноосвітню, із засвоєнням різноманітної інформації з багатьох сфер, корисної у роботі з розвиненою сучасною молоддю; всебічну підготовку з наданням учителю декількох компетенцій із досягненням рівноваги між головними компонентами професійної кваліфікації: науковими знаннями, системою цінностей, педагогічними вміннями та навичками.

Аналіз європейських тенденцій у підготовці вчителя доводить, що його професійний успіх залежить від певної рівноваги між сукупністю характеристик його особистості та загальною компетенцією й педагогічною кваліфікацією. Обидва компоненти впливають на педагогічну діяльність учителя і є взаємозалежними. Перший компонент полягає у формуванні в майбутніх фахівців усвідомлення власної ролі, у самопізнанні, другий - у набутті педагогічних компетенцій, підпорядкованих цій ролі.

Європейські дослідники вважають, що нинішня педагогічна освіта не забезпечує: достатніх знань і вмінь з питань теорії, методики та техніки виховної роботи; достатнього оволодіння дидактикою (теорією, закономірностями і технологією навчання), яка є основою шкільної діяльності; достатніх знань про людину як майбутнього об'єкта педагогічного впливу; відповідної' підготовки для вирішення виховних завдань у процесі навчання. За даними ЮНЕСКО, співвідношення у структурі педагогічної освіти між обсягами загальноосвітньої предметної підготовки, педагогічної підготовки з орієнтацією на професію і практичною підготовкою різне не тільки для вчителів молодших і старших класів в одній окремо взятій країні, а й у всіх країнах світу [6].

Відтак, на думку вчених, завдання і зміст професійної підготовки майбутніх учителів полягає в: оволодінні основами професійної майстерності; розвитку наукового і загальноосвітнього світогляду студентів; формуванні позитивного ставлення до обраної професії; спеціальній підготовці студента до майбутньої педагогічної діяльності, її професійній спрямованості (К. Воєводська, Н. Ку- зьміна, Б. Ломов, Н. Мясищев та ін.).

Зазначимо, що проблема педагогічної діяльності майбутніх учителів була предметом дослідження як багатьох російських та українських (О. Абдулліна, І. Богданова, Ф. Гоноболін, І. Зимняя, Е. Карпова, Н. Кічук, Н. Кузьміна, З. Курлянд, А. Линенко, В. Сластьонін, О. Цокур, Р. Хмелюк та ін.), так і зарубіжних (Т. Букре, П. Вітті, Е. Гомм, Г. Грассел, В. Кессель, Д. Роланд, П. Петерс, Ж. Троншер та ін.) учених.

Педагогічна діяльність, за О. Піскуновим, - це цілісний процес, що потребує врахування синтезу вмінь та знань різних наук. На його думку, одними з найважливіших факторів у підготовці вчителя є докорінне поліпшення його теоретичної підготовки, формування наукового стилю мислення й пізнавальної самостійності. У процесі педагогічної діяльності розвивається педагогічне мислення, логіка, спостереження, уява, передбачення та інші компоненти педагогічних здібностей [7].

Б. Лихачов розуміє педагогічну діяльність як особливий вид суспільно корисної діяльності дорослих людей, свідомо спрямованої на підготовку підростаючого покоління до життя у відповідності з економічними, політичними, моральними, етичними цілями, й розглядає її як органічну, цілеспрямовану частину виховного процесу, метою якої є розвиток особистості дитини [2]. І. Підласий визначає педагогічну діяльність як складно організовану систему ряду діяльностей [8].

А. Алексюк, Ю. Бабанський, В. Краєвський, М. Левіна, Н. Менчинська, М. Скаткін та інші автори розглядають педагогічну діяльність як суму специфічних дій учителя, що необхідні їм під час організації навчально-виховного процесу.

Слідом за В. Сластьоніним, ми вважаємо, що професійна діяльність учителя - особливий вид соціальної діяльності, спрямованої на передачу від старших поколінь молодшим культури та досвіду, накопичених людством, створення умов для її особистісного розвитку та підготовки до виконання соціальних ролей, визначених у суспільстві [5].

На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури ми дійшли висновку, що професійна підготовка - це цілісний процес засвоєння і закріплення загальнопе- дагогічних і спеціальних знань, умінь та навичок, домінуючою метою якої є формування готовності майбутніх учителів до майбутньої педагогічної діяльності.

Готовність до діяльності також розглядається вченими по-різному: як закономірний результат професійної готовності, розвиток професійної спрямованості і професійного становлення (К. Дурай-Новакова); як динамічна система, що складається з сукупності індивідуальних мотиваційних та емоційно-вольових сторін (М. Дьяченко, Л. Кандибович); як відрефлексована спрямованість на професію типу «людина-людина», широка і системна професійна компетентність (І. Зимняя); як інтегроване утворення особистості фахівця, що формується у процесі навчання і вдосконалюється у процесі професійної діяльності (О. Абдулліна, В. Сластьонін та ін. ). З огляду на зазначене, ми доходимо висновку, що проблема готовності майбутніх фахівців до здійснення професійної діяльності розглядається вченими з різних позицій залежно від завдань конкретної діяльності.

Висновки

З огляду на зазначене, ми дійшли висновку, що продуктивно здійснювати педагогічну діяльність може лише професійно підготовлений, компетентний учитель. Відтак, перспективу подальших розвідок ми вбачаємо в аналізі дослідження проблеми формування професійної компетентності в майбутніх учителів як готовності до здійснення педагогічної діяльності на сучасному етапі.

Література

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОДГОТОВКА БУДУЩИХ УЧИТЕЛЕЙ

Siuzanna Ihnatenko, PhD (Candidate of Pedagogical Sciences), Associate Professor of Theory and Methods of Physical Education, Remedial Gymnastics and Sports Medicine, South Ukrainian National Pedagogical University named after K. D, Ushynsky,