Особливості формування морально-етичних принципів особистості у збірці І. Франка "Зів'яле листя"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИХ ПРИНЦИПІВ ОСОБИСТОСТІ У ЗБІРЦІ

І. ФРАНКА «ЗІВ'ЯЛЕ ЛИСТЯ»

Бондаренко Г.

- кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української мови

та літератури Донбаського державного педагогічного університету

Клименко З.

- старший викладач кафедри української мови та літератури

Донбаського державного педагогічного університету

У статті доведено важливість морального та патріотичного виховання учнів на прикладі творчості Івана Франка.

Окремі поетичні твори І. Франка допомагають учням повніше осягти гармонію людини і природи, відкрити надзвичайний світ природи у його творчості, що впливає на формування морально-етичних принципів особистості.

Пошуки й знахідки художнього осмислення образу природи України, яку натхненно оспівував Франко, переконують у тому, що любов до рідної природи і до коханої - неподільні.

Проблема морально-етичних принципів особистості у творах Івана Франка виступає органічною частиною особистої культури кожного українця, впливає на формування української ментальності.

Виявлено, що творчість І. Франка пробуджує несвідомі архетипові способи сприйняття світу й буття, звертає нашу увагу на ті явища природного довкілля, які здаються нам буденними й недооцінюються у вихованні, слугує багатим джерелом естетичних почуттів, отриманих від поетично змальованих пейзажів, які впливають на високу духовність закоханих.

Ключові слова: морально-етичні принципи, гармонія, природа, особиста культура, українська ментальність.

Содержание статьи доказывает важность морального и патриотического воспитания учащихся на примере творчества Ивана Франка.

Отдельные поэтические произведения И. Франко могут помочь учащимся полнее понять гармонию человека и природы, открыть непревзойденный мир природы в его творчестве, что влияет на формирование морально-этических принципов личности.

Поиски и находки художественного осмысления образа природы Украины, которую вдохновенно воспевал Франко, убеждают в том, что любовь к родной природе и к любимой - неразделимы.

Проблема морально-этических принципов личности в произведениях Ивана Франка выступает органической частью личной культуры каждого украинца, влияет на формирование украинского менталитета.

Показано, что творчество Ивана Франко пробуждает несознательные архитипичные способы восприятия мира и бытия, обращает внимание на те явления природной среды, которые представляются нам обыденными и недооцениваются в воспитании, служит богатым источником эстетических чувств, полученных от поэтического изображения пейзажей, которые влияют на высокую духовность влюбленных.

Ключевые слова: морально-этические принципы, гармония, природа, личная культура, менталитет украинца.

The importance of the morale and patriotic education of pupils following the example of Iwana Franka creative works is proved in the article.

Some poetic works by I. Franka help pupils to comprehend fully the harmony between a person and nature, to reveal the fantastic world of nature in his creative works, which influences the formation of moral ethical principles of personality.

Search and findings in the artistic comprehension of the image of the Ukrainian nature convince us that love for one's native land and for one's Motherland are inseparable.

The problem of the moral-ethical principles of individuality in the works of I. Franka reveals itself as an organic part of the private culture of each Ukrainian and influences the formation of the Ukrainian mentality.

It was discovered that creative works by I. Franka awake unconscious archetypical means of world perception and the existence of a Ukrainian in it attracts our attention towards certain phenomena of the environment that seem habitual and underestimated in the educational process; artistic works by I. Franko serve as a rich source of aesthetic feelings received from both - poetically depicted landscapes which influence the spirituality of sweet-hearts.

Key words: moral-ethical principles, harmony, nature, of personal relationship, Ukrainian mentality.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями. Якщо говорити про лірику І. Франка, то в ній великого значення набуває індивідуальність автора, що може трансформуватися в образ ліричного героя. Ліриці І. Франка властива психологічна умотивованість подій і вчинків героїв, думок, переживань автора (ліричного героя). З метою сильнішого впливу на читача в ній більша увага звертається на настроєвість, емоційність, інтонацію. На думку Е. Соловей, ці психологічні прийоми спрямовані на те, щоб викликати у читачів стенічні почуття, тобто такі, які активізують життєдіяльність, піднімають силу духу [6, с. 39].

