Моделі експериментів з питань патріотичного виховання школярів у науково-педагогічних дослідженнях українських учених (40-70-ті рр. ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 37.012.7 (477)

Моделі експериментів з питань патріотичного виховання школярів у науково-педагогічних дослідженнях українських учених (40-70-ті рр. ХХ ст.)

Анотація

У статті розкрито моделі експериментів з питань патріотичного виховання школярів у науково-педагогічних дослідженнях українських учених 40-70-х рр. ХХ ст. Визначено роль патріотичного виховання учнів у системі виховної роботи загальноосвітніх шкіл досліджуваного періоду. Підкреслено значення експерименту як провідного емпіричного методу науково-педагогічного дослідження в розробленні методик патріотичного виховання учнів у загальноосвітніх школах України радянської доби. Схарактеризовано структуру і зміст експериментів з питань патріотичного виховання школярів у науково-педагогічних дослідженнях відомих українських учених 40-70-х рр. ХХ ст.). Зазначено ефективність проведеної вченими дослідно-експериментальної діяльності в напрямі патріотичного виховання особистості.

Ключові слова: педагогічний експеримент, модель експерименту, патріотичне виховання, загальноосвітня школа, методика патріотичного виховання.

In the article the models of experiments on patriotic education of students in scientific and pedagogical researches of Ukrainian scientists 40-70 years of XX century are revealed. The role of patriotic education of students in the educational system of secondary schools in the studied period is detected. The importance of the experiment as a leading scientific method of empirical pedagogical research in developing methods of patriotic education of students in secondary schools in Ukraine of Soviet era. Author determined the structure and content of experiments on patriotic education of students in scientific and pedagogical researches of famous Ukrainian scientists 40-70 years of XX century. Effectiveness of the experimental research activity in the direction of patriotic education of the individual is noted.

патріотичний виховання експеримент педагогічний

У контексті соціокультурних змін, глобалізаційних та інтеграційних процесів, що відбуваються в Україні, зокрема модернізації національної освіти відповідно до вимог європейського освітнього простору, сучасні науковці посилюють увагу до вивчення та критичного оцінювання духовних надбань минулого з метою розуміння новітніх педагогічних феноменів. Актуальним у цьому контексті є пошук шляхів удосконалення процесу організації та проведення педагогічного експерименту як одного з видів дослідницької діяльності.

Теоретичні засади та методику експерименту в галузі виховання репрезентовано в наукових доробках таких відомих учених, як А. Бойко, В. Галузинський, Р. Гурова, В. Заслуженюк, О. Кочетов, О. Куракін, М. Монахов, Нісімчук, Д. Ніколенко, Л. Новикова, Панченко, О. Рута, Я. Скалкова, Л. Спірін, Сухомлинський, І. Ткаченко, І. Філліпова, М. Фіцула, Г. Шевченко та ін.

Теорію і практику педагогічного експерименту продовжують активно розробляти сучасні вітчизняні (Т. Алексєєнко, П. Воловик, Гавриш, Ю. Гільбух, С. Гончаренко, М. Дроб- ноход, О. Жосан, Л. Кайдалова, Т. Кожухова, Г. Ніколаї, В. Сушанко, В. Тушева, В. Шпалінсь- кий та ін.) і зарубіжні (Т. Анісимова, Г. Буха- рова, А. Глазунов, О. Казаринов, Ю. Кушнер, Маслак, А. Найн, А. Новиков, П. Образцов, Ю. Орлов, М. Пак, А. Понукалін та ін.) науковці.

Метою статті є аналіз моделей експериментів з питань патріотичного виховання школярів у науково-педагогічних дослідженнях українських учених 40-70-х рр. ХХ ст.

Актуальними питаннями експериментальних науково-педагогічних досліджень вітчизняних учених упродовж 40-70-х рр. ХХ ст. були проблеми виховання патріотизму в учнів різних вікових категорій. Серед таких праць варто виокремити дисертації та публікації таких дослідників, як М. Зубалій «Военно-патриотическое воспитание старшекласников в процессе внеклассной и внешкольной физкультурно-массовой работы», І. Прус «Виховання соціалістичного патріотизму у піонерів у процесі краєзнавчої роботи», Ю. Руденко «Воспитание у учащихся советского патриотизма в процессе изучения украинской литературы (4-7 классы)», Сухомлинський «Директор школи - керівник навчально-виховної роботи», В. Шахнен- ко «Изучение эффективности патриотического воспитания учащихся младшего школьного возраста», Т. Шашло «Педагогічні основи військово-патріотичного виховання в загальноосвітній школі» та ін.

