Роль педагогічної практики у процесі підготовки майбутніх учителів-філологів до формування соціокультурної компетентності учнів гімназії

У сучасній лінгводидактиці все актуальнішими стають питання співвивчення мови i культури. Соціокультурна змістова лінія виокремлюється як обов'язкова в мовній освіті учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Особливого значення вона набуває в мовній підготовці учнів старших класів гімназії. Сучасна гімназійна освіта, на думку науковців (В. Андреєв, О. Горошкіна, С. Караман, Є. Полат та ін.), є освітою підвищеного типу з ускладненою навчальною програмою, що зорієнтована на формування в учнів широкого наукового світогляду, загальнокультурних інтересів. Старша ланка характеризується тим, що підсумовує та узагальнює весь навчально-виховний процес гімназійної освіти, формує цілісний світогляд і перспективи на майбутнє. Учні старших класів гімназії здебільшого мають значний інтелектуальний потенціал, розвинені соціальні й пізнавальні мотиви, демонструють високий рівень очікування від здобутої освіти. Майбутній учитель- філолог повинен бути спроможним сформувати у старшокласників-гімназистів уявлення про мову як національно-культурний феномен, розуміння національної своєрідності української мовної картини світу, виховати повагу до інших етносів, відкрити учнів до «діалогу культур» тощо.

Аналіз науково-методичної літератури останніх десятиліть свідчить про значний інтерес вітчизняних i зарубіжних науковців до проблем формування соціокультурної компетентності мовців. Ученими було досліджено структуру соціокультурної компетентності (І. Бім, Н. Гальскова, В. Сафонова, С. Шехавцова та ін.), принципи її формування (С. Грачова, Л. Литвинова, І. Лупач та ін.), культурологічний і соціокультурний підходи у професійній підготовці майбутніх учителів іноземної мови (Є. Більченко, В. Костомаров, Л. Кузьміна, С. Операйло, С. Шехавцова). Окремі питання теорії і практики соціокультурно- го розвитку україномовної особистості розкрито у працях лінгводидактів (А. Богуш, О. Кучерук, Л. Мацько, М. Пентилюк, О. Потапенко, О. Семеног).

Незважаючи на інтерес учених до питань формування соціокультурної компетентності україномовної особистості і значимість отриманих результатів, проблема підготовки майбутніх учителів-філологів до здійснення соці- окультурно-спрямованої професійно-педагогічної діяльності не є розв'язаною у практиці діяльності педагогічних ВНЗ. Метою статті є уточнення ролі та місця педагогічної практики у процесі професійної підготовки майбутніх учителів-філологів до формування соціокультурної компетентності учнів старших класів гімназії, розкриття її змісту.

Спеціальне дослідження, присвячене пошуку шляхів оптимізації навчального процесу в педагогічному виші щодо підготовки студентів філологічних факультетів до здійснення соціокультурної освітньої діяльності в гімназії, засвідчило, що така підготовка повинна здійснюватися поетапно. На першому (когнітивно-мотиваційному) етапі відбувалося озброєння майбутніх учителів-філологів системою знань соціокультурної спрямованості, формувалася їхня соціокультурна компетентність, забезпечувалася позитивна мотивація до майбутньої соціокультурної професійно-педагогічної діяльності. Метою другого (інтегративно-практичного) етапу було залучення студентів до активної професійно-спрямованої соціокультурної навчальної діяльності, здійснюваної в цілісному й інтегрованому комплексі навчальних дисциплін психолого-педагогічної, методичної, комунікативно-технологічної підготовки («Педагогіка (з методикою виховної роботи)», «Психологія», «Методика навчання української мови», «Методика навчання української та зарубіжної літератур», «Англійська мова з методикою її навчання», «Технічні засоби навчання», «ІКТ в навчальному процесі») із забезпеченням їх програмно-методичного супроводу, а також на основі інтегративного спецпрактикуму «Інноваційні технології в соціокультурній професійній діяльності вчителя- філолога», який передбачав ознайомлення студентів із інноваційними технологіями формування соціокультурної компетентності учнів старших класів гімназії. На третьому (креативно-професійному) етапі відбувалося занурення студентів в активну соціокультурно-спрямовану професійну діяльність під час педагогічної практики. Прикінцевий (рефлексивно-оцінний) етап мав за мету розвиток рефлексивно-оцінного компонента в структурі навчальної і професійної діяльності студентів, самостійності в підвищенні рівня професійної компетентності.