«Зів'яле листя» І. Франка називають збіркою ліричних поезій. Книжка має струнку будову, міцний сюжет і ту внутрішню цільність задуму, яка примушує сприймати кожен ліричний вірш як окрему цеглинку великої будови. Ось чому І. Франко назвав своє «Зів'яле листя» ліричною драмою. «Лірична драма» у І. Франка постає риторичною формулою узагальнення «найбільш суб'єктивного чуття». У ліричній драмі «Зів'яле листя» провідним був настрій морального спаду, навіяний обставинами життя поета. Ненастанні переслідування, арешти, тюрми, матеріальні нестатки й різні життєві злигодні з року в рік отруювали настрій І. Франка, підточували його здоров'я, і він не раз втрачав душевну рівновагу. Така психологічна атмосфера викликала появу збірки «Зів'яле листя».

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У передмові до збірки І. Франко подає своєрідну літературну містифікацію - нібито до його рук випадково потрапив щоденник якогось юнака, котрий не зміг пережити любовної драми і кінчив життя самогубством. У центрі ліричної драми І. Франка стоїть зневірений у всьому скептик і бунтар-індивідуаліст, готовий продати душу чортові. Але, внутрішньо спустошений і безсилий, позбавлений волі, він безславно гине. Важливу проблему молодого героя І. Франко розв'язує на популярній темі кохання. Вважаючи героя ліричної драми за людину душевно неврівноважену, а його історію - повчальною, хоч і безглуздою, автор, у науку молодому поколінню, закінчує передмову словами Й.-В. Гете, написаними на одному з примірників «Вертера»: «Будь мужньою людиною і не йди моїми слідами». Зіставлення «Зів'ялого листя» і «Страждань юного Вертера» безпосередньо веде до трагедії «Фауста»: адже від Вагнера один крок до Фауста першої частини. Як відомо, Фауст став у європейській історії значним культурним символом. У XX столітті, за Щпенглером, цей тип асоціюється із «фаустівською душею», сферою духовного поривання якої є «чистий безмежний простір», а «тілом» - західноєвропейська культура, зазначає І. Пільгук [6, с. 20]. Наприкінці XIX ст. в пізню позитивістську епоху Фауст бачиться новочасним культурним типом людини, чиї страждання й сумніви, внутрішній драматизм шукань, суперечність характеру та світогляду не втратили актуальності й узагальнюють проблематику епохи гуманізму й раціоналізму.

М. Коцюбинський щодо збірки «Зів'яле листя» висловив свою думку: «Але людина, яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадянськими інтересами. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного. У Франка є прекрасна річ - лірична драма «Зів'яле листя». На думку Н. Калениченко, се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розумінням душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові- лірикові, співцеві кохання і настроїв» [3, с. 115].

Вихідна ідея «Зів'ялого листя» - класичне уявлення про гармонію людського буття, у якому індивідуальне страждання випадкове й одиничне. Новочасна гуманістична ілюзія про повноту осягнення індивідом буття - центральна у Франка. Історія нещасливого кохання віддавна служила кодом цієї по-своєму священної духовної ілюзії. І акцією декадентського «переступання» межі сакрального стало руйнування такої священної гармонії. Вона відновлюється на основі індивідуалізму й естетичного синтезу «надлюдини (Ніцше) або ж співвідноситься з пошуками «Голої душі» (Пшибишевський), «Вічної Жіночності» (В. Соловйов). Франковий естетико-філософський синтез не зводиться ні до «вічного повернення», ні до «теургійності» Соловйова, ні до «сатанізму» Пшибишевського.

Лірична драма «Зів'яле листя» вражає великою внутрішньою сконцентрованістю ліричного чуття, незвичайним багатством змісту, мінливістю настроїв і тонкою грою емоцій, що знаходять свій конкретний вияв у постійній зміні метру, рими, ритму, строфіки. Тут знаходимо вірші розповідні, описові, медитативні, складні імітації народних плачів і народної пісні, де оспівуються глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання.

