Особливості підготовки майбутніх лікарів до професійної комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості підготовки майбутніх лікарів до професійної комунікації

І.Р. Гуменна

м. Тернопіль

Сучасні тенденції розвитку медицини та медичної освіти висувають нові вимоги до якості професійної підготовки майбутніх лікарів. Медична сфера в Україні потребує добре підготовлених фахівців, що володіють на загальнолюдських цінностей. Адже освіта лікаря не може обмежуватись лише комплексом медичних знань (хоча вони відіграють основну роль у медичній діяльності).

У процесі професійного навчання у вищому медичному навчальному закладі, теоретичного та практичного пізнання сутності та специфіки своєї майбутньої професії, багатофункціональних обов'язків фахівця, пов'язаних із необхідністю вирішувати завдання організаційного та виховного плану, у студентів формуються суб'єктивні уявлення про основні аспекти їхньої подальшої діяльності. У ході навчання ці уявлення трансформуються, відбиваючи динаміку суб'єктивного бачення можливостей досягнення успішності в майбутній самостійній роботі за фахом. Формується думка про систему професійно важливих якостей, необхідних для обраної професії, які змінюються в процесі вивчення спеціальних дисциплін і проходження навчальних практик [3, 137]. Професія лікаря передбачає насамперед прагнення до самовдосконалення, любов до своєї праці, знання специфіки своєї діяльності. Тому якісна підготовка майбутніх лікарів у ВМНЗ до комунікативної взаємодії має певні особливості.

Аналіз літературних джерел показав, що науковці приділяють особливу увагу розкриттю сутності понять «професійна комунікативна підготовка», «професійна іншомовна підготовка майбутніх лікарів», «комунікативна культура лікарів». Науковий формат, присвячений підготовці студентів до професійної комунікації в галузі медицини, належить вітчизняним науковцям С. Поплавській, М. Лісовому та зарубіжним ученим W. Shramm, Leon H. Mayhew. Проблеми та особливості іншомовної підготовки студентів у ВМНЗ досліджувались Л. Крисак, Е. Єфремовою, К. Гавриленко. Дослідження комунікативної культури лікарів та її формування у студентів медичних спеціальностей досліджували О. Уваркіна, О. Крсек, Ю. Юсеф, О. Опалюк.

Основними цілями нашого дослідження є розкриття комплексу особливостей підготовки до професійної комунікації лікаря під час майбутньої професійної діяльності. Тому мета статті полягає в дослідженні особливостей підготовки майбутніх лікарів до професійної комунікації.

Фахова мова працівника медичної сфери - це спілкування лікаря із хворим у поліклініці чи лікарні, написання різних довідок, протоколу операції, історії хвороби чи реферату. Обов'язковим є вживання специфічних термінів високого рівня стандартизації, зваженість і точність формулювань. Спілкування лікаря з пацієнтом - це бесіда обопільно зацікавлених людей, мета яких перемогти недугу, що вимагає від лікаря певних зусиль, нервових витрат, щоб залишитись доброзичливим, невимушеним, терплячим. Усе це, у свою чергу, необхідне для подолання пацієнтом тривожності, дратівливості тощо [4, 11].

Професійна комунікація є важливим складником змісту навчання студентів медичних спеціальностей і передбачає не лише інформаційний обмін у сфері медицини, а й міжособистісне спілкування, встановлення оптимальних взаємовідносин. Як вважає К. Гавриленко, особливістю формування професійної комунікації у ВНЗ є необхідність створення під час навчання комунікаційних ситуацій, діалогів, вивчення текстів, науково-популярних творів тощо [1, 5].

Поряд із засвоєнням студентами відповідної професійної лексики, що репрезентує сферу ділового спілкування, необхідно розвивати вміння оперувати лексичним матеріалом, що відповідає майбутній професії лікаря [1, 7]. Отже, однією з особливостей професійної підготовки студентів є формування комунікативних умінь і навичок, що необхідні в практичній діяльності лікаря, а саме такі вміння:

проводити бесіду з пацієнтом;

переборювати психологічні бар'єри;

враховувати індивідуально-психологічні особливості пацієнта під час лікування;

аналізувати всі компоненти своєї діяльності [5].

Лікування для лікаря - це мистецтво, що потребує від нього розвиненої уяви, інтуїції, внутрішньої гармонії, що допомагає обрати оптимальний шлях, стратегію й тактику в лікуванні пацієнта. Значення мистецтва слова в медицині, розуміли ще в середні віки, коли гуманітарна освіта була для лікаря своєрідним допуском до практичної роботи. У своїй роботі лікар має керуватись принципом - лікувати людину, а не хворобу, адже слово лікаря покликане повернути тому, хто потребує, втрачену гармонію з оточуючим світом. Мистецтво слова має унікальні пізнавальні можливості, сфера його вжитку практично безмежна [4, 6].