В особі В. Сухомлинського українська педагогіка отримала фундаментального науковця-дослідника та педагога-експериментатора. Він став основоположником наукової теорії та практики педагогічного експерименту, створив та перевірив у Павлиській середній школі оригінальну, цілісну, завершену систему навчання і виховання молодого покоління, яка випереджала свій час, перебувала в теоретико -методологічній опозиції до чинної освітньої доктрини. Експеримент видатного вченого був унікальним на той час і залишається таким і нині. Уперше за радянські часи в одній науково-педагогічній праці «Директор школи - керівник навчально-виховної роботи» було представлено програми та методики трьох основних типів педагогічних експериментів (виховного, дидактичного та експерименту з проблем управління школою).

У контексті нашого дослідження вартий уваги реальний, закритий, природний, багатофакторний виховний експеримент. Основні його результати та висновки В. Сухомлинський навів у дисертації. Дослідження проводилося упродовж 1949-1954 рр. у сільській школі с. Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області та охоплювало у різні навчальні роки 500-600 учнів. Зміст і методику виховного експерименту В. Сухомлинський розглядав насамперед крізь призму тогочасних ідейних категорій - виховання всебічно і гармонійно розвинутої особистості з науковим світоглядом, високою духовністю, моральністю, орієнтованої на громадянськість, патріотизм, доброчинність тощо. У системі виховання дітей та молоді, на думку вченого, особлива роль належала освітньо- культурному середовищу школи. В. Сухомлинський зазначав, що в школі все має виховне значення. Це стосується зовнішніх і внутрішніх проявів шкільного життя, його організації і упорядкування, діяльності вчителів і всього колективу. Учений-експериментатор наголошував, що все шкільне життя має бути спрямоване на виховання дітей, формування в них усіх позитивних якостей особистості.

Стрижнем програми виховного експерименту, проведеного В. Сухомлинським, став духовно-моральний розвиток школярів, який безпосередньо залежав від інших складників та взаємодії з ними: інтелектуального, трудового, естетичного, фізичного, патріотичного, громадянського виховання особистості. Успішність експерименту, на думку видатного педагога, була зумовлена вдалим визначенням змісту і форм виховної роботи у школі, підбором педагогів-організаторів і методичного керівництва ними, безпосередньою участю директора школи у підготовці та проведенні колективних виховних заходів [3, 387].

Під час дослідження В. Сухомлинський застосував модель прямого (лінійного) експерименту. Його програма передбачала підготовку та здійснення таких основних форм експериментальної роботи:

1. Читання лекцій і доповідей, які поглиблювали ідеї навчальних предметів, сприяли вихованню в учнів інтересу до навчання, поглиблювали знання найважливіших розділів шкільної програми.

2. Організація гуртків юних натуралістів як засобу виховання в учнів любові до сільськогосподарської праці.

3. Систематичне проведення шкільних конференцій читачів, «годин позакласного читання» з метою виховання в учнів любові до книги.

4. Організація колективної суспільно корисної праці як засобу виховання почуття відповідальності особистості перед загально- шкільним колективом.

5. Проведення туристичних походів та спортивних змагань з метою загартовування учнів, виховання сили волі, почуття колективізму.

6. Виконання колективної праці (закладання парку та догляд за ним) з метою зміцнення учнівського колективу та виховання в учнів працелюбності.

7. Запровадження та плекання шкільних традицій колективу (зустрічі з майбутніми першокласниками, свято першого та останнього дзвоника, випускний бал, зустрічі з випускниками школи минулих років; свята: матері, дівчат, пісні, птахів; День невідомого героя; зимові свята; трудові традиції: виготовлення наочності та прикрас для класних кімнат, наочних посібників для біологічного кабінету; традиція прикрашати перед початком навчального року класні кімнати та шкільний двір, праця під час весняного та осіннього Тижня саду, День першого снопа, Свято першого хліба, літня косовиця, благоустрій села, допомога батькам однокласників тощо), які стали основою патріотичного виховання школярів [3, 140-142, 387].

Ще наприкінці 40-х рр. ХХ ст. розпочався природний, реальний виховний, однофакторний (класичний) експеримент, організований спочатку вчителем географії, а згодом директором Підволочиської середньої школи Тернопільської області І. Прусом [1]. Експеримент був довготривалим (понад десять років). У ньому у різні роки брали участь від 600 до 700 учнів школи, тобто залучалися реальні групи (класи) школярів. Мета експерименту полягала в тому, щоб розробити нові засоби і форм діяльності учнів з вивчення рідного краю та перевірити їх ефективність; створити певну систему краєзнавчої роботи, яка б найповнішою мірою відповідала виховним завданням.