Т. Гундорова звертає увагу на мотиви туги і страждань, що звучать у віршах збірки, викликані складними суспільними умовами життя поета [2, с. 10]. Появі цих мотивів певною мірою сприяло також і те, що поет не був щасливим в особистому житті. Соціальні перепони розлучили його з коханою дівчиною Ольгою Рошкевич, з якою він мріяв поєднати свою долю, ділити творчу працю і боротьбу.

Метою статті є: змалювання моральних та духовних цінностей закоханих через сприйняття природних явищ та особистого бачення життя ліричного героя.

Відповідно до мети визначимо такі завдання:

- виявити вплив морально-етичних принципів на становлення особистості через поетичні твори І. Франка.

- виявити можливості поетичних творів І. Франка для філософського осмислення буття як національної самобутності українця та поєднання національних і духовних цінностей особистості.

Лірична драма І. Франка «Зів'яле листя» - це шедевр поетичної майстерності. Її пісні - це три «жмутки» зів'ялого листя. Природна циклічність, закладена в членування розділів-жмутків збірки (весняний, літній, осінній і зимовий), мовби проектувала повторюваність й ідеальну гармонію - повноту людського життя. Але фінал твору, і зокрема намір ліричного героя свідомо («знаючи») вийти з такого вічного коловороту «мами-природи», щоб нічого зі своєї людськості, ураженої розчаруванням, не нести у вічність, засвідчує руйнування позитивістської органічної картини світу. Жмутки «Зів'ялого листя», позначені завмиранням, пригасанням «молодої любові» й творчості, можна розглядати як аналогію смерті «зовнішньої» людини і народження людини «внутрішньої». Міфологема декадансу - «зів'яле листя» - набуває ширшого культурософського значення, яке веде до етико-філософських пошуків Сковороди. Йдеться про розривання природного. тілесного ланцюга буття, про пошуки божественного «знання», яке б могло санкціонувати й виправдати сенс індивідуального існування. Звідси - глибинна гностична проблематика «Зів'ялого листя».

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів.

«Зів'яле листя» - метафора згасання природності й осягнення таїни небуття - розгортається через розсіювання суб'єктивності в любові, в космічних візіях, стражданні й терпінні через зосередження уваги на моменті, приміром, згасання, інтервалі між життям і смертю, необхідністю й свободою. Уся новітня європейська свідомість кінця XIX ст. «мучилася», «хворіла» питаннями метафізичними: у чому сенс людського існування, коли «Бог помер» і трансцендентні опори буття завалилися, який шлях і де кінець індивідуальної активності, як узгодити духовне, душевне й тілесне?

Франко зауважував, що ідеальна структура світу, ідеальний світопорядок існує лише через індивідуальну людську волю, а отже - відновлюється разом зі смертю того, хто вніс у цей порядок дисгармонію. Загалом же суголосність проблематики «Зів'ялого листя» з буддизмом, з пізньогрецькою філософією, на яку покликується сам Франко наприкінці твору, вказує на його значний гностичний смисл. Він перекриває моральний вибір героя - самогубство, за Шопенгауером, відмову від волі до життя, яке прив'язує людину до страждання. Адже «суб'єкт бажання вічно прикований до колеса Іксіона, що крутиться, постійно черпає решетом Данаїд, - вічно спраглий Тантал», зазначає Ю. Клим'юк [4, с. 35]. Подібно й герой Франка.

Мов той Іксіон, вплетений У колесо-катушу,

Так рік за роком мучусь я.

І біль мою жре душу [8, с. 84].

Бажання «страшного того гріха» любові Франко розгортає як моральну проблематику, не лише звичайну життєву драму:

Не можу жить, не можу згинуть,

Нести не можу ні покинуть Проклятий сей життя тягар [8, с. 87].

Силою, що гармонізує таке страждання, способом, через який проявляє себе ідеальна завершеність і цілісність світу, разом зі збереженою й відновленою цінністю індивідуального людського життя, стає мистецтво. Цікаве загалом це суголосне модерній епосі переведення символіки ідеальної повноти світу в план естетичний. У християнстві таку ідеальну повноту, священний закон і Логос уособлювало повнозвуччя і повнозначчя Слова, яке виступало аналогом божественного процесу світотворіння. Значний містико- гностичний смисл, починаючи з середньовіччя, а згодом естетизований романтизмом дістала в цьому сенсі також символіка любові й коханої.