Особливу увагу в експериментальному навчанні приділяли педагогічній практиці студентів. Педагогічна практика - обов'язкова складова навчального процесу педагогічних університетів, яка передбачає оптимізацію професійної підготовки педагогічних кадрів і підвищення їхньої кваліфікації. Педагогічна практика має на меті: 1) навчити студентів творчо використовувати в педагогічній діяльності науково-теоретичні знання і практичні навички, набуті у процесі вивчення педагогіки, психології, окремих методик і спеціальних дисциплін, і застосовувати їх на практиці; 2) сприяти оволодінню студентами сучасними формами і методами організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх школі та в інших типах навчально-виховних закладів (гімназіях, ліцеях, коледжах тощо), а також 3) виховувати у студентів інтерес до педагогічної роботи, формувати потребу систематично поповнювати свої знання та творчо застосовувати їх у практичній педагогічній діяльності.

Діяльність студентів у період педагогічної практики є аналогом професійної діяльності вчителя, вона організовується в реальних умовах роботи навчально-виховного закладу. У процесі практики студент має можливість осмислити педагогічні явища і факти, закономірності й принципи навчання і виховання, оволодіти професійними вміннями, досвідом практичної діяльності.

Педагогічна практика майбутніх учителів- філологів є інтегруючим і стрижневим компонентом особистісно-професійного становлення майбутнього фахівця, який передбачає формування його як професіонала через оволодіння різними видами педагогічної діяльності. О. Семеног відзначає, що від того «наскільки педагогічна практика виявиться успішною, чи дасть можливість студентам по- справжньому випробувати свої творчі здібності, реалізувати себе як фахівця, висококультурну національно-мовну особистість, дослідника, залежить їхня подальша професійна доля» [4].

На настановчій конференції до початку педагогічної практики, яка відбувалася в гімназії, доносили до студентів основні положення роботи з формування соціокультурної компетентності учнів старших класів гімназії, спрямовували їх на розв'язання низки завдань: розвиток в учнів світосприймання, розуміння загальноісторичного процесу й усвідомлення впливу України на нього; формування вмінь сприймати, аналізувати та оцінювати прочитані, вивчені чи почуті соціокультурні відомості про Україну й світ; формування духовного світу учнів, ціннісних світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів; виховання відкритості до інших культур і мов; вироблення в учнів уміння взаємодіяти з іншими людьми в полі- культурному суспільстві; виховання поваги, толерантності до носіїв іншої культури, громадянських прав людини, демократичних цінностей; сприяння розвиткові комунікативної культури учнів, навчання етично допустимих і юридично виправданих форм самовираження в суспільстві та етики дискусійного спілкування; залучення учнів на практиці ефективно застосовувати набуті соціокультурні знання й уміння [1, 3].

Актуалізували увагу студентів на тому, що результативність соціокультурного розвитку мовної особистості учнів старших класів гімназії залежить від урахування в навчальному процесі низки педагогічних ідей, провідними серед них є такі: реалізація особистісно зорієнтованого підходу в освітньому процесі; застосування інтегрованого й системно- синергетичного підходів до створення соціо-культурного освітнього середовища гімназії; використання дидактичного матеріалу, якому властива глибока соціокультурна сутність; увага до аксіологічних виявів соціокультурного освітнього змісту; принцип єдності навчання, розвитку й виховання особистості; принцип опори на духовність учня; принцип національно-культурної самоідентифікації; створення позитивного культурно-освітнього середовища для дидактичного спілкування; стимулювання навчальної співпраці [2].

Серед завдань педагогічної практики були такі: здійснити моніторинг соціокультурно-спрямованої діяльності гімназії; ознайомитися з досвідом роботи вчителів-філологів; дослідити систему діяльності вчителя- філолога (його дій, методів, засобів) при вирішенні завдань соціокультурного розвитку учнів; схарактеризувати стиль соціокультурної діяльності вчителя-філолога; проаналізувати уроки мови й літератури в гімназії щодо їх спрямованості на соціокультурний розвиток учнів; схарактеризувати ефективність навчально-виховної роботи вчителя-філолога щодо формування соціокультурної компетентності учнів старших класів; вивчити рівень мотивації учнів старших класів гімназії до соціокультурної навчальної роботи на уроці i в позакласній діяльності; реалізувати навчальні i виховні заходи з формування соціокультурної компетентності учнів старших класів гімназії (традиційні уроки, зорієнтовані на актуалізацію соціокультурної складової, інтегративні уроки, позакласні соціокультурно-спрямовані заходи); дати аналіз успішності й ефективності проведених заходів.

Педагогічна практика, що відбувалася за експериментальною методикою, була спрямована на розв'язання зазначених вище завдань. Окрім цього, студенти враховували структуру соціокультурної компетентності учнів старших класів гімназії, відповідно будували навчальний процес у такий спосіб, щоб удосконалювати етнокультурний, соціолінгвістичний i полікультурний компоненти соціокультурної компетентності учнів.

Значна увага приділялася формуванню вмінь студентів добирати i використовувати в навчальному процесі дидактичний матеріал етнокультурного характеру. Наведемо приклади завдань, які були дібрані студентами для повторення й узагальнення матеріалу з теми «Фразеологія».