Тому ще однією особливістю професійної підготовки майбутніх фахівців лікувальної справи визначаємо формування у студентів культури мовлення, адже спілкування з іншими людьми є невід'ємною частиною професійної діяльності лікаря. Тому, чим досконаліше майбутній фахівець володіє культурою професійної комунікації, тим вищий рівень його кваліфікації.

У розумінні комунікативної культури студентів вищих медичних навчальних закладів Н. Касевич убачає сукупність професійних якостей, моральних цінностей і комунікативних умінь майбутнього лікаря, що реалізуються під час спілкування. Так, професійно-комунікативними якостями науковець вважає: професійну ерудицію, спостережливість, здатність до логічного осмислення діагностичних і лікувальних маніпуляцій, тактовність, обачність; моральними цінностями: толерантність, чуйність, ввічливість, привітність, співчуття, доброчинність; комунікативними уміннями: уміння спілкуватися з пацієнтами, рідними пацієнта, колегами, підлеглими та адміністрацією [6, 19].

Як відзначається в дослідженнях Л. Гапанової, основними комунікативними якостями фахівця є самостійний і творчий склад мислення, орієнтування в ситуації, орієнтація на мову співрозмовника, мовна пам'ять, правильний і доречний добір мовних засобів, чітка побудова висловлювання, відповідна дикція, вміння слухати [2, 35]. Оскільки професійна комунікація формується в умовах конкретної діяльності, відтак певною мірою вбирає в себе її особливості. Тому, у першу чергу, основною метою спілкування між лікарем та пацієнтом є надання медичної допомоги. Однак, зацікавленість у такій взаємодії проявляється не лише з боку пацієнта, але й лікаря, оскільки надання допомоги хворому є його професією. У ході позитивного контакту з лікарем пацієнт швидше одужує, а процес лікування проходить ефективніше [2].

Відтак, як показує медична практика, надмірне використання лікарем професійних термінів значно ускладнює спілкування з пацієнтами. Використання пишномовного стилю в комунікації може здатися наслідком замовчування певних проблем у здоров'ї пацієнта, деяких фактів. Надмірне вживання професіоналізмів, або ж навпаки, абстрактна мова, відволікають пацієнтів і створюють непорозуміння. Вживання специфічних фраз, професійного жаргону (до прикладу: діабетик, астматик), може викликати в пацієнта замкнутість, образу та небажання спілкуватись [4].

Не менш важливою особливістю підготовки майбутніх лікарів до професійної комунікації є спрямованість студентів на володіння нормами міжкультурної, професійно-орієнтованої іншомовної комунікації, що є важливою умовою налагодження міжнародних, ділових контактів, мобільності студентів із метою обміну досвідом, організації та проведенні досліджень, стажувань у сфері медицини; ознайомлення з іншомовною медичною літературою, а також новинами у сфері зарубіжної медицини. Володіння вміннями та навичками іншомовної професійної комунікації розглядається як обов'язковий компонент професійної підготовки сучасних лікарів, оскільки сприяє більш ефективному формуванню в них професійної компетентності [8].

Підготовка майбутніх лікарів до іншомовної професійної комунікації відбувається під час вивчення іноземних мов. Як вважає Л. Крисак, знання іноземної мови дозволяє сучасному фахівцю здійснювати професійне іншомовне спілкування в конкретних професійних, ділових, наукових сферах і ситуаціях. Науковець стверджує, що професійно зорієнтована підготовка майбутніх лікарів до іншомовної комунікації буде успішною, якщо створити умови для практичного використання іноземної мови як засобу здійснення видів професійної діяльності, що охоплюють лікувальну, профілактичну, діагностичну, реабілітаційну, психолого-педагогічну, організаційно-управлінську та науково-дослідну функції. Досягнення високого іншомовного комунікативного рівня майбутнього лікаря можливе за умов упровадження ігрового моделювання на заняттях, проведення занять дискусійного характеру, що значно активізують мовленнєві дії, орієнтації на професіоналізацію та міжпредметну інтеграцію, застосування інформаційно-комунікаційних технологій; розробки комплексу вправ, що відображає специфіку та динаміку розвитку професійно орієнтованих комунікативних умінь майбутніх лікарів [7, 189-190].