Експеримент у Підволочиській середній школі, побудований за моделлю прямого (лінійного) експерименту, мав на меті обґрунтування та перевірку ефективності системи краєзнавчої роботи, спрямованої на виконання завдань патріотичного виховання учнів. Педагог-експериментатор запропонував розгортання комплексної краєзнавчої роботи у піонерських дружинах. Під комплексністю І. Прус розумів організацію всебічної дослідницької, активної, творчої діяльності учнів, яка охоплює вивчення історичного минулого рідного краю, його традицій; ознайомлення з народним господарством, культурою і побутом населення, його творчістю; вивчення природних багатств, охорону й відновлення рідної природи; практичну участь вихованців у житті рідного краю. Отже, підкреслював дослідник, комплексність як педагогічна вимога вказувала на значний обсяг роботи школярів, що, у свою чергу, забезпечувало підвищення освітнього рівня дітей, усвідомлення ними важливих проблем, явищ і процесів життя - необхідних умов формування патріотичної свідомості підлітків. Основним принципом організації краєзнавчої роботи було визначено принцип ініціативи та самодіяльності вихованців.

Експериментальним шляхом І. Прус вирішував такі завдання: створення умов для формування літніх туристських загонів; визначення умов прийому нових членів до гуртка; розроблення засобів заохочення учнів до дослідницької роботи тощо.

У ході експерименту перевірялися припущення як організаційно-методичного характеру, так і психолого-педагогічного. Зокрема, підтвердилася гіпотеза пояснювального типу про те, що для успішного формування в дітей патріотичних мотивів у їхній суспільно корисній діяльності (роботі щодо благоустрою рідного міста, озеленення доріг, осушення боліт, охорони корисних птахів тощо) потрібно, щоб вихованці усвідомили перспективи розвитку рідного села, міста, району. Під час експерименту дослідник перевіряв ефективність нових на той час форм краєзнавчої роботи, що сприяли здійсненню завдань патріотичного виховання підлітків. Так, наприклад, І. Прус експериментально довів, що «лише тривале, цілеспрямоване спілкування дітей з носіями революційних традицій у поєднанні із змістовною дослідницькою і суспільно корисною діяльністю піонерів дає найвищий виховний ефект»[1, 264].

І. Прус уперше ввів до краєзнавчої діяльності школярів такі нові форми: роботу з архівними матеріалами, які знаходили самі діти (старовинні книги, журнали, газети, довідники, листівки тощо); роботу з місцевою пресою (районними, міськими, обласними газетами та іншими друкованими виданнями); уявні (заочні) подорожі дітей рідним краєм та ін. Дослідник-експериментатор удосконалив методику проведення краєзнавчих екскурсій та експедицій, зокрема їх організацію на основі самодіяльності та ініціативи дітей. Широку роботу також розгорнув педагогічний колектив на чолі з І. Прусом щодо залучення юних краєзнавців до участі у суспільно корисній праці. Це була робота з благоустрою рідної школи, вулиці, міста, озеленення польових доріг, створення садів, парків, лісозахисних смуг; боротьба з ерозією ґрунтів; участь в освоєнні заплав, непридатних земельних угідь; дослідження природних багатств рідного краю та ін. [1, с. 267].

Експериментатор підтвердив ефективність нових на той час видів краєзнавчої діяльності, що сприяли, зокрема, інтернаціональному вихованню дітей, а саме: дослідницької роботи учнів з виявлення економічних і культурних взаємозв'язків рідного краю з іншими республіками та зарубіжними країнами; проведення зустрічей з передовими трудівниками інших національностей, які мешкають у рідному місті; спілкування із земляками, які працюють в інших республіках, тощо.

Результати експерименту засвідчили, що:

- виховний ефект краєзнавчої діяльності значною мірою залежить від її насиченості здоровою реалістичною романтикою;

- чим вищий емоційний вплив краєзнавчої роботи на підлітків, тим успішніше формуються в них патріотичні переконання [1, 272].

Отже, багаторічний педагогічний експеримент сприяв формуванню у вихованців глибоких переконань, самосвідомості, високих моральних і вольових якостей, що позитивно вплинуло на патріотичне виховання дітей - майбутніх активних громадян держави.