Вправа. Ознайомтеся з інформацією, пригадайте фразеологізми, що містять слова, які згадуються в тексті.

«Фразеологізми зі стрижневими концептами верба, дуб, осика, гарбуз, ряст, барвінок, мак міцно «проросли» в українську етнокультуру і нерідко утворюють розгалужені семантико-структурні ряди. Наприклад, фразеологічні вислови, де вжита пара «верба - груша», посилюють експресію (дарма верба, що груш нема! аби зеленіла), активно варіюються (наказав на вербі груш, дулю на вербі дістанеш), функціонують і в інших слов'янських мовах, як-от: білоруське на вярбе грушы растуць у каго, полольське gruszki na wierzbie (зустрічаються також у чехів, сербів, хорватів, болгар)».

Вправа. У складі багатьох фразеологізмів зустрічаються назви рослин, що є національними символами. Поясніть їх значення. Чи відобразилися в них особливості рослин? Чому такі рослини, як верба та калина вважаються національними символами?

Без верби i калини нема України, як виросте гарбуз на вербі, вибуяв (вигнав) як верба, червона як калина, гарна як калина, заливається мов соловейко на калині, як маків цвіт.

Окрему увагу студенти присвячували добору завдань, які були покликані розвивати фразеологічну синоніміку мовлення учнів. Наведемо приклади.

1. Користуючись словником, з'ясуйте, скільки груп фразеологічних синонімів можна дібрати до слова говорити.

2. Прочитайте, запам'ятайте, як можна виразити приказкою вислів говорити про пусту річ:

Городити теревені; гнути всячину; плести нісенітниці; плести смоленого дуба; розказувати сім мішків гречаної вовни; наговорити, що на вербі груші ростуть, а на осиці, кислиці; гнати химери; гонити ахінеї; плести харамани; розказувати сон рябої кобили; Химині кури розводити.

3. Доберіть фразеологічні синоніми до таких понять: говорити невиразно, похапцем, щиро, гнівно.

4. Прочитайте крилаті вислови, що належать перу Т. Шевченка. Викладіть на папері їх точний зміст.

У всякого своя доля і свій шлях широкий.

Важливим для формування соціокультурної компетентності учнів старших класів гімназії є вміння майбутнього вчителя-словес- ника добирати матеріал пізнавального характеру, який розширює етнокультурні знання учнів, мотивує їх до кращого оволодіння українською мовою. Наведемо приклад завдання, що мало за мету продемонструвати учням історію походження української літери і.

Вправа. Прочитайте текст, розкрийте походження літери і в українській мові.

«Кожен звук має своє походження. На підставі писемних пам'яток встановлено, коли приблизно найдавніша мова східних слов'ян стала набувати звукових ознак української. Ще в минулому столітті мовознавець О. Потебня, досліджуючи староруські пам'ятки, помітив, що в низці слів замість нормативного для давньоруської мови е пишеться Ъ (ять). Може, це випадкові помилки писця? Чи цими літерами позначали однакові звуки? Але така заміна відбувалася лише в тих словах, де ми тепер маємо і: пічь, сЬдмь (сім), камінь та інших такого самого типу. З'явився здогад, чи не можуть ці «помилки» означати живу вимову Киян 12 століття, якою вона стала на той час? Цей здогад був перевірений і підтверджений іншими вченими. Таким чином було з'ясовано, до якого часу належить початок нової вимови слів, тих, де тепер е чергується з і, а цим самим відкрито одну з перших ознак української мови».

Вивчення мови в історичному розрізі посилювало виховний потенціал занять із рідної мови, активізувало діяльність думки учнів, розвивало увагу, логічне мислення, переконувало в тому, що мова проходить складний і тривалий історичний розвиток, тим самим удосконалювали когнітивні компоненти соціокультурної компетентності учнів. Робота з довідковою літературою щодо історії літер Г і Ґ пропонувалася учням на самостійне опрацювання.

Важливого значення надавали підготовці майбутніх учителів-філологів до впровадження в навчальний процес гімназії елементів лінгвокраєзнавчої діяльності. Зокрема, студенти-практиканти долучали учнів старших класів до завдань лінгвокраєзнавчого характеру. Наведемо приклади:

1. Розпитайте у вашої бабусі, дідуся, яке в них було весілля. Які з тодішніх звичаїв збереглися до сьогоднішнього дня? Які зникли? Запишіть весільні пісні, які вони пам'ятають.

2. Дізнайтеся у вашої бабусі, дідуся, чи знайомі вони з такими словами-термі- нами, що позначають реалії весільного обряду: заручини, запросини, коровай, гільце, дівич-вечір, комора, покриття, перезва, циганщина. З'ясуйте, за інформаційними джерелами значення тих слів, які залишилися нерозкритими. Розкрийте сутність одного з цих обрядів.