У Франка також бачимо це роздвоєння душі між мрією й реальністю, ідеалом і буденщиною. Сама любов і кохана мисляться тією духовною, основою, що могла б дати цілісність і сенс буття новочасному диференційованому індивідууму. Але диференційованим постає й образ коханої. Більше того, Франко зізнається, що іпостасей коханої у «ліричній драмі» три. Розсіювання єдиного ідеального образу за рахунок введення фіктивної історії нещасливого кохання, шляхом демонізації й профанації разом з одночасною сакралізацією ідеалу - характерне явище європейського декадансу. Ліричний герой Франка так само зізнається в амбівалентності свого бажання:

Я не тебе люблю, о ні,

Люблю я власну мрію,

Що там у серденьку на дні Відмалечку лелію [8, с. 84].

Щастя людське І. Франко бачив у «будучині», а сенс його у тому, що «кожда личність на те тільки матиме повну, широку свободу, щоб якнайширше покористуватись нею в служенні суспільності, в служенні всім слабшим і упослідженим», наголошує Н. Горбач [1,c. 148]. Окрім того, у «Зів'ялому листі» на передній план висунута проблема творчості, духовного самопізнання. Шлях такого самопізнання розгортається в перспективі індивідуального життя й художньої творчості.

Коли певною мірою розподілити пафос і риторику кожного з трьох жмутків поезій Франка, то вони становитимуть собою в цілому єдину драму світу небес і пекла, через які проходить душа героя. Універсальний образ світобудови твориться завдяки нарощуванню метафізичної перспективи. Таке нарощування і водночас ущільнення дії проступає в уподібненні до природної циклічності періодів людського життя (весна, літо, осінь, зима - молодість, зрілість, старість, смерть), у зображенні чуттєвого страждання як «ходіння» душі по колах раю й пекла, гармонії й могильного небуття, а в ширшому культурному сенсі - за рахунок повторювання трагедії новочасної душі, засвідченої Данте, - «душі, виведеної з гармонії і раз у раз зайнятої змаганням дійти до гармонії», - зазначає М. Легкий [5, с. 71].

Перший жмуток віршів перейнятий весняними тонами «молодої любові» з її життєдайною силою, коли сама інтенція любові, навіть нерозділеної, дає відчуття «правдивої любові», відкривається як «найтайніший порив», «найкращий спів», що сниться, ще

невиспіваний, безсловесний, не артикульований, але розбуджений. У цілому такий стан «не сповненого бажання» символізує повноту суб'єктивного переживання, його закоріненість у життя. Усе це лірика глибоких особистих почуттів, пристрасного кохання, що підносить героя, веде його до простору, відтвореного у вірші «Безмежнеє поле в сніжному завою...». Чари кохання підносять героя, оволодівають його думками й почуттями. Разом з тим в окремих поезіях прориваються і соціальні мотиви, що виразно звучать у вірші «Не боюсь я ні бога, ні біса.». У заключному вірші «Першого жмутка» поет запитує:

В зів'ялих листочках хто може вгадати Красу всю зеленого гаю?

Хто взнає, який я чуття скарб багатий В ті вбогії вірші вкладаю? [8, с. 86]

Другий жмуток - поезія літа, поезія споглядання «мого серця драми», рефлексія-спомин, у якій розривається душа і тіло, ідеал і реальність. І кола цього розриву ширшають і ширшають, вбираючи 260 індивідуально-психологічні й романтично-міфологізовані антиномії: «ідеали бачать геть десь за горами, / А живеє щастя з рук пустив без тями», «що будуще бачить людське і народне, / А в сучаснім блудить, як дитя голодне». У другому жмутку лірична драма звучить чи не найтрагічніше, коли страждання душі набувають універсального характеру («тільки я стою та зорі, що високо там мигтять»), а основним стає пафос «ілюзії», «мрії», «ідеалу» - тіні, що надає сенсу цілому життю.

До цього жмутка відносяться вірші «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Чого являєшся мені у сні?», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...», «Ой ти, дубочку кучерявий...» та інші.