На особливу увагу заслуговує реальний, природний, педагогічний експеримент у галузі виховання, проведений Ю. Руденком і представлений у дисертації «Воспитание у учащихся советского патриотизма в процессе изучения украинской литературы (4-7 классы)». Експериментом було охоплено 1732 учні Білогородської середньої школи Києво- Святошинського району, Сукачівської середньої школи Іванківського району, а також СШ №127 м. Ірпеня Київської області, СШ №142, 187 м. Києва [2, 33].

Мета експерименту полягала у виявленні особливостей формування в учнів 4-7-х класів поняття патріотизму, визначенні ефективних шляхів, методів і прийомів виховання в них патріотичних почуттів у процесі вивчення української літератури. Експериментатор висунув гіпотезу пояснювального типу, згідно з якою передбачалося, що сприйняття художнього тексту, продумане поєднання методів і прийомів його вивчення повинно сприяти більш глибокому усвідомленню учнями суттєвих ознак патріотизму і забезпечувати адекватність засвоєння ними емоційно- морального змісту літературних творів на патріотичну тему. Дослідник уважав, що розуміння учнями психологічних чинників здійснення персонажами патріотичних вчинків, насамперед мотивів, визначення ними основних структурних компонентів героїчної особистості сприятиме вихованню їх у дусі патріотизму [2, 30-31].

У констатувальному експерименті Ю. Руденко визначав потребу учнів у знаннях про свою Батьківщину, які вони хотіли б отримати під час вивчення художніх творів. Результати експерименту виявили неадекватне усвідомлення деякими дітьми поняття «патріотизм», а також певні недоліки і прогалини у патріотичному вихованні учнів в освітніх закладах.

Дослідник також глибоко вивчав нові програми з літератури; визначав художні твори для кожного класу, на матеріалі яких планувалася спеціальна експериментальна виховна робота; здійснював пошуки основних напрямів, методів і прийомів вивчення художніх творів з метою поліпшення патріотичного виховання та ін.

Ю. Руденко зробив спробу визначити рівні сформованості в учнів поняття «патріотизм». При цьому враховувалися: емоційне засвоєння учнями патріотичного змісту художніх творів; уміння аналізувати, узагальнювати матеріал, що відображає характерні риси патріотизму; глибина і повнота розкриття вихованцем образів героїв-патріотів; усвідомлення специфічних ознак патріотизму, розуміння дітьми справжнього і уявного патріотизму. У такий спосіб було виокремлено та схарактеризовано рівні сформованості в учнів поняття «патріотизм».

Формувальний експеримент дослідник проводив за моделлю паралельного експерименту. Ю. Руденко зазначав, що захоплення учнями середніх класів зовнішньою стороною діяльності героїчних персонажів є результатом недостатньої виховної роботи щодо усвідомлення ними цілей, мотивів вчинків літературних героїв. Упродовж п'яти років (1970-1974 рр.) тривав перетворювальний виховний експеримент, спрямований на виховання в учнів любові до народу, праці та інших патріотичних почуттів, формування в них поняття патріотизму та близьких моральних понять. Для кожного експериментального класу Ю. Руденко розробив цикли експериментальних уроків. У процесі виховання в учнів експериментальних класів патріотичних почуттів під час вивчення української літератури розкривалися такі компоненти героїчної особистості: умови її становлення; мотиви і мета здійснення героїчного вчинку; ситуація вчинку, яка характеризує духовний світ героя напередодні подвигу і в процесі його звершення; морально-вольові якості особистості; суспільна значущість подвигу, патріотичної діяльності героя та ін. Отже, виділення таких структурних компонентів героїчної особистості, на думку Ю. Руденка, відображало логіку її розвитку, забезпечувало пізнання учнями особливостей формування патріотичних якостей героя.

З метою уникнення емоційної адаптації, за якої в учнів зменшуються патріотичні переживання, у ході формувального етапу в експериментальних класах створювалися умови, які сприяли встановленню нових зв'язків матеріалу, що вивчався, з раніше набутим досвідом. Також широко застосовувався інноваційний прийом створення «емоціогенних ситуацій», що зумовлював появу в учнів патріотичних переживань. Емоціогенні ситуації поступово ускладнювалися, а це, в свою чергу, сприяло подальшому поглибленню у вихованців патріотичних переживань. У кожному експериментальному класі було виокремлено по 10 школярів, які ставали об'єктами систематичного та глибокого вивчення.

Ю. Руденко до програми виховного експерименту також увів позакласну роботу з літератури, яка давала можливість зробити висновок про дієвість і функціональну роль патріотичних відчуттів. Дослідник зазначав, що учні експериментальних класів, порівняно з учнями контрольних класів, виявляли у 1,5-2 рази більшу активність у позакласній роботі. Їхні читацькі інтереси до художніх творів героїко- патріотичної тематики зросли у 1,4-1,8 раза.