Слід зазначити, що під час навчання студентів у ВМНЗ такі види діяльності, як робота з інформацією та науково-дослідна робота, також безпосередньо пов'язані з комунікативною підготовкою майбутніх лікарів. Тому ще однією особливістю підготовки майбутніх лікарів до професійної комунікації є використання під час занять інноваційних форм і методів навчання, зокрема ділових, рольових ігор, семінарів-дискусій, ситуаційних вправ (кейси), інтерактивних форм і методів проведення занять на основі діалогічно-полілогічної взаємодії (навчальні тренінги, дидактичні ігри, диспути, дискусії тощо), а також поширення досвіду використання сучасних методик навчання [9].

Суттєвим у процесі навчання студентів є моделювання феноменів професійної комунікації, аналіз комунікативних ситуацій. Тому, професійно-комунікативними вміннями студентів-медиків, необхідних для їхньої повноцінної фахової діяльності в майбутньому, є:

уміння встановлювати психологічний контакт із людьми, забезпечувати взаємини, необхідні для спільної діяльності у лікуванні;

мовленнєві вміння (здатність ефективно використовувати загальновживану лексику та спеціальну термінологію та професійні слова з метою забезпечення успішності мовленнєвого акту, ознаками якої є змістовність, доступність, зрозумілість, доречність, різноманітність, виразність, естетичність) [9].

Отже, підготовка майбутніх лікарів до професійної комунікації передбачає готовність студентів професійно діяти в ситуаціях міжособистісної взаємодії та передбачає:

формування комунікативних умінь і навичок, що є необхідними в практичній діяльності лікаря;

формування культури мовлення, що впливає на успіх професійної діяльності лікаря;

іншомовну підготовку, що є умовою налагодження міжнародних, ділових контактів із метою обміну досвідом, організації та проведенні досліджень у медичній сфері;

використання під час навчання студентів інноваційних форм і методів, що спрямованих на створення мотиваційного середовища, розвиток навичок професійної комунікації під час фахової підготовки майбутніх лікарів.

Тому особливостями підготовки майбутніх лікарів до професійної комунікації вважаємо формування комунікативних вмінь та навичок; культури мовлення; іншомовну комунікативну підготовку.

Отже, враховуючи те, що комунікація лежить в основі лікарської роботи, пацієнт очікує від лікаря професійного надання допомоги, відповідального, доброзичливого ставлення, що реалізується в ході позитивних взаємин між лікарем і пацієнтом. Важливо для лікаря досягнути вершин комунікативної майстерності, використовуючи досконалу техніку комунікації за фахом. Взаєморозуміння між лікарем та пацієнтом є результатом ефективної комунікації, яка, у свою чергу, забезпечує досягнення основної мети лікування - одужання пацієнта. Тому під час навчання студентів у ВМНЗ потрібно враховувати особливості комунікації за фахом, що впливає на успіх професійної діяльності лікаря в майбутньому. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у розробці спеціального методичного забезпечення для підготовки майбутніх лікарів до професійної комунікації.

Список використаних джерел

професійний комунікація лікар студент

1. Гавриленко К.М. Навчання студентів немовних вузів професійній міжкультурній комунікації / К.М. Гавриленко // Наукові записки НУ «Острозька академія» Серія «Філологічна». - 2012. - Вип. 23. - С. 241-244.

2. Гапанова Л.Є. Українська мова ( за професійним спрямуванням): навч. посіб. / Л.Є. Гапанова, В.М. Голенко. - Дніпропетровськ: НметФУ, 2012. - 118 с.

3. Дроздова І.П. Наукові основи формування українського професійного мовлення студентів нефілологічних факультетів / І.П. Дроздова. - Х.: ХНАМГ, 2010. - 320 с.

4. Золотухін Г.О. Фахова мова медика : підручник / Г.О. Золотухін, Н.П. Литвиненко, Н.В. Лісник. - К.: Здоров'я, 2002. - 392 с.

5. Каган М.С. Мир общения. Проблема межсубьектних отношений / М.С. Каган. - М.: Политиздат, 1988. - 319 с.

6. Касевич Н.М. Медсестринська етика і деонтологія : підручник / Н.М. Касевич. - К.: Медицина, 2009. - 200 с.

7. Крисак Л. Підготовка студентів медичних спеціальностей до англомовного професійно орієнтованого діалогічного мовлення / Лариса Крисак // Збір. наук. праць УДПУ. - 2014. - Ч 1. - С. 188-194.

8. Поляченко Ю. В. Медицинское образование в мире и в Украине / Ю.В. Поляченко, В.Г. Передерий. - Харьков: ИПП «Контраст», 2005. - 464 с.

9. Скубашевська О.С. Мовні стратегії інноваційної освіти / О.С. Скубашевська // Вища освіта України. - 2007. - № 4. - С. 51-55.

Размещено на Allbest.ru