Поезія «Червона калино.» написана у формі діалогу, характерного для народної пісні. За народною українською пісенною символікою в образі червоної калини уособлено вродливу дівчину, а в дубові - молодого парубка. У вірші поєднуються елементи літературного і народнопоетичного стилю. Поет майстерно відобразив у прагненнях калини до світла і сонця любов до життя і найглибші нюанси людських переживань за гірку долю свою.

Поезія «Чого являєшся мені у сні?» є однією з найкращих у збірці. У ній хвилююче відтворено ніжну, велику, але неподілену любов ліричного героя. Тільки уві сні з'являється йому образ коханої і тривожить його зранене любов'ю серце. Герой щиро кохає свою милу, хоч вона й згордувала ним. Довга розлука посилила в його серці пекучий біль, але не погасила вірного кохання. Свою безнадійну любов, страждання й журбу переливає він у сумні пісні:

В життю ти мною згордувала,

Моє ти серце розірвала,

Із нього вирвала одні Оті ридання голосні - Пісні. [8, с. 89]

Завершується ця поезія ліричним зверненням до зіроньки- коханої з проханням з'являтися, щоб дарувати йому радість хоч уві сні, бо тільки тоді оживає його стомлене серце.

Третій жмуток - поезія зимового подиху старості, коли руйнується сама світобудова, у центрі якої стояв ідеал, а уявна смерть об'єкта бажання («Вона умерла! - Ні, се я умер») стає проекцією власної долі, адже його власна смерть уже відчута на рівні підсвідомості (бамкання дзвонів непомітно переходить у стукіт землі по кришці забитої домовини).

Останній зимовий жмуток сповнений уже не людського, а всесвітнього, метафізичного розчарування. Мефістофелівська й фастівська сила внутрішнього роздвоєння проривається «остатнім співом, страшним прокльоном» усьому життю, красі, любові, творчості:

Такий прокльон, щоб мерзла кров,

В ненависть зстилася любов,

Змінилась радість в темний сум,

І щоб краси не бачив ум,

І щоби уст цурався сміх,

І від повік би сон відбіг,

Тюрмою б весь зробився світ І в лоні мами гиб би плід [8, с. 84].

Злиття індивідуального й народного співу - один з моментів творчого процесу, тотожного самопізнанню. Цьому передує мотив зародженого, але «невиспіваного співу» (перший жмуток); далі він виливається в «ридання голосні - пісні» другого жмутка і врешті - в «останній спів, страшний проклін» третього жмутка. У фіналі цієї історії - заключне прощання з піснею, «підстреленою пташкою», що символічно передує пострілу.

Отже, збірка «Зів'яле листя» є чудовим зразком естетики інтимних почуттів. Разом з тим вона є чудовим зразком того, як поет, користуючись національною пісенною формою твору, підносить проблеми загальнолюдського значення.

моральний виховання франко твір

Література

1. Горбач Н. До питання про філософські переконання Івана Франка / Горбач Н. // Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин : Матеріали міжнародної наукової конференції. - Львів, «Світ», 1998. - С. 148-150.

2. Гундорова Т. «Зів'яле листя» Івана Франка як явище модерної культурософії / Гундорова Т. // Дивослово. - 1996. - № 9. - С. 9-15.

3. Калениченко Н. А. Українська література кінця ХІХ - початку ХХ ст. Напрями, течії / Калениченко Н. А. - К., 1983. - С. 115.

4. Клим'юк Ю. Особливості формування жанрової системи лірики Івана Франка / Клим'юк Ю. // Слово і час. - 2004. - № 8. - С. 30-35.

5. Легкий М. Іван Франко і канон українського модернізму [Спроба (де)канопізації] / Легкий М. // Франкознавчі студії. - Дрогобич, 2001. - Вип. 1.

6. Пільгук Іван. Велетень української літератури / Пільгук Іван. - К. : Дніпро, 1966. - С. 3-26.

7. Соловей Е. С. Загальнолюдські цінності в системі теоретичних поглядів Івана Франка / Соловей Е. С. // Слово і час. - 1990. - № 8. - С. 39.

8. Франко Іван. Вибрані твори / Іван Франко - К. : Дніпро, 1966. - 790 с.

Размещено на Allbest.ru