Експериментальна програма, розроблена Ю. Руденком, охоплювала такі основні напрями формування в учнів поняття патріотизму:

1. Забезпечення адекватності відтворення учнями художніх образів, картин, у яких розкривається патріотичний зміст творів. Одним із головних завдань учителів- експериментаторів було систематичне формування в учнів досвіду, який максимально наближався б до авторського досвіду і відповідав реальному змісту художніх творів.

2. Використання у виховному процесі конкретного емоційно-образного матеріалу. Робота вчителів-експериментаторів спрямовувалася на те, щоб уникати теоретизування, попереджати апріорність, вербальність знань учнів.

3. Гармонійне поєднання у виховній роботі творів дожовтневого і радянського періодів.

4. Забезпечення розуміння учнями поняття патріотизму як морального комплексу патріотичних почуттів, ідей, вольових зусиль, що спрямовують учня на патріотичну діяльність та поведінку.

5. Формування в учнів умінь виокремлення з літературного матеріалу суттєвих ознак патріотизму і об'єднання їх у поняття. Завдяки цьому в учнів вироблялися вміння аналізу, синтезу, узагальнення патріотичного змісту творів [2, 58-59].

Результативність вивчення школярами художніх творів встановлювалася Ю. Руденком шляхом виявлення: а) зростання самосвідомості учнів (інтерес до своєї особистості, активізація самосвідомості, самоаналіз своєї патріотичної вихованості); б) поглиблення емоційної сфери; в) змін у поведінці (ставлення до навчання, праці, суспільних обов'язків). Одним із важливих діагностичних засобів визначення ефективності патріотичного виховання учнів були їхні письмові роботи (твори), зміст яких свідчив про те, що учні експериментальних класів порівняно із школярами контрольних класів продемонстрували більш високий рівень сформованості почуття любові до рідного краю, праці в ім'я народу і своєї Батьківщини, трудящих - представників різних національностей.

Отже, отримані експериментальні матеріали засвідчили, що за багатьма параметрами виховної роботи показники в експериментальних класах вищі, ніж у контрольних. Розроблена Ю. Руденком методика вивчення літературних творів забезпечила успішне виховання в учнів любові до Батьківщини, її історичної та культурної спадщини.

Зазначимо, що найпопулярнішою формою виховного експерименту впродовж означеного періоду став перетворювальний (формувальний) експеримент. Майже всі дослідники створювали експериментальні програми як комплекси експериментальних уроків, виховних заходів, експериментальних ситуацій (завдань) з проблем патріотичного виховання школярів. Найбільш поширеними прийомами й методами, які застосовували експериментатори, були такі: метод визначень, коли вихованець давав власну дефініцію етичному поняттю або називав його за деякими ознаками; метод оцінювання вчинків літературних героїв; метод недописаних розповідей або байок (з обов'язковим завданням сформулювати мораль); метод колізій, що передбачав знаходження випробовуваним виходу із запропонованої ситуації, зазвичай соціально-політичного характеру; метод анонімних записок, який використовувався для вивчення кола уявлень вихованців і передбачав анонімний збір інформації щодо найбільш важливих для них проблем тощо.

Експерименти, які були проведені І. Прусом, Ю. Руденком, В. Сухомлинським, І. Ткаченком та іншими науковцями, мали новаторський характер, позитивно впливали на якісні зміни педагогічного процесу в масштабах усієї країни. Упродовж цього часу дослідниками була здійснена важлива наукова робота, що значно відрізнялася від нормативної, догматичної педагогічної діяльності, оскільки спрямовувалася на інноваційні перетворення в галузі виховання.

Список використаних джерел

1. Прус І. Т. Виховання соціалістичного патріотизму у піонерів у процесі краєзнавчої роботи : дис. ... канд. пед. наук / Прус Іван Терентійович. -- К., 1961. -- 287 с.

2. Руденко Ю. Д. Воспитание у учащихся советского патриотизма в процессе изучения украинской литературы (4-7 классы) : дисс. ... канд. пед. наук : 13.00.02 Методика преподавания украинской литературы / Руденко Юрий Дмитриевич. -- К., 1977. -- 154 с.

Сухомлинський В. О. Директор школи - керівник навчально-виховної роботи : дис. ... канд. пед. наук / Сухомлинський Василь Олександрович. -- Павлиш, 1954. -- 412+95 с.

Размещено на Allbest.ru