3. Запитайте у ваших родичів, дідусів, бабусь, які страви подавали колись під час весіль? Які танці танцювали, в який одяг були одягнені молоді? Запишіть назви невідомих вам страв, танців, предметів одягу, поділіться ними із вашими однокласниками.

4. Відвідайте краєзнавчий музей і ознайомтеся з традиціями проведення весільного обряду у вашій місцевості. Підготуйте доповідь.

Перевірку виконання такого завдання студенти здійснювали за допомогою технології «Карусель». На уроці під час використання «Каруселі» учні сідали у два кола: зовнішнє і внутрішнє. Зовнішнє коло - рухливе. За сигналом ведучого учасники зовнішнього кола пересувалися на один стілець праворуч і опинялися перед новим партнером. Мета - пройти все коло, виконуючи поставлені завдання. А завдання було таким: учасники внутрішнього кола - гості краю, що хочуть дізнатися більше про традиції весільних обрядів нової для них місцевості, а зовнішнього - експерти-краєзнавці з весільних обрядів. Після завершення циклу учасники внутрішнього кола об'єднувалися в мікрогрупи по три- чотири особи і формували певну думку з досліджуваного питання, після чого спікер групи озвучував результати, яких вони досягли. Завдяки таким завданням учні оволодівали новою лексикою етнокультурного характеру, збагачували своє мовлення, розширювали етнокультурознавчі знання.

Значущими для формування соціокультурної компетентності учнів були засідання лінгвістичних гуртків, які проводилися студентами-практикантами. На засіданнях лінгвокраєзнавчої секції відбувалося ознайомлення учнів із мовними особливостями регіону, здійснювався розвиток творчих і пізнавальних здібностей, навичок пошукової роботи, виховання національно-мовної особистості засобами зустрічей із місцевими краєзнавцями, лінгвокраєзнавчих олімпіад, словників топонімів тощо. Наведемо тематику і види навчальної діяльності, які виконувалися учнями на засіданнях гуртка під керівництвом студентів-практикантів. Так на засіданні з теми «Становлення і розвиток української літературної мови» заслуховували і обговорювали доповідь про основні етапи розвитку української мови (за монографією І. Огієнка «Історія української літературної мови»). На засіданні з теми «Тернистий шлях української мови» ознайомлювали з мовною політикою Царської Росії і СРСР: указ Петра І (1720 р.) про заборону книгодрукування українською мовою та ін. При опрацюванні теми «Козаччина - значення в історії і розвитку мови України» досліджували архаїзми та історизми, пов'язані з добою козаччини, аналізували мову художніх і наукових творів про період козаччини (Д. Яворницький, І. Крип'якевич та ін.), проводили конкурс дослідницьких робіт учнів старших класів гімназії з теми «На козаку нема знаку» - відображення козацької епохи у фольклорі». Лінгвокраєзнавчі аспекти мовлення були предметом засідання за темою «Етимологічні сторінки Одещини», де відбувалося підведення підсумків конкурсу пошуково-дослідницьких робіт старшокласників «Топоніми й андроніми рідного краю». Жвавий інтерес викликало у гімназистів засідання з теми «Т. Шевченко - основоположник сучасної української мови», на якому відбувалося обговорення «Словника Шевченкової мови» І. Огієнка, здійснювався пошук і добір віршів і висловів Т. Шевченка про рідну мову, проводився конкурс есе старшокласників з теми «Моє знайомство з Кобзарем».

Упродовж педагогічної практики студенти активно долучали учнів старших класів гімназії до пошукової діяльності, яка охоплювала: пошук в мережі Internet; самостійну роботу зі словниками, довідниками, газетами та журналами; проведення аналогій між поняттями; вибір конкретної інформації з тексту; збір інформації та її опрацювання; дискусії з метою виявлення певної точки зору; проектну роботу; рольові гри; пошук найкращої ідеї в результаті мозкової атаки; науково-дослідницьку роботу. Серед уживаних видів і форм активного навчання, що впроваджувалися студентами в навчальний процес із формування соціокультурної компетентності учнів старших класів гімназії, найбільш ефективними були: робота у проблемних групах, технології «мікрофон», «мозковий штурм», метод інтерактивної гри, драматизації, телекомунікаційні проекти і проектна діяльність загалом.

Квазіпрофесійна діяльність студентів- майбутніх учителів-філологів упродовж педагогічної практики стимулювала творче застосування студентами сформованих методичних умінь із формування соціокультурної компетентності учнів старших класів гімназії, поглиблювала їхній пізнавальний інтерес, вдосконалювала методичні і комунікативно- технологічні вміння, забезпечувала розвиток професійно-значущих якостей особистості.

соціокультурний навчальний дидактичний учень

Список використаних